Інформаційні запити як форма державного контролю Антимонопольного комітету України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційні запити як форма державного контролю Антимонопольного комітету України

Інна Миколаївна Дудик,

кандидат юридичних наук, головний спеціаліст Антимонопольного комітету України

Резюме

Дудик І.М. Інформаційні запити як форма державного контролю Антимонопольного комітету України.

Статтю присвячено одному із основних способів здійснення органами Антимонопольного комітету України державного контролю за дотриманням вимог конкурентного законодавства, а саме запитів про надання інформації.

У зв'язку з виконанням завдань органами Комітету перед останніми досить часто постають питання, пов'язані із застосуванням законодавства, яке регулює запитування органами Комітету інформації, а також притягнення суб'єктів господарювання та інших осіб до відповідальності за ненадання запитуваної інформації, надання такої інформації не в повному обсязі або ж надання недостовірної інформації на вимоги органів Комітету. Проаналізовано правові норми та механізм їх ефективного застосування.

Ключові слова: вимога, інформаційні порушення, надання інформації в неповному обсязі, неподання інформації, Антимонопольний комітет України, юридичні наслідки (штраф).

Резюме

Дудык И.М. Информационные запросы как форма государственного контроля Антимонопольного комитета Украины.

Статья посвящена одному из основных способов осуществления органами Антимонопольного комитета Украины государственного контроля за соблюдением требований конкурентного законодательства, а именно запросов о предоставлении информации.

В связи с выполнением задач органами Комитета перед последними довольно часто встают вопросы, связанные с применением законодательства, регулирующего запросы органами Комитета информации, а также привлечение субъектов хозяйствования и других лиц к ответственности за непредставление запрашиваемой информации, предоставление такой информации не в полном объеме или предоставление недостоверной информации по требованию органов Комитета. Проанализированы правовые нормы и механизм их эффективного применения.

Ключевые слова: требование, информационные нарушения, предоставление информации в неполном объеме, непредставление информации, Антимонопольный комитет Украины, юридические последствия (штраф).

Summary

Inna Dudyk. Information requests as a form of state control of the Antimonopoly Committee of Ukraine.

The article is devoted to one of the main ways in which the bodies of the Antimonopoly Committee of Ukraine exercise state control over compliance with the requirements of competition law, namely requests for information.

The powers of the Committee to request information by requesting information are determined by the special status of the Committee in the system of public authorities, including the Committee's role in formulating competition policy, and given to the Committee by legislation on protection of economic competition for effective implementation.

The obligation to provide information is provided by Article 22-1 of the Law of Ukraine “On the Antimonopoly Committee of Ukraine”, and the amount of information requested must correspond to the content of these tasks.

The refusal of an economic entity to provide information to the Committee on the grounds that such information should have been known to the Committee from official sources is contrary to competition law.

The article mentions the negative legal consequences in the form of: liability for failure to provide information (paragraph 13 of Article 50 of the Law of Ukraine “On Protection of Economic Competition”), incomplete submission of information to the Committee within the prescribed time (paragraph 14 of Article 50 of the Law of Ukraine “On Protection of Economic Competition”), Submission of unreliable information to the Committee, its territorial branch (paragraph 15 of Article 50 of the Law of Ukraine “On Protection of Economic Competition”).

Information inquiries are a very flexible tool that allows business entities to investigate compliance with competition law, even when such information does not relate to the entity's core business.

Key words: requirement, information violations, providing incomplete information, failure to provide information, Antimonopoly Committee of Ukraine, legal consequences (fine).

Постановка проблеми

державний контроль антимонопольний комітет

Реалізації повноважень Антимонопольного комітету України (далі - Комітет) в частині отримання інформації залежно від завдань, що виконуються, та доцільності можуть здійснюватися шляхом направлення запитів на надання інформації (інформаційних запитів), листів про надання інформації або вимог про надання інформації.

У практиці органів Комітету нерідко постають питання, пов'язані із застосуванням законодавства, яке регулює запитування органами Комітету інформації у зв'язку з виконанням своїх завдань, а також притягнення суб'єктів господарювання та інших осіб до відповідальності за ненадання запитуваної інформації, надання такої інформації не в повному обсязі або ж надання недостовірної інформації на вимоги органів Комітету.

Інформаційні запити, таким чином, виступають додатковим інструментом у забезпеченні державного контролю конкурентного законодавства, особливо у частині превентивного контролю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливі питання досліджуваної проблеми останнім часом опосередковано вивчалися у працях таких науковців, як: О. Бакалінська, З. Борисенко, С. Валітов, І. Дудик, С. Шкляр.

Формулювання мети статті

Мета статті - проаналізувати правові норми та механізм їх застосування щодо способів отримання Комітетом інформації для ефективного здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

Виклад основного матеріалу

Згідно з усталеним нині уявленням, яке сформувалося в Україні за роки незалежності, державна влада здійснюється при поділі функцій між законодавчими, виконавчими та судовими органами.

Поряд із зазначеними державними органами функціонують державні інституції, які не належать до жодної з гілок влади. До таких інституцій деякі дослідники відносять контрольно-наглядові органи, котрі діють паралельно із законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади5,6.

Інститути контролюючої влади посідають відносно самостійне місце. Вони організаційно відокремлені від інших гілок влади і не встановлюють загальних норм на відміну від інших органів державної влади (як законодавчі та виконавчі). Акти органів контролю мають, зазвичай, індивідуальний характер і адресовані конкретним органам, установам, посадовим особам.

Специфіка діяльності контролюючих органів полягає у тому, що вони не встановлюють загальних правил поведінки, як це робить законодавча влада, не займаються організаційною роботою, що характерно для виконавчої влади, не розглядають кримінальних, цивільних та інших спорів, що входять до сфери діяльності судової влади9.

Здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції перебуває у сфері компетенції саме системи органів, наділених контрольними повноваженнями.

Основними формами діяльності контролюючих органів за дотриманням конкурентного законодавства є дослідження, перевірка, вивчення окремих випадків, фактів, справ винятково у сфері конкурентних відносин, нерідко із застосуванням притаманних тільки їм методів.

Контролююча діяльність таких спеціальних органів насамперед полягає в отриманні оперативно-аналітичної інформації про фактичну ситуацію на підконтрольних об'єктах, у виявленні й усуненні порушень конкурентного законодавства, в аналізі причин таких порушень, вжитті необхідних заходів реагування.

Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять сукупність органів державної влади, метою діяльності яких є забезпечення розвитку й захисту економічної конкуренції в Україні, та які пов'язані між собою відносинами підпорядкованості, за яких територіальні відділення повністю підконтрольні та підзвітні виключно Антимонопольному комітету України.

Повноваження органів Комітету щодо витребування інформації шляхом направлення вимог про надання інформації зумовлені спеціальним статусом Комітету в системі органів державної влади, в тому числі роллю Комітету у формуванні конкурентної політики, і надані органам Комітету законодавством про захист економічної конкуренції для ефективної реалізації покладених на них завдань і функцій.

В практиці органів Комітету дуже часто постають питання, пов'язані із застосуванням законодавства, яке регулює запитування органами Комітету інформації у зв'язку з виконанням своїх завдань, а також притягнення суб'єктів господарювання та інших осіб до відповідальності за ненадання запитуваної інформації, надання такої інформації не в повному обсязі або ж надання недостовірної інформації на вимоги органів Комітету.

Порушення, пов'язані з неподанням, поданням в неповному обсязі інформації на вимоги органів Комітету або поданням органам Комітету недостовірної інформації суб'єктами господарювання та іншими особами (т. зв. «інформаційні порушення») є одними із найбільш поширених у практиці Комітету. Так, за одинадцять місяців 2021 р. органами Комітету зафіксовано 177 інформаційних порушень, що на 58 одиниць більше, ніж за аналогічний період 2020 р., кількість припинених порушень в якому становила 119.

Вимоги про надання інформації є одним з основних інструментів одержання відомостей під час розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (у тому числі захист від недобросовісної конкуренції) у суб'єктів (у т.ч. органів влади та органів місцевого самоврядування), в чиїх діях є (можуть бути) ознаки порушення, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Враховуючи, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, направлення органами Комітету вимог про надання інформації є правомірним лише у випадках, коли законодавство наділяє органи Комітету повноваженнями здійснювати діяльність, у зв'язку з якою вимагається інформація. Водночас законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, у яких органи Комітету мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання та інших осіб.

Частина перша ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» наділяє органи Комітету правом вимагати надання інформації (а саме: документів, предметів чи інших носіїв інформації, пояснення, іншої інформації, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю) лише у разі, якщо така інформація є необхідною для виконання Комітетом завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції (про захист від недобросовісної конкуренції) та про державну допомогу суб'єктам господарювання.

Органи Комітету мають законне право вимагати не лише документи, а й інформацію, яка потрібна для виконання покладених на них завдань, при чому характер такої інформації ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» не обмежено («статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань»). Вимога органу Комітету про надання інформації не обов'язково має стосуватися інформації, яка є в адресата вимоги у готовому вигляді, і може потребувати аналітико-синтетичного оброблення, узагальнення, порівняння й оцінки адресатом первинних документів та іншої наявної у нього інформації, а також впорядкування у формі, яка вимагається Комітетом (наприклад, шляхом заповнення наведеної у вимозі таблиці у форматі Excel).

Органи Комітету мають право вимагати у суб'єкта господарювання або іншої особи інформацію і в тих випадках, коли така інформація не стосується основного виду діяльності такого суб'єкта.

Положеннями ст. ст. 22 та 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що вимоги державного уповноваженого Комітету є обов'язковими для виконання у визначений ним строк; суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу державного уповноваженого Комітету подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 15 від 26 грудня 2011 р. «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» органи Комітету не обмежені у виборі джерела отримання інформації, необхідної для виконання їхніх завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції10.

Обов'язок з надання інформації передбачено ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», а обсяг запитуваної інформації повинен відповідати змістовому колу цих завдань.

Відмова суб'єкта господарювання у наданні інформації Комітету на тій підставі, що така інформація повинна була бути відома Комітету з офіційних джерел, - суперечить законодавству про захист економічної конкуренції (відповідна правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 12 травня 2015 р. у справі № 917/1536/14).

Законодавство про захист економічної конкуренції не містить вичерпного переліку випадків, за яких уповноважені особи Комітету мають право вимагати відповідну інформацію у суб'єктів господарювання та інших осіб.

Обов'язок надання інформації на запит (вимогу) уповноваженої особи Комітету повинен виконуватися суб'єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата органом Комітету справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законом.

Разом із тим законодавство про захист економічної конкуренції не містить переліку підстав, які давали б можливість суб'єкту господарювання самостійно вирішувати обсяг і коло питань, на які останній може надати відповідь на вимогу органів Комітету або звільняють від відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Водночас законодавчі акти України про захист економічної конкуренції не обмежують коло тих суб'єктів господарювання, в яких органом Комітету може бути витребувано інформацію, лише тими особами, які беруть участь у справі.

Законодавство України не надає суб'єкту господарювання права на власний розсуд вирішувати питання доцільності витребування органом Комітету інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.

Законодавство передбачає, що негативні юридичні наслідки існують у вигляді: відповідальності за неподання інформації (п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), подання інформації в неповному обсязі Комітету в установлені строки (п. 14 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»), подання недостовірної інформації Комітету, його територіальному відділенню (п. 15 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Засадами, якими керуватиметься Комітет під час розрахунку розміру штрафів за порушення, виступають засади пропорційності, недискримінаційності та розумності.

Зокрема, пропорційність передбачає співмірність розміру санкцій, які мають на меті не лише покарання за вчинене правопорушення, а й стримування від вчинення чи продовження таких порушень, з масштабом та характером порушення.

Недискримінаційність означає неприпустимість застосування до суб'єктів господарювання різних підходів в аналогічних випадках.

У свою чергу, засада розумності вимог означає, що розмір штрафу має визначатися з урахуванням значення фактичних обставин кожного випадку для забезпечення справедливого балансу між публічними інтересами та правами й свободами учасників правовідносин.

Комітет також бере до уваги рекомендаційні роз'яснення щодо застосування положень частин другої, п'ятої та шостої ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», частин першої та другої ст. 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 9 серпня 2018 р. № 39-рр (далі - Рекомендаційні роз'яснення) у визначенні конкретного розміру штрафу за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Такі роз'яснення, втім, мають рекомендаційний характер та не містять норм, обов'язкових до виконання.

Пов'язаний за змістом правовий висновок представлено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 р. у справі № 910/13254/17.

Згідно із абзацом четвертим частини другої ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення, передбачене п. п. 13, 14, 15 ст. 50 цього Закону, спричиняється до накладання штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (робіт, товарів і послуг) упродовж останнього року, що передував року, в якому накладається штраф.

Протягом наступних із дня сплати штрафу днів суб'єкт господарювання повинен надіслати до Комітету документи, що посвідчують сплату штрафу (копію платіжного доручення з відміткою банку) (ч. 8 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Прострочення сплати штрафу має наслідком виплату пені в розмірі 1,5 % від суми штрафу за кожний день (ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Рішення Комітету щодо накладення штрафу можливо оскаржити, якщо звернутись до господарського суду за місцезнаходженням органу Комітету, який направив вимогу.

Висновки

Інформаційні запити слугують доволі ефективним додатковим інструментом у забезпеченні державного контролю конкурентного законодавства.

Притягнення суб'єктів господарювання та інших осіб до відповідальності за ненадання запитуваної інформації, надання такої інформації не в повному обсязі або ж надання недостовірної інформації на вимоги органів Комітету уможливлює здійснення регулятивного впливу на суб'єктів господарювання ще на моменті, зокрема, розгляду справи по суті.

Інформаційні запити є вельми гнучким інструментом, що уможливлює дослідження випадків щодо дотримання суб'єктами господарювання конкурентного законодавства навіть в тих випадках, коли така інформація не стосується основного виду діяльності суб'єкта.

Література

1. Борисенко З. Розслідування картельних змов в Україні. Правознавець: електронна бібліотека юридичної літератури. URL: http://pravoznavec.com.ua/period/article/3287/%C7

2. Дудик І.М. Державний контроль Антимонопольного комітету України за узгодженими діями суб'єктів господарювання: монографія / за заг. ред. канд. юрид. наук, чл.-кор. НАпрН України В.П. Нагребельного. Київ : Персонал, 2017. 167 с.

3. Шкляр С., Булаєва О. На захисті економічної конкуренції. Огляд новел профільного законодавства. Юридична газета online: всеукраїнське щотижневе професійне юридичне видання. 2019. № 8 (662). URL: http://yur-gazeta.com/publications/prac tice/antimonopolne-konkurentne-pravo/na-zahisti-ekonomichnoyi-konkurenciyLhtml

4. Чиркин В.Е. Разделение властей: социальные и юридические аспекты. Советское государство и право. 1990. № 8. С. 10-15. С. 11.

5. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. Київ : Наукова думка, 2004. 304 с. С. 37.

6. Чиркин В.Е. Контрольная власть. Государство и право. 1994. № 4. С. 10-11. С. 11.

7. Андрійко О.Ф. Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади. Київ : Наукова думка, 2004. 304 с. С. 39.

8. Энциклопедический юридический словарь / под общ. ред. В.Е. Крутских. 2-е изд. Москва : ИНФРА - М, 1999. 368 с. С. 151.

9. Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства: постанова Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 15. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v0015600-11#Text

Размещено на Allbest.ru