Українська національна та громадянська ідентичність: формування та реалізація державної політики

Doctor of Science in Public Administration, Professor, Honored Education Worker of Ukraine, Head of the Department of Public Administration and

Local Self-Government of the Kherson National Technical University,

Filippova Viktoriia D.,

Abstract

This article is devoted to the role of state policy in the processes of restructuring of the society into a comprehensive national and civic-political solidarity.

The aim of the article is to outline the problems of the formation of Ukrainian national and civic identity, Considering the new challenges of today in the conditions of the global society and the new vision of the political elite of the country of the further establishment of these fundamental postulates in the context of the development of the civil society in Ukraine.

Scientific novelty of the article lies in the theoretical substantiation of the need for a comprehensive regulation of the implementation of public policy in this area at the legislative level, namely fixing the features of the formation and implementation, guarantees of participation of citizens of Ukraine, foreign Ukrainians, public associations and other civil society institutions in its implementation, definition and delimitation of powers of public authorities and local authorities in this area.

Conclusions. The affirmation of Ukrainian national and civil identity should give a new impetus for the formation of society in Ukraine, which involves the transformation of civil consciousness, moral, legal culture of the individual, the flowering of national self-consciousness and is based on the priority of human rights. Implementation of state policy in this sphere requires comprehensive regulation at the legislative level, so the adoption by the Verkhovna Rada of Ukraine of a joint bill based on draft laws will promote consolidation of the Ukrainian people, assertion of national values, ideas of democracy, the rule of law, justice, equality, human rights, strengthening civil society, etc.

Key words: state policy, civic, civic society, nation, national identity, national idea, national selfawareness.

Постановка проблеми. Існування та процвітання Української держави неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності, що бере свій початок від ототожнення себе кожним громадянином з Українським народом. Відчуття такої належності через мову, традиції, цінності безпосередньо позначається на житті кожної людини. Сукупність усіх індивідів, які пройшли таке самовизначення, є необхідним підґрунтям для формування потужного громадянського суспільства, сильної нації та міцної держави.

Особливого значення означене питання набуває для сфери національної безпеки та оборони, оскільки утвердження української національної та громадянської ідентичності громадян як однієї з визначальних засад держави значно посилює її здатність протистояти внутрішнім і зовнішнім безпековим загрозам. Водночас нині питанням утвердження громадянської ідентичності в різних сферах суспільного життя та на рівні різних соціальних інститутів, як нам видається, надається недостатньо уваги. Значною мірою така ситуація зумовлена відсутністю в державі належної нормативно-правової бази.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом у науковій літературі до проблем української національної та громадянської ідентичності зверталися Т. Бевз (вивчає українську ідентичність і національну безпеку у викликах сьогодення) [1], Т. Васіна (досліджує громадянську ідентичність молоді в контексті консолідації українства) [2], П. Горностай (вивчає громадянську ідентичність українців та її еволюцію) [3], О. Демиденко (описує громадянську ідентичність українського студентства в контексті його участі в міграційних процесах) [4], В. Климончук (розглядає дилеми та перспективи сучасної України в контексті національної ідентичності за умов глобалізації) [5], В. Кремень (аналізує національну ідентичність як умову самоздійснення української нації) [6], М. Мозер (досліджує національну ідентичність і національна ідею як чинники державобудування) [7], І. Петровська (аналізує громадянську ідентичність як різновид організаційної ідентичності) [8], Л. Угрин (аналізує проблеми формування і становлення громадянської ідентичності в Україні) [9], Л.Яковлева (досліджує громадянську ідентичність як складову легітимності політичної влади) [10] та ін. Водночас, у цих та інших дослідженнях по суті не прослідковуються нові підходи до формування та становлення національної й громадянської ідентичності українських громадян в умовах глобального суспільства та нових викликів сьогодення.

Мета статті полягає у висвітленні проблем формування української національної та громадянської ідентичності, зважаючи на нові виклики сьогодення в умовах глобального суспільства й нового бачення політичної еліти країни, подальшого становлення цих засадничих постулатів у контексті розвитку громадянського суспільства в Україні.

Викладення основного матеріалу. Для цілей нашої статті насамперед звернемося до тлумачення основних понять - таких, як нація, громадянин, громадянськість, ідентичність, національна ідентичність, громадянська ідентичність, та дотичних до них - глобальне громадянське суспільство, громадянське суспільство, національна ідея та національна самосвідомість.

Так, за визначенням Енциклопедії сучасної України, нація (лат. natio - плем'я, народ) - це спільність людей, об'єднаних, незалежно від їхнього етнічного походження, політичними інтересами, усвідомленням своєї спільності на певній території (землі) з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним громадянством, юридичними правами та обов'язками. Цій спільноті характерна низка специфічних, притаманних саме їй ознак, а її члени виявляють почуття солідарності між собою. Важливими ознаками нації є особливий менталітет, характер, історична пам'ять, міфологія, духовні та політичні традиції, мова [11].

Громадянин же (анг. citizen, від лат. civitas) - людина, яка служить батьківщині, народу, турбується про суспільне благо [12, с. 123]. Сам термін «громадянськість» поширився завдяки Великій французькій революції XVIII ст., у ході якої навіть з'явилось офіційне звернення - громадянин.

Поняття «громадянськість» було предметом визначення у численних дослідженнях різноманітних галузей знань, у тому числі й публічного управління та адміністрування. У цьому зв'язку слід відзначити, що громадянськість до певної міри інституціональна, оскільки її практичний вияв закріплено законами та інститутами. Громадянськість у суспільно-історичному плані є продуктом і наслідком соціально-економічних і духовно-культурних процесів. За допомогою певних психологічних механізмів, таких як традиції, звичаї, еталони поведінки тощо, громадянськість не лише зберігається, а й відтворюється. Як відомо, державне життя пронизує всі вияви особистості: сприймання, мислення, пам'ять, емоції тощо. Як результат цих процесів створюється громадянськість. Принагідно зазначимо, що наявність чи відсутність громадянськості, а також її розвиток залежать від ступеня соціальної складності суспільства та від форм його політичного устрою.

Ідентичність (від ідентичний) - тотожність, збіг чого-небудь із чим-небудь. Ідентичний (фр. identigue, від с.-лат. identicus') - який повністю збігається з чим-небудь, точно відповідає чому-небудь, однаковий, тотожний [13, с. 252].

Як відомо, на сьогодні в соціогуманітарних науках відсутнє єдине усталене поняття національної ідентичності, оскільки існують різні погляди й підходи, об'єктивні та суб'єктивні чинники. Так само, відсутній єдиний науковий підхід у визначенні поняття громадянської ідентичності, що має міждисциплінарний характер (зокрема, в межах філософії, соціології, політології, публічного управління та адміністрування, психології та педагогіки).

Т. Віндарі зазначає, що в дискусіях про нації та їх ідентичність здебільше домінують дві фундаментальні позиції: група вчених, яких часто називають модерністами, вважають, що нація заснована на сучасних мотивах, таких як політичні та економічні фактори, а інша група вчених, яку часто називають примордіалістами або етнолінгвістами, вважають, що нація заснована на унікальності та давній традиції разом із ідентичностями, які тісно пов'язані з релігійними етнолінгві- стичними ідентичностями. На цих двох домінуючих аргументах будуються різні концепції націоналізму та національної ідентичності [14]. Проте звернемося до тих визначень, що, як нам видається, найбільш вдало описують поняття «національна ідентичність» та «громадянська ідентичність».

На думку авторів Політичної енциклопедії, «національна ідентичність» (від лат. МепЫсш - однаковий, тотожний) - це усвідомлення особистістю себе як такої, що належить до людського колективу, об'єднаного за ознакою спільної національної (етнічної і/або державної) належності, яке поділяється й іншими членами цього колективу. Таке усвідомлення спирається передусім на мову, історію, культурну пам'ять, спільну територію, економіку тощо, тобто на фактори інтеграції спільноти [15, с. 490].

Громадянська ж ідентичність, - як зауважують автори Енциклопедії сучасної України, - це ототожнення себе зі спільнотою громадян національно-державного утворення; феномен свідомого та активного громадянства, усвідомлення себе членом громадянського суспільства. Ці два визначення громадянської ідентичності акцентують увагу на різних аспектах взаємовідносин індивіда з державою та суспільством. Перше із них стосується специфіки прояву територіальної ідентифікації, що має ієрархічний характер: від локального до глобального З цього погляду громадянська ідентичність розглядається як компонент територіальної ідентичності, тобто індивідуальні знання про належність до політико-географічного утворення [16].

Водночас, як гадають ці ж автори, поняття «громадянська ідентичність» є аналогічним до поняття «національна ідентичність» у тих випадках, коли остання розглядається в межах парадигми щодо нації як співгромадянина, спільноти, організованої за державно-політичною ознакою [11]. При цьому, як зазначають В. Хуоцзюнь і Х. Хуалин, часто криза національної ідентичності в глобалізованому світі корениться в неефективності самоврядування національних держав [16]. Таким чином, глобалізація не є найбільшою причиною занепаду національної ідентичності, оскільки виживання нації залежить від стратегій нації щодо покращення національного будівництва та демократичного управління. Дж. Рівера та Г. Карсон у своєму дослідженні наголошують, що глобалізація може створити глобальну ідентичність, але глобальна ідентичність може бути тимчасовою та ситуативною, тому вона не може замінити національну ідентичність [17].

Далі розглянемо поняття «глобальне громадянське суспільство» і «громадянське суспільство». Глобальне громадянське суспільство (англ. global civil society), на думку Е. Афоніна та Т. Бєльської, - це «об'єднання людей позаполітичного характеру, однотипних соцієтальних спільнот для вирішення загальнозначущих проблем усього людства, які мають спільні цінності й уявлення про спосіб і стиль життя. Глобальне громадянське суспільство є системою соціальних структур, відносин, свідомості і діяльності, що лише перебувають на стадії становлення, але разом з тим мають створювати передумови для самореалізації індивідів, соціальних груп, окремих націй і держав, людства в цілому [18].

За визначенням же Енциклопедії сучасної України, громадянське суспільство - це суспільство, в основі якого лежить розгалужена мережа незалежних від держави інституцій, об'єднань та організацій, створених самими громадянами для виявлення й здійснення різних громадських ініціатив, задоволення своїх суспільних потреб та обстоювання колективних інтересів. У повсякденному вжитку під громадянським суспільством нерідко розуміють рівень громадянської свідомості певного суспільства, активність громадян у створенні громадських організацій. Іноді, на рівні політичних гасел, громадянське суспільство вживають як синонім ліберальної демократії. Окремі дослідники ототожнюють громадянське суспільство з «відкритим суспільством», вважаючи, що ці терміни описують відповідно політико-соціологічні і політико-філософські аспекти одного й того самого явища [11].

Як зазначається в Національній стратегії розвитку громадянського суспільства на 2021-2026роки, затвердженій Указом Президента України від 7 вересня 2021 року №487/2021, «партнерство між державою та громадянським суспільством є вагомим чинником реалізації демократичних цінностей, закріплених у положеннях Конституції України, зокрема щодо свободи та особистої недоторканності громадян, свободи слова і думки, свободи вираження поглядів і переконань, свободи світогляду і віросповідання, свободи об'єднання, участі громадян в управлінні державними справами тощо» [19].

Енциклопедичний словник з державного управління визначає національну ідею як осмислену форму сприйняття глибинної сутності свого народу, у якій відображена його духовна першооснова, мета, сенс та фундаментальні принципи існування, що пронизує все національне буття та зумовлює суспільний розвиток. Характер національної ідеї визначається менталітетом народу, рівнем розвитку його духовної і матеріальної культури, статусом на міжнародній арені, завданнями конкретної історичної епохи [12]. Національна ж самосвідомість, на думку авторів цього ж авторитетного видання, - це соціально-етнічні уявлення про правові, політичні, моральні та інші норми в процесі розвитку нації, яка завдяки їм виокремлює себе серед інших націй [12].

Отже, як видно, питання утвердження української національної та громадянської ідентичності всебічно розглянуто науковцями багатьох галузей знань, у тому числі й публічного управління та адміністрування, водночас лише фрагментарно їх окреслено законодавством України. Як наслідок, здійснення державної політики у зазначеній сфері потребує комплексного врегулювання на законодавчому рівні, а саме: визначення її мети, завдань, принципів і напрямів, особливостей формування та реалізації, гарантій участі громадян України, закордонних українців, громадських об'єднань та інших інститутів громадянського суспільства у її реалізації, визначення та розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у цій сфері.

Перш ніж аналізувати законодавчі ініціативи народних депутатів України ІХ скликання щодо формування та утвердження української національної та громадянської ідентичності, з'ясуємо, що на сьогодні вже закріплено в національній та міжнародній нормативно-правовій базі відносно цих понять.

Так, відповідно до Конституції України держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури (стаття 11). Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (стаття 12) [20].

Стаття 1 міжнародних пактів про економічні, соціальні і культурні права 1966року [21] та про громадянські і політичні права 1966року [22], а також пункт2 Віденської декларації і Програми дій ООН 1993 року [23] закріплюють право всіх народів на самовизначення. На підставі цього права народи вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.

У Законі України «Про національну безпеку України» серед фундаментальних національних інтересів України визначаються, зокрема, державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України, сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення (частина третя статті 3) [24].

Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» закріплено, що українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України (частина восьма статті 1). До завдань закону віднесено також забезпечення функціонування державної мови як інструмента об'єднання українського суспільства, засобу зміцнення державної єдності та територіальної цілісності України, її незалежності, державності і національної безпеки, забезпечення розвитку української мови для зміцнення національної ідентичності, збереження національної культури, традицій, звичаїв, історичної пам'яті та забезпечення її дальшого функціонування як державотворчого чинника української нації (стаття 3) [25].

Згідно із Законом України «Про закордонних українців» Українська держава сприяє розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв'язків з батьківщиною та поверненню їх в Україну. Однією з основних засад співпраці із закордонними українцями визначено розв'язання проблем становлення та консолідації української нації (стаття 12) [26].

У Законі України «Про освіту» серед засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності закріплено виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій, формування громадянської культури та культури демократії, демократизму тощо. Закон покладає на педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників, а також батьків здобувачів освіти завдання настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства (стаття 3) [27].

Закон України «Про вищу освіту» визначає як одне із основних завдань закладу вищої освіти формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, уміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах (пункт 4 частини першої статті26). Крім того, на педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників покладається обов'язок прищеплювати особам, які навчаються у закладах вищої освіти, любов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України та державних символів України (пункт 3 частини першої статті 58) [28].

Відповідно до Стратегії національно-патріотичного виховання, затвердженої Указом Президента України від 18травня 2019року № 286/2019, в Україні національно-патріотичне виховання є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави та суспільства щодо розвитку національної свідомості на основі суспільно-державних (національних) цінностей (самобутність, воля, соборність, гідність), формування у громадян почуття патріотизму, поваги до Конституції і законів України, соціальної активності та відповідальності за доручені державні та громадські справи, готовності до виконання обов'язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, сповідування європейських цінностей. Національно-патріотичне виховання є важливим засобом громадянської освіти [29].

Згідно з Указом Президента України «Про Концепцію державної мовної політики» від 15лютого 2010року №161/2010 українська мова як засіб спілкування та інтелектуального виявлення особистості віддзеркалює самобутність багатомільйонного Українського народу і є основою його духовності та історичної пам'яті. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації, єдності України [30].

З огляду на викладене, видно, що за роки незалежності України впродовж тридцяти років питання утвердження української національної та громадянської ідентичності лише розрізнено та фрагментарно висвітлювалося в законодавстві, яке врегульовує відносини у різних сферах суспільного життя. Однак потреба комплексного та системного врегулювання означених питань значно актуалізувалася після 2013 року, коли кілька регіонів України зазнали воєнної агресії та були окуповані Російською Федерацією, а неефективність чинного законодавчого врегулювання цих питань стала очевидною.

Таким чином, актуальну потребу належного врегулювання відносин у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності неможливо забезпечити без ухвалення спеціального Закону. Такий Закон має визначити законодавчі засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, здійснення національно-патріотичного виховання та громадянської освіти, закласти основу для консолідованих та скоординованих дій усіх суб'єктів цього процесу - від окремого громадянина до Президента України, створити умови для участі у ньому сил безпеки і оборони України, закордонних українців, міжнародних організацій.

Проєкт такого Закону України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» було внесено 23 листопада 2021 року народним депутатом України ІХ скликання В. Моканом та ін. і зареєстровано у Верховній Раді України за № 6341 [31].

На думку його авторів, метою законопроєкту є визначення основних засад державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності як однієї зі складових національної безпеки України задля досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання об'єктивних і штучно створених суперечностей соціокультурного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі дотримання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина [31].

На досягнення означеної мети спрямовано такі завдання законопроєкту:

утвердження української національної та громадянської ідентичності;

формування активної громадянської позиції на основі поваги до прав людини, духовних цінностей Українського народу, національної самобутності;

формування та збереження української національної ідентичності в громадян України, які належать до української нації, та закордонних українців;

забезпечення розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, збереження їх національної ідентичності;

розвиток патріотизму; формування, утвердження та розвиток оборонної свідомості та громадянської стійкості;

виховання в громадян України гордості і поваги до національних цінностей, розуміння їх важливості для становлення держави;

усунення впливів держави-агресора в інформаційній, освітній, культурній сферах України;

активізація діяльності інститутів громадянського суспільства [31].

Законопроєкт визначає основні засади й особливості формування та реалізації державної політики щодо утвердження національної та громадянської ідентичності, гарантії участі громадян України, закордонних українців, громадських об'єднань та інших громадянських інститутів в її реалізації.

Серед основних положень законопроєк- ту, зокрема:

визначено поняття «українська національна ідентичність», «громадянська іденточність», «військово-патріотичне виховання», «громадянсько-патріотичне виховання», «громадянська освіта», «громадянські компетентності» та низка інших;

закріплено визначення державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, окреслено її стандарти, мету, завдання, пріоритети, принципи;

визначено складові державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, а саме національно-патріотичне виховання, військово-патріотичне виховання та громадянська освіта;

окреслено повноваження суб'єктів відносин у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, зокрема органів державної влади, органів місцевого самоврядування, сил безпеки і оборони України, закладів освіти, культури, спорту, фахівців та волонтерів, інститутів громадянського суспільства;

визначено статус центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, яким є Національна комісія з питань утвердження української національної та громадянської ідентичності, засади його формування та діяльності, повноваження тощо;

закріплено активну роль громадян України, громадських об'єднань, благодійних та інших організацій, професійних і творчих спілок, органів самоорганізації населення та засобів масової інформації в реалізації державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності;

урегульовано фінансове та науково-методичне забезпечення реалізації державної політики в зазначеній сфері [31].

Невдовзі після внесення законопроєк- ту № 6341, 3 грудня 2021 року до Верховної Ради України було подано альтернативний законопроєкт за № 6341-1, автором якого є народний депутат України ІХ скликання М. Бужанський та ін. [32].

Метою законопроєкту є визначення основних принципів державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності задля виховання та розвитку громадянської самосвідомості та патріотизму громадянина України [32].

Основні завдання законопроєкту, на думку його авторів, полягають, зокрема, у формуванні у громадян України, у тому числі дітей та молоді: активної громадянської позиції на основі поваги до прав людини, духовних цінностей та національної самобутності Українського народу; громадянської стійкості; патріотизму; поваги до державних символів, суспільно-державних (національних) цінностей України, розуміння їх важливості для становлення держави; формування та збереження української національної ідентичності у громадян України, закордонних українців; забезпечення розвитку етнічної, культурної, релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України [32].

Серед основних положень законопроєк- ту, зокрема: визначення правової основи державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності; визначення принципів державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності; визначення повноважень суб'єктів відносин у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності [32].

Аналіз двох альтернативних законопроєктів [31; 32] дає підстави для висновку, що вироблення на їх основі єдиного спільного проєкту Закону України сприятиме формуванню засад державної політики щодо утвердження української національної і громадянської ідентичності з метою виховання та розвитку громадянської самосвідомості та патріотизму громадянина України.

Висновки. Утвердження української національної та громадянської ідентичності має надати новий імпульс для формування в Україні відповідно до Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки [9] такого суспільства, що передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості, і ґрунтуватися на пріоритеті прав людини. Здійснення державної політики в означеній сфері потребує комплексного врегулювання на законодавчому рівні, а саме: визначення її мети, завдань, принципів і напрямів, особливостей формування та реалізації, гарантій участі громадян України, закордонних українців, інститутів громадянського суспільства в її реалізації, визначення та розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у цій сфері. Ухвалення Верховною Радою України уніфікованого законопроєкту на основі альтернативних проєктів законів [31; 32] сприятиме консолідації Українського народу, утвердженню національних цінностей, ідей демократії, верховенства права, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, зміцненню громадянського суспільства, укріпленню національної безпеки та оборони держави, реалізації захисту прав та свобод людини і громадянина, відповідальному ставленню громадян до своїх громадянських обов'язків, їх активній участі в суспільному житті, а також усвідомленню того, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є Український народ, який разом та в особі кожного громадянина відповідальний за майбутнє України.

громадянське суспільство ідентичність політична еліта

Список використаної літератури:

1. Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека у викликах сьогодення. Українознавство, 2020. №4. С.143-158. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukr_2020_4_12 (Дата звернення: 25.12.2021).

2. Васіна Т. Громадянська ідентичність молоді в контексті консолідації українства. Українознавчий альманах, 2016. Вип.19. С.60-62. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Ukralm_2016_19_16 (Дата звернення: 25.12.2021).

3. Горностай П.П. Громадянська ідентичність українців та її еволюція. Проблеми політичної психології, 2015. Вип.2. С.98-111. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pppr_2015_2_11 (Дата звернення: 25.12.2021).

4. Демиденко О. Громадянська ідентичність українського студентства в контексті його участі в міграційних процесах. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія : Культурологія. 2018. Вип. 19. С. 18-24. URL: http://nbuv.gov. ua/UJRN/Nznuoakl_2018_19_5 (Дата звернення: 25.12.2021).

5. Климончук В. Національна ідентичність за умов глобалізації: дилеми та перспективи сучасної України. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2020. Вип. 33. С. 108-114. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlu_fps_2020_33_16 (Дата звернення: 25.12.2021).

6. Кремень В. Національна ідентичність як умова самоздійснення української нації. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи. 2020. Вип.1. С. 113-116. URL: http://nbuv.gov. ua/UJRN/ped_in_2020_1_18 (Дата звернення: 25.12.2021)

7. Мозер М.Є. Національна ідентичність і національна ідея як чинники державобудування. Politology bulletin. 2020. Iss. 85. С.174-189. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pv_2020_85_15 (Дата звернення: 25.12.2021).

8. Петровська І.Р. Громадянська ідентичність як різновид організаційної ідентичності. Проблеми сучасної психології. 2018. Вип.39. С.244-256. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Pspl_2018_39_24 (Дата звернення: 25.12.2021).

9. Угрин Л. Громадянська ідентичність в Україні: проблеми формування і становлення. Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2014. Вип. 5. С.95-105. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlu_ fps_2014_5_13 (Дата звернення: 25.12.2021).

10. Яковлева Л.І. Громадянська ідентичність як складова легітимності політичної влади. Молодий вчений. 2016. № 12. С. 140-144. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ molv_2016_12 (Дата звернення: 25.12.2021).

11. Енциклопедія сучасної України. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id= 71029 (Дата звернення: 25.12.2021).

12. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. К. : НАДУ 2010. 820 с.

13. Новий словник іншомовних слів: близко 40 000 сл. і словосполучень / Л. І. Шевченко, О.І.Ніка, О.І.Хом'як, А.А.Дем'янюк; за ред. Л. І. Шевченко. К. : АРІЙ, 2008. 672 с.

14. Windari, Tri. (2021). National Identity Attachment and Its Variables. Journal of International Women's Studies, 22(3), 81-95. URL: https://vc.bridgew.edu/jiws/vol22/iss3/9 (Дата звернення: 25.12.2021).

15. Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. Київ : Парламентське видавництво, 2011. 808 с.

16. Zhuojun, Wang., and Hualing, He. (2014). National Identity in the Era of Globalization: Crisis and Reconstruction. Social Sciences in China, 35 (2), pp.139-54. https:// doi.org/10.1080/02529203.2014.900889.

17. Rivera, Joseph de, and Harry A. Carson. (2015). Cultivating a Global Identity. Journal of Social and Political Psychology, 3 (2), pp. 310-30. https://doi.org/10.5964/jspp.v3i2.507.

18. Афонін Е.А., Бєльська Т. В. Глобальне громадянське суспільство як феномен сучасного глобального світу. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2013. № (4), С.9-17. URL: http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/ uploads/2014/04/2013-4-4.pdf (Дата звернення: 25.12.2021).

19. Про Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026роки: Указ Президента України від 7вересня 2021 року №487/2021. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/487/2021#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

20. Конституція України від 28.06.1996 р. (зі змінами). URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2% D1%80 (Дата звернення: 25.12.2021).

21. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966року. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/995_042#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

22. Міжнародний пакт про громадян ські і політичні права від 16.12.1966року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_043#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

23. Віденська декларація та Програма дій від 25.06.1993року. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/995_504#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

24. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 р. №2469-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2469-19#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

25. Про забезпечення функціонування української мови як державної : Закон України від 25.04.2019 р. № 2704-VIII. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/2704-19#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

26. Про закордонних українців : Закон України від 04.03.2004 р. № 1582-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1582- 15#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

27. Про освіту: Закон України від 05.09.2017 р. № 2145-VIII. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

28. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

29. Про Стратегію національно-патріотичного виховання: Указ Президента України від 18.05.2019 р. №286/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/286/ 2019#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

30. Про Концепцію державної мовної політики: Указ Президента України від 15.02.2010 р. № 161/2010. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/161/2010#Text (Дата звернення: 25.12.2021).

31. Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності: проєкт Закону України (реєстр. № 6341 від 23листопада 2021р.). URL: http://w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=73263 (Дата звернення: 25.12.2021).

32. Про утвердження української національної та громадянської ідентичності: проєкт Закону України (реєстр. № 6341-1 від 3грудня 2021 р.). URL: http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=73365 (Дата звернення: 25.12.2021).

Размещено на Allbest.ru