Історико-правові аспекти українського державотворення на Далекому Сході (1917 - 1920 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ (1917 - 1920 РР.)

Роман Васильович Дігтяр,

Резюме

Дігтяр Р.В.

Історико-правові аспекти к українського державотворення на Далекому Сході (1917-1920 рр.).

У статті проаналізовано організацію взаємодії окремих державних утворень, які виникли поза межами сучасної України в період 1917-1920-х рр. ХХ ст. Розкрито механізми функціонування органів управління Далекосхідної Республіки (Зелений Клин).

Здійснений авторами правовий аналіз офіційних джерел Далекосхідної Української Республіки і наукового доробку надає можливість більш глибоко зрозуміти всі ті механізми, що стали каталізаторами громадської думки щодо самоусвідомлення національної ідеї вимушеними переселенцями з України у східні регіони Росії.

Проведене авторське дослідження конституції Далекосхідної Республіки (Зелений Клин) та інших документів нового українського державного утворення проливає світло на мало вивчені історичні факти, які мали легальне правове обґрунтування в документах низки далекосхідних українських державних інституцій в період 1917-1920 рр.

Ключові слова: українське державотворення, визвольний рух, юридична характеристика, конституція, органи влади, Далекосхідна республіка, Українська Народна Республіка, Зелений Клин.

Summary

Roman Dyhtyar.

Historical and legal aspects of Ukrainian state building in The Far East (1917-1920).

The article analyzes the organization of interaction of individual state entities that emerged outside of modem Ukraine in the period 1917-1920 of the twentieth century.

The mechanisms of functioning of the governing bodies of the F ar Eastern Republic («Green Wedge») are revealed, the normative activity is analyzed, a number of normative legal acts concerning certain state-building aspects of that period are studied, the historical and legal characteristics of the authorities Far Eastern Ukrainian state formations.

Due to his scientific interest in studying the historical heritage of Ukrainian statehood, a more in-depth study of the processes that took place at that time and their impact on the Ukrainian national liberation movement in the Far East is of particular importance. It is under such conditions that historical and legal bridges can be built between the processes that took place in the Far Eastern region of Russia and on the territory of modern Ukraine.

The authors' legal analysis of the official sources of the Far Eastern Ukrainian Republic and scientific achievements provides an opportunity to better understand all the mechanisms that have catalyzed public opinion on self-awareness of the national idea by IDPs from Ukraine to the eastern regions of Russia. the basis of ethnic characteristics of the Ukrainian nation.

The author's study of the Constitution of the Far Eastern Republic («Green Wedge») and other documents of the new Ukrainian state shed light on little-studied historical facts that had legal basis in the documents of a number of Far Eastern Ukrainian state institutions in 1917-1920.

In conclusion, the national-patriotic activities of the Ukrainian population in the Far East contributed to the intensification of the liberation struggle against the Russian-Bolshevik government, as well as the formation of national consciousness and Ukrainian identity in the absence of ethnic Ukrainians from ties with their homeland.

Key words: Ukrainian state formation, liberation movement, legal characteristics, constitution, authorities, Far Eastern Republic, Ukrainian People `s Republic, Green Wedge.

Постановка проблеми

Процеси державотворення, визначення механізмів та інституцій, які були задіяні у процесі становлення української державності, діяльність органів влади, що виникли та існували як на території сучасної України, так і в інших куточках тогочасної російської імперії в період 20-х рр. XX ст., викликали і викликають значний інтерес серед правників та істориків.

Проте історичний, правовий і документальний спадок, яким представлено означений період, залишається мало дослідженим. Багато історичних фактів і офіційних документів органів управління цими державними утвореннями не піддавалися фаховому науково-правовому аналізу, що негативно впливає на стан сучасного процесу з прийняття рішень щодо утвердження конституційних принципів державотворення.

Формування мети статті. У даній статті зроблено спробу здійснити поглиблене вивчення процесів та етапів українського державотворення, взаємодії між державними органами влади на Далекому Сході (Зелений Клин) та їх вплив на український національний визвольний рух у ті часи на вказаних територіях.

Аналіз останніх досліджень і публікації. Означена тематика була предметом наукового інтересу представників історичної і правової науки, серед яких П. Гай-Нижник, М. Ковальчук, В. Заруба, Р. Васковський, Е.М. Страшко, П.П. Овдієнко, В.А. Чорномаз, І. Світ, О.Д. Бойко, О.Л. Копиленко, М.Л. Копиленко, А.А. Попок, П.О. Христюк та ін.

Виклад основного матеріалу

У 20-х рр. XX ст. Україна і українська нація переживали складні часи. Українці, розпорошені по всій території колишньої російської імперії, прагнули до возз'єднання в одну сильну родину, про яку мріяло не одне покоління наших земляків, перебуваючи на чужині.

Визвольний рух, що розпочався після розпаду царської Росії, набув небувалого розмаху серед етнічних українців, які проживали як і на території сучасної України, так і в інших куточках колишньої російської імперії. У таких історичних умовах майже одночасно було утворено Українську Народну Республіку (далі УНР) та Далекосхідну Українську Республіку (далі Зелений Клин). Виникали також інші державні утворення, ініціаторами яких були українці, що прагнули до самовизначення та здобуття національної державності.

Проведене авторське дослідження показало, що на Далекому Сході зростання суспільно-політичної і культурної активності українства припадає на період, безпосередньо пов'язаний з революційними подіями 1917 р.¹ Стихійна і розрізнена боротьба переросла в системні керовані заходи, що привело до формування українського визвольного руху на вказаних територіях. далекосхідна республіка державне утворення

В.А. Чорномаз, досліджуючи історико-правові особливості утворення Далекосхідної Української Республіки, зазначає, що формування на Далекому Сході українського визвольного руху в 1917-1922 рр. стало результатом національної самоорганізації місцевого українського населення².

У цьому зв'язку особливого значення набуває саме соціально-демографічний аспект, який вказує, чому саме українці були тією рушійною силою, яка змогла фактично створити незалежну державу на Далекому Сході, на значному віддаленні від споконвічно українських земель.

І. Шиманович наводить історичні факти про те, що переселення на територію Далекого Сходу етнічних українців відбувалось набагато раніше, а саме в період ХУІІ--ХІХ ст. ст. У своїх дослідженнях науковець детально описує місця їх розселення: «До території Зеленого Клину належать дві країни Далекого Сходу: вся Амурська область та Усурійсько-Приморський Край Приморської області»³.

В.М. Кабузан у праці «Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы ХУІІІ века» наводить такі дані: «Далекий Схід освоювався лише з другої половини ХІХ ст., після його остаточного входження до складу Росії за умов Айгунського та Пекінського договорів 1858-1860 років» (наш переклад. Р. Д.)⁴. За словами науковця, чисельність українців станом на 1897 р. становила 6 % (61,5 тис. чоловік), а до 1917 р. збільшилась до 23 % загальної кількості жителів (майже 430 тис.). У згаданій праці наводяться також статистичні данні стосовно демографічного розселення етнічних українців на територіях Далекого Сходу.

Разом із тим В.М. Кабузан не обмежується виключно статистичними даними щодо розселення етнічних українців на Далекому Сході. На його думку, саме чисельність переселенців з України в подальшому безпосередньо пов'язувалась з формуванням осередків визвольної боротьби на далекосхідних територіях, а також зі створенням окружних рад як одного з елементів механізму управління в Далекосхідній Республіці.

З метою підтвердження висловлених суджень науковець заручається відомостями, отриманими з інших наукових та офіційних джерел. За його словами, якщо в Забайкальській області українців була незначна кількість, то в Амурській їх частка з 1897 по 1917 рр. зросла з 17,5 % до 43,2 %, через що вони вже майже не поступались в чисельності росіянам (44,6 %).

У Приморській області у 1897 р. було 19,3 % українців, а в 1917 р. 43,2 %, тобто вони вже на той час перевищували чисельність росіян в рази (частка росіян знизилась з 40 до 30,8 %)⁵.

При порівнянні даних показників щодо кількості населення стає зрозумілим, що така значна кількість етнічних українців, сконцентрованих на даній території, в подальшому прагнула до самовизначення та намагалася підтримувати соціально-політичні й економічні зв'язки зі своєю «материковою» батьківщиною.

Основну масу переселенців було примусово вивезено з Чернігівської, Київської, Полтавської та інших губерній. Як засвідчують статистичні дані, в період 1901-1910 рр. було переселено 157,2 тис., а в 1911-1916 рр. 31,4 тис. осіб⁶.

Маються також інші відомості, згідно з якими в 1906-1910 рр. переселялося українців 202 тисячі чол., а в 1909 р. 290 тис. Загалом, як відомо з енциклопедичних джерел, упродовж вказаного періоду за різними даними вихідці з українських губерній, які переселились за Урал в період до Першої світової війни, становили понад 2 млн чол.⁷

З урахуванням наведеного та беручи до уваги віковічне прагнення до свободи, українське населення, яке компактно проживало на території Далекого Сходу, його культурних і етнічних традицій, потягом до самовизначення, цілком природним сприймається бажання створити самостійну незалежну державу.

Історико-правові джерела засвідчують, що, починаючи з 1905 р. український рух в російській імперії набував значного підйому. Його метою було скасування заборон у сфері розвитку української мови та української суспільної діяльності, забезпечення нормальних умов для збереження й поширення національної культури та збереження ідентичності.

У той час на Полтавщині і Наддніпрянщині з'являються перші українські газети «Хлібороб», «Рідний край» та низка інших. Такі процеси відбувалися також на Далекому Сході, де 30 квітня 1917 р. вийшла друком перша україномовна газета «Українець на Зеленому Клині». У цьому часописі подавалися відомості про місцеве життя українців та висвітлювались світові події.

До відродження української національної свідомості активно залучалась молодь. Так, у жовтні 1907 р. була створена і легалізована Владивосточна студентська Українська Громада. Правовою основою діяльності цієї організації був статут, затверджений на конференції Східного інституту 31 жовтня 1907 р.

Наше дослідження показало, що ця молодіжна організація спрямовувала свою діяльність на збереження культурно-національного спадку українського населення та його поширення в масах. Зазначене утворення стало підґрунтям, що дало паростки зародженню самостійної держави, адже сприяло піднесенню національно патріотичного духу серед молоді.

Крім цього, на Далекому Сході виникали українські спілки, наприклад, Харбінський клуб, які стали новою організаційною формою української суспільної діяльності, по суті, замінивши раніше існуючі громади⁸. Все перелічене, на нашу думку, набуваючи певних рівнів формалізації, сприяло закладенню того національно-культурного фундаменту, на якому в подальшому сформувались підвалини Далекосхідної Республіки.

Революційні події 1917 р., що поклали край існуванню царської імперії, також відобразилися на житті української частини населення Далекого Сходу. На всій території почали створюватись громади, які стали основною формою українського визвольного руху на цих землях. Так, приміром, у березні 1917 р. було створено Свободенську українську громаду та обрано її раду.

У цьому зв'язку В.А. Чорномаз зазначає: «Громади почали стихійно виникати на Далекому Сході після лютневої революції як національні організації, котрі прагнули об'єднати найбільш широкі кола української спільноти незалежно від соціального становища, професії, політичних поглядів з метою представництва та захисту національних інтересів українців»⁹.

Серед основних напрямів діяльності Владивостоцької громади, яка вже до кінця літа налічувала понад 3 тис. членів, була як просвітня робота, так і політична. Велике значення приділялось налагодженню зв'язків з українськими організаціями Далекого Сходу і національно-культурними, просвітницькими та політичними організаціями України, а також загальнонаціональними українськими органами, такими як Українська Національна Рада в Петрограді і Українська Центральна Рада в Києві¹⁰.

Необхідно зазначити, що велика чисельність громад, які функціонували майже у кожному населеному пункті, у подальшому стали основним елементом національного єднання, і були першим рівнем організаційної структури системи управління, що з часом вибудовувалась в процесі створення Зеленого Клину.

Важливим моментом формуванням механізмів держави стали рекомендації, прийняті першим Українським Далекосхідним з'їздом, який відбувся 10-14 червня 1917 р. в м. Нікольськ-Усурійськ. На з'їзді було прийнято постанову щодо:

1. Національно-територіальної автономії України та її колоніям.

2. Повної згода з вимогами Української Центральної Ради, яку з'їзд вважає тимчасовим урядом України.

3. Тим, що Україна на основі Переяславського договору Б. Хмельницького приєдналась до Росії, як «рівна до рівної», то з'їзд уповноважує Українську Центральну Раду вимагати від Тимчасового Уряду декретування самої широкої автономії України з парламентом і армією відповідно до сучасних умов політичного, культурного, економічного життя. Пунктом 8 цієї постанови вимагалось негайного створення міністерства по ділам України¹¹.

Крім цього, було обговорено питання щодо збору коштів на підтримання національно-територіальної автономії у федерації російської держави. З цією метою пропонувалось створити фонди для збирання відповідних коштів на вказані цілі. Також було підготовлено та направлено телеграму від делегатів з'їзду до Української Центральної Ради зі словами підтримки в боротьбі за становлення незалежності. В телеграмі делегати просили Раду «не забувати національні інтереси українців Далекого Сходу, котрих тут не менше 70 відсотків, взяти їх під свій захист і забезпечити їм повну автономію у всіх сферах культурно-просвітницького, політичного, національно-територіального і економічного життя по принципу самоуправління»¹².

Другим рівнем організаційної структури управління були Українські Окружні Ради, що являли територіальні органи національного самоуправління, які об'єднували та координували діяльність українських організацій на території певних округів (Владивостоцька, Нікольсько-Усурійська, Іманська, Хабаровська, Забайкальська, Сахалінська окружні Ради).

16 липня 1917 р. створено першу окружну раду, яка отримала назву Манчжурська Українська Окружна Рада. До її складу ввійшло чотири секції за основними напрямами діяльності: культурно-просвітницька, агітаційно-політична, фондова і військова¹³.

У серпні 1917 р. розпочалась робота над створенням Владивостоцької Керівної Української Ради, яка мала об'єднати всі українські організації (громади, українізовані військові частини, організації залізничників, телеграфістів), та здійснювати керівництво місцевим політичним життям.

У подальшому цей орган отримав назву Владивостоцька Українська Окружна Рада, створення якої активізувалось після II Українського з'їзду, що відбувся в січні 1918 р. На з'їзді було прийнято рішення про створення комісії, завданням якої було розроблення Статуту Ради. З цією метою було визначено коло осіб з числа представників чинних на той час українських організації. Результатом роботи комісії стало розроблення Статуту Окружної Ради, який був обговорений на загальних зборах кожної з організацій, дотичних до цього процесу.

Згідно із Статутом завданням Ради було ведення роботи з організації та національного просвітлення українського населення. 12 (25 квітня) 1918 р. відкрилась перша сесія, на якій було обрано керівний орган Ради Виконком. Головою Ради став Ю. Глушко-Мова.

Пройшовши етап формування структури Ради, в 1918 р. відбувся III Далекосхідний з'їзд, на якому було прийнято рішення про створення на Далекому Сходу однотипних Українських Окружних селянсько-робітничих Рад, а по селах Рад сільських Громад¹⁴.

Відповідно до даної постанови було створено Хабаровську, Нікольсько-Усурійську, Іманську Окружні Ради. На території Амурської області діяли Амурська обласна Українська Рада, до якої входила Благовещенська і Свободненська Українські Окружні Ради.

У м. Чита у 1918 р. виникла Забайкальська Українська Окружна Рада, також відомо про існування Камчацької та Сахалінської Окружних Рад. Необхідно зазначити, що одним з головних завдань рад стала реєстрація українського населення та видавання їм документів, що посвідчують їх особу. Це рішення було прийнято на III Далекосхідному З'їзді. Такі документи видавалися трьома мовами на основі рішень Українських Далекосхідних з'їздів і називались «українські паспорти».

Визначним актом визнання українського далекосхідного державотворення було підписання мирного договору між Україною і РСФСР (1918 р.), згідно з яким українські Окружні Ради на території Росії отримали право виконувати функції консульських закладів Української держави. При цьому необхідно зазначити, що в період з 1921 по 1922 рр. керівництво Далекосхідної Республіки через Міністерство по національним справам здійснило одержавлення Українських окружних Рад, що були наділені владно-розпорядчими функціями. За таких умов логічним поставало питання про створення центральних національних органів. Таким інститутом мала стати Далекосхідна Українська Рада як центральний орган з регулювання політичного і суспільного життя українців Далекого Сходу.

Питання про створення такого органу обговорювалося також на I з'їзді Всеукраїнського Далекосхідного зібрання, де було запропоновано розробити проєкт статуту Ради, котра мала об'єднати всі громади, союзи, просвіти, клуби, товариства та інші українські організації, що діяли на підґрунті національного відродження українського населення на Далекому Сході.

Практичне втілення такої ідеї пов'язано з III та IV з'їздами, результатом яких стало створення 25 жовтня 1918 р. першої тимчасової Крайової ради, яка стала вищим представницьким органом українського населення на Далекому Сході (далі УДКР)¹⁵.

У подальшому статус і основні принципи УДКР були закріплені в конституції «Зеленого Клину», згідно з якою Крайова рада представляла вищий автономний орган українців Далекого Сходу та набула статусу вищого виборчого органу самоуправління українців з усіх питань суспільного життя, мала законодавчий, керівний та роз'яснювальний характер.

Одним із документів, що засвідчив прагнення українців Далекого Сходу до самостійності і вказував на значні політичні зв'язки з політичними органами центральної України, був Меморандум Манчжурської Української Окружної Ради до керівництва Української Держави від травня 1918 р. Першим пунктом цього документа була вимога визнати Далекосхідний Зелений Клин частиною України.

Другим пунктом йшлося про «негайний відзив з Зеленого Клину усіх військових російських частин та покладалася вимога передати всю зброю, котра там є, українським частинам.

Згідно з третім пунктом передбачалось призначити українського старосту на весь край, включаючи і полосу відчуження Манчжурської залізниці, четвертим призначити військового керівника в краю, за виключенням Манчжурії, п'ятим призначити начальника Заамурського округу, який раніше там був, шостим тимчасово залишити всю владу, яка там була до більшовиків, до того часу, поки буде розпорядження від українського уряду, сьомим створити при міністерстві в Києві спеціальний відділ у справах Зеленого Клину, восьмим дозволити організувати свою власну армію, дев'ятим в Харбіні, як міжнародному місті, призначити українського консула»¹⁶.

У даному документі зазначалось, що у «випадку мобілізації до скликання Далекосхідного Всеукраїнського З'їзду, технічне виконання покладається на ту організацію, яка буде створена цим з'їздом. Українські частини не втручаються в політику і боротьбу різних російських партій між собою. Під час анархії, відсутності загальноросійської влади українські війська підпорядковуються тільки вищому національному органу на Далекому Сході. Тимчасовий орган на випадок мобілізації до ІУ-го Далекосхідного Всеукраїнського З'їзду обирається таємним голосуванням. Цьому органу дається назва «Манчжурська тимчасова політична Рада»¹⁷.

Таким чином, всі зазначені з'їзди та прийняті на них рішення стали важливим рушієм і правовим підґрунтям, що дало змогу в подальшому створити Крайову Раду (період з 25 жовтня до1 листопада 1918 р.).

Принципи діяльності Української Далекосхідної Ради знайшли своє закріплення в Конституції українства Далекого Сходу, прийнятій 30 травня 1919 р. У преамбулі Конституції йдеться про те, що «Українці, які проживають на Далекому Сході (області Забайкальська, Манчжурська, Амурська, Приморська, Сахалінська і Камчацька), базуючись на праві кожного народу на самовизначення, визнають, що українське населення вищезгаданих країв чисельність більше одного мільйона людей являються частиною особливої української самостійної нації. Племінний і культурний зв'язок мають з народом і краєм, з кого вони вийшли, з Придніпровською Україною»¹⁸.

Згідно з положеннями коментованої Конституції, національним надбанням є своя мова, звичаї, пісні, одяг, література, та взагалі особлива культура і відмінний від інших народів національний дух характер. Інші, надзвичайно важливі положення Конституції, описані в параграфах з першого до двадцять п'ятого. У них йдеться про те, якими є межі впливу, зміст, шлях затвердження Конституції, а також права і обов'язки громадян, про українську автономію Далекого Сходу та функції й повноваження Української Далекосхідної Ради.

Першим параграфом Конституції визначалася територіальність (далекосхідні українці користуються національно-культурною автономією в межах Далекого Сходу), другий присвячено регулюванню відношення української спільноти до його виборчого народного органу Крайової Ради (з Секретарем на чолі) та крайової влади, у п'ятому закріплено права та обов'язки громадян (усі українські громадяни мають рівні права та одинакові обов'язки по відношенню до виконання і впровадження в життя автономії та обранні своїх органів самоуправління і тільки через ці органи організують відношення по всім згаданим питанням з крайовою радою та місцевими установами). При цьому Конституція опиралась на право самовизначення та декларувала принципи повного народовладдя.

Важливим елементом функціонування Далекосхідної Республіки було також закріплення в Конституції положень щодо розвитку освіти і науки: «заснування та утримання на крайові та державні кошти українських шкіл; початкових, середніх, вчительських семінарій, інститутів з українськомовним викладанням, професійних шкіл різних категорій для української молоді в кількості, пропорціональній чисельності українського населення»¹⁹.

Відповідно до Конституції українці Далекого Сходу відбувають свою військову службу тільки у військових частинах, де все навчання, офіційна мова, діловодство є українськими. Офіцери повинні бути тільки українцями²⁰.

Поточним висновком з вищенаведеного є те, що визнання української мови як крайової із застосуванням її у всіх сферах життя було однією із найважливіших ознак державності Далекосхідної Республіки, так же як і право на самоорганізацію за допомогою з'їздів, конференцій, нарад тощо.

Разом із тим потрібно зазначити, що, найімовірніше, окремі положення Конституції Зеленого Клину були взяті з Конституції УНР від 29 квітня 1918 р. Про це свідчить і той факт, що періодичні тогочасні видання, приміром газета «Українець на Зеленому Клині», регулярно інформували читачів про події в Україні та в інших громадах, друкували Універсали УНР, дописи про українські військові з'їзди та їх резолюції²¹.

Проведений авторський порівняльний аналіз конституцій показав, що основою для конституції Зеленого Клину була більш рання редакція конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). Однотипними є базові елементи для здійснення управління та захисту інтересів держави (в параграфі першому п. 5 Конституції УНР закріплені принципи народовладдя: «Не порушуючи єдиної своєї власті, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючись принципу децентралізації²². Такий же принцип внесено в параграфі 9 Конституції Зеленого Клину.

Висновки

Здійснене авторське історико-правове порівняння засвідчило, що ідея утворення Далекосхідної Української Республіки виникла не випадково. Отримані відомості дають підстави стверджувати, що формування державних органів відбувалось за зразками Української Національної Ради (м. Петроград) та Центральної Ради в Києві.

На жаль, поразка у війні з більшовицькою Росією стала на заваді виконання принципів та механізмів державотворення, що були закладені в конституціях, і не дала таким чином реалізувати своє прагнення до повноцінної правосуб'єктності у тлумачення норм міжнародного права.

Перелік посилань

1. Черномаз В.А. Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.). Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2009. 559 с.

2. Там само.

3. Шимонович І. Зелений Клин Нова Україна. Львів: Громада, 1924. 33 с.

4. Кабузан В.М. Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса. Москва: Наука, 2006. 657 с. С. 8.

5. Кабузан В.М. Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса. Москва: Наука, 2006. 657 с. С. 287.

6. Там само.

7. Енциклопедія українознавства: Словникова частина: в 11 т. / за ред. В. Кубійовича: Перевидання в Україні. Львів: Наукове товариство ім. Т Шевченка у Львові, 1993. Т 1. 400 с.

8. Черномаз В.А. Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.). Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2009. 559 с. С. 90.

9. Черномаз В.А. Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.). Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2009. 559 с. С. 153.

10. Там само.

11. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 381. Арк. 213-214.

12. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 381. Арк. 214.

13. Черномаз В.А. Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.). Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2009. 559 с. С. 160.

14. Черномаз В.А. Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.). Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2009. 559 с. С. 163.

15. Черномаз В.А. Украинское национальное движение на Дальнем Востоке (1917-1922 гг.). Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2009. 559 с. С. 163.

16. Відродження. Газета. Київ. 1918. Травень 30 (17).

17. Довганюк-Довгань А.К. Манчжурська Українська Окружна Рада. Далекий Схід. 1938. № 10. С. 157.

18. Довганюк-Довгань А.К. Манчжурська Українська Окружна Рада. Далекий Схід. 1938. № 11. С. 172.

19. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 381. Арк. 219-229.

20. ЦДАВО України. Ф. 3696. Оп. 2. Спр. 381. Арк. 219-229. Параграф 6 п. б.

21. Попок А. А. Зелений Клин. Енциклопедія історії України: Т 3: Е-Й / Попок А.А.; редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2005. 672 с.: іл. URL: http://www.Ыstory.org.ua/?termm=Zeleny_ кіуп

22. Христюк П.О. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917-1920 рр.: у 4 т. Відень: б.в., 1921. Т. 2. 204 с.

23. Anhelina Kupianska, Postgraduate student of Lviv State University of Internal Affairs

Размещено на Allbest.ru