Деонтологічна правосвідомість юриста у трудовій сфері

Руданецька О.С., к.ю.н., доцент

Анотація

Ключові слова: деонтологія, правосвідомість, професійна етика юриста, кодекси професійної етики, трудові відносини, корпоративні норми права.

Правова свідомість визначається як процес, за допомогою якого люди осмислюють свій досвід, спираючись на правові категорії та концепції. Її в наукових колах прийнято розуміти як форму відображення правових явищ, яка включає психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси та стани. Узагальнюють, що «специфічною формою свідомості є правова свідомість (правосвідомість) - система відбиття правової реальності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце та роль щодо забезпечення свободи особи й інших загальнолюдських цінностей» [2].

У свою чергу, «деонтологічна сфера представляє собою складну сітку взаємних вимог та зобов'язань особистості й суспільства, суспільства і колективу, колективу й особистості. Ці відносини мають належний характер, тобто вимагають від особистості способу життя, який відповідав би потребам суспільства. У загальному вираженні деонтологічні цінності є особливим видом духовних явищ, які задовольняють потреби культури в регулюванні соціальних відносин і вчинків людей» [3].

Юридична професія, з нормативної точки зору, повинна полягати в оволодінні нормативно-правовою інформацією та передбачати можливість застосування знань на практиці. Проте сучасне суспільство не може існувати в таких вузьких рамках. Право - це лише один з можливих регуляторів суспільних відносин. Не можна відкидати і додаткові норми, принципи, правила поведінки, що існують у соціумі, зокрема мораль, релігію, корпоративні норми, культурні парадигми тощо. Отож нині слід говорити про відхід від «сухого» нормативного легістського підходу у професії юриста і розширення її шляхом імплементації морально-ціннісних досягнень людства. Саме такий процес може забезпечити деонтологічне спрямування правосвідомості.

За твердженням корифея української філософії права С.С. Сливки, «деонтологічна правосвідомість юриста - це результат його правосвідомості, сформований під впливом правової інформаційної культури, при виконанні службового обов'язку» [4, с.107].

Як стверджують В.Д. Гапотій, О.Г. Мінкова, «деонтологічна правосвідомість - це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов'язана з інтелектом та моральними принципами; це конкретизація його правосвідомості, що відповідає одній із функцій юридичної деонтології» [5, с.31]. професійний деонтологічний правовий свідомість юрист

Деонтологічна правосвідомість формується шляхом накопичення та функціональної взаємодії багатьох елементів. Більшість науковців погоджуються з тим, що обов'язковими складовими її повинні бути: правові знання, високий рівень поваги до права, політико-правова та соціальна активність особи. Вказані елементи забезпечується через суб'єктивні індивідуальні виміри інтелектуальних та емоційних процесів і станів.

Деякі науковці розширюють склад елементів, зокрема, В.М. Кравчук до них відносить деонтологічні принципи, які розуміє як «вихідні аксіоматичні вимоги до професійної діяльності юриста, що виконують функції соціальних орієнтирів його поведінки в різноманітних ситуаціях. Принципи юридичної практичної діяльності у концентрованому вигляді визначають її основні властивості, є похідними від принципів права, конкретизують і деталізують їх. Вони конкретизуються у нормативно-правових актах, професійних деонтологічних кодексах, правосвідомості юристів і суспільства в цілому; є критеріями оцінки власне самої діяльності, її результатів, рівня професійної культури юристів, основою їх юридичного професійного практичного мислення; забезпечують ціннісно-орієнтаційний, результативний, психологічний, інформаційний вплив на взаємовідносини юристів з іншими суб'єктами, ведення юридичних справ, прийняття рішень, особливо у випадках, не врегульованих правовими, корпоративними, деонтологічними та іншими професійними нормами» [6].

Первинним серед елементів усе ж залишається правове знання та правове мислення. Чупринський Б.О. мотивує, що «юрист зобов'язаний володіти високорозвиненим правовим мисленням, бути здатним до швидкого аналізу, логічного виведення суджень, потрібних для прийняття правильних правових рішень. Розвинуте теоретичне мислення - це здатність особистості до засвоєння на високому рівні правових знань, узагальнення, розуміння наукових основ і принципів розвитку тих чи тих правових знань; уміння передбачати залежність і закономірність існування суттєвих зв'язків між правовими явищами» [7, с.65].

Для здобуття належного рівня деонтологічної культури вагомою є правова освіта та правове виховання. «Найважливішу роль у розвитку правової свідомості юристів відіграє раціонально побудована система етичного, трудового, правового, інтелектуального виховання, що здатна забезпечити формування в майбутніх фахівців активного життєстверджуючого менталітету, перетворення культури правової поведінки на невід'ємну властивість своєї особистості» [8, с.22].

Правове виховання повинно здійснюватися комплексно. Серед усіх видів виховання одним з найсуттєвіших є виховання у трудовій сфері. Зокрема саме професійна спільнота створює професійні (корпоративні норми морально-етичного характеру. У цьому й проявляється особливість деонтологічної правосвідомості в трудовій сфері. Вона ґрунтується на корпоративних правилах поведінки морально-етичного характеру.

Юридична деонтологія є теоретичною основою для створення актів деонтологічного змісту шляхом імплементації високих норм професійної етики. Вони мають подвійне значення: з одного боку деонтологічна правосвідомість у трудовій сфері збагачує особу юриста, допомагає належно реалізовувати свої професійні функції, захищати інтереси прав та свобод громадян. З іншого боку, деонтологічна правосвідомість покликана уніфікувати трудові відносини серед юридичних фахівців, зробити професію правника моральною, доброю, справедливою.

Особливість корпоративного (професійного) регулювання полягає у поєднанні правових та моральних норм у деонтологічних кодексах професійної поведінки, призначених для юристів чи правоохоронців.

Аналізуючи «акти деонтологічного змісту», М. Пендюра розглядає їх як нормативну основу юридичної деонтології, виокремлюючи, зокрема, такі: «етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) професійних груп юристів, які прийняті в державі - кодекси національних об'єднань (корпорацій) юристів, етичні або деонтологічні кодекси, канони (правила поведінки) юристів, які затверджені як міжнародні стандарти - кодекси міжнародних об'єднань юристів; законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти держави в тій їх частині, у якій містяться нормативні приписи етичного (деонтологічного) змісту - національне законодавство» [9, c.103].

Як соціальний інститут «деонтологічні норми і відповідні етичні кодекси (кодекси етики, кодекси честі, деонтологічні кодекси) дають професіоналу орієнтири в соціальній практиці, підказують, як варто відповідати своїй соціальній функції, ролі, статусу при будь-яких професійних діях. Нормативно- орієнтуючі соціальні інститути відіграють у суспільній практиці професійних груп роль механізмів морально-етичної орієнтації і регуляції поведінки. Їх мета - надати поведінці і мотивації моральної аргументації, етичної основи» [10, с. 251].

Професійний етичний кодекс пропонує набір рекомендацій, які команди або організації можуть використовувати для прийняття правильних рішень на робочому місці. Це дозволяє встановити базові очікування щодо того, що є соціально прийнятним і як фахівці повинні підходити до проблем. Хоча створення та підтримка професійного етичного кодексу займає деякий час, це може допомогти працівникам працювати сумлінно та добросовісно, що може допомогти створити здорове робоче середовище.

Акти професійної етики встановлює обов'язкові правила поведінки, що відповідають моральним критеріям та традиціям юридичної професії, а також міжнародним стандартам та правилам професійної поведінки, яких усі фахівці повинні дотримуватися під час своєї професійної діяльності. До прикладів таких професійних кодексів у юридичній професії можна віднести: Бангалорські принципи поведінки суддів [11]; Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства [12], Європейський кодекс поліцейської етики [13] тощо. В Україні діє Кодекс професійної етики судді [14], Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів [15], Правила адвокатської етики [16].

Юристи зобов'язані дотримуватися професійного етичного кодексу, який існує незалежно від особливостей їх трудових відносин. Як вказує професор Жаровська І.М., обізнаність з правовими приписами і вміння користуватися ними, у разі необхідності захищати всіма доступними шляхами» є складовими правової культури та правосвідомості [17, c.27].

Щоб діяти відповідально, вони повинні замислюватися про більш широкі наслідки своєї роботи, послідовно підтримуючи суспільне благо. Так, Правило 1.1 «Типових правил професійної поведінки Американської асоціації адвокатів» говорить: «Адвокат повинен надавати клієнту компетентне представництво. Для компетентного представництва потрібні юридичні знання, вміння, ретельність та підготовка, достатньо необхідні для представництва» [18].