"Malleus Maleficarum" сучасного суспільства: передумови і поширеність тортур у ХХІ столітті та політика протидії тортурам
Причини зникнення формалізованих тортур як засобу доказування і виду покарання. Форми і прояви соціального контролю. Використання тортур для цілей боротьби з тероризмом. Європейська система протидії катуванням. Фінансування пенітенціарної системи України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.10.2022 |
| Размер файла | 3,4 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
У цьому контексті варто наголосити на вельми важливому, як на нашу думку, аспекті.
Так, говорячи про актуальні показники застосування тортур у ХХ - ХХІ ст. ст., нерідко наголошується, що «темні часи» застосування тортур залишилися у «темному Середньовіччі», а, мовляв, у другій половині ХХ століття - на початку ХХІ століття тортури є винятковими випадками з подальшою тенденцією до мінімального рівня (принаймні у демократичних країнах).
Можна висловити глибокі сумніви з цього приводу.
Так, кількість вбитих іспанською інквізицією, яку Папа Римський Сікст IV дозволив папською буллою «Exigit Sincerae Devotionis Affectus» від 1478 року, коливається від 30 тис. до 300 тис. (хоча деякі історики впевнені, що загинули мільйони людей). Проте за офіційними даними лише 1% із 125 тис. єретиків, яких засудили церковні трибунали в Іспанії, був страчений [87]. Беручи до уваги усі трибунали Іспанії приблизно до 1530 року, малоймовірно, що інквізицією було страчено понад 2 тис. єретиків [88, с. 87]. В Іспанії було виконано близько 3 тис. смертних вироків за вироками інквізиції у період 1550 - 1800 років, що було набагато менше, ніж у світських судах [87]. «За 350 років іспанської інквізиції до смертної кари було засуджено від 3 тис. до 5. тис. людей (приблизно 1 на місяць)» [89]. На додаток, багато страт, звично приписуваних церкві, насправді були здійснені нецерковними трибуналами [90].
У цьому контексті є більш ніж слушною теза, що «всупереч поширеній думці у ХІХ столітті - на початку ХХ століття, інквізитори, за невеликим винятком, були не психотичними садистами, які ненаситно прагнули помститися єретикам через смертну кару» [20, с. 13]. Аналогічної думки дотримується дослідниця судових процесів проти відьом та застосування тортур під час таких процесів К. Диса: «Тривалий час історики європейського полювання на відьом перебільшували значення тортур у судах про чари. Судді і катів вже традиційно змальовували як безжальних кровожерливих садистів, для яких катування відьом було ледве не сенсом життя. Зовсім не бралося до уваги те, що не всі зізнання відьом були отримані під тортурами: багато хто починав зізнаватися у фантастичних злочинах або добровільно, або побачивши жахливі інструменти катування (звісно, в таких випадках страх пере тортурами був головним мотивом зізнань) [13, с. 39].
«Привид «інквізиції» частково створив сучасну помилкову думку, що тортури й жорстокість були щоденними явищами, просто гранями життя за тих, начебто відсталих й примітивних часів» [20, с. 13]. Корисною буде теза Г. Лі, що у багатьох випадках, здається, «катування було непотрібним. ... [Єретиків нерідко] засуджували до носіння хрестів та виконання інших форм каяття» [91, с. 400]. Як зазначають дослідники, говорячи іронічно, «ніщо людське та приземлене не було чужим» самим інквізиторам: «Кажуть, що інквізитор Beckeln отримував хабарі за призначення всього-на-всього каяття окремим винним [єретикам]» [20, с. 13]. «І хоча домініканці вимагали спалення єретиків, магістрати заступалися перед єпископськими чиновниками, і вигнання було найсуворішим покаранням». Водночас, треба визнати, «нелетальні» форми катування «доволі вільно використовувались для отримання зізнань» [20, с. 13].
З іншого боку, коли майже половина населення усіх країн світу має страх перед катуваннями, проте водночас вимагає більшого застосування тортур, все це надає підстави говорити про те, що та сама «гуманізація» не була вже настільки потужним «двигуном» скасування практики катувань, так само і про те, що наразі не можна зупинятися в процесі вдосконалення результативності універсальних та регіональних механізмів запобігання катуванням (зокрема, у рамках Ради Європи).
Свого часу Е. Дюргейм наголошував, і це є усталеним поглядом соціологів та кримінологів на проблематику злочинності: злочинність є нормальним для будь-якого суспільства явищем, але - у певних обсягах та проявах, незважаючи на те, хто саме уособлює цю злочинність - «люди виснажені, голодні, які живуть одним моментом, розпорошені», «тимчасові злочинці», «вертляві, хитрі, розсудливі бестії» або «маргінали» [7, с. 108-109]. Проте завелика концентрація девіантності та злочинності - це ознака аномії, на що вказували Е. Дюргейм та Р. Мертон [92, с. 136]. Відтак, з огляду на поширення практики катувань у суспільстві ХХІ століття, коли кожен другий боїться бути підданий тортурам у поліцейській дільниці або у в'язниці, випливає важлива теза: проблема поширення тортур у суспільстві ХХІ століття не є виключно правовою та кримінологічною проблемою, яка може бути вирішена запровадженням міжнародних стандартів та дією відповідних національних законів. Більш важливим є політичні, моральні та економічні аспекти передумов поширення тортур.
Європейська системи протидії катуванням: виклики ХХІ століття
Говорячи про європейську систему протидії та запобігання катуванням, є беззаперечним фактом, що Європейський комітет із запобігання катуванням (КЗК) відігравав та продовжує відігрівати важливу роль у витісненні феномену тортур з місць несвободи.
Так, лише 2019 року Комітет організував 16 візитів загальною тривалістю 180 днів (8 візитів (загалом 91 день) увійшли до річної програми періодичних візитів Комітету на 2019 рік, а 8 візитів (79 днів) були спеціальними візитами) [93].
Періодичні візити було здійснено до Вірменії, Боснії та Герцеговини, Данії, Франції, Греції, Ісландії, Ірландії та Північної Македонії.
Ad hoc visits було здійснено у 2019 році до наступних країн:
- Італія (ситуація у в'язницях суворого та максимального рівня безпеки);
- Польща (поводження із затриманими особами у поліції);
- Португалія (поводження з особами, затриманими судовою поліцією, поліцією громадської безпеки та Національною республіканською гвардією);
- Росія (поводження з особами, які утримуються у виправних установах, включаючи ув'язнених, які відбувають довічне ув'язнення);
- Туреччина (поводження з особами, затриманими правоохоронними органами, шляхом опитування сотень осіб, які були або недавно утримувались під вартою);
- Україна (вивчення умов лікування мешканців психоневрологічних закладів («інтернатів») та оцінка прогресу у виконанні попередніх рекомендацій);
- Англія (ситуація щодо ув'язнених у різних в'язницях та установах для утримання неповнолітніх по всій Англії);
- Шотландія (виконання раніше наданих рекомендацій).
Саме у 2019 році Албанія та Чехія приєдналися до держав, які вже уповноважили Комітет автоматично публікувати всі звіти про візити та відповідні відповіді уряду, які їх стосуються. Наразі 12 країн дозволили таку «процедуру автоматичного публікації»: Албанія, Австрія, Болгарія, Чехія, Данія, Фінляндія, Люксембург, Республіка Молдова, Монако, Норвегія, Швеція та Україна
Своїми доповідями КЗК заклав міцний фундамент стандартів, яких дотримуються країни-члени Ради Європи у сфері запобігання катуванням та нелюдському поводження, окремі приклади яких наведено у поданій нижче табл. 12:
Таблиця 12. Стандарти КЗК
|
Назва |
Доповідь |
Рік |
|
|
Тримання під вартою співробітниками правоохоронних органів |
2-а Загальна доповідь, CPT/Inf(92)3-part1 |
1992 |
|
|
Тюремне ув'язнення |
2-а Загальна доповідь, CPT/Inf(92)3-part2 |
1992 |
|
|
Медичні служби у в'язницях |
3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part |
1993 |
|
|
Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян |
7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part |
1997 |
|
|
Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди |
8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part |
1998 |
|
|
Позбавлені волі жінки |
10-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2000)13 -part |
2000 |
|
|
Розвиток стандартів КЗК щодо тюремного ув'язнення |
11-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2001)16-part |
2001 |
|
|
Розвиток стандартів КЗК щодо тримання під вартою співробітниками органів правопорядку |
12-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2002)15-part |
1992 |
|
|
Депортація іноземців повітряним шляхом |
13-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2003)35-part |
2013 |
|
|
Боротьба з безкарністю |
14-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2004)28-part |
2004 |
|
|
Гарантії для ув'язнених нелегальних мігрантів |
19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part |
2009 |
|
|
Контрольний список для оцінки психіатричної лікарні |
CPT (2009) 56 rev |
2009 |
|
|
Електрошокова зброя |
20-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2010)28-part |
2010 |
|
|
Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню |
21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1 |
2011 |
|
|
Одиночне ув'язнення |
21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2 |
2011 |
|
|
Документування та повідомлення медичних доказів жорстокого поводження |
23-я Загальна доповідь, CPT/Inf(2013)29-part |
2013 |
|
|
Норма площі на кожного ув'язненого у пенітенціарних установах |
CPT/Inf (2015) 44 |
2015 |
|
|
Неповнолітні, позбавлені волі відповідно до кримінального законодавства |
24-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2015)1 -part |
2015 |
|
|
Контрольний список для відвідування закладів соціальної допомоги, де особи можуть бути позбавлені свободи |
CPT/Inf (2015) 23 |
2015 |
|
|
Утриманні засуджених до довічного ув'язнення |
25-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2016)10-part |
2016 |
|
|
Довирокові ув'язнені |
26-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2017)5-part |
2017 |
|
|
Утримання мігрантів під вартою |
CPT/Inf(2017)3 |
2017 |
|
|
Інспектування в'язничних служб медичним працівником КЗК (список питань) |
CPT/Inf (2017) 20 (Former CPT (2010)102 REV) |
2017 |
|
|
Засоби стримування в психіатричних закладах для дорослих (Переглянуті стандарти CPT) |
CPT/Inf(2017)6 |
2017 |
|
|
Механізм подання скарг |
24-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2018)4-part |
2018 |
|
|
Позбавлені волі жінки |
CPT/Inf(2018) |
2018 |
|
|
Запобігання катуванням у поліції та іншим формам жорстокого поводження - відображення передових практик та нових підходів |
28-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2019)9-part |
2019 |
|
|
Особи, позбавлені волі у закладах соціальної допомоги (факти) |
CPT/Inf(2020)41 |
2020 |
Проте на актуальність проблематики запобігання, попередження та розслідування катувань вказує не лише активна діяльність КЗК, проте й ООН та відповідних структур Європейського Союзу.
Так, у вересні 2019 року Рада ЄС ухвалила оновлені Керівні засади політики ЄС щодо третіх країн стосовно катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (Guidelines en EU Policy Towards Third Countries en Torture and Other Cruel, Inhuman er Degrading Treatment er Punishment - 2019 Revision ef the Guidelines) [94]. У зазначеному документі Рада ЄС робить особливий наголос на тому, що, незважаючи на абсолютну заборону катувань, у багатьох частинах світу зберігаються катування та жорстоке поводження. Безкарність винуватців катувань продовжує панувати у багатьох країнах.
Подібне включення структур ЄС до справи боротьби з катуваннями обумовлена тим, що проблематика боротьби із катуваннями на початку ХХІ століття не лише не залишилася на тому ж рівні, проте й, навпаки, загострилася. Причому - наголосимо - як на рівні ООН, Ради Європи та ЄС, так і в контексті стану справ у сфері запобігання тортурам в окремих європейських країнах. Так, навіть сьогодні про катування як метод допиту в поліції повідомляється у всіх країнах Європи, проте це явище особливо поширене у колишніх комуністичних країнах, таких як Вірменія, Росія та Україна [85, 8]. Правоохоронні органи залякують та жорстоко поводяться з підозрюваними з метою отримання заяв чи зізнань, використовуючи тортури як засіб розкриття злочинів та дотримання показників розкриття злочинів [85, с. 8].
У цьому контексті не можна також не наголосити на сучасних тенденціях розширення змісту поняття катування та іншого жорстокого поводження, свідчення чого є дедалі більш широкий підхід до визначення сутності, форм та проявів поводження, що суперечить статті 3 Конвенції про захист прав людини.
На розширення змісту поняття «катування» вказує таке.
Так, у звіті Amnesty International від 1973 року наголошувалося, що «катування передбачає систематичну діяльність з раціональною метою. Катування - це навмисне заподіяння болю, і воно не може відбуватися без конкретних намірів особи, що здійснює катування» [95, с. 31]. Сьогодні ж є усталеною позиція ЄСПЛ, що відсутність мети при оцінці мінімального рівня жорстокості не виключає констатацію катування або нелюдського поводження («Dankevich v. Ukraine», п. 122; «G. v. France», п. 38; «Hristozov and Others v. Bulgaria», п. 110; «Ireland v. the UK», п. 162; «Iwanczuk v. Poland», п. 51; «Peers v. Greece», п.п. 67-68, 74; «Riad andIdiab v. Belgium», п. 107; «Valasinas v. Lithuania», п. 101).
На розширення змісту катування вказує навіть визначення змісту катування.
Так, у звіті Amnesty International від 1973 року наголошувалося, що «катування - це систематичне та навмисне заподіяння гострого болю в будь-якій формі однією особою іншій або третій особі всупереч волі останньої» [95, с. 31]. Проте вже у Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року вже зазначалося, що катування означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди».
Заборона тортур є універсальною, проте засоби заподіяння болю можуть відрізнятися від культури до культури [95, с. 32]. Тому саме ХХІ століття актуалізувало проблематику боротьби із катуванням в силу більшого різноманіття соціальних відносин.
Так, до цього часу головною сферою застосування нелюдського поводження залишається сфера органів правопорядку, де метою катувань є отримання свідчень від підозрюваних та неформальне покарання ув'язнених з метою встановлення стану покори у пенітенціарних установах. Проте катування за ознакою дискримінації дедалі більше виходить на перші місця огидної практики катувань - на підставі неприязного ставлення до окремих категорій населення.
Для політики ЄС щодо протидії катуванням також є характерним такий само широкий підхід: «Катування та інше жорстоке поводження можуть здійснюватися як державними, так і недержавними суб'єктами у різних контекстах та місцях, в тому числі в контексті насильницьких зникнень та актів насильства та жорстокого поводження, будь-то побутове, сексуальне чи гендерне насильство на основі будь-яких інших підстав дискримінації» [96].
Наголошується, «що загальновизнаним є те, що особи, які належать до маргіналізованих груп (етнічні меншини, іммігранти, шукачі притулку, жінки, лесбіянки, геї, бісексуали, трансгендери та інтерсексуали) мають особливий ризик стати жертвою тортур. Зв'язок між маргіналізацією та тортурами вказує на ширші структурні проблеми, пов'язані з дискримінацією та упередженнями в Європі, які створюють та підтримують середовище, в якому до катувань часто вдаються безкарно» [85, с. 6]. На ці ж моменти вказував ЄСПЛ, підкреслюючи необхідність додаткових заходів із захисту особливих категорій ув'язнених («D.F. v. Latvia»).
Нестабільний правовий статус мігрантів та шукачів притулку в багатьох європейських країнах обумовлює підвищений ризик затримання, а упередження з боку працівників міліції та пенітенціарних установ щодо негромадян сприяє поширенню насильства проти іммігрантів та осіб, які шукають притулку [85, с. 9]. У цьому контексті можна згадати справу ЄСПЛ «Egmez v. Cyprus» (неналежне поводження з турком- кіпріотом) або «Shchukin v. Cyprus» (неналежне поводження з українським мігрантом).
Укорінені уявлення про расові упередження та дискримінацію сприяють жорстокому поводженню щодо маргіналізованих груп. Досвід багатьох європейських країн вказує на практику, коли насильство та зловживання з боку поліції обумовлене дискримінацією. У всій Європі представники ромської громади стикаються з переслідуваннями, дискримінацією та насильством з боку міліції, особливо у Греції, Угорщині, Хорватії та Румунії. У справі «Burlya and Others v. Ukraine» (п. 136) ЄСПЛ, наприклад, встановив, що напади на будинки ромів були мотивовані саме антиромськими настроями.
Відтак, з огляду на актуалізацію проблематики запобігання та розслідування випадків тортур, у 2015 році Європейський Союз прийняв свій другий План дій з прав людини та демократії, включаючи мету № 13 щодо боротьби з катуваннями та скасуванням смертної кари, наголошуючи на зв'язку між тортурами, смертною карою, свавільними затриманнями та насильницькими зникненнями.
Крім того, Форум ЄС - НУО з прав людини (2016) був, серед всього іншого, сфокусований на тортурах та жорстокому поводженні [97].
У вересні 2017 року було засновано ініціативу - Глобальний союз за торгівлю без тортур, спрямовану на припинення глобальної торгівлі товарами, що використовуються для катувань та смертної кари [98].
У грудні 2017 року ГА ООН прийняла Резолюцію 72/163 про катування та інші жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, поводження чи покарання, а Комітет ООН проти катувань виступив із загальним коментарем №4 щодо імплементації статті 3 Конвенції (включаючи превентивні заходи, що гарантують принцип невислання, заборону висилки, депортації або екстрадиції особи в іншу державу, якщо є вагомі підстави вважати, що їй або їй загрожує катування) [99]. Усі форми катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводжень або покарань, в тому числі шляхом залякування, які забороняються? залишаються забороненими в будь-який час і в будь-якому місці, і тому ніколи не можуть бути виправданими. ГА ООН наголосила, що навіть на початку ХХІ століття держави повинні вживати ще більш наполегливих, рішучих та ефективних заходів для запобігання та боротьби з усіма актами катування та іншого нелюдського поводження.
У березні 2018 року Рада ООН з прав людини прийняла Резолюцію 37/19 про негативний вплив корупції на право бути вільним від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводжень чи покарань [100].
Рада ЄС, в свою чергу, наголошує, що вона буде заохочувати країни ЄС до вжиття ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для запобігання випадкам катувань та інших видів жорстокого поводження на будь-якій території, що знаходиться під їх юрисдикцією.
Передусім, йдеться про дотримання гарантій та процедур, пов'язаних із затриманням особи. Так, особи, позбавлені волі працівниками органів правопорядку, мають негайно повідомлялись про їхні права, мати доступ та право конфіденційного спілкування з незалежними юристами та лікарями, їхні родичі та інші відповідні треті особи мають інформуватися без затримки факту та місця їх затримання, а також будь-яких подальших передач, і негайно передаватися до судового органу після фактичного позбавлення свободи. Країни повинні заборонити таємні місця затримання, гарантуючи, що всі особи, позбавлені волі, перебувають в офіційно визнаних місцях позбавлення волі.
Крім того, Рада ЄС наголошує на наступних принципово необхідних елементах національних систем запобігання катуванням: 1) ведення офіційних записів про час та місце арешту, ідентифікацію осіб, які заарештовували, та стан здоров'я затриманого; 2) надання права затриманих на присутність адвоката під час усіх допитів; 3) моніторинг всіх сесій допиту, включаючи відео- та аудіозаписи; 4) відповідність умов утримання у в'язницях та інших установах виконання покарань міжнародним та регіональним стандартам (у першу чергу, Правилам Мандели); 5) запровадження стандартів щодо ефективного захисту осіб, які перебувають під вартою, імміграційних затриманих, затриманих та засуджених, осіб, позбавлених волі в закладах охорони здоров'я, та осіб, яким загрожує дискримінація, включаючи жінок, дітей, людей з інвалідністю, тих, хто можуть стикатися з дискримінацією за ознаками раси, етнічного чи соціального походження, релігії чи переконань, політичної чи будь-якої іншої думки, сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, жертв торгівлі людьми та інших осіб, що потребують особливого захисту від катувань та іншого жорстокого поводження.
Рада ЄС наголошує на тому, що країни повинні забезпечити, щоб особи, засуджені за катування або звинувачені у них, не мали подальшої участі у затриманні, допиті чи поводженні з особою, позбавленою волі. Осіб, яких підозрюють у тортурах, слід негайно притягати до відповідальності.
Особливий акцент Рада ЄС робить на національних механізмах розгляду скарг, наголошуючи на принциповій важливості організації безпечних для скаржників каналів для подання скарг та наявності судових та інших засобів правового захисту, які дозволять особам, позбавленим волі, негайно та неупереджено розглядати їх скарги. Країни повинні вживати ефективні заходи для захисту скаржників від будь-якого ризику помсти, залякування чи інших негативних наслідків в результаті подання скарги, а також встановити незалежні та ефективні національні процедури для негайного розслідування скарг на поліцію, персонал в'язниці або будь-яких інших посадових осіб, яких підозрюють у тортурах чи іншому жорстокому поводженні із затриманими.
Рада ЄС наголошує на необхідності забезпечення ефективного механізму моніторингу та нагляду за триманням під вартою та закликає всі країни ратифікувати Факультативний протокол до Конвенції проти катувань (OPCAT) та створити національні превентивні механізми. Рада ЄС забезпечити, щоб ці національні превентивні механізми були повністю незалежними, з адекватними ресурсами та навченими, щоб вони могли діяти відповідно до своїх повноважень згідно з OPCAT.
Так, станом на жовтень 2019 року протокол ратифікували 90 держав. У 2017 році OPCAT ратифікували Палестина (29.12.2017), Австралія (21.12.2017), Шрі-Ланка (05.12.2017) та Мадагаскар (21.09.2017) [101]. Наразі ще 15 держав підписали, але не ратифікували протокол (Ангола, Бельгія, Камерун, Чад, Республіка Конго, Східний Тимор, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ірландія, Сьєрра-Леоне, Словаччина, Венесуела та Замбія).
Український контекст
Щодо України та оцінки КЗК українських пенітенціарних установ, то ми хотіли б наголосити на такому.
За останні роки обсяги фінансування пенітенціарної системи України суттєво збільшилися. Так, обсяги фінансування пенітенціарної системи виглядають наступним чином крізь призму incarceration rate за даними Ради Європи (табл. 13, рис. 13 - дані станом на 1 вересня кожного року):
Рис. 13. Фінансування пенітенціарної системи України
Таблиця 13. Фінансування пенітенціарної системи України
|
Рік |
Incarceration rate |
Бюджет (млн. грн.) |
|
|
2001 |
406 |
350 |
|
|
2003 |
407,8 |
453 |
|
|
2004 |
406,3 |
613 |
|
|
2005 |
381,1 |
814 |
|
|
2006 |
353,8 |
1062 |
|
|
2007 |
331,5 |
1455 |
|
|
2008 |
321,1 |
1978 |
|
|
2009 |
318,5 |
1881 |
|
|
2011 |
347,7 |
2598 |
|
|
2012 |
332,5 |
2843 |
|
|
2019 |
125,7 |
6786 |
Проте водночас статистичні дані Ради Європи, інших міжнародних та національних організацій свідчать про те, що більш ніж суттєве збільшення фінансування пенітенціарної системи України не сприяло зниженню смертності серед ув'язнених, що додатково вказує на неефективність та нерезультативність української пенітенціарної політики, що, безумовно, пов'язане з проблематикою неналежних умов тримання ув'язнених у пенітенціарних установах.
Так само, суттєве збільшення фінансування пенітенціарної системи не сприяло зниженню показників суїциду серед ув'язнених, що додатково вказує на неефективність та нерезультативність української пенітенціарної політики у цій сфері [102, с. 109-158].
Тому, як на нашу думку, підтверджується теза, що, з одного боку, належне забезпечення функціонування пенітенціарних установ - це одна зі складових політики запобігання катуванням у пенітенціарній системі, чому особливо сприяли категоричні приписи ЄСПЛ: держава зобов'язана організувати свою пенітенціарну систему таким чином, щоб забезпечити повагу гідності ув'язнених, незалежно від фінансових та матеріально-технічних труднощів («Mursic v. Croatia» [GC], п. 99; «Neshkov and Others v. Bulgaria», n. 229) [103; 104].
Проте, з іншого боку, наявність навіть належного або принаймні розумного фінансування пенітенціарної системи не стає фактором, що автоматично усуває ризики застосування катувань та інших форм нелюдського поводження у пенітенціарній системі.
Так, упродовж 04-13 серпня 2020 року КЗК відвідав окремі пенітенціарні установи України, доповідь про що було опубліковано 15 грудня 2020 року. Відзначивши значні успіхи української влади у напрямку реформування пенітенціарної системи, КЗК, тим не менш, зазначив таке: «Колонія № 77 виділялася серед відвіданих установ через постійну атмосферу страху серед ув'язнених. Ув'язнені дуже неохоче розмовляли з делегацією, явно хвилюючись за своє здоров'я, і багато з них відмовлялися від конфіденційних інтерв'ю, голосно кажучи, що усе було в порядку і було нема про що розмовляти. Протягом багатьох своїх візитів до 47 держав-членів Ради Європи за останні 30 років Комітет майже жодного разу не відвідував в'язницю, де так багато ув'язнених відмовлялися розмовляти» [105].
Отже, можна сформулювати висновок: слідування реабілітаційній парадигмі, вирішення кадрових питань (включаючи забезпечення атмосфери нульової толерантності до катувань серед персоналу пенітенціарних установ), забезпечення прозорості та підзвітності пенітенціарної системи та інші «нематеріальні» фактори - все це має не менш важливе значення для цілей реалізації політики запобігання катувань у пенітенціарній системі.
Майбутнє боротьби з нелюдським поводженням в контексті глобальних позитивістських тенденцій
Говорячи про цілі кримінальної та пенітенціарної політики країн-членів Ради Європи в контексті тематики цієї статті, варто наголосити, що у своїй судовій практиці щодо прав ув'язнених ЄСПЛ робить особливий акцент на принципі реабілітації, тобто реінтеграції засуджених до суспільства («Murray v. The Netherlands» [GC], п. 101; «Mastromatteo v. Italy» [GC], п. 72; «Dickson v. the United Kingdom» [GC], п. 28; «James, Wells and Lee v. the United Kingdom», п. 209) [106; 107; 108; 109].
Проте сучасний (переважно американський, проте й багато у чому - європейський) позитивістський інструментарій впливу на dangerous offenders (електронний моніторинг, територіальні обмеження, обмеження в правах, необмежене поширення статусу «небезпечного злочинця» або «злочинця за звичкою», «Megan's Laws», «Jessica's Laws» реєстри небезпечних злочинців, хімічна кастрація, максимальні строки ув'язнення, невизначені вироки, заборона контактів з потенційними жертвами, заборона застосовувати умовно-дострокове звільнення, обов'язок регулярно проходити тестування на детекторі брехні) - яку природу мають усі ці відверто позитивістські заходи з позиції прав людини? Як можуть подібні заходи розцінюватися з позицій класичного кримінального права, що ґрунтується на концепції свободи волі, раціонального вибору, з пошуком балансу між тяжкістю злочину та суворістю покарання? [110, с. 132-138]. Усі ці тенденції надають підстави говорити про загрози для політики запобігання катуванням та нелюдському поводженню у пенітенціарних установах [111, с. 115-129].
У будь-якому випадку Європа та пенітенціарні системи європейських країн наразі залишається «острівцем спасіння реабілітаційної парадигми», що безпосередньо пов'язане з питаннями запобігання неналежного поводження у пенітенціарних установах.
тортури катування тероризм пенітенціарний
Висновки
Підсумовуючи викладене вище у цій статті, ми хотіли б вивести головну тезу, яка пояснює, як на нашу думку, не лише відновлення тортур як феномену у ХХ столітті, проте й на додаток - поширення цього без сумніву огидного феномену у новому тисячолітті.
Справа пов'язана, як не дивно звучить, з категорією убезпечення, яка стала язичницьким культом сучасного суспільства, і яка вимагає дедалі більшої кількості жертв.
Вважаємо, що для цілей пояснення феномену тортур у ХХІ столітті особливого значення набувають погляди Мішеля Фуко та Стенлі Коена щодо розкидування мереж соціального контролю та, як наслідок, збільшення класів, типів та видів девіантів, яких потрібно контролювати для цілей того самого «убезпечення».
З одного боку, національні системи кримінальної юстиції не можуть впоратися з таким завданням - поводитися з девіантами у рамках формальних процедур, закріплених у національному законодавстві.
З іншого боку, самі громадяни, народжені у часи III та, що є більш важливим, IV модуляції соціально-контрольних практик, в обмін на свою споживацьку свободу вимагають більшого «убезпечення», де вже не мають значення шляхи та методи досягнення відповідної «концентрації безпеки». Підтвердженням цього є дані численних досліджень та опитувань населення країн Європи та Північної Америки, де від третини до половини громадян допускають застосування тортур до терористів з метою того самого «убезпечення».
Причому це все відбувається на фоні тотального соціального контролю за простором і думками. Проте головним є те, що практична можливість застосування тортур до «терористів» з метою отримання відомостей про подальші терористичні акти відкриває «скриньку Пандори», де відкривається широка перспектива застосування катувань проти інших «небезпечних злочинців» - колаборантів, sex-offenders, членів організованих злочинних угруповань тощо. Причому цей список має небезпеку піддаватися розширенню.
Можна зробити висновок, що «боротьба з катуванням» у ХХІ столітті - це відображення дуалістичного процесу: спроба ще більшого «убезпечення суспільства» з одночасним фіаско такого «убезпечення».
У цьому контексті на думку спадає блискуча ідея Фуко, що «не можна розуміти в'язницю, її «провал» і більш-менш успішну реформу як три послідовні етапи: необхідно, перш за все, бачити в них синхронну систему». Так само, гадаємо, не варто розуміти феномен тортур у ХХІ столітті, боротьбу з тортурами та невдачі цього феномену як певні послідовні етапи. Варто вбачати у цьому синхронну систему, що набуває особливої значущості у світлі глобалізаційних процесів та поданої вище проблематики «суспільства безпеки».
Застосування тортур до підозрюваних, на жаль, є поширеною практикою навіть у західних демократіях, але розгалужена система правових гарантій, створена у другій половині ХХ століття, допомогла зробити застосування катувань та нелюдського поводження максимально рідким явищем, наскільки це можливо, у чому на регіональному рівні це - велика заслуга Ради Європи, КЗК та ЄСПЛ (у тому числі завдяки розширенню понять «катування» та «нелюдське поводження»).
Варто зробити особливий наголос: тортури - це не юридична категорія, проте, у першу чергу, політична та економічна. Аналіз феномену катувань лише у формальних рамках національних систем кримінальної юстиції є небезпечним не лише для самих жертв катувань, а також для тих, хто застосовує катування, особливо беручи до уваги вельми сумнівну результативність та ефективність катувань, відповідальність за які покладається згодом саме на платників податків, які нерідко вимагають «більшої безпеки» - навіть з використанням найбільш огидних засобів, якими є катування та інші форми нелюдського поводження. Відтак «катування та інші форми жорстокого поводження можна розглядати як надзвичайно небезпечну хворобу, з якою потрібно боротися та виліковувати її не лише заради тих, хто постраждав від неї, а й заради блага людства» [112].
Знову згадуючи Е. Дюркгейма та Р. Мертона щодо показників девіантності та злочинності, що свідчать про наявність стану аномії у суспільстві ХХІ століття, варто наголосити, що стан аномії багато у чому залежить від насичення політичного тіла сучасного суспільства феноменом катування. І тут постає вельми важлива для дослідника проблема: у випадку з іншими видами злочинності держава намагається знизити відповідний рівень до певного нормального показника, впливаючи на приватних осіб, які уособлюють «злочинність». Проте у випадку тортур ми повинні на перше місце ставити тезу, що тортури - це один з найбільш небезпечних та огидних видів злочинності здебільшого агентів держави, які діють від імені держави, використовуючи повноваження, надані державою і для досягнення, як вони декларують, публічних інтересів. Тому нерідко боротьба з тортурами - це коли, на жаль, «змія кусає себе за хвіст».
Відтак боротьба з тортурами - це, передусім, не поліція, не прокуратура, не суди і не кримінальні покарання. Це, у першу чергу, антидискримінація, права людини, захист соціального різноманіття та прав відповідних соціальних груп, міграційна та соціальна політика, прозорість державного управління та підзвітність правоохоронних органів перед суспільством, справедливий перерозподіл прибутків у суспільстві, державна підтримка жертв насильницьких злочинів, а не погоня за показниками розкриття злочинів.
Сьогодні є поширеним висловлення, що «тортури вчиняються в атмосфері секретності та не полюбляють світла». Тому все розпочинається з політики максимальної відкритості органів правопорядку та повної, всебічної, постійно поновлювальної державної статистики щодо катувань, яка, на жаль, в Україні майже відсутня. Невипадково у резолюції Європейського парламенту щодо тортур, здійснюваних ЦРУ на території країн Європи, було зроблено особливий наголос саме на підзвітності: «Accountability for extraordinary renditions, abductions, illegal secret detentions and torture is essential in order to protection and promote human rights effectively ..., and to ensure legitimate and effective security policies based on the rule of law» [38].
Крім того, на першому місці повинна стояти нульова толерантність до катувань та ретельний відбір працівників органів правопорядку, де моральні категорії повинні складати важливу частину професійної відповідності. Причому «моральність» повинна підкріплюватися тезою про те, що катування не лише «не працюють для цілей розслідування злочинів, проте й мають великі негативні психологічні наслідки, як для жертв тортур, так і для агентів держави, які відриватимуть цю «скриньку Пандори». Численні дослідження свідчать, що лише моральні аргументи є ефективними, щоб спонукати людей протистояти тортурам [113].
Наприкінці цієї статі необхідно поставити питання: чи можна вважати тортури необхідними для виконання будь-яких завдань, які стоять перед сучасними державами для захисту суспільств?
З огляду на морально-етичні моменти можна висловити категорично негативну відповідь. З огляду на більш прагматичні аргументи, які декларують прибічники застосування enhanced interrogation techniques, потрібно наголосити, що навіть стверджуваний прагматизм розбивається на фактах, які вказують на те, що інформація, отримана під тортурами, нерідко не є, власне, надійною інформацією, і ціна такої інформації буде занадто високою як для самих осіб, які застосовують тортури, так і для платників податків, які внутрішньо підтримують тортури. Для «прагматиків» варто ще раз навести приклад, коли Сенат США прямо вказав у своєму звіті, що тортури занадто дорого коштували для платників податків, не кажучи вже про великі репутаційні втрати для країни [45].
Бібліографічний список
1. O'Mara S. Why Torture Doesn't Work. The Neuroscience of Interrogation. Cambridge, Massachusetts; London, England, 2015. 322 р.
2. Greer S. Is the Prohibition against Torture, Cruel, Inhuman and Degrading Treatment Really `Absolute' in International Human Rights Law? Human Rights Law Review, 2015. 15. P. 7-37.
3. Ягунов Д. Пенітенціарна політика як складова соціального контролю. Одеса: Фенікс, 2020. 674 с.
4. Langbein J. Torture and Plea Bargaining. The University of Chicago Law Review, 1978. Vol. 46. 1.
5. Einolf C. The Fall and Rise of Torture: A Comparative and Historical Analysis. Sociological Theory, June 2007. 25. 2.
6. Stanley E. Torture, Truth and Justice: The Case of Timor-Leste. New York: Routledge, 2009. 216 p.
7. Фуко М. Надзирать и наказывать. Москва, 1999. 480 с.
8. Chui W., Nellis М. `Creating the National Probation Service - New Wine, Old Bottle?', in Moving Probation Forward: Evidence, Arguments and Practice. W. Chui and M. Nellis (eds.). Pearson Education Limited, 2003.
9. Torture in UK law.
10. Treason Act 1708.
11. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. Киев: Центр учебной литературы, 2020. 140 с.
12. Kyrychenko V., Sokalska O. Western Penitentiary Tradition in the Kingdom of Poland. Journal on European History of Law, 2020. 20.
13. Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських] воєводствах Речі Посполитої XVII- XVIII століття. Київ: Критика, 2008. 304 с.
14. Greer S. Is the Prohibition against Torture, Cruel, Inhuman and Degrading Treatment Really `Absolute' in International Human Rights Law? Human Rights Law Review, 2015. 15. P. 7-37.
15. Silverman L. Tortured Subjects: Pain, Truth, and the Body in Early Modern France. Chicago: University of Chicago Press, 2001.
16. Versluis A. The New Inquisitions Heretic-Hunting and the Intellectual Origins of Modern Totalitarianism. Oxford: Oxford University Press, 2006. 190 p.
17. Ягунов Д. Паноптизм і пенальні практики суспільства Постмодерну. Вісник Львівського університету. Філософсько-політичні студії, 2020. Вип. 30. С.240-249.
18. Ягунов Д. Пунітивне місто постмодерну: до питання про дисперсію соціального контролю у ХХІ столітті. Політичне життя, 2020. Вип. 3. С. 34-50.
19. Фуко M. Рождение биополитики. Курс лекций, прочитанных в Коллеж де Франс в 1978 - 1979 учебном году. СПб.: Наука, 2010. 448 с.
20. Larissa T. Torture and Brutality in Medieval Literature. Negotiations of National Identity. Rochester, NY, 2002. 326 р.
21. ООН: осознание трагедии - путь к преодолению её последствий.
22. Lovejoy P. The Impact of the Atlantic Slave Trade on Africa: A Review of the Literature. Journal of African History, 1989. 30. P. 368.
23. Historical Context: Facts about the Slave Trade and Slavery.
24. Banona C., Sepulchre J.-S. Belgium - Moving from Regrets to Reparations.
25. У Бельгії прибрали пам'ятник свого короля на тлі протестів Black Lives Matter.
26. Dedieu J.-P. The Spanish Inquisition. Current Research in Perspective. Rome, 2008. P. 51-69.
27. Bagaric M., Clarke J. Not Enough Official Torture in the World? The Circumstances in Which Torture Is Morally Justifiable. University of San Francisco Law Review, Spring 2005. P. 581-616.
28. Chilton A., Versteeg M. International Law, Constitutional Law, and Public Support for Torture. Research and Politics, January-March 2016. P. 1-9.
29. Tainted by Torture. Examining the Use of Torture Evidence. A report by Fair Trials and REDRESS, May 2018. 75 p.
30. McCoy A. A Question of Tortures: CIA Interrogation, from the Cold War to the War on Terror. New York: Henry Holt and Company, 2006. 310 p.
31. KUBARK Counterintelligence Interrogation. July 1963. Approved for release - January 1997.
32. McCoy A. Torture and Impunity. The U.S. Doctrine of Coercive Interrogation. Madison: The University of Wisconsin Press, 2012. 401 p.
33. Human Resources Exploitation Training Manual - 1983. July 2014. 76 p.
34. Miles A. Perspectives on Enhanced Interrogation. Congressional Research Service, January 8, 2016. 25 p.
35. «Husayn (Abu Zubaydah) v. Poland», application № 7511/13, judgment 24.07.2014
36. Ягунов Д. Пенітенціарна система України: історичний розвиток, сучасні проблеми та перспективи реформування. 4-те вид. Зі вст. словом Голови ДПтСУ О. Лісіцкова. Одеса: Фенікс, 2011. С. 254-256.
37. Schiemann J. Does Torture Work? Oxford University Press, 2016. 311 р., Р. 32.
38. European Parliament resolution of 11 February 2015 on the US Senate report on the use of torture by the CIA (2014/2997(RSP))
39. Weissbrodt D., Heilman C. Defifining Torture and Cruel, Inhuman, and Degrading Treatment. Law and Inequality, 2011. 29. P. 343-394.
40. Спенсер Г. Социальная статика. Киев: Гама-Принт, 2013. 496 с., С. 260.
41. Rusche G., Kirchheimer O. Punishment and Social Structure. New York: Columbia University Press, 1933.
42. National Assistance Act 1948.
43. 5 Reasons Why Torture Does Not Work and Can Never Be Justified.
44. Blakeley R. Why torture? Review of International Studies, 2007. 33.
45. Report of the Senate Select Committee on Intelligence Committee Study of the Central Intelligence Agency's Detention and Interrogation Program. With Foreword by Chairman Feinstein and additional and minority views. December 9, 2014. 113th Congress, 2d Session, S. Report. 113-288.
46. Smith M., Zeigler M. Terrorism before and after 9/11 - a More Dangerous World? Research and Politics, October-December 2017. 1-8.
47. How many people are killed by terrorists worldwide?
48. Number of suspects arrested for terrorism offences in the European Union from 2010 to 2019.
49. «Gerashchenko v. Ukraine», application № 20602/05, judgment 07.11.2013
50. Kapustyak v. Ukraine», application № 26230/11, judgment 03.03.2016
51. «Klass v. Germany», application № 15473/89, judgment 09.07.1991
52. «Kobets v. Ukraine», application № 16437/04, judgment 14.02.2008
53. «Kulik v. Ukraine», application № 34515/04, judgment 02.02.2017
54. «Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine», applications № 2278/03, № 6222/03, judgment 20.05.2010
55. «Menesheva v. Russia», application № 59261, judgment 09.03.2006
56. «Bilyy v. Ukraine», application № 14475/03, judgment 21.10.2010
57. «Kovalchuk v. Ukraine», application № 21958/05, judgment 04.11.2010
58. «Mikiashvili v. Georgia», application № 18996/06, judgment 09/10/2012
59. «Sьleyman Demir and Hasan Demir v. Turkey», application № 19222/09, judgment 24.03.2015
60. «Tomasi v. France», application № 12850/87, judgment 27.09.1992
61. «Yavuz v. Turkey», application № 67137/01, judgment 10.01.2006
62. «Berktay v. Turkey», application № 22493/93, judgment 01.03.2001
63. «Bursuc v. Romania», application № 42066/98, judgment 12.10.2004
64. «Abu Zubaydah v. Lithuania», application № 46454/11, judgment 31.05.2018
65. «Steven Willcox and Scott Hurford v. the UK» (dec.), applications № 43759/10, 43771/12
66. «Othman (Abu Qatada) v. the UK», application № 8139/09, judgment 17.01.2012
67. «Gдfgen v. Germany» [GC], application № 22978/05, judgment 01.06.2010.
68. «Tarasov v. Ukraine», application № 17416/03, judgment 31.10.2013.
69. «Zyakun v. Ukraine», application № 34006/06, judgment 25.02.2016.
70. «Harytyunyan v. Armenia», application № 36549/03, judgment 28.06.2007
71. A Public Divided: Americans' Attitudes about Torture.
72. Flavin P., Nickerson D. Reciprocity and Public Opinion on Torture.
73. Amnesty poll finds 29% say torture can be justified.
74. Stop Torture Global Survey. Amnesty International, 2014.
75. Global opinion varies widely on use of torture against suspected terrorists.
76. Torture Can Be Useful, Nearly Half of Americans in Poll Say.
77. Almost half of Americans see torture as acceptable, Red Cross survey finds.
78. One in five Swiss justifies torture of combatants.
79. People on War: Canadians' changing attitudes on torture and warfare.
80. Four in ten Britons unsure if torture is always wrong.
81. Among millennials in 16 countries, Israelis least opposed to torture - poll.
82. Egypt: Systematic torture is a state policy.
83. Over 14,300 people `tortured to death' in Syria.
84. Surviving Death: Police and Military Torture of Women in Mexico. Amnesty International Report. London, 2016. 56 p.
85. Torture in Europe: The Law and Practice. Regional Conference Report. London: Redress Trust, September 2012. 44 p.
86. Кобзін Д., Черноусов А., Щербань С., Батчаєв В. Оцінка масштабів незаконного застосування сили в поліції України у 2018 році.
87. Were 50 Million People Really Killed in the Inquisition?
88. Peters E. Inquisition. Berkeley: University of California Press, 1989.
89. Beaumont D. The Spanish Inquisition: Debunking the Legends.
90. Historians say Inquisition wasn't that bad.
91. Lea H. A History of the Inquisition of the Middle Ages. In Three Volumes. Vol. II. New York: Harper & Brothers, Franklin Square, 1888. 587 p.
92. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. СПб.: Питер, 2002. 688 с.
93. European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment. 29th General Report of the CPT (1 January - 31 December 2019). Council of Europe, May 2020. 99 p.
94. For a torture-free world: Council reinforces EU policy towards third countries on torture and other cruel, inhuman or degrading treatment.
95. Amnesty International. Report on Torture. London: Gerald Duckworth & Co, Ltd., 1973. 224 p.
96. Guidelines on EU Policy Towards Third Countries on Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment - 2019 Revision of the Guidelines
97. Council conclusions on a rights-based approach to development cooperation, encompassing all human rights, 9987/14, May 2014.
98. United against all forms of torture: Applying a cross-cutting perspective to prevent, prohibit and redress torture globally: 18th EU-NGO Human Rights Forum, Brussels, 1-2 December 2016.
99. Resolution adopted by the General Assembly on 19 December 2017 [on the report of the Third Committee (A/72/439/Add.1)]
100. The negative impact of corruption on the right to be free from torture and other cruel, inhuman or degrading treatment or punishment.
101. Optional Protocol to the Convention against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment.
102. Ягунов Д. Українська пенітенціарна політика (1991 - 2020): узагальнення модуляцій та оцінка основних показників. European political and law discourse, 2020. Volume 7, issue 5. P. 109-158.
103. «Mursic v. Croatia» [GC], application № 7334/13, judgment 20.10.2016
104. «Neshkov and Others v. Bulgaria», applications № 36925/10, 21487/12, 72893/12, 73196/12, 77718/12, 9717/13, judgment 27.01.2015
105. The CPT publishes report on Ukraine.
106. «Murray v. the Netherlands» [GC], application № 10511/10, judgment 26.04.2016
107. «Mastromatteo v. Italy» [GC], application № 10511/10, judgment 26.04.2016
108. «Dickson v. the United Kingdom» [GC], application № 44362/04, judgment. 04.12.2007
109. «James, Wells and Lee v. the United Kingdom», applications № 25119/09, 57715/09, 57877/09, judgment 18.09.2012
110. Ягунов Д. Позитивізм та безпека суспільства або друге життя теорії природженого злочинця. Ринкова економіка: Сучасна теорія і практика управління. Одеса: ОНУ ім. І.І.Мечникова, 2009. 6, ч. 2, т. 12. С. 132-138.
111. Ягунов Д. Sex offenders у політиці соціального контроля: до питання про реактуалізацію концепції небезпечного стану особи. Вісник Пенітенціарної асоціації України, 2020, 3(13). С. 115-129.
112. Kohl D. The Disease of Torture - The role of the CPT to perform preventive «medical» check-ups. KarlFranzens University of Graz, Law School.
References
1. O'Mara S. Why Torture Doesn't Work. The Neuroscience of Interrogation. Cambridge, Massachusetts; London, England, 2015. 322 p.
2. Greer S. Is the Prohibition against Torture, Cruel, Inhuman and Degrading Treatment Really `Absolute' in International Human Rights Law? Human Rights Law Review, 2015. 15. P. 7-37.
3. Yagunov D. Penitentsiarna polityka yak skladova sotsialnoho kontroliu. Odesa: Feniks, 2020. 674 s.
4. Langbein J. Torture and Plea Bargaining. The University of Chicago Law Review, 1978. Vol. 46. 1.
5. Einolf C. The Fall and Rise of Torture: A Comparative and Historical Analysis. Sociological Theory, June 2007. 25. 2.
6. Stanley E. Torture, Truth and Justice: The Case of Timor-Leste. New York: Routledge, 2009. 216 p.
7. Fuko M. Nadzyrat y nakazbivat. Moskva, 1999. 480 s.
8. Chui W., Nellis М. `Creating the National Probation Service - New Wine, Old Bottle?', in Moving Probation Forward: Evidence, Arguments and Practice. W. Chui and M. Nellis (eds.). Pearson Education Limited, 2003.
9. Torture in UK law.
10. Treason Act 1708. k
11. Bekkarya Ch. O prestuplenyiakh y nakazanyiakh. Kyev: Tsentr uchebnoi lyteraturbi, 2020. 140 s.
12. Kyrychenko V., Sokalska O. Western Penitentiary Tradition in the Kingdom of Poland. Journal on European History of Law, 2020. 20.
13. Dysa K. Istoriia z vidmamy. Sudy pro chary v ukrainskykhf voievodstvakh Rechi Pospolytoi XVII-XVIII stolittia. Kyiv: Krytyka, 2008. 304 s.
14. Greer S. Is the Prohibition against Torture, Cruel, Inhuman and Degrading Treatment Really `Absolute' in International Human Rights Law? Human Rights Law Review, 2015. 15. P. 7-37.
15. Silverman L. Tortured Subjects: Pain, Truth, and the Body in Early Modern France. Chicago: University of Chicago Press, 2001.
16. Versluis A. The New Inquisitions Heretic-Hunting and the Intellectual Origins of Modern Totalitarianism. Oxford: Oxford University Press, 2006. 190 p.
17. Yagunov D. Panoptyzm i penalni praktyky suspilstva Postmodernu. Visnyk Lvivskoho universytetu. Filosofsko-politychni studii, 2020. Vyp. 30. S.240-249.
18. Yagunov D. Punityvne misto postmodernu: do pytannia pro dyspersiiu sotsialnoho kontroliu u KhKhI stolitti. Politychne zhyttia, 2020. Vyp. 3. S. 34-50.
19. Fuko M. Rozhdenye byopolytyky. Kurs lektsyi, prochytannbikh v Kollezh de Frans v 1978 - 1979 uchebnom hodu. SPb.: Nauka, 2010. 448 s.
20. Larissa T. Torture and Brutality in Medieval Literature. Negotiations of National Identity. Rochester, NY, 2002. 326 p.
21. ООН: осознание трагедии - путь к преодолению её последствий.
22. Lovejoy P. The Impact of the Atlantic Slave Trade on Africa: A Review of the Literature. Journal of African History, 1989. 30. P. 368.
23. Historical Context: Facts about the Slave Trade and Slavery.
24. Banona C., Sepulchre J.-S. Belgium - Moving from Regrets to Reparations
25. U Belhii prybraly pamiatnyk svoho korolia na tli protestiv Black Lives Matter.
26. Dedieu J.-P. The Spanish Inquisition. Current Research in Perspective. Rome, 2008. P. 51-69.
27. Bagaric M., Clarke J. Not Enough Official Torture in the World? The Circumstances in Which Torture Is Morally Justifiable. University of San Francisco Law Review, Spring 2005. P. 581-616.
28. Chilton A., Versteeg M. International Law, Constitutional Law, and Public Support for Torture. Research and Politics, January-March 2016. P. 1-9.
29. Tainted by Torture. Examining the Use of Torture Evidence. A report by Fair Trials and REDRESS, May 2018. 75 p.
30. McCoy A.A. Question of Tortures: CIA Interrogation, from the Cold War to the War on Terror. New York: Henry Holt and Company, 2006. 310 p.
31. KUBARK Counterintelligence Interrogation. July 1963. Approved for release - January 1997.
32. McCoy A. Torture and Impunity. The U.S. Doctrine of Coercive Interrogation. Madison: The University of Wisconsin Press, 2012. 401 p.
33. Human Resources Exploitation Training Manual - 1983. July 2014. 76 p.
34. Miles A. Perspectives on Enhanced Interrogation. Congressional Research Service, January 8, 2016. 25 p.
Подобные документы
Інститут покарання як один з найбільш важливих видів кримінально-правового впливу на процес протидії злочинності та запобіганні подальшій криміналізації суспільства. Пеналізація - процес визначення характеру караності суспільно небезпечних діянь.
статья [13,8 K], добавлен 07.08.2017Соціальна природа покарання і її значення в протидії злочинності. Поняття покарання і його ознаки. Цілі покарання і механізм їх досягнення. Розвиток положень про цілі покарання в історії кримінального законодавства та в науці кримінального права.
контрольная работа [45,1 K], добавлен 06.09.2016Дослідження проблемних питань протидії тероризму за допомогою адміністративно-правових заходів. Сутність та зміст основних заходів адміністративного запобігання, які використовують органи Служби безпеки України в діяльності з протидії тероризму.
статья [21,3 K], добавлен 10.08.2017Інтеграція України у світовий економічний простір та необхідність створення національної системи протидії легалізації кримінальних доходів. Основні заходи протидії фінансовим злочинам, що загрожують національній безпеці та конституційному ладу держави.
контрольная работа [32,9 K], добавлен 09.07.2012Проблемні питання врегулювання подолання протидії розслідуванню злочинів. Недоліки у чинному кримінальному законодавстві щодо подолання протидії розслідуванню злочинів. Пропозиції його удосконалення з метою належного використання норм матеріального права.
статья [21,5 K], добавлен 19.09.2017Поняття корупції: основні підходи до розкриття його змісту в зарубіжних країнах, адміністративно-правові засади протидії в Україні. Аналіз досвіду протидії корупції у Німеччині, Америці та Японії, порівняльна характеристика та обґрунтування підходів.
дипломная работа [99,3 K], добавлен 15.06.2014Міжнародні стандарти поводження із засудженими. Напрями реформування пенітенціарної системи. Основні дії з реформування кримінально-виконавчої системи. Керівники пенітенціарної системи. Щорічне ініціювання департаментом прийняття законів про амністію.
реферат [22,0 K], добавлен 26.02.2009Передумови виникнення корупції в історичному контексті. Аналіз основних нормативно-правових актів щодо запобігання і протидії корупції в органах державної влади. Зміст економічної корупції. Економічна оцінка антикорупційного ефекту інституційних змін.
курсовая работа [94,2 K], добавлен 03.04.2020Порядок здійснення нагляду та контролю, що виникають у процесі діяльності кримінально-виконавчої інспекції щодо осіб, звільнених від відбування покарання. Сприяння колишнім злочинцям у відновленні соціального статусу як повноправного члена суспільства.
статья [46,5 K], добавлен 13.11.2017Характеристика та аналіз історичного розвитку пенітенціарної системи через призму детермінантів умов, що сприяли удосконаленню системи в’язниць. Аналіз основних проблем, які виникають під час функціонування пенітенціарної системи на прикладі США.
статья [24,5 K], добавлен 17.08.2017
