Вплив євроінтеграційних процесів на судову реформу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Вплив євроінтеграційних процесів на судову реформу в Україні

Базарник М.В.

Анотація. Стаття присвячена дослідженню взаємозв'язків напрямків та завдань судової реформи в Україні та динаміки євроінтеграційних процесів. Досліджено ключові історичні етапи поступу Україні у напрямі європейської інтеграції. Охарактеризовано недоліки судової реформи 2010 р., що відбувалась усупереч євроінтеграційній парадигмі. Наведено зв'язки між зовнішньополітичним курсом держави, вектором судової реформи та ефективністю розвитку професійної правосвідомості суддів. Узагальнено критерії європейської інтеграції та встановлено місце, яке у них відведено судовій реформі. Відзначено важливість остаточного прийняття євроінтеграційного зовнішньополітичного вектору розвитку держави на зміну ідеї реформ у правовому забезпеченні функціонування судової влади.

Ключові слова: євроінтеграція, критерії євроінтеграції, судова реформа, професійна правосвідомість судді.

Annotation

The European integration processes that unfolded after the Revolution of Dignity finally had not only a declarative, but also an implementation character. In terms of justice, this was reflected in the implementation of one of the most extensive judicial reforms during Ukraine's independence. Nevertheless, political risks for the independence of the judiciary remained, and attempts to implement changes in the field of formation, development and control of professional legal awareness of judges had moderate effectiveness. The article is devoted to the study of the interrelationships of the directions and tasks of judicial reform in Ukraine and the dynamics of European integration processes. The key historical stages of Ukraine's progress in the direction of European integration are studied. The shortcomings of the judicial reform of 2010, which took place contrary to the European integration paradigm, are characterized. The links between the foreign policy course of the state, the vector of judicial reform and the effectiveness of the development of professional legal awareness of judges are given. The criteria of European integration are summarized and the place assigned to judicial reform in them is established. It was established that as of 2019-2020, the idea of bringing national legislation in the field of the judiciary and the status of judges to full compliance with certain "criteria" has not lost its relevance. Instead, 2020 revealed the judicial power's unpreparedness to face the challenges of the global pandemic, and the Russian aggression that began in February 2022 actualized the need to prioritize the provision of a strong, stable theoretical-legal and normative foundation for the functioning of judges in wartime conditions. Thus, the influence of the final adoption of the European integration foreign policy vector of the state's development on the change of the idea of reforms in the legal provision of the functioning of the judiciary is obvious and strong. At the same time, the issue of the impact of the reforms on the professional legal awareness of judges remains open and debatable, which we associate with the problem substantiated above of the lack of measurable criteria for European integration in terms of justice, the rule of law, and the status of judges.

Keywords: European integration, criteria of European integration, judicial reform, professional legal awareness of a judge.

Вступ

З геополітичної точки зору Україна є стратегічно важливою для Європи та Азії. Від давніх часів розміщення України на перетині важливих торговельних шляхів, а згодом - значний природоресурсний та людський потенціал призводили до зіткнення зовнішньополітичних інтересів європейських та азіатських країн. При цьому від часів Запорізької Січі міжнародна правосуб'єктність України здебільшого ігнорувалась великими геополітичними гравцями. Зрештою, у 20 столітті на понад 70 років Україна потрапила під руйнівний вплив радянської диктатури. Змінювались покоління і у свідомості мас сама ідея про незалежну Україну тьмянішала, хоча національно-визвольна боротьба ніколи не припинялась.

Небезпека радянсько-тоталітарного впливу полягала не лише у захопленні ресурсів України, але і у завоюванні умів, утворенні в масовій свідомості комплексу меншовартості, знищенні національних цінностей і культури та їх підміні квазіцінностями. Декларована як багатонаціональна, радянська диктатура визнавала повноцінною лише російську націю, мову і керівника, що стало відзеркаленням ідеології гітлерівського режиму.

Зрештою, після здобуття Незалежності виявилось, що національна ідея в Україні ослаблена, а диктат східного сусіда нікуди не зник. Європа перебувала на етапі об'єднання, інтереси європейських країн були зосереджені на внутрішній політиці та відновленні зв'язків після повалення соціалістичних режимів у східноєвропейських країнах.

У цій статті ми маємо на меті дослідити взаємозв'язки напрямків та завдань судової реформи в Україні та динаміки євроінтеграційних процесів.

Результати

У нових умовах після розпаду радянського союзу росія досить швидко оговталась і, вирішивши внутрішні питання з перерозподілом влади приступила до встановлення контролю над Україною. У цей раз контроль був не юридичним, ніхто не проголошував вголос сумнівів у державному суверенітеті України. Це здавалось неможливим у час ослаблення російської політики та економіки, а також на тлі загрози подальшого розпаду у зв'язку з посиленням національно-визвольних рухів на Кавказі. Замість юридичного контролю був встановлений політичний, ідеологічний та економічний. Це виявилось нескладно. Роками вихований у масовій свідомості принцип підпорядкування «старшому брату», проблеми в економіці, засилля російського медійного продукту, ностальгічні переживання осіб, котрі вижили у радянському режимі утворили належний ґрунт для домінування росії в українській політиці, бізнесі та серцях людей.

Україні дорого обійшлась втрата можливостей відбудови державного суверенітету на початку 90-х років ХХ століття, що існували у зв'язку з ослабленням росії. У 2007 р. фахівці Інституту Євро-Атлантичного співробітництва наголосили: «Сучасні слабкі євроінтеграційні позиції України є закономірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ. Роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної та Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення» [1].

Вже у 2004 р. росія спробувала відновити тотальний вплив над Україною поставивши свою маріонетку януковича шляхом фальсифікованих виборів. Тоді у час Помаранчевої революції український народ проявив себе і не допустив відновлення російського диктату. Однак зазіхання на державний суверенітет на цьому не припинились. Надто сильним був вплив східного сусіда на українську політику і події розгортались по другому колу.

Започаткована співпраця з об'єднаною Європою для наближення України до інтеграції у європейську родину та НАТО усіляко підривалась агентурою кремля. Посилення медійного тиску, заклики до дружби та підтримки східного сусіда в умовах світової економічної кризи, повзуча русифікація закономірно призвели до сумнівної перемоги януковича на виборах 2010 р. і повторного встановлення контролю з боку росії над усіма процесами, що відбувались в українські державній владі.

Занадто інтенсивна експансія росії в Україні викликала закономірну протидію з боку проєвропейсько налаштованого суспільства. Відмова януковича продовжувати євроінтеграційний курс була вимогою кремля для збереження фінансової і політичної підтримки. Вона ж і стала останньою краплею у чаші корупції, зневіри, руйнації економіки, культури і освіти.

Запалала Революції Гідності, янукович втік, а російська потвора зрештою показала справжнє огидне лице, анексувавши Крим та вчиняючи терор на сході України. Поступово ціною великих жертв Україна повернулась до питання європейської інтеграції, яке могло бути вирішене ще у далеких 90-х роках ХХ століття.

Отже, на меті з'ясувати, яким чином євроінтеграційні процеси, що відновились та набули особливої інтенсивності після Революції Гідності позначились на судовій реформі, зокрема, у частині формування, вдосконалення та моніторингу професійної правосвідомості суддів.

Перш за все, слід відзначити, що судова реформа 2010 р., започаткована режимом януковича мала усі ознаки узурпації судової влади. Централізація державної влади у одних руках (ясна річ під пильним контролем з боку кремля) не могла оминути судову владу. Підсумком реформи 2010 р. стало забезпечення максимальної підконтрольності судової влади януковичу. У справі ЄСПЛ «Олександр Волков проти України» враховано висновки Томаса Хаммарберга, Комісара з прав людини Ради Європи, котрий відзначив, що, на переконання української громадськості, судді не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі й політичного. Розглянувши справу, ЄСПЛ наголосив: «Суд зазначає, що ця справа свідчить про серйозні системні проблеми функціонування судової влади в Україні. Зокрема, встановлені у справі порушення наводять на думку, що система судової дисципліни в Україні не є організованою належним чином, і вона не забезпечує достатнє відділення судової гілки влади від інших гілок державної влади. Більш того, вона не надає достатніх гарантій проти зловживань та неправильного застосування дисциплінарних заходів, що шкодить незалежності судової влади, в той час як остання є однією з найважливіших цінностей, які підтримують ефективність демократій» [2].

О. А. Улютіна та С. М. Голуб слушно зауважують, що однією з основних причин руйнування судової влади стала невдало реалізована у 2010 р. судова реформа, що позначилась на залежності органів суддівського самоврядування від політичної влади. Науковці підкреслили, що політичні принципи формування Вищої ради юстиції та нечітко сформульовані підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності призвели до того, що судді фактично втратили гарантії незалежності своєї діяльності; механізм добору суддів характеризувався зловживаннями з боку органів, відповідальних за цю процедуру [3, С. 42].

Варто підкреслити, що не кожен суддя часів януковича був корумпований, що довела процедура люстрації. У цьому контексті слід розглядати не питання фактів, а проблему структури та динаміки змін у правосвідомості. Фактичне придушення незалежності судової влади не означає того, що за плечем кожного судді стоїть представник політичного режиму і говорить, яке рішення слід прийняти. Воно означає, що деформація правосвідомості не карається і, більше того, заохочується. У такий спосіб формується нове право, неписане, неформальне, за яким усі проблеми можновладців можуть бути вирішені одним телефонним дзвінком.

Припинення режиму януковича та остаточне закріплення єдиного євроінтеграційного зовнішньополітичного курсу України активізувало у суспільстві запит на справедливу і незалежну судову владу. Цю проблематику докладно висвітлив у своїй дисертації проф. Р. Сопільник у ракурсі забезпечення права на справедливий суд з урахуванням змін, що відбулись у праві та суспільстві після Революції Гідності та повернення України до євроінтеграційного курсу. Разом з тим, дослідники судової реформи оминають питання її впливу на правосвідомість суддів, концентруючись на формальних аспектах [3]. Так само і дослідження європейської інтеграції України зазвичай стосуються глобальних питань, тоді як правосвідомість залишається поза їх межами [4]. Частково це пояснюється позицією учених щодо того, що основною метою України в напрямку інтеграції до Європейського Союзу є адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, тобто поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу. Бабенко Г. О. зауважує, що державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи в Україні та спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу при нормопроектуванні тощо [5, С. 353]. Навіть у рамках дослідження, предмет якого видається достатньо широким - «Європеїзація української судової системи як складова євроінтеграційної політики України», Петров Р. А., наголосивши на таких аспектах, як гармонізація законодавства, програми міжнародної технічної допомоги і, зрештою, вплив Угоди про асоціацію, усе ж уникав питання професійної правосвідомості суддів [6].

Поясненням сліпих плям, що стосуються ролі правосвідомості у процесах європейської інтеграції вважаємо правову природу цих процесів. Суб'єктом у них виступає держава, а не людина; так само і суб'єктом реформи судової влади є ця гілка влади в цілому або окремі суб'єкти системи правосуддя. Справді, для досягнення конкретних цілей - європейської інтеграції України або розвитку правових норм, що врегульовують судоустрій та діяльність органів системи правосуддя інший підхід неможливий, економічно, соціяльно та політично недоцільний.

Однак, простий приклад, що стосується громадянської люстрації суддів у період після Революції Гідності [7] доводить необхідність врахування суспільної та професійної правосвідомості як особливого фактору. Цей фактор не може вплинути на хід європейської інтеграції чи судової реформи, але впливає на їх перебіг, якість та, зрештою, результати.

Отже, слідуючи за логікою від загального до конкретного, розглянемо спершу особливості євроінтеграційних процесів, тоді перебіг судової реформи і її основні етапи, пов'язані з євроінтеграцією, а відтак - роль відповідних процесів для утворення чи зміни передумов формування, розвитку і контролю професійної правосвідомості суддів.

Досліджуючи євроінтеграційні процеси, перш за все слід розмежувати міжнародний, правовий, суспільний та побутовий аспекти. Як це не парадоксально, основним двигуном активізації євроінтеграційних процесів став побутовий аспект. Хоча кожна окрема особа, не має впливу на формування зовнішньої політики держави, через реалізацію принципу народовладдя кожен громадянин України я частинкою євроінтеграційного руху. Українцям близькі європейські цінності - мир, свобода, демократія та верховенство права. Нові покоління, виховані на ідеалах незалежної, суверенної, демократичної України прагнуть бути в Європі. Проте на відміну від попередніх поколінь, котрі реалізовували це бажання через еміграцію, молодь хоче бути в Європейській Родині перебуваючи на своїй землі.

Такі євроінтеграційні прагнення поширюючись утворили фундамент для суспільної певності у цілях та цінностях поступу у напрямі приєднання до Європейського союзу. Разом з тим, не будучи підкріпленими правопросвітницькою комунікацією вони виявились дещо відірваними від правової реальності, у якій, власне, відбувається реальна інтеграція.

Побутове сприйняття правової реальності, що відбувається крізь призму побутової правосвідомості є здебільшого викривленим через нерозвиненість правової ідеології. Така ситуація не становить загрози для правопорядку, адже за нормальних умов пересічним громадянам, котрі керуються моральними настановами та дотримуються принципів гуманізму і доброго співжиття не має необхідності у глибокому знанні незліченної кількості норм, що врегульовують правовідносини, суб'єктами яких ці громадяни не є і у більшості випадків не зможуть стати. З іншого боку, зручність побутової правосвідомості не означає можливість її застосування при вирішенні питань, що стосуються зовнішньополітичного вектору розвитку держави. Виховання правової ідеології та правосвідомості особистості, зрештою, є одним з важливих завдань держави, котра перебуває на рейках сталого розвитку і дбає про майбутні покоління.

Отже, не маючи достатніх знань про особливості європейської інтеграції, пересічні громадяни можуть спостерігати її результати відвідавши сусідні з Україною країни. І ось що вони бачать - високі заробітні плати, безпечне середовище існування, вільне спілкування і вираження поглядів, легкість ведення бізнесу та підтримку соціально уразливих верств населення, повагу до прав людини і справедливі суди.

Безперечно, у кожного свій досвід перебування у країнах Європейського Співтовариства. Не завжди це досвід є позитивним, не завжди права виявляються захищені, безпека - абсолютною, а заробітні плати достатні для гідного життя [8]. Проте, у суспільній правосвідомості формується інтегрований образ європейської інтеграції як неминучого переходу нашої держави у якісно новий стан. Натомість у правовій і політичні площині рухи державної влади і процеси, що відбуваються в Україні видаються недостатньо динамічними. Це, зрештою, викликає фрустрацію унаслідок очікування європейської інтеграції, яка видається простою справою, але чомусь не може бути завершена у стислий час. На рівні суспільної правосвідомості відсутність чи недостатня якість очікуваних реформ призводить до випадків, як описано у [7].

У контексті встановлення особливостей впливу зовнішньополітичного вектору на формування і розвиток професійної правосвідомості суддів, варто відзначити, що місце судової влади та роль судової реформи у євроінтеграційні політиці потребують додаткового уточнення.

Розв'язуючи юридичні конфлікти та захищаючи права людини судова влада відіграє провідну роль у забезпеченні сталого розвитку держав, підтриманні демократії та верховенства права. Особливого значення тут надаємо сталості. Насправді, якщо поглянути на критерії членства у Європейському союзі, досить мала їх кількість пов'язана з питаннями правосуддя та функціонування судової влади.

У цьому контексті варто наголосити, що Копенгагенські критерії у загальному встановлюють вимогу щодо «стабільності» інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та повагу та захист меншин [9]. Розділи acquis, що є умовою членства охоплюють 35 пунктів, з яких лише два розділи, 23 та 24 стосуються судової влади і правосуддя [10]. судовий євроінтеграційний правосвідомість

Двадцять четвертий розділ acquis у частині правосуддя головним чином стосується налагодження комунікацій між правоохоронними та судовими органами країн ЄС. Натомість, двадцять третій розділ стосується судової системи загалом та її спроможності захистити права. Основною вимогою є повноцінне приєднання країни до ЄС як простору свободи, безпеки та справедливості. Ключовим завданням у цьому контексті стає досягнення незалежності і ефективності судової системи у загальному, а також набуття судовими рішеннями властивостей неупередженості, чесності та якості. Друга частина розділу узагальнює існуючі положення міжнародних стандартів у сфері правосуддя та вказує на шляхи досягнення окреслених цілей:

- наявність політичної волі щодо усунення будь-якого впливу ззовні на суди та суддів;

- забезпечення судової влади достатнім рівнем фінансування;

- створення ефективної системи судової освіти;

- забезпечення наявності та дієвості юридичних гарантій справедливого суду;

- ефективна боротьба з корупцією.

Виконання критеріїв є не лише умовою членства у ЄС, але й сприяє досягненню національних інтересів. Як слушно зауважили Машталір Х. та Леськів С., євроінтеграційні процеси і членство України в Європейському Союзі є основним інструментом реалізації національних інтересів, розбудови правової та демократичної держави, зміцнення вже існуючих та впровадження нових механізмів функціонування громадянського суспільства в Україні відповідно до європейського

зразку, що є запорукою подальшого зміцнення вітчизняних позицій на міжнародній арені [машт, С. 163].

Основним документом, який нині слугує дороговказом для реалізації євроінтеграційних прагнень України є Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію) [11].

Угода про асоціацію, що набула чинності у повному обсязі у вересні 2017 стала знаковою подією у відносинах України та Європейського союзу. Її обсяг становить близько 1200 сторінок, на яких викладено, зокрема, і деякі вимоги щодо реформ у секторі правосуддя [12].

Аналізуючи Угоду про асоціацію можемо відзначити наступну особливість у частині урегулювання реформ у системі правосуддя. Вимоги, що стосуються правосуддя поділяються на від групи. З одного боку, це вимоги системного характеру, що у цілому збігаються з окресленими у Копенгагенських критеріях і не містять чітких вказівок на шляхи досягнення бажаного стану для уможливлення європейської інтеграції. З іншого боку, це конкретні вимоги, які встановлюють обов'язок держави привести ті чи інші механізми захисту прав у відповідність до європейських стандартів.

Наявність такого розмежування свідчить про існування певного неврахованого фактору у процедурі європейської інтеграції, що, зрештою, може привести нас до питання ролі професійної правосвідомості суддів у цьому процесі. Отже, розглянемо зазначені групи докладніше.

Загальні вимоги до правосуддя окреслено у Розділі 3 Угоди про асоціацію. Стаття 14 Угоди про асоціацію практично дослівно повторює двадцять третій розділ acquis. Затверджуються, зокрема, напрямки співпробітництва задля зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод.

Конкретні кроки щодо покращення якості системи правосуддя передбачено, наприклад, ст. 8 (обов'язок з ратифікації та імплементації Римського статуту), ст. 24 (судове співробітництво у цивільних та кримінальних справах) та ін. Цікаво, що у окремих статтях відбувається певне «дублювання» завдань, що мали б бути автоматично виконані у разі встановлення відповідності вимогам критеріїв за результатами євроінтеграційних реформ. До прикладу, звернемо увагу на положення статті 151 Угоди.

Стаття 151 описує основні стандарти, що регулюють процес укладення державних контрактів. Зазначається, що ці стандарти випливають з правил та принципів державних закупівель, які регулюються acquis ЄС. Остання частина статті 151 присвячена питанню судового захисту, у ній мовиться, зокрема, про те, що «Сторони забезпечують, щоб кожна особа, яка має або мала інтерес до певного контракту та зазнала або ризикує зазнати шкоди внаслідок заявленого порушення, мала право на ефективний, неупереджений судовий захист від будь-якого рішення замовника стосовно укладення контракту» [11]. Іншим прикладом є норми підрозділу 1 частини 3 «Захист прав інтелектуальної власності». Норми статей 233-243 стосуються, зокрема, доказування у справах про захист прав інтелектуальної власності, заходів щодо збереження доказів, забезпечення судом реалізації права на інформацію, ужиття судовими органами попередніх та попереджувальних заходів, виправних заходів, судових заборон, а також урегульовують питання судових витрат. Окреслені вимоги, безперечно, мають матеріально-правову природу, тобто мають бути виконані шляхом прийняття відповідних змін до норм матеріального права, що урегульовують відносини з приводу захисту прав інтелектуальної власності. Схожі положення містяться і у статтях 281, 286 та ін.

Принагідно, стосовно згаданих стандартів, відзначимо позицію Г. О. Бабенко щодо того, що важливість дотримання європейських стандартів у сфері судоустрою й статусу суддів, а також їх вплив на судову практику в демократичних країнах важко переоцінити. Їх всебічне втілення в судочинство є актуальним, оскільки таким чином забезпечується демократичний розвиток України й побудова правової держави. Наявність єдиного підходу щодо визначення змісту поняття, системи європейських стандартів, їх закріплення у міжнародних і європейських правових актах забезпечуватиме єдність судової практики [5, С. 356]. Крім цього, утім, важливо наголосити, що стандарти виконують й іншу функцію - гармонізаційну, що наштовхує на думку про глибші засади та ідеї ролі європейської інтеграції як рушійної сили сучасної судової реформи.

Зрештою, набуває чіткості ідея європейської інтеграції у політико-правовому просторі. Вона виявляється відображенням ідеї сталого розвитку, що полягає у такому розвитку суспільства, який задовольняє потреби нинішніх поколінь і не ставить під загрозу можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби [13]. Закономірно, що європейське співтовариство дбає у першу чергу про майбутнє своїх громадян та їх нащадків і готове прийняти нового члена лише у тому випадку, якщо це не загрожуватиме інтересам ЄС у довгостроковій перспективі. Таким чином, ідея європейської інтеграції полягає не у досягненні певних економічних чи інституційних показників, а у зміні способу мислення - з егоїстичного на альтруїстичний, з нігілістичного - до правосвідомого. Показники та критерії, що встановлюються для набуття статусу члена ЄС натомість видаються допоміжним мірилом, що дасть змогу з певністю стверджувати завершення трансформації.

У цьому контексті головним завданням судової реформи у рамках європейської інтеграції можливо визначити не тотальну зміну судоустрою, судових процедур, правил, форми одягу чи способів ведення документації. Завданням є досягнення спроможності суддів діяти так, як діють їх європейські колеги - без сумнівів, страху, залежності, керуючись виключно законом та переконанням, що випливає з професійної правосвідомості, сформованої на базі європейських цінностей. Таке твердження може бути аргументоване крізь призму зауваги Я. Гонціяжа стосовно того, що «acquis (право) ЄС є живим, динамічним «організмом», який постійно еволюціонує. Це означає, що країни-кандидати можуть стикатись з новими викликами, бо нові законодавчі європейські акти встановлюватимуть нові сфери та механізми регулювання» [14, С. 9]. Єдиною дієвою відповіддю на еволюцію права є розвиток суспільної і професійної правосвідомості, що вимагатиме приведення закону і правової практики до кращої якості.

Варто наголосити й на тому, що виконання вимог ЄС підкріплюється наявністю досвіду, зокрема, східноєвропейських країн, котрі успішно пройшли шлях від пост-радянської розрухи до європейського майбутнього. Як слушно зауважують Х. Машталір та С. Леськів, багаторічний досвід Євросоюзу має вагоме значення для України, особливо в сучасних умовах, коли виникає гостра необхідність у стабілізації розвитку держави в цілому [15, С. 166].

Наведемо цитату експертів щодо динаміки євроінтеграційних процесів в Україні: «Домінування “декларативної” і брак “імплементаційної” культури в органах державної влади, слабка інституційна, функціональна та фінансова закріпленість пріоритетності політики європейської інтеграції в повсякденній діяльності Уряду, нерозвинуті механізми міжвідомчої координації й моніторингу виконання ухвалених рішень й взятих зобов'язань, низький рівень фахової підготовки, знань і вмінь (включно із незадовільним володінням основними іноземними мовами) державних службовців навіть вищої ланки з того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) та Плану дій Україна - ЄС (ПД)» [1]. Це цитата з експертного дослідження, яке було виконане фахівцями Інституту Євро-Атлантичного співробітництва у далекому 2007 р. З того часу багато що змінилось, Україна пережила світову фінансову кризу, режим януковича, АТО, коронавірусну пандемію. Однак, видається ніби за інерцією у суспільній свідомості ідея європейської інтеграції усе ще так само бажана, але видається далекою і нездійсненною. Це не так, адже пройдений шлях вплинув на свідомість людей, викликав зміни у сприйнятті політичних та правових подій, оцінці процесів європейської інтеграції. Зрештою, інтегруються у європейське співтовариство не органи державної влади, підприємці чи судді. Інтегрується усе суспільство загалом.

У червні 2021 р. Указом Президента України №231/2021 затверджено Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки. У Преамбулі вказано чіткий орієнтир на європейську інтеграцію - серед очікуваних результатів має бути, зокрема, продовження впровадження міжнародних стандартів і кращих практик Ради Європи і Європейського Союзу. Серед завдань виділяється забезпечення координованості та збалансованості процесу удосконалення з урахуванням подальшої гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу. У прикладному аспекті слід звернути увагу на такий напрямок, як визначення та деталізація процесуального порядку звернення Верховного Суду до ЄСПЛ із запитом щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених цією Конвенцією або протоколами до неї. У контексті розвитку суддівського урядування виділяється напрямок визначення з урахуванням європейських стандартів та кращих міжнародних практик вимог щодо змісту та обсягу розкриття інформації, отриманої чи створеної під час здійснення процедур конкурсів, кваліфікаційного оцінювання чи дисциплінарного провадження, при оприлюдненні рішень кваліфікаційних та дисциплінарних органів. Також з урахуванням зазначених вимог пропонується і запровадження стандартів щодо змісту та обсягу розкриття інформації, отриманої чи створеної при здійсненні процедур кваліфікаційного оцінювання [16].

У 2022 році Україну сколихнула війна, спровокована підступним нападом російської федерації. Ця війна стала випробуванням дійсності євроінтеграційних прагнень України, що було визнано у Європейському співтоваристві. Україна набула статусу кандидата на членство у ЄС що тягне за собою необхідність прийняття суттєвих змін у законодавстві. Як наголосив А. Сибіга, «Статус кандидата в члени Європейського Союзу змінює весь порядок денний внутрішньої і зовнішньої політики України - усе визначатиметься євроінтеграцією України» [17]. З іншого боку, не слід забувати про те, що виконання інституційних критеріїв є ключовим аспектом підготовки держави-кандидата до вступу в ЄС, оскільки вимагає не лише включення acquis communautaire до національного законодавства, а й забезпечення його дієвої імплементації за допомогою відповідних адміністративних та судових структур [18, С. 283].

Висновки

Отже, на даному етапі доходимо наступних висновків.

По-перше, євроінтеграційні процеси, що розгорнулись після Революції Гідності нарешті мали не лише декларативний, але і імплементаційний характер. У вимірі правосуддя це відобразилось у реалізації однієї з найбільш масштабних судових реформ за час незалежності України. Тим не менш, політичні ризики для незалежності судової влади збереглись, а спроби реалізувати зміни у сфері формування, розвитку та контролю професійної правосвідомості суддів мали помірну ефективність.

По-друге, євроінтеграційна судова реформа 2016 р. була до певної міри «блуканням у пітьмі» з огляду на наступне. Acquis Європейського Союзу визнає суверенітет держав у встановленні правил, за якими функціонують органи судової влади. Але при цьому якість правового регулювання має бути такою, щоб відповідати Копенгагенським критеріям уцілому та розділам 23 і 24 Acquis. Отже, загалом судова реформа мала привести до такого стану нормативно-правового забезпечення судоустрою, статусу суддів, якості процесуального законодавства, щоб це відповідало абстрактним вимогам. Для України (як, зрештою і для інших країн-претендентів) не було встановлено конкретних вимірних показників, досягнення яких означало б виконання критеріїв європейської інтеграції за напрямком судоустрою. Встановлення таких критеріїв суперечило б ідеї збереження національного суверенітету. Їх відсутність, утім, суттєво ускладнює шлях до європейської інтеграції.

По-третє, як випливає з перших двох висновків, нормативно-правове забезпечення процесів формування, розвитку і моніторингу правосвідомості судді на етапі судової реформи 2016 року не могло бути виконане точно у відповідності до очікувань європейської спільноти. Положення європейських стандартів щодо статусу суддів є достатньо розмитими та абстрактними, що забезпечує поєднання національного суверенітету та наближення до європейських цінностей у процесі євроінтеграції. З іншого боку, м'якість вимог, декларованих європейськими стандартами, не бере до уваги історично сформованого тла і проблем окремої країни. У випадку України тлом реформ стало руйнування старої політично залежної системи урядування у судовій владі, зміна ціннісних орієнтирів як у суспільстві, так і у суддівському корпусі загалом, та, зрештою, втрата зовнішньополітичної опори у вигляді східного сусіда, якого влаштовує корупція, несправедливість і телефонне право за умови лояльності режиму до зовнішнього управління.

Зрештою, станом на 2019-2020 р. ідея приведення національного законодавства у сфері судоустрою та статусу суддів до повної відповідності певним «критеріям» не втратила актуальності. Натомість 2020 р. виявив неготовність судової влади протистояти викликам глобальної пандемії, а російська агресія, що розпочалась у лютому 2022 р. актуалізувала необхідність першочергового забезпечення міцного сталого теоретико-правового та нормативного фундаменту для функціонування суддів в умовах війни.

Таким чином, вплив остаточного прийняття євроінтеграційного зовнішньополітичного вектору розвитку держави на зміну ідеї реформ у правовому забезпеченні функціонування судової влади є очевидним та сильним. Разом з тим, питання впливу реформ на професійну правосвідомість суддів залишається відкритим та дискусійним, що пов'язуємо із обґрунтованою вище проблемою відсутності вимірних критеріїв європейської інтеграції у частині правосуддя, верховенства права та статусу суддів.

Список використаних джерел

1. Критерії членства В СОТ, ЄС ТА НАТО. Інтеграційні перспективи України: аналітичне дослідження. https://www.kas.de/c/document library/get file?uuid=29b2cad0- a271-0f59-6e27-12f433b204e5&groupId=252038

2. Справа «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974 947#Text

3. Улютіна О. А. Реформування судової системи України в контексті Європейської інтеграції. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія: Право. 2015. Вип. 213(1). С. 39-46. http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnau prav 2015 213%281%29 7

4. Палагнюк Ю. Еволюція теоретичних основ європейської інтеграції: державно-управлінський аспект. Публічне адміністрування: теорія та практика. 2013. Вип. 2. http://nbuv.gov.ua/UJRN/Patp 2013 2 7

5. Бабенко Г.О. Європейські стандарти судоустрою й статусу суддів. http://journal- app.uzhnu.edu.ua/article/view/255544

6. Петрончак Ю. О. Правосвідомість як рефлексія соціальних норм поведінки. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Серія: Юридичні науки. 2015. № 825. С. 199-203. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnulpum 2015 825 34

7. Що відбувається з люстрацією суддів? https: //hromadske. radio/podcasts/kyiv-donbas/shcho-vidbuvayetsya-z-lyustraciyeyu-suddiv

8. Українське суспільство: міграційний вимір: нац. доповідь / Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. К., 2018. 396 с. https://www.idss.org.ua/arhiv/Ukraine migration.pdf

9. Conditions for membership. https://ec.europa.eu/neighbourhood-enlargement/enlargement- policy/conditions-membership en

10. Chapters of the acquis. https://ec.europa.eu/neighbourhood-enlargement/enlargement-policy/conditions-membership/chapters-acquis en

11. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984 011#Text

12. Загальний огляд Угоди. https://eu-ua.org/ohliad-uhody-pro-asotsiatsiiu/

13. Сталий розвиток. https://www.zhiva-planeta.org.ua/diyalnist/staluy-rozvutok.html

14. Гонціяж Я. Державне управління в контексті європейської інтеграції https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2018/03/4.pdf

15. Машталір Х. Леськів С. Інтеграція україни до Європейського Союзу як основа для розбудови громадянського суспільства. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 6.С. 163-166.

16. Указ Президента України «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021 - 2023 роки» №231/2021. https://www.president.gov.ua/documents/2312021-39137

17. Сибіга - про критерії членства в ЄС: У короткій перспективі треба ухвалити понад 70 законів https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3514311-sibiga-pro-kriterii-clenstva-v-es-u-korotkij-perspektivi-treba-uhvaliti-ponad-70-zakoniv.html

18. Біловол В.С, Біленко А.О., Правові основи членства держав у Європейському Союзі та перспективи для України. http://lsej.org.ua/1 2020/71.pdf

Размещено на Allbest.ru