Особливості інтелектуальної власності та інновацій авторського права в Україні

Формулювання мети статті. Мета даної статті - проаналізувати дослідження особливостей інтелектуальної власності та інновацій авторського права в Україні

Виклад основного матеріалу

Поняття «інновація» в українській та зарубіжній літературі визначається як використання в тій чи іншій сфері суспільного виробництва результатів інтелектуальної (науково-технічної) діяльності, спрямованої на вдосконалення процесу діяльності або його результатів (ст. 325 Господарського кодексу України). Таким чином, інноваційні процеси являють собою складну багатогранну діяльність, яка спрямовується на досягнення нового результату, наприклад, відкриття закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, винаходу, наукової або технічної рекомендації, ноу-хау та ін. Результатом інноваційної діяльності є практична реалізація нових технічних засобів, технологій, виробів, матеріалів, методів організації та управління виробництвом, а також інших об'єктів, іменованих інноваціями або нововведеннями.

Визначальними ознаками інновацій, з точки зору науки є, новизна (світова або локальна), рівень (науково-технічний, організаційний) і виробниче використання, тобто можливість забезпечення комерційної реалізованості та отримання економічного доходу або іншого ефекту.

Інновації піддаються різній класифікації залежно від науки, з позиції якої розглядаються і за масштабами поширення (локальні, галузеві, глобальні), області застосування (технічні, технологічні, організаційно- управлінські, інформаційні, соціальні), впливу на процес виробництва (раціоналізують, розширюють, замінюють), характеру задоволення потреб.

Інноваційний процес досить складний, і запорукою його успішної реалізації та відповідного розвитку є забезпечення прав на результати інтелектуальної діяльності. Створюваний інтелектуальний продукт тільки тоді приносить гідні дивіденди, коли стає власністю його власника, що є ключовим питанням категорії «інтелектуальна власність».

Категорія «інтелектуальна власність» в теоретичному і практичному значенні була і залишається предметом дискусії багатьох вчених. Але якщо з приводу власності спір взагалі ведеться між класами і групами, то в даному випадку йдеться про власність нематеріального характеру, тобто іншого роду. Суперечка, зокрема, триває про те, визнавати або не визнавати категорію «інтелектуальна власність» в якості правового інституту. Противники інституту інтелектуальної власності вказують на неприпустимість ототожнення правового режиму матеріальних речей і нематеріальних об'єктів, по суті, вони взагалі проти вживання такої термінології.

Об'єкти інтелектуальної діяльності по праву вважаються невід'ємною частиною життя сучасної людини, проте правовідносинам в області регулювання інтелектуальних прав все ще приділяється недостатньо уваги.

Їх можна розділити на наступні групи.

Перша група об'єктів інтелектуальної власності включає результати інтелектуальної діяльності. До них належать: об'єкти авторського права, об'єкти суміжних прав, а також об'єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, топології інтегральних мікросхем, нерозкрита інформація, в тому числі секрети виробництва - ноу-хау). Всі ці об'єкти є результатом творчої діяльності людей.

Другу групу об'єктів інтелектуальної власності становлять об'єкти промислової власності, що належать до засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, робіт, послуг: фірмові найменування, товарні знаки і найменування місць походження товару.

У третю групу входять інші результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів, робіт або послуг, зокрема, захист від недобросовісної конкуренції.

Важливе значення має наявність ефективної правової охорони та захисту об'єктів інтелектуальної власності, оскільки лише у разі надійного правового захисту спадають ризики та підвищується інвестиційна привабливість інноваційної діяльності. Чим вищий рівень захисту результатів інтелектуальної діяльності, тим вища вірогідність у інноваційних підприємств на залучення інвесторів, у тому числі й іноземних. Інститут інтелектуальної власності є одним із найважливіших в області інноваційної діяльності та має вирішальний вплив на інноваційний розвиток і процеси модернізації економіки, показує ефективність використання інтелектуального, наукового й науково-технічного ресурсу, а також досягнення стратегічних національних пріоритетів в інноваційній сфері. При цьому саме договірне регулювання інноваційної діяльності виступає в якості механізму, що дає змогу дотриматися балансу громадських і приватних правових інтересів. У рамках договірного регулювання інноваційної діяльності особливу увагу слід приділяти договорам щодо розпорядження виключними правами, як особливого класу договорів про придбання та розпорядження винятковими правами, що опосередковують передачу виключних прав від правовласника до правокористувача.

Розрізняють два способи розпорядження інтелектуальною власністю (здійснення виключних прав): перехід виключних прав за законом (універсальне правонаступництво), а також передача виключних прав на договірній основі (сингулярне правонаступництво). У рамках договірного способу розрізняють дві форми здійснення виняткових прав: відчуження і надання. Відчуження - це передача виключних прав у повному обсязі. Дана форма здійснюється на підставі договору про відчуження позовних прав. За договором про відчуження виключного права одна сторона (іменується правовласник) передає або зобов'язується передати в майбутньому виключне право на результат інтелектуальної власності іншій стороні (іменується набувачем).

Відчуження виключного права може також здійснюватися шляхом укладення договорів обміну, дарування, застави виключних прав. Відчуження виключних прав може в тому числі розглядатися як елемент договорів про створення результатів інтелектуальної діяльності, договору продажу підприємства. У даному випадку передаються обидві правочинності, складові зміст виключного права - правочинність використання і правочинність розпорядження. Однак правочинність розпорядження не входить до складу виключного права на фірмове найменування та найменування місця походження товару, що перешкоджає відчуженню зазначених засобів індивідуалізації. «Надання» означає передачу виключного права в частині використання об'єкта інтелектуальної власності і переважно реалізується шляхом укладення ліцензійного договору. Останнім можуть бути передбачені звичайна ліцензія (за ліцензіаром зберігається право видачі ліцензій іншим особам) і виключна ліцензія (за ліцензіаром відсутнє право видачі ліцензій іншим особам). Важливою особливістю є термін, оскільки ліцензійний договір не може перевищувати термін дії виключного права на результат інтелектуальної діяльності або на засіб індивідуалізації.

Інтелектуальна власність включає права, що стосуються літературних, художніх та наукових творів, наукових відкрить, винаходів тощо. Дещо спрощуючи, можна сказати, що до інтелектуальної власності належить інформація, яка може бути представлена на матеріальному носії та поширена у необмеженій кількості копій у всьому світі. Власністю є не ці копії, а інформація, що в них відображається. Інтелектуальна власність зазвичай поділяється на промислову власність та твори, що охороняються авторським правом. Конвенція про заснування Світової організації інтелектуальної власності (ВОІВ), ухвалена в Стокгольмі 14 липня 1967 р., передбачає, що об'єктами права інтелектуальної власності є:

1) літературні, художні твори та наукові праці;

2) виконавська діяльність артистів, фонограми та радіопередачі;

3) винаходи у всіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування та комерційні найменування та позначення;

7) припинення недобросовісної конкуренції.

Цей перелік конкретних видів інтелектуальної власності не є вичерпним. Він може бути доповнений національним законодавством.

1) всі об'єкти інтелектуальної власності - результати (або прояви) діяльності розуму - це прямі та безпосередні прояви людського таланту в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва. Саме тому така власність позначається як «інтелектуальна»;

2) результати інтелектуальної діяльності мають вартісні оцінки, так само як інші продукти людської праці. Вони можуть бути предметом трудових контрактів, договорів купівлі-продажу, передачі прав на використання іншими суб'єктами, тобто не авторами, винахідниками. Суб'єкт здійснює присвоєння згаданих нематеріальних об'єктів своєю владою та у своїх інтересах; сприяння третіх осіб при цьому не вимагається;

3) продукти інтелектуальної діяльності виступають носіями певної інформації. Це - нові рішення технічних завдань (винаходи, промислові зразки) відомості про місце виробництва товару тощо. Сама інформація має нематеріальний характер, і лише будучи втіленою в об'єктивну форму (текст, символ, графічний знак тощо), може бути включена в цивільно-правовий оборот як інтелектуальна власність;

4) більшість об'єктів інтелектуальної власності як результати творчої праці мають авторів (винахідників), чиї імена супроводжують ці об'єкти;

5) інтелектуальні продукти мають нематеріальний, безтілесний характер, на відміну від об'єктів речових прав. Як і будь-які нематеріальні об'єкти, які мають результати інтелектуальної діяльності, не схильні до зносу, амортизації, можуть старіти лише морально;

6) між об'єктами інтелектуальної власності існує системний зв'язок. Наприклад, на етапі науково-технічного прогресу формуються та розвиваються інтелектуальні продукти, і подальші, певною мірою залежать від попередніх. Спочатку об'єктивне вираження отримують результати наукової діяльності - теорії, гіпотези, рівняння, відкриття і т.д. Втілені в рукописі, опубліковані статті, монографії, наукові звіти, вони нерідко стають підставою переходу до дослідно-конструкторських робіт. Результатом цього є винаходи, промислові зразки, математичні розрахунки тощо - об'єкти інтелектуальної власності.

Треба також зазначити, що предмет права інтелектуальної власності при визнанні деяких нетілесних благ об'єктами авторського права ширше, ніж предмет цивільного права, проте цивільні правовідносини становлять основу регулювання сфери інтелектуальної діяльності.