Право громадян на конституційну скаргу як засіб вирішення конституційно-правового спору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова

Право громадян на конституційну скаргу як засіб вирішення конституційно-правового спору

Бортник Н.П. доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та інформаційного права

Самсін І.Л. доктор юридичних наук, професор, в.о. завідувача кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права

Анотація

У статті досліджуються право громадян на конституційну скаргу як засіб вирішення конституційно-правового спору. Розглянуто поняття конституційного судочинства з точки зору теорії держави і права та визначено роль конституційного судочинства у системі захисту прав і свобод людини та громадянина. Конституційно-правовий спір - це протистояння у формах, передбачених нормами конституційного права, сторін спору - суб'єктів конституційних правовідносин, які, реалізуючи конституційні права і обов'язки, виявили протиріччя з приводу матеріальних і духовних благ, що є об'єктами регулювання конституційного права. Конституційне судочинство для громадянина виступає засобом впливу на дві гілки державної влади - законодавчу та судову. Такий вплив є єдиним правовим засобом відновлення порушених прав. Охарактеризовано конституційну скаргу з позиції Конституції України та закону «Про Конституційний суд України». Зазначено, що конституційною скаргою є клопотання громадянина щодо перевірки на відповідність Конституції України закону України, застосованого в остаточному судовому рішенні у справі. Право громадян на конституційну скаргу є суб'єктивним правом на встановлення у судовому порядку невідповідності законодавчо встановлених меж конституційних прав і свобод людини та громадянина конституційним меж з метою захисту порушених конституційних прав громадянина. Галузева приналежність спірних правовідносин, предмет спору і особливий суб'єктний склад визначили закріплення основних засад конституційного судочинства, право громадян на конституційну скаргу в Конституції України. Право громадянина на конституційну скаргу є не єдиним способом судового захисту від порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина законом - ініціювати конституційне судочинство з метою вирішення конституційно-правового спору можуть суб'єкти конституційного права у порядку нормативного контролю, суди, дійшовши висновку про невідповідність Конституції закону, що підлягає застосуванню у справі.

Ключові слова: права і свободи, Конституція, конституційне судочинство, конституційно-правовий спір, конституційна скарга.

Annotation

The article examines the right of citizens to a constitutional complaint as a means of resolving a constitutional dispute. We considered the concept of constitutional justice from the point of view of the theory of the state and law is and the role of constitutional justice in the system of protection of human and civil rights and freedoms. The constitutional-legal dispute is a confrontation in the forms provided by the norms of constitutional law, the parties to the dispute - the subjects of constitutional relations, which, exercising constitutional rights and responsibilities, found contradictions over material and spiritual goods that are subject to constitutional regulation. Rights Constitutional justice for a citizen is a means of influencing two branches of government - legislative and judicial. Such influence is the only legal remedy for the restoration of violated rights. The constitutional complaint from the standpoint of the Constitution of Ukraine and the law «On the Constitutional Court of Ukraine» is described. It is noted that the constitutional complaint is a petition of a citizen to check the compliance of the Constitution of Ukraine with the law of Ukraine applied in the final court decision in the case. The right of citizens to a constitutional complaint is a subjective right to establish in court the inconsistency of the legally established limits of constitutional human and civil rights and freedoms with the constitutional limits in order to protect the violated constitutional rights of a citizen. The sectoral affiliation of the disputed legal relations, the subject of the dispute and the special subject composition determined the consolidation of the basic principles of constitutional proceedings, the right of citizens to a constitutional complaint in the Constitution of Ukraine. The right of a citizen to a constitutional complaint is not the only way of judicial protection against violation of constitutional human rights and freedoms by law - to initiate constitutional proceedings to resolve a constitutional dispute may be subjects of constitutional law by way of normative control, courts concluding that the Constitution is inconsistent the law applicable to the case.

Keywords: rights and freedoms, Constitution, constitutional proceedings, constitutional and legal dispute, constitutional complaint.

Вступ

Визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю породжує у держави конституційний обов'язок з визнання, дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 3 Конституції України), у тому числі закріплених у міжнародних договорах України. Реалізація на практиці принципу поділу влади, втілення в життя ідеї правової держави безпосередньо залежать від того, наскільки ефективно буде діяти механізм охорони Конституції, механізм контролю за законодавчою та виконавчою гілками влади, механізм судового захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина. Можливість звернення до Конституційного Суду громадянина розкриває демократичний характер держави. Конституційний рівень права громадянина на звернення до Конституційного Суду України означає особливу значимість конституційної скарги Конституційному судочинству присвячена значна кількість наукових робіт серед яких праці: Є. В. Бурлая, С. В. Головатого, В. В. Городовенка, О. С. Захарової, В. М. Кампа, М. І. Козюбри, В. П. Колісника, А. В. Колодій, А. Р. Крусяна, В. В. Лемака, М. І. Мельника, Л. М. Москвич, В. Л. Мусіяки, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича, М. В. Савчина, А. О. Селіванова, І. Д. Сліденка, О. В. Снєжка, П. Б. Стецюка, Ю. М. Тодики, С. В. Шевчука, Ю. С. Шемшученка та інших учених. Однак, в українській правовій науці не достатньо досліджено право громадян щодо конституційної скарги як засобу вирішення конституційно-правового спору, доцільно виявити особливості, роль і значення для конституційного правосуддя.

Мета статті - дослідження права громадян на конституційну скаргу як засіб вирішення конституційно-правового спору.

Результати

Правова наука виробила ряд визначень поняття судочинства. Їх можна умовно розділити на групи в залежності від чинника у структурі, що виділяється першим - процесуальний або змістовний. Учені, які виділяють процесуальний чинник, визначають поняття судочинства через поняття юридичного процесу. Учені, хто визначають зміст, розкривають поняття судочинства через поняття правосуддя.

Більшість визначень судочинства, які акцентують увагу на процесуальному елементі, використовують термін «юридичний процес» у вузькому розумінні, тобто як судовий процес. У цьому сенсі судовий процес виступає синонімом судочинства. Законодавець підкреслює процесуальний елемент щодо судочинства.

Друга група визначень судочинства розкриває поняття через змістовну сторону діяльності суду - правосуддя. Визначення судочинства як юридичного або юрисдикційного процесу приділяє увагу суб'єкту владної діяльності та послідовності дій, а визначення судочинства як способу здійснення судової влади відображає зміст державної функції.

Об'єднуючи елементи поняття судочинства можна відзначити, що судочинство - це форма здійснення державної влади з вирішення судом правових спорів і інших юридичних справ, відображена в праві у вигляді послідовності дій суду з метою вирішення справи.

Оскільки судочинство у процесуальному та змістовному аспектах направлено на вирішення судом справ, то специфіка судових справ виступає в якості критерію. Характер правовідносин, у межах яких виник правовий спір, є критерієм визначення виду судочинства у судовій практиці. Вказівка на специфіку справ є поширеним прийомом у доктрині та законодавстві при визначенні конкретних видів судочинства.

Законодавство містить визначення кримінального судочинства: згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України кримінальним судочинством є досудове та судове провадження у кримінальній справі [1].

На адміністративні справи, що виникають з адміністративних і інших публічних правовідносин пов'язаних із здійсненням судового контролю за законністю і обґрунтованістю здійснення державних чи інших публічних повноважень, що вирішуються в порядку адміністративного судочинства, зазначено у ст. 1 «Призначення Кодексу адміністративного судочинства України» Кодексу адміністративного судочинства України [2].

Кожен із видів судочинства, представляючи задану послідовність дій суду щодо винесення судового рішення, відрізняється видом справ.

Вид справи визначається предметом справи, складом сторін і галузевою належністю норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Критерієм виділення конституційного судочинства у самостійний вид є особливий вид справ, вирішення яких неможливо в інших видах судочинства. Поява таких справ і потреба у вирішенні судом є об'єктивною передумовою виникнення конституційного судочинства.

Загальною є вказівка на справи, пов'язані з охороною Конституції, захистом конституційних прав і свобод людини та громадянина, що безпосередньо випливає з Конституції України та закону «Про Конституційний Суд України» [3; 4]. Загальна потреба вирішення зазначених справ Конституційним Судом пояснюється процесом демократизації та необхідністю забезпечення відповідності Конституції нижчих в ієрархії законодавства України нормативно-правових актів.

Поняття «спор» використовується для визначення категорій справ, що вирішуються судом. У цьому випадку конституційно-правовий спір це розбіжність, що виникло між суб'єктами конституційно-правових відносин у процесі реалізації норм конституційного права, вирішується в особливому порядку, встановленому законом з використання юрисдикційних процедур.

У судовій процедурі можуть бути вирішені конституційно-правові спори з приводу конституційності нормативно-правового акта, суперечки між органами публічної влади про компетенції; спеціальні конституційні процедури передбачені для залучення до конституційно-правової відповідальності. Про виникнення конституційно-судового процесу на підставі зіткнення інтересів і думок з метою вирішення відповідного протиріччя у встановленій процедурі, в тому числі у справах нормативного контролю.

Конституційно-правовий спір - це протистояння у формах, передбачених нормами конституційного права, сторін спору - суб'єктів конституційних правовідносин, які, реалізуючи конституційні права і обов'язки, виявили протиріччя з приводу матеріальних і духовних благ, що є об'єктами регулювання конституційного права.

Структурними елементами конституційно-правового спору як конституційно-правових відносин виступають сторони спору, які є суб'єктами конституційного права і учасниками матеріальних конституційно-правових відносин.

Об'єктом суперечки є об'єкт регулювання конституційного права, з приводу якого виник спор, предметом спору можуть виступати положення нормативно-правового акта, компетенція органу державної влади, конкретні дії органу державної влади чи іншого суб'єкта конституційного права, змістом виступають права і обов'язки сторін при захисті інтересів.

Спір має спеціальну юридичну процедуру вирішення. Найбільша категорія справ, що вирішується у порядку конституційного судочинства це справи нормативного контролю. У зазначених справах вирішується питання про відповідність Конституції України нормативно-правових актів, договорів між органами державної влади, чинних міжнародних правових договорів.

Громадянину право звернутися до Конституційного Суду щодо вирішення конституційно-правового спору доступна не в усіх випадках, а лише тоді, коли це суперечка з приводу конституційності закону, який виник на основі остаточного судового рішення у справі.

На це вказує умова допустимості скарги, встановлений ст. 55 закону «Про Конституційний Суд України». Скарга на порушення законом конституційних прав і свобод допустима, якщо закон застосований у справі, розгляд якої завершено у суді, є остаточне судове рішення у справі.

Під нормативним контролем розуміється перевірка конституційності нормативно-правового акта, застосованого чи такого, що підлягає застосуванню у справі, за скаргою на порушення конституційних прав свобод або незалежно від наявності справи, де оспорюваний акт застосований або підлягає застосуванню судом з приводу процесуальних прав і обов'язків.

Виникнення конституційно-правового спору за участю громадянина на основі остаточного рішення суду проходить кілька стадій. На першій стадії формуються мотиви конституційно-правового спору. Громадянин, який не отримав захист прав або зазнав інші негативні правові наслідки в результаті вирішення справи судом і вичерпав можливості захисту в судах загальної юрисдикції формує волю на здійснення подальших активних дій з відстоювання інтересів у Конституційному Суді.

Основною метою громадянина є перегляд справи судом на підставі постанови Конституційного Суду України, яким закон визнаний, що не відповідає Конституції. Можливість такого перегляду передбачена законом «Про Конституційний Суд України», кодексами України: Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним, адміністративного судочинства, Кримінальним процесуальним.

Вирішення Конституційним Судом конституційно-правового спору виступає засобом, за допомогою якого громадянин може домогтися перегляду судом первинного справи з отриманням іншого результату та здійснити захист суб'єктивних прав, у тому числі нейтралізувавши дію негативних правових наслідків. На другій стадії мотиви отримують реалізацію у вигляді юридичного оформлення домагань громадянина з правовим обґрунтуванням. На цій стадії конфліктні правовідносини осмислюються громадянином у конституційно-правовому аспекті, а правове обґрунтування вказує на порушення суб'єктивних конституційних прав. На третій стадії конституційно-правовий спір передається громадянином на вирішення Конституційного Суду. Спір об'єктивується.

В. Городовенко вказує на стандарти ефективності інституту конституційної скарги, як засобу правового захисту: доступність як теоретично так і на практиці, та вчасний, тобто доступний, здатний забезпечити задоволення скарг заявника та обґрунтовані розумні перспективи на успіх; урахування загального правового та політичного контексту, в якому діють засоби захисту, а також особистих обставин заявника [5]. конституційний судочинство скарга

Негативні правові наслідки для громадянина є необхідною передумовою ініціювання конституційного судочинства. Негативні правові наслідки можуть виступати в якості позбавлення суб'єктивного права або обмеження, покладання додаткових обов'язків у галузевих правовідносинах.

Відповідно до закону «Про Конституційний Суд України» правом на звернення до Конституційного Суду з конституційною скаргою на порушення конституційних прав і свобод мають громадяни, чиї права та свободи порушено законом, застосованим у справі. Це не означає, що негативні правові наслідки у зв'язку з порушенням конституційних прав і свобод у часовому інтервалі наступають виключно після винесення остаточного судового рішення у справі. Негативні правові наслідки для громадянина можуть настати в результаті реалізації громадянином прав у правовідносинах або застосування закону щодо громадянина іншим правозастосовні органом, що є приводом для звернення громадянина за судовим захистом у справі.

Прикладом настання негативних правових наслідків для громадянина до розгляду первинного справи судом є: залучення до адміністративної відповідальності іншим правозастосовні органом (не судом), в сукупності з вичерпанням можливості переглянути винесеного судового рішення у вищій інстанції, і в суді в результаті застосування судом для вирішення справи - закону, що містить конституційний дефект. Можливість для громадянина змінити закон означатиме можливість змінити рішення правозастосовного органу - суду, отже, можливість відновити порушені права у галузевих правовідносинах.

М. Смокович зазначає, що особливої актуальності набуває питання ефективного захисту прав людини в адміністративному судочинстві в умовах визнання органом конституційної юрисдикції нормативного акта таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Формування єдиної судової практики з цих питань має ґрунтуватися на основі концептуально визначеної доктрини права, вироблення якої можливе за умови конструктивного, предметного діалогу, учасниками якого є визнані теоретики і практики з конституційного та адміністративного права і процесу, фахівці з міжнародного та європейського права тощо [6, с. 6].

Конституційне судочинство для громадянина виступає засобом впливу на дві гілки державної влади - законодавчу та судову. Такий вплив є єдиним правовим засобом відновлення порушених прав.

Для того щоб спір міг бути переданий громадянином на вирішення до Конституційного Суду, правове обґрунтування повинно вказувати на несприятливі наслідки (матеріального або нематеріального характеру) як на порушення конституційних прав громадянина застосованим законом. У зв'язку із зазначеним необхідно з'ясувати, що розуміється під порушенням конституційних прав і свобод. У остаточному судовому рішенні у справі негативні правові наслідки оцінюються громадянином як порушення прав у галузевих правовідносинах. На стадії правового обґрунтування неконституційності закону відбувається виявлення зв'язку між порушеним галузевим правом і суб'єктивним конституційним правом. Такий зв'язок присутній щодо базового характеру конституційних прав людини та громадянина, постійної та безпосередньої дії у різних видах правовідносин, у тому числі через галузеві права.

Порушене суб'єктивне право у остаточному судовому рішенні у справі може бути суб'єктивним конституційним або його складником. Наприклад, процесуальне право особи, що бере участь у справі, поставити перед судом питання про незастосування нормативно-правового акта, що суперечить нормативно-правовому акту більшої юридичної сили, як складова частина конституційного права на судовий захист.

Встановлення зв'язку між порушеним галузевим правом і суб'єктивним конституційним правом необхідно з метою оцінки наслідків, як порушення суб'єктивного конституційного права. Як випливає з аналізу законодавства та судової практики, негативні наслідки у вигляді порушення конституційних прав і свобод законом, застосованим у справі, виникають у випадках:

- якщо прийнятий закон, який обмежує конституційні права та свободи людини і громадянина в неконституційний спосіб, на його підставі судом при вирішенні справи визначені права і обов'язки громадянина;

- якщо закон відповідає конституційним вимогам, але суд при вирішенні справи визначає права і обов'язки громадянина, на основі закону та сформованого у судовій практиці неконституційного тлумачення, що обмежує конституційні права та свободи людини і громадянина.

На думку авторів дослідження «Конституційна скарга в діяльності адвоката» функціональне призначення конституційної скарги виходить за межі конституційного захисту прав і свобод конкретної особи та інтерпретується більш широко - з як гарантія конституційного правопорядку в цілому [7, с. 13].

Що стосується суб'єктивних конституційних прав, то виявлення меж не тільки дозволяє відрізнити правомірну поведінку від неправомірної, але з урахуванням законодавчого наповнення конституційних прав і свобод дозволяє відрізнити правомірну поведінку держави від неправомірної при здійсненні нормативно-правового регулювання, у тому числі у випадках дозволеного Конституцією та законами України обмеження основних прав і свобод.

Межі конституційного права мають значення в основному для ситуацій: при зіткненні інтересів суб'єкта права у процесі реалізації конституційного права; при правовому регулюванні законодавцем конституційних прав і свобод. Конституція встановлює, що права і свободи людини та громадянина як вища конституційна цінність повинні визнаватися, дотримуватися та захищатися державою. Конституційні права та свободи повинні отримати розвиток і деталізацію у законах. Конституція містить заборону на видання законів, які скасовують, применшують права і свободи людини та громадянина, що обмежують їх конституційну сутність. Порушення заборони буде означати порушення суб'єктивних конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Предметом спору, що вирішується в конституційному судочинстві, є закон, який порушує конституційні права та свободи людини і громадянина, то зіставлення меж конституційних прав і свобод людини та громадянина, як вони йдуть безпосередньо на підставі Конституції, тобто встановлених у законі, є способом виявлення порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та способом вирішення конституційно-правового спору.

Доцільно розрізняти порушення застосованим законом конституційних прав і свобод громадянина у вигляді наступили для нього негативних правових наслідків як інцидент спору і порушення законом конституційних прав і свобод людини і громадянина як суть спору. Негативні правові наслідки для громадянина наступають в результаті взаємопов'язаних дій законодавця та суду, сторонами у справі в конституційному судочинстві за скаргою громадянина є громадянин-заявник у справі і законодавчі органи. Суд, що застосував закон, не є стороною у справі. Безпосередніх відносин між конкретним громадянином і законодавчими органами.

Обов'язок щодо здійснення державою функції законодавчого регулювання суспільних відносин покладено на законодавчі органи. Обов'язок застосовувати закон для вирішення конкретних правових спорів покладено на суди. Законодавча та правозастосовна функції виконуються названими державними органами в інтересах суспільства.

Факт вказівки законодавцем на сторони у справі в конституційному судочинстві не означає, що ці суб'єкти права є сторонами конституційно-правового спору з приводу неконституційності закону. У теорії права є точка зору, згідно з якою охоронні відносини виникають у разі порушення регулятивних прав у матеріальних правовідносинах.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Державну владу в Україні здійснюють Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів України, суди. В якості критеріїв здійснення державної влади встановлена вища конституційна цінність - людина, її права та свободи, визнання, дотримання, захист яких є обов'язком. Це визначає зміст і застосування законів, діяльність законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування та забезпечуються правосуддям.

Критерієм законодавчої та правозастосовної діяльності є права та свободи людини і громадянина, названі в Конституції, випадки можливого обмеження законодавцем.

Оскільки суб'єктом конституційного права є народ України, то слід визнати наявність конституційно-правових відносин між народом України і державою з приводу прийняття та застосування законів державними органами. Зміст правовідносин становлять обов'язок держави та право народу України вимагати від держави виконання обов'язку. Зазначені правовідносини є постійними та визначають характеристику інших відносин за участю держави.

При порушення державою обов'язку визнавати, дотримуватися та захищати права і свободи людини та громадянина у вигляді прийняття закону, в якому законодавчі межі прав і свобод у неконституційний спосіб обмежують конституційні межі, і його застосування для вирішення конкретних справ народ України має право примусу державних органів до усунення порушення конституційного обов'язку. Таке право спрямоване на захист суверенної влади народу України, в зв'язку з чим його основний зміст закріплено в Конституції.

Спір, що підлягає вирішенню в конституційному судочинстві з приводу закону, що порушує права і свободи людини та громадянина, є конституційно-правовим, сторонами такого спору є народ України та держава, об'єктом спору є відносини з приводу конституційних прав і свобод людини та громадянина як найвищої цінності, предметом - закон, який порушує права та свободи. Громадянин є стороною спору у зв'язку з належністю до народу України.

Угода про асоціацію України та Європейського Союзу передбачає впровадження європейського підходу до захисту прав і свобод людини. Німецька конституційна скарга відкриває кожному можливість самостійно, без використання процедур в іншому суді висловити сумніви у конституційності норми. Безумовно, тут є фільтри, а саме - принцип субсидіарності відносно правового захисту у судах загальної чи спеціалізованої юрисдикцій [8, с. 127]

Право громадян на конституційну скаргу є суб'єктивним правом на встановлення у судовому порядку невідповідності законодавчо встановлених меж конституційних прав і свобод людини та громадянина конституційним меж з метою захисту порушених конституційних прав громадянина. Публічний ефект конституційної скарги не має підміняти її практичну значущість для особи-заявника. Вирішення окреслених проблем потребує функціональної взаємодії різних органів держави, об'єднання зусиль у здійсненні обов'язку держави - утвердження та забезпечення прав і свобод людини [9].

Висновки

Право громадян на конституційну скаргу є правом народу України на виявлення у судовому порядку невідповідності законодавчо встановлених меж конституційних прав і свобод конституційним межам з метою захисту порушених конституційних прав невизначеного кола осіб і недопущення настання негативних наслідків для громадян в майбутньому. Право на конституційну скаргу дозволяє вирішити конституційно-правовий спір з метою захисту вищої конституційної цінності - прав і свобод людини, прав і свобод невизначеного кола осіб.

Галузева приналежність спірних матеріальних правовідносин, предмет спору і особливий суб'єктний склад визначили закріплення основних параметрів конституційного судочинства, у тому числі права громадян на конституційну скаргу в Конституції України. Право громадянина на конституційну скаргу є не єдиним способом судового захисту від порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина законом - ініціювати конституційне судочинство з метою вирішення конституційно-правового спору можуть суб'єкти конституційного права, названі в Конституції у порядку нормативного контролю, суди, дійшовши висновку про невідповідність Конституції закону, що підлягає застосуванню у справі.

Незалежно від суб'єкта права, який ініціював конституційне судочинство, результат вирішення конституційно-правового спору з приводу закону, що порушує конституційні права і свободи людини та громадянина, у вигляді визнання закону неконституційним застосовується до всіх членів суспільства, а не тільки до громадянина-заявника, що підтверджує єдину правову природу конституційно-правового спору.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/4651-17/conv

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2747-15

3. Конституції України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/254%D0% BA/96-%D0%B2%D 1 %80/conv

4. Про Конституційний Суд України: Закон України від 13.07.2017 р. № 2136-VIII. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2136-19/conv

5. Городовенко В. Конституційний Суд України: досвід розгляду конституційних скарг. 4 жовтня 2019 року, місто Київ. URL.https://uba.ua/documents/events/2019/20191003/2%20%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D 1%8C%2C%204%20%D1%81%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F%20%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE.pdf

6. Юридичні наслідки визнання нормативного акта неконституційним для захисту прав людини в адміністративному судочинстві: збірник матеріалів Міжнародного семінару-практикуму (м. Київ, 31 лип. 2020 р.) / Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду. Харків: Право, 2020. 146 с.

7. Конституційна скарга в діяльності адвоката / М. І. Ставнійчук, А. А. Єлеров, В. І. Запорожець, Д. С. Терлецький. Харків: Фактор, 2019. 92 с.

8. Пуделька Йорг. Конституційна скарга (німецька та французька моделі). Вісник Національної академії правових наук України. 2017. № 4 (91). С. 121-128.

9. Терлецький Д. Навіщо нам конституційна скарга? Юридична газета. 26 березня 2019 року. URL. https://vur-gazeta.com/publications/practice/sudova-praktika/navishcho-nam- konstituciyna-skarga.html

Размещено на Allbest.ru