Роль ювенальної юстиції у захисті трудових прав неповнолітніх

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Сумський державний університет

Навчально-науковий інститут права

Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки

Роль ювенальної юстиції у захисті трудових прав неповнолітніх

Кисельова О.І. д.ю.н., доцент

Пахомов В.В. д.ю.н., професор

Анотація

У сучасних умовах особливо актуальними є питання захисту прав неповнолітніх. Одним із принципів державної політики у цій галузі є відповідальність посадових осіб за порушення прав та законних інтересів дітей. У зв'язку з цим питання впровадження ювенальної юстиції активно обговорюються у наукових колах, у ЗМІ, серед юристів-практиків. Недостатня захищеність неповнолітніх в українському законодавстві відзначається багатьма дослідниками, а ювенальна юстиція сприймається як дієвий механізм захисту прав неповнолітніх. Головне завдання ювенальної юстиції постулюється саме як захист прав та інтересів дітей, а не просто як розгляд справ про правопорушення неповнолітніх.

Система ювенальної юстиції повинна захищати права та безпеку та сприяти фізичному та психічному здоров'ю неповнолітніх. Слід також зазначити, що сьогодні в Україні багато державних органів займаються проблемами дітей у тій чи іншій сфері їхнього життя та діяльності: органи виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції; школи та центри соціальної реабілітації та медико-соціальної реабілітації; центри дітей закладів охорони здоров'я; центри соціально-психологічної реабілітації дітей та багато інших. Однак можна констатувати відсутність єдиної системи ювінальної юстиції в Україні, в статті наголошується на необхідності створення особливої програми, що включала в себе побудову цілісної системи ювенальної юстиції, де будуть прийняті нові закони і воєдино з'єднані всі елементи правозахисту: ювенальні суди, правоохоронні органи, служби пробації та реабілітації, державні та інші організації. В таку систему повинні входити соціальні та соціально-педагогічні служби, ювенальна прокуратура, навчально-виховні та медичні корекційні установи, установа спеціального омбудсмена (омбудсмена з прав дітей) та інші громадські організації. В статті автори звертають увагу на необхідність вжиття заходів уповноваженими органами ювінальної юстиції у захисті трудових прав неповнолітніх. На жаль, відносини, що виникають між роботодавцем та неповнолітніми працівниками як особливою категорією працівників, чинним національним законодавством не врегульовані повною мірою. Виходячи з цього, слід зазначити, що регулювання праці осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, є актуальною проблемою. В статті автори вносять пропозиції щодо зміцнення та розвитку нормативних актів, що регулюють трудові відносини за участю працівників віком до вісімнадцяти років, визначають місце спеціальних державних органів у дотриманні трудових прав неповнолітніх.

Probation habilitation services, government, and other organizations. Such a system should include social and socio-pedagogical services, the young prosecutor's office, educational and medical correctional facilities, the institution of a special ombudsman (ombudsman for children's rights), and other public organizations. One of the most critical problems of modern society is the use of the labor of minors. Unfortunately, the current national legislation does not fully regulate the relations between employers and underage workers as unique cat particular workers. Based on this, it should be noted that reregulating the person's labor is the problem. In the article, the authors suggest strengthening and developing normative acts regulating labor relations with the participation of workers under eighteen, determining the place of unique state bodies in observing the labor rights of minors.

Keywords: juvenile justice, non-permanent, child rights, non-permanent labor rights, defender of labor rights.

Вступ

Захист прав неповнолітніх громадян, будучи одним із пріоритетних завдань державної політики, закріплено у низці нормативно-правових актів. Зокрема, Конституцією України покладено на державу обов'язок щодо забезпечення реалізації та захисту прав дитини, створення сприятливих умов для всебічного розвитку та виховання дітей. А Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини [1]. Завдання, яке поставила перед собою Україна, передбачає створення такої системи державних органів та недержавних інституцій, які б ефективно виконували роль захисника прав неповнолітніх, при цьому діючи у постійному взаємозв'язку між собою. Для цього необхідно мати відповідне законодавче підґрунтя, яким буде врегульовано це питання з огляду на сучасні потреби та міжнародні правові стандарти. Наділення трудовими правами неповнолітніх повинно мати під собою певні юридичні гарантії - ті пільги, ті законодавчі заборони, які б убезпечити цю категорію працівників від багатьох проблем: тиску з боку роботодавця, зменшення особистого часу та експлуатації на важких роботах. У тому числі має місце і заборона - робота не повинна шкодити здоров'ю та моральному розвитку особистості. Врахування міжнародних тенденцій розвитку ювенальної юстиції, наслідків її впровадження, вивчення недоліків може стати важливим фундаментом створення ефективної системи ювенальної юстиції в Україні, яка відповідатиме міжнародним нормам дотримання прав дитини та сприятиме дотриманню основних прав дітей.

Проблему охорони дитинства та захисту дітей досліджували вчені різних галузей права: В. Бурдін, Н. Крестовська, О. Карпенко, Л. Кулачок, Л. Короткова, В. Москалюк, Л. Ольховик, Є. Гідулянова, Т. Гончар, А. Голубов, В. Вітвіцька, М. Заславська, С. Зеленський. Однак залишається не вирішеним питання запровадження ефективної системи ювенальної юстиції у національному правовому просторі та окреслення ролі уповноважених органів, що їх участі у захисті трудових прав неповнолітніх.

Метою статті є дослідження сучасних міжнародних тенденцій функціонування ювенальної юстиції для врахування позитивного досвіду під час впровадження ювенальної юстиції в Україні. Окремий аспект цього дослідження присвячено проблемам захисту трудових прав неповнолітніх уповноваженими органами, що становлять систему органів ювенальної юстиції.

Результати

Одним із пріоритетів будь-якої держави є захист прав дітей. У різних країнах існують спеціальні механізми захисту інтересів дітей, і одним із них є формування системи ювенальної юстиції. Походження терміна «ювенальна юстиція» більшість дослідників пов'язують із виникненням першого суду у справах неповнолітніх 1899 р. (США) [2]. На сучасному етапі у багатьох високорозвинених країнах сформувалися й успішно функціонують системи ювенальної юстиції. На сьогоднішній день найбільш розвиненими та відповідальними сучасним міжнародним стандартам та нормам вважаються системи ювенальної юстиції у Франції та Канаді. До речі, у Франції закон про ювенальну юстицію було прийнято у лютому 1945 року, ще під час ІІ Світової війни. Французька влада усвідомила, що нормальний розвиток підростаючого покоління не менш важливий, ніж відновлення країни, і, безумовно, є його невід'ємним елементом. Перед ювенальною юстицією поставлено дві функції: захисна (захист права на освіту; захист безпеки неповнолітнього) та каральна (за провину, правопорушення та злочин) [3].

Говорячи про ювенальну юстицію, доречним бути зауважити відсутність єдиного чіткого визначення даного поняття та його елементів навіть на доктринальному рівні, не говорячи вже про законодавче закріплення. Термін «ювенальна юстиція» є синтезом двох понять, що походять із римського права: «дитинство» / «молодість» (від лат. - юний, молодий) та «юстиція» (від лат. - справедливість, правосуддя). Отже, у буквальному перекладі термін «ювенальна юстиція» означає правосуддя (у більш широкому розумінні - здійснення справедливості) щодо дітей та молоді [4]. Слід, таким чином, відрізняти ювенальну юстицію та ювенальне судочинство, оскільки судочинство є сукупністю державних інститутів та правових норм, у той час як юстиція, у нашому розумінні, передбачає участь і недержавних структур (адвокатура, соціальні працівники з недержавних структур, інші державні та недержавні інститути) та обов'язковість здійснення певних соціально-правових процедур. Якщо поняття ювенальна юстиція зводити винятково до правосуддя у справах неповнолітніх як основної функції суду, що реалізується через здійснення судочинства за тією чи іншою категорією справ, то більш обґрунтованим буде вживання терміну: правосуддя у справах неповнолітніх, а не ювенальна юстиція. Крім того, спірною є теза про існування ювенальної юстиції лише в тих державах, у судовій системі яких є суд у справах неповнолітніх. Як правильно зазначають автори монографії «Філософсько-правовий аналіз інституту ювенальної юстиції», що визначення інституту ювенальної юстиції часто пов'язують з криміналізацією та віктимізацією цього феномену. Це призводить до трактування ювенальної юстиції суто як кримінальної, хоча в низці питань не заперечується й адміністративно-правовий її аспект. Очевидно, це визначається тим, що на пострадянському посттоталітарному просторі ще не подолані ті стереотипи, котрі розглядали будь-які правові дії стосовно неповнолітніх осіб, що вчинили правопорушення, лише з каральної позиції, коли покарання було неминучим, а ретрибутивістська каральна парадигма домінувала у праві, зокрема і ювенальному. Отже, ступінь віктимізації ювенальної юстиції свідчить про рівень впровадження в тому чи іншому соціальному просторі демократичних принципів, ознакою яких є не тільки карний, а й попереджувальний аспекти [5].

На це вказує і Крестовська Н.М., зазначаючи, що органи виконавчої влади забезпечення прав дитини мають розгалужену вертикаль, яка забезпечує проходження управлінської інформації крізь усі рівні виконавчих органів державної влади й місцевого самоврядування, доведення інформації до виконавців і підпорядкування їх поведінки відповідним нормам [6].

Ми розглядаємо ювенальну юстицію як комплексну систему з її основоположними елементами для повного і дієвого застосування в суспільстві. Тому її складниками вбачаємо не лише суди (судді, адвокати, соціальні працівники служби пробації, судові вихователі, працівники правоохоронних органів, слідства), а широку інституційну систему органів, які функціонували б комплексно, а інші органи і організації, діяльність яких спрямована на захист прав неповнолітніх. Однак, в Україні відсутній нормативно-правовий акт, який би передбачав усю систему суб'єктів ювенальної юстиції. ювенальний юстиція трудовий право неповнолітній

Основні напрями реформування ювенальної юстиції в Україні визначені Концепцією розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні та Національною стратегією реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року, що передбачає запровадження системи заходів, яка включатиме забезпечення дієвого правосуддя, соціально-виховні та реабілітаційні програми для неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом, профілактичні та освітні програми, адресні соціальні послуги, що можуть допомогти дитині набути навичок розв'язання соціальних, побутових проблем тощо.

Можна відзначити Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», який наводить окремий перелік таких суб'єктів, які спрямовані на здійснення соціального захисту дітей і запобігання правопорушень:

- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім'ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім'ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім'ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

- уповноважені підрозділи органів Національної поліції;

- приймальники-розподільники для дітей органів Національної поліції;

- шкоди соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

- центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я;

- спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України;

- притулки для дітей;

- центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

— соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

— інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, окремі громадяни [7].

До системи органів ювенальної юстиції, на нашу думку, треба зараховувати також комісії з питань захисту прав дитини; районні (міські) служби у справах дітей; уповноваженого Президента з прав дитини; уповноважені структури міністерства Молоді та спорту України та деякі інші.

Наприклад, таким органом також має стати Державна служба у справах дітей, яка забезпечуватиме формування та реалізацію державної політики у сфері усиновлення та захисту прав дітей, її створення затверджено Постановою Кабінету міністрів України №23 від 19 січня 2022 р.

Саме таке розуміння ювенальної юстиції має скластися і в законодавця, який розроблятиме проект закону «Про основи системи ювенальної юстиції», націливши його на забезпечення взаємодії різних державних і громадських інститутів, що опікуються проблемами дітей. Ця взаємодія повинна будуватися відповідно до широкого розуміння системи ювенальної юстиції, до якої входять не тільки суди у справах неповнолітніх, а й позасудові органи, а також недержавні некомерційні організації, націлені на захист прав дітей та реалізацію реабілітаційних програм. Разом з тим проект закону повинен бути спрямований на розвиток зв'язків усіх державних і недержавних інститутів, що має підвищити ефективність використання наявних ресурсів. Причому особливе місце в побудові взаємодії різних публічних інституцій у цій системі відводиться ювенальним судам [8].

Усвідомлюючи, що шлях у української ювенальної юстиції складний і носитиме поетапний характер, потрібно визначити, що цілями ювенальної юстиції мають стати:

— створення правових, економічних, соціальних, політичних, організаційних, фінансових та інших умов для успішного функціонування системи життєзабезпечення неповнолітнього та інституту сім'ї;

— у забезпеченні та захисті прав та законних інтересів дітей, в тому числі дітей, які потрапили у важку життєву ситуацію або вступили в конфлікт із законом, за допомогою соціально-реабілітаційних, профілактичних та інших заходів правозахисної діяльності держави;

— у соціально-правовому захисті багатодітної, неповної, кризової сім'ї та соціально- економічному підтриманні молодої сім'ї як основного інституту нашого суспільства.

Виходячи з досвіду тих країн, у яких функціонує ювенальна юстиція, можна сказати, що найголовнішими її завданнями є:

— забезпечення прав неповнолітнього, як суб'єкта, цивільних, трудових, сімейних, житлових, освітніх та інших прав;

— вжиття заходів для відновлення порушених прав неповнолітнього з метою створення нормальних умов для його виховання та розвитку;

— у разі вступу неповнолітнього у конфлікт із законом - прийняття виключно індивідуально-адекватних, адекватних заходів покарання, з урахуванням його фізичного та психічного розвитку, інтелектуального, вольового та морального рівня, особливостей характеру та темпераменту, його соціального портрета.

Дотримуючись ратифікованих міжнародних конвенцій, Україна повинна виконувати зобов'язання щодо поліпшення захисту прав та інтересів дітей, охорони їх здоров'я, забезпечення добробуту. Так, Конвенція ООН про права дитини визначає право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання роботи, яка може становити небезпеку для її здоров'я, перешкоджати її фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку. Конвенція ООН про права дитини зобов'язує держави-учасниці захищати дітей від експлуатації у будь-якій формі, здатній завдавати їм моральної, фізичної, психічної чи іншої шкоди (ст.6, 19, 24, 27, 31, 32, 35, 36).

Регулювання трудових відносин на загальнодержавному рівні відбувається на основі положень міжнародного права у цій сфері. У ст.43, ст.52 Конституції України вказано, що використання праці неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється, експлуатація дитини переслідується за законом. Правовою основою охорони праці неповнолітніх є відповідні статті Кодексу законів про працю України, Закон України «Про охорону праці», Закон України «Про зайнятість населення», наказ Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) від 31.03.1994 р. №46 «Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх», наказ МОЗ від 22.03.1996 р. №59 «Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми» та ін.

За загальним правилом, що міститься у ч.1 ст.188 КЗпП, допускається прийняття на роботу лише тих неповнолітніх осіб, які досягли шістнадцяти років. Щоправда, як виняток, за згодою одного із батьків або особи, що його замінює (усиновлювача чи піклувальника), можуть прийматися на роботу й особи, які досягли п'ятнадцяти років. Також згідно з ч.3 ст.188 КЗпП України допускається прийняття на роботу осіб, яким виповнилося 14 років при дотриманні наступних умов:

1) прийняттю на роботу у вказаному віці підлягають тільки учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладів;

2) такі особи можуть виконувати лише легку роботу, що не заподіє шкоди їхньому здоров'ю;

3) їх робота не повинна порушувати процес навчання та має виконуватися виключно у вільний від навчання час (наприклад, під час літніх канікул);

4) необхідна наявність згоди одного з батьків або особи, що їх замінює [9].

Головна особливість трудових відносин з неповнолітніми, полягає в тому, що вони у трудових відносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України.

Статтею 198 КЗпП України передбачені обмеження щодо звільнення працівників молодше вісімнадцяти років. Так, звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи роботодавця допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування [9].

Однак за дозволом на звільнення неповнолітнього працівника, який не досяг 18-річного віку, звертаються вкрай рідко. Це безпосередньо пов'язано, перш за все, з правовою безграмотністю роботодавців та необізнаністю неповнолітніх та їхніх представників. Крім того, до цього можна додати безкарність роботодавців із боку держави.

Також звертає увагу незацікавленість самих органів, щодо контролю за дотриманням цієї норми. Так, на сайті Сумської міської ради в повноваженнях «Служби у справах дітей» взагалі відсутня згадка про заплановані дії щодо захисту трудових прав неповнолітніх. У зв'язку з чим вбачається доречним посилити співпрацю між Управліннями держпраці та районними (міськими) службами у справах дітей. Для неповнолітніх можна організувати планові консультації для отримання достатньої інформації з проблем, що цікавлять. Адже на практиці неповнолітні працівники, влаштовуючись на роботу здебільшого не знають про вищезазначені права та пільги, які гарантуються їм державою, і не всі роботодавці дотримуються вищевказаних умов при використанні праці неповнолітніх працівників.

У ст.11 «Охорона праці неповнолітніх» Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року акцентується, що порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці визначається положенням, яке затверджується затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці. Законодавством встановлено, що районні держадміністрації та міські ради повинні затверджувати квоти робочих місць для працевлаштування молоді [10].

Законом України «Про зайнятість населення» від 1 березня 2001 року визначені категорії працівників, які мають додаткові гарантії у працевлаштуванні та встановлена квота для соціально незахищених категорій населення встановлена у розмірі 5% [11]. У ст.21 Закону України «Про охорону дитинства» наголошується, що участь у трудовій діяльності дітей-інвалідів та дітей з вадами фізичного та розумового розвитку забезпечується шляхом створення відповідної мережі робочих місць.

На органи місцевого самоврядування покладаються завдання щодо затвердження програм працевлаштування випускників загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечення їх виконання всіма підприємствами, установами, організаціями. Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим у рахунок броні, забороняється. Така відмова може бути оскаржена ними в судовому порядку.

Але нажаль, нині спостерігається відсутність дієвого державного та громадського контролю за дотриманням прав неповнолітніх. Це ставить неповнолітніх у становище найбільш незахищеної частини людей на ринку праці, порушує норми трудового законодавства та охоронювані інтереси цієї групи молоді. Законодавство України встановлює ряд спеціальних гарантій та пільг для молоді, виділивши цю групу працівників до особливих суб'єктів трудових правовідносин. При цьому враховується, що неповнолітні вперше вступають у трудові відносини та не мають досвіду роботи, потребують особливої охорони здоров'я, створення спеціальних умов безпеки праці. З метою попередження негативного впливу виробничих факторів на зростання, розвиток, здоров'я, моральний та психічний стан молодих людей держава запроваджує додаткові обмеження та пільги щодо вікового цензу прийому на роботу, запровадження скороченої тривалості робочого тижня, заборони праці в нічних змінах, встановлення придатності до певного виду діяльності на основі обов'язкового медичного обстеження як попереднього (на час вступу на роботу), так і періодичного.

Тому одним з основних завдань органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, профспілкових організацій, навчальних закладів та суспільства в цілому має стати об'єднання зусиль з метою недопущення фактів порушень прав неповнолітніх працівників та їхнього негайного усунення у випадку вчинення, проведення активної роз'яснювальної роботи з питань трудових правовідносин як серед осіб, які не досягли 18 років, так і з роботодавцями.

Висновки

Головне завдання ювенальної юстиції постулюється саме як захист прав та інтересів дітей. Правові та соціальні основи ювенальної юстиції мають знаходитися в постійній взаємодії, яка і становить механізм захисту прав дитини. Під таким механізмом слід розуміти систему соціальних і правових засобів, що застосовуються для забезпечення реалізації його прав. Таким чином, у поняття ювенальної юстиції необхідно вкладати як правову, так і соціальну основи, оскільки правові норми, що стосуються неповнолітніх, встановлюються, виходячи з особливостей особистості неповнолітнього. Щодо неповнолітніх реалізація саме цих функцій була б найефективнішою. Очевидна важливість формування цілої сукупності правових та соціально-психологічних конструкцій, що гармонійно поєднуються у пошуках оптимального для дитини і, зрештою, - для суспільства, способу вирішення дуже серйозних проблем. І це не лише проблеми самої дитини, її оточення, не лише проблеми дня сьогодення - це проблеми майбутнього нашого суспільства. Тому одним з основних завдань уповноважених органів та суспільства в цілому має стати об' єднання зусиль з метою недопущення фактів порушень прав неповнолітніх, в тому числі і трудових прав неповнолітніх працівників.

Список використаних джерел

1. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2021 р. №2402-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 30. Ст. 142.

2. The History of juvenile justice. Part1.

3. Chronologies comparйes de la justice des mineurs.

4. Ювенальна юстиція: навчальний посібник / кол. авт.: А. Гусєв та ін.; за заг. ред. Н. Крестовської. Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2006. С. 9, 18, 19

5. Бліхар В.С., Дробиняк О.В. Філософсько-правовий аналіз інституту ювенальної юстиції: монографія. Хмельницький: ХУУП ім. Л. Юзькова, 2020. 320 с.

6. Крестовська Н. Міфи про ювенальну юстицію. Віче. 2010. Вип.15. С. 45-49.

7. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24.01.1995 р. № 20/95-ВР.

8. Опацький Р.М. Поняття і зміст ювенальної юстиції. Право і суспільство. 2011. №5. С. 26-31.

9. Кодекс законів про працю України: Закон України від 10.12.1971 р. №322-УІІІ. Відомості Верховної ради УРСР. 1971. Ст. 375.

10. Про охорону праці: Закон України від 14.10.1992 р. №2694-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. №49. Ст. 668.

11. Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 р. №5067-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 24. Ст. 243

Размещено на allbest.ru