Методологічні концепти розвитку кримінологічної науки у світлі духовно-ціннісної складової та міждисциплінарних зв’язків: ситуативно-регіоналістський вимір

Размещено на http://www.allbest.ru

Методологічні концепти розвитку кримінологічної науки у світлі духовно-ціннісної складової та міждисциплінарних зв'язків: ситуативно-регіоналістський вимір

Крщак Іван Васильович - кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з проблем досудового розслідування Харківського національного університету внутрішніх справ.

SUMMARY

The formation of the paradigm of criminological doctrine took place in the bosom of sociology, the initial positivist message of which determined the features of the process of its formation as a specialized field of knowledge. Separation of criminology into an independent branch in a very short historical time, - this is only the 60th anniversary of its founding and formation as a science, at the same time, the demand for practical recommendations formed in society the idea of it mainly as an applied discipline. Today, in order to, so to speak, “the influx of new blood” the establishment of its interdisciplinary status as the most generalizing theoretical and practical science and academic discipline of the criminal law cycle, there is a need for such a rethinking from the standpoint of the spiritual and value component.

The problem of the ratio of spiritual and rational knowledge, development of new research methods in line with the ethno-competence characteristics of the regional level of counteraction and combating crime in a situational approach, as well as forecasts and strategies of criminological security, which are updated in the article from the standpoint of practical signifi cance, necessitates further theoretical development of this problem in line with the formation of criminotheology. The introduction of organizational and managerial, innovative mechanisms to combat crime will contribute to the development of the foundations of law enforcement in society from criminogenic threats of today based on spiritual and value priorities. In these processes, an important task is to monitor various areas of scientifi c and practical activities to identify these criminogenic challenges. The ability to manage the criminogenic situation and its protection from internal and external contradictions are fundamental methodological principles. The importance of developing this problem is due to the need to form a new spiritual and philosophical paradigm (criminotheology), rhetoric and ideology of combating crime, which involves, in particular, a departure from the use of force and the commitment to a real solution to conflicts and problems, which will contribute to the overall security against criminal encroachment. Under such conditions, an important task is to further the development of the spiritual and value concept of legal understanding within the framework of criminology, which would be based on the social orientation and functioning of the state, the key idea of which is to “serve” the neighbor, the people, society, which is the highest mission on earth from the standpoint of scripture and sacred tradition, the legal basis of the constitutional level, the true rule of law, which needs its appropriate consolidation as the highest legal and social value and benefi t for the proper functioning of social relations.

Key words: crime, spiritual and value component, criminology, interdisciplinary status.

Становлення парадигми кримінологічного вчення відбувалося в лоні соціології, початковий позитивістський посил якої і визначив особливості процесу її формування в якості спеціалізованої галузі знання. Виокремлення кримінології в самостійну галузь у досить стислі історичні строки, - це всього 60-літ- тя з початку її заснування та становлення як науки, разом з тим затребуваність у практичних рекомендаціях формувала в суспільстві уявлення про неї в основному як про прикладну навчальну дисципліну. Сьогодні ж, з метою так би мовити «притоку нової крові» утвердження її міждисциплінарного статусу як найбільш узагальнюючої теоретико-прак- тичної науки і навчальної дисципліни кримінально-правового циклу виникає необхідність такого переосмислення з позицій духовно-ціннісної складової.

Проблема співвідношення духовного та раціонального знання, вироблення нових методів наукових досліджень у руслі етно-компетентнісних характеристик регіонального рівня протидії та боротьби зі злочинністю у рамках ситуативного підходу, а також прогнози і стратегії кримінологічної безпеки, які актуалізуються у статті з позицій практичної значущості, зумовлює необхідність подальшого теоретичного розроблення цієї проблеми у руслі становлення кримінотеології. Впровадження організаційно-управлінських, інноваційних механізмів протидії злочинності, сприятиме виробленню основ право- охорони соціуму від криміногенних загроз сьогодення на засадах духовно-ціннісних пріоритетів. У цих процесах важливим завданням є моніторинг найрізноманітніших сфер науково-практичної діяльності з метою виявлення згадуваних криміногенних викликів. Вміння управляти криміногенною обстановкою, захищеність її від внутрішніх і зовнішніх протиріч є надзвичайно важливими методологічними принципами. Важливість розроблення цієї проблеми зумовлена необхідністю формування нової духовно-філософської парадигми (кримінотеософії), риторики та ідеології протидії злочинності, що передбачає, зокрема, відхід від силових практик та зумовленість на реальне вирішення конфліктів і проблем, що й сприятиме загальній безпеці від злочинних посягань. За таких умов важливим завданням є подальше розроблення духовно-ціннісної Концепції праворозуміння у рамках кримінології, яка засновувалася б на соціальній спрямованості та функціонуванні держави, ключовою ідеєю якої є «служіння» ближньому, народові, суспільству, що є найвищою місією на землі з позицій священного писання та священного передання, правових основ конституційного рівня, справжнього верховенства права, що й потребує свого відповідного закріплення, як найвища правова та соціальна цінність і благо заради нормального функціонування суспільних відносин.

Ключові слова: злочинність, духовно-ціннісна складова, кримінотеологія, міждисциплінарний статус.

кримінологічний знання злочинність

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Кримінологія пройшла тривалий шлях становлення і розвитку, специфіка якого обумовлена реаліями повсякденної тогочасної дійсності, що й визначили основний вектор формування цієї науки. Слабка спадкоємність європейських наукових досягнень сприяла подальшому домінуванню кримінально-правового підходу (авт. серед дисциплін кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, кримінально-виконавчого права). У свою чергу, розширення значення підходу соціологічного (авт. духовно-ціннісного) стало можливим лише на сучасному етапі розвитку кримінології, в умовах глобалізації і розширення її міждисциплінарних зв'язків. Кримінологію можна вважати основоположною наукою для кримінально-процесуальних дисциплін в силу того, що вона покликана розкрити соціальні причини розширення злочинності як результату людських практик, а також обумовленість вчинення злочинів іншими факторами, що, у кінцевому результаті, націлене на вироблення ефективних шляхів протидії цьому негативному суспільному явищу [1, с. 67-73]. Розвиток різних галузей знання знову і знову проходить одну і ту ж послідовність у формуванні наукових дисциплін: опис - класифікація - побудова теорій - прогноз. Сьогодні багато сфер науки, та й наукове пізнання загалом, підійшло до такого стану свого розвитку, на якому прогнозування стає найважливішим результатом наукових досліджень [2, с. 30].

Діяльність суб'єктів протидії злочинності під час досягнення зазначеної цілі обумовлюється певною спрямованістю: - визначення основних напрямів, завдань, форм і методів протидії злочинності в країні; - здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинності; - виявлення криміногенних факторів і повідомлень про них; - безпосередньою реалізацією заходів з реагування на окремі злочини, а також заходи з усунення, послаблення або нейтралізації криміногенних факторів, зокрема з корекції особистісних деформацій та усунення обставин, що їх сформували [3, с. 210-212]. Сьогодні інтеграція знань з інших наук відіграє важливу роль у вирішенні нагальних питань кримінології допомагає впоратися з такими завданнями у сфері вищої юридичної освіти: 1) формування повноцінної правової свідомості; 2) створення комплексу знань етнічних традиційних та інноваційних моделей правового життя суспільства (формування «інноваційно-традиційного» підходу); 3) дослідження кримінологічної та гуманітарно-культурної безпеки новітніх- вітчизняних і зарубіжних наукових розробок, у тому числі з урахуванням генної інженерії та цифрових технологій; 4) визначення пріоритетів, з точки зору майбутніх поколінь, напрямів майбутнього розвитку кримінології, викорінення проблем регіональної злочинності, з урахуванням культурно-історичного, етно-екологічного контексту; 5) досягнення стійкої економічної ефективності держави шляхом викорінення корупційних проявів та злочинних посягань. Власне в цьому контексті, вироблення передових методик попередження та боротьби зі злочинністю і належить здійснити це дослідження.

Метою та завданнями статті є кримінологічне дослідження методологічних концептів боротьби зі злочинністю крізь призму ситуативно-регіоналістського підходу у руслі подальшого розроблення криміноте- ології, як окремого напряму кримінологічної науки з огляду на духовно-ціннісну концепцію праворозуміння. Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання: - дослідження особливостей явного і неявного (духовного і наукового) кримінологічного знання, як запоруки проведення ґрунтовних наукових досліджень за засадах духовно-ціннісної парадигми; - призначення справедливого покарання як запоруки вироблення альтернативних видів покарань та професійного конструювання кримінально-правових санкцій; - формування парадигми сучасної кримінології крізь призму методологічної інтеграції наукових знань з найрізноманітніших галузей: - вирішення важливих питань підвищення ефективності боротьби зі злочинністю; - встановлення взаємозв'язків теорії і практики у системі кримінологічних знань крізь призму між- дисциплінарності; - перспективність розви-

тку ситуативної кримінології у взаємозв'язку з регіоналістикою; - необхідність розроблення стратегій планування та боротьби зі злочинністю на прикладі сучасних військово- політичних дій російсько-української війни;

актуалізація питання кримінологічної безпеки держави в умовах сьогодення.

НАУКОВЦІ, ЯКІ ЗАЙМАЛИСЯ НАУКОВОЮ ПРОБЛЕМОЮ

Серед науковців, які займалися науковою проблемою та особливо плинули на світогляд та формування авторськості; без міркувань яких, навряд чи побачила б світ ця наукова стаття і вдалось вийти у світ великої науки слід назвати: В. М. Трубникова,- Ю. В. Бауліна, О. М. Бандурку, О. М. Литвинова, О. О. Погрібного П. Л. Фріса, В. П. Емельянова, В. В. Сокуренка, В. І. Гаєнка,- П. Д. Біленчука, Р. С. Бєлкіна, О. О. Кни- женко, І. Д. Шутака, Ю. М. Оборотова,- В. Є. Коновалову, В. В. Комарова, Н. М. Оні- щенко, П. М. Рабіновича, В. Я. Тація, А. М. Колодія, Д. В. Лук'янова, В. Б. Авер'янова, М. Г. Братасюк, І. О. Ільїна, В. С. Нерсесянца, В. О. Четверніна,- Є. С. Жигарева, Т. І. Коптєлову, а також нескінченне число житій святих, праведників, які зустрілись на життєвому шляху та багатьох інших видатних особистостей. Наукові праці зазначених учених, власне, і стали надійним підґрунтям для більш детального висвітлення задекларованої теми дослідження, яка є порівняно новою на теренах українського наукового простору.

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Використано комплекс загальнонауко- вих і спеціально-наукових методів пізнання, а саме: системно-структурний, формально- логічний, історико-правовий, порівняльно- правовий, соціально-правовий, метод міждисциплінарного аналізу. Загальнонауко- вий метод допоміг у визначенні системного підходу проблеми дослідження духовно-ціннісної складової у кримінології. Використання спеціально-наукових методів дозволило здійснити порівняльний аналіз української та зарубіжної кримінології, дослідити особливості кожної з подальшим формулюванням авторських висновків та рекомендацій. Загалом використання спеціальних методів

дозволило визначити особливості формування нового напряму, - української кримі- нотелогії що загалом сприяє узагальненню і виробленню пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення вітчизняного шляху кримінології, її оптимізації на засадах цілісності духовно-ціннісної концепції, як системоутворюючої парадигми праворозуміння.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Особливості явного і неявного (духовного і наукового) кримінологічного знання як запоруки проведення ґрунтовних наукових досліджень на засадах духовно-ціннісної парадигми. В авторській «дисциплінарній матриці», аксіоматиці досліджень сучасних кримінологічних знань можна виокремити декілька ключових питань, а саме: кримінологія ґрунтується на знаннях, швидкість і зміна накопичення яких надзвичайно велика. В умовах, коли таке оновлення постійно зростає, виникає необхідність постійного опрацювання нових наукових матеріалів.- З іншого боку, слід виходити з множинності форм кримінологічного знання при їхній іє- рархічності і взаємообумовленості. Йдеться про рух від неявного (духовного) знання до явного знання, тобто результативного. Неявне знання (tacit knowledge) - це знання, яке не може бути легко передано іншим суб'єктам. Термін був запропонований англійським економістом М. Полані [4], який писав, що важливішим є процес, а не форма знання, і його термін був використаний для позначення виду знання, яке повністю або частково не експліковане, тобто не формалізоване. Неявні знання часто включають навички (вміння) і культуру, властиві нам, але не усвідомлювані нами. Один з найбільш відомих афоризмів М. Полані: «Ми можемо знати більше, ніж здатні розповісти» (We can know more, than we can tell) [5, с. 3].

Будь-яка наука переважно оперує з об'єктивовованим і явним знанням; у меншій мірі досліджуються умови і фактори розвитку неявного знання, і особливо неявного непередаваного знання. Власне досліджуючи духовно-культурні цінності у кримінології і йдеться про такі знання, які найчастіше є невидимими [5, с. 3]. У цьому аспекті глибинною підставою методології дослідження постає аналіз неявного непередаваного знання, яке є результатом пізнання у формі інтегральних творчо-трудових компетенцій, що виступають в якості «сплаву» ментальної моделі, ціннісних орієнтирів, смислових конструктів, мотивів діяльності та інтересів суб'єкта, а також раніше здобутих знань і практичного досвіду. Якість неявного не- передаваного знання визначається не лише змістом навчально-освітніх програм, але і якістю ментальних установок, цінностей і смислів, психічних властивостей суб'єкта. Саме ці приховані змінні (так звані плазмові гени, інстинкти та ін.) як «згустки» неявного непередаваного знання найчастіше маються на увазі дослідниками [6, 7, 5, с. 3].

Призначення справедливого покарання як запорука вироблення альтернативних видів покарань та професійного конструювання кримінально-правових санкцій. Щоб ефективно діяти і вибудовувати перспективні концепти наукових досліджень, слід передбачати майбутній такий розвиток та засадах духовно-історичного минулого. Є. С. Жигарєв зауважує, що злочинність можна уявити у вигляді кіношної стрічки, яка безперервно, постійно рухається, відзначаючи кожним кадром на екрані життя суспільства злочин. І ця стрічка має тільки початок - вбивство Каїном свого брата Авеля, що заклала основу кримінальному насильству однієї малої частини людей над більшою, але не має кінця [8, с. 115-116]. Варто сказати, що кримінально-виконавча функція, яка полягає у забезпеченні виконання вироку суду про призначення особі покарання, не має самостійного відокремленого існування і поряд з кримінологічною і педагогічною створює оптимальну систему досягнення цілей покарання. Оскільки покарання переслідує не лише кару, а і виправлення засудженого та запобігання злочинним проявам, то режим у місцях позбавлення волі, який визначає порядок виконання і умови відбування покарання, забезпечує досягнення всіх цілей покарання. Єдність цілей покарання передбачає єдність функцій режиму. Отже, характеристика кримінально-виконавчих і кримінологічних функцій режиму в місцях позбавлення волі базується на усвідомленні їх співвідношення і взаємозв'язку, що разом з педагогічними функціями утворюють їх цілісну систему оптимального досягнення мети позбавлення волі. Кримінально-виконавчі і кримінологічні функції режиму, незважаючи на їх певну схожість і тісний зв'язок, розрізняються за характером, колом суб'єктів і об'єктом впливу [9, с. 162]. Як відомо, семантика слова кара не відповідає істинній меті покарання, адже вона ґрунтується на принципі таліона «зуб за зуб, око за око». Водночас, свого часу професор М. М. Тагаєв під час викладання дисципліни судова медицина сказав, хто придумає кращу назву, аніж «тупе знаряддя праці»? Щось подібне відбувається з карою. На жаль, законодавець і наукова спільнота досі не винайшли кращого смислового навантаження для аналогу кари. Звідси кара суперечить основному закону християнства - Священному Писанню Нового Завіту - Євангелію, де Христос говорить: хто вдарив тебе у праву щоку, а ти підстав ліву. Тоді де ж тут межа милості, добра і справедливості, гуманізації, місця для альтернативних покарань? Звідси основна ціль покарання характеризується комплексним спектром заходів впливу на свідомість та поведінку людини, у тому числі і духовних, зокрема таких, як молитва, у разі бажання і необхідності покаяння, участь у таїнствах причастя та інших богослужбових практиках, передбачених богословськими догматами, які сповідує християнин. Визначені законодавством, зокрема статтею 50 КК, цілі покарання: - кара як відплата за зло, виправлення чи перевиховання засудженого з метою попередження вчинення нових злочинів є лише зовнішньою стороною медалі, а надзвичайно важливо зосередитись та внутрішній складовій різноманітних факторів і впливів на поведінці людини, щоб вчиняти правомірно, законослухняно, доброчесно.

Парадигма сучасної кримінології крізь призму методологічної інтеграції наукових знань з найрізноманітніших галузей: вирішення важливих питань підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. При написанні наукових праць з кримінології пропонується використання методології, сформованої на основі комплексного (міждисциплінарного) підходу. Для цього слід розглянути її цілісну функціональність і доцільність, що дозволить інтегрувати на- працювання з різноманітних галузей знань, використовувати уміння і навички, необхідні для вирішення важливих питань профілактики та боротьби зі злочинністю. Уцьому аспекті, практико-значущим є визначення кримінології Г. А. Аванесова, за словами якого вона є системою однорідних і різнорідних за своєю предметною сутністю знань і методик, що утворюють специфічну цілісність, систему особливої міждисциплінарної науково-дослідницької діяльності, спрямованої на вивчення злочинності [10, с. 47].

Звідси надзвичайно важливою є інтеграція наукових знань у напрямку міждисциплінарного співробітництва з метою продукування високої якості наукових праць, підготовки кваліфікованих юридичних кадрів, - фахівців, які володітимуть саме комплексним знаннями. Реалізація комплексного підходу в методології кримінології сприяє використанню методів: 1) метод інтеграції різних сфер пізнання: інтелектуальної, етичної та естетичної тощо; 2) метод історико-філософської реконструкції, звернений до визначення стилю мислення;- 3) етнокомпетентнісний метод дослідження професійної діяльності пропонується з метою підвищення інноваційної активності і економічної стабільності держави; 4) метод культурно-історичного розгляду феномена життя; 5) метод визначення цільової детермінації майбутнього (особливо важливий для забезпечення політичного суверенітету і економічної незалежності для майбутніх поколінь); 6) метод формування наступності, на основі відродження історичної пам'яті, відновлювальність органічного зв'язку поколінь (оптимізація інтелектуальних ресурсів суспільства); 7) метод аналізу паралельного розвитку етносу і суспільства [11, с. 87-89].

Тож охарактеризуємо деякі з цих методів. Метод інтеграції різних сфер пізнання (інтелектуальної, етичної та естетичної) передбачає єдність мислення, побудованого на основі органічної логіки, етичного принципу оптимістичного життєствердження і естетичної культури сприйняття природи і людства як цілісного (взаємодоповнюваного) різноманіття. Подібний метод необхідний для формування повноцінної, адекватної свідомості майбутніх поколінь [12, с. 68-70].- Для визначення специфіки розвитку людського мислення важливий метод історико- філософської реконструкції інтелектуальних традицій. Такий метод дозволяє визначити тип мислення (напр. «діалектичний») та проаналізувати історію його впливу на розвиток різних сторін життя суспільства [13, с. 3-7].

Метод культурно-історичного розгляду феномену життя сприяє успішній інтеграції природничих і гуманітарних знань у подальшому вивченні законів розвитку природи і суспільства. У цьому контексті важливий метод визначення цільової детермінації майбутнього, сформований на основі органічної логіки і такого її закону, як закон одночасної дії двох детермінацій (причинної детермінації і минулого та цільової детермінації майбутнього), де саме мета розвитку майбутніх поколінь виступає як первинне начало у відношенні до проживаючого моменту сьогодення. Визначення цільової детермінації майбутнього особливо важливе, з точки зору збереження природного та культурно-історичного вигляду територій, а також при стратегічному плануванні життя цілих народностей на десятиліття і століття вперед. Вихідним інтелектуальним і етичним принципом тут є природо- і людино- береження, тобто збереження природних можливостей і творчих пізнавально-перетворювальних здібностей особистості. Саме такі здатності кожної окремої особистості і народу загалом є основою інноваційної активності [14, с. 13].

Метод формування наступності також, як і попередні методи, передбачає інтеграцію природничих і гуманітарних знань (відродження духовних і господарських традицій багатьох поколінь жителів певного регіону). Цей метод опирається на глибоке дослідження, розуміння, прийняття особистістю і суспільством історії свого роду (сім'ї), краю, країни, (авт. що необхідно для формування гармонійного природного та культурного розвитку суспільства). При цьому відбувається і внутрішня інтеграція знань (співпраця різних наук), і зовнішня інтеграція (з'єднання різних форм пізнання: наукової, художньої, релігійної, економічної і політичної). У той же час не менш важливе значення в інтеграції наукових знань для вирішення важливих питань має метод аналізу паралельного розвитку етносу і природи. Цей метод дозволяє розглядати стійкість етнічної системи, а також вирішувати питання безпеки та «природоподібності». Водночас стійку економічну ефективність майбутнього неможливо забезпечити без раціонального використання природного та культурного потенціалу кожного окремого регіону [14, с. 13-14].

Як бачимо, вказані методи, які розроблені спеціалістами з агроекологічних питань, можуть бути успішно реалізованими у кримінології. Тут наглядно спостерігаються позитиви використання міждисциплінарного підходу. Водночас, для нас особливу зацікавленість викликає етно-криміноло- гічний метод дослідження у регіоналістиці задля вирішення найрізноманітніших проблем суспільства. Цей метод формується на основі теорії етногенезу і завдяки сучасним досягненням етнології та кримінології, чим можна досягти неабияких результатів. Він дозволить визначити вік етносу, схильного до вчинення злочинів, вплив біолого-гео- графічних умов на злочинну діяльність, а також ступінь прояву матеріальних і духовних потреб людей (рівень «тиску суспільства на протиправну поведінку інших» і зміщення акцентів на творчу (інноваційну) активність на засадах духовно-ціннісних імперативів.

При цьому формування комплексного (синкретичного) знання можливе за умови високої позитивної мотивації у здійсненні пріоритетів майбутньої професійної діяльності. Реалізація цього завдання у вищій юридичній освіті передбачає здійснення: 1) різнобічної просвітницької діяльності, спрямованої на відновлення історичної справедливості, свідомості високого мислення і формування глибоких уявлень про можливості тієї чи іншої діяльності в конкретному регіоні шляхом профілактики та боротьби зі злочинністю; 2) тісний контакт юридичних вузів з практичними підрозділами (майбутніми роботодавцями) з установами культури, що зберігають історичну пам'ять населення окремого регіону і країни загалом; 3) створення грант-проектів, необхідних для розвитку наукових напрацювань у цьому напрямку. Так, інтеграція знань у вирішенні кримінологічних питань профілактики та боротьби зі злочинністю передбачає взаємодію широкого спектра наук, а також різноманітних форм пізнавальної діяльності: мистецтва, права, релігії, економічного і управлінського, духовного досвіду.

Про взаємозв'язок теорії і практики у системі кримінологічних знань крізь призму міждисциплінарних зв'язків.- В. А. Семенов приводить досить влучний приклад стосовно взаємопов'язаності теорії і практики. Потрапляючи на прийом до стоматолога, ми, як правило, не замислюємось і не цікавимось тим, як йдуть справи у світі медичної науки, якими проблемами переймаються вчені, пов'язані зі стоматологією у спеціалізованих галузях, що значиться в порядку денному робочого графіка у менеджера цієї стоматологічної клініки і т. д. Хворого турбують його «конкретні проблеми». Однак для нього в кінцевому підсумку виявляється небайдужим те, наскільки безболісною виявиться сама процедура лікування, наскільки якісно буде виготовлений протез або поставлена пломба. Таким чином, він волею чи неволею стає зв'язаним з загальною динамікою становлення і структуруван- ня медицини як соціального інституту. Від того, як буде протікати процес інституціалі- зації, у кінцевому підсумку залежатиме і питання про якість «чисто конкретних» відчуттів. Ця аналогія необхідна для того, щоб ще раз підкреслити визначальне значення характеру зв'язку між теорією і практикою (у тому числі якщо пересічний громадянин не завжди усвідомлює сучасні світові та вітчизняні кримінологічні процеси, керуючись, як правило, принципами «практичної логіки»), а також з тим, щоб якомога чіткіше і контрастніше позначити досить назрілу проблему у самому професійному середовищі. Тобто «практикувати» без розвитку теорії стає дедалі складніше. Принципові питання, з яких починається будь-яка наука, - формулювання основних понять, що володіють розвиненими операційними властивостями, наявність концептуального апарату, що дозволяє працювати з різноманіттям проявів досліджуваного феномена, тощо [15, с. 38].

Практикуючий кримінолог - це спеціальна професія, представники якої беруть участь у багатьох переговорних процесах ЗМІ, спілкуються із засудженими, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, вивчають поведінку осіб у період їхньої соціалізації після відбування покарань, працюють як консультантіи і беруть участь у вирішенні питань і неординарних ситуацій різних рівнів. Водночас для того, щоб мати більш повне уявлення про дослідницьку роботу в конкретному напрямку наукового розроблення важливо знати, що між теоретичними і суто прикладними роботами кримінологічного характеру існує проміжна ланка: той шар теоретичних розробок, які Роберт Мертон назвав би «теоріями середнього рівня» [16, с. 80-81]. Отож в окреслених межах цього підходу нині явно зберігається уявлення про кримінологію як про дисципліну в основному прикладного характеру, «теоретичне обслуговування» якої бере на себе соціологія. Водночас, надзвичайно пріоритетним є міждисциплінарний підхід визначення особливостей кримінології як спеціалізованої галузі наукового знання, що сформувалася на базі соціологічного теоретико-методологічного фундаменту. Розвинена структура кримінології як спеціалізованої галузі знання у майбутньому буде пов'язана з розгалуженою мережею супутніх статусів: кримінолог-парламентар, кримінолог-теоретик, кримінолог-аналітик, кримінолог-консультант, кримінолог-ви- кладач, кримінолог-політтехнолог, кримі- нолог-релігієзнавець та ін. Сьогодні ж у вітчизняному медійному просторі уявлення про кримінологію складається з численних медійних-виступів вітчизняного медіа-кри- мінолога Анни Маряр, яка є скоріше медіатором кримінології (завдяки її іміджу у ЗМІ, як фахівця, що формує громадську думку психолого-кримінологічного портрету особистості чи інших нагальних суспільно-значущих проблем). Водночас професійні кримінологи-науковці наголошують, що справжня (наукова) кримінологія є набагато вищою і кардинально відрізняється від ме- діакримінології. Власне, для буденної свідомості з точки зору її «практичної логіки» така громадська позиція є «нормальною» справою, адже хтось повинен боронити ме- дійний простір. Водночас, настав час, коли професійні кримінологи повинні виходити на дедалі більш серйозні медіаплощадки та видавати власні інтерв'ю, лекції, тренінги з обґрунтуванням вирішення багатьох суспільних проблем.

Перспективність розвитку ситуативної кримінології у взаємозв'язку з регіоналістикою. Оскільки більшість термінів, що використовуються у кримінології, запозичено з різних наукових галузей, дослідникам часто доводиться зіштовхуватися з різним форматом тлумачення тих самих понять і категорій. У цьому розумінні «регіон» не є винятком і має різні за обсягом та змістом наповнення залежно від специфіки об'єкта і сфери його дослідження. Хоча всі визначення поняття «регіон» і мають певні відмінності, але все ж є одна спільна ознака, притаманна їм усім, - певна територія. Отже, саме територіальний устрій нашої держави свідчить про поділ української землі на певну територію - регіони [17, с. 16]. Особливо перспективним для наукового розроблення в умовах сьогодення є ситуативний підхід до стратегії боротьби зі злочинністю на регіональному рівні. Розглядаючи тенденції різноманітних стратегій, В. Н. Кудрявцев виокремлював два шляхи: еволюційний та реформаторський. Перший шлях пов'язаний з планомірним, послідовним і досить повільним удосконаленням громіздкої та неповороткої системи кримінальної юстиції, пройдений багатьма країнами, який не дає суттєвих результатів. Водночас, у західних країнах та США, зіштовхнувшись із найбільш тяжкими проявами злочинності, стали розробляти радикальніші заходи [18,- с. 345], до яких можна віднести і ситуаційне попередження злочинності.

У рамках кримінологічної науки здійснені непоодинокі спроби вивчення криміногенної ситуації як наукової теорії. Єжи Бафія у монографії «Проблеми кримінології (діалектика криміногенної ситуації)» зазначав: «Формулюючи концепцію криміногенної ситуації як теорію зразкового аналізу етіології злочинності та злочину, я звернувся до наявних у літературі тверджень у тому, що дії людини залежать як від впливів, які спонукають до певних зразків поведінки, тобто від середовища, так і від ситуацій, у яких перебуває людина» [19, с. 70]. Звідси В. А Плешаков пропонує введення у науковий обіг концепції нової теорії - ситуативної кримінології, яка не претендує на самостійність у рамках теорій кримінально-правового циклу, а є лише приватною теорією кримінології. Ця концепція заснована на опублікованих автором положеннях підходів до розкриття змісту ситуативної кримінології [20]. Метою ситуативної кримінології з позицій ученого є виявлення та вивчення ситуацій, що сприяють формуванню та реалізації кримінальної мотивації, а також розроблення заходів щодо їх нейтралізації, усунення та активізації кримінологічного захисту або ситуаційного попередження. Головною метою ситуативної кримінології є зниження можливостей для скоєння злочинів. Серед завдань ситуативної кримінології виокремлюють: виявлення ситуаційних криміногенних факторів, що сприяють кримінальним проявам та не дозволяють ефективно захистити об'єкти від злочинних посягань; оцінка ситуаційних антикримі- ногенних факторів, що протидіють злочинним посяганням, та сприяння активізації і підвищенню ефективності кримінологічних захисних властивостей цих факторів; розроблення заходів ситуаційного попередження злочинів, включаючи віктимологічну профілактику. Загалом ситуативна злочинність означає, якщо це не заздалегідь підготовлений злочин, при якому самим злочинцем (злочинцями) створюються необхідні умови або долаються фактори, що заважають злочинному посяганню, і, навпаки, ситуація провокує або сприяє з тієї чи іншої причини скоєнню злочину. Зазвичай це такі ситуаційні злочини, як квартирні, кишенькові крадіжки, крадіжки зі складів, магазинів, хуліганські грабежі, розбійні напади та інші дії на вулицях та в інших громадських місцях тощо [21, с. 124]. Очевидно, кримінологічний моніторинг кримінальних ситуацій не лише важливий, а й необхідний, адже за його допомогою можна вжити реальних заходів для захисту громадян, майна від можливих злочинних посягань. Він дозволить розробляти оптимальні програми запобігання скоєнню злочинів певного виду. При вказаному підході щодо кожного злочину необхідно аналізувати кримінологічну ситуацію, виявляючи невикористаний потенціал профілактичної ситуації, вживати заходів щодо запобігання рецидивної злочинності тощо. Результати такого аналізу мають бути використані для підвищення ефективності попередження різноманітних кримінологічних ситуацій. У цьому випадку фахівець із попередження злочинів (це може бути дільничний уповноважений чи спеціальний співробітник профілактичних підрозділів, про створення яких у поліцейських підрозділах уже багато говорилося) повинен бути присутнім на місці злочину у складі слідчо- оперативної групи [21, с. 127].

Світовий досвід боротьби зі злочинністю свідчить, що сьогодні відбувається подрібнення соціологічної аналітики і емпірики: кримінологія рухається від Чиказької школи, сфокусованої на структурних аспектах класової динаміки і заходах соціальної політики до поліцейської практики, увагу якої направлено на стеження за місцями найбільш вірогідного вчинення злочину і ловлю конкретного злочинця [22, с. 299].

Стосовно вибудовувння картини сучасної злочинності в аспекті її ситуаційної протидії О. М. Бандурка та О. М. Литвинов під час ситуаційного аналізу протидії злочинності виокремлюють такі її характеристики, як структура, зміст, сенс і значення. У нашому спектрі звертає на себе увагу її сенс - спосіб усвідомлення ситуації її безпосередніми учасниками, а також силами, що стоять за ними і навколо них; актуальні структура і стан свідомості учасників ситуації, ті способи, у які вони ставлять для себе питання «що відбувається» і «що робити», а також способи, за допомогою яких вони на ці питання відповідають. Аналіз сенсу ситуації зводиться до виявлення впливу на її динаміку різноманітних людських факторів: інтелектуальних, мотиваційних, вольових, ментальних, морально-етичних та інших «ідеальних» характеристик учасників ситуації. Головним тут виступає питання, як, чому і яку модель ситуації будує собі кожен її учасник. Відповідь на нього передбачає насамперед аналіз їх світорозуміння, «картини світу», яку утворюють базові посилки і підстави суджень і дій, серед іншого і способів побудови моделі ситуації. Зв'язок ідеального і реального в ситуації має інтерактивний характер: те чи інше розуміння сенсу ситуації набуває онтологічного характеру, стає невід'ємною складовою ситуації, активно скеровує її розвиток. Розуміння сенсу ситуації - це не якесь механічне «зчитування», це завжди творчий акт, породження індивідуальної свідомості [23, с. 67].

Справді, кожна людина, життєва ситуація індивідуальні і потребують особистісного підходу. Слідчий добре знає, що немає абсолютно однакових кримінальних проваджень. Аналогічно як не можна повторити життєвий шлях, так само неможливо відтворити індивідуальну ситуацію, адже в ній задіяна величезна кількість внутрішньоду- ховних чинників і процесів, що характерно, які можуть і не залежати від вольових характеристик поведінки людини. Прийняття ефективних рішень у ситуативній площині, як засвідчила практика, є найбільш перспективним пріоритетом. Зокрема, це тактика ведення російсько-української війни, яка увінчалася неабиякими успіхами з початку протистояння російській збройній агресії. Ситуативна боротьба з коронавірусом також дала багато позитивних результатів. Звідси ситуативне управління процесами злочинності з позицій науковості потребує свого ґрунтовного розроблення та популяризації.

Найчастіше буває так, що жертва сама спровокувала скоєння злочину: коли, наприклад, у нічну пору доби дівчина повертається додому одна, в одязі, що привертає увагу. Ситуативна кримінологія в основі своїй має, безперечно, попередження криміногенних факторів і явищ, що дозволяють уникнути злочинних посягань. Йдеться, передусім, про умови, за яких неможливо заздалегідь підготуватись до скоєння злочину. Найчастіше ситуативна кримінологія затребувана у регіональній злочинності. Управлінцям нового типу важливо зважати на думку населення - особливо у випадках, коли висловлюється різке невдоволення з того чи іншого питання та шляхів вирішення ситуації. Використання ситуативних методик, на наш погляд, є пріоритетом. В цьому аспекті заслуговує уваги здійснення наукових досліджень на межі регіоналісти- ки та ситуативної злочинності.

Серед наукових проблем, які потребують детального розроблення у руслі ситуативної злочинності, можна назвати такі: «ситуативна етика», «ситуативна інформація», «ситуативна модель», «ситуативна норма», «ситуативна кімната», «ситуативна людина», «ситуативний маркетинг», «ситуативний характер», «ситуативна поведінка», «ситуативна тривожність», «ситуативна стійкість», «ситуативна профілактика», «ситуативна готовність», «ситуативна актуалізація цінностей», «принцип ситуативності», «ситуативна обізнаність», «ситуативна мова», «ситуативна більшість», «ситуативна теорія», «ситуативний розвиток», «ситуативна реакція», «ситуативна співпраця», «ситуативне лідерство», «ситуативна мотивація», «ситуативна творчість», «ситуативний підхід», «проблемноситуативна психодіагностика», «ситуативна ідеологія», «ситуативна проникливість», «ситуативна тривожність» (на кшталт фобії «білого халату» чи під час екзаменаційних іспитів) тощо. Окремі смислові навантаження ситуативності повинні стати предметом подальших наукових пошуків і досліджень.

Загалом, одним негативним проступком не можна судити людину. Говорять: «Краще один раз побачити, аніж сто разів почути». Слід враховувати весь спектр ситуацій, і коли на чаші терезів переважає зло, тоді потрібне втручання за принципом: «Мовчати на гріх також гріх». Звідси випливає, що краще попередити, аніж боротись із розповсюджуваним злом. Мабуть, не викликає сумнівів, що ситуативна кримінологія потребує свого детального розроблення в аспекті вирішення широкого спектру проблем регіональної, загальнодержавної, загальносвітової злочинності.

Особливо важливою ця теорія є з позицій практичного підходу у науці, що задає ритм подальшого інноваційного розвитку кримінології. З позицій взаємозв'язку з ре- гіоналістикою важливим є традиційно-звичаєві, історико-культурні та духовно-сутніс- ні характеристики окремої людини, регіону, держави та загального стану криміногенних ситуацій. Важливим є вироблення стратегії і тактики попередження злочинності відповідно до сучасних реалій, щоб нейтралізувати криміногенні збудники та запобігти новим злочинним проявам.

Стратегія планування та боротьби зі злочинністю на прикладі сучасних військово-політичних дій російсько-української війни. Вироблення стратегічної політики держави у сфері протидії злочинності включає врахування трьох складових: минулого, сьогодення та майбутнього. Недарма говориться, що спочатку великі війни перемагаються на папері, тобто шляхом професійного стратегічного планування, а вже згодом у реальному житті. Це головний критерій майбутніх перемог. Реальний стан російсько-української війни свідчить, що російське воєнне командування наносить авіаудари по об'єктах критичної інфраструктури, а також військових будівлях за картами 1945 року. З тих пір, безперечно, вже багато чого змінилось, реорганізувалось. Справді, хіба що у післявоєнні роки там здійснювали те чи інше виробництво для потреб армії, відбувалась підготовка військовослужбовців чи проходила діяльність, яка сприяла б нарощуванню воєнного потенціалу. А на сьогодні функціональне призначення таких будівель суттєво трансформувалось, змінилося. Можна сказати, що це лише на користь українцям, адже в умовах наступальних операцій ми довели, що можемо не лише активно оборонятись, але наступати і перемагати. Подібне відбувається і в реальному житті правоохоронного попередження і боротьби зі злочинністю у державі шляхом вироблення законодавчого інструментарію чи то на ідеологічно- доктринальному рівні як орієнтир та напрям діяльності вибудовуваний на основі прогнозу стратегічних принципів та моделей поведінки злочинця, як переможна перспектива у бажаному майбутньому кримінологічної безпеки суспільства чи як прийом, чи методика в боротьбі зі злочинністю, відповідна концепція або доктрина.

Слід також сказати, що зовсім недавно стратегічне управління ґрунтувалося на пізнанні можливостей і небезпек, виходячи з аналізу зовнішнього середовища [24]. Сьогодні на перший план виходить проблема пізнання, розвитку та потенціалу протидії злочинності, а також проактивна діяльність зі зміни зовнішнього контуру з тим, щоб потенціал системи був завжди затребуваним, максимально використовувався і безперервно збільшувався. Під час вибору стратегій треба виходити не стільки з можливостей, скільки із запитів зовнішнього середовища, брати участь у формуванні його вимог до протидії злочинності та шляхом творчого використання власних і сторонніх ресурсів доводити здатність задовольняти ці вимоги [25, с. 18].

Якщо звернутись до книги американських авторів [26], то стратегії у сфері протидії злочинності можна розглядати з різних ракурсів: як план і майбутній результат законодавчої та правоохоронної діяльності або як орієнтир чи напрям діяльності правоохоронного суб'єкта, розвинений на базі прогнозу. Стратегія також може виступати як принцип або модель поведінки правоохоронного суб'єкта, як перспектива (бажане майбутнє кримінологічної безпеки суспільства) або як особливий прийом чи методика в боротьбі зі злочинністю. Стратегія формується також як концепція або доктрина [27]. У свою чергу, уніфікація в науці є поганим знаком. Одним з варіантів стратегії протидії злочинності є узагальнююча, якісно нова модель взаємодії засобів стримування дезінтеграції нестабільного середовища, сформована для забезпечення кримінологічної безпеки, підтримання правового порядку, захисту особи, суспільства і держави від загроз злочинності на основі визначених цілей (критеріїв) та оптимального розподілу матеріальних і соціальних ресурсів. З погляду особистості стратега (керівника суб'єкта протидії злочинності), що розробляє стратегію, можна додати, що це - інтелектуальний проєкт (образ) ідеального передбачення (осягнення) можливості реального досягнення стратегічних цілей забезпечення майбутнього стану кримінологічної безпеки, правового порядку, захисту особи, суспільства та держави від загроз злочинності за допомогою вмілого маневрування дефіцитом ресурсів, а також з урахуванням особливостей зовнішнього та внутрішнього контурів управління [25, с. 18-19]. Стратегія, узгоджена з виявленою за допомогою аналізу тенденцією, здатною в майбутньому перетворитися на реальну загрозу безпеці суспільства, надає можливість побачити те, що наразі не проявляється належним чином. Так, у процесі стратегічного аналізу і формулювання висновків доцільно акцентувати увагу як на попередження можливих небезпек, так і на заходи, що стимулюють розвиток позитивних тенденцій шляхом: - загального оцінювання викликів і загроз кримінологічній безпеці від злочинності; - оцінювання загроз у конкретних сегментах життєдіяльності суспільства і від конкретних видів злочинної діяльності; - розгляду результатів аналізу майбутніх загроз, уразливості системи кримінологічної безпеки; - оцінювання потенційної шкоди від злочинності; - проведення ідентифікації відхилень у соціальних процесах і явищах, які є індикаторами загроз і проблем, що виникають; - оцінювання результатів аналізу майбутнього розвитку сфери протидії злочинності з акцентом на потенційний вплив злочинної діяльності всередині розглянутого сценарію розвитку. Звідси, стратегічний аналіз передбачає організацію постійного моніторингу, зокрема суцільного спостереження за можливим зародженням паростків нових тенденцій, наприклад нових видів злочинної діяльності в умовах розвитку глобальної економічної кризи або нестабільного середовища управління [25, с. 22]. Класичним прикладом комплексної стратегії протидії злочинності є боротьба з організованою злочинністю, яка здійснюється політичними, економічними, правовими, правоохоронними, соціально-психологічними методами, що утворюють стратегії більш високого рівня - національної безпеки держави. Взаємозв'язок і взаємозумовленість стратегій протидії злочинності і їх інтеграція в стратегію вищого рівня є основою стратегічного управління [28, с. 7].

Щодо актуалізації питання кримінологічної безпеки держави в умовах сьогодення. Як слушно зауважує Т. В. Мельничук, організаційно-правове забезпечення кримінологічної безпеки відображає практичну необхідність розробки науково обґрунтованих інноваційних механізмів та технологій охорони соціуму від загроз криміногенного характеру. Звідси, одним з пріоритетних завдань має стати перманентний моніторинг загроз та соціальне управління ризиками кримінологічної безпеки. Більше того, важливість розвитку та зміцнення ідеї кримінологічної безпеки викликана необхідністю формування нової ідеології протидії злочинності, а саме: трансформації правоохоронної системи з силової спрямованості на реальне вирішення кримінальних конфліктів та забезпечення безпеки від злочинних посягань. Концепція кримінологічної безпеки не є панацеєю від злочинності, однак вона формує базові напрями кримінологічної політики, передусім соціальної спрямованості, що гарантує проголошені Конституцією цінності [29, с. 137]. Таким чином, питання кримінологічної безпеки особи, суспільства та держави, її об'єктивний стан, виклики і загрози допоможе краще розібратись у виявленні причин злочинності різноманітними органіаційно-управлінськими та духо- вно-сутнісними засобами. Сьогодні стало зрозумілим, як важливо, коли державний кордон та повітряний простір держави захищений, а громадяни знаходяться в безпеці. Неабиякого значення за таких умов набула духовна протиповітряна оборона держави, адже багато людей усе ж звернулись до Бога, після багатьох років комуністичних гонінь і переслідувань та тридцятиліття ідеологічного плюралізму і свободи совісті, а головне нинішньої російсько-української війни. Підготовка фахівців широкого профілю обізнаності з питань кримінологічної безпеки є запорукою перемог держави на багатьох фронтах. Формування цілісного, концептуального світобачення конкретною людиною у сфері глобальних потрясінь є умовою міцності державної ідеології та стабільності подальшого державного розвитку.

ВИСНОВКИ

Методологічна картинка сучасної кри- мінотеології надзвичайно різноманітна і потребує постійного збагачення, особливо що стосується її духовно-ціннісної парадигми, міждисциплінарних зв'язків, ситуативно- регіоналістського управління злочинністю у руслі етнокомпетентнісних духовних характеристик та впливів на особу злочинця. Винайдення організаційно-управлінських методик інноваційних механізмів протидії злочинності спонукає задуматись в аспекті розроблення кримінологічних методичних рекомендацій (див. Додатки нижче) для працівників правоохоронних структур (передусім поліцейських) з метою якісного розслідування кримінальних проваджень. Тут йдеться про вивчення особистості злочинця, де в найкоротші строки можна було б вплинути на нього за допомогою крилатих фраз, висловів видатних людей, передових кримінологічних практик здатних зачепити найтонші струни душі, розтопити серце людини. У них можуть міститися і кумедні фрази, щоб дати місце для перезавантаження напруженості обстановки. Часами вони можуть бути універсальними для багатьох суб'єктів кримінологічної протидії злочинності на ідейно-духовному рівні. Доречним є запрошення видатних спеціалістів кримінологів високого рівня на регіональні та загальнодержавні рівні, щоб дати відповідні рекомендації, як поводити себе у тій чи іншій ситуації, йдеться про створення відповідних груп кримінологічних політтехноло- гів.

З іншого боку, як відомо, немає нічого сильнішого в цьому світі як молитва праведника, адже вона мертвих воскрешає, бісів виганяє. З метою конструктивної взаємодії церкви і держави пропонується посилення таких процесів. Сьогодні у більшості поліцейських структур регіонального рівня побудовані каплиці, однак немає повноцінних храмів зі священиком, який би щодня служив божественну літургію і молився за правоохоронців, а у разі потреби, - злочинців, щоб вивести відповідну організацію ідеологічної та правозастосовної роботи на якісно нові щаблі управлінської правоохорони. Такі практики суттєво допоможуть і дадуть набагато більше позитивних результатів. Йдеться також про створення відповідних чат-груп у Вайбер, Вацап, інших соціальних месенджерах із виставленням фото та відеозвітів відповідної роботи, що посилить підняття рівня духовності серед колективів, сприятиме викоріненню лихослів'я, запровадженню багатьох інших позитивних практик.

Сьогодні існує кримінологічна експертиза нормативно-правових актів на знак виявлення злочинного закону, антикорупційна експертиза, і в правозастосовній практиці вже активно застосовується релігієзнавча експертиза. Однак спеціалістів у галузі підготовки останньої на всеукраїнському рівні практично немає. Скажемо, що криміноте- ологія могла б суттєво допомогти у її проведенні, визначенні загальної обізнаності особи злочинця, розробленні рекомендацій щодо виявлення і протидії екстремістських проявів, вмінні спілкуватись з атеїстом, комуністом чи демократом, щоб засвідчити перемогу правди, істини та справедливості. У цих процесах необхідні високі рівні і стани духовності. Подібно як фізична сила потребує своєї підтримки, щоденних тренувань у спортзалах, так і духовні сили потребують вичитування молитовного правила хоча б ранішніх і вечірніх молитов, інших праведних стоянь, щоб бути завжди у формі, тонусі, заради перемоги у будь-якій суспільній боротьбі. Реанімувати сучасну кримінологію від постійного скорочення годин її викладання, актуалізувати її є неустанним завданням вченого-кримінолога.