Паспорт, громадянство та свобода пересування: від теорії до практики

Размещено на http://www.allbest.ru

Паспорт, громадянство та свобода пересування: від теорії до практики

Ірина Дмитрівна Софінська, доктор юридичних наук, доцент, професор Навчально-наукового Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Резюме

Софінська ІД. Паспорт, громадянство та свобода пересування: від теорії до практики.

У статті автор розглядає зміну наративу в контексті свободи пересування в ЄС: від заборони туризму (non-essential travel) до дозволу тому, хто має вагомі причини для мандрів (compelling/essential reasons). Пандемія COVID-19 внесла серйозні корективи у глобальний світопорядок: від повсюдного закриття/відновлення кордонів, скасування свободи пересування, масштабного обмеження (сегментування) прав і свобод людини до посилення дискримінації, сегрегації, вакцинного націоналізму та протекціонізму. Наявності паспорта як письмового візуалізованого антропометричниго персоналізованого доказу громадянства особи і візи (якщо необхідно) вже зараз недостатньо для реалізації свободи пересування - потрібен сертифікат вакцинацій. Вже навесні 2022 р. свобода пересування буде повністю залежати від статусу мандрівника, а не від країни відправлення: зокрема спільна скоординована політика ЄС передбачатиме в'їзд усіх, хто вакцинований, одужав або має вагомі причини для мандрів.

Ключові слова: паспорт, громадянство, свобода пересування, вагомі причини, Європейський Союз.

Резюме

Софинская И.Д. Паспорт, гражданство и свобода передвижения: от теории к практике.

В этой статье автор рассматривает изменение нарратива в контексте свободы передвижения в ЕС: от запрета туризма (non-essential travel) до разрешения тому, кто имеет веские причины для путешествий (compelling/essential reasons). Пандемия COVID-19 внесла серьезные коррективы в глобальный миропорядок: от повсеместного закрытия/восстановления границ, упразднения свободы передвижения, масштабного ограничения (сегментирования) прав и свобод человека до усиления дискриминации, сегрегации, вакцинного национализма и протекционизма. Наличие паспорта как письменного визуализированного антропометрического персонализированного доказательства гражданства личности и визы (если необходимо) уже сейчас недостаточно для реализации свободы передвижения - нужен сертификат вакцинаций. Уже весной 2022 г. свобода передвижения будет полностью зависеть от статуса путешественника, а не от страны отправления: в частности, совместная скоординированная политика ЕС будет предусматривать въезд всех, кто вакцинирован, выздоровел или имеет веские причины для путешествий.

Ключевые слова: паспорт, гражданство, свобода передвижения, веские причины, Европейский Союз.

Summary

Iryna Sofinska. Passport, citizenship and freedom of movement: from theory to practice.

In this article, the author examines the narrative regarding the freedom of movement in the EU: from the prohibition of non-essential travel to the permission of those who have compelling/essential reasons. The COVID-19 pandemic has made significant adjustments to the global world: from the widespread closure/restoration of borders, the abolition of the freedom of movement, the large- scale restriction (segmentation) of human rights and liberties to increased discrimination, segregation, vaccine nationalism, and protectionism.

The presence of a passport as a written visualized anthropometric personalized proof of citizenship and a visa (if necessary) is already not enough to exercise freedom of movement - a vaccination certificate is required. As early as the spring of 2022, freedom of movement will depend entirely on the traveler's status, not on the country of departure. In particular, a common EU coordinated policy will include the entry of all those vaccinated, recovered, or have compelling/essential reasons to travel.

All countries act to curb its spread to safeguard public health. Under international law, freedom of movement can be restricted to protect public health, even in the absence of a State of emergency. However, those restrictive measures must be necessary, time- bound, equal, proportionate, non-discriminative, and transparent, use the least intrusive method to accomplish a legitimate aim, and never suppress human rights. Here we talk about the responsibility of every democratic state to respect, protect and fulfill human rights and freedoms; the freedom of movement is declared in the Universal Declaration of Human Rights (art. 13), but also duplicated in International Covenant on Civil and Political Rights (art. 12)).

And, since 1 July 2021, the EU COVID-19 certificate, is available in digital and paper formats equally, valid for one year in all 27 EU member-states, has made travel across EU member-states easier. This certificate provides valid proof of vaccination and/or negative test results and/or recovery from the virus. Adopting vaccine certificates in the EU and worldwide should revitalize freedom of movement but not provide leak of personal data, intervention in privacy, contact tracing, and individual movement tracking (only based on the strict necessity to meet public health and security needs).

The continued spread of COVID-19 worldwide requires a geopolitical, legal, and strategic review of the passport as a standardized written (machine-based) visualized personal anthropometric proof of citizenship. The pandemic has triggered the transformation of the concept of freedom of movement and free choice of residence in the European Union (so far, keeping in mind the consequences of the 2016 BREXIT referendum and EU/UK border crossing in France via Eurotunnel in December 2021). Mandatory vaccination (3-g), a necessity not only to have a certificate but also to be fully vaccinated, should help revitalize freedom of movement of persons (as well as goods and services) within the European Union. The migration crisis triggered on the Belarus / Poland border in autumn 2021, as well as recent competition decisions by the ECtHR, the Court of Justice of the EU, and the German Federal Constitutional Court, call for a c omplete rethinking of the fundamental principles of constitutionalism in the context the rule of law and democracy. Key words: passport, citizenship, freedom of movement, compelling/essential, European Union.

Постановка проблеми. Невпинне поширення COVID-19 у світі, навіть незважаючи на ймовірне закінчення пандемії та її трансформацію в ендемію, вимагає геополітичного, юридичного (законодавчого) та стратегічного перегляду сутності паспорта як стандартизованого письмового візуалізованого антропометричного персоналізованого доказу громадянства особи-пред'явника. Пандемія стала триґером трансформації концепції свободи пересування особи і вільного вибору місця проживання в Європейському Союзі, враховуючи наслідки BREXIT референдуму 2016 р. Обов'язкова вакцинація (3-g) та наявність сертифіката не дають стовідсоткову гарантію на ревіталізацію свободи пересування особи в межах Європейського Союзу. Міграційна криза, спровокована на кордоні Білорусь/Польща восени 2021 р., як і нещодавні конкурентні рішення ЄСПЛ1, Суду справедливості ЄС, Федерального конституційного суду Німеччини2 свідчать про необхідність перегляду опредметнення фундаментальних принципів конституціоналізму в контексті забезпечення людиноцентризму, правовладдя та народовладдя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Продовжуючи аналіз (не)свободи пересування3 та вакцинного націоналізму4, спровокованих поширенням COVID-19 у світі, переконані, що запровадження сертифіката COVID-19 в Європейському СоюзіДС. Рейнзі5) та інших державах світу, як і закриття/відновлення кордонів не зупинило вірус (Г. ван Ейкен та Й. Рійпма)6, але суттєво загальмувало (циркулярну) міграцію (Є. Джанкіч, Л. Пікколі та Д. Рюдін7). Разом із тим пандемія дала поштовх неочікуваному глобальному та масштабному обмеженню (сегментуванню) прав і свобод людини (Дж. МакБрайд8), посиленню дискримінації та несанкціонованого (але легітимного) нагляду за особою з боку держави, втручання в її приватне та сімейне життя, а також стала каталізатором сегрегації й ізоляції власних громадян, які цього сертифіката не мають.

Представники ООН (Антоніо Ґутерреш, Т. Аданом Ґебреєсус9) протягом 2021 р. неодноразово наголошували, що подолання пандемії COVID-19 полягає передусім у солідарності, кооперації10, чітко продуманій спільній стратегії діяльності урядів усіх держав світу, результатом якої стало заснування (у форматі crowdfounding) COVAX11. Поширення вакцинного націоналізму12 окремих (благополучних) держав (резервування pre-ordered вакцини (ЄС, США, Канада, Австралія та ін.)13, імперативне застосування бустерної дози (третьої для 3-дозних та другої для 2-дозних вакцин)14, диференціація громадян-нерезидентів від негромадян- резидентів) є перешкодою до успіху, передумовою дискримінації людей на предмет наявного у них «вартісного (valueable)» громадянства, підставою дисбалансу щодо дотримання правовладдя (принципу верховенства права) та гарантування прав людини тощо.

Мета статті: здійснити правові рефлексії з огляду на взаємозалежність сегментів трихотомії «паспорт - громадянство - свобода пересування», враховуючи диференціацію статусу особи, яка має вагомі причини (compelling/essential reasons) для в'їзду в Європейський Союз та/чи просто подорожує (non-essential travel) територією держав-членів Європейського Союзу. паспорт громадянство свобода пересування

Виклад основного матеріалу. Універсалізм свободи пересування особи у світі, як комплексного міжнародно-правового інституту передбаченого у ст. 13 Загальної декларації прав людини 1948 р.15 та продубльованого у ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.16, виявився крихким, нестабільним, ще й суттєво «похитнувся» протягом 2020-2021 рр. під впливом глобального та повсюдного поширення COVID-19.

У контексті Європейського Союзу, як наднаціонального утворення17, регламентування свободи пересування особи передбачене в засадничих договорах (Маастрихтському договорі 1992 р.18, Лісабонському договорі 2009 р.19), Хартії фундаментальних прав 2000 р.20 та Директиві про право громадян ЄС та членів їхніх сімей вільно пересуватися та проживати на території держав-членів ЄС 2004 р. (ст. ст. 2, 4, 5)21. Договір про функціонування ЄС (консолідована версія у контексті Лісабонського договору 2009 р.) декларує запровадження громадянства ЄС, додаткового до громадянства будь-якої держави-члена ЄС (ст. 20-1), права на вільне пересування та вибір місця проживання (ст. ст. 20-2а, 21-1)22.

Паспорт традиційно є очевидним задокументованим доказом наявного в особи громадянства, як встановленого постійного у часопросторі, ефективного та правового зв'язку між нею і державою, незалежно від етнічного походження особи, яка проявляється у взаємних правах, обов'язках та привілеях23. Стандарти паспортів, запроваджені ще у 1920 р. Лігою Націй, є чинними до тепер24. Серед характерних ознак паспорта25, найважливішими вважаємо такі:

це стандартизований письмовий (фактично machine-readable) візуалізований антропометрично персоналізований доказ громадянства, виданий компетентними органами держав26;

це основний засіб ідентифікації осіб, які набувають громадянство конкретної держави незалежно від часу, місця та способу (у вигляді обробки персональних даних27), та легітимного контролю за ними з боку цієї держави (її компетентних органів)28;

це паперовий документ, який наділяє особу-пред'явника винятковими правами, обов'язками та привілеями, гарантує свободу пересування (безлімітний і безстроковий в'їзд у державу громадянства та виїзд з неї, laissez-passes) та імунітет (від екстрадиції)29.

Протягом останніх щонайменше ста років у світі було висловлено чимало етичних занепокоєнь/застережень щодо дискримінаційної природи сертифіката вакцинацій (чи тотожного документа), а також порушення конфіденційності, яке може бути викликаним імперативною вимогою його наявності для реалізації зокрема конвенційних прав людини. Сертифікат COVID-19, запроваджений в ЄС 14 червня 2021 р.30, є водночас і сертифікатом вакцинацій (де зазначено час, строк і результат вакцинацій), і паспортом імунітету (де вказано імунологічний статус особи-власника (час, коли особа була інфікована та одужала))31.

Дії компетентних органів держав-членів ЄС протягом 2020-2021 рр. суттєво вплинули не лише на свободу пересування громадян ЄС та громадян третіх країн, які постійно проживають у ЄС, але й неочікувано (свавільно, безпідставно) обмежили права людини (у вигляді закриття/відновлення кордонів, заборони мандрів (non-essential travel), карантину та самоізоляції, вимоги здати тест на виявлення коронавірусної інфекції тощо).

За нинішніх обставин, не маючи жодного уявлення про час закінчення пандемії COVID-19, метою запровадження такого сертифіката є ревіталізація свободи пересування осіб та руху товарів і послуг, відродження туризму, відновлення міжнародного транспорту й торгівлі, оздоровлення світової економіки або, принаймні, запобігання серйозній рецесії. Однак наявність/відсутність такого сертифіката може спричинити дискримінацію та сегрегацію, створивши потенційний клас «надгромадян», оскільки вакцинація авторизованою в ЄС вакциною може надавати їм пільги: від права безпроблемного в'їзду на територію ЄС, входу в місцевий супермаркет, відвідин опери чи ресторану до подання заявки на роботу, поїздки за кордон та обрання/призначення на керівні посади в органи публічної влади.

Кожна держава-член ЄС може самостійно встановлювати додаткові вимоги до власних громадян з метою зменшення ризиків інфікування COVID-19 COVID-19 населення. До прикладу, 25 липня 2021 р. сенат Франції, незважаючи на велелюдні протести, прийняв проєкт закону щодо управління кризою здоров'я «Projet de loi relatif a la gestion de la crise sanitaire». Цей законопроєкт визначає групи осіб, які обов'язково повинні бути вакцинованими, а також переваги вакцинованих осіб (доступ до роботи, транспорту, пересування в межах країни, відвідини публічних місць і заходів тощо) щодо невакцинованих, які однак мають сертифікат ЄС COVID-19 (у результаті тестування чи одужання). Національні збори ухвалили закон 25 липня 2021 р., але лише після обов'язкового попереднього a priori конституційного перегляду законопроєкту Конституційною радою Франції (рішення 2021-824 DC від 5 серпня 2021 р.) цей вже закон був промульгований.

Однак і надалі виникає питання про пріоритетність гарантування конвенційних прав людини (права на життя, працю та/чи соціальний захист вразливих верств населення, невтручання у приватне та сімейне життя), забезпечення національної безпеки, ревіталізації бізнесу та свободи пересування. Кожен із цих аспектів як самостійно, так і кумулятивно може стати підставою звернення як до Суду справедливості ЄС, так і до ЄСПЛ.

Керівні інституції ЄС і далі працюють над тим, щоб усі держави-члени ЄС виступали суголосно та скоординовано щодо уніфікації підстав в'їзду/виїзду/транзиту територією ЄС під час пандемії COVID-19. 25 листопада 2021 р. Комісія ЄС запропонувала зміни до рекомендації щодо введення тимчасових обмежень на мандри (non-essential travel) в ЄС, які б не стосувалися вакцинованих, авторизованою в ЄС вакциною, осіб33. 21 грудня 2021 р. було анонсоване імперативне застосування бустерної дози (третьої для 3-дозних та другої для 2-дозних вакцин) та адміністрування оновленого ЄС сертифіката COVID-19 строком на 270 днів, вже починаючи з 1 лютого 2022 р.34

Наприкінці 2021 р., враховуючи мутації та темпи поширення COVID-19 у світі, з'явилася нова «підстава» для перетину кордону з Європейським Союзом, незважаючи на вакцинацію (навіть бустерною дозою) авторизованою агентством ЄМА вакциною (оригінальною британською BioNTech/Pfizer, Moderna, Oxford/AstraZeneca, Johnson & Johnson або Novavax)35 В наявність вагомих причин (compelling/essential reasons). Для в'їзду в Австрію бустерна доза або негативний ПЛР-тест, зроблений pre-departure, є атрибутивною та водночас кумулютавною вимогою до наявності сертифіката про вакцинацію (2-g), починаючи з 20 грудня2021 р.

Нідерланди, Франція та Чехія запровадили обов'язкове ПЛР-тестування, зроблене pre-departure, для мандрівників, громадян третіх країн, незважаючи на наявність вакцинацій. Якщо Греція, Данія, Ірландія, Італія, Португалія, Фінляндія та Швеція запровадили обов'язкове ПЛР-тестування, зроблене pre-departure, для всіх мандрівників (у т.ч. громадян інших держав-членів ЄС), незважаючи на наявність вакцинацій, то Бельгія, Болгарія та Кіпр - для всіх мандрівників, але враховуючи позиціонування країни відльоту на кольоровій карті поширення COVID-19 (Colour-Coded Maps).

Зокрема, в грудні 2021 р. (напередодні різдвяних канікул) ці новели були застосовані у випадку перетину кордону ЄС/Об'єднане Королівство у Франції британцями (громадянами Об'єднаного Королівства), які проживають в іншій державі-члені ЄС (не у Франції), використовуючи Євротунель під Ла-Маншем.

Серед вагомих причин в'їзду до (виїзду з) Франції є такі:

6 січня 2022 року після триденного бурхливого обговорення Національні збори Франції прийняли (214 - «за», 93 - «проти», 27 утрималися) за прискореною процедурою (procйdure accйlйrйe) законопроєкт № 4857 про посилення інструментів для подолання кризи охорони здоров'я та внесення змін до кодексу охорони здоров'я37, поданий прем'єр-міністром Франції Жаном Касте 27 грудня 2021 року. Дата промульгації цього закону знову ж таки буде залежати від рішення Конституційної ради Франції (ймовірно 15 січня 2022 р.), оскільки необхідно пересвідчитися у дотриманні принципу пропорційності (гарантування цим законом забезпечення «балансу» між потребою «захищати» французький народ і поважати його свободи)38.

Законопроєкт № 4857 передбачає тотальну та повсюдну вакцинацію громадян Франції віком від 12 років (від цього залежить можливість користуватися громадським транспортом, брати участь у публічних заходах, відвідувати театри та ресторани) - раніше для цього було достатньо наявності дійсного негативного ПЛР-тесту39. Незважаючи на те, що законопроєкт не передбачає прямого обов'язку вакцинації, її відсутність фактично дискримінує невакцинованих громадян (схожа ситуація в Німеччині, т.з. 2-g (вакцинований («geimpft») чи виздоровілий («genesen»)), спровокувала численні протести у різних містах та федеральних землях).

У світлі довгоочікуваного прогресу щодо вакцинації громадян ЄС, Комісія ЄС нещодавно запропонувала спрощений підхід до ревіталізації свободи пересування осіб, починаючи з 1 березня 2022 року, який повністю буде залежати від статусу мандрівника, а не від країни відправлення: держави-члени ЄС повинні дозволяти в'їзд усім тим особам, які вакциновані, одужали або мають вагомі причини для мандрів40.

Сертифікат вакцинації стає невід'ємним атрибутом свободи пересування особи (разом із паспортом та візою, якщо необхідно). Ситуація «радикалізується» - 5 січня 2022 р. «першу ракетку світу» з тенісу серба Н. Джоковича затримали в аеропорту Мельбурна та вирішили депортували з Австралії, анулювавши в'їзну візу для участі у Відкритому чемпіонаті Австралії з тенісу у зв'язку з відсутністю у нього вакцинації та неможливістю надати докази на підтвердження медичних протипоказань (підстав звільнення) його від вакцинації41. Н. Джокович подав апеляцію на таке рішення компетентних міграційних органів Австралії, вважаючи його політично мотивованим, і виграв. Однак, остаточне рішення, ухвалене суголосно колегією суддів Федерального суду 16 січня 2022 року, було на користь австралійської влади, яка скасувала в'їзну візу на підставі публічного інтересу (депортація відбулася в той же день). «Правила є правилами», - сказав А. Гоук, міністр імміграції Австралії, використавши у цій справі дискреційні повноваження.

Крок за кроком Австралія, яка проводить масштабну державну політику щодо вакцинації (91.6 % громадян уже вакциновані), відновлює міжнародну співпрацю та відкривається для вакцинованих туристів. Правила однакові для всіх, незалежно від того, чи ти політик, чи спортсмен або митець, а їх порушення в час поширення COVID-19 ставить під загрозу громадське здоров'я (і як результат, негромадяни (іноземні громадяни), які не мають дійсної візи на в'їзд або віза була скасована, будуть затримані та депортовані з Австралії).

Як висновок, варто наголосити, що пріоритетність гарантування конвенційних прав людини (права на життя, невтручання у приватне та сімейне життя та ін.), забезпечення національної безпеки, ревіталізації бізнесу та свободи пересування залежить не від кольору паспорта та «вартісного» громадянства особи-пред'яв- ника, а від наявності у неї дійсного сертифіката вакцинації. У час пандемії COVID-19 наратив у контексті свободи пересування щодо наявності сертифіката вакцинації змінився з атрибутивного на кумулятивний. Окрім цього, враховуючи, що заборона мандрів завдала величезної шкоди економіці, збитків сфері туризму та гостинності, то найближчим часом ревіталізація бізнесу і свободи пересування буде залежати ще й від наявності у мандрівника вагомих причин для мандрів. Zambrano v. France (no. 41994/21); Thevenon v. France (no. 46061/21); Magdic v. Croatia (no. 17578/20); Communautй genevoise d'action syndicale (CGAS) v. Switzerland (no. 21881/20)

² BVerfG, Order of the Second Senate of 15 April 2021 - 2 BvR 547/21 -, paras. 1-112. URL: http://www.bverfg.de/e/rs20210415_ 2bvr054721 en.html

³ Софінська І. Громадянство, міграція та (не)свобода пересування у Європейському Союзі. Юридичний журнал «Право України». 2020. № 7. С. 230-245.

⁴ Софінська І. Громадянство та вакцинний націоналізм у дії (ревіталізація свободи пересування в Європейському Союзі). Юридичний журнал «Право України». 2021. № 8. С. 186-198.

⁵ Rainsy S. Immunity Passports: A proposal to revive tourism, international trade and transport. The Brussels Times. 12.04.2020. URL: https://www.brasselstimes.com/opinion/105720/immunity-passports-a-proposal-to-revive-tourism-intemational-trade-andtran sport-and-the-world-economy/)

Найбільшої в історії людства міжнародної і міждержавної гуманітарної операції щодо придбання, розподілу та постачання вакцини.

Вакцинний націоналізм зараз, вакцинна дипломатія - пізніше! До кінця 2021 р. очікувалося виготовлення близько 14,7 мільярдів доз вакцини від COVID-19. Теоретично цього більш ніж достатньо, щоб повністю знищити пандемію, однак неефективність, яка закладена в глобальне розповсюдження вакцини, означає, що вони будуть розповсюджуватися невідповідно до принципів конкуренції, рівності чи пропорційності, а навпаки: ексклюзивно, селективно, атрактивно, враховуючи поширення вакцинного протекціонізму.

За словами Т Ґебреєсуса 16 % світового населення зарезервували та купили майже 60 % світового запасу вакцини проти COVID-19.

До прикладу: в Австрії, Італії.

Збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення секретних (недоступних для широкого вжитку) персональних даних особи-пред'явника паспорта.

Агентство ЄМА офіційно авторизувало вакцини таких виробників: Comirnaty від BioNTech/Pfizer (21.12.2020, оновлено 03.11.2021), Spikevax від Moderna (06.01.2021, оновлено 04.10.2021), Vaxzevria від Oxford/AstraZeneca (29.01.2021, оновлено 09.11.2021), Johnson & Johnson (11.03.2021) та Nuvaxovid від Novavax (20.12.2021). Детальніше дивитися тут: https://www.ema. europa.eu/en/human-regulatory/overview/public-health-threats/coronavirus-disease-covid-19/treatments-vaccines/vaccines-covid-19/ covid-19-vaccines-authorised

Уряд Франції вирішив зосередитися на тому, щоб демонструвати позитивні знаки талановитим людям з усього світу, які хотіли б відчути смак французького «je ne sais quoi», і створив для цього полегшений і привабливий спеціальний вид довготривалої візи - «паспорт таланту (passeport talent)». Вона поширюється на осіб, які завдяки своїм навичкам та таланту можуть прямо чи опосередковано зробити значний або тривалий внесок у розвиток французької економіки, культури, науки, спорту. Ця довготривала віза у форматі «паспорта таланту» дає змогу іноземцю отримати науковий (докторський) ступінь, проводити дослідження або викладати у Франції, заснувати бізнес (мінімальна інвестиція 30 000 євро). Дію такої багаторічної посвідки на проживання у Франції можна пролонгувати (продовжити) сукупно до чотирьох років. Не поширюється на громадян держав-членів ЄС та Алжиру.

Н. Джокович подав апеляцію, вважаючи таке рішення австралійських компетентних органів політично мотивованим, однак рішення щодо цього на час подання статті відсутнє.

Література

Загальна декларація прав людини, 10.12.1948 р. Офіційний вісник України. 2008. № 93. С. 89. Ст. 3103.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, 16.12.1966 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043

Maastricht-Urteil (BVerfGe 89, 155).

Treaty on European Union, signed at Maastricht on 7 February 1992, Official Journal of the European Communities, C. 191, Volume 35, 29 July 1992, 115 p.

Blackstone's EU Treaties and Legislation 2009-2010 / N. Foster (Oxford University Press, 2009) 632-633.

Charter of Fundamental Rights of the European Union, 07.12.2000, Official Journal, C 326, 26.10.2012, pp. 391-407.

Directive 2004/38/EC of the European Parliament and of the Council of 29 April 2004 on the right of citizens of the Union and their family members to move and reside freely within the territory of the Member States amending Regulation (EEC) No 1612/68 and repealing Directives 64/221/EEC, 68/360/EEC, 72/194/EEC, 73/148/EEC, 75/34/EEC, 75/35/EEC, 90/364/EEC, 90/365/EEC and 93/96/EEC (Text with EEA relevance), Official Journal. L 158, 30.4.2004, p. 77-123.

Blackstone's EU Treaties and Legislation 2009-2010 / N. Foster (Oxford University Press, 2009) 632-633.

Софінська І. Філософсько-правова візія доктрини громадянства: монографія. Львів: Каменяр, 2018. 346 с.

Resolution Adopted by the International Conference on Passports, Custom Formalities and Through Tickets, Provisional Committee on Communications and Transit, League of Nations, 21 October 1920, Annex I, published in (1920) 1(8) League of Nations, Official Journal, 52, 62.

Lloyd M. The Passport: The History of Man's most Travelled Document (Queen Anne's Fan; 1st Edition, 2008). 242 p.

Urtetiqui v. D'Arcy, 34 U.S. 692, 699 (1835). URL: https://supreme.justia.com/cases/federal/us/34/692/)

Размещено на Allbest.ru