Меритократія як конституційна цінність і ключова засада реформування публічної влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту законодавства Верховної Ради України

Меритократія як конституційна цінність і ключова засада реформування публічної влади

Камінська Наталія Василівна, доктор юридичних наук, професор, головний науковий співробітник

Анотація

У сучасну епоху змін потребує модернізації система цінностей, ідейних орієнтирів і постулатів, які є ключовими засадами у процесі реформування організації та функціонування публічної влади, різних сфер життєдіяльності, а також в умовах постконфліктного миробу- дівництва. Це стосується, насамперед, конституційних та інших правових цінностей, відповідних моделей і принципів, стандартів формування владних інституцій, контролю за їх діяльністю тощо.

Метою статті є теоретико-правове обґрунтування такого феномену як меритокра- тія, її значення як конституційної цінності, а також аргументації у якості ключової засади реформування публічної влади в Україні в сучасних умовах.

Методологічну основу даного дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, різноманітні підходи і принципи. Насамперед, слід підкреслити, що основоположними є комплексний і системний підходи, аксіологічний і антропологічний, діяльніс- ний і порівняльно-правовий, історичний тощо. За допомогою діалектичного та аксіологічного, гносеологічного і феноменологічного, герменевтичного, структурно-функціонального і формально-логічного, соціологічного і прогностичного, а також інших методів оптимально можливе розкриття природи та специфіки меритократії, визнання її конституційною цінністю, однією із засад реформування публічної влади.

Наукова новизна полягає у виокремленні основних концептуальних підходів до розуміння природи меритократії, визначення її сутнісних характеристик, наукового обґрунтування доцільності впровадження у практику державотворення. Це одна з поширених елітарних концепцій у західній і східній політико-правових традиціях, що ґрунтується на індивідуальних заслугах, здібностях і чеснотах, високих інтелектуальних якостях і кваліфікаціях як ключових засадах доступу і здійснення політичної влади. На додаток до традиційних демократичних засад, сучасні форми і методи правління потребують нових знань, умінь і навиків, якісної освіти і досвіду, здібностей, що відповідають потребам науково-технічного, інноваційного розвитку. Важливим є забезпечення гармонійного поєднання і балансу принципів меритократії, доброчесності, професіоналізму, патріотизму і т.д. у складних сучасних кризових умовах державотворення і правотворення, оновлення кадрового потенціалу владних та інших структур.

Висновки. З огляду на реалії української дійсності, пов'язані зі збройним конфліктом, а також оптимізацією організації та діяльності системи публічної влади на різних рівнях, активізацією євроінтеграційного процесу, іншими чинниками, такий феномен як меритократія потребує подальшого всестороннього вивчення представниками різних галузей сучасної науки. Безумовно, закріплені у Конституції України та багатьох інших законах основні правові цінності, вершину яких становлять конституційні цінності, віддзеркалюють кращі національні і світові правові традиції, універсальні і регіональні стандарти, чесноти та ідейні настанови тощо. Проте фактична діяльність багатьох владних органів, окремих їх представників демонструє необхідність удосконалення конкурсних процедур, впровадження кращих світових практик і засад реформування публічної влади. Видається, що впровадження, поряд з іншими усталеними і результативними, таких засад, як меритократія сприятиме не лише модернізації реформи системи публічної влади в Україні, а й сприятиме підвищенню політичної і правової свідомості, культури, включаючи електоральну, професіоналізму службовців і добробуту людини, територіальних громад та інших спільнот, національній єдності, постконфліктному миробудівництву.

Ключові слова: конституційні цінності, меритократія, Конституція України, європейські цінності, демократія, реформи.

Abstract

Kaminska Natalia V.,

Doctor of Law, Professor, Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine

MERITOCRACY AS A CONSTITUTIONAL VALUE AND KEY PRINCIPLE OF PUBLIC AUTHORITY REFORM

In the modern era of changes, the system of values, ideological orientations and postulates, which are key foundations in the process of reforming the organization and functioning of public power, various spheres of life, as well as in the conditions of post-conflict peacebuilding, need to be modernized. This concerns, first of all, constitutional and other legal values, relevant models and principles, standards for the formation of power institutions, control over their activities, etc. The purpose of the article is the theoretical and legal substantiation of such a phenomenon as meritocracy, its significance as a constitutional value, as well as arguments as a key basis for reforming public power in Ukraine in modern conditions.

The methodological basis of this study is general scientific and special legal methods, various approaches and principles. First of all, it should be emphasized that the fundamentals are complex and systemic approaches, axiological and anthropological, operational and comparative legal, historical, etc. With the help of dialectical and axiological, epistemological and phenomenological, hermeneutic and structural-functional and formal-logical, sociological and prognostic, as well as other methods, it is optimally possible to reveal the nature and specificity of meritocracy, to recognize it as a constitutional value, one of the foundations of public authority reform.

Scientific novelty consists in highlighting the main conceptual approaches to understanding the nature of such phenomena as meritocracy, defining its essential characteristics, scientific justification of the feasibility of introduction into legal science and practice of state-building. This is one of the common elitist concepts in the Western and Eastern political and legal traditions, which is based on individual merit, abilities and virtues, high intellectual qualities and qualifications as the key principles of access and exercise of political power. In addition to traditional democratic foundations, modern forms and methods of governance require new knowledge, skills and abilities, quality education and experience, abilities that meet the needs of scientific and technical, innovative development. It is important to ensure a harmonious combination and balance of the principles of meritocracy, integrity, professionalism, patriotism, etc. in the complex modern crisis conditions of state-building and lawmaking, renewal of the personnel potential of power and other structures. Conclusions. Given the realities of the Ukrainian reality related to the armed conflict, along with the optimization of the organization and activity of the public power system at various levels, the activation of the European integration process, as well as other factors, such a phenomenon as meritocracy requires further comprehensive study by representatives of various branches of modern science. Undoubtedly, the basic legal values enshrined in the Constitution of Ukraine and many other laws, the pinnacle of which are constitutional values, reflect the best national and world legal traditions, universal and regional standards, virtues and ideological guidelines, etc. However, the actual activity of many authorities and their numerous representatives demonstrates the need to improve tender procedures, implement the best global practices and the principles of public authority reform. It seems that the implementation of such principles, in particular, meritocracy, along with other established and effective ones, will contribute not only to the modernization of reforms, the system of public power in Ukraine, but also to the increase of political and legal awareness, culture, including electoral, professionalism of employees and human well-being , territorial communities and other communities, national unity, post-conflict peacebuilding.

Key words: constitutional values, meritocracy, Constitution of Ukraine, European values, democracy, reforms.

Постановка проблеми

Вкрай важливо, що у часи змін, які ми переживаємо, існує система цінностей, ідейних орієнтирів і постулатів, моделей і стандартів, які мають загаль- ноцивілізаційний характер і слугують своєрідними дороговказами, ключовими засадами на шляху розбудови правової і соціальної держави, організації та функціонування публічної влади, реформування у різних сферах життєдіяльності, а також в умовах посткон- фліктного миробудівництва. Безумовно, це стосується і конституційних цінностей, європейських і міжнародно-правових стандартів тощо.

Слід зауважити, що ані уніфікованого загальноприйнятого визначення конституційних цінностей, ані їх системи та чіткого переліку ми не знайдемо у нормативно-правових актах України або зарубіжних держав, так само як і у підручниках та навчальних посібниках. Тобто фактично лише формується відповідна теоретична основа даної категорії, відзначаючись динамічним характером, насамперед, у період реформ. Маємо змогу спостерігати відповідні результати, до того ж як позитивні, так і негативні. Це змушує активізувати зусилля уповноважених суб'єктів, а також науковців задля оперативних і своєчасних, виважених і наукового обґрунтованих висновків і рекомендацій у даному напрямі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Слід звернути увагу на той факт, що конституційні цінності неодноразово ставали предметом наукових розвідок у сучасній науці, найчастіше у науці конституційного права України, філософії права, рідше у політології, державному управлінні тощо. Особливо варто відзначити наукові здобутки таких учених: М. Баймуратов, Ю. Барабаш, О. Батанов, С. Бобровник, В. Боняк, О. Бориславська, О. Грищук, Р. Губань, В. Демиденко, А. Джуська, О. Клименко, М. Ко- зюбра, М. Костицький, Б. Кофман, А. Крусян, І. Кушнір, І. Куян, О. Лощихін, О. Майданник, М. Мамчин, М. Маркуш, І. Мищак, В. Нестерович, А. Олійник, В. Погорілко, М. Савчин, А. Селіванов, В. Серьогін, О. Скрипнюк, О. Сов- гиря, О. Спінчевська, В. Федоренко, К. Хлаби- стова, В. Шаповал, Н. Шаптала, А. Шевченко, Ю. Шемшученко, А. Янчук та ін.

Водночас меритократія ще не відзначається такою увагою у вітчизняних наукових працях, на відміну від зарубіжних наукових, публіцистичних та інших робіт, де все частіше теоретики і практики вдаються до її вивчення. Зокрема, слід виокремити значний науковий доробок у даному контексті Майкла Янга та його антиутопію «Піднесення меритократії, 1870-2033» (1958), Денієла Белла і його праці «Майбутнє постіндустріаль- не суспільство» (1973), «Китайська модель. Політична меритократія та межі демократії», «Дух міст: чому особистість міста має значення у столітті глобалізації», Роберта Франка і його книгу «Успіх і успіх» (2016), а також Альдо Рустичіні, Олександра Вострокнутова, Еміліо Кастілья, Стівена Бенарда, Збігнєва Бжезинського і т.д. Це переважно представники таких галузей як соціологія, економіка, менеджмент, психологія, політика.

Метою статті є теоретико-правове обґрунтування такого феномену як меритокра- тія, її значення як конституційної цінності, а також аргументації у якості ключової засади реформування публічної влади в Україні в сучасних умовах.

Основні результати дослідження

З огляду на закріплення на найвищому законодавчому рівні загальноцивілізаційних та моральних ідеалів, демократичних цінностей, багато учених стверджують про доцільність їх виокремлення як конституційних цінностей. Так, згідно зі ст. 3 Основного Закону України «людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» [1].

Згадані положення деталізуються у численних законах та інших нормативно-правових актах України. Це так само стосується й інших конституційних цінностей, а саме таких, як: демократія, суверенітет, правовий порядок, національна безпека, верховенство права, поділ влади, соціальна справедливість, незалежність судів тощо. Як у вітчизняному вимірі, так і в зарубіжному конституційно регламентовано й інші універсальні цінності, що стали здобутком правової культури, політико-правової думки та практики.

Власне категорія «цінність» означає певне благо, загальне позитивне значення тих чи інших явищ для окремої людини та соціальних спільнот. Це універсальне і багатовимірне явище, що поширюється практично на всі сфери людського життя. Вона відображає сутність і в той же час становить умову повноцінного існування суб'єкта, об'єктів певних суспільних відносин, виходячи з цього цінності є об'єктами інтересів людини. «Цінності» - це категорії духовного або матеріального характеру, що мають позитивну або негативну значущість для окремого індивіда, соціальної групи або суспільства в цілому, здатні слугувати їх інтересам і меті. Водночас це критерій для оцінки, важливий індикатор, що відзначається певними перевагами (чеснотами) тощо.

У науковій літературі виокремлюють соціальний, правовий, філософський, економічний та інші аспекти розуміння цінностей. Вони виражають установки, зразки чи переваги, орієнтації, інтереси окремих осіб, груп суспільства тощо [2-4].

Цінності можуть бути абсолютними, безумовними й безперечними, рівними за суттю, міститись у людській свідомості, мисленні, це знання, що не належить ні до істини, ні до неправди, вони мають власну самобутню основу. Цінність віддзеркалює сутність, тоді як цінність у праві - це шкала виміру того сутнісного, що дозволяє праву зберігати свою сутність, спроможність слугувати метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян і їх об'єднань. Право для суспільно-державного розвитку, у контексті гарантування належного правового статусу людини і громадянина, є однією з основоположних цінностей та своєрідним принципом, на яких ґрунтується забезпечення життєдіяльності людини, суспільства і держави. До того ж, функції, принципи, специфіку природи права неможливо з'ясувати без ціннісного виміру.

З огляду на закріплення цінностей на конституційному рівні, вони набувають за- гальноюридичного обов'язкового значення, стають основоположними орієнтирами суспільного і державно-правового розвитку.

У даному контексті слід згадати М. Савчина, який зауважує, що конституційні цінності на сучасному етапі розвитку людської цивілізації набувають характеру певних універсалій, на основі яких і формується структура конституційної системи конкретної країни. Залежно від ступеня їх правового захисту система таких цінностей має свою специфіку у кожній країні, що зумовлено природними, політичними, економічними, соціальними, культурними особливостями кожної країни. Згаданий учений підкреслює, що конституційні цінності у своїй сукупності стають критерієм для забезпечення кон- ституційності у діяльності органів конституційної юстиції на основі поєднання природно-правового та позитивістського підходів [5, с. 119; 6].

На наше переконання, такі цінності стосуються не лише органів конституційної юстиції, а й усієї системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правового порядку.

Своєю чергою, О. Грищук аналізує конституційні цінності через їх соціальну сутність (як різновид соціальних, зокрема правових цінностей), що дає можливість пов'язати гносеологію конституційних цінностей з ґенезою ідей про природне право. Як вона стверджує, антропна природа конституційних цінностей відображена через їх прямий і безпосередній зв'язок з людиною і знайшла свій прояв у підході до ієрархії конституційних цінностей, на вершині якої знаходиться людська гідність [7].

О. Радишевська звертає увагу, що з погляду конституційної аксіології, цінність - це со- ціальнозначущі блага, що отримали своє формально-юридичне втілення в різних джерелах позитивного права, передусім у конституційному законодавстві у вигляді норм-принци- пів, норм-цілей, норм-завдань, а також в актах Конституційного Суду України [8]. На думку А. Крусян, конституційні цінності - це гуманістичні, демократично-правові, універсальні орієнтири, що формалізовано відображені в конституції держави, виявляються в конституційно-оціночній, інтерпретаційній і контрольній діяльності органів конституційної юстиції та визначально впливають на конституційне законодавство, конституційну правосвідомість, конституційний правопорядок та публічно-владну практику [9, с. 4].

Як правило, до основних характерних ознак конституційних цінностей відносять їх верховенство, легітимність, історичність, іє- рархічність, стабільність, сконцентрованість, оновленість змісту, справедливість [10].

Видається доцільною позиція стосовно виокремлення певної ієрархії таких цінностей. Зокрема, М. Савчин виокремлює конституційні цінності, які мають визначати тип правосвідомості та властиві будь-якій країні з традиціями конституціоналізму; конституційні цінності другого порядку визначаються особливостями конституційної моделі правового регулювання; третього порядку - системою джерел конституційного права конкретної країни; насамкінець можна виділити конституційні цінності інституційно- го характеру, що визначають засади власне конституційного порядку (демократія, народний суверенітет, легітимність публічної влади, парламентаризм, судовий конституційний контроль) [5-6].

Видається, що дослідженню згаданих різновидів, рівнів у системі ієрархії даних цінностей можна присвятити окремі роботи, і вони, безумовно, необхідні для всебічного аналізу, для належного їх впровадження у правотворчу і правозастосовну діяльність, для підвищення правової свідомості і культури тощо. цінність реформування влада меритократія

З огляду на той факт, що конституційні цінності на сьогодні не є усталеною, уніфікованою категорією, фактично не існує чіткого їх переліку, тому потребує належного вивчення їх ретроспективний розвиток, зарубіжний досвід і сучасні вітчизняні традиції конституціоналізму. Враховуючий процеси тривалих і триваючих реформ у незалежній Україні, зокрема, у сфері державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, судовій системі та ін., доцільним є звернення уваги власне на ті конституційні цінності, що водночас становлять або повинні становити ключові засади здійснення згаданих реформ.

На наше переконання, однією з них є ме- ритократія, проте вона не характеризується, як зазначалося, достатнім рівнем наукової розробленості. Тому насамперед звернемося до енциклопедичних, словникових видань.

Так, зустрічаються наступні трактування меритократії:

влада, правління людей, що мають видатні здібності, яка (згідно з утопічною теорією деяких соціологів) має заступити капіталізм; соціальний прошарок, що складається з таких людей. Це принцип управління, згідно з яким керівні посади повинні займати найздібніші люди, незалежно від їх соціального й економічного походження; використовується переважно в двох значеннях; перше значення терміну припускає створення початкових умов для об'єктивно обдарованих і працелюбних людей, щоб вони в майбутньому мали шанс зайняти високе суспільне становище в умовах вільної конкуренції; друге значення відповідає системі, в якій керівники призначаються з числа спеціально опікуваних талантів;

форма суспільства, в якому успіхи в освіті та соціальному статусі є результатом здібностей та індивідуальних зусиль [11].

Меритократія (буквально «влада гідних», від лат. meritus - гідний і грец. кратер - влада, правління) - це засада управління, згідно з якою керівні посади повинні посідати найбільш здатні люди, незалежно від соціального або економічного походження. Не цілком вдалим видається розглядати дане явище у контексті системи, протилежної до аристократії й демократії, а також доволі дискусійним і контраверсійним є визначення меритократичності - як системи організації праці, при якій панує орієнтація на заохочення здобутків й ефективності («кожному - за здібностями») [12].

У Тлумачному термінологічному словнику з конституційного права за загальною редакцією професора Л. Наливайко викладено наступне визначення меритократії - це одна з елітарних концепцій у західній політичній науці, в основу якої покладено принцип індивідуальної заслуги в здійсненні політичної влади й соціального управління. Прибічники цієї концепції виходять з того, що в умовах глобалізації, на відміну від «принципу приписування», на основі якого в минулому до влади приходили внаслідок шляхетного походження або наявності капіталу, а також на заміну традиційної демократії - правління за допомогою організованої більшості - має прийти меритократія, тобто правління осіб, які мають особливі здібності й чесноти, високі інтелектуальні якості та кваліфікацію, що відповідають потребам науково-технічного розвитку [13, с. 318]. На переконання її прихильників, дана ідея або концепція органічно виходить з класичного принципу лібералізму, а саме принципу рівності можливостей.

Поняття меритократії фактично сформувалось у його сучасному розуміння тільки в ХХ ст., проте концепції, на основі яких воно корелює, з'явилися ще на ранніх етапах формування політичної філософії та соціальної етики. Існують окремі публікації, де розкриваються особливості античних варіантів ме- ритократичних ідей на прикладі текстів Платона та інших тогочасних мислителів. Зокрема, специфіка таких ідей пов'язана з образом Сократа, який у Платона виступає, з однієї сторони, в якості ідеального зразка для фі- лософа-правителя, з іншої - маргінального соціального актора, який заперечує всю існуючу суспільну реальність в Афінах. Таким чином, платонівська «меритократія» виростає зі специфічного соціального топосу, сконструйованого Платоном для свого учителя Сократа. Риси філософа-маргінала можна виявити у мудреців і стражів, які правили Кал- ліполісом в «Державі», а також в ідеального правителя в «Політиці».

Не тільки Платон у стародавній Греції, а також і Конфуцій у стародавньому Китаї схожі ідеї висловлював ще в давні часи, до того ж його концепція вважається значно молодшою. Конфуціанство суттєво вплинуло на формування основ китайської цивілізації, заснованої на меритократичних підходах, зокрема концепції, відповідно до якої державою має управляти людина, яка вважає своїм обов'язком творити добро для людей, якій довіряє і яку поважає народ. У спадок від Конфуція залишився постулат, за яким держава завжди повинна боротися за найкращий з найкращих варіантів, обираючи лідерів найвищого рівня.

Термін меритократія вперше згадав у критичному сенсі англійський соціолог Майкл Янг в антиутопії «Піднесення меритократії, 1870-2033» (1958), в якій описує футуристичне суспільство, де суспільна позиція визначається коефіцієнтом інтелекту (IQ) [14]. Така система призводить до революції, під час якої маси скидають гордовиту і відірвану від народу еліту. На його думку, соціальний прогрес залежить від міри поєднання влади й інтелекту, що від використання людського потенціалу, талантів залежить успіх розвитку суспільства. Тобто призначення меритократії вбачалося в інтелектуалізації суспільного життя, розкритті природного обдарування особи.

Подібні позиції та аргументи з'являються і в низці інших творів. Згодом термін «ме- ритократія» набуває поширення у працях прихильників загальної рівності можливостей. Наприклад, у книзі «Майбутнє постін- дустріальне суспільство» (1973) американський політолог Денієл Белл пише, що меритократія дозволить відсунути бюрократію та змінити соціальну будову суспільства в цілому. Він зауважував, що принцип меритократії повинен проникнути в університети, бізнес, уряд; а суспільство, яке не має своїх найкращих людей на чолі провідних інститутів, є соціологічно й морально абсурдним [15-16]. Подібних поглядів дотримувалися й представники неоконсерватизму в західній соціології, насамперед Збігнєв Бжезинський та інші.

Меритократична модель з девізом «кожному по заслугах» спрямована проти несправедливого розподілу політичних цінностей, що ґрунтується на знайомствах, зв'язках, успадкуванні посади тощо. В основі ієрархічної політичної побудови суспільства і держави має бути покладено принцип залежності посади тільки від здібностей і досягнень конкретної особи. Причому чим вища у політичній ієрархії посада, тим розумніші й здібніші люди мають її обіймати. Отже, це своєрідна концепція/система соціальних відносин/принципів управління, за якою влада має здійснюватися людьми, що вирізняються своїми здібностями, досягненнями, професійною компетентністю, а не соціальним походженням чи приписуваним статусом [17].

Впровадження в життя меритократич- ної моделі найбільшою мірою спостерігаємо в історії та сьогоденні Китаю, Сінгапуру, Японії та інших держав. Зокрема, КНР розробила систему відбору й просування політичних лідерів, що передбачає десятиріччя навчання і низку іспитів на різних стадіях їхньої кар'єри. Йдеться про формулу «відбір плюс вибір» (selection plus election): компетентні лідери обираються і просуваються щаблями кар'єри за результатами роботи й суспільної підтримки на підставі опитування громадської думки, внутрішньої оцінки й через різноманітні «локальні» вибори. Лідери, відібрані в такий меритократичний спосіб, забезпечили економічний бум і підняли зі злиднів кілька сотень мільйонів співгромадян.

Вартий уваги меритократичний досвід Японії, що демонструє поширену тенденцію відбору і призначення на державну службу виключно на основі конкурсних іспитів, відповідно до особистих заслуг кандидатів, їх професійної підготовки і ділових якостей, на виявлення яких і спрямовані конкурсні іспити. Це отримало відповідне законодавче закріплення у Конституції та Законі «Про державних службовців» [18].

У західній політичній традиції також знаходимо приклади меритократичних підходів. Наприклад, О. Тоффлер наголошує, що в інформаційному суспільстві діятиме нова концепція влади, заснована не на насильстві, грошах, а на інтелекті й знаннях. При цьому не можна не погодитись із визначальною роллю у підготовці нової еліти з належною освітою, компетентністю, високими моральними якостями саме освітніх закладів, особливо університетів. Тому закономірно, що випускники Оксфордського і Кембриджського вишів обіймають вищі посади у політичній та бізнесовій сферах Великобританії.

Іноді меритократія трактується як нова аристократія, причому її складником є оцінка особистості на підставі врахування її досягнень у співвідношенні до інтелекту та її інтелекту - до коефіцієнта розумового розвитку. Це своєрідна перемога «принципу досягнення» над «принципом прописаності», коли місце в суспільстві здобувається успадкуванням або за допомогою зв'язків. Можливості входження до нового, вищого класу обмежені особистими здібностями, освітою і віковими обмеженнями. Людина у певному віці, усвідомлюючи себе недостатньо освіченою, розуміє, що оптимальний період для здобуття сучасної освіти і відповідного кар'єрного зростання вже змарновано. Як відзначається у літературі, меритократична поляризація суспільства набагато жорсткіша, ніж класова, оскільки якості, що дозволяють людині увійти до «класу інтелектуалів», не надаються як привілей. Потенційно визначені, вони формуються протягом десятиліть її свідомого життя, тому не соціальний статус є умовою належності людини до еліти постіндустріального суспільства, а вона сама формує в собі якості, що роблять її членом цієї еліти [17; 20-23]. Удосконалюючи свої здібності й особисті якості, найбільш успішні отримують високі прибутки як відповідний результат своєї діяльності.

Тут варто згадати США, державу з кращими демократичними традиціями, де поширена формула «self-made man» - «людина, яка зробила себе сама». Йдеться про те, що особистий успіх залежить від працелюбності, здібностей, життєвих ідеалів і настанов, високих моральних чеснот особи. Водночас успіх можна розглядати у цьому контексті як владу над обставинами свого життя або певної спільноти.

Водночас критики меритократії акцентують на тому, що як і раніше важливу роль відіграють спадщина, соціальні й культурні переваги, об'єктивні можливості на ринку праці, а для індивідуального підприємництва - вдача, доступ до якісної освіти й рівень дискримінації. Не завжди демонструється значний і прямий зв'язок між заслугами та результатом, а зростаючий обсяг досліджень у галузі психології та нейронауки де-інде свідчить, що віра в меритократію робить людей більш егоїстичними, менш самокритичними і навіть більш схильними до дискримінаційних дій. Її «ідеологічна алхімія» може перетворити власність на похвалу, матеріальну нерівність на особисту перевагу, спостерігаються випадки, коли багаті й впливові вважають себе продуктивними геніями, як і життєві невдачі стають ознаками особистих недоліків, що пояснює їх відповідний соціальний статус. Визнання впливу зовнішніх чинників, очевидно, означає применшення чи заперечення існування індивідуальних переваг [12; 24].

Згаданий вище Д. Белл, автор апології політичної меритократії, зазначає, що політичну меритократію китайського типу можливо розглядати як альтернативу чи навіть виклик демократії західного типу. Хоча ме- ритократія також на практиці не є досконалою, і тому викликає низку запитань, а саме: чи є можливість поєднати найкращі практики меритократії та демократії? Чи можна структурувати меритократію так, щоб вона вважалася легітимною і уникала порушень, властивих авторитарному правлінню? Його висновок зводиться у даному контексті до того, що Китай може і повинен поліпшувати свою меритократичну систему, здійснюючи перевірку способів ефективного виявлення політично релевантних інтелектуальних здібностей, надання можливостей більшій кількості жінок обіймати керівні посади, систем- нішого використання оцінювання якостей кандидата, яке здійснюють інші лідери. Можна погодитись, що важливо виявляти вади політичної меритократії і виробити механізми їх мінімізації. Так, першочерговими проблемами, пов'язаними з впровадженням політичної меритократії, є: - можливість зловживання владою з боку правителів, обраних відповідно до їхніх здібностей, а не через демократичні вибори; -політична ієрархія може бути заморожена й підриватиме соціальну мобільність; - проблема забезпечення легітимності системи. На думку Д. Белла, консервативність політичних ієрархій може бути подолана завдяки відкритості партії, що перебуває при владі, для вступу до неї представників різних суспільних груп, більшій свободі слова, а також забезпеченню можливості відбору різних типів лідерів; проблему легітимності можна вирішити лише демократичними реформами, з певною формою відкритого схвалення з боку громадян. Задля поєднання політичної мерито- кратії та демократії він пропонує три моделі демократичної меритократії: 1) модель, що об'єднує демократію і меритократію на рівні виборця; 2) горизонтальну модель, що об'єднує демократію і меритократію на рівні центральних політичних інститутів; 3) вертикальну модель з політичною меритократією на рівні центрального уряду і демократією на рівні місцевого управління [15-16]. Остання з них видається оптимальною, найреалістичнішою й найдієвішою.

Українські дослідники акцентують на можливостях реалізації принципів мерито- кратії в умовах сучасного постіндустріаль- ного суспільства, при цьому звертаючи увагу на емоційну меритократію, що поєднує розумовий інтелект з емоційним інтелектом. Так, інтелект і знання, будучи головною цінністю в індустріальному суспільстві, лише у поєднанні з духовним зростанням особистості і принципами справедливості можуть стати генератором розвитку постіндустріально- го суспільства. Реалізація меритократичних принципів вимагає рівного доступу до освіти, послуг охорони здоров'я, прозорості, підзвітності, що дозволить провести відбір кадрового потенціалу і виявити талановитих осіб, які відповідають своїми IQ і EQ критеріям, що дозволяють займати високі управлінські посади. Погоджуємося, що, на жаль, на сьогодні відсутні чіткі й універсальні способи виміру здібностей і схильностей.

Позаяк поєднання концепції емоційної меритократії та спіральної динаміки може бути ефективним при формуванні кадрової політики організації, яка розглядає різні типи мислення, характерні для різних індивідів чи груп, і визначає парадигму світосприйняття, методів керівництва залежно від середовища і умов, у яких вони знаходяться. Правильна діагностика парадигми може в подальшому дозволити за допомогою управлінських впливів трансформувати її в потрібний стан [19].

На наш погляд, важливо звернути увагу на відмінності між меритократією і бюрократією з її кар'єризмом і прагненням отримати переваги від тієї чи іншої посади. Тому в умовах активних реформ, які відбуваються останніми роками в Україні та продовжуються і зараз, вкрай необхідними є прозорі і не- упереджені конкурсні відбори до державних інституцій, як до тих, що вже функціонують, так і до тих, що лише утворюються. Так само і протягом перебування на відповідних посадах в органах державної влади та органах місцевого самоврядування в Україні, на наше переконання, обов'язковими є підвищення професійного рівня, кваліфікації, у встановленому законом порядком атестація, звітування, постійна взаємодія з громадськістю тощо.

Висновки

З огляду на реалії української дійсності, пов'язані зі збройним конфліктом, а також оптимізацією організації та діяльності системи публічної влади на різних рівнях, активізацією євроінтеграційного процесу, іншими чинниками, такий феномен як мерито- кратія потребує подальшого всестороннього вивчення представниками різних галузей сучасної науки. Безумовно, закріплені у Конституції України та багатьох інших законах основні правові цінності, вершину яких становлять конституційні цінності, віддзеркалюють кращі національні і світові правові традиції, універсальні і регіональні стандарти, чесноти та ідейні настанови тощо. Проте фактична діяльність багатьох владних органів, окремих їх представників демонструє необхідність удосконалення конкурсних процедур, впровадження кращих світових практик і засад реформування публічної влади. Видається, що впровадження, поряд з іншими усталеними і результативними, таких засад, як меритократія сприятиме не лише модернізації реформи системи публічної влади в Україні, а й сприятиме підвищенню політичної і правової свідомості, культури, включаючи електоральну, професіоналізму службовців і добробуту людини, територіальних громад та інших спільнот, національній єдності, постконфліктному миробудівництву.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Закон України від 28червня 1996 р. №254к/96-ВР.

2. Камінська Н. В., Демиденко В. О. Теоре- тико-правові детермінанти конституційних цінностей. Конституційні цінності: правова природа та практика реалізації: збірник тез міжнар. науково-практ. конфер. (м. Хмельницький, 17травня 2019 р.). [у 2-х част.]. Част. 1. Хм., 2019. С. 207-209.

3. Маркуш М. Конституційні цінності як основоположні засади в кримінальному процесі України. Вісник Конституційного Суду України. 2013. № 6. С. 73-85.

4. ShaptalaN., KaminskaN. Constitutionalism as a philosophical and legal category and a socio-political phenomenon. Journal of Legal, Ethical and Regulatory Issues. Volume 23, Issue 2, 2020.

5. Савчин М. Конституційні цінності та конституційна юриспруденція в Україні. Вісник Конституційного Суду України. 2010. № 1. С. 111-120.

6. Савчин М. Основоположні цінності і принципи конституційного порядку: лекція.

7. ГрищукО.В. Конституційні цінності: філософські та судові аспекти: монографія. Вид. 2-е, доопр. і доповн. Київ : Ваіте, 2020. 530 с.

8. Радишевська О. Р. Конституційні цінності як аксіологічний чинник формування загального адміністративного права України.

9. КрусянА.Р. Політико-правові цінності сучасного українського конституціоналізму (в контексті аксіологічного виміру конституційного права). Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. Од., 2012. С. 3-13.

10. СалейМ.І. Характерні ознаки конституційних цінностей.

11. Тлумачний термінологічний словник з конституційного права / за заг. ред. д.ю.н., проф. Л. Р. Наливайко. К.: «Хай-Тек Пресс», 628 с.

12. YoungM. The rise of the meritocracy, 1870-2033: An essay on education and inequality. London, 1958. 11р.

13. BellD. On meritocracy and equality. National Affairs. 1972. Vol. 29. Р. 29-68.

14. Деніел Белл. Китайська модель. Політична меритократія та межі демократії. Київ, 312 с.

15. А ви знаєте, що таке меритократія?

16. СтрельченкоО.Г. Публічна служба в Японії.

17. МамчинМ.М., ЯричевськаЯ.І. Мери- тократичний підхід до управління на різних рівнях у спіральній динаміці. Ефективна економіка. 2021. №4.

18. JamesE. McClellan III, Harold Dorn. Science and Technology in World History. Second Edition. Johns Hopkins university press, 2006. P 121.

19. McNameeS.J., MillerR.K. The Meritocracy Myth. Sociation Today. Spring, 2004. Vol.2, №1.

20. Пархоменко-КуцевілО.І. Мери- тократія як основа формування кадрів в системі публічного управління. Державно-управлінські студії. 2018. №6(8).

21. ОхотниковаО.В. Теоретичні засади формування меритократичного підходу до відбору кадрів в системі публічного управління. Аспекти публічного управління. 2018. №10. С.31-36.

22. Віра в меритократію не тільки помилкова: вона шкідлива для вас.

References

1. Verkhovna Rada Ukrainy. (1996). Konstytutsiia Ukrainy: Zakon Ukrainy №254r/96-VR.

2. Kaminska,N.V., Demydenko,V. O. (2019). Teoretyko-pravovi determinanty konstytutsiinykh tsinnostei. Konstytutsiini tsinnosti: pravova pryroda ta praktyka realizatsii : zbir. tez mizhnar. naukovo-prakt. konfer. (m.Khmelnytskyi, 17travnia 2019r.). [u 2-kh chast.]. Chast. 1. Khm., рр. 207-209 [in Ukrainian].

3. Markush,M. (2013). Konstytutsiini tsinnosti yak osnovopolozhni zasady v kryminalnomu protsesi Ukrainy. Visnyk Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy, 6, 73-85 [in Ukrainian].

4. Shaptala, N., Kaminska,N. (2020). Constitutionalism as a philosophical and legal category and a socio-political phenomenon. Journal of Legal, Ethical and Regulatory Issues, Vol. 23, Iss.2.

5. Savchyn,M. (2010). Konstytutsiini tsinnosti ta konstytutsiina yurysprudentsiia v Ukraini. Visnyk Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy, 1, 111-120 [in Ukrainian].

6. Savchyn, M. Osnovopolozhni tsinnosti i pryntsypy konstytutsiinoho poriadku: lektsiia.

7. Hryshchuk,O.V. (2020). Konstytutsiini tsinnosti: filosofski ta sudovi aspekty. Vyd. 2-e, doopr. i dopovn. Kyiv: Vaite [in Ukrainian].

8. Radyshevska, O. R. Konstytutsiini tsinnosti yak aksiolohichnyi chynnyk formuvannia zahalnoho administratyvnoho prava Ukrainy.

9. Krusian,A.R. (2012). Polityko- pravovi tsinnosti suchasnoho ukrainskoho konstytutsionalizmu (v konteksti aksiolohichnoho vymiru konstytutsiinoho prava). Aktualni problemy polityky: zb. nauk. pr. Od., pp. 3-13 [in Ukrainian].

10. Salei,M.I. Kharakterni oznaky konstytutsiinykh tsinnostei.

11. Tlumachnyi terminolohichnyi slovnyk z konstytutsiinoho prava. (2016) / za zah. red. d. yu. n., prof. L.R. Nalyvaiko. K.: «Khai-Tek Press» [in Ukrainian].

12. Young,M. (1958). The rise of the meritocracy, 1870-2033: An essay on education and inequality. London.

13. Bell,D. (1972). On meritocracy and equality. National Affairs, Vol. 29, 29-68.

14. Bell, Deniel. (2017). Kytaiska model. Politychna merytokratiia ta mezhi demokratii. Kyiv [in Ukrainian].

15. A vy znaiete, shcho take merytokratiia?

16. Strelchenko,O.H. (2013). Public service in Japan.

17. Mamchyn,M. and Yarychevska,Y. (2021). Meritocratic approach to managing higher-level companies in spiral dynamics. Efektyvna ekonomika [Online], vol. 4.

18. JamesE. McClellan III, Harold Dorn. (2006). Science and Technology in World History. Second Edition. Johns Hopkins university press, 121.

19. McNamee,S.J., Miller,R.K. (2004). The Meritocracy Myth. Sociation Today, Spring, Vol.2, 1.

20. Parkhomenko-Kutsevil,O.I. (2018). Meritocracy as a basis of personnel formation in the system of public administration. Derzhavno- upravlinski studii, vol.6(8).

21. Okhotnykova,O.V (2018). Theoretical principles of meritocratic approach to the selection of personnel in the system of public administration. Aspekty publichnoho upravlinnia, vol. 10, 31-36 [in Ukrainian].

22. Vira v merytokratiiu ne tilky pomylkova: vona shkidlyva dlia vas.

Размещено на Allbest.ru