Співвідношення нотаріального та цивільного процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПІВВІДНОШЕННЯ НОТАРІАЛЬНОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСІВ

Юлія Миколаївна Гордієнко, студентка

Навчально-наукового інституту права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Резюме

Гордієнко Ю.М.

Співвідношення нотаріального та цивільного процесів.

У статті досліджуються співвідношення цивільного та нотаріального процесів та наводяться основні критерії для виокремлення останнього у самостійну галузь права в Україні. З цією метою проводиться аналіз нормативної бази та доктрини, з подальшим виділенням спільних і відмінних рис даних юрисдикційних процесів.

Ключові слова: нотаріальний процес, цивільний процес, комплексність, диспозитивність, засоби доказування, нотаріус, суддя, предмет правового регулювання, метод правового регулювання, судові рішення, нотаріальний акт.



Резюме

Гордиенко Ю.Н.

Соотношение нотариального и гражданского процессов.

В статье исследуются соотношение гражданского и нотариального процессов и приводятся основные критерии выделения последнего в самостоятельную отрасль права в Украине. С этой целью проводится анализ нормативной базы и доктрины с последующим выделением общих и отличительных черт данных юрисдикционных процессов.

Ключевые слова: нотариальный процесс, гражданский процесс, комплексность, диспозитивность, средства доказывания, нотариус, судья, предмет правового регулирования, метод правового регулирования, судебные решения, нотариальный акт.



Summary

Julia Gordienko.

The ratio of notarial and civil proceedings.

The article examines the relationship between civil and notarial processes and presents the main criteria for distinguishing the latter into an independent branch of law in Ukraine.

Despite the fact that the prevailing opinion in the domestic doctrine is the independence of the notarial process, however, as a separate branch of law, in Ukraine it has not yet been isolated.

The comparison is based on such basic criteria as: the subject and method of legal regulation, principles, content of legal relations, subject and object of legal relations.

Therefore, whether the above-mentioned criteria are available in the notarial process for its separation into an independent branch, or whether the latter is only a component, a branch of the civil process, will be described in detail in this article.

The issue of the complex nature of the notarial process, which is manifested in the implementation of substantive law through a notarial procedure, is studied.

Also, this article presents certain issues, problems and possible ways to solve and improve them.

In the process of comparing civil and notarial proceedings, it turned out that, in addition to the difference between the main criteria described above, common features are also: their true legal concepts, the principles of dispositiveness and impartiality, criteria for evidence and others. Distinctive features are: special legislation, indisputability of the notarial process, means of proof, as well as the results of these jurisdictional proceedings, which are manifested in court decisions and notarial acts.

Nowadays, the theory of the notarial process occupies an independent place in the legal system of Ukraine, while being in close contact with such branches of law as civil, family, land, housing, financial.

In order to reveal this topic, an analysis of the regulatory framework and domestic doctrine is carried out, followed by the selection of common and distinctive features of these jurisdictional processes.

Key words: notarial process, civil process, complexity, dispositiveness, means of proof, notary, judge, subject of legal regulation, method of legal regulation, court decisions, notarial deed.



Постановка проблеми

Не зважаючи на те, що у вітчизняній доктрині панує переважна думка про самостійність нотаріального процесу, проте, як окрему галузь права, в Україні його ще досі не виокремили.

Для того, щоб галузь права виділялася серед інших у самостійну, вона повинна відповідати таким критеріям: мати свої власні предмет, метод, принципи, правовідносини та суб'єктів.

Відтак, чи наявні в нотаріальному процесі вищезгадані критерії для виокремлення його у самостійну галузь, чи останній є лише складовою, відгалуженням цивільного процесу, буде детально описуватися в даній статті. нотаріальний процес юрисдикційний нормативний

Аналіз останніх досліджень. Важливі питання даної проблематики досліджували такі вітчизняні вчені, як С.Я. Фурса, О.О. Кричевська, Н.В. Василина, М.С. Долинська, Є.І. Фурса, Ю.М. Жорнокуй, Л.В. Красицька та інші.

У публікаціях вказаних науковців розглядалися питання компетенції і повноважень суддів і нотаріусів та відмежування нотаріального процесу від цивільного; характеризувалися основні критерії, щоб відрізнити одну галузь права від іншої; вказувалися проблемні моменти у практиці та прогалини у чинному законодавстві.

Формулювання мети статті. Виходячи з вищевикладеного, метою написання даної статті є характеристика нотаріального процесу, його особливостей та відмежування останнього від цивільного процесу.



Виклад основного матеріалу

На сьогоднішній день теорія нотаріального процесу посідає самостійне місце в системі права України, при цьому, перебуваючи у тісних зв'язках з такими галузями права, як цивільне, сімейне, земельне, житлове, фінансове...

Норми нотаріального процесу реалізуються за допомогою нотаріальної процедури, яка уособлює дії суб'єктів, що є певним порядком вчинення нотаріальних дій, тобто посвідчення безспірних прав та фактів, які мають юридичне значення, з метою надання їм вірогідності¹.

Хоча думка щодо самостійності нотаріального процесу вже є усталеною, у доктрині ще досі панують спори щодо його комплексності. Слід погодитися з позицією С.Я. Фурси, що важливим аспектом принципу «комплексності нотаріального процесу» є його прояв у реалізації норм матеріального права за допомогою нотаріальної процедури. Вчинення нотаріальної дії неможливе без відповідного базису, яким є матеріальне право або факти, які породять для особи юридичні наслідки, після їх посвідчення чи засвідчення нотаріусом. За допомогою норм матеріального права нотаріус визначає межі дозволеної поведінки суб'єктів цивільних відносин та відмежовує правомірні дії цих суб'єктів від правопорушень.

Відтак, комплексність нотаріального процесу виявляється в таких аспектах:

- єдність публічно-правових та приватноправових начал;

- реалізація норм матеріального права за допомогою нотаріальної процедури;

- статика та динаміка процесуальних норм законодавства про нотаріат².

На противагу даній позиції О.О. Кричевська стверджує, що, досліджуючи співвідношення нотаріальних процесуальних відносин з іншими правовідносинами, можна дійти висновку, що нотаріальні процесуальні правовідносини не можна розуміти матеріальними та процесуальними одночасно. Вони не є комплексними через те, що, начебто, мають у своєму змісті таку складову, як відносини нотаріуса з клієнтом, що безпосередньо стосуються вчинюваної нотаріальної дії. До того ж підстав вважати реєстраційні правовідносини нотаріальними процесуальними немає, адже накладаються одні на інші. Це не чіткі послідовні дві процедури (нотаріально-процесуальні та реєстраційні), що слідують одна за одною, а дві паралельні процедури³.

Проаналізувавши дві попередні позиції, абсолютно підтримуємо твердження С.Я. Фурси щодо комплексного характеру нотаріального процесу як прояву реалізації норм матеріального права за допомогою нотаріальної процедури. нотаріальний процес юрисдикційний

Враховуючи, що остаточною метою звернення до нотаріальних органів є нотаріальний акт, який виготовляється відповідно до вимог законодавства та з яким пов'язуються відповідні правові властивості нотаріальної процедури, то й сам нотаріальний процес набуває ознак юрисдикційного, що дає можливість порівнювати його з цивільним процесом².

Таким чином, спільними рисами нотаріального та цивільного процесів є:

1. І в нотаріальному, і в цивільному процесах суб'єкти правовідносин повинні дотримуватися норм Конституції України, Цивільного кодексу України.

2. Теорія нотаріального процесу має зв'язки з цивільним процесом. Зокрема, у Законі України «Про нотаріат» є норми, які мають відсилочний характер до ЦПК. Наприклад, ст. 102 передбачає, що дії для забезпечення доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України. Єдиними також є підходи щодо призначення експертизи тощо⁴.

3. Наразі законодавство України не містить легального визначення понять «нотаріальний процес» та «цивільний процес», про що у доктрині вже неодноразово порушувалися питання у наукових працях.

4. Елементами нотаріального та цивільного процесів є суб'єкти, стадії та провадження, що дають змогу окреслити межі в просторі і часі та предметний склад цих форм діяльності⁵.

5. Не зважаючи на відмінності між цивільним та нотаріальним процесами, нотаріуси та судді повинні бути безсторонніми у своїй діяльності та керуватися принципом неупередженості. Таким чином, неправомірним є будь-яка прихильність чи надання привілеїв одній стороні перед іншою, нав'язування можливих варіантів вирішення спору чи правових дій відповідно.

6. Абсолютно диспозитивним є характер початку порівнюваних юрисдикційних процесів. За загальним правилом, підставою для виникнення нотаріальних процесуальних правовідносин та порушення нотаріального процесу є усна або письмова заява заінтересованої особи на вчинення нотаріальної дії та відповідна оплата, передбачена ст. ст. 42, 19, 31 Закону України (далі ЗУ) «Про нотаріат». Разом із тим ст. 13 ЦПК встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог, і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом⁴,⁶.

7. Не зважаючи на відмінності у видах засобів доказування порівнюваних процесів, вони повинні відповідати таким критеріям, як:

- Допустимість доказу це загальне правило, яке встановлює зв'язок між тією обставиною, яку потрібно підтвердити нотаріусу для вчинення нотаріального провадження, та тим доказом, який допустимо і найліпше використовувати для її підтвердження.

- Належність доказів це критерій, за допомогою якого можна оцінити здатність доказу встановити (підтвердити чи спростувати) необхідні для вчинення нотаріальної дії факти.

- Достовірність доказів це критерій, який передбачає відповідність інформації, отримуваної із доказу, дійсності.

- Достатність доказів це критерій, який допомагає нотаріусу зробити вірогідний висновок про можливість вчинення нотаріального провадження.

Аналіз законодавства та доктрини дає змогу виділити основні відмінні риси нотаріального та цивільного процесів:

1. Нотаріуси під час здійснення нотаріального процесу керуються спеціальними законами та іншими нормативними актами у сфері нотаріату, такими як Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Правила ведення нотаріального діловодства, Правила професійної етики нотаріусів України та інші. Судді під час цивільного процесу керуються приписами Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів»⁷,⁸.

2. За своєю процесуальною природою нотаріат є органом безспірної юрисдикції, тоді як завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави тобто обов'язково присутній спір про право.

3. Для відмежування нотаріального процесу від цивільного та виокремлення першого в самостійну галузь права необхідний власний предмет правового регулювання, яким є процесуальна діяльність учасників нотаріального процесу, що включає їхні процесуальні права та обов'язки, а також дії з їх реалізації, які мають відповідати встановленій процедурі.

С.Я. Фурса виокремлює низку параметрів предмета у нотаріальному процесі за:

1) Суб'єктним складом: особи, які вчиняють нотаріальні провадження з наданими їм повноваженнями; особи, які звернулись за вчиненням нотаріальних дій; особи, які сприяють вчиненню нотаріального провадження.

2) Характером існуючих між суб'єктами суспільних правовідносин, серед яких слід виділити:

- правовідносини зовнішнього характеру: нотаріус особа, заінтересована у вчиненні нотаріального провадження;

- внутрішні відносини в структурі нотаріальних органів;

- адміністративні відносини між структурою нотаріату та іншими державними органами.

3) Реальною поведінкою суб'єктів нотаріальних правовідносин, яку слід поділяти на:

- правомірну поведінку (правомірні дії), що чітко відповідає встановленим у законодавстві про нотаріат нормам;

- неправомірну ту, яка не відповідає таким нормам і потребує розвитку нотаріального законодавства;

- яка кваліфікується за нормами інших галузей права, наприклад, та, яка підпадає під ознаки адміністративного, кримінального права.

4) Фактичними ситуаціями, на які впливають юридичні обставини, пов'язані з подіями та станом⁹.

Предметом нотаріальної діяльності є безспірні справи, а в нотаріальному порядку підлягають укладенню лише ті правочини, які відповідають волі сторін¹⁰.

Слід також навести визначення М.С. Долинської, за яким предметом нотаріального права є суспільні відносини, що виникають з приводу проведення самої нотаріальної діяльності, а також відносини з приводу вчинення нотаріальних дій, які виникають між нотаріусом та клієнтом, між нотаріусом та державними органами¹¹.

На противагу нотаріальному предметом цивільного процесуального права, як зазначає О.В. Кучер, є суспільні відносини, які виникають під час здійснення правосуддя у цивільних справах¹².

Таким чином, абсолютно очевидним є факт наявності власного предмета правового регулювання у нотаріальному процесі, який розкрив і відмінності у правовідносинах, що також є критерієм для відмежування галузей права.

4. Ще одним важливим критерієм для виокремлення нотаріального процесу в самостійну галузь права є метод правового регулювання, який слід визначити як диспозитивно санкціонований.

Цілковито підтримую дану позицію С.Я. Фурси, оскільки для відкриття нотаріального провадження вирішальне значення має особиста ініціатива особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Слід також зазначити, що в деяких випадках на неї покладається обов'язок звернення до нотаріального провадження не тільки в силу її волевиявлення, а й у разі, якщо законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма посвідчення правочинів. Законом також визначені відповідні правові та процесуальні наслідки, якщо особа не виконає норми закону. Так, ст. ст. 219, 220 ЦК передбачено визнання правочину недійсним у разі недотримання умови щодо обов'язковості його посвідчення в нотаріальному порядку. Однак і в цьому випадку закон спонукає особу до звернення до нотаріуса, але остаточне рішення залежить від особи, і судова практика свідчить, що вимоги закону не завжди виконуються нею¹³.

Вже згадувана вище М.С. Долинська вважає, що для нотаріально процесу характерні риси як імперативного методу, так і диспозитивного, який передбачає наступне:

- особа, яка отримала Свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, самостійно визначає: чи буде вона працювати в державній нотаріальній конторі, чи займатиметься приватною нотаріальною практикою; нотаріальний округ, в якому вона здійснюватиме свою діяльність, та інше;

- юридична рівність сторін учасників нотаріального процесу;

- ініціатива сторін при встановленні правовідносин щодо вчинення певних нотаріальних дій;

- можливість вибору учасниками нотаріального процесу варіанта поведінки, яка не суперечать чинному законодавству¹⁴.

У свою чергу, цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Це означає, що останні можуть діяти на власний розсуд, зокрема, мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, ними не врегульовані; відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд, на власне бачення вирішити питання про засоби та час реалізації своїх прав. У приватній сфері існує юридична рівність учасників відповідних відносин. Вони можуть діяти за власною ініціативою, оскільки у цій сфері пріоритет надається інтересам саме приватної особи. Існує судовий порядок захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів приватної особи. Виходячи з цього, для врегулювання цивільних відносин оптимальним є метод децентралізації (координації). Наведене яскраво проглядається крізь призму майже всіх підгалузей та інститутів ЦК України¹⁵.

На противагу позиції М.С. Долинської вважаємо, що така складова методу правового регулювання, як імперативність, яка притаманна цивільному процесу, не може поширюватися на нотаріальний процес та не зводиться до можливості особи, яка отримала свідоцтво, самостійно визначати такі питання:

- чи буде вона працювати у державній нотаріальній конторі,

- чи займатиметься приватною нотаріальною практикою;

- нотаріальний округ, в якому вона здійснюватиме свою діяльність.

Слід додати, що це питання, по-перше, не має відношення до нотаріального процесу, а стосується організації нотаріату, а, по-друге, нотаріус не є суб'єктом владних повноважень, на відміну від судді, тому не може застосовувати до учасників нотаріального провадження заходи процесуального примусу. А під імперативністю, як складовою методу правового регулювання цивільного процесу, слід розуміти, що усі цивільні процесуальні відносини є підпорядкованими владі суду... І лише суд, як орган держави, вправі застосовувати надані законом заходи процесуального примусу, ухвалювати рішення іменем України, а нотаріус не наділений цими правами щодо посвідчення нотаріальних актів¹⁶.

Таким чином, очевидною є різниця у методах правового регулювання порівнюваних процесів, що тільки підтверджує доцільність виокремлення нотаріального у самостійну галузь.

5. Порівнюючи суб'єктів, слід сказати, що особливе становище суду, як суб'єкта цивільного процесу, визначається конституційними принципами правосуддя та статусом суддів. Тому суд не тільки обов'язковий, а й вирішальний суб'єкт цивільно-процесуальних правовідносин.

Відтак, слід навести такі характеристики ролі судді у цивільному процесі:

- Суддя є необхідним учасником цивільних процесуальних правовідносин, без якого неможливий розгляд справи:

- є суб'єктом владних повноважень;

- суддя не має матеріально-правової заінтересованості, оскільки не є суб'єктом спірних правовідносин (неупереджений у своїй діяльності);

- суддя має процесуальну заінтересованість у результатах справи, тобто процесуальний інтерес суду не лежить на чиємусь боці, а має державний характер, адже він державою уповноважений на здійснення функції правосуддя.

У свою чергу, роль нотаріуса відповідає таким ознакам:

- це фізична особа, уповноважена державою на виконання юрисдикційної функції, а саме нотаріальної;

- як і суддя, нотаріус є безстороннім та неупередженим учасником нотаріального процесу;

- нотаріус є публічною особою, але в силу методу правового регулювання нотаріального процесу, який є диспозитивно-санкціонованим, не наділяється владними повноваженнями, наприклад, як судця¹⁷.

6. ЦПК містить чіткий перелік принципів цивільного судочинства, зазначених у ст. 2. ЗУ «Про нотаріат», не виділяє окремої статті щодо основних засад нотаріального процесу, хоча їх можна простежити, аналізуючи положення останнього. Відтак, до таких спеціальних принципів належать:

- принцип безспірності нотаріального процесу;

- принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам та організаціям у здійсненні їхніх прав і охоронюваних законом інтересів;

- принцип нотаріальної таємниці;

- принцип мови нотаріального провадження;

- принцип рівності прав усіх суб'єктів, які беруть участь у нотаріальному процесі та інші¹⁷,¹⁸.

7. Відмінними є засоби доказування порівнюваних юрисдикційних процесів.

У цивільному процесі, згідно зі ст. 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відтак, ці дані встановлюються такими засобами:

- письмовими, речовими і електронними доказами;

- висновками експертів;

- показаннями свідків¹⁷.

У нотаріальному процесі, виходячи із повноважень нотаріуса щодо перевірки достовірності існуючих юридичних фактів та з аналізу Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, виділяють такі докази:

- пояснення заявників, заінтересованих осіб та їх представників;

- письмові докази (безспірні офіційні документи);

- електронні докази;

- речові докази;

- висновок експерта¹⁹.

Аналізуючи засоби доказування вищезгаданих процесів, можна виділити такі відмінні риси:

1. Основним засобом доказування у нотаріальному процесі є пояснення заявників, заінтересованих осіб та їх представників.

2. На відміну від цивільного процесу, у нотаріальному письмовими доказами можуть бути лише безспірні офіційні документи, адже недарма нотаріальне провадження називається «документарним».

3. Дуже важливими доказами у нотаріальному процесі виділяють електронні, адже нотаріуси вносять відомості та, відповідно, отримують інформацію із електронних баз даних Єдиних та Державних реєстрів, викладають зміст процесуальних актів за допомогою комп'ютерної техніки.

4. У нотаріаті до речових доказів відносять також документи (речі), які передаються нотаріусу на зберігання, у порядку вчинення такого нотаріального провадження, як прийняття документів на зберігання.

5. При вчиненні нотаріальних дій у нотаріуса можуть виникати питання щодо підроблених документів або щодо виконання їх під насильством, тиском, оманою, погрозою тощо, що може ставити під сумнів безспірність нотаріального процесу. Для встановлення факту підробки документа необхідно виконати цілу низку дій, а головне володіти спеціальними знаннями. Тому, коли у нотаріуса таких знань бракує, він може звертатися до експерта з метою надання висновку¹⁹.

6. Вчені до доказів у нотаріальному процесі відносять також показання свідків та аргументують свою думку, посилаючись на нотаріальне провадження з вчинення морського протесту. На противагу даній позиції можна навести такі аргументи:

- згідно зі своїм статусом нотаріус при допиті свідків не може попереджати їх про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань або відмову від давання показань;

- нотаріус не може приводити до присяги свідків, як це роблять судді;

- Кримінальним кодексом України не передбачена відповідальність свідків за неправдиві показання у нотаріальному процесі;

- спростовуючи посилання на провадження з вчинення морського протесту, необхідно зазначити, що нотаріус не убезпечений від того, що члени команди при їх опитуванні можуть говорити неправду, так само як і суд. Проте у цивільному процесі свідків приводять до присяги та вони будуть нести кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання²⁰.

8. Н.В. Василина наводить такі передумови виникнення нотаріально-процесуальних правовідносин:

- по-перше, виконання встановленої законом вимоги щодо нотаріального оформлення правочину;

- по-друге, виконання взаємної домовленості сторін щодо нотаріального посвідчення правочину.

При цьому запропонованій системі передумов характерні такі ознаки: довіра до конкретного нотаріуса та бажання убезпечити власні права від негативних наслідків²¹.

Проте для цивільно-процесуальних правовідносин критерій довіри до конкретного судді ролі не грає, адже сторони не вправі обирати останнього. Згідно зі ст. 14 ЦПК визначення судді або колегії суддів (суддідоповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою. При цьому суддя під час судового процесу є незалежною та неупередженою стороною²².

9. У цивільному процесі результатами розгляду справи можуть бути такі судові рішення: рішення суду при розгляді справи у суді першої інстанції, постанови у апеляційній та касаційній інстанціях та судовий наказ у наказному провадженні.

Результатом нотаріального процесу є нотаріальний акт, який, залежно від своєї процесуальної форми, поділяється на:

- написи (посвідчувальні написи, виконавчі написи та написи про внесок);

- свідоцтва (про право на спадщину, про право власності, про придбання майна з прилюдних торгів...);

- акти (опису майна, про морський протест, про протест векселя);

- заборони (відчуження майна);

- зняття заборони (відчуження майна);

- протоколи (про оголошення секретного заповіту);

- квитанції (про внесок);

- постанови (про відмову у вчиненні нотаріальної дії, про відкладення вчинення нотаріальної дії, про зупинення нотаріальної дії, про направлення документа до експертної установи, постанова про витребування доказів)²⁰,²².

Беручи до уваги всі вищенаведені аргументи, вважаємо необхідним сформулювати такі пропозиції щодо удосконалення нормативної бази:

- Впровадити в законодавство України легальні визначення понять «нотаріальний процес» та «цивільний процес», які сформульовані вченими у теорії нотаріального процесу, для усунення прогалин у законодавстві.

- Потрібно передбачити у ЗУ «Про нотаріат» чіткий перелік принципів нотаріального процесу, як передбачено у ст. 2 ЦПК, а не змушувати юристів детально вичитувати та відшуковувати їх у тексті закону.

- Також необхідно законодавчо навести чіткий та вичерпний перелік засобів доказування і способів забезпечення доказів, а не застосовувати неприпустиму аналогію із ЦПК, як це передбачено у ст. 102 Закону, у нотаріальному процесі, що, у свою чергу, зменшить кількість обговорень щодо приналежності показань свідків до останніх²³.



Висновки

Отже, проаналізувавши вищенаведені аргументи та нормативну базу, можна впевнено стверджувати, що нотаріальний процес має самостійні предмет, метод правового регулювання та принципи, особливості суб'єктного складу та правовідносин, що дає очевидну підставу виокремити останній у самостійну галузь права в Україні.

Крім цього, нотаріальний процес має комплексний характер та проявляється у реалізації норм матеріального права за допомогою нотаріальної процедури.

У процесі порівняння цивільного та нотаріального процесів виявилося, що, окрім різниці основних, описаних вище, критеріїв, спільними рисами також є: відсутність їх легальних понять, регулювання принципами диспозитивності та неупередженості, критерії засобів доказування та інші. Відмінними ж рисами можна назвати: спеціальне законодавство, безспірність нотаріального процесу, засоби доказування, а також результати даних юрисдикційних процесів, що виявляються у судових рішеннях та нотаріальних актах.



Література

1. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР).

2. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

3. Кричевська О.О. Нотаріальні процесуальні правовідносини в системі інших правовідносин: проблеми співвідношення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2021. Т. 66 (Серія «Право»).

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-ІУ. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2004.

5. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

6. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХП. Відомості Верховної Ради України (ВВР).

7. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХП. Відомості Верховної Ради України (ВВР).

8. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5.

9. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

10. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика. Київ: А.С.К., 2001.

11. Долинська М.С. Нотаріальний процес: підручник. Львів, 2019. С. 112.

12. Цивільний процес України: підручник / кол. авторів; за ред. В.О. Кучера. Львів: ЛьвДУВС, 2016.

13. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

14. Долинська М.С. Нотаріальний процес: підручник. Львів, 2019. С. 112.

15. Жорнокуй Ю.М., Красицька Л.В. Сучасні проблеми цивільного права та процесу: навч. посіб. Харків: Право, 2017.

16. Цивільний процес. Академічний курс: підручник / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009.

17. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

18. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-1. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004.

19. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

20. Теорія нотаріального процесу: наук.-практ. посіб. / за заг. ред. С.Я. Фурси. Київ: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. 920 с.

21. Василина Н.В. Правовідносини в нотаріальному процесі. Закарпатські правові читання: мат. ІІ Всеукраїнської наук.практ. конф. молодих вчених та студентів (м. Ужгород, 29-30 квітня 2010 р.).

22. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 1618-ІУ Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2004.

23. Бурмака О.О. Забезпечення доказів у цивільному та нотаріальному процесах: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2015.

Размещено на Allbest.ru