Правовий захист конституційних принципів у рішеннях Конституційного Суду Угорщини

Размещено на http://allbest.ru

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Правовий захист конституційних принципів у рішеннях Конституційного Суду Угорщини

Василь Васильович Копча, доктор юридичних наук, доцент

Вступ

Постановка проблеми. Конституційний Суд (далі - суд) в Угорській Республіці (з 1 січня 2012 р. офіційна назва держави - Угорщина), який був створений внаслідок перших демократичних перетворень 1989 р., перетворився на вагомий конституційний орган, який здійснював передовсім функції противаги парламентській більшості, гарантування принципу верховенство права. У свій діяльності Конституційний Суд своїми правовими позиціями виражав ознаки «судового активізму», які були піддані критиці. Однак «судовий активізм» органу конституційної юрисдикції, який загалом сприймався у сфері захисту основних прав людини, тим не менше, підтримувався в сфері захисту конституційних принципів, які містять вимоги до організації держави та правової системи. Необхідність розуміння в Україні цього аспекту в практичному наповненні слугує першим аргументом актуальності даного дослідження. Другий аргумент актуальності полягає в тому, що рішення Конституційного Суду Угорщини за своїм змістом можуть стати в пригоді Конституційному Суду України в контексті діалогу національних конституційних юрисдикцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальність теми підтверджується також і відсутністю досліджень в рамках вітчизняної правової науки, хоча угорськими вченими дана проблема вивчена достатньо добре (Л. Шольом, К. Шеппель, Г. Галмаї, А. Шайо тощо).

Формулювання мети статті. Метою цієї статті є аналіз правових позицій Конституційного Суду Угорщини щодо захисту фундаментальних конституційних принципів цієї держави, зокрема верховенства права (таких його складових, як правова визначеність, поділ влади), суверенітету держави, відокремлення церкви від держави, демократії тощо.

Виклад основного матеріалу

Для досягнення мети даного дослідження для аналізу відібрані такі рішення Конституційного Суду Угорщини, які найбільш повно дають змогу виявити його правові позиції у відповідних аспектах.

Справа про дію рішень Конституційного Суду ex nuns (1992). Заявники звернулися до Конституційного Суду стосовно положень Закону XXXII 1989 р., який головним правилом встановлював, що юридична норма, визнана Конституційним Судом не чинною, не може застосовуватися, починаючи з дати опублікування рішення в «Офіційному віснику» (тобто рішення набуває чинності ex nunc). Заявники стверджували, що порушення Конституції може бути ефективно усунене лише заднім числом (тобто ex tunc) щодо моменту недійсності юридичної норми, що порушує Конституцію. У своїй заяві вони, зокрема, стверджували, що правова визначеність порушується тим, що визнання неконституційною правовою нормою ex nunc залишає недоторканними правовідносини, що виникли з неконституційної основи.

Конституційний Суд у рішенні підтвердив загальне правило ex nunc для наслідків неконституційності правової норми, пов'язавши його з вимогою правової визначеності, яку слід розглядати як частину верховенства права. Конституційний Суд окремо вказав, що скасування правової норми не впливає на правовідносини, що виникали до опублікування його Рішення.

Однак при цьому Суд указав на винятки з цього правила. Перший виняток стосується випадку, коли йдеться про наслідки визнання неконституційною правової норми, яка слугує підставою для винесення остаточного рішення у кримінальному провадженні. Конституційний Суд дійшов висновку: суд повинен призначити перегляд судового рішення, якщо для засудженого скасування правової норми, застосованої у його справі, призведе до зниження покарання або звільнення від кримінальної відповідальності. Конституційний Суд указав також, що аргументи правової визначеності відрізняються від недійсності правової норми, особливо стосовно правовідносин, створених на основі неконституційної правової норми. Конкретні правовідносини та юридичні факти стають незалежними від основних норм і вони автоматично не поділяють долю останніх. Якщо це було б інакше, кожна зміна правової норми передбачала б перегляд безлічі правовідносин1.

Справа про народний референдум (1993). У цій справі Конституційний Суд сформулював позицію, що представницька система є основною формою здійснення суверенітету. Парламент не може бути розпущений всенародним референдумом (мала місце народна ініціатива про проведення референдуму щодо можливого розпуску існуючого парламенту). Конституція визначає обставини, за яких парламент може бути розпущений, а народний референдум серед них не згадується. Окрім того, на думку Конституційного Суду, результат всенародного референдуму не може спричинити зміну Конституції2. конституційний парламент угорщина суд

Справа про реституцію релігійної власності (1993). У цій справі заявники оскаржували конституційність Закону, який передбачав повернення нерухомості, у тому числі шкільних будівель, церквам як їх власникам до часів комуністичної націоналізації. Однак рішення охопило всі основні аспекти свободи віросповідання.

Конституційний Суд постановив, що держава повинна залишатися нейтральною у справах, які стосуються права на свободу совісті та віросповідання. Це охоплює зобов'язання держави гарантувати можливість вільного формування особистих переконань. З одного боку, релігія є частиною права на людську гідність; гарантія її свободи забезпечувала вільне вираження особистості людини, яке само по собі не могло бути обмежене законом. Таким чином, держава мала обов'язок утримуватися від втручання у здійснення цієї свободи. З іншого боку, існував також тісний взаємозв'язок між правом на вільну релігію та свободою вираження поглядів. Оскільки проявом цієї свободи було здійснення релігії чи поклоніння, будь-які закони, що обмежують таку свободу, повинні були чітко тлумачитися, як і ті, що стосуються свободи вираження поглядів. Держава повинна захищати свободу совісті та віросповідання, не враховуючи її цінності чи змісту (таким чином, право могло мати лише зовнішні межі), і саме з таких міркувань держава здійснювала свій нейтралітет.

Далі Суд зазначив, що держава не підтримує жодну церкву і не впливає на її внутрішню діяльність, особливо в питаннях релігійних істин. Однак відокремлення церкви від держави не означало, що держава повинна ігнорувати особливості релігії та церкви у своєму законодавстві: наприклад, вона може враховувати все, що відрізняє церкви та релігійні громади з точки зору їх історії та соціальної ролі від тих інших соціальних груп, створення яких регулювалося ст. ст. 3, 63 та 70/C Конституції. Такі ролі включали шкільну освіту, прагнення до підтримки хворих і доброчинності, колись виключно церковних обов'язків, але які також стали державними під час націоналізації. Крім того, нейтральна державна правова система гарантувала, що релігійні громади можуть вільно користуватися правовою формою «церкви», визначеною світськими законами держави за умови, що вони відповідають критеріям діючих законів та ведуть свою діяльність у обраній ними сфері. Тому нейтралітет держави у зв'язку з правом на свободу віросповідання не означав бездіяльності3.

Справа про мінімальну кількість членів для реєстрації церкви (1993). Заявник звернувся до Конституційного Суду з проханням ухвалити рішення про неконституційність ст. 9.1.a Закону про свободу совісті, свободу релігій та церкви (ГУЛ990), в якій умовою реєстрації церкви є підтримка заяви щонайменше 100 фізичними особами, що, на його думку, суперечить Конституції, зокрема ст. ст. 60.2 та 60.3 Конституції відповідно, які гарантують колективне здійснення релігійних вірувань та декларують відокремлення церкви від держави.

Суд вирішив, що вимога вказаного закону, яка вимагала щонайменше 100 членів для засновування церкви, не є неконституційною, оскільки відмінність не впливає на найважливіші функції церков, такі як богослужіння, освіта та соціальна благодійність. Більше того, держава не може втручатися у справи релігійних громад, навіть якщо вони не встановлені як церква. На думку Суду, свобода колективного здійснення релігійних переконань згідно зі ст. 60.2 Конституції була надана всім незалежно від того, здійснювалось воно чи ні в межах законодавчо врегульованих рамок та тієї організаційної форми, в якій вона функціонувала. Оскільки права колективного здійснення могли здійснювати не лише члени церкви, а всі бажаючі брати участь у релігійній громаді, ст. 9.1.a Закону була визнана конституційною. Окрім того, положення Закону не спричинили жодної дискримінації в правовому регулюванні між організаційними формами, а також жодної перешкоди для здійснення релігії для всіх. Дійсно, релігійна громада залишала за собою розсуд щодо вибору правової організаційної форми, за якою вона набула правового статусу. Таким чином, будь-яка релігійна громада могла б набути правової форми церкви, яка раніше характеризувалася її історичною установою для колективного здійснення релігійних вірувань, за умови, що вона задовольняла вимогу 100 членів. Більше того, вимога не порушувала принцип відокремлення церкви від держави. Держава не могла втручатися в автономію релігійних громад таким чином, щоб торкнутися їх конкретного релігійного характеру, крім регулювання організаційної форми, в якій такі громади повинні діяти. Більше того, за винятком більшої організаційної автономії, наданої церквам, Закон не гарантував їм додаткових прав, якими не могли користуватися інші релігійні громади. Єдиною різницею, що виникла між церквами та іншими релігійними громадами, була більша внутрішня автономія церкви та їхнє право на факультативне релігійне навчання у державних школах згідно з розділом 17.2 Закону4.

Справа про кримінальний закон, який встановлює відповідальність за розпалювання ненависті (1999). Заявники у цій справі звернулися до Конституційного Суду з вимогою визнати неконституційною ст. 269 Кримінального кодексу, згідно з якою особа, яка розпалює ненависть чи вчиняє інше діяння, яке може розпалювати ненависть серед широкої громадськості проти угорської нації, будь-якої національної, етнічної чи расової групи чи певної груп населення, вчиняє кримінальне правопорушення. На їх думку, частина положення, згідно з яким діяння, які можуть розпалювати ненависть, караються, порушувало конституційний принцип правової визначеності та основне право на свободу вираження поглядів.

Суд, посилаючись на своє попереднє рішення №. 30/1992 (В. 26), підкреслив, що відповідно до вимог конституційності будь-яке положення кримінального законодавства, що визначає поведінку, яка карається кримінальним законодавством, має бути конкретним і чітко визначеним. Однозначне формулювання повинно міститись у визначенні, яке повідомляє особу про те, за якої поведінки вона вчиняє злочин, санкціонований кримінальним законом. Відтак Суд встановив, що за відсутності конкретно визначеного діяння, яке тягне протиправність, відповідне положення Кримінального кодексу порушує принцип верховенства права та зокрема правової визначеності та обмежує свободу вираження поглядів, гарантовану ст. 61.1 Конституції, непропорційною мірою (підкреслення автора)5.

Справа про державне фінансування політичних партій (2008). У цій справі Конституційний Суд здійснював контроль щодо деяких положень Закону XXXIII 1989 р. «Про фінансове управління та діяльність політичних партій» та Закону XLVП 2003 р. «Про основи, що сприяють діяльності політичних партій». У рішенні Судом було підкреслено, що держава не може перешкоджати утворенню та діяльності партій, створених у конституційних рамках, оскільки це заважатиме принципу свободи асоціацій. Партії можуть бути різного типу; вони можуть мати різні фінансові ситуації. Вони можуть стартувати з різних позицій у змаганні за голоси виборців, і вони можуть бути в змозі брати участь у формуванні та вияві волі людей різною мірою. Якщо законодавчий орган створить правило, що стосується державної підтримки партій, він повинен врахувати ці відмінності.

Суд нагадав, що в кількох його рішеннях уже підкреслюється, що задля можливості прийняття рішень у парламенті та стабільності уряду прийнятно для партій, які мають найменшу підтримку, не мати доступу до мандатів парламенту. Щоб мати державну підтримку, партія повинна мати можливість виконувати свій конституційний обов'язок. Судова практика Конституційного Суду вимагає, щоб норми, пов'язані з державною підтримкою партій, були пристосовані до їх обов'язку брати участь у формуванні та вияві волі людей, а також до їх суспільної підтримки. Окрім спроможності парламентської системи, Конституційний Суд також підкреслював, що фундаментальною цінністю демократичного суспільства є здатність багатопартійної системи до оновлення, тобто здатність системи пристосовуватися до змін у суспільстві. Основою парламентської демократії є змагання між політичними партіями за підтримку виборців. Здорове функціонування демократії неможливе без політичного плюралізму та рівних можливостей партій брати участь у політичному змаганні. З цієї причини держава повинна залишатися нейтральною в політичних змаганнях та у створенні правових норм, що регулюють умови цього змагання.

При створенні правил, що стосуються партій, законодавець повинен ставитися до них однаково, враховуючи їх інтереси з однаковою неупередженістю та обережністю. Він не може діяти довільно, приймаючи рішення. Законодавець повинен прийняти законодавство з метою їх державної підтримки з огляду на те, що партії повинні мати можливість виконувати свої обов'язки, визначені Конституцією. Положення про державну підтримку не може обмежувати свободу політичних партій конкурувати. У зв'язку з цим чинний закон повинен містити положення, які не тільки «на вигляд» нейтральні. Він також повинен гарантувати, що правова норма, яка однаковою мірою застосовується до всіх партій, не повинна де-факто призводити до конституційно необґрунтованої дискримінації у випадку чітко визначеної групи партій. Відповідно, якщо закон допускає дискримінацію між партіями, хоча законодавець врахував рівність в інших аспектах, повинна бути конституційно прийнятна причина цієї дискримінації.

У світлі викладеного Суд підкреслив, що якщо законодавець вирішить підтримати партії, то на основі правового регулювання фінансова підтримка повинна надаватися всім парламентським партіям. Це само по собі не забезпечує рівних можливостей різних політичних сил на виборах. З цієї причини державна підтримка повинна поширюватися на всі політичні партії, які користуються підтримкою основної маси виборців, і які можуть висувати кандидатів на парламентських виборах. Відтак ст. 70/А.1 Конституції порушено положенням закону, згідно з яким повною мірою фінансова підтримка може бути надана лише тій партії, яка мала представників у Парламенті щонайменше протягом двох послідовних парламентських циклів6.

У 2010 р. парламент ухвалив Закон про державних службовців, що надало можливість роботодавцям звільняти посадових осіб, не вказуючи підстав для таких дій. Тодішній президент повернув закон на розгляд парламенту, аргументуючи, що законодавство суперечить законодавству ЄС. Після того, як закон був прийнятий вдруге з однаковим змістом, кілька профспілок та громадських організацій з питань прав людини оскаржили його перед Конституційним Судом.

Конституційний Суд вивчив основні характеристики правового статусу урядовців, зокрема те, що урядовці займають державні посади; їх правовий статус регулюється законом, а не договором. Їх призначення та звільнення з посади ґрунтуються на адміністративних рішеннях. Тому правові рамки повинні бути чіткими, коли приймаються рішення про звільнення державних службовців. Суд врахував ст. 30 Хартії основних прав Європейського Союзу, згідно з якою «кожен працівник має право на захист від необгрунтованого звільнення відповідно до Закону Співтовариства та національних законів та практики». При цьому Суд підкреслив, що необхідність підвищення ефективності та рівня державного управління може виправдати полегшене звільнення урядових чиновників. Однак законодавець повинен розробити правила, які створюють баланс між цілями уряду та захистом конституційних прав державних чиновників. Суд встановив, що можливість звільнення урядового чиновника без жодних підстав є непропорційним обмеженням конституційного права на зайняття державної посади, передбаченого ст. 70.6 Конституції. Крім того, відсутність нормативних норм щодо звільнення урядових чиновників унеможливлює рішення звичайних суддів суду про законність звільнення. Відтак Конституційний Суд скасував відповідні положення закону з 31 травня 2011 р. Якби законодавство було скасовано з негайною дією, урядовці не змогли б подати у відставку, доки Парламент не прийняв нові положення про відставку та звільнення з посади.

За результатами цього рішення, відповідно до нового закону, ухваленого Парламентом 23 травня 2011 р., державних службовців було заборонено звільняти без вказівки на підставу, однак втрата довіри до них та втрата ними доброчесності залишалися підставами для їх звільнення7.

Справа про коментарі на ресурсах Інтернет (2014). У цій справі Асоціація угорських постачальників контенту (далі - Асоціація) звернулася з конституційною скаргою, в якій вимагала від Конституційного Суду вирішити, чи несе провайдер інтернет-контенту відповідальність за зміст коментарів на своєму вебсайті, хоча їм не було відомо про коментарі або негайно видалили їх на вимогу потерпілої сторони. У 2010 р. компанія з нерухомості подала позов до Асоціації. Компанія стверджувала, що коментарі до статті Асоціації щодо її реклами завдали їй шкоди, показавши її в поганому світлі та пошкодивши її гарну репутацію. Верховний суд Угорщини (Курія) виніс рішення проти Асоціації. Він стверджував, що деякі коментарі «знизу» щодо реклами Компанії на вебсторінці Асоціації були «серйозно принизливими» та «переступили межі свободи слова».

Конституційний Суд відхилив конституційну скаргу, подану Асоціацією, щодо принизливих коментарів, зроблених на вебсайті, яким керує Асоціація. Він визнав, що блоги та коментарі вважаються формою комунікації, таким чином користуючись захистом Основного Закону. Тим не менш, Суд підкреслив, що Інтернет не є сферою поза законом, а Інтернет-комунікація регулюється відповідними законодавчими положеннями. Основні права та обов'язки, визначені в Конституції, також повинні дотримуватися в Інтернет- комунікаціях.

На думку Суду, поміркованість коментарів не звільняє провайдерів Інтернет-контенту від відповідальності за незаконне спілкування або від зобов'язання виконувати зобов'язання.

Відповідальність за незаконні коментарі не залежить від модерації. Він ґрунтується лише на факт незаконності; таким чином, немає підстав розрізняти модеровані та не модеровані коментарі. Конституційний Суд вважає, що оператор вебсайту несе відповідальність за записи в блогах або коментарі, які порушують права інших людей, навіть якщо ці коментарі модеруються, і навіть якщо оператор не знав про такі записи та видалив їх без зволікання після отримання скарги8.

Справа про використання символіки тоталітарних режимів (2013). Заявник Аттіла Ваджнай у конституційній скарзі ставив під сумнів положення ст. 269/Б Кримінального Кодексу, яка забороняла публічне використання п'ятикутної червоної зірки серед інших символів тоталітарних режимів. Оскільки спірне положення забороняло використання символіки як комуністичного, так і нацистського режиму, Конституційний Суд продовжив розгляд і вивчив конституційність цілого положення.

Передовсім Конституційний Суд звернувся до власної практики. У своєму Рішенні 14/2000 він, посилаючись на особливе історичне минуле Угорщини, підтримав положення про визнання кримінальним злочином публічного використання символів деспотизму (свастика «Хакенкреуз», знак СС та стрілка-хрест, серп і молоток та п'ятикутна червона зірка). Однак з того часу з'явилися нові обставини.

У 2008 р. Європейський суд з прав людини у справі «Vajnai v. Hungary» постановив, що засудження Аттіли Ваджнай, віце-президента Лівої робітничої партії за те, що він надягнув червону зірку на куртці, було втручанням у його право на вільне самовираження9.

Хоча Конституційний Суд і посилався у Рішенні 14/2000 на історичні обставини, Європейський суд з прав людини вважав, що через двадцять років після падіння комунізму не існує «реальної та актуальної небезпеки» його відновлення, і визнав положення Кримінального Кодексу нерозбірливим і занадто широким з огляду на багатоаспектне значення червоної зірки.

У рішенні у даній справі Конституційний Суд визнав, що криміналізація публічного використання символів тоталітаризму є неконституційною. Основною причиною скасування рішення 14/2000 було рішення Європейського суду з прав людини, а також набуття чинності новою Конституцією в 2012 р., яка називається Основним Законом. Вивчивши конституційність цього положення загалом, Суд визнав, що оскаржуване положення визначає склад кримінального злочину занадто широко; публічне використання тоталітарного символу карається загалом. Стаття 269/Б Кримінального Кодексу враховує не мотив діяння, а також контекст та наслідки використання цих символів, вона не відповідає вимогам конституційності щодо кримінального права, згідно з яким будь-яке положення, що визначає поведінку, яка карається за кримінальним законодавством, повинно бути конкретним і чітко визначеним. Відповідно Конституційний Суд постановив, що положення, яке оскаржується, порушує принцип верховенства права та правової визначеності і через це непропорційно обмежує свободу вираження поглядів10.

Справа про суверенітет і конституційну ідентичність Угорщини (2016). У цій справі Конституційний Суд перевірив, чи спільне здійснення повноважень з Європейським Союзом порушує гідність людини, інші основні права, суверенітет Угорщини або самоідентифікацію Угорщини на основі її історичної конституції. 22 вересня 2015 р. було ухвалено Рішення Ради Європейського Союзу (ЄС) № 2015/1601, що запровадило систему квот щодо розподілу і поселення шукачів притулку та мігрантів серед держав-членів. У грудні 2015 р. омбудсмен Угорщини звернувся до Конституційного Суду з проханням про тлумачення двох питань щодо міграції мігрантів Європейського Союзу. Одне з конституційних положень, про яке йдеться, забороняє колективне вигнання та говорить, що іноземців, які перебувають на території Угорщини, можуть висилати лише на підставі законного рішення (ст. XIV.1 Основного Закону). Інше положення - це так зване застереження ЄС, яке дозволяє Угорщині тією мірою, яка необхідна для здійснення прав та виконання зобов'язань, встановлених установчими договорами ЄС, здійснювати деякі свої компетенції, що випливають із Основного Закону спільно з іншими державами-членами, через інститути ЄС. Суд підкреслив, що для наданих або спільно здійснюваних у рамках ЄС повноважень існує дві основні межі: вони не можуть порушувати суверенітет Угорщини (контроль суверенітету) та конституційну ідентичність Угорщини (контроль ідентичності).

По-перше, Суд посилався на поняття «суверенітет держави» (верховна влада, територія та населення), що випливає зі ст. ст. B. 1, B. 3 та B. 4 Основного Закону. Суд наголосив, що здійснення повноважень (у межах ЄС) не може призвести до втрати остаточної можливості контролю людей над публічною владою, який визнається Основним Законом. По-друге, Суд заснував контроль ідентичності на ст. 4.2 Договору про Європейський Союз). Ним визнано, що захист конституційної ідентичності покладається на Суд Європейського Союзу і ґрунтується на постійній співпраці, взаємоповазі та рівності. У розумінні Суду конституційна ідентичність дорівнює конституційній (само-) ідентичності Угорщини. Його зміст визначається у кожному конкретному випадку на основі Основного Закону в цілому та його положення відповідно до ст. R. 3 Основного Закону, яка вимагає, щоб інтерпретація Основного Закону була відповідно до їхніх цілей. Незважаючи на те, що Суд постановив, що конституційна (само-) ідентичність Угорщини не означає переліку вичерпного перерахування цінностей, він все ж згадував про деякі з них (наприклад: свободи, поділ влади, республіканська форма держави, повага до територіальної автономії, свобода віросповідання, законності, парламентаризм, рівність перед законом, визнання судової влади тощо). Відповідно до рішення, такі цінності є рівними з сучасними та загальнолюдськими конституційними цінностями, досягненням історичної конституції, на яку спирається угорська правова система.

Далі Суд підкреслив, що конституційна (само-) ідентичність Угорщини - це фундаментальна цінність, яка не була створена, а лише визнана Основним Законом і, отже, вона не може бути заперечена міжнародним договором. Захист конституційної (само-) ідентичності Угорщини є завданням Конституційного Суду, доки

Угорщина має суверенітет. На її думку, із вищезазначеного випливає, що суверенітет та конституційна ідентичність перетинаються у багатьох моментах; тому два контролі потрібно використовувати, враховуючи один одного. Варто зауважити, що серед учених-правників поширеною є позиція, згідно з якою публічні власті Угорщини зловживають категорією «конституційної ідентичності» з метою недотримання законодавства ЄС12.

Висновки

Виходячи з наведеного, можна дійти наступних висновків.

А. Конституційний Суд Угорщини пройшов складний шлях на шляху утвердження місії основного органу захисту Конституції, її основних принципів. При цьому найважливішою віхою на цьому шляху стало набрання чинності Основним Законом 2011 р. (з 1 січня 2012 р.) та Четвертої поправки до Основного Закону 2013 р.

Йдеться і про набір багато в чому нового змістовного наповнення конституційних принципів, що істотно відрізняється від тих, які були закріплені в Конституції 1949 р. (в редакції 1989-1990 рр.), і про формування нової судової практики в цьому питанні.

Судова практика Конституційного Суду цієї держави свідчить про важливість і обсягу повноважень органу конституційної юрисдикції, і стан його реальної незалежності. Якщо в період до 2011 р. Конституційний Суд Угорщини відзначався сильними позиціями, то згодом вони були істотно послаблені.

Б. Більша частина рішень Конституційного Суду Угорщини в цьому питанні стосувалася змісту і ролі фундаментальних конституційних принципів, зокрема в аспекті взаємостосунків національного правопорядку та правопорядку Європейського Союзу.

Суд неодмінно підкреслював, що функціонуючи паралельно правова система ЄС та національна правова система засновані на одному наборі принципів (цінностей), а відтак не викликають конституційної дилеми. Разом із тим Конституційний Суд Угорщини як конституційний інструмент захисту конституційних принципів верховенства права і демократії проявляється недостатньо після 2012 р., на що неодноразово вказували інститути Європейського Союзу.

Сделаны выводы по эволюции Конституционного Суда на пути утверждения миссии основного органа защиты Конституции, ее основных принципов. При этом важнейшей вехой на этом пути стало вступление в силу Основного Закона 2011 г. (с 1 января 2012 г.).

Большая часть решений Конституционного Суда Венгрии в этом вопросе касалась содержания и роли фундаментальных конституционных принципов, в частности в аспекте взаимоотношений национального правопорядка и правопорядка Европейского Союза.

Посилання

¹ Decision 10 of 1992: 25 February 1992 on powers ex nuns. URL: https://hunconcourt.hu/uploads/sites/3/2017/n/ en_0010_1992.pdf

² HUN-1993-1-001. Popular Referendum Case. URL: http://www.codices.coe.int/NXT/gateway.dn/CODICES/precis/eng/eur/ hun/hun-1993-1-001 ?fn=document-frameset.htm$f=templates$3.0

³ Decision 4 of 1993: 12 February 1993 on the restitution of church property. URL: https://hunconcourt.hU/uploads/sites/3/2017//en_0004_1993.pdf

⁴ Decision 8 of 1993: 27 February 1993 on the minimum number of members for thr registration of a Church. URL: https://hun concourt.hu/uploads/sites/3/2017/11/en_0008_1993.pdf

⁵ Decision 12/1999 (V. 21.) AB. URL: https://hunconcourt.hU/uploads/sites/3/2017/11/en_0012_1999.pdf

⁶ HUN-2008-1-003. URL: http://www.codices.coe.mtMXTVgatewaydU/CODICES/precis/eng/eur/hun/hun-2008-1-003?fn=docu- ment- frameset.htm$f=templates$3.0

⁷ Decision 8/2011 reasoning of dismissal of civil servants. HUN-2011-1-001. URL: http://www.codices.coe.int/NXT/gatewaydU/ CODICES/precis/eng/eur/hun/hun-2011-1-001?fn=document-framesethtm$f=templates$3.0

⁸ Decision 19/2014 responsibility for internet comments. URL: http://www.codices.coe.int/NXT/gateway.dll?f=templates&fn= default .htm&vid=

⁹ Vajnai v. Hungary 8 July 2008. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-87404

¹⁰ Decision 4/2013. Use of symbols of totalitarian regimes. URL: http://www.codices.coe.int/NXT/gatewaydll/CODICES/pre- cis/eng/eur/hun/hun-2013-1-003?fn=document-frameset.htm&f=templates$q=$uq=$x=$up=1$force=654

¹¹ HUN-2016-3-006. 05-12-2016. URL: http://www.codices.coe.int/NXT/gateway.dll?f=templates&fn=default.htm

¹² Gabor Halmai. Abuse of Constitutional Identity. The Hungarian Constitutional Court on Interpretation of Article E) (2) of the Fundamental Law. URL: https://me.eui.eu/gabor-halmai/wp-content/uploads/sites/385/2018/05/Abuse_Halmai_finaLpdf

Резюме

Правовий захист конституційних принципів у рішеннях Конституційного Суду Угорщини

Копча В.В.

Стаття присвячена аналізу правових позицій Конституційного Суду Угорщини щодо захисту фундаментальних конституційних принципів цієї держави, зокрема верховенства права (таких його складових, як правова визначеність, поділ влади), суверенітету держави, відокремлення церкви від держави, демократії тощо. З цією метою для аналізу відібрані такі рішення Конституційного Суду Угорщини, які найбільш повно дають змогу виявити його правові позиції у відповідних аспектах.

Зроблено висновки щодо еволюції Конституційного Суду на шляху утвердження місії основного органу захисту Конституції, її основних принципів. При цьому найважливішою віхою на цьому шляху стало набрання чинності Основним Законом 2011 р. (з 1 січня 2012 р.). Більша частина рішень Конституційного Суду Угорщини в цьому питанні стосувалася змісту і ролі фундаментальних конституційних принципів, зокрема в аспекті взаємостосунків національного правопорядку та правопорядку Європейського Союзу.

Ключові слова: Угорщина, Конституційний Суд, Основний Закон 2011 р., конституційні принципи.

Резюме

Правовая защита конституционных принципов в решениях Конституционного Суда Венгрии

Копча В.В.

Статья посвящена анализу правовых позиций Конституционного Суда Венгрии по защите фундаментальных конституционных принципов этого государства, в частности верховенства права (таких его составляющих, как правовая определенность, разделение властей), суверенитета государства, от государства, демократии и т.д. С этой целью для анализа отобраны решения Конституционного Суда Венгрии, которые наиболее полно позволяют выявить его правовые позиции в соответствующих аспектах.

Ключевые слова: Венгрия, Конституционный Суд, Основной Закон 2011 г.

Summary

Legal protection of constitutional principles in decisions of the Constitutional Court of Hungary

Vasyl Kopcha

The article is devoted to the analysis of the legal positions of the Constitutional Court of Hungary regarding the protection of the fundamental constitutional principles of this state, in particular the rule of law (such as its components of legal certainty, separation of powers), sovereignty of the state, separation of the church from the state, democracy, etc. To this end, the decisions of the Constitutional Court of Hungary have been selected for analysis, which most fully enable it to express its legal position in the relevant aspects.

Conclusions have been drawn on the evolution of the Constitutional Court on the path to the approval of the mission of the main body of protection of the Constitution, its basic principles. The most important milestone along the way was the entry into force of the Basic Law of 2011 (from January 1, 2012). Much of the decisions of the Constitutional Court of Hungary in this matter concerned the content and role of fundamental constitutional principles, in particular in the context of the relationship between national law and order of the European Union.

Key words: Hungary, Constitutional Court, Basic Law 2011, constitutional principles.

Размещено на Allbest.ru