Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міністерство освіти і науки України

Департамент науки і освіти Харківської облдержадміністрації

Харківське територіальне відділення МАН України

Відділення: «Філософія і суспільствознавство»

Секція: «Правознавство»

Харківського гімназії №12 Харківської міської ради

Ювенальна превенція Основ?янського РВХГУМВС в Харківській області

Науково-дослідницька робота

Тема:

Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх

Виконала: Шаман А.К.,

Учениця 9-А класу

Науковий керівник:

Сердюк В.Ю., вчитель історії

Харків-2020



Тези науково-дослідницької роботи: «Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх»

Харківське територіальне відділення Малої академії наук України

Шаман Ангеліна Костянтинівна, учениця 9 класу Харківської гімназії №12 Харківської міської ради Харківської області

Науковий керівник: Сердюк Вікторія Юріївна, вчитель історії та правознавства Харківської гімназії №12 Харківської міської ради Харківської області.

Основна мета роботи: вивчення досвіду правових досліджень, розкриття сутності інституту кримінального процесу щодо злочинів неповнолітніх.

Актуальність роботи: проблема злочинності неповнолітніх завжди актуальна для суспільства, адже від того, як вона вирішується, залежить не лише стан злочинності у майбутньому, але й моральне життя у суспільстві в цілому.

Завдання дослідження:

· виявити особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх;

· простежити розвиток законодавства України в частині особливостей кримінального покарання неповнолітніх;

· проаналізувати особливості наявної в Україні системи покарань, що застосовуються до неповнолітніх;

· проаналізувати злочинність неповнолітніх в м. Харків

Висновки з проведеної роботи:

· в результаті роботи було виявлено особливості кримінальної відповідальності та з метою оптимізації, раціоналізації та гуманізації кримінального законодавства в частині покарання неповнолітніх, а також підвищення ефективності правозастосовної практики пропонується внесення низки змін до КК України.

· проаналізовані нормативно-правові акти та наукові матеріали, які дали можливість більш детально розкрити зміст даного питання.

· на базі даних харківською ювенальною поліцією проаналізовано становище і види злочинів неповнолітніх в м. Харків.

Отримані результати з проведеної роботи

Після дослідження виявлено, щоб уникнути такої великої кількості злочинних діянь на території України, держава повинна слідкувати за діяльністю та розвитком суспільства, створювати різні виховні, спеціальні заклади для дітей, які будуть обов'язковими та справедливо вирішувати такі питання. З метою належної організації діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей держава забезпечує спеціальну підготовку і перепідготовку керівників та фахівців (педагогів, соціальних психологів, соціологів, юристів, медичних працівників і працівників правоохоронних органів).



Зміст

Вступ

Розділ 1. Кримінальна відповідальність неповнолітніх

1.1 Правовий статус неповнолітньої особи

1.2 Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Розділ 2. Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх

2.1 Штраф та позбавлення права займатися певною діяльністю

2.2 Громадські та виправні роботи. Арешт

Розділ 3. Призначення покарання неповнолітнім

3.1 Пом'якшуючі і обтяжуючі обставини, які враховуються при призначення покарання неповнолітнім

3.2 Звільнення від покарання та відбування покарання неповнолітніх

3.3 Практична частина

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Однією з найважливіших ознак розвитку суспільства є сформованість його відношення до молоді, адже правильно вихована молодь - це запорука стабільного суспільства в майбутньому.

Злочинність неповнолітніх у будь-який час викликала підвищену увагу суспільства та держави, оскільки діти - це стратегічний резерв соціально-економічного розвитку країни. Поширення серед дітей злочинних форм девіантної поведінки загрожує прогресу суспільства. Тому запобігання даному виду злочинності та зменшення рівня криміногенності неповнолітнього середовища в умовах становлення і розвитку демократичної правової держави в Україні залишається одним із важливих напрямків внутрішньої політики держави та пріоритетним напрямом діяльності органів внутрішніх справ.

Проблема злочинності серед неповнолітніх -- це трагедія нашої держави, суспільства, оскільки діти у більшості випадків унаслідок соціально-економічного становища змушені робити вибір: бути законослухняним громадянином чи злочинцем. На жаль, у багатьох випадках закону при такому виборі перевага не надається.

Дослідженню даної теми приділялася досить велика увага науковців та правників, зокрема її розглядали: Єрьоменко Г.І., Неледва Н.В., Сташис В.В., Пащенко В.М., Жмудь В.М., Максудов Р.Н., Назимко Є.С., В.І. Арькова, З.А. Астеміров, Г.С. Гаверов, Н.І. Гуковська, А.І. Долгова, І.О. Кобзар, Л.М. Кривоченко, Г.М. Міньковський, Е.Б. Мельнікова, В.Ф. Мороз, В.С. Орлов, А.А. Прімаченок, І.М. Сабіров, Н.К. Семернева, М.О. Скрябін, К.К. Сперанський, М.С. Таганцев, А.П. Тузов, О.І. Чернишов, О.П. Чугаєв, Я.М. Шевченко, А.Е. Якубов.

Необхідність виділення в окреме криміналістичне дослідження злочинності неповнолітніх пояснюється багатьма причинами. По-перше, важливістю та масштабністю завдань щодо охорони життя неповнолітніх та формування у зв'язку з цим державної політики спрямованої на забезпечення життя та здоров'я молоді. По-друге, особливості в природі та мотивації злочинів, що скоюються неповнолітніми. По-третє, тісно пов'язаний з цими особливостями рівень та структура злочинності, висока злочинна активність підлітків.

Метою моєї роботи є визначення видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

- дослідити правовий статус неповнолітньої особи;

- розглянути особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх;

- проаналізувати штраф та позбавлення права займатися певною діяльністю;

- розглянути громадські та виправні роботи;

- дослідити пом'якшуючі і обтяжуючі обставини, які враховуються при призначення покарання неповнолітнім

- розглянути звільнення від покарання та відбування покарання неповнолітніх.

Об'єктом дослідження виступають проблеми особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство України, практика його застосування, кримінально-правові норми законодавчих актів, що регулюють питання кримінальної відповідальності неповнолітніх.



Розділ 1. Кримінальна відповідальність неповнолітніх

1.1 Правовий статус неповнолітньої особи

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягай 18-річного віку. Серед неповнолітніх у КК виділяється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку; новонароджені діти, тобто діти, яким не виповнилося 28 днів з дня народження; просто діти; свої діти; неповнолітні, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування; особи, які не досягли 16-річного віку; неповнолітні або непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Коли мова йде про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виділення серед них тих, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність [10, с. 312].

В науці кримінального права вказано, що суб'єкт злочину - це особа, яка досягла до вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. Вік суб'єкта злочину виконує не тільки роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, а й є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, тобто осіб, що не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину [4, с. 433].

Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з початку наступної доби. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, а у разі їх відсутності і неможливості одержання - експертизою. Відставання у психічному розвитку неповнолітнього, встановлене судовою психолого-психіатричною або педагогіко-психолого-психіатричною експертизою, повинно, зокрема враховуватися при вирішенні питання про те чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою керувати ними. Якщо внаслідок відставання у психічному розвитку неповнолітній не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, то він повинен визнаватися обмежено осудним, що враховується при визначенні правових наслідків вчиненого посягання відповідно до ч.2 ст.20 КК [5, с. 379].

Кримінальне право встановлює таку мінімальну вікову межу, з якою пов'язана здатність особи підлягати кримінальній відповідальності. Лише за досягненням певного віку під впливом сім'ї, школи, соціального середовища підліток досягає певного рівня свідомості, який дозволяє йому розрізняти добрі й погані вчинки, що можуть спричинити шкоду іншим людям. Формується здатність підлітка усвідомлювати соціальний зміст своєї поведінки та достатній рівень соціальної свідомості, який дозволяє йому оцінювати не лише фактичний бік своїх вчинків, але і їх соціально-правову значимість. Це робить можливим пред'явлення до неповнолітніх вимоги узгоджувати свою поведінку із встановленими в суспільстві правилами [12, с. 319].

Тобто йдеться про здатність особи усвідомлювати характер своєї поведінки та приймати рішення, а це набувається з досягненням особою певного віку.

Від природи неповнолітні за біологічними і психологічними показниками значно відрізняються від осіб повнолітніх (дорослих), що і визначає особливості їх соціального і правового статусу [3, с. 309].

Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон передбачає норми, спрямовані на забезпечення їх посиленого захисту від злочинних посягань. Позиція українського законодавства базується на міжнародно-правових актах, зокрема, Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р., у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні у зв'язку з їх фізичною і розумовою незрілістю потребують спеціальної охорони й захисту, включаючи належний правовий захист [10, с. 312].

Державні органи й установи повинні здійснювати, головним чином, “батьківські” заходи щодо неповнолітніх, максимально сприяючи їх соціалізації, вихованню достойними громадянами держави. Кримінально-правові заходи державного примусу вельми небажані щодо неповнолітніх. Адже неповнолітні не мають достатнього життєвого досвіду, легко піддаються навіюванню, не завжди розуміють різницю між моральним і аморальним, у них в значній мірі відсутні необхідні знання, навички соціальної поведінки, адекватна оцінка своїх вчинків [3, с. 309].

І все ж, сьогоднішній стан злочинності в Україні, в тому числі серед неповнолітніх, не дає можливості відмовитись від застосування до них заходів кримінально-правового впливу, коли інші види державного впливу вичерпані або неефективні.

1.2 Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Злочини, вчинені неповнолітніми, тобто особами, які не досягли 18-річного віку, становлять досить значну частину всієї злочинності в Україні, до них доволі часто застосовуються заходи кримінально-правового впливу. Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. Разом із тим, КК передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми [5, с. 378].

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого - дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру [5, с. 378].

Головною метою застосування кримінально-правових заходів щодо неповнолітніх, які вчинили злочин, є їх виправлення, недопущення рецидивних проявів з їх боку. Неповнолітній злочинець повинен відчути особливість підходу суспільства до питання його відповідальності за вчинене.

Відправною позицією кримінального законодавства є така, що вчинення злочину неповнолітнім завжди є обставиною, що пом'якшує покарання (п.3 ч.1 ст.66 КК). Закони про амністію в першу чергу розповсюджуються на неповнолітніх злочинців. Але цього недостатньо [3, с. 310].

У КК міститься розділ XV Загальної частини “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”. Всі ці особливості мають виключно пільговий характер порівняно з кримінальною відповідальністю і покаранням повнолітніх злочинців.

Ці особливості стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

2) видів покарання, які застосовуються до неповнолітніх;

3) призначення покарання;

4) звільнення неповнолітніх від відбування покарання [15, с. 170].

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив із психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу формування особи неповнолітнього призводить до його нездатності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, давати адекватну оцінку своїм вчинкам [4, с. 433].

Таким чином, враховуючи біологічні, психічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості їх притягнення до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування.



Розділ 2. Види покарань, що застосовуються до неповнолітніх

2.1 Штраф та позбавлення права займатися певною діяльністю

Передбачені чинним кримінальним законом окремі види покарань утворюють певну систему, яка передбачена у ст.51 КК. Під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості. У ст.98 КК передбачена система покарань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Ця система має певні особливості. Із дванадцяті видів покарань, передбачених ст.51 КК, до неповнолітніх можуть бути застосовані лише наступні види покарань: штраф; громадські роботи; виправні роботи; арешт; позбавлення волі на певний строк. Додатковими покараннями, що можуть застосовуватися до неповнолітніх, є: штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч.2 ст.98 КК України). Новими видами покарань, які можуть призначатися неповнолітнім є громадські роботи та арешт. Розмір деяких покарань, які застосовуються як до повнолітніх, так і до неповнолітніх, відносно останніх значно зменшений [7, с. 90].

Особливості покарання неповнолітніх правопорушників зумовлені не лише законодавчим зменшенням кількості видів і скороченням строків і розмірів покарання, що входять в їх загальну систему (ст.51), а й тим, що:

1) позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вчинив вперше злочин невеликої тяжкості;

2) покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначено на строк від шести місяців до десяти років.

Лише за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини та при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків, воно може бути призначене більше, ніж на десять років, але не може перевищувати п'ятнадцяти років;

3) покарання у вигляді довічного позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочин у віці до 18-ти років;

4) неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах [6, с. 295].

Штраф це вид покарання має майновий характер, оскільки він пов'язаний з позбавленням засудженого майнових коштів. Штраф може застосовуватися лише до тих неповнолітніх, які мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК) [6, с. 295].

Зокрема, при застосуванні щодо неповнолітніх штрафу потрібно виходити з того, що кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. Тому штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які самі можуть його сплатити - за рахунок самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення [5, с. 389].

Штраф до неповнолітніх може застосуватися і як основне, і як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким само додатковим покаранням [5, с. 390].

Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [1].

До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт [1].

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це додаткове покарання, яке може бути застосоване судом до неповнолітнього злочинця. Реально цей вид покарання може бути застосований щодо неповнолітніх у віці 16-17 років, оскільки саме в цьому віці вони фактично набувають юридичних прав здійснювати трудову діяльність, мати постійну роботу або обіймати посади в шкільних або громадських організаціях [6, с. 297].

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може стосуватися такої посадової або іншої діяльності неповнолітнього, при здійсненні якої або в зв'язку з якою було вчинене злочинне діяння.

При визначенні строку позбавлення неповнолітнього права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового виду покарання суд має виходити з того, що цей строк є таким же, як і для дорослих злочинців, - від 1 до 3 років (ст.55 КК) [6, с. 297].

кримінальний відповідальність злочин неповнолітній

2.2 Громадські та виправні роботи. Арешт

Відповідно до ст.100 КК громадські та виправні роботи можуть бути призначені тільки неповнолітнім від 16-ти до18-ти років.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з врахуванням обмежень, встановлених у ч.1 ст.100 КК. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості. А саме, громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. [4, с. 439].

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням вимог глави XIII КЗпП прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання [5, с. 390].

Однак не може призначатися таке покарання непрацюючим неповнолітнім, тим, при прийнятті яких на роботу не дотримані вимоги трудового законодавства, які виконують роботу за цивільно-трудовим договором, а також працюють тимчасово на термін, менший від тривалості виправних робіт [11, с. 225].

Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли16-річного віку. Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи, для неповнолітніх менша, ніж для дорослих: до одного року зменшений максимальний строк такого покарання; менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід держави (від п'яти до десяти відсотків).

Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України. Однак при цьому мають дотримуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч.2 ст.389. При цьому неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст.101 для цієї категорії засуджених [5, с. 391].

Відповідно до ст.101, арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб [12, с. 319].

Отже, арешт як вид покарання має такі ознаки:

1) застосовується лише судом і лише до неповнолітнього, який на момент вчинення злочину досяг 16-ти років;

2) нижня межа покарання у вигляді арешту - 15 діб, вища - 45 діб;

3) неповнолітні віком від 16-ти років, засуджені до арешту, відбувають це покарання в умовах ізоляції в спеціально пристосованих для цього установах [6, с. 296].

Неповнолітні військовослужбовці (зокрема, курсанти) відбувають арешт на гауптвахті (ч.2 ст.60 КК).

Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст.393 КК.

Таким чином, порівняно з дорослими засудженими, тривалість арешту для неповнолітніх істотно скорочена - вдвоє мінімальний термін і в чотири рази скорочено максимальний. Тривалість арешту для неповнолітніх може становити від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.



Розділ 3. Призначення покарання неповнолітнім

3.1 Пом'якшуючі і обтяжуючі обставини, які враховуються при призначення покарання неповнолітнім

Призначаючи покарання неповнолітньому, суд має, в першу чергу, керуватися загальними засадами призначення покарання, викладеними у ст. 65-67 КК й обов'язково враховувати положення, викладені у ст.103, а саме:

1) умови життя та виховання неповнолітнього;

2) вплив на неповнолітнього дорослих;

3) рівень розвитку неповнолітнього;

4) інші особливості особи неповнолітнього [6, с. 290].

Особливе значення має урахування вікових особливостей неповнолітнього, що вимагає встановлення не тільки того, що особа формально досягла віку кримінальної відповідальності, а й з'ясування всіх індивідуальних психофізичних властивостей неповнолітніх певного віку. У зв'язку з цим практика йде шляхом виключення кримінальної відповідальності та покарання щодо тих неповнолітніх, які хоча і досягли віку, з якого встановлено кримінальну відповідальність, але відстають (не в зв'язку з психічним захворюванням) у розумовому розвитку від того рівня, що є типовим для цього віку і визначає можливість усвідомлювати фактичні ознаки та суспільну небезпечність вчиненого. Тому можна сказати, що загальні засади призначення покарання щодо неповнолітніх застосовуються з урахуванням специфіки їх вікового психофізичного розвитку.

Можливість відносно легко (порівняно з дорослими) змінювати спрямованість формування особи підлітка пояснює і загальний напрям у призначенні їм покарання - його пом'якшення. Саме це визначено в п.3 ст.66, яка передбачає вчинення злочину неповнолітнім обставиною, що пом'якшує покарання. Цим само обумовлено і те, що практика однозначно йде шляхом найбільш частого застосування до неповнолітніх пільгових інститутів кримінального права, наприклад, призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69) [ст. ком, с. 245].

При призначенні покарання неповнолітньому суд керується загальними засадами призначення покарання і враховує при цьому пом'якшуючі й обтяжуючі відповідальність обставини.

Певні особливості мають місце і в урахуванні обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність: усі пом'якшуючі обставини, як передбачені законом, так і не передбачені ним, обов'язково ураховуються судами при призначенні покарання неповнолітнім. Обтяжуючі ж обставини можуть і не враховуватись. Так, вчинення злочину з використанням підлеглого чи іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин (п.3 ст.41 КК), а також підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі в злочині (п.7 ст.41 КК) розраховані лише на призначення покарання повнолітнім особам. Вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин (п.1 ст.41 КК), і вчинення злочину особою, яка перебувала в стані сп'яніння (п.11 ст.41 КК), урхування яких закон передає на розсуд суду, значно більшою мірою, ніж при призначенні покарання дорослим, не ураховуються судом як обтяжуючі обставини при вчиненні злочину неповнолітнім [8, с. 206].

Серед обставин, які частіше інших враховуються судами для пом'якшення при призначенні покарання особам, що не досягли 18 років, дослідники відзначають: скоєння злочину вперше, добровільне відшкодування нанесеного збитку чи усунення заподіяної шкоди, щире каяття, щиросердне зізнання, активне сприяння розкриттю злочину, скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, підбурювання до скоєння злочину з боку дорослих [9, с. 93].

Обставини, специфічні для призначення покарання неповнолітньому, можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженого. Сприятливі обставини - це ті, які дають підстави для:

а) застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування;

б) призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом;

в) призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом [5, с. 394].

Несприятливі обставини - навпаки, обтяжують становище неповнолітнього засудженого, за наявності яких:

а) унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування; б) не застосовується призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом;

в) призначається додаткове покарання;

г) призначається покарання максимально суворе чи близьке до нього.

Перелік обставин, специфічних для призначення покарання неповнолітньому, в КК є вичерпний. Вони стосуються або особи засудженого, або ж об'єктивних умов його існування як до, так і після вчинення злочину [5, с. 394].

Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в сукупності. Тобто, сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов'язкового пом'якшення становища такої особи. Водночас, за наявності передбачених законом умов, суд зобов'язаний обговорити й визначити можливість застосування щодо неповнолітнього пільг, на які може претендувати така особа.

3.2 Звільнення від покарання та відбування покарання неповнолітніх

КК України передбачає чотири види звільнення від покарання неповнолітніх:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.104);

2) звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.105);

3) звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст.106); 4) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст.107) [6, с. 290].

1. Відповідно до ст.97 КК, неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч.2 ст.105 КК [6, с. 291].

Цей вид звільнення є найважливішою особливістю відповідальності неповнолітніх, що відбиває принципову позицію законодавця - кримінальне покарання щодо неповнолітніх є останнім заходом, що може застосовуватися тільки у випадках, якщо іншими заходами впливу не можливо досягти мети їх виправлення, запобігання вчинення нових злочинів [4, с. 434].

За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особи неповнолітніх, запобігання вчинення ними правопорушень.

Отже, обов'язковими ознаками цих заходів є:

1) передбаченість їх кримінальним законом - ч. 2 ст. 105;

2) застосування їх тільки судом;

3) тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин;

4) відсутність в цих заходах ознак кримінального покарання [14, с. 417].

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності є можливим за наявності двох обставин:

1) якщо неповнолітній вчинив злочин, який за ч. 2 ст. 12 визначається злочином невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості;

2) якщо є можливість виправлення такого неповнолітнього без застосування покарання [6, с. 292].

Частина 2 ст.105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру:

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяних майнових збитків;

ґ) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом [4, с. 435].

Застереження полягає в осуді суспільно небезпечної поведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведінку під погрозою застосування більш суворих заходів відповідальності [11, с. 224].

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 31 травня 2002 р. полягає в обмеженні перебування поза домівкою в певний час доби; забороні відвідувати певні місця; змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи; виїжджати у іншу місцевість; продовжити навчання тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд [13, с. 337].

Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх заміняють, або під нагляд педагогічному або трудовому колективу з їх згоди, а також окремих громадян на їх прохання за своєю суттю полягає у встановленні контролю та посиленні виховного впливу з боку тих осіб, що зобов'язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому ця міра може застосовуватися лише тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (усиновителі, опікуни, піклувальники), під нагляд окремих громадян на їхнє прохання, а також під нагляд педагогічного або трудового колективу, що є можливим:

а) за наявності даних, які позитивно характеризують поведінку батьків, осіб, які їх заміняють, та окремих громадян та підтверджують їх можливість забезпечити виховний вплив на неповнолітнього, постійно контролювати його поведінку;

б) якщо педагогічний або трудовий колектив спроможний здійснити належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно вплинути на його виховання. Тривалість цього заходу виховного характеру встановлюється судом, який його призначає [6, с. 292].

Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладання на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду. Закон обмежує можливість застосування цього заходу як віком неповнолітнього, так і його матеріальним станом: він може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли 15 років, і мають власне майно, кошти або заробіток [4, с. 436].

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, здійснюється за постановою (ухвалою) суду. До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. До загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 16 років, а до професійного училища соціальної реабілітації - від 14 до 18 років [6, с. 294].

У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітні утримуються до досягнення ними 14 років, а при необхідності закінчення навчального року або професійної підготовки в школах - до досягнення ними 15 років, в училищах за рішенням суду - до досягнення 19 років. Статус таких навчально-виховних установ визначений законодавством України про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх. Не можуть направлятися до цих установ особи, визнані інвалідами, а також такі, яким за висновком відповідних фахівців у галузі медицини перебування у таких заходах протипоказане за станом здоров'я [6, с. 294].

У ч.3 ст.97 КК закріплене положення, згідно з яким у разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

2. Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності в зв'язку з закінченням строків давності. Стаття 106 передбачає особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до такої відповідальності. Згідно з ч.1 ст.106 для застосування такого звільнення слід, перш за все, враховувати загальні умови застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені в ст.49: а) сплив встановлених законом строків із дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили;

б) відсутність факту ухилення особи від слідства або суду;

в) невчинення під час цих строків нового злочину.

За наявності сукупності цих загальних умов суд повинен враховувати особливості застосування цього виду давності до неповнолітніх. Такими особливостями, передбаченими ст.106, є: по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення; по-друге, встановлення для цих осіб менш тривалих строків давності [16, с. 312].

Частина 2 ст. 106 передбачає такі строки давності:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

3) Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості. Тобто, воно можливе у випадку призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак вчинення кількох злочинів, наявність кількох вироків має враховуватися при визначенні того, чи можливе виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання [5, с. 396].

При звільненні неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням йому встановлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж дорослим засудженим, а саме: від одного до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах із врахуванням тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засуджений, характеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

КК передбачає такі підстави для звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням:

1) засудження неповнолітнього до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

2) є можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування призначеного йому покарання.

Такий висновок робиться судом на основі об'єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, особи винного, інших обставин справи [10, с. 323].

На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов'язки, що й на дорослих, до яких застосований аналогічний захід. Вони вказані у ст.76 КК.

Крім того, покладення відповідно до ч.2 ст.104 КК на окрему особу за її згодою або на її прохання обов'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи означає, що й на такого неповнолітнього покладається обов'язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом [5, с. 397].

КК не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під нагляд чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійснення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов'язки за станом здоров'я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не виключається покладення обов'язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов'язки раніше, що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого таким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно [5, с. 398].

3) Особа, яка відбуває покарання за злочин, вчинений до досягнення вісімнадцятирічного віку, як і дорослий засуджений, може бути умовно-достроково звільнена від покарання в ході його відбування. Умовним звільнення є тому, що воно здійснюється під умовою невчинення нового злочину в період, який відповідає невідбутій частині покарання (ця умова така ж, яка висувається і щодо дорослих осіб). Достроковим - тому, що воно відбувається до повного закінчення строку, призначеного судом. Щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття, ці строки є більш сприятливими [5, с. 404].

За ст.107 КК, до осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18-ти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину, якщо засуджений зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, та після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі [5, с. 292].

Таким чином, КК передбачає дві підстави для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років:

1) виправлення засудженого;

2) відбуття обов'язкової частини призначеного судом покарання.

Виправлення засудженого свідчить про досягнення мети кримінального покарання і робить недоцільним його подальше відбування. Воно повинно встановлюватися на підставі об'єктивних даних, перелік яких щодо неповнолітнього ширший, має бути доведено сумлінною поведінкою та ставленням не тільки до праці, а й до навчання [11, с. 229].

Сумлінна поведінка полягає у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації установи з виконання покарання, відсутності порушень дисципліни. Це - поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.

Сумлінне ставлення до навчання і праці - це дотримання виробничої і навчальної дисципліни, зокрема: тривалості часу роботи, розкладу навчальних занять; виконання виробничих і навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої показники в роботі та оцінки в навчанні тощо [5, с. 405].

Відбуття обов'язкової частини покарання передбачене, щоб, по-перше, забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання. Це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, і особливо, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання. Цим пояснюється, що частина призначеного судом покарання, яку потрібно відбути перед вирішенням питання про умовно-дострокове звільнення, диференційована залежно від тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого. По-друге, протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання повинна отримати можливість переконатися у виправленні засудженого. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, значно менша, ніж для дорослих [5, с. 406].

Правові наслідки умовно-дострокового звільнення неповнолітнього від відбування покарання, як і в інших подібних випадках, можуть бути двох видів: позитивні і негативні. Позитивні наслідки полягають у тому, що особа, яка була умовно-достроково звільнена від покарання і протягом невідбутої частини покарання не вчинила нового злочину, вважається такою, що повністю виконала умову звільнення. Умовно-дострокове звільнення стає остаточним і безповоротним. Тобто, така особа ніколи і ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку. Негативні наслідки настають при вчиненні засудженим протягом невідбутої частини покарання будь-якого (умисного чи необережного, незалежно від ступеня тяжкості) нового злочину. В такому випадку суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими у статтях 71 та 72 КК. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

3.3 Практична частина

Задача 1

Журналіст Осипов попросив голову кооперативу «Пролісок» Казаряна прийняти в члени кооперативу його знайому Даць. Казарян висунув умову, що він прийме Даць до кооперативу лише в тому разі, якщо Осипов опублікує в одній з центральних газет нарис про хорошу роботу кооперативу. Після опублікування такого нарису Даць було прийнято в члени кооперативу. Чи можуть Казарян і Осипов бути притягнуті до відповідальності: один за одержання, а другий - за дачу хабара?

Відповідно до ч.1 ст.368 КК одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища -- карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Отже, обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 368 КК, є його предмет - хабар, який являє собою незаконну винагороду матеріального (майнового) характеру. Послуги, пільги та переваги, що не мають майнового характеру (похвальна характеристика, позитивна рецензія у пресі, виступ на радіо, надання престижної роботи, інтимний зв'язок тощо) не можуть визнаватися предметом хабара.

Давання хабара нерозривно пов'язане з його одержанням, тому ознаки предмета цих злочинів цілком збігаються

Таким чином, на підставі вищевикладеного, Казарян і Осипов не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Задача 2

Анкудінов, Пайчадзе і Макаров вчинили 10 нападів на квартири громадян. Для подолання опору потерпілих, які відчиняли їм двері після того, як злочинці видавали себе за співробітників міліції, вони застосовували балончики з газом «Сі-Ес» нервово-паралітичної дії, а далі зв'язували потерпілих і заволодівали їхнім майном.

Чи є в діях цих осіб склад злочину «бандитизм»?

Обов'язковими ознаками банди є:

1) кількісна ознака - наявність у ній кількох (трьох і більше) суб'єктів злочину;

2) стійкість;

3) озброєність;

4) загальна мета учасників угруповання вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб;

5) спосіб вчинення злочину - напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Відповідно до ст.257 КК організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі -- караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б у одного члена банди, за умови, що інші учасники угруповання «знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів».

Оскільки, у Анкудінов, Пайчадзе і Макаров був лише балончик з газом «Сі-Ес», який не є зброєю, визначеною в ст.257 КК, то і в їх діях не має складу бандитизму.



Висновки

Отже, кримінальна відповідальність неповнолітніх має свою специфіку, яка обумовлена як соціально-психологічними особливостями неповнолітньої особи, так і кримінологічною характеристикою злочинів, що здійснюються цією категорією правопорушників. Така специфіка, безумовно, впливає на характер покарання, на його каральний зміст. Аналіз всього комплексу кримінально-законодавчих норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх переконує, що створений для підлітків режим відповідальності істотно більш пільговий, ніж для дорослих злочинців, при рівних обставинах.

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Коли мова йде про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виділення серед них тих, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Арешт - це одне з покарань, пов'язане з ізоляцією засудженого неповнолітнього від суспільства. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством України.

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин. Вони полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року із відрахуванням від заробітку в дохід держави в межах від п'яти до десяти відсотків.

Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від покарання дає змогу виділити низку особливостей, що, безумовно, відбивають прояв принципу гуманізму стосовно цієї категорії осіб. Це виявляється у тому, що, по-перше, ст.105 КК передбачає такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися тільки до неповнолітніх, -- звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, щодо останніх мають пільгові умови.

КК України передбачає чотири види звільнення від покарання неповнолітніх.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням -- це вид звільнення від відбування покарання застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 КК, але лише у разі засудження до позбавлення волі. Застосування цього інституту при засудженні неповнолітнього до виправних робіт було б недоцільне в силу того, що вони і так мають обмежений строк.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру можливе не тільки від кримінальної відповідальності, а й від покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Загальна норма, що регулює цей вид звільнення від покарання, знаходиться у ст.80 КК. Нею має керуватися суд, вирішуючи питання й стосовно осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років. Але строки давності звільнення від відбування покарання за обвинувальним вироком для осіб цієї категорії значно менші, ніж для осіб, що вчинили злочин, будучи дорослими.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання порівняно із загальною нормою (ст.81 КК), ст.107 КК має певні особливості. Так, як критерій матеріальної підстави умовно-дострокового звільнення, крім визначених у ст.81 КК (сумлінні поведінка та ставлення до праці), тут зафіксована ще вимога сумлінного ставлення до навчання.