Децентралізація як міжнародний стандарт у конституційному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Децентралізація як міжнародний стандарт у конституційному праві

Олександр Васильович Батанов,

Резюме

У статті проаналізовано концептуальні проблеми реформи у сфері децентралізації в Україні. Досліджуються політико-правові засади та міжнародно-правові стандарти децентралізації і місцевого самоврядування. Виявлено сутність децентралізації та особливості її визначення в політичній та правовій теорії, а також у сучасному міжнародному праві. Проаналізовано вплив глобалізації як правового явища на децентралізацію публічної влади в державі. Виявлено особливості децентралізації влади в умовах демократичної трансформації.

Ключові слова: децентралізація, публічна влада, місцеве самоврядування, глобалізація, демократія, конституційна реформа, територіальна громада.

Резюме

Батанов А.В. Децентрализация как международный стандарт в конституционном праве

В статье проанализированы концептуальные проблемы реформы в сфере децентрализации в Украине. Исследуются политико-правовые основы и международно-правовые стандарты децентрализации и местного самоуправления. Выявлены сущность децентрализации и особенности ее определения в политической и правовой теории, а также в современном международном праве. Проанализировано влияние глобализации как правового явления на децентрализацию публичной власти в государстве. Показаны особенности децентрализации власти в условиях демократической трансформации.

Ключевые слова: децентрализация, публичная власть, местное самоуправление, глобализация, демократия, конституционная реформа, территориальная громада.

Summary

Oleksandr Batanov. Decentralization as an international standard in Constitutional Law

The article is a complex theoretical study of the decentralization of public power in legal theory and state-building practice. The analyzes of the idea of decentralization in world political-legal thought and state-making practice and modern international law. The essence of decentralization and peculiarities of its definition in the political theory and theory of state and law are investigated. The methodology of the study of decentralization of public power have been clarified.

The article, based on the experience of European democracies, summarizes the basic modern concepts of decentralization of power. The impact of globalization as a legal phenomenon on the decentralization of public power in the country is analyzed. The author summarizes the features of decentralization of power in the conditions of democratic transformation. The legal framework of decentralization reform in Ukraine and the process of reforming local self-government as a direction of decentralization of public power are comprehensively analyzed. The problems of constitutional reform concerning decentralization of power in Ukraine and the possibility of improving the process of transferring functions and powers from central authorities to local authorities are pointed out.

It is established that decentralization of public power is an effective mechanism of organization of public power in a democratic rule of law, which is implemented in the process of the state constitutional reform aimed at the transfer of powers (rights and duties, material and intellectual resources) from central authorities to local authorities. within the limits set by the legislation, taking into account the need for effective interaction between them and civil society institutions. Decentralization can take place politically, administratively and financially.

It is emphasized that the model of decentralization of public power depends on the following criteria: state structure of the country, administrative-territorial division of the country, legal system, organization of state power, regulatory support, development of civil society, history of statehood, national traditions and customs, etc. At the same time, the chosen model of decentralization of public power is the basis for the establishment and development of an effective system of local governance.

It is determined that today decentralization is the most effective principle of Ukraine's development in the conditions of globalism, taking into account historical, national-ethnic, administrative-territorial, political-legal and law-making factors. It is clear that decentralization in the context of globalization should be considered in several aspects: as one of the priority principles of organization and functioning of public power; as a strategic direction of modern state policy; as a significant criterion in the implementation of all sectoral reforms; as decentralization of state and local legislation. It has been stated that decentralization of public power in the conditions of globalism should cover both formal and legal aspects. The formal legal aspect fills the decentralization of public power with conceptual, strategic, substantive, fundamental, legitimate and other components. At the same time, the material aspect characterizes the ways, means and mechanisms of implementing the process of decentralization of public power, taking into account the ethno-nati- onal, economic, political and multicultural features of the development of Ukrainian statehood and civil society, in particular.

It is noted that decentralization of public power in the context of globalism is carried out on the basis of international and national legal factors, which are closely interrelated. At the same time, the study and analysis of the practice of application of international documents in the field of decentralization of public power in Ukraine indicates their elaboration at the theoretical and legal level and the lack of an effective mechanism and procedure for the implementation and implementation of the basic principles of decentralization of public power in state-making practice.

It is emphasized that the development of the institution of local self-government in the context of decentralization is closely connected with the optimization of the territorial organization of the government, which constitutes a justified territorial basis for the activity of local self-government bodies and the executive authorities, capable of ensuring the accessibility and quality of the administrative and social services provided by these bodies.

Key words: decentralization, public power, local self-government, globalization, democracy, constitutional reform, territorial hromada.

Вступ

Постановка проблеми. Метою реформи у сфері децентралізації влади, яка розпочалася зі схваленням 1 квітня 2014 р. Кабінетом Міністрів України Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, є формування ефективного місцевого самоврядування та територіальної організації влади для створення і підтримки повноцінного життєвого середовища для громадян, надання високоякісних і доступних публічних послуг, становлення інститутів прямого народовладдя, задоволення інтересів громадян в усіх сферах життєдіяльності на відповідній території, узгодження інтересів держави та територіальних громад.

Серед реформ, які тривають в сучасній Україні, реформі у сфері децентралізації влади відводиться особлива роль. Реалізація більшості з вітчизняних реформ безпосередньо залежить від стану організації та функціонування місцевого самоврядування, яке, будучи організаційно відокремленим та функціонально незалежним від державної влади, стає найбільш наближеним до людини рівнем публічної влади, функціонально-телеологічно спрямованим насамперед на реалізацію й захист практично усіх інтересів та запитів населення, що забезпечується за допомогою нормативно-правового закріплення гарантій реалізації прав людини і відповідальності публічної влади.

Реформа у сфері децентралізації, маючи найбільш масштабний характер з часів розробки та прийняття Конституції України і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розвиває конституційно визнане та гарантоване право територіальних громад на місцеве самоврядування у загальному контексті формування України як соціальної правової та демократичної держави.

Успішність реформування у сфері децентралізації влади передбачає не тільки наявність його концептуальної обґрунтованості, а й необхідний науковий супровід на різних етапах та стадіях перетворень. У зв'язку з цим важливим, що має як суто доктринальне, так і конституційно-нормативне, соціально-політичне та ідеологічне значення, було і є питання щодо аксіологічних, онтологічних, сутнісно-субстанційних, функціонально-телеологічних та інших ознак децентралізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відповідний інтерес автора до цієї тематики зумовлений насамперед тим, що децентралізація влади в Україні потребує додаткового дослідження не лише в аспекті її сутності, змісту, принципів, зміцнення в контексті реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою тощо, а й рецепції зарубіжного муніципального досвіду та послідовної імплементації міжнародних стандартів місцевого самоврядування.

Окремі аспекти теорії децентралізації, її форм та принципів досліджували такі вітчизняні вчені та експерти, як М.О. Баймуратов, В.І. Борденюк, І.П. Бутко, Ю.І. Ганущак, В.М. Кампо, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, І.О. Кресіна, А.Р. Крусян, В.С. Куйбіда, П.М. Любченко, Н.В. Мішина, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, О.В. Прієшкіна, М.О. Пухтинський, О.В. Ременяк, О.В. Скрипнюк, А.Ф. Ткачук та ін.

Формулювання мети статті. Метою даної статті є дослідження децентралізації як міжнародного стандарту у сучасному конституційному праві.

Виклад основного матеріалу

Місцеве самоврядування, як недержавна за своєю конституційно-правовою природою система організації публічної влади на місцях, є одним із тих атрибутів сучасного конституціоналізму та соціально-правової демократичної державності, що у контексті європейського вектору розвитку української держави вимагає свого усебічного конституювання та інституціоналізації на принципах гуманізму, людського виміру влади та верховенства права. Адже визнання державою інститутів місцевого самоврядування стало гаслом реформаторських дій усіх без винятку постсоціалістичних держав Європи, у тому числі й України. Фундаментальними принципами проведення сучасних реформ проголошується децентралізація публічної влади та субсидіарність у наданні публічних послуг.

Водночас, якщо у таких європейських державах, як Польща, Литва, Латвія та інших країнах нової демократичної хвилі, реформи у сфері децентралізації влади призвели до позитивних результатів, формування дієздатних територіальних громад та реального місцевого самоврядування, яке ефективно та незалежно від держави під власну відповідальність надає жителям різноманітні публічні послуги, то в Україні ефект від діяльності територіальних громад поки що не відчутний. Процеси формування дієздатних територіальних громад, незважаючи на розвиток муніципального законодавства, ратифікацію відповідних міжнародно-правових актів, тощо не приводять до істотних зрушень у функціонуванні й розвитку громадянського суспільства і демократичної держави.

Саме тому, на наш погляд, визнання на конституційному рівні одним із ключових принципів конституційного ладу інституту місцевого самоврядування стало конституційно-легальним підтвердженням того, що одним із концептуальних орієнтирів на шляху до формування в Україні соціально-правової та демократичної державності мають стати ідеї децентралізації та субсидіарності в організації й функціонуванні публічної влади.

Втім, незважаючи на колосальний науковий інтерес до питань місцевого самоврядування та територіальної організації влади в сучасній Україні, проблематика децентралізації, її сутності, змісту, принципів та функцій залишається майже не дослідженою у вітчизняній юридичній науці, хоча сам термін «децентралізація» використовується доволі активно вже тривалий час.

Так, децентралізація як суспільно-політичний феномен розглядається деякими вітчизняними та зарубіжними дослідниками як «суттєвий фактор забезпечення стабільності конституційного ладу»¹; спосіб «визнання існування місцевих свобод» та «стабілізуючий фактор державного життя»²; «дієвий механізм організації публічної влади в демократичній правовій державі, що передбачає процедуру передачі владних повноважень (прав та обов'язків, матеріальних та інтелектуальних ресурсів) від центральних до місцевих органів, відповідно до встановленого законодавства, з урахуванням можливості ефективної взаємодії між цими органами та інститутами громадянського суспільства»³; «трансферт влади і ресурсів від центральних органів» та «феномен публічного управління,... система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління, тобто відбувається процес розширення прав низових органів управління»⁴; «передача прав щодо прийняття рішень не просто представникам центральної влади, а органам, які не знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні центральним органам влади та які як правило обираються заінтересованим населенням»⁵; «передача владних повноважень із вищих на нижчі рівні управління» або відповідний «процес передачі від центра на місця частини функцій і повноважень центральних органів держави»⁶; «система управління, за якої частина функцій переходить до місцевих органів влади (самоврядування), що передбачає зниження рівня централізації або її скасування»⁷ та ін.

Отже, ми бачимо, що у політико-правовій доктрині акцентується увага на сутнісно-субстанціональному, функціонально-телеологічному, системно-структурному або інших аспектах децентралізації. Втім, враховуючи, що сучасний етап розвитку інститутів місцевого самоврядування в Україні зумовлений істотними змінами у механізмі конституційно-правового регулювання суспільних відносин у сфері децентралізації, а також якісним оновленням системи, структури та змісту конституційного та муніципального права, вважаємо, що сутність та зміст децентралізації необхідно розглядати та розуміти у системній єдності її ознак, атрибутів і критеріїв, аспектів та форм з точки зору відповідних міжнародних стандартів прав людини та місцевого самоврядування.

У цьому аспекті варто підкреслити колосальний ціннісний потенціал не лише інститутів місцевого самоврядування, а й у цілому муніципалізму як політико-правової ідеології, що являє собою систему ідеалів та ідей про фундаментальні цінності муніципальної демократії та прав людини (їх генезис, систему, форми вираження, методи та ступінь реалізації й захисту). Так, наприклад, свобода, солідарність, рівність, моральність, альтруїзм, самоорганізація, самодисципліна, самовідповідальність, субсидіарність є сенсоутворюючими цінностями демократії, прав людини та сучасного муніципалізму. Саме у цьому сенсі варто сприймати концептуальне установлення, закріплене у преамбулі Європейської Хартії місцеве самоврядування 1985 р.: «органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму». Допоки у кожній територіальній громаді відповідні цінності та принципи не знайдуть свого усебічного втілення, місцеве самоврядування залишатиметься лише привабливою демократичною декларацією.

Ці та інші ціннісні характеристики змушують звернути увагу на цивілізаційно-історичний контекст децентралізації. Осмислення як історичного, так і сучасного досвіду реформ у сфері децентралізації крізь призму цивілізаційного підходу дає змогу зрозуміти перспективи місцевого самоврядування в Україні у віддаленому майбутньому. Без перебільшення цивілізаційний підхід допомагає зрозуміти сенс національного досвіду муніципалізму та порівняти його з досвідом муніципальних реформ на Заході, де децентралізація вже тривалий час є стійкою цивілізаційною традицією. У цьому аспекті, зокрема, розкривається процес формування парадигмальної конструкції децентралізації як теоретичного відображення соціальної стратегії та практики розвитку територіальних громад.

Без цього важко зрозуміти сучасну ефективну, дієву та інноваційну модель організації місцевого самоврядування, відповісти на питання про причини та наслідки державного визнання й усебічного гарантування місцевого самоврядування як виду публічної влади, розглянути еволюцію тих чи інших форм залежності між політико-правовою моделлю місцевого самоврядування та детермінуючими її соціально-економічними, духовно-культурними, цивілізаційними чинниками.

Також слід зазначити, що світовій муніципальній практиці відомі абсолютно різні моделі, типи та системи децентралізації і місцевого самоврядування. У даний період часу в стабільних у політичному та соціально-економічному плані державах склалися власні, багато у чому унікальні та неповторювані, моделі місцевого самоврядування. Внаслідок того, що більшість цих держав пройшли в цілому схожі етапи децентралізації публічної влади, виходячи зі спільності їх цілей, задач та інтересів, слід сказати, що всі ці моделі безумовно мають багато схожих рис, але, тим не менш, не позбавлені і певної індивідуальності.

У різних країнах застосовуються різні системи децентралізованого управління, на вибір яких впливають такі фактори, як: державний режим, форма державного устрою, неоднаковий підхід до розуміння сутності та природи державної влади, розмежування адміністративно-територіальних одиниць на «природні» і «штучні», національні та історичні особливості і традиції тощо. Також на розвиток децентралізації в державах сучасного світу впливали різні правові системи, що детермінувало виникнення та формування англо-американської (англосаксонської), континентальної (французької, романо-германської або європейської) та іберійської моделей місцевого самоврядування; процеси демократизації та урбанізації; зміни в соціально- економічному розвитку та розширення економічної самостійності територій, реалізація принципів партисипативної демократії тощо.

Досліджуючи концептуальні проблеми становлення, розвитку та забезпечення принципів децентралізації не лише в умовах формування демократичної державності в окремих національних державах, а й у контексті глобалізації сучасного світу, варто розглядати децентралізацію як свого роду стандарт демократії. Сьогодення характеризується тенденціями актуалізації міжнародних стандартів, відходу від авторитаризму, що виражається в інституціоналізації та конституціоналізації демократії у державному житті, наданні правового характеру відносин держави й особистості. Зокрема, права людини ще більшою мірою стали затверджуватися як інститут, який визначає взаємини у світовому співтоваристві, що дає змогу говорити про «глобалізацію прав людини». Глобалізація прав людини підтверджує універсалізм прав людини, проявом якого стало формування міжнародних стандартів прав людини і їх імплементація у внутрішньому законодавстві більшості країн світу.

Щодо децентралізаційних процесів у сучасному світі, то, на думку М.О. Баймуратова, зростання впливу міжнародно-правових стандартів місцевого самоврядування на становлення його компетенції, що формується і закріплюється у національному законодавстві України, обґрунтовано цілою низкою чинників об'єктивної і суб'єктивної властивості. По-перше, об'єктивними процесами посилення ролі міжнародного права і його впливу на внутрішній правопорядок держав - членів міжнародного співтовариства. По-друге, посиленням почуття єдності й спільності народів і держав перед загрозами людської цивілізації - глобальними проблемами її існування і виживання, а також новими загрозами, що зазіхають на самі основи вже існуючого світоустрою. По-третє, активізацією системної інтеграційної складової регіонального і міжнародного співробітництва, у якій місцевому самоврядуванню відведена істотна роль як одному із найважливіших напрямів можливого, вже існуючого і перспективного міждержавного співробітництва й однієї з найважливіших сфер демократизації соціального і державного життя⁸.

На сьогодні слово «стандарт» широко розповсюджене і використовується у практиці та риториці як юристів, так і політиків, соціологів тощо, у тому числі й коли йдеться про правове регулювання прав людини. Так, у широкому розумінні термін «стандарт» (від англ. standard - норма, зразок) сприймається як модель, взірець, еталон, утворюючи синонімічний ряд зі словом «критерій» (criterion), і застосовується щодо характеристики і ознак того чи іншого об'єкта. Міжнародні стандарти визначаються як «норми і принципи, які закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права в тих чи інших сферах міждержавного співробітництва»⁹.

Прийнято вважати, що уперше термін «стандарт» стосовно прав людини було використано у тексті Загальної декларації прав людини, у якій уперше філософська концепція прав людини отримала визнання й юридичне втілення. Світова спільнота визнає Загальну декларацію документом, що відображує загальні стандарти - систему узгоджених норм, які є орієнтиром для взаємоприйнятної, цивілізованої поведінки у взаємовідносинах між державами, а також слугують основою в оцінюванні дій держав щодо індивідів у процесі здійснення прав і свобод людини¹⁰.

У цьому контексті слід підтримати позицію Д.П. Мартиновського, який вважає, що міжнародно-правові стандарти - це не стільки міжнародні, скільки конституційно-правові цінності, що відображають результативний шлях розвитку національних систем конституційного права, які спочатку були запозичені з національного на міжнародний рівень через їх високе релятивістське навантаження й особливу гуманістичну значимість - з метою їх фіксації, формалізації та закріплення в нормах міжнародного договірного права - а потім повернуто на національний рівень правового регулювання в погодженому (на універсальному, регіональному рівнях) стані у вигляді норм міжнародного права і такі, що через сприйняття національним конституційним правопорядком містять у собі відповідні нормативні орієнтири його подальшого розвитку і вдосконалення.

На думку цього дослідника, міжнародно-правові стандарти як норми міжнародного договірного права, що з'являється в період розроблення міжнародних багатосторонніх міждержавних договорів з найактуальніших питань міжнародного публічного права, зокрема з питань міжнародної регламентації та регулювання прав і свобод людини, виборчого права, місцевого самоврядування, функціонування демократичної правової державності тощо, тобто об'єктів, які раніше були виключно об'єктами внутрішньодержавного регулювання, потім були запозичені міжнародним правом і через міжнародні норми у вигляді міжнародно-правових зобов'язань держав-підписантів таких договірних документів повертаються на рівень національного конституційного права Мартиновський Д.П. Міжнародні правові стандарти в конституційному праві України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Київ, 2021. С. 4, 10..

Специфіка міжнародних стандартів у сфері децентралізації полягає у їх нерозривному зв'язку і органічному взаємовпливі як із загальними міжнародними стандартами прав людини, так і стандартами місцевого самоврядування. Основні засади децентралізації та принципи організації місцевого самоврядування закріплені у міжнародно-правових документах локальної демократії, які розробляються у рамках міжнародних міжурядових організацій універсального характеру (ООН, її спеціалізовані установи тощо); міжнародних міжурядових організацій регіонального характеру (Рада Європи, ЄС, ОБСЄ та ін.) і сприймаються державами-членами цих організацій за допомогою підписання міжнародних договорів; у рамках міжнародних неурядових організацій місцевої влади.

Усе це дає підстави розглядати децентралізацію не лише як феномен та концепт, а й свого роду міжнародний стандарт у сучасному конституційному праві. У цьому аспекті і варто розуміти зафіксований у преамбулі Європейської Хартії про місцеве самоврядування 1985 р. мотив її прийняття: «охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади».

Знаковою у цьому аспекті стала і Копенгагенська декларація про соціальний розвиток 1995 р., учасниками якої були глави держав і урядів, які вперше в історії на запрошення Організації Об'єднаних Націй зібралися для того, щоб «визнати значення соціального розвитку та добробуту людей і висунути ці цілі на перший план» як в ХХ, так і в XXI ст. Висловлюючи глибоке переконання в тому, що «демократія та транспа- рентне і гласне керівництво й управління у всіх секторах суспільства є необхідними основами для забезпечення соціального та орієнтованого на людину сталого розвитку», підписанти Декларації взяли на себе зобов'язання «створити такі економічні, політичні, соціальні, культурні та правові умови, які будуть сприяти соціальному розвитку людей», в тому числі шляхом «розширення, в разі необхідності, форм і можливостей участі людей в розробці та здійсненні соціальної і економічної політики і програм шляхом децентралізації, гласного управління державними інститутами і зміцнення потенціалу та можливостей громадянського суспільства і місцевих громад створювати свої власні організації, мобілізовувати ресурси та розвивати діяльність».

Прикладом тому є і положення Варшавської декларації 2005 р., у рамках якої було розроблено План дій, в якому визначено основні задачі Ради Європи на шляху до загальноєвропейської єдності та просуванні вперед у будівництві Європи без розділових ліній. Зокрема, зазначається, що Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи повинен і надалі сприяти розвитку місцевої демократії та децентралізації влади, враховуючи внутрішню організацію заінтересованих країн для того, щоб охопити всі рівні європейського співтовариства. Зазначається, що у політичному діалозі слід використовувати потенціал Організації для поглиблення взаєморозуміння між державами-членами, тим самим зміцнюючи єдність в Європі та забезпечуючи зобов'язання по будівництву Європи без розділових ліній.

На особливу важливість такого комунікативно-інтегративного виміру децентралізації в процесі демократизації та перетворення економіки і суспільства, що носили раніше централізований і надмірно заполіти- зований характер, звертали увагу зокрема учасники Єреванської декларації про децентралізацію 1999 р. Підкреслюючи, що успіх політики децентралізації визначається наявністю сильного центру, який підтримує її проведення, підписанти цього міжнародного документа підкреслили те, що більшість проблем і завдань, які стоять перед країнами, збігаються, хоча їх рішення в різних країнах може відрізнятися залежно від конкретних соціальних, економічних і культурних особливостей кожної країни.

Втім, учасники Єреванської декларації визнали, що обмін інформацією, досвідом і навичками практичної діяльності є надзвичайно корисним інструментом для надання країнам допомоги в процесі планування та здійснення децентралізації. Цей обмін можна було б значно активізувати завдяки максимально широкому використанню сучасних інформаційних технологій, заохочення дистанційного навчання, комунікаційному обміну і значному поширенню ідей. За допомогою сприяння створенню й експлуатації інформаційних систем і центрів з обміну досвідом на глобальному і регіональному рівні ООН могла б грати критично важливу роль у розвитку віртуальних громад практичних працівників та науковців, головною метою яких було б розв'язання завдань децентралізації, здійснення адміністративної реформи, забезпечення участі громадян та демократизації. У зв'язку з цим учасники звернулися до ООН з проханням і надалі сприяти розвитку діалогу з питань децентралізації в країнах Центральної та Східної Європи і СНД шляхом скликання аналогічних регіональних форумів, розвитку мереж для обміну інформацією та досвідом і зміцнення національних, регіональних і місцевих установ, що займаються питаннями децентралізації.

міжнародний правовий децентралізація самоврядування

Висновки

Погляд на децентралізацію як складний феномен, концепт та міжнародний стандарт у конституційному праві змушує звернути увагу на комунікативну роль і значення децентралізаційних процесів як у деяких країнах, так і на окремих континентах та глобалізованому світі в цілому. Аналіз сутнісних, змістових, функціональних, інституціональних та інших параметрів і атрибутів децентралізації з позицій глобальних політичних, економічних та крос-культурних міждержавних комунікацій допомагає розглядати місцеве самоврядування як інструмент реалізації одного із головних завдань сучасності - поєднання в єдине ціле інтересів держави, суспільства та особи, оскільки головний сенс та сутність місцевого самоврядування полягають у тому, щоб на рівні кожної окремо взятої особи здійснювати гармонізацію прав людини з інтересами держави та суспільства.

Концептуальний аналіз сучасних міжнародно-правових стандартів локальної демократії доволі рельєфно відображає колосальне значення децентралізації в умовах глобалізації та міждержавної інтеграції, зокрема зазначається, що міждержавні угоди, які укладаються у сфері місцевого самоврядування, прямо зумовлені прагненням до досягнення «більш сильної єдності» між державами (Преамбула Європейської Хартії місцевого самоврядування 1985 р.) або «бути для всіх націй стандартом, до якого слід прагнути, намагаючись досягти більш демократичного процесу, поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення» (Преамбула Всесвітньої Декларації місцевого самоврядування 1985 р.).

Усе це свідчить про формування глибоких інтеграційних тенденцій, що відбуваються у сучасному світі, виявленням яких є розроблення єдиного уніфікованого підходу до найважливіших проблем прав людини, демократії та децентралізації влади у світовому співтоваристві, в якому кожен має почувати себе членом великої і дружньої сім'ї.

Література

1 Скрипнюк О. Децентралізація влади як чинник забезпечення стабільності конституційного ладу: теорія й практика. Віче. 2015. № 12. С. 22-24.

2 Драго Р. Административная наука. Москва: Прогресс, 1982. С. 132.

3 Ременяк О.В. Децентралізація публічної влади в правовій теорії та державотворчій практиці: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01. Львів, 2020. С. 4.

4 Негода В.А. Механізми забезпечення місцевого розвитку в умовах впровадження реформи децентралізації в Україні: дис.... д-ра філософії: Київ, 2021. С. 46, 200.

5 Ведель Ж. Административное право Франции. Москва: Изд-во «Прогресс», 1973. С. 392.

6 Страшун Б. Децентрализация. Конституционное право: словарь / отв. ред. В.В. Маклаков. Москва: Юристъ, 2001. С. 128; Баглай М.В., Туманов В.А. Децентрализация. Малая энциклопедия конституционного права. Москва: Изд-во БЕК, 1998. С. 122-123.

7 Халипов В.Ф. Децентрализация. Власть. Кратологический словарь. Москва: Республика, 1997. С. 129.

8 Місцеве самоврядування в Україні та зарубіжних державах: порівняльно-правові аспекти: монографія / за заг. ред. О.В. Батанова, О.В. Марцеляка та А. Берлінгуера. Київ: Вид-во «Основа», 2020. С. 104.

9 Савчук К.О. Стандарти міжнародні. Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю.С. Шемчушенко (голова) та ін. Київ: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2003. Т. 5: П-С. С. 615.

10 Права человека: международное право и национальное законодательство / под ред. В.В. Филлипова. Вильнюс: Права человека, 2011. С. 19.

Размещено на Allbest.ru