Недержавне пенсійне страхування як перспективний напрям соціальної політики України

Примітка: складено авторами на основі [7--10].

Отже, видно, що темпи зростання дефіциту коштів ПФУ у 2017--2020 роках є досить високими, при цьому недоотримання ЄСВ спричинено наявністю пільг та високими темпами скорочення як застрахованих осіб, так і страхувальників. Фактором зниження власних доходів Пенсійного фонду є збільшення недоїмки платників зі страхових внесків. Але основним висновком проведеного аналізу є перевищення темпів приросту видатків ПФУ над його доходами на 5,5 %. Як і раніше, джерелами коштів фонду залишаються нарахування на фонд заробітної плати підприємств та відрахувань із заробітної плати працівників. Звичайно, що така система ще з часів О. Бісмарка базувалась на розрахунку, що працівник сплачує внески до пенсійного фонду з очікуванням отримувати пенсію за рахунок нового покоління працівників. Проте сама логіка цього механізму містить дилему зі зменшенням працездатного населення в майбутньому - він перестає працювати, що впливає на можливість нормального забезпечення державою пенсійних виплат. Проаналізуємо динаміку середньої пенсії за 2000--2020 роки (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка середньої пенсії та середньої заробітної плати в Україні у 2000-2020 рр., грн

Примітка: складено авторами на основі [11; 12].

Отже, проаналізувавши рис. 1, можна побачити, що спостерігається тенденція до збільшення середньої пенсії, яка у 2020 році порівняно з 2019 роком збільшилась 16,5 %, а за весь досліджуваний період зросла у 44,8 рази, але при цьому, аналізуючи зростання пенсійних виплат з 2000 року, їхні темпи зростання суттєво поступаються приросту заробітної плати, що пояснюється браком коштів Пенсійного фонду України. Також, незважаючи на постійне збільшення пенсій, їхній рівень у 3,8 нижчий за заробітну плату та характеризується низькою купівельною спроможністю, звідси - очевидна необхідність реформування пенсійного забезпечення у зв'язку з низьким рівнем життя пенсіонерів.

Проблема поглиблюється ще й тим, що в майбутньому солідарна система, мова йде про перший рівень, не здатна буде забезпечити виплати всім громадянам. Неодноразово проблема дефіциту пенсійного фонду у перспективі 10--40 років озвучувалася на вищому адміністративному рівні держави. За розрахунками Інституту демографії ім. М.В. Птухи, у 2050 році єдиний соціальний внесок сплачуватимуть 9,7 млн працівників, які утримуватимуть 11,7 млн пенсіонерів [13]. Слід зазначити, що ця проблема постала не лише в Україні, а характерна для всіх розвинутих країн, адже спад народжуваності та зростання тривалості життя неминуче веде до зростання осіб пенсійного віку та скорочення кількості платників, що їх утримують відповідно до солідарної системи. Для порівняння: у 2021 році 13 млн працівників утримуватимуть 11,1 млн пенсіонерів. Однак 40 % видатків Пенсійного фонду України фінансуються за рахунок субвенцій з державного бюджету, бо, як уже зазначалося при аналізі табл. 2 власних надходжень, на виплати пенсій не вистачає.

Поки лише теоретичний запуск другого рівня пенсійної системи мав би частково вирішити цю проблему шляхом відкриття персоніфікованих пенсійних рахунків, мова про які йде ще з 2003 року. Згідно з останнім проєктом пенсійної реформи накопичувальний рівень запрацює в Україні з 2023 року та за особами, які робитимуть внески, закріплюватиметься право власності на пенсійні накопичення, їх дострокове використання в окремо передбачених випадках та можливість передавати в спадок. При запровадженні реформи сума страхових платежів щорічно збільшуватиметься, а з 2026 року страхувальники другого рівня самостійно обиратимуть суб'єктів управління пенсійними заощадженнями. Проте на сьогодні основні суб'єкти ринку накопичувального пенсійного страхування ще чітко не визначені, як і фінансові інвестиційні інструменти, які мають не лише вберегти заощадження населення від інфляції, але й генерувати додатковий прибуток.

За задумом Міністерства фінансів України у накопичувальному рівні пенсійної системи з 2023 року почнуть брати участь громадяни, яким на момент запуску другого рівня буде менше 55 років. За підрахунками Міністерства соціальної політики України, таких осіб близько 8 млн [13]. Відповідно для осіб, які на визначену дату досягнуть 55-річного віку пенсійна система не зміниться та залишиться солідарною.

Не вирішеною залишається проблема отримання пенсії, а точніше соціальної допомоги особами, які не мають достатнього страхового стажу, оскільки сплата внесків до накопичувального фонду буде здійснюватися роботодавцем, при цьому частка солідарної складової з роками зменшуватиметься. Фактично реформа охопить офіційно працевлаштованих осіб з можливістю доєднання фізичних осіб-підприємців і самозайнятих осіб. Варто звернути увагу, що наразі останні сплачують ЄСВ за себе, виходячи з мінімальної зарплати, безумовно, саме для них впровадження додаткових накопичувальних внесків буде найбільш фінансово відчутним.

Внесок до другого рівня пенсійної системи в перший рік становитиме 1 %, у 2024 році - уже 1,5 %, а з 2025 року - 2 %. Джерелом його сплати планується відповідна частка від ЄСВ, як наслідок, останній поступово зменшиться відносно першого рівня пенсійного забезпечення до ставки 20 %.

Неможливо оминути увагою той факт, що внесок роботодавця за працівника також дублюватиметься і з держбюджету. Так, щомісячно накопичувальний рахунок поповнюватиметься від 2 % у 2023 році до по 4 % у 2025 році, без урахування можливості добровільного переказу грошей на свій пенсійний рахунок. При цьому запровадження зазначеного накопичувального рівня теоретично не створює додаткового податкового навантаження ні на роботодавців, ні на працівників, оскільки сумарно внески на соціальне забезпечення залишаться на рівні 22 % від фонду заробітної плати. Проте, на нашу думку, спостерігатиметься й інший позитивний ефект, адже якщо кошти надходитимуть на персоніфікований накопичувальний рахунок працівника, з можливістю подальшого спадкування, працівник здобуває додаткову мотивацію відображати не "чорну" чи "сіру" заробітну плату, а фактичну. Адже, занижуючи суму офіційної заробітної плати, що досить часто практикувалося за взаємною згодою працівника та роботодавця, при впровадженні другого рівня працівник втрачатиме частину доходу в майбутньому, особливо це матиме фінансовий ефект при подвоєнні внесків за рахунок державного бюджету, але зауважимо, що згадане збільшення не може бути безлімітним, оскільки провокуватиме зловживання наданою преференцією. Наразі його пропонують встановити на рівні 3 % від середньої зарплати (майже 5 тис. грн на рік). Звісно, це у майбутньому, враховуючи задекларовану капіталізацію внесків, дасть змогу забезпечити якісно вищий рівень життя після досягнення особою пенсійного віку.

З економічного погляду, другий рівень - це не лише спосіб подолання деструктивності пенсійної системи, але й потужні капіталовкладення в національне господарство, стимул інвестиційного розвитку, джерело вагомих фінансових ресурсів. Та все це можливо лише за вирішення низки проблем, серед яких виокремимо:

— недостатній рівень довіри населення до системи пенсійного страхування;

— тривала невизначеність з фінансовою інституцією, що акумулюватиме кошти (досі невідомо Державний накопичувальний пенсійний фонд функціонуватиме на базі наявних фондів за аналогією з Фондом розвитку підприємництва чи буде новоствореною установою);

— не врегульований механізм перенесення 01 січня 2026 року своїх накопичень до недержавних пенсійних фондів (вважаємо таку можливість дієвим стимулом розвитку третього накопичувального рівня пенсійної системи);

— не розробленою залишається система гарантій пенсійних вкладень на кшталт системи банківського гарантування депозитів;

— компенсація додаткового бюджетного навантаження, що потягне за собою модель дублюючих виплат коштів з державного бюджету (за приблизними розрахунками, кожен відсоток від зарплати обійдеться бюджету в 22 млрд грн [13];

— є ризик, що після запуску другого рівня не відбудеться стимулювання капітальних інвестицій, оскільки в інвестиційному портфелі недержавних страхових організацій та пенсійних фондів очікується висока частка облігацій внутрішньої державної позики, тому фактично відбудеться перетікання капіталу між різними ланками бюджетної системи. Іншими словами, продовжуватиметься покриття виплат пенсіонерам за рахунок державного бюджету;

— сформована недоїмка пенсійного фонду України внаслідок перерозподілу коштів між першим та другим рівнями теж спричинить додаткове навантаження на бюджет, а отже, й на платників податків, за рахунок яких в кінцевому рахунку здійснюватиметься компенсація ПФУ;

— у зв'язку з невизначеністю остаточного механізму запуску та функціонування другого рівня, невідомою залишається остаточна вартість пенсійного реформування, але вже збільшення видатків державного бюджету є очевидним, що неминуче відобразиться на інших соціальних напрямах;

-- проблемним є визначення переліку об'єктів, які одночасно забезпечать низький ступінь ризику інвестованого капіталу та достатню дохідність, оскільки на українському ринку мало надійних інвесторів, здатних освоїти такий колосальний обсяг інвестицій, ймовірною альтернативою можуть слугувати лише цінні папери іноземних компаній.

Щодо останнього пункту, на нашу думку, відсоток капіталізації повинен бути достатньо високим: з одного боку, має однозначно перевищувати рівень інфляції, а з іншого - конкурувати з вартістю капіталу на ринку. Сьогодні на таких конкурентних засадах функціонує третій рівень пенсійної системи. Вважаємо, що саме його активна популяризація та масове залучення населення дозволить "розвантажити" перші два рівні, а головне - сприятиме підвищенню рівня добробуту населення.

Про актуальність недержавних пенсійних фондів та страхових компаній як альтернативного варіанта, що дозволяє створити додаткове до гарантованого державою джерело пенсійних виплат та знизити фінансове навантаження на державу, говорять у наукових колах вже давно. Так, Д.А. Леонов зазначав, що НПФ надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення з метою одержання застрахованими, крім пенсійних виплат солідарної системи додаткових коштів за рахунок індивідуальних накопичень [14, с. 80]. Застрахований є власником пенсійних накопичень сформованих як особисто, так і сплачених на його користь, та частини інвестиційного доходу, отриманого НПФ від інвестування. Також недержавні пенсійні фонди, виступаючи потужними інституційними інвесторами, дають можливість індивідуалізувати накопичувальний процес та спрямувати кошти на потреби пенсійного забезпечення [15].

Згідно із Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення" [16], НПФ є фінансовою неприбутковою установою, покликаною працювати винятково для пенсійного забезпечення громадян шляхом залучення коштів вкладників, їх інвестування з метою захисту від інфляції та отримання учасниками НПФ додаткового доходу. Пенсійні виплати здійснюються за рахунок накопичених пенсійних активів. Завданнями інвестування останніх є забезпеченням дохідності пенсійних активів, що перевищуватиме інфляційний поріг та залучення, необхідних для модернізації економіки, довгострокових капітальних інвестицій [17].

Зупинимося більш детально на основних показниках діяльності НПФ.

В Україні зареєстровано 22 адміністратори та 63 недержавні пенсійні фонди, з останніх, за розрахунками Міністерства соціальної політики України, активними є 15--20, які можуть інвестувати лише в неризикові фінансові інструменти, зокрема: акції (українських емітентів, іноземних компаній, допущених до торгів на авторитетних фондових біржах або NASDAQ), облігації (державні, муніципальні, іпотечні, українських та іноземних компаній з високим рейтингом надійності, з урядовою гарантією інших країн, міжнародних фінансових організацій, які розташовані в Україні). Наразі НПФ більшість заощаджень своїх вкладників зберігають у державних цінних паперах. За даними НКЦПФР, в ОВДП інвестовано

Таблиця 5

Динаміка основних показників діяльності недержавних пенсійних фондів