Державно-управлінські рішення в управлінні розвитком системи охорони здоров'я населення

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова

Кафедра публічного управління та адміністрування

Спеціальність 281 «Публічне управління та адміністрування»

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Державно-управлінські рішення»

на тему:

Державно-управлінські рішення в управлінні розвитком системи охорони здоров'я населення

Виконав Шапінко І.О.

Студент 4 курсу 1 групи

Керівник: Ваганова Л.В., доцент

м. Хмельницький - 2021 рік



План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика державно-управлінських рішень у сфері охорони здоров'я

1.1 Теоретичні підходи до побудови механізму прийняття та реалізації державно-управлінських рішень

1.2 Аналіз зарубіжного досвіду управління в сфері охорони здоров'я

Розділ 2. Аналіз державно-управлінських рішень в сфері охорони здоров'я

2.1 SWOT-аналіз державно-управлінських рішень у сфері охорони здоров'я.

2.2 Функції держави та рішення щодо їх реалізації в сфері охорони здоров'я

Розділ 3. Розроблення рекомендацій щодо вдосконалення державно-управлінської діяльності в сфері охорони здоров'я

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми: Станом на сьогодення, ключову роль у забезпечені належного рівня життя усіх жителів держави відіграє інститут охорони здоров'я. Адже здоров'я людини є одним із основоположних показників, який першим ураховується при розрахунку індексу розвитку людини - різногранного показника, що у свою чергу застосовується, як для визначення загального рівня розвитку суспільства тієї чи іншої країни, так і для розрахунку показника ефективності державного управління.

Сучасні світові соціально-економічні процеси, перетворення та кризисна ситуація, спричинена Covid-19, яка пройшлася по системі держаного управління охороною здоров'я, спричинили нагальну потребу в реформуванні та покращені медичної сфери усіх світових держав, і Україна в їх числі. Сучасна ситуація зумовлює необхідність змін у правових, економічних і організаційних основах збереження, зміцнення і відновлення здоров'я громадян. При цьому слід наголосити на тому, що реформи базуються на наукових засадах, які включають базисні категорії науки державного управління та управління у сфері охорони здоров'я.

Пройшло достатньо часу, щоб оцінити результати реформування системи охорони здоров'я в Україні. Як свідчить проведений нами аналіз, реформа галузі охорони здоров'я поки що дала мало позитивних результатів. По-перше, це можна пояснити тим, що реформування охорони здоров'я відбувалося в умовах загальноекономічної кризи. По-друге, на результатах діяльності системи охорони здоров'я негативно позначився і взятий на початку реформ курс на скорочення кількості лікувально-профілактичних закладів та, відповідно, скорочення кількості медичного персоналу. А, по-третє, упродовж останніх років знизився інтерес керівництва галузі до наукових напрацювань, що 8 навіть стало причиною поширення думки про те, що з переходом до ринкових відносин роль науки в державному управлінні охороною здоров'я зменшується.

Такий орієнтир реформ потребує переформатування політики, стратегії і менеджменту в системі охорони здоров'я з метою досягнення доступності медичної допомоги для всіх, формування якісної, високотехнологічної та ефективної сфери охорони здоров'я громадян.

Виходячи з викладеного вище маємо всі підстави наголосити на тому, що актуальність і своєчасність дослідження теорії та практики державного управління системою охорони здоров'я України зумовлюється, передусім, тим, що XXI ст. має стати епохою наукового державного управління.

Об'єкт дослідження - ефективність державно-управлінських рішень у сфері охорони здоров'я населення.

Предмет дослідження - система охорони здоров'я України, як складова управлінського апарату держави.

Методи дослідження: аналіз, порівняння, синтез, аналогія SWOT-аналіз та оцінка.

Завдання дослідження:

- Дослідити теоретичні підходи до побудови механізму прийняття та реалізації державно-управлінських рішень;

- Проаналізувати кращі практики механізмів управління в сфері управління охороною здоров'я населення;

- Проаналізувати систему управління охороною здоров'я в Україні;

- Визначити сильні та слабкі сторони, а також можливості та загрози в зовнішньому середовищі системи охорони здоров'я;

- Розроблення та дослідження матриці SWOT-аналізу для сфери охорони здоров'я;

- Оцінка рішень держави для виконання її основних функцій в сфері охорони здоров'я.



Розділ 1. Загальна характеристика державно-управлінських рішень у сфері охорони здоров'я

1.1 Теоретичні підходи до побудови механізму прийняття та реалізації державно-управлінських рішень

Державно-управлінські рішення у сфері охорони здоров'я населення - це діяльність особливого роду, сутність якої проявляється у цілепокладанні з урахуванням врахуванні системи цінностей, пріоритетів її розвитку та розумінні ситуації, у які перебуває дана система шляхом моніторингу показників ефективності, регулюванню та контролю за ситуацією за допомогою творення та застосування нормативно-правових актів у сфері медицини. Іншими словами, державне управління - це матеріальний прояв державної влади.

Як різновид соціальної взаємодій, державно-управлінські рішення мають, як загальні, так і специфічні властивості. Характеризуючи будь-яку соціальну систему управління доцільно виділяти у ній наступні загальні властивості:

- наявність суб'єктів й об'єктів управління;

- виконання ряду певних завдань поставлених перед системою (функцій управління);

- наявність структурного взаємозв'язку між елементами системи та оформлення належного зв'язку між ними;

- присутність усталених законів функціонування;

- присутність закономірностей та принципів, на яких побудована система;

- залучення у діяльності низки методів, що складають загальну методологію;

- виконання загально управлінських процедур та ряду операцій.

Поряд з цим державне управління має суттєві відмінності, основні з яких полягають в такому:

* масштабність і складність. Суспільство як об'єкт державного управління є незрівнянно складнішою системою, що поєднує всі сфери життєдіяльності країни. Це, відповідно, зумовлює значну розгалуженість структури, складну ієрархію органів державного управління;

* пріоритет загальнодержавних інтересів. Пошук державно-управлінських рішень, прийняття постанов і програм завжди пов'язані з вибором, необхідністю йти на компроміси. Але за будь-яких умов з усіх альтернативних варіантів обирається саме те рішення, яке найбільшою мірою відповідає національним інтересам;

* вплив середовища. На органи державного управління різного рівня можуть впливати специфічні зовнішні сили, до яких передусім слід віднести: виборців, політичні організації, громадські об'єднання. Важливо володіти ситуацією, не підпадаючи під диктат середовища;

* підвищені вимоги до раціональності рішень. Рішення, що приймаються органами державної влади та оформляються у вигляді актів, мають ураховувати обов'язковість та вплив на все населення, сфери діяльності, території. Рішення, що приймаються в інших видах управління, наприклад комерційного, мають внутрішню спрямованість і не є загальнообов'язковими для інших суб'єктів і об'єктів;

* колективна відповідальність. Члени уряду, як правило, несуть групову відповідальність за вироблену урядову політику, її реалізацію та отримані результати. Якщо уряд втрачає довіру органу законодавчої влади, він мусить у повному складі піти у відставку;

* компетентність і професіоналізм державних службовців. Вимоги щодо високого рівня компетентності та професіоналізму керівників і спеціалістів органів державного управління об'єктивно зумовлюються масштабністю матеріальних та моральних втрат громадян країни від прийняття та здійснення хибних рішень;

* критерії результативності. Під час визначення результативності діяльності органів державного управління переважно використовуються правові та соціальні критерії. Водночас як комерційні організації спрямовують свої зусилля на одержання прибутків, що свідчить про пріоритет економічних критеріїв;

* часова перспектива, тривалість перебування на посаді.

Керівники органів державної влади, посадові особи мають більш обмежену часову перспективу для втілення своїх ідей чи програм, адже тривалість їх перебування на посадах, що обіймаються, великою мірою залежить від результатів виборів і змін в уряді;

* правове середовище. Державне управління здійснюється в умовах значно сильнішого впливу законодавства порівняно з управлінням, наприклад, комерційними організаціями. Закони визначають межі правового середовища, у якому мають здійснювати свою діяльність управлінські органи. Роль правового фактора значно підвищується на етапі побудови демократичного суспільства та переходу до ринкових відносин;

* специфіка системи добору персоналу. Відмінні особливості системи добору персоналу органів державного управління полягають насамперед у тому, що організаційно-функціональні принципи державної служби визначені майже в 150 законодавчих та інших актах, які регламентують відносини державно-службового характеру. Передбачено специфічну систему планування робочих місць, існує своя політика, практика і процедури прийняття на державну службу, її проходження та звільнення;

* етика державної служби. До моральної свідомості та етичної поведінки державних службовців висуваються особливо високі вимоги, що суттєво впливає на рівень довіри до влади;

* відкритість (прозорість) державно-управлінських процесів, участь громадян. Відмінною рисою державно-управлінських процесів є обов'язкова їх відкритість під час ухвалення рішень, пряма та непряма участь громадськості в процесі державного управління (групи тиску, консультативно-дорадчі органи, референдуми тощо).

1.2 Аналіз зарубіжного досвіду управління в сфері охорони здоров'я

Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я» визначає, що держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію [8]. Варто зазначити, що останнім часом відбулися значні зміни, розроблені та прийняті нормативно-правові акти, якими розпочато процес реформування сфери охорони здоров'я [10; 9].

Незважаючи на те, що протягом 2014-2019 років в реформуванні системи охорони здоров'я відбулися певні досягнення, сфера охорони здоров'я залишається ще в досить критичному стані. Зокрема, основною з проблем на сьогодні є поглиблення кадрової кризи: кадровий дефіцит на первинній ланці, особливо в сільській місцевості та в системі екстреної медичної допомоги, брак кваліфікованих управлінських кадрів [2].

У 2019 році Кабінетом Міністрів України було схвалено стратегію розвитку медичної освіти в Україні. Однією з причин схвалення Стратегії було прийняття ряду законодавчих актів щодо зміни моделі фінансування системи охорони здоров'я. Зокрема, Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», відповідно до якого, держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій. Також згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я» медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоровця та фізичними особами підприємцями, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.

Вперше в історії незалежної України офіційно затвердили документ, який передбачає комплексний підхід до змін в медичній освіті. Це дозволить у найближчі 10 років втілити фундаментальні зміни і повністю змінити підхід до відбору, навчання і професійного становлення українських медиків [7].

Головним завданням медичної освіти у цій Стратегії є забезпечення надання громадянам якісної медичної допомоги завдяки високому рівню підготовки медичних працівників [11]. Але головна мета медичної освіти - це підготовка високопрофесійних медичних працівників, які будуть надавати якісні послуги охорони здоров'я. Схвалення Стратегії має вирішальне значення для реформування кадрової політики у сфері охорони здоров'я. Проте питання підготовки керівних кадрів-лідерів виходить за межі виключно медичної освіти і потребує подальших досліджень, напрацювань.

В США немає єдиного підходу до підготовки керівних кадрів-лідерів. Згідно з останніми дослідженнями деякі заклади охорони здоров'я безпосередньо запроваджують різні за тривалістю та інтенсивністю як програми підготовки керівних кадрів різних рівнів, так і програми підготовки власне лідерів [15]. У структурі інших закладів є спеціальні підрозділи, які забезпечують планування, організацію та проведення цих курсів для керівних кадрів-лідерів. Зазвичай вони мають офіційну програму з чіткими цілями курсу, унікальними критеріями відбору слухачів, планом збору даних про індивідуальне вдосконалення та моніторингом працевлаштування випускників на ключові лідерські посади. Інші заклади підписують короткострокові угоди з організаціями або зовнішніми експертами, що надають подібні послуги. Багато установ направляють персонал на стажування до університетів, де потрібні програми розроблені та практикуються тривалий час. Загалом підготовка керівних кадрів-лідерів у США відбувається за трьома основними напрямами: формування сильної організації, формування сильної команди, формування майбутнього охорони здоров'я (рис. 1).

Для побудови сильної організації необхідні ідеали, стандарти, поведінка, які сприяють унікальності закладу, розвиток середовища однодумців, адаптація до змін. Вимоги, які висуваються до сильної команди: чітка горизонтальна та вертикальна співпраця, здатність співпереживати, людино центричний підхід до добробуту. При плануванні майбутнього варто враховувати потенційні зміни у сфері охорони здоров'я в цілому, необхідні інвестиції і підготовка талановитих кадрів усіх рівнів. Багато університетів США пропонують сертифіковані програми підготовки лідерів для сфери охорони здоров'я.

Рис. 1. Складові підготовки керівних кадрів в США. Примітка: складено автором на основі джерела [15]

Наприклад, Університет Корнелла (Нью-Йорк) пропонує двотижневі курси з вивченням таких програм: управління змінами у сфері охорони здоров'я, формування стратегії розвитку закладу, основи стратегічного мислення, ефективна взаємодія в команді. Гаслом однотижневої програми Стенфордського університету є «Інновації. Лідерство. Резильєнтність». Тобто сучасні керівні кадри-лідери повинні демонструвати усі три якості. Дюкським університетом (Дарем) розроблено однорічну програму лідерства для отримання знань та навичок з управління змінами в здоров'ї та добробуті. Університет Widener (Честер) пропонує максимально гнучкі програми з лідерства переважно в он-лайн форматі з вивченням політики у сфері охорони здоров'я, законодавчого забезпечення, професійної комунікації, освіти дорослих. У світі є поширеною класифікація лідерів у сфері охорони здоров'я на три основні типи. Транзакційні - лідері, що здійснюють свої повноваження в межах існуючих норм і стандартів. Зазвичай вони не є гнучкими, не схильні до ризиків, але зосереджені на ефективності, контролі, стабільності, передбачуваності. Трансформаційні - лідери , які готові до змін, впроваджують їх та формують майбутнє. Лідери-службовці - зосереджені на наданні послуг, оскільки мають природну схильність допомагати іншим. Трансформаційні лідери та лідери-службовці сприяють удосконаленню закладу, у той час як транзакційні підтримують статус [16].

Загалом у країнах Європейського Союзу відсутні єдині стандарти вимог до кандидатів на зайняття керівних посад у закладах охорони здоров'я, які б розповсюджувались на весь Європейський Союз. Досвід країн ЄС показує, що в медичних організаціях з інтенсивним режимом роботи успіх досягається лише, якщо керівний персонал розуміється на питаннях управління та володіє компетенціями, які необхідні для організації ефективної діяльності з виконання поставлених завдань [13, с.14].

Володіння лідерськими компетенціями має вирішальне значення і для публічних службовців у сфері охорони здоров'я. ВООЗ разом з Центром політики, управління та лідерства у сфері охорони здоров'я була організована перша Європейська академія лідерства у сфері охорони здоров'я у 2018 році у Римі [17]. Захід було організовано з метою поширення серед учасників стратегій удосконалення лідерських компетенцій, формування спільного бачення моделі лідерства у сфері охорони здоров'я в Європі. Робота учасників заходу спрямовувалась на вирішення таких питань: розвиток лідерських компетенцій, сучасні виклики у сфері охорони здоров'я, стабільність системи охорони здоров'я.

Висновки до розділу 1

Становлено, що з метою формування та реалізації публічної політики щодо підготовки керівників для сфери охорони здоров'я необхідно прийняти комплекс політичних і управлінських рішень щодо удосконалення такої підготовки, а також використати позитивний досвід європейських країн. Незважаючи на те, що в світі відсутні єдині підходи до підготовки керівних кадрів-лідерів, необхідність їх спеціальної підготовки є безперечною в умовах сучасних викликів перед сферою охорони здоров'я. Так, у США переважна більшість закладів охорони здоров'я самі визначають, а в деяких випадках й забезпечують, участь співробітників у тих чи інших програмах підвищення кваліфікації керівних кадрів. Більшість провідних закладів вищої освіти у США пропонують значну кількість програм підготовки керівних кадрів-лідерів для сфери охорони здоров'я. Усі ці програми максимально орієнтовані на забезпечення зручності учасників програм щодо формату, тривалості, інтенсивності заходу, способу контролю отриманих знань, вручення дипломів, сертифікатів та іншого. В європейських країнах також, при відсутності єдиного підходу, підготовка керівних кадрів-лідерів поширена і різноманітна як для керівників закладу так і для публічних службовців у сфері охорони здоров'я. Крім того у світі стрімко змінились пріоритети у кадровій політиці у сфері охорони здоров'я, а саме підходи до підготовки керівних кадрів-лідерів. Замість лідерів, які чітко йдуть до своєї мети, виникла потреба у лідерах, які здатні сформувати сильну команду, співпереживати іншим, демонструвати справедливість, неупередженість, недопущення дискримінації до пацієнтів. На нашу думку, в Україні в умовах динамічного реформування системи охорони здоров'я підхід до підготовки керівних кадрів - лідерів повинен бути більш-менш уніфікований, закріплений стратегічними документами. Є значна потреба у керівних кадрах, які мислять стратегічно та інноваційно, оперативно приймають управлінські рішення, а також активно впроваджують зміни.



Розділ 2. Аналіз державно-управлінських рішень в сфері охорони здоров'я

2.1 SWOT-аналіз державно-управлінських рішень у сфері охорони здоров'я

Зважаючи на динамічний темп змін, які спостерігаються в сфері охорони здоров'я за період 2019-2021, виникає гостра необхідність у прийнятті ефективних управлінських рішень, які, у свою чергу, допоможуть уряду сформулювати в подальшому майбутньому стратегію розвитку охорони здоров'я населення.

Стратегічне планування включає розробку стратегій і основних методів її реалізації, створення і підтримання стратегічної відповідальності між цілями Міністерства охорони здоров'я (МОЗ), його потенційними можливостями у внутрішньодержавному та світовому середовищах з урахуванням усіх можливих ризиків та загроз на шляху реалізації стратегії. Сьогодні реформа здійснюється за такими пріоритетними напрямами

- медична реформа;

- громадське здоров'я;

- спеціалізована медицина;

- доступні та якісні лікарські засоби.

За кожним із напрямів реалізовуються завдання, спрямовані на забезпечення фінансування системи охорони здоров'я, підвищення заробітної плати медичних працівників, створення ефективної системи контролю якості надання медичної допомоги, розробка та оновлення національних галузевих стандартів та протоколів лікування, впровадження державної оцінки медичних технологій, створення конкурентного середовища для медичних закладів, розвиток добровільного медичного страхування, розвиток державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров'я, залучення приватного капіталу, пільгове оподаткування за рахунок податку на прибуток, розвиток спроможної мережі закладів охорони здоров'я, розвиток телемедицини, eHealth, розвиток високотехнологічної медицини і системи трансплантації, системи екстреної медичної допомоги, забезпечення медичною допомогою пацієнтів з туберкульозом, психічними захворюваннями, орфанними захворюваннями, впровадження та реалізація Національної стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями, визначення основних засад та механізмів функціонування системи громадського здоров'я в Україні, враховуючи виклики та загрози пов'язані із поширенням у світі та на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», удосконалення законодавства в сфері обігу лікарських засобів з метою забезпечення прозорості фармацевтичного ринку, забезпечення розвитку медичної освіти і науки. Така стратегія повинна враховувати основні фактори, що впливають на організацію, тому на нашу думку доцільно проводити дослідження в розрізі SWOT-аналізу.

Термін "SWOT-аналіз" від скорочення перших літер англійських слів "сильні та слабкі сторони, можливості та загрози" (Strength, Weaknesses, Opportunities, Threats).

SWOT-аналіз передбачає групування факторів впливу на зовнішні та внутрішні (відносно організації) та їх аналіз з позиції позитивного чи негативного впливу на діяльність організації (рис 2). Основні завдання SWOT-аналізу:

· визначення можливостей;

· виявлення загроз і розробка заходів щодо зменшення їхнього впливу;

· виявлення сильних сторін організації і зіставлення їх з можливостями;

· визначення слабких сторін організації та розроблення стратегічних напрямів їх подолання;

· виявлення конкурентних переваг та формування стратегічних пріоритетів.

Рис. 2. «Матриця SWOT-аналізу організації». Примітка Складено автором на основі джерела [16]

державний управлінський рішення охорона здоров'я

Отже, для складання матриці SWOT-аналізу необхідно дослідити кожне з чотирьох її полей:

Загрози:

- Відсутність детальної узгодженої і затвердженої національної стратегії розвитку ОЗ

- Економічний спад і відповідний перерозподіл видатків бюджету - зменшення для ОЗ

- Низький рівень з/п медичного персоналу і втрата її мотивуючих функцій.

- Брак коштів на капітальні видатки галузі.

- Ліквідація програм реімбурсації вартості ліків для населення.

- Несвоєчасні поставки ліків (вакцин) за національними програмами.

- Наслідки військових дій на території України. Повільне проведення дерегуляції галузі ОЗ.

- Попередній розвиток системи ОЗ, в якій головну роль відіграють вузькі фахівці і яка орієнтована в основному на лікування в стаціонарі, випускає з виду важливі потреби охорони здоров'я та соціального захисту і вимагає більших витрат, на відміну від систем, в яких увага приділяється зміцненню здоров'я і профілактиці захворювань.

Слабкі сторони:

- Знос основних фондів, в т.ч. приміщень закладів ОЗ.

- Низька укомплектованість лікарями первинної ланки, третина з яких пенсійного і передпенсійного віку.

- Недостатнє забезпечення обладнанням.

- Слабке впровадження комп'ютеризації галузі.

- Недостатнє впровадження в діяльність стандартів і протоколів медичної допомоги.

- Наявність корпоративної конкуренції за сфери впливу (між первинною і вторинною ланками) і відповідний конфлікт інтересів головних лікарів.

- Слабка внутрішня і міжсекторальна співпраця.

- Недостатнє залучення громад та населення до поширення здорового способу життя

Сильні сторони:

- Організаційно оформлена автономія первинної ланки і усунуто роздробленість її організаційних структур. Замість майже 600 закладів Першої Медико-Санітарної Допомоги (ПМСД) ( в т.ч. 140 амбулаторій і 373 ФАПів) було створено 32 центри ПМСД.

- В області є приклади успішного впровадження програм місцевих стимулів для лікарів і повної укомплектованості кадрами ПМСД.

- Здійснюється оптимізація ліжкового фонду відповідно до встановлених нормативів

- Створено ТМО «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Запорізької облради. Служба екстреної медичної допомоги функціонує під єдиним центром управління на всій території області.

- Оновлено парк автомобілів Швидкої медичної допомоги (ШМД) (всі з GPS).

- Створено обласний пренатальний центр.

Можливості:

- МОЗ підготовлено низку законопроектів з удосконалення діяльності галузі ОЗ

- Запорізька область є однією з 8 областей, що беруть участь у проекті Світового Банку "Поліпшення охорони здоров`я на службі у людей", що має на меті розбудову медичної інфраструктури та підвищення якості медичних послуг в Україні:

1. впровадження нового фінансового механізму в медичній сфері,

2. профілактика, раннє виявлення та лікування серцево-судинних і онкологічних захворювань,

3. удосконалення ПМСД,

4. приведення нормативно-правових актів до кращих світових стандартів,

5. проведення інформаційно-роз'яснювальної кампанії для населення,

6. впровадження системи громадського здоров'я,

7. комп'ютеризація галузі.

- Співпраця з бізнес-сектором регіону та громадянським суспільством.

Таблиця 1

Матриця SWOT-аналізу Міністерства охорони здоров'я

Загрози:	Можливості:
- Відсутність детальної узгодженої і затвердженої національної стратегії розвитку ОЗ - Економічний спад і відповідний перерозподіл видатків бюджету - зменшення для ОЗ - Низький рівень з/п медичного персоналу і втрата її мотивуючих функцій. - Брак коштів на капітальні видатки галузі. - Ліквідація програм реімбурсації вартості ліків для населення. - Несвоєчасні поставки ліків (вакцин) за національними програмами. - Наслідки військових дій на території України. Повільне проведення дерегуляції галузі ОЗ. - Попередній розвиток системи ОЗ, в якій головну роль відіграють вузькі фахівці і яка орієнтована в основному на лікування в стаціонарі, випускає з виду важливі потреби охорони здоров'я та соціального захисту і вимагає більших витрат, на відміну від систем, в яких увага приділяється зміцненню здоров'я і профілактиці захворювань.	- МОЗ підготовлено низку законопроектів з удосконалення діяльності галузі ОЗ - Запорізька область є однією з 8 областей, що беруть участь у проекті Світового Банку "Поліпшення охорони здоров`я на службі у людей", що має на меті розбудову медичної інфраструктури та підвищення якості медичних послуг в Україні: 8. впровадження нового фінансового механізму в медичній сфері, 9. профілактика, раннє виявлення та лікування серцево-судинних і онкологічних захворювань, 10. удосконалення ПМСД, 11. приведення нормативно-правових актів до кращих світових стандартів, 12. проведення інформаційно-роз'яснювальної кампанії для населення, 13. впровадження системи громадського здоров'я, 14. комп'ютеризація галузі. - Співпраця з бізнес-сектором регіону та громадянським суспільством.
Слабкі сторони:	Сильні сторони:
- Знос основних фондів, в т.ч. приміщень закладів ОЗ. - Низька укомплектованість лікарями первинної ланки, третина з яких пенсійного і передпенсійного віку. - Недостатнє забезпечення обладнанням. - Слабке впровадження комп'ютеризації галузі. - Недостатнє впровадження в діяльність стандартів і протоколів медичної допомоги. - Наявність корпоративної конкуренції за сфери впливу (між первинною і вторинною ланками) і відповідний конфлікт інтересів головних лікарів. - Слабка внутрішня і міжсекторальна співпраця. - Недостатнє залучення громад та населення до поширення здорового способу життя	- Організаційно оформлена автономія первинної ланки і усунуто роздробленість її організаційних структур. Замість майже 600 закладів Першої Медико-Санітарної Допомоги (ПМСД) ( в т.ч. 140 амбулаторій і 373 ФАПів) було створено 32 центри ПМСД. - В області є приклади успішного впровадження програм місцевих стимулів для лікарів і повної укомплектованості кадрами ПМСД. - Здійснюється оптимізація ліжкового фонду відповідно до встановлених нормативів - Створено ТМО «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Запорізької облради. Служба екстреної медичної допомоги функціонує під єдиним центром управління на всій території області. - Оновлено парк автомобілів Швидкої медичної допомоги (ШМД) (всі з GPS). - Створено обласний пренатальний центр.

Примітка: розроблено автором на основі джерела [7]:

У підсумку талб.1 можна провести ефективність використання сильних сторін та можливостей МОЗ урядом у проведеній реформі 1 квітня 2020 р. Програма медичних гарантій на рівні вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги.

Станом на вересень 2020 року з НСЗУ законтрактовано 3095 надавачів медичних послуг населенню, яким виплачено 51,6 млрд. грн. за надання послуг пацієнтам за Програмою медичних гарантій. З них: 13,3 млрд. грн. виплачено закладам первинної ланки; 29,7 млрд. грн. - закладам, що надають вторинну (спеціалізовану) допомогу; 3,7 млрд. грн. - закладам екстреної медичної допомоги. Також 4,9 млрд. грн. виплачено медичним закладам, що надають допомогу пацієнтам хворим на COVID-19, або з підозрою на нього.

З січня по вересень 2020 року чисельність українців, які підписали декларації з лікарями зросла на 1,5 млн., 30 млн. 610 тис. українців вже уклали декларації з лікарями первинної ланки.

На надання населенню первинної допомоги законтрактовано 1682 надавачів, з яких 1102 - комунальні заклади охорони здоров'я, 206 - приватні, 374 - лікарі ФОП. Кількість надавачів первинної допомоги, які уклали договір з НСЗУ станом на 01.10.2020 року на 216 більше, ніж було на кінець минулого року. Причому 75% з них є приватними або лікарями ФОП.

Зросла також і чисельність лікарів, які надають пацієнтам первинну допомогу, з початку року їх стало більше на понад 800 осіб.

На даний момент первинна ланка медичної допомоги відіграє важливу роль у боротьбі з пандемією. Суттєво зросла завантаженість на лікарів, адже до них в першу чергу звертаються пацієнти з підозрою на COVID-19. В майже 600 закладах первинної медичної допомоги було сформовано 1051 мобільну бригаду.

Спеціалізовану медичну допомогу отримали понад 290 тисяч пацієнтів за пріоритетними послугами у квітні-серпні 2020 року. У Програмі медичних гарантій цього року визначено 5 пріоритетних медичних послуг, які перебувають у фокусі особливої уваги:

- лікування гострого мозкового інсульту;

- лікування гострого інфаркту міокарда;

- допомога при пологах;

- допомога у складних неонатальних випадках;

- інструментальні обстеження для ранньої діагностики онкологічних захворювань.

На сьогодні медичними закладами отримано 2,7 млрд. грн. за надання пріоритетних послуг пацієнтам.

До Програми медичних гарантій також входить програма реімбурсації “Доступні ліки”, за якою пацієнти можуть отримати медикаменти для лікування серцево-судинних захворювань, діабету ІІ типу та бронхіальної астми за рецептом лікаря безоплатно або з незначною доплатою. На сьогодні пацієнти можуть отримати 264 найменування таких лікарських засобів, 85 з них на безоплатній основі. Отримати ліки пацієнти можуть в понад 8,5 тисяч аптек по всій країні. Програмою “Доступні ліки” користуються 2,4 млн. пацієнтів. За відпущені аптеками ліки з початку року НСЗУ виплачено 686,6 млн. грн.

Також вдале поєднання усіх компонентів SWOT-аналізу дозволило прийняти ефективні управлінські рішення МОЗу, які позитивно відобразилися на таких сферах діяльності організації:

1. Підвищення заробітної плати медичним працівникам

З 1 вересня 2020 року медичні працівникам підвищено заробітну плату, а саме +70% (3561 грн.) посадового окладу для лікарів та +50% (2362 грн.) для медичних сестер, +25% (1181 грн.) для молодших медичних сестер.

2. Розвиток цифрових трансформацій в охороні здоров'я

Забезпечено доступність та стабільність роботи eHealth в режимі 24/7, утворено комітет SDLC з метою ефективного управління розробкою функціоналу системи та розроблено RoadMap (дорожню карту розробок компонентів eHealth).

Зменшено адміністративне навантаження на медичних працівників (понад 25 тис. лікарів первинної медичної допомоги, понад 113 тис. лікарів-спеціалістів та понад 157 тис. сестринського персоналу). Запущено електронний медичний висновок про народження.

3. Медичні кадри, освіта і наука

Врегульовано питання щодо відшкодування базам стажування витрат на оплату праці та нарахувань на оплату праці лікарям-інтернам першого року навчання.

Вжито заходів для виплати заробітної плати 3510 лікарям-інтернам 1-го року навчання, які проходитимуть інтернатуру у 1090 базах стажування.

2.2 Функції держави та рішення щодо їх реалізації в сфері охорони здоров'я

Державне управління системою охорони здоров'я здійснюється відповідно до вимог Конституції України, Основ законодавства про охорону здоров'я та інших законів України. Також можна зазначити численні підзаконні нормативно_правові акти, положення про відповідні органи виконавчої влади й місцевого самоврядування, медичні заклади та посадові особи затверджені указами Президента України, постановами Уряду і наказами Міністерства охорони здоров'я України. Відповідно до ст.49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування [16]. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально_економічних, медико_санітарних і оздоровчо_профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Державна політика України в галузі охорони здоров'я - це комплекс прийнятих загальнодержавних рішень чи взятих зобов'язань щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров'я та соціального благополуччя населення держави як найважливішої складової її національного багатства шляхом реалізації сукупності політичних, організаційних, економічних, правових, соціальних, культурних, наукових та медичних заходів з метою збереження генофонду української нації, її гуманітарного потенціалу та врахування вимог нинішнього і майбутніх поколінь в інтересах як конкретної людини (особистості), так і суспільства в цілому. На рис. 3 представлено схему взаємозв'язку принципів, засобів та обов'язків громадян у процесі формування та реалізації державної політики України у сфері охорони здоров'я.

Рис. 3. Схема взаємозв'язку принципів, засобів та обов'язків громадян у процесі формування та реалізації державної політики України у сфері охорони здоров'я. [3]

Право на охорону здоров'я - це перш за все забезпечення відповідного життєвого рівня. Крім того, це право передбачає також наявність безпечної для життя і здоров'я людини навколишнього природного середовища. Тому кожний набір управлінських рішень повинен бути спрямованим на покращення та уточнення діяльності системи охорони здоров'я, будуючи, у свою чергу, стратегію дій спрямовану на забезпечення належного рівня життя та здоров'я населення. Також, варто пам'ятати і про те, що усі управлінські рішення ухвалюються не ізольовано, а з урахуванням результатів всебічного ситуаційного аналізу.

Вироблення стратегії, по суті, є процесом ухвалення рішення, відбір стратегічних альтернатив у якому, проводиться на підставі потоків інформації, що отримані відповідним суб'єктом наділеним управлінськими повноваженнями (КабМін, МОЗ і т.д.) в результаті аналізу внутрішнього та зовнішнього середовищ, а також з урахуванням загальних орієнтирів, які забезпечують місії та функціональних завдань усієї сфери охорони здоров'я. Інакше кажучи, організація вибере ту альтернативу з альтернатив, що найбільш повністю відображатиме місію та функції організації на даний момент часу. Вибрана стратегічна альтернатива визначає шлях подальшого розвитку організації і виступає каталізатором для дій. Можна класифікувати стратегії залежно від того, на якому рівні в структурі організації доцільне їх застосування. Наприклад деякі стратегії можна використовувати лише на корпоративному рівні , інші ж застосовуються на функціональному рівні або рівні окремих структурних підрозділів, ланок системи охорони здоров'я - але всі вони спрямовані на досягнення загальної стратегії організації.

У процесі визначення й оцінки стратегії організаційних змін важливо дотримуватися наступних правил6

- Слід детально описувати альтернативи, які розглядаються. Це допоможе краще оцінити потенційну ефективність стратегії і у разу ухвалення полегшить її реалізацію;

- Відбір альтернативних стратегій повинен здійснюватися на основі заздалегідь узгодженого переліку критеріїв;

- Перш ніж оголосити сформовані стратегії та плани, їх необхідно ретельно перевіряти - це допоможе схваленню планів і зробить їх більш прийнятними;

- Необхідно оцінювати стратегії й плани з погляду основних зацікавлених груп, насамперед громадян - як первинних споживачів медичних послуг. Для цього необхідно залучати їх представників до обговорення стратегії та оприлюднювати інформацію про прийняте рішення в загальнодоступних джерелах, адже стратегічне рішення, яке іде в розріз з потребами ключових зацікавлених груп, заздалегідь приречене на провал;

- Необхідно враховувати, що організація, яка переживає зміни, має потребу у певному періоді часу необхідному для адаптації.

За останні десятиріччя в охороні здоров'я багатьох країн світу, включаючи і Україну, відбулися значні зміни. Ще більші зміни очікуються у сфері охорони здоров'я в найближчому майбутньому.

Динамічні суспільні трансформації в Україні, розвиток процесів світової економічної глобалізації сприяють організаційним змінам закладах охорони здоров'я, а у зв'язку з цим очевидно, що змінами необхідно управляти, оскільки тільки таким чином можна досягнути цілей, які супроводжують процес змін:

- підвищення ефективності,

- продуктивності

- задоволення потреб споживачів.

Після завершення етапів оцінки і планування організаційних змін можна приступати до реалізації розроблених планів. На цьому стапі вирішальне значення має відкрите спілкування зі всіма, хто залучений до змін, або кого вони торкнуться.

Працівники організацій у сфері охорони здоров'я повинні знати, які зміни і чому відбуваються, а також яким чином це на них вплине. Вони також повинні знати, виконання якої ролі очікує від них територіальна громада при здійсненні організаційних змін.

Запровадження організаційних змін в обмеженому масштабі з метою перевірки плану допоможе визначити труднощі, пов'язані з реалізацією плану. Реалізація невеликого плану дає керівництву закладу можливість, контролюючи, долати труднощі і передбачати, що може відбутися при реалізації змін у ширшому масштабі.

Необхідно налагодити зворотний зв'язок із кожним, хто залучений до впровадження обмеженого плану змін, щоб можна було своєчасно реагувати на непередбачувані відхилення.

Часте обговорення процесу запровадження змін є найбільш ефективним методом обміну інформацією та удосконалення даного процесу. Наприклад, при плануванні організаційних змін, спрямованих на задоволення потреб інвалідів, керівники та інші фахівці сфери охорони здоров'я, служб соціальної допомоги можуть обмінюватися інформацією про план змін на інформаційних нарадах у своїх організаціях, а також із зацікавленими в змінах особами поза їх організаціями. Така стратегія дає можливість ширше обговорювати питання і отримувати пропозиції щодо удосконалення процесу організаційних змін на основі міжсекторальної співпраці.

Крім надання інформації, відповідальним особам за окремі напрями змін може знадобитись організувати заняття для фахівців, які беруть участь у запровадженні змін та тих, яких вони торкнуться. Такі заняття дають можливість окремим фахівцям набути необхідних навичок і вмінь, а також надають можливість споживачам для соціальної адаптації. Для підтримки організаційних змін важливе визнання внеску кожного учасника процесу змін.



Розділ 3. Розроблення рекомендацій щодо вдосконалення державно-управлінської діяльності в сфері охорони здоров'я

Система охорони здоров'я в Україні не відповідає суспільним потребам, на що вказують незадовільний стан суспільного здоров'я, неефективність механізмів фінансового захисту громадян на випадок хвороби, нераціональне використання обмежених ресурсів галузі, відсутність задоволення громадян діяльністю цієї сфери виявлені у процесі SWOT-аналізу приведеного у даній роботі. За останні десятиріччя у сфері охорони здоров'я багатьох країн світу, включаючи і Україну, відбуваються значні зміни, ще більший каталізуючий ефект на ситуацію здійснила пандемія, яка спонукає до значної зміни усієї системи охорони здоров'я найближчому майбутньому. Динамічні суспільні трансформації в Україні, розвиток процесів світової економічної глобалізації сприяють організаційним змінам в органах управління та закладах охорони здоров'я, а у зв'язку з цим очевидно, що змінами необхідно управляти, оскільки тільки таким чином можна досягнути цілей, які супроводжують (процес змін: підвищення (ефективності, продуктивності та задоволення потреб споживачів. Розробка стратегічного плану організаційних змін закладу, комплекс дієвих заходів щодо його впровадження з урахуванням особливостей кожного етапу, передбачення та стратегія подолання перешкод є необхідними складовими успішного проведення організаційних змін.

Перспективні завдання для подальшого розвитку:

- Здійснення реформи фінансування системи охорони здоров'я, впровадження нових фінансових механізмів на рівні спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги (амбулаторного та стаціонарного рівнів);

- Покращення єдиного медичного простору, в якому працюватимуть єдині правила;

- Інтегрування моделі, яка забезпечує збалансоване, доказове, безперервне надання послуг;

- використання механізмів стратегічних закупівель;

- Мережа надавачів послуг в сфері охорони здоров'я відповідає потребам людей;

- На рівні першої медичної вирішується 80% проблем людей в питаннях їх здоров'я;

- Люди мають фінансову захищеність при отриманні послуг в ОЗ. Відсутні неформальні платежі;

- Працює система управління якістю в ОЗ на національному, регіональному та локальному рівнях;

- Працює система самоврядування працівників в сфері ОЗ з індивідуальним ліцензуванням фахівців;

- Забезпечено безперервність лікування на всіх рівнях надання медичної допомоги;

- Існує ефективна система готовності та реагування ОЗ в надзвичайних ситуаціях;

- Забезпечення фінансового захисту населення від надмірних витрат;

- Ефективне функціонування моделі державного гарантування пакета медичної допомоги, який має бути доступним для всього населення, незалежно від статі, місця проживання, рівня статків та інших соціально-демографічних характеристик;

- Оновлення матеріально-технічної бази, забезпечення інформаційного та кадрового ресурсу закладів охорони здоров'я на всіх рівнях медичної допомоги відповідно до міжнародних стандартів;

- Впровадження інноваційних технологій у щоденній медичній практиці та забезпечення доступу до високотехнологічного лікування.

Очевидно, що успіх упровадження організаційних змін в органах управління та закладах охорони здоров'я значною мірою залежить від ставлення працівників цих організацій до перебудови діяльності. Аналіз емоційного стану співробітників організацій, що перебудовуються, подолання їх опору та розвиток механізмів їх мотивації до підтримання організаційних змін потребує подальшого дослідження.



Висновки

Підсумовуючи результати дослідження визначим, що здоров'я є інтегральним показником успішності розвитку суспільства. Воно визнано невід'ємним правом людини, неодмінною складовою благополуччя, глобальним суспільним благом.

Ключову роль у зміцненні та збереженні здоров'я відіграють системи охорони здоров'я. Від ефективності їх функціонування залежить якість трудових ресурсів будь-якої країни, її економічний, науковий, культурний, оборонний потенціал.

Станом на сьогодення сфера охорони здоров'я переживає динамічний розвиток пов'язаний з низкою змінних факторів спричинених управлінськими рішеннями, як реакцією державних органів управління сферою, на зміни внутрішнього та зовнішнього середовищ.

Однак в умовах глобалізації, технологізації системи охорони здоров'я стикаються із численними проблемами і викликами, що ускладнюють досягнення поставлених перед ними цілей. Перш за все вони викликані серйозними демографічними зрушеннями, пандемією та зміною парадигми здоров'я, потреб у послугах охорони здоров'я. Суттєвою перешкодою на шляху поліпшення здоров'я і благополуччя є також екологічні проблеми, кліматичні зміни, соціально-політичні конфлікти, урбанізаційні, міграційні процеси, економічна криза та ін. Одночасно зі зростанням запитів населення щодо обсягів медичного обслуговування зростають вимоги до його якості та безпеки. Системи охорони здоров'я стикаються з дефіцитом фінансових ресурсів, кадровими та іншими проблемами, що вимагає перегляду політики, пошуку нових стратегій розвитку, вдосконалення її структури і функціонування.

Новий погляд на охорону здоров'я, мінливий характер проблем, синергічні глобальні зв'язки між ними, взаємозалежність більшості їхніх рішень вимагають врахування інтересів здоров'я в усіх стратегія

Список використаної літератури

1. Про затвердження Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 78 Охорона здоров'я: наказ Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 р. N117.

2. Інституціоналізація публічного управління в Україні: наук.-аналіт. доп. / за заг. ред. М.М. Білинської, О.М. Петроє. Київ: НАДУ, 2019. 210 с.

3. Князевич В.М. Державна політика з охорони здоров'я в Україні: перспективи розвитку в умовах системних змін / В.М. Князевич, Т.П. Авраменко // Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. 2015. Вип. 1. С. 164-179

4. Концептуальні основи національної політики в галузі охорони здоров'я / В.М. Пономаренко, А.М. Нагарна, Л.І. Ткач, В.С. Гуменний // Укр. мед. вісті. 1997. №1 (56). С. 28-29.

5. Кризина Н.П. Державна політика України в галузі охорони здоров'я: механізми формування та реалізації: автореф. дис... д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / Н.П. Кризина; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. К., 2008. 36 с.

6. Медична освіта в Україні: погляд у майбутнє: матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 22 берез. 2017 р./ Верховна Рада України, Комітет верховної Ради України з питань охорони здоров'я. К.: Парлам. Вид-во, 2017. 168 с. (Серія «Парламентські слухання»).

7. Міністерство охорони здоров'я України

8. Основи законодавства України про охорону здоров'я: закон України від 19 листопада 1992 року №2801-XII.

9. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я: Закон України від 6 квітня 2017 р. №2002-VIII.

10. Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення: Закон України від 19.10.2017 №2168-VIII.

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2019 року №95-р «Про схвалення Стратегії розвитку медичної освіти в Україні».

12. Савіна Т.В. Підготовка керівних кадрів для системи охорони здоров'я в зарубіжних країнах: огляд літературних джерел. Інституціоналізація публічного управління в Україні в умовах євроінтеграційних та глобалізаційних викликів: матер. щорічн. Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 24 травня 2019 р.): у 5 т. / за заг. ред. А.П. Савкова, М.М. Білинської, О.М. Петроє. К.: НАДУ, 2019. Т. 2. С. 89-90.

13. Державна служба статистики України, електронний ресурс.

14. Технологія управління закладом охорони здоров'я: дайджест /Укладач: Г. Я. Єржак. Дніпро: ДОНМБ, 2018. вип. 1. с. 19.

15. Єдиний урядовий портал КМУ, електронний ресурс.

16. Кризина Н.П. Державна політика України в галузі охорони здоров'я: генезис, тенденції та закономірності розвитку: монографія / Н.П. Кризина; передм. і заг. ред. проф. Я.Ф. Радиша. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - 224 с.

17. Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір: кол. моногр. / за ред. Е.М. Лібанової. - К.: Ін-т демографії та соц. дослідж. НАН України, 2008. - 316 с.

18. Мельниченко О.А. Підвищення рівня якості життя населення: механізм державного регулювання: монографія / О.А. Мельниченко. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. - 232 с.

19. Москаленко В.Ф. Принципи побудови оптимальної системи охорони здоров'я: український контекст: монографія / В.Ф. Москаленко. - К.: Книга плюс, 2008. - 320 с. 355

20. Орлова Н.М. Регіональна система охорони здоров'я. Концептуальні підходи до формування її сучасної політики / Н.М. Орлова. - К.: [б. в.], 2012. - 184 с.

21. Охорона здоров'я України: стан, проблеми, перспективи / кол. авт.; заг. ред. В.М. Князевича. - К.: [б. в.], 2009. - 440 с. 16. Панорама охорони здоров'я населення України / А.В. Підаєв, О.Ф. Возіанов, В.Ф. Москаленко [та ін.]. - К.: Здоров'я, 2003. - 396 с.