Верховенство права в практиці Європейського суду з прав людини: проблеми осмислення і еволюції поглядів

Цитований автор вважає, що теза ЄСПЛ про мотивованість судового рішення, що завершується в суді першої інстанції, аж ніяк не має на увазі формальну присутність в національному процесуальному законодавстві відповідного імперативу поряд із законністю і обґрунтованістю. Тому в п. 40 Висновку Консультативної Ради європейських суддів від 19 листопада 2002 р. для Комітету міністрів Ради Європи «Про принципи і правила, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема етичні норми, несумісну з посадою поведінку і неупередженість» сказано: суддя відповідає на законні очікування громадян шляхом прийняття чітко мотивованих судових рішень, він вільний у підготовці резюме або комюніке, які пояснюють значення прийнятого акта для населення¹⁵.

Цікаві, але протилежні підходи до проблеми мотивації судових рішень демонструють зарубіжні право- застосовувачі. Вчені постійно наголошували, що необхідність викладу мотивів зумовлюється процесуальними обов'язками суду виносити законні і справедливі судові рішення¹⁶. І далі правова природа судової влади визначає прийняття справедливих судових рішень, однією з характеристик якої є мотивація судових актів¹⁷. Вмотивованість судових рішень є важливою процесуальною гарантією¹⁸.

Т.А. Цувіна зазначає, що при аналізі вимоги вмотивованості рішення суду насамперед треба виходити з природи судової влади, статусу суддів і інтерпретації рішення суду як акта правосуддя та як процесуального документа. Це дає можливість вийти за межі розуміння вмотивованості рішення суду лише як наявності в ньому мотивувальної частини, і при аналізі вмотивованості виходити із сутності такого рішення й такої його визначальної характеристики, як правосудність. Умотивованість рішень суду іманентно пов'язана з їх законністю та обґрунтованістю у зв'язку з тим, що значною мірою ці вимоги до рішення суду як до акта правосуддя об'єктивуються в мотивувальній частині цього рішення як процесуального документа.

Таким чином, вмотивованість рішень суду треба розглядати як самостійну до них вимогу, яка не є тотожною вимогам законності й обґрунтованості. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінці доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду стосовно застосування норм матеріального і процесуального права. Невідповідність рішення суду цим вимогам, його невмотивована відмова розглянути доводи сторін мають бути підставою для скасування рішення судом вищої інстанції¹⁹.

Звернемося ще до одного аспекту верховенства права - можливості виконання судових рішень. У справі «Хорнсбі проти Греції» суд зазначав, що право на справедливий суд було б ілюзією, якби правова держава дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення вважалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Таким чином, виконання рішення повинне розглядатися як невід'ємна частина «суду» в розумінні ст. 6 Конвенції.

За свідченням С.Ф. Афанасьєва, заключна процесуальна гарантія права на справедливий судовий розгляд аж до середини 90-х рр. минулого століття перебувала в «тіні», бо якщо в Європейський суд і надходили скарги про порушення права на виконання судового рішення, то потім вони були відкликані внаслідок укладення мирової угоди між скаржником і державою-деліктвентом. Однак у більш ранніх прецедентних постановах суду незмінно наголошувалося, що розумний строк судового розгляду зачіпає виконання рішення суду, яке набрало законної сили («Сілва Понтеш проти Португалії»). Проте тільки в 1997 р. Європейський суд офіційно розкритикував припущення тому, що ст. 6 Європейської Конвенції гарантує справедливість «судового процесу» в буквальному значенні, тобто не поширюється на порядок виконання. Дослідник вважає, що виконавче провадження в контексті ст. ст. 6 і 13 Європейської Конвенції має виступати ефективним засобом правового захисту порушених прав і законних інтересів. Ефективність означає, що користування заінтересова- ною особою тим чи іншим внутрішнім засобом правового захисту не повинно бути ускладнено діями (бездіяльністю) держави-відповідача або такий засіб зобов'язаний запобігати, припиняти передбачуване порушення, так само як надавати адекватну компенсацію за вже те, що сталося посягання на права і свободи²⁰.

Проблема ефективності наявних правових засобів актуальна і для вітчизняної правової системи. На підставі аналізу практики Європейського суду О.І. Карплюк дійшов висновку, що в Україні чинне законодавство не передбачає жодного досконалого засобу ефективного правового захисту. Наприклад, у рішенні «Астанков проти України» від 1 червня 2006 р. Суд постановляє, що заявник не мав ефективних засобів юридичного захисту в національних органах, як того вимагає ст. 13 Конвенції, щоб відшкодувати збитки, завдані йому затримкою у виконавчому провадженні. Таким чином, Суд констатує порушення цього положення²¹.

Останнім часом ситуація з виконанням судових рішень кардинально не змінилася. І процесуальне законодавство - тут не єдина причина. Спільний європейський економічний стан держави є таким, що не дає можливості оперативно вирішувати фінансові проблеми, у тому числі, пов'язані із забезпеченням виконання судових рішень. Проблема тривалості судових розглядів - одна з ключових для оцінки ефективності та доступності цивільного судочинства.

Дослідники обґрунтовано зазначають, що проблема встановлення адекватного співвідношення швидкості судового розгляду і правильності вирішення цивільних справ знаходить відображення в конструкції розумного строку судового розгляду. Цей концепт заснований на положеннях Конвенції про захист прав людини і основних свобод, розроблений в практиці Європейського суду з прав людини і привнесений в українську правову систему²². Співзвучну позицію висловлював свого часу Г.П. Тимченко, який писав, що вже стає традицією при вирішенні складних теоретичних і практичних питань звертатися до досвіду європейських держав, застосовувати і враховувати в повсякденній юридичній практиці нормативні акти, які мають глобальне значення. Не є винятком і проблема визначення терміна «розумний строк»²³.

Вчені-процесуалісти продовжують розробку категорії розумного строку судового розгляду. Так, Н.Ю. Сакара розумність строку судового розгляду пропонує оцінювати в контексті обставин конкретної справи, враховуючи критерії складності справи, поведінки заявника, поведінки органів державної влади, значущості для заявника питання, яке перебуває на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі. На думку автора, доцільно доповнити ЦПК нормою, яка передбачає так звану компенсаційну відповідальність за систематичну протидію своєчасному розгляду справи, також додати норму, яка передбачить право особи оскаржувати неправомірні дії або бездіяльність суддів, що процесуально неоформлені, і, насамкінець, передбачити можливість звернення особи до суду з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої неправомірними діями або бездіяльністю суддів, не пов'язаних із винесенням неправосудних рішень²⁴.

На думку Х.А. Джавадова, поняття розумного строку направлено на оцінку тривалості судового розгляду, причому як у контексті нормативного встановлення термінів, так і часу, необхідного на практиці. При цьому, як вважає вчений, враховуючи правову природу і історію формування змісту категорії «розумний строк судового розгляду», вона орієнтована насамперед на оцінку виконання Конвенції. Так, автор пропонує ввести поняття оптимальної тривалості провадження як необхідного і достатнього проміжку часу для судового розгляду справи. Тривалість оптимального строку судового розгляду є величиною мінливою, залежною від безлічі факторів: стану економіки, розвитку судової системи, рівня правової культури, навантаження на суди, категорії справи і т. д. Водночас, на відміну від розумного строку судового розгляду, встановлення якого залежить і від поведінки сторін, і від дій суду, тобто від суб'єктивних факторів, що діють в конкретній справі, оптимальний термін судового розгляду є об'єктивним, узагальненим, усередненим показником. Конструкція оптимального тривалості провадження повинна стати основою нормування процесуальних строків²⁵.

Висловлені зауваження заслуговують уваги. Дійсно, чи потрібна сувора прив'язка до розумного терміну судового розгляду, який визначається цілою низкою чинників? ЄСПЛ неодноразово вказував на необхідність аналізу обставин конкретної цивільної справи, поведінки заявника і відповідних державних органів, важливість для заявника предмета спору. Або важливіше встановити якийсь усереднений термін можливого судового розгляду, виходячи з об'єктивних даних про стан судової системи? Вважаємо, що проблема тривалості судового розгляду найближчим часом остаточно вирішена не буде. Необхідно переглядати тимчасові рамки судового розгляду, виходячи з можливостей судової системи та інтересів її користувачів. У кінцевому підсумку, це вимагає пошуку адекватного вирішення питань швидкості й правильності ухвалених судових рішень.

Стаття 6 Європейської Конвенції використовує категорії незалежного і неупередженого суду як умови забезпечення справедливості судового розгляду. Як бачимо, інституційний аспект верховенства права не залишається без уваги. У практиці ЄСПЛ можна знайти чимало підтверджень значення незалежного і неупередженого суду для здійснення правосуддя. Так, у рішенні «Зілінскі, Прадал та Гонсалез і інші проти Франції» від 28 жовтня 1999 р. зазначається, що «справедливості судового розгляду перешкоджають - за винятком вимоги загального інтересу - втручання з боку законодавчої влади у здійснення судочинства з метою вплинути на результат справи».

У рішенні «Романова проти України» заявниця скаржилась на несправедливий характер провадження. Вона, зокрема, стверджувала, що склад районного суду, який розглядав її справу після повернення справи на новий розгляд, всупереч національному законодавству, був представлений тим же суддею, який розглядав її справу вперше. У п. 2 Суд одноголосно постановляє, що було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв'язку з розглядом справи заявниці судом, який не був незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висновки

Здається, що осмислення змісту права на справедливий суд еволюціонувати в напрямі виявлення інших характеристик, що дозволяють домогтися забезпечення вимог верховенства права. Особливо це важливо для вдосконалення національного цивільного судочинства. Мав рацію у своїх висновках О.І. Карплюк, говорячи про те, що ЄСПЛ, будучи наднаціональною інституцією, формує практику, позбавлену недоліків та проблем національних правопорядків - дефектів розвитку, політичних впливів, історичних вад. Його практика в контексті дослідження справедливості становить подвійну користь: з одного боку, суд у своїй діяльності безпосередньо впроваджує ті ідеї, які визнаються справедливими найбільш розвинутою, демократичною частиною сучасного європейського суспільства, з другого, - стає арбітром не між сторонами, як суд у національному судочинстві, а між стороною та державою - творцем та виконавцем правових приписів²⁶.

Таким чином, нами в найзагальніших рисах представлені окремі складові верховенства права, що знаходить своє тлумачення в прецедентній практиці ЄСПЛ.

Література

1. Коваль І. Право на справедливий суд: практика Європейського суду з прав людини щодо України. URL: Шр://ЬеЫпМ. от®.иа/іМех.рИр?М= 1153045715

2. Афанасьев С.Ф. Право на справедливое судебное разбирательство: теоретико-практическое исследование влияния Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод на российское гражданское судопроизводство: автореф. дисс.... д-ра юрид. наук. Саратов, 2010. 56 с. С. 3, 14.

3. Энтин М. Справедливое судебное разбирательство по праву Совета Европы и Европейского Союза. Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. 2003. № 3 (44). С. 85-97. С. 96.

4. Цувіна Т.А. Принцип верховенства права у практиці Європейського суду з прав людини. Часопис Київського університету права. 2019. №4. С. 373-379. С. 373, 374, 375.

5. Прокопенко О.Б. Право на справедливий суд: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Харків, 2011. 22 с. С. 6-7.

6. Приходько И.А. Доступность правосудия в арбитражном и гражданском процессе: основные проблемы: автореф. дисс.... д-ра юрид. наук. Москва, 2005. 50 с. С. 15-16.

7. Шакарян М.С. Проблемы доступности и эффективности правосудия в судах общей юрисдикции. Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве. Москва, 2001. С. 61. 399 с.

8. Ярков В.В. Цели судопроизводства и доступ к правосудию. Проблемы доступности и эффективности правосудия в арбитражном и гражданском судопроизводстве. Москва, 2001. С. 72.

9. Сакара Н.Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Харків, 2006. с. С. 4-7.

10. Афанасьев С.Ф. Право на справедливое судебное разбирательство: теоретико-практическое исследование влияния Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод на российское гражданское судопроизводство: автореф. дисс.... д-ра юрид. наук. Саратов, 2010. 56 с. С. 31.

11. Карплюк О.І. Механізм забезпечення справедливості судового розгляду цивільних справ: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Київ, 2016. 187 с. С. 27.

12. Там само. С. 27, 28.

13. Огляд рішень Європейського суду з прав людини (липень 2020 року). Рішення за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 / відп. за вип.: О.Ю. Тарасенко, Д.П. Мордас, Р.Ш. Бабанли. Київ, 2020. 52 с. С. 7-11.

14. Карплюк О.І. Механізм забезпечення справедливості судового розгляду цивільних справ: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Київ, 2016. 187 с. С. 31-32.

15. Афанасьев С.Ф. Право на справедливое судебное разбирательство: теоретико-практическое исследование влияния Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод на российское гражданское судопроизводство: автореф. дисс.... д-ра юрид. наук. Саратов, 2010. 56 с. С. 41-42.

16. Трубников П.Я. Судебное разбирательство гражданских дел. Москва: Госюриздат, 1962. 102 с. С. 66.

17. Загайнова С.К. Судебные акты в гражданском и арбитражном процессе: теоретические и прикладные проблемы: дисс.... д-ра юрид. наук. Москва, 2007. 400 с. С. 192.

18. Ткачук О.С. Проблеми реалізації судової влади у цивільному судочинстві. Харків: Право, 2016. 600 с. С. 156.

19. Цувіна Т.А. Умотивованість рішень суду та право на суд у цивільному судочинстві. Проблеми законності. 2013. № 121. С. 215-224. С. 221-223.

20. Афанасьев С.Ф. Право на справедливое судебное разбирательство: теоретико-практическое исследование влияния Европейской Конвенции о защите прав человека и основных свобод на российское гражданское судопроизводство: автореф. дисс.... д-ра юрид. наук. Саратов, 2010. 56 с. С. 42-44.

21. Карплюк О.І. Механізм забезпечення справедливості судового розгляду цивільних справ: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Київ, 2016. 187 с. С. 33-35.

22. Джавадов Х.А. Проблеми ефективності цивільного судочинства. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2018. 334 с. С. 138.

23. Тимченко Г.П. Теоретичні проблеми та практика реалізації принципів судочинства в Україні. Київ: «Видавничий Дім «Юридична книга», 2010. 336 с. С. 183.

24. Сакара Н.Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Харків, 2005.

25. с. С. 14-15.

26. Джавадов Х.А. Проблеми ефективності цивільного судочинства. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2018. 334 с. С. 140-141.

27. Карплюк О.І. Механізм забезпечення справедливості судового розгляду цивільних справ: автореф. дис.... канд. юрид. наук. Київ, 2016. 187 с. С. 42, 56, 57.

Резюме

Соп'яненко О.Ю. Верховенство права в практиці Європейського суду з прав людини: проблеми осмислення і еволюції поглядів.

У статті розглянуто верховенство права в аспекті прецедентної практики ЄСПЛ. Проаналізовано елементи верховенства права, зокрема, категорії доступу до правосуддя, вмотивованості судового рішення, можливість виконання судового рішення, розумності строків, а також незалежності та неупередженості суду. Вказані поняття досліджувались як з наукової точки зору, так і враховуючи практику ЄСПЛ.

Ключові слова: верховенства права, рішення Європейського суду з прав людини, доступ до правосуддя, справедливість судового розгляду, виконання судового рішення.

Резюме

Сопьяненко О.Ю. Верховенство права в практике Европейского суда по правам человека: трудности осмысления и эволюции взглядов.

В статье рассмотрено главенство права в аспекте прецедентной практики ЕСПЧ. Проанализированы элементы верховенства права, в частности категории доступа к правосудию, мотивированности судебного решения, возможность исполнения судебного решения, разумности сроков, а также независимости и беспристрастности суда. Указанные понятия исследовались как с научной точки зрения, так и с учетом практики ЕСПЧ.

Ключевые слова: верховенство права, решение Европейского суда по правам человека, доступ к правосудию, справедливость судебного разбирательства, исполнение судебного решения.

Summary

Oksana Sopianenko. The rule of law in the case law of the European Court of Human Rights: problems of understanding and evolution of views.

The article states that the practice of the European court, acting as an empirical basis for the necessary reforms, helps to identify shortcomings of the existing justice system and provides clear examples of their possible solution. It has been established that for European judges and the legal community the thesis about the importance of the right to a fair trial as a basic legal value, which is not subject to restrictive interpretation, remains unchanged.

The content of the right to a fair trial is considered. In particular, the doctrinal position on four groups of elements is given: institutional, organic, procedural and special.

It is noted that one of the main elements of a fair trial is the right of access to justice. Access to justice is a complex legal category due to many factors, most of which are related to the field of civil procedure and procedural law. In particular, it is a question of formation of jurisdictional powers, establishment of real terms of judicial consideration, proper judicial procedures and judicial proceedings, possibilities of instance review of court decisions.

Attention is drawn to the importance of comprehensively addressing issues related to ensuring access to justice and the right to a fair trial. In essence, this is a long-standing problem of eliminating existing procedural redundancies or insufficiency, which may be manifested in obstacles to obtaining judicial protection.

In addition, one of the elements of the right to a fair trial, and ultimately, the condition for ensuring the implementation of the rule of law is the motivation of court decisions. The court decision must not only be lawful and reasonable, but also be sufficiently motivated: it is necessary to respond to each stated request of the parties, with the help of motivation to indicate the algorithm of the court decision.

The problem of the length of court proceedings is one of the key issues for assessing the effectiveness and accessibility of civil proceedings, which is reflected in the construction of a reasonable time for trial. It is stated that the Court has repeatedly pointed to the need to analyse the circumstances of a particular civil case, the conduct of the applicant and the relevant public authorities, the importance for the applicant of the subject matter of the dispute. At the same time, it is necessary to find an adequate solution to the issues of speed and correctness of court decisions.

Thus, the European Court of Human Rights responds to the most serious problems of justice, which allows to identify those areas and aspects in which the state does not pay enough attention to justice, or distorts the legal mechanisms in its favour.

Key words: rule of law; decision of the European Court of Human Rights; access to justice; the fairness of the trial; enforcement of a judgment.

Размещено на Allbest.ru