Проблеми правового регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення в Україні

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут права

Проблеми правового регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення в Україні

Ковтун А.В., студентка

Анотація

Метою статті є дослідження проблем правового регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення та можливих шляхів їх вирішення на основі аналізу досвіду зарубіжних країн.

Наукова новизна полягає у:

1) поглибленому аналізі законодавства зарубіжних країн, що стосується правового забезпечення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення, та оцінці можливості й необхідності впровадження зарубіжного досвіду в національне земельне законодавство;

2) визначенні основних проблем в правовому механізмі охорони земель сільськогосподарського призначення в Україні;

3)наведенні шляхів ефективного подолання зазначених проблем.

Висновки. Конституція України визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Тому головною метою земельної політики має бути стабільність та ефективність функціонування системи сільськогосподарського землекористування, зорієнтованої на вирішення питань продовольчої безпеки країни та досягнення добробуту сільських громад і територій. З цією метою, зважаючи на досвід розвинених країн, необхідно визначити науково обґрунтовані моделі, систему законодавчих норм і стандартів користування сільськогосподарськими землями в Україні. Дуже важливим є наявність збалансованого та дієвого законодавства, яке забезпечило б ефективну охорону сільськогосподарських земель від зловживань їх власників та землекористувачів.

Правове регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення повинно ефективно здійснюватися як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорона мають реалізовуватись комплексно, відповідно до чітких вимог правових норм.

Ключові слова: землі сільськогосподарського призначення, родючість ґрунтів, деградація ґрунтів, охорона земель.

Abstract

Problems of legal regulation of agricultural land protection in Ukraine

Kovtun A.V., student of Institute of Law, Taras Shevchenko National University of Kyiv

The purpose of the article is to study the problems of legal regulation of agricultural land protection, to identify possible ways to solve them on the basis of the analysis of practical experience of foreign countries.

Scientific novelty is in:

1) in-depth analysis of the legislation of foreign countries concerning legal maintenance of rational use and protection of agricultural lands, and an estimation of possibility and necessity of introduction of the international experience in the national land legislation;

2) identification of the main problems in the legal mechanism of protection of agricultural lands in Ukraine;

3)giving ways to effective overcome of these problems.

Conclusions. The Constitution of Ukraine defines land as the main national wealth, which is under special protection of the state. Therefore, the main goal of land policy should be the stability and efficiency of the agricultural land use system, focused on addressing the food security of the country and achieving the well-being of rural communities and territories. To this end, taking into account the experience of developed countries, it is necessary to determine scientifically sound models, a system of legal norms and standards of agricultural land use in Ukraine. It is very important to have balanced and effective legislation that would ensure effective protection of agricultural lands from misuse by their owners and land users.

Legal regulation of agricultural land protection should be effectively implemented at both the national and local levels. Measures to increase land productivity and their protection should be accomplished comprehensively, in accordance with the clear requirements of legal norms.

Key words: agricultural lands, soil fertility, soil degradation, land protection.

Постановка проблеми

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується підвищеним навантаженням на земельні ресурси. Одним із чинників негативного впливу на якісний стан земель є антропогенне втручання, яке призводить до забруднення, деградації та псування земель сільськогосподарського призначення. На сьогодні існує нагальна потреба у визначенні на законотворчому і правозастосовчому рівнях ефективного механізму управління та контролю у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, запобігання зловживанням власниками земель і землекористувачами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішення проблем правового регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення в Україні наразі набуває все більшої актуальності та потребує якомога детальнішого дослідження. Вагомий внесок у науковий аналіз зазначеної тематики зробили А.М. Мірошниченко, С.Л. Гоштинар, Н.В. Бондарчук, М.Я. Височанська, В.В. Носік, П.Ф. Кулинич та ін.

Метою статті є дослідження проблем правового регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення та можливих шляхів їх вирішення на основі аналізу практичного досвіду зарубіжних країн.

Виклад основного матеріалу

Найважливішою умовою збереження біосфери, нормального рослинного покриву і продуктивності сільського господарства є постійна турбота про охорону ґрунту, його структуру і властивості, здійснення системи заходів з підвищення родючості. Багато зарубіжних країн вже прийшли до розуміння того, що охорону ґрунтів, боротьбу з їх деградацією і забрудненням можна ефективно проводити тільки на державному рівні. Ключовим принципом зарубіжного законодавства є неприпустимість такої дії на ґрунт, яка призводить до погіршення його якості, до деградації, забруднення і руйнування [1, с. 4].

У рішеннях всесвітньої конференції з навколишнього середовища і розвитку визначено, що охорона і раціональне використання ґрунтів повинні стати центральною ланкою державної політики, оскільки стан ґрунтів визначає характер життєдіяльності людства і вирішальним чином впливає на довкілля. Отже, охорона ґрунтів повинна бути пріоритетним завданням для нашої держави [2].

Особливістю земельних ресурсів України є їхня потенційно висока родючість. За різними оцінками, Україна володіє від 8 до 15% світових запасів чорноземів, які є най- родючішою частиною земельних ресурсів планети [3, с. 197].

В цілому земельний фонд України становить 60,3 млн. гектарів, або близько 6 відсотків території Європи. Сільськогосподарські угіддя становлять близько 19 відсотків загальноєвропейських, у тому числі рілля - близько 27 відсотків. Показник площі сільськогосподарських угідь у розрахунку на одну особу є найвищим серед європейських країн і становить 0,9 гектара, у тому числі 0,7 гектара ріллі (середній показник європейських країн - 0,44 і 0,25 гектара відповідно). Загалом площа сільськогосподарських земель становить 41,4 млн. гектарів, або 70% площі усієї території країни, а площа ріллі - 32,7 млн. гектарів, або 79% усіх сільськогосподарських угідь [4, с. 3]. Варто відзначити, що якість земель сільськогосподарського призначення з кожним роком лише погіршується. Це зумовлено, по-перше, недобросовісним використанням земель їх власниками і землекористувачами, по-друге, відсутністю належного контролю за використанням земель на місцевому рівні та, по-третє, недосконалим земельним законодавством, яке дозволяє таке недобросовісне використання земель сільськогосподарського призначення та не передбачає належної юридичної відповідальності за порушення правових норм.

Наразі можна виділити такі основні чинники, що негативно впливають на стан ґрунтів:

1) використання земель не за цільовим призначенням;

2) обробка важкою технікою, яка значно ущільнює ґрунти;

3) нераціональне та непродумане використання великих кількостей мінеральних добрив;

4) практично повна відсутність органічних добрив;

5) відсутність сидератів та мала кількість бобових культур і багаторічних трав в сівозміні;

6) зростаюче використання пестицидів, що накопичуються в ґрунті та змінюють нормальну схему життєдіяльності ґрунтової флори;

7) знищення лісозахисних смуг, через що, зокрема, посилюються процеси вітрової ерозії;

8) недотримання сівозмін. Кожна культура забирає з ґрунту різні елементи, взаємодіючи з ним по-різному. Монокультура та монотонна сівозміна, незмінна структура посівних площ виснажують ґрунти, змінюють їхню початкову структуру [5].

Більшість розвинених країн світу (США, Німеччина, Нідерланди, Канада тощо) усвідомили важливість охорони родючості ґрунтів і запровадили низку нормативно-правових актів, спрямовану на забезпечення їх збереження.

Цікавим є досвід роботи системи охорони родючості ґрунтів на державному рівні у Федеративній Республіці Німеччина. У порівнянні з Україною, Німеччина має переважно дрібні за площею господарства. Середній їх розмір становить 50-60 гектарів. Реалізація державної політики з охорони ґрунтів здійснюється двома методами: консультативно-просвітницьким та економічним (субсидування).

Консультативно-просвітницьку діяльність серед фермерів щодо необхідності вжиття заходів для збереження ґрунтів у належному стані здійснюють аграрні палати, що знаходяться у кожному регіоні Німеччини. Це державні організації, які існують за рахунок коштів, що надходять від плати за землю. Слід зауважити, що кошти від сплати за землю на 100% використовуються для підтримки аграрних палат. Останні проводять безкоштовні консультації, навчання щодо ефективного господарювання, раціонального використання та охорони ґрунтів. Між аграрними палатами та фермерами налагоджена дієва комунікація, завдяки якій відбувається інформування про заходи, навчання, нові технології тощо. Основні заходи з охорони ґрунтів, які пропагують аграрні палати, це дотримання сівозмін, посів покривних та підсівних культур на зимовий період. Проблеми із внесенням органічних добрив у Німеччині відсутні, що пов'язано з розвиненим тваринництвом. Навпаки, існує проблема перевиробітку органічних добрив і, навіть, обмеження кількості великої рогатої худоби чи свиней, з метою запобігання забрудненню водойм і підґрунтових вод нітратами. правовий використання охорона сільськогосподарський земля

Економічний метод впровадження заходів щодо збереження ґрунтів здійснюється в межах Спільної аграрної політики (CAP) Європейського Союзу. Це система сільськогосподарських субсидій і програм Європейського Союзу, яка поділяється на два стовпи або дві гілки фінансування [6].

У межах першого стовпа прямі виплати фермерам (субсидії) здійснюються на 100% з бюджету ЄС. Правовою основою прямих виплат є Регламент Ради (ЄС) № 73/2009 від 19 січня 2009 року, що встановлює загальні правила для схем прямої підтримки фермерів в рамках спільної аграрної політики. Прямими виплатами підтримуються доходи фермерів в обмін на їх дотримання стандартів захисту навколишнього середовища, тварин, безпеки харчових продуктів і зберігання землі в належному стані. Зокрема, німецький фермер, дотримуючись визначених у Регламенті Ради (ЄС) правил, отримує субсидії у розмірі 300 євро на 1 гектар. У рамках другого стовпа фінансування субсидій є спільним - із бюджету Європейського Союзу та країни-члена [7].

Корисним для врахування є досвід з правової охорони земель Нідерландів, Франції та Польщі. У законодавствах цих країн власників і користувачів земель, а також інших осіб, які завдали шкоди стану земель (ґрунтів), зобов'язують провести роботи по їх відновленню. Повноваженнями видавати приписи щодо проведення робіт з відновлення стану земельних ділянок наділено органи влади.

Як правило, в системі законодавства зазначених країн відсутні правові акти, спрямовані на охорону сільськогосподарських земель як засобу аграрного виробництва шляхом обов'язкового застосування сівозміни, внесення добрив з метою охорони родючості ґрунтів тощо. Однак, містяться рекомендаційні норми щодо застосування власниками і користувачами сільськогосподарських земель правил «доброї практики ведення сільського господарства». І хоча на рівні законодавства власники та користувачі земель не зобов'язані дотримуватися сівозмін, але по факту 90 % виконують встановлені правила та отримують за це субсидії як інструмент заохочення до добросовісного використання земельної ділянки.

У зазначених країнах важливою складовою законодавства, покликаного забезпечити охорону сільськогосподарських земель від використання для несільськогосподарських потреб, є акти про планування та розвиток, зокрема зонування територій, що визначають сільськогосподарські зони, в яких істотно обмежується несільськогосподарська діяльність [8].

Не можна оминути увагою Сполучені Штати Америки, де поширена стратегія «зеленого» і «червоного» квитка, що передбачає заохочення фермерів, які добре захищають ґрунт від ерозії, і штраф через суд для тих, хто порушив установлені ґрунтозахисні вимоги. Фермери заохочуються за мульчування і скорочення посівів ерозійно-небезпечних культур; їм безкоштовно постачають інструкції і проекти з екологічно надійної організації території і будівництва протиерозійних терас. У багатьох округах США в рамках програми з охорони ґрунтів фермери за впровадження ґрунтозахисних технологій одержують від 25 до 30 доларів на акр щорічно протягом трьох років [9, с. 70].

В Україні також створена певна нормативно-правова база щодо охорони земельних ресурсів (Земельний кодекс України, Закон України «Про охорону земель», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» тощо).

Згідно з національним земельним законодавством правова охорона земель сільськогосподарського призначення являє собою їх охорону і захист від негативних впливів, що призводять до їх деградації, забруднення, зниження родючості. Враховуючи передбачене статтею 23 Земельного кодексу України пріоритетне становище земель сільськогосподарського призначення в складі земельного фонду України, чинне законодавство дозволяє здійснювати охорону саме цих земель [10].

Відтак, враховуючи положення законодавства та інтенсивне використання земельних ресурсів, доходимо висновку, що їх охорона повинна здійснюватися шляхом стимулювання природоохоронних технологій виробництва і компенсаційних виплат власникам землі, землекористувачам, у тому числі орендарям. Необхідність застосування природоохоронних технологій для підвищення ефективності охорони навколишнього середовища і земель сільськогосподарського призначення відіграє надзвичайно важливу роль. Чинне законодавство вимагає від потенційних забруднювачів земель сільськогосподарського призначення впроваджувати у виробництво ефективні природоохоронні технології. Безумовно, виконання зазначених положень позитивно вплинуло б на зниження рівня промислового забруднення земель сільськогосподарського призначення. Однак дані норми, як показує практика, носять здебільшого декларативний характер, тобто діють малоефективно або взагалі не діють.

На даний час аграрна наука сформулювала детальні правила раціонального використання земель. Проблемою є те, що такі правила мають переважно характер наукових рекомендацій, а не правових норм. На наш погляд, чіткі вимоги щодо раціонального використання земель повинні бути систематизовані і закріплені в законодавстві, набувши обов'язкового характеру через видання нормативно-правових актів, які б санкціонували ті чи інші агротехнічні правила та нормативи (наразі чи не єдиним прикладом такого підходу є постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 р. №164 «Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах») [11], а також встановлену законом загальну вимогу науково-обґрунтованого використання земель, причому використання для певних потреб повинно допускатися лише на підставі відповідних проектів (сівозмін тощо), що пройшли державну землевпорядну експертизу. При цьому загальна вимога щодо науково-обґрунтованого використання земель повинна бути підкріплена окремими актами з найважливіших питань, що могли б видаватися у формі технічних регламентів.

Цікавим у цьому відношенні є досвід Іспанії, де закон 1953 р. про охорону і поліпшення сільськогосподарських угідь зобов'язує власників застосовувати агротехнічні прийоми відповідно до імперативних норм, визначених міністерством землеробства країни [12, с. 388].

Проаналізувавши досвід зарубіжних країн, варто відзначити, що задля підвищення ефективності контрольно-регулятивної діяльності у сфері земельних відносин варто впровадити план заходів профілактики адміністративних та кримінальних правопорушень у земельних відносинах та застосувати відповідні до заходів профілактики відновлювальні заходи впливу. Заходами профілактики адміністративних та кримінальних порушень у сфері земельних відносин є: спостереження за станом земель; надання власникам і землекористувачам обов'язкових до виконання вказівок з питань використання та охорони земель, усунення виявлених недоліків; одержання від органів виконавчої влади, землевласників і землекористувачів даних про наявність, стан і використання земельних угідь та ін. [13, с. 410].

Враховуючи цінність ґрунтів, доцільним є посилення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення норм земельного законодавства, особливо в сфері охорони земель сільськогосподарського призначення.

Також варто зауважити, що більшість землевласників та землекористувачів не є професійними аграріями, відповідно вони достатньо не обізнані в цій сфері. Відтак, необхідним є проведення консультативної та інформаційної діяльності щодо раціонального використання земельних ділянок та збереження родючості ґрунтів на місцевому рівні. Такі обов'язки можливо покласти на відповідні відділи органів місцевого самоврядування. Більш ефективним, на наше переконання, було б створення спеціальних органів на місцях, які були б уповноважені проводити просвітницьку роботу серед користувачів земель сільськогосподарського призначення. Також раціональним було б законодавчо закріпити за такими органами регулятивні та контролюючі функції, спрямовані на перевірку дотримання власниками земель та землекористувачами земельного законодавства в частині охорони земель сільськогосподарського призначення.

Висновки

Конституція України визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Тому головною метою земельної політики має бути стабільність та ефективність функціонування системи сільськогосподарського землекористування, зорієнтованої на вирішення питань продовольчої безпеки країни та досягнення добробуту сільських громад і територій. З цією метою, зважаючи на досвід розвинених країн, необхідно визначити науково обґрунтовані моделі, систему законодавчих норм і стандартів користування сільськогосподарськими землями в Україні. Дуже важливим є наявність збалансованого та дієвого законодавства, яке забезпечило б ефективну охорону сільськогосподарських земель від зловживань їх власників та землекористувачів.

Правове регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення повинно ефективно здійснюватися як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорона мають реалізовуватися комплексно, відповідно до чітких вимог правових норм.

Список використаних джерел

1. Національна доповідь про стан родючості ґрунтів за результатами 8 туру агрохімічної паспортизації земель / Мінагрополітики, Центрдержродючість, НААНУ ННЦ ІГА імені О.Н. Соколовського, НУБіП. К., 2010. С.112.

2. United Nations Conference on Environment & Development (Rio de Janerio, Brazil, 3 to 14 June 1992). Agenda21. P. 351

3. Гоштинар С.Л. Правове забезпечення охорони земель сільськогосподарського призначення як передумова сталого розвитку агропромислового комплексу України. Вісник соціально-економічних досліджень. 2013. Випуск1(48). С.196-201.

4. Земельний довідник України. Інфографічний довідник, 2020. С. 30.

5. Басанець О. 10 способів покращення стану ґрунтів. 2020.

6. Панасенко В.М. Досвід Німеччини в землекористуванні / Державна установа «Інститут охорони ґрунтів України».

7. Council Regulation (EC) No73/2009. Official Journal of the European Union, 19 January 2009. P. 16-99.

8. Кулинич П.Ф. Порівняльний аналіз законодавств ФРН, Нідерландів, Франції та Польщі про охорону сільгоспземель: досвід для України / Kyiv School of Economics, 2016.

9. Височанська М.Я. Зарубіжний досвід використання земельних ресурсів. Агросвіт. 2015. №15. С.67-72.

10. Земельний кодекс України від 25.10.2001р. №2768-III.

11. Про затвердження нормативів оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах: Постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 р. №164.

12. Мірошниченко А.М. Земельне право України: Підручник. К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2011. С. 680.

13. Бондарчук Н.В. Актуальні питання адміністративної відповідальності за земельні правопорушення. Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». 2011. Том 24 (63). №2. С. 407-411.

References

1. Minahropolityky, Tsentrderzhrodyuchist', NAANU, NNTS IHA imeni O.N. Sokolovs'koho, NUBiP. (2010). Natsional'na dopovid' pro stan rodyuchosti gruntiv za rezul'tatamy 8 turu ahrokhimichnoyi pasportyzatsiyi zemel'. K., S. 112.

2. United Nations Conference on Environment & Development (Rio de Janerio, Brazil, 3 to 14 June 1992). Agenda21, P.351.

3. Hoshtynar, S.L. (2013). Pravove zabezpechennya okhorony zemel' sil's'kohospodars'koho pryznachennya yak peredumova staloho rozvytku ahropro- myslovoho kompleksu Ukrayiny. Visnyk sotsial'no-ekonomichnykh doslidzhen', Vyp. 1 (48), 196-201.

4. Zemel'nyy dovidnyk Ukrainy. (2020).

5. Basanets, O. (2020). 10sposobiv pokrashchennya stanu gruntiv.

6. Panasenko, V.M. Dosvid Nimechchyny v zemlekorystuvanni / Derzhavna ustanova «Instytut okhorony gruntiv Ukrainy».

7. Council Regulation (EC) No73/2009. (2009). Official Journal of the European Union, 19 January 2009, 16-99.

8. Kulynych, P.F. (2016). Porivnyal'nyy analiz zakonodavstv FRN, Niderlandiv, Frantsiyi ta Pol'shchi pro okhoronu sil'hospzemel': dosvid dlya Ukrainy / Kyiv School of Economics.

9. Vysochans'ka, M.Ya. (2015). Zarubizhnyy dosvid vykorystannya zemel'nykh resursiv. Ahrosvit, 15, 67-72.

10. Verkhovna Rada Ukrainy. (2001). Zemel'nyy kodeks Ukrayiny: Zakon Ukrainy №2768-III.

11. Kabinet Ministriv Ukrainy. (2010). Pro zatverdzhennya normatyviv optymal'noho spivvidnoshennya kul'tur u sivozminakh v riznykh pryrodno-sil's'kohospodars'kykh rehionakh: Postanova №164.

12. Miroshnychenko, A.M. (2011). Zemel'ne pravo Ukrainy. K.: Alerta; Tsentr uchbovoyi literatury, S. 680 [in Ukrainian].

13. Bondarchuk, N.V. (2011). Aktual'ni pytannya administratyvnoyi vidpovidal'nosti za zemel'ni pravoporushennya. Uchenye zapysky Tavrycheskoho natsyonal'noho unyversyteta im. V.Y. Vernadskoho, Seryya «Yurydycheskye nauky», T. 24 (63), 2, 407-411 [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru