Кримінально-правова протидія корупційним правопорушенням у медичній діяльності

КАНЦІР Володимир Степанович, професор кафедри кримінального права і процесу Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Відсутність однотипного тлумачення, розуміння всіх питань щодо кримінально-правової кваліфікації корупційних діянь у медичній сфері, насамперед, у частині правильного визначення правового статусу працівника закладу охорони здоров'я, як суб'єкта корупційного злочину, генерує труднощі у протидії корупції.

Тому на часі нагальна необхідність наукового пошуку векторів модернізації кримінальної правової протидії корупційним правопорушенням з врахуванням особливостей, які притаманні медичній діяльності.

Стан дослідження.

Обстеженню проблем корупції у різних сферах життєдіяльності держави та чинників її походження, векторів боротьби з нею присвячено достатньо багато наукових доробків у галузі кримінального права та кримінології, інших галузей права: Р. Асєєва, Г. Аглямової, Ю. Бауліна, К. Бєлєвцової, І. Богатирьова, С. Богаченка, А. Бойка, О. Броневицької, М. Бурак, О. Бусола, В. Василевича, А. Венедіктова, Ю. Венедіктової, Є. Гладкова, В. Голіної, Б. Головкіна, Д. Гудкова, І. Даньшина, А. Долгової, В. Дрьоміна, О. Дудорова, А. Закалюка, Т. Ільєнок, К. Катеринчук, О. Кальман, О. Кваші, В. Кириченка, О. Костенка, Т. Корнякової, І. Коруля, І. Кушнарьова, І. Мамедова, В. Мельникової, М. Мельника, В. Мисливого, Д. Михайленка, С. Мірошниченка, В. Навроцького, Ю. Нікітіна, А. Новак, Є. Невмержицького, О. Онуфрієнка, А. Рибак, К. Ростовської, А. Савченка, О. Сахарова, В. Топчія, В. Трепака, М. Хавронюка, В. Харченка, В. Шакуна, П. Фріса, Ю. Шиндель, І. Ясінь та інших.

Метою цієї статті є дослідження окремих аспектів кримінально-правової протидії корупції у медичній діяльності, зокрема, питань кримінально-правової кваліфікації корупційних діянь працівників закладів охорони здоров'я, незалежно від форми власності, виходячи із їх правового статусу (становища) і виконуваних функцій; спробувати сформулювати окремі рекомендації щодо удосконалення відповідного національного законодавства.

Виклад основного матеріалу дослідження

Із прийняттям у 2014 році Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон) в Україні розпочався надзвичайно динамічний процес удосконалення та гармонізації національного профільного законодавства [4].

Закон, визначивши основні поняття, суб'єкти, перелік обмежень, заборон та вимог, став основою та дороговказом для подальшого комплексного правового регулювання всіх правовідносин з приводу запобігання корупції. Тому положення інших законів, включаючи і Кримінального кодексу України (далі КК), повинні гармонійно його доповнювати та узгоджуватися між собою.

У ст. 3 Закону виділено за правовим становищем та рівнем відповідальності категорії суб'єктів, на яких поширюється його дія [4].

До суб'єктів, на яких поширюється дія Закону, були віднесені всі категорії працівників закладів охорони здоров'я, незалежно від форми власності та службового статусу. Насамперед, їм забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах (ст. 22 Закону) [4]. Порушення цієї вимоги, власне, становить суть усіх корупційних кримінальних правопорушень. До цього часу кримінально-правова протидія корупції у закладах охорони здоров'я, як правило, обмежувалася відповідальністю службових осіб.

Як бачимо, для позначення суб'єктів Закон використовує різну термінологію: щодо приватних юридичних осіб застосовує поняття службової особи, а стосовно юридичних осіб публічного права (до яких на підставі ч.2 ст.81 Цивільного кодексу України, належать державні та комунальні заклади охорони здоров'я) «посадова особа». Проте, така логіка законодавця є не зрозумілою. Вважаємо, за доцільне гармонізувати понятійний апарат, замінивши у п.п. а) п.2) ч.1 ст. 3 Закону термін «посадові особи» на «службові особи». Тим паче, що у правозастосовній практиці статус посадової особи, враховуючи відсутність належного регулювання цього поняття на законодавчому рівні, прийнято визначати через наявність організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій за аналогією із кримінально-правовим трактуванням службової особи.

Безперечно, високий рівень корупції характерний саме для державної (комунальної) медицини та найчастіше проявляється у формі підкупу. Це обумовлено тим, що норма ст. 49 Конституції України, яка закріпила право на безоплатну медичну допомогу у державних та комунальних закладах охорони здоров'я, не забезпечена достатнім фінансуванням галузі, у тому числі в частині гідної оплати праці медичного персоналу. Крім того, у літературі відзначається, що основа сучасного стану корупції в Україні була закладена ще за часів СРСР, коли було прийнято «віддячувати» медикам цукерками чи алкогольними напоями. Під час правління Л. Брежнєва, корупція набрала вже інших масштабів і «віддячувати» стали у грошовій формі [5]. корупційне діяння лікар медичний

Аналіз складу корупційних кримінальних правопорушень, пов'язаних із підкупом, дозволяє виокремити такі категорії суб'єктів кримінального правопорушення серед працівників закладів охорони здоров'я, правовий статус (становище) яких є визначальним для кримінально-правової кваліфікації діяння за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди:

- службові особи державних та комунальних закладів охорони здоров'я (є суб'єктом діяння, передбаченого ст. 368 КК України «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою»);

- службові особи приватних закладів охорони здоров'я незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційноправової форми»);

- працівники, які не є службовими особами, закладів охорони здоров'я, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також особи, які працюють на користь таких закладів (ст. 354 «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації») [6].

Таким чином, наявність статусу службової особи в контексті конкретного діяння працівника закладу охорони здоров'я, а також форма власності юридичної особи, є визначальними факторами для правильної кримінально-правової кваліфікації корупційного діяння.

Кримінальний закон розмежовує відповідальність за підкуп чи зловживання повноваженнями службових осіб державних/комунальних та приватних закладів охорони здоров'я. Проте, така доцільність потребує додаткового дослідження та дискусії, оскільки відмінність у правовому становищі між ними поступово зникає. Так, обсяг повноважень, як правило, не залежить від форми власності юридичної особи. Наприклад, засвідчувати тимчасову непрацездатність, видавити певні медичні висновки, акти, проводити окремі огляди, якщо інше не передбачено законодавством, тепер можуть і приватні заклади та фізичні особи-підприємці, які здійснюють медичну практику.

Згідно зі ст. 18 КК України службові особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом [6].

Кримінальний закон не містить дефініції вище згаданих функцій, а тому для з'ясування їх змісту використовується узагальнення судової практики. Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 року №5, організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо). Під адміністративно-господарськими обов'язками розуміються обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідувачів складів, магазинів, майстерень, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо. Водночас, особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою [7].

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (водій) або технічні (друкарка, охоронник, тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки [7].

Разом із тим, слід враховувати, що особа має статус службової не у зв'язку з наявністю певних повноважень взагалі, а наявність чи відсутність такого статусу визначається щодо конкретних вчинюваних дій чи бездіяльності (постанова ВСУ від 8.10.2015 у справі №5-109кс15) [8]. Тому отримання неправомірної вигоди завідувачем відділення, медичним директором чи навіть головним лікарем (директором) лікарні за обстеження чи лікування пацієнта, тобто під час виконання функцій лікаря-куратора, слід кваліфікувати за ч. 3,4 ст. 354 КК, а не ст. 368 КК.

Особливістю медичної діяльності є можлива наявність різноманітних проявів корупції, які з урахуванням конкретної ситуації і правового статусу суб'єкта впливають на кримінально-правову кваліфікацію правопорушення. Наприклад, неоднакову правову природу та наслідки можуть мати корупційні діяння, які вчинені:

- службовою особою закладу охорони здоров'я за виконання наданих їй організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій (за сприяння укладення договору, прийняття на роботу тощо);

- медичним чи іншим працівником з приводу обстеження чи лікування пацієнта, догляду за ним (у розумінні «подяки» за якість, «синдром уваги»);

- медичним чи іншим працівником за сприяння у наданні послуг всупереч встановленому порядку (без скерування, поза чергою, видачу безоплатних ліків без рецепта тощо);

- лікарем з приводу оформлення «лікарняного», видачу необхідного медичного висновку, довідки, сертифікату про проходження медичного огляду тощо;

- керівниками та членами лікарсько-консультативної комісії, медико-соціальної експертної комісії з приводу встановлення групи інвалідності, військо-лікарської комісії щодо визначення стану придатності для призову на військову службу тощо.

Відповідно до ст. 75 Основ законодавства України про охорону здоров'я (далі Основи) провадити медичну, фармацевтичну діяльність, надавати реабілітаційну допомогу можуть особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах (ст. 33 Основ). Заклад охорони здоров'я юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації (ст.3 Основ) [9].

Поверхневий аналіз нормативно-правових актів у сфері охорони здоров'я, зокрема, наказів МОЗ України від 28.10.2002 року № 385, від 29.03.2002 року №117, свідчить, що для лікувально-профілактичних закладів характерна наявність рівневої структури персоналу за освітніми та професійно-кваліфікаційними характеристиками, а відповідно, змістом та обсягом повноважень (функцій): керівники (директор, його заступники, медичний директор, керівники структурних підрозділів); лікарі; фахівці з медичною освітою (середній медичний персонал), технічно-обслуговуючий персонал (сестри-господині, санітарки, молодші медсестри), а також розгалужена номенклатура медичних спеціальностей та посад. До медичних працівників прирівняні також і інші спеціалісти та фахівці, які надають допомогу у сфері охорони здоров'я, наприклад: фармацевтичні працівники, ерготерапевти, фізичні терапевти, їх асистенти, транспланткоординатори, бактеріологи, біохіміки, вірусологи, генетики, ентомологи, імунологи, лаборанти, мікробіологи, паразитологи та інші) [10,11]. Окрему групу становить адміністративно-господарський персонал, який здійснює функції загального характеру.

Аналіз положень Основ дає можливість зробити висновок, що медичною діяльністю є професійна діяльність медичних працівників, які відповідають встановленим кваліфікаційним вимогам та перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я (незалежно від форми власності) чи фізичними особами-підприємцями, яка, як правило, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами. Таким чином, основним завданням закладів охорони здоров'я є забезпечення медичного обслуговування населення, а медичних працівників надання належної медичної допомоги, тобто виконання професійних функцій.

До службових осіб закладів охорони здоров'я, однозначно, відносяться ті працівники, які обіймають посаду, пов'язану із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій (керівник юридичної особи, його заступники, головний бухгалтер, медичний директор, керівники структурних підрозділів, керівники ділянок та напрямів роботи тощо).

Лікарі та інші медичні працівники під час здійснення своїх безпосередніх професійних функцій (профілактика, діагностика, лікування тощо), за загальним правилом, не є службовими особами та не виконують організаційно-розпорядчих обов'язків. Медичні працівники також не здійснюють функцій держави чи місцевого самоврядування в розумінні закону про запобігання корупції (хоча посадові особи державних та комунальних закладів охорони здоров'я у передбачених випадках до таких прирівнюються).

Водночас, професійна діяльність лікарів часто супроводжується оформленням передбачених форм медичної облікової документації, що є обов'язковим та похідним елементом процесу надання медичної допомоги. В окремих випадках такі документи (медичні довідки, висновки, акти, направлення тощо) носять офіційний характер та не лише засвідчують певний медичний факт (про стан здоров'я пацієнта, результати розтину трупа, медико-соціальну експертизу, медичного огляду тощо), але й можуть мати передбачене законодавством правове значення та наслідки для пацієнта та/чи інших осіб, тобто впливати на виникнення, зміну чи припинення певних прав та обов'язків (наприклад, отримання благ (соціальних грошових виплат), підтвердження права (водіння транспортним засобом, користування зброєю, право на працю, право на освіту, безоплатну медичну послугу тощо) чи звільнення від обов'язків (вихід на роботу у зв'язку із хворобою, призов на військову службу тощо).

Часто свої професійні функції лікарі виконують за спеціальним призначенням у складі колегіальних медичних органів (лікарсько-консультативна комісія, військово-лікарська комісія тощо), що носить тимчасовий характер та не є місцем праці в розумінні окремого трудового договору.

Для медичних працівників окремих закладів охорони здоров'я, наприклад, центрів медико-соціальної експертизи, судово-медичної експертизи, такі специфічні юридично значущі повноваження складають основний зміст трудової функції.

З точки зору породжуваних юридичних наслідків, такі повноваження в певній мірі виходять за межі класичної професійної медичної функції, а корупційні зловживання у таких випадках завдають більшої шкоди суспільним відносинам. Ступінь суспільної небезпеки таких діянь, очевидно, є вищим, ніж у класичних відносинах «лікар-пацієнт». Вказане потребує, на наш розсуд, окремої кримінально-правової оцінки.

У правозастосовній практиці отримання лікарем державного чи комунального закладу охорони здоров'я неправомірної вигоди за видачу листка тимчасової працездатності, медичного висновку, сертифікату огляду, встановлення групи інвалідності тощо, як правило, кваліфікують за ст. 368 КК, рідше за ч.ч.3,4 ст.354 КК.

Водночас, огляд судової практики показав, що суди часто формально та поверхнево підходять до з'ясування питання здійснення організаційно-розпорядчих функцій, визначають статус службової особи не в контексті конкретного діяння, а через зайняття певної керівної посади та наявності таких обов'язків узагалі.

Наприклад, Верховний Суд/ККС у справі №561/151/16-к, скасовуючи обвинувальний вирок місцевого суду, яким лікар-отоларинголог був визнаний винуватим за ч.1 ст. 368 КК (одержання неправомірної вигоди за видачу медичного документа з метою відстрочки від призову на військову службу), вказав, що з викладених обставин не зрозуміло, як співвідноситься посада лікаря зі статусом службової особи, тобто суд першої інстанції сформулював неконкретне обвинувачення [12].

У справі №653/1188/17 за обвинуваченням завідувача гінекологічним відділенням комунальної лікарні за ч.3 ст. 368 КК (вимагав та отримав грошову винагороду за організацію, проведення операції та видачу медичної довідки), місцевий суд зазначив, що обвинувачений не є суб'єктом цього злочину, оскільки не наділений організаційно-розпорядчими функціями при здійсненні професійної діяльності під час проведення операції, відповідно не є службовою особою. Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи виправдувальний вирок та скеровуючи справу на новий розгляд, прийшов до висновку, що організація проведення операції та видача лікарняного листка є організацією лікувально-профілактичної діяльності та пов'язана саме із виконанням організаційно-розпорядчих функцій [13].

У спеціальній літературі пропонується під організаційно-розпорядчими функціями розуміти не лише управлінські обов'язки щодо керівництва колективом, ділянкою робіт тощо, але й вчинення юридично значущих дій. Проте, О.О. Дудоров вважає, що поширювальне тлумачення законодавчого звороту «організаційно-розпорядчі функції» є неприйнятним. Відповідно, згадані функції слід зводити саме й лише до керівництва службовою діяльністю підлеглих чи певною галуззю або ділянкою роботи, а при визнанні тієї чи іншої особи службовою суб'єктом злочину, передбаченого ст. 368 КК України, не повинен братися до уваги такий критерій, як повноваження вчиняти по службі юридично значущі дії, що породжують виникнення, зміну або припинення правовідносин [14,с.92].

На думку М.Б. Желіка, також проблемним є питання, до якої категорії суб'єктів злочинів, що полягають у прийнятті пропозиції, обіцянки або одержанні неправомірної вигоди, слід відносити медичних працівників та викладачів чи вчителів, оскільки вони є працівниками установ та, водночас, провадять професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. Словом, правозастосовним органам складно визначити, який саме інкримінувати злочин за вчинення відповідних дій, оскільки важко з'ясувати, чи це особа, яка провадить професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг (ст. 368-4 КК), чи особа, яка є працівником підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК) [15, с.2].

Дійсно, за своєю правовою природою та наслідками професійні функції лікарів (у контексті вчинення юридично значущих дій) більше схожі із повноваженнями осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг(ст. 368-4 КК), а не з організаційно-розпорядчими обов'язками службових осіб.

Проте, обґрунтованою видається позиція того ж О.О. Дудорова, що «інші особи, які надають публічні послуги» (крім перелічених у ст. 368-4 КК), мають бути визначені законом. З викладеного випливає негативна відповідь на питання про віднесення до числа осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, наприклад, лікарів під час оформлення ними листків тимчасової непрацездатності й викладачів при прийнятті ними заліків та екзаменів (при тому, що відповідні результати професійної діяльності таких осіб фіксуються в офіційних документах і набувають обов'язкового значення для інших учасників правовідносин). За наявності підстав, указані професіонали за свою корупційну поведінку можуть нести відповідальність за ст. 354 КК [14, с.94].

Гармонізація національного законодавства, окрім ефекту посилення кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення, повинна також враховувати концепцію «якості закону», як складову конституційного принципу верховенства права. Як справедливо зазначив Конституційний суд України у своєму рішенні від 6.06.2019 року №3-р/2019 у справі № 1-231/2018 (2980/18,3728/18), антикорупційні заходи повинні, зокрема, відповідати вимогам юридичної визначеності для забезпечення їх ефективності, дієвості, особливо коли йдеться про суб'єктів, умови та підстави застосування заходів юридичної відповідальності за вчинення корупційних та інших пов'язаних з корупцією правопорушень, а також для запобігання вчиненню цих правопорушень. Такі заходи мають бути спів розмірними меті їх встановлення у законі і досягати цієї мети у найменш обтяжливий для конституційних прав і свобод людини спосіб [16].

Висновки

Огляд судової практики засвідчив відсутність чіткого та однозначного розуміння питання щодо кримінально-правової кваліфікації корупційних кримінальних правопорушень, що вчиняються лікарями та іншими медичними працівниками у зв'язку із здійсненням професійних функцій.

Розкриття змісту організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, як критерію встановлення статусу службової особи, потребує, по-перше, оновлення, а по-друге, законодавчого закріплення шляхом внесення відповідних термінологічних дефініцій до Кримінального кодексу України та/або Закону України «Про запобігання корупції». Окремого законодавчого вирішення (у контексті відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення) потребує питання кримінально-правової кваліфікації (оцінки) юридично значущої діяльності працівників, що здійснюють професійні функції. Відтак, термін «посадові особи» у ч.1 ст. 3 Закону («юридичні особи публічного права») доцільно замінити на «службові особи».

Література

1. URL: https://ti-ukraine.org/news/ bez-progresu-rezultat-ukrayiny-v-indeksispryjnyattya-koruptsiyi-2021/

2. Про введення воєнного стану в Україні: Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022. URL: https://www.president.gov. ua/documents/642022-41397.

3. Про засади державної антикорупційної політики на 2020 2024 роки: Закон України від 20.06.2022 (проект). URL: https:// itd.rada.gov.ua; Засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2020 2024 роки. Національне агентство з питань запобігання корупції. Київ. 2020. URL: https://nazk.gov.ua/ wp-content/uploads/2020/09/Antykoruptsijnastrategiya-na-2020-2024-roky-za-rezultatamypublichnyh-obgovoren-16.09.2020.pdf

4. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014. №1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18

5. Білик О.І., Новікова О.В. Обґрунтування шляхів подолання корупції у сфері охорони здоров'я. Державне управління: удосконалення та розвиток. № 10, 2016. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1008

6. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5.04.2001. №2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/234114#Text.

7. Про судову практику у справах про хабарництво: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002. №5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v000570002#Text

8. Постанова Верховного Суду України від 8.10.2015 (справа №5-109кс15. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/52762191

9. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 №2801-XII. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/2801-12#Text

10. Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров'я, посад фахівців у галузі охорони здоров'я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров'я: наказ МОЗ України від 28.10.2002 . № 385. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z089202#Text.

11. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Випуск 78. Охорона здоров'я: Наказ МОЗ України від 29.03.2002. №117. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/rada/show/va11728202#Text.

12. Постанова ВС/ККС від 31.10.2018 (справа №561/151/16-к). URL: https://reyestr. court.gov.ua/Review/77848740

13. Ухвала Херсонського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у справі №653/1188/17. URL: https://verdictum. ligazakon.net/document/52762191

14. Дудоров О.О. Проблеми кваліфікації злочину, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2016. Вип. 1. С. 80-98.

15. Желік М.Б. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди: автореф.дис. канд. юрид.наук: 12.00.08/НУ «Львівська політехніка». Львів, 2018. 20 с.

16. Рішення Конституційного суду України від 6.06.2019 №3-р/2019 у справі №1-231/2018 (2980/18,3728/18). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v003p71019#Text

Размещено на Allbest.ru