Шляхи вдосконалення законодавчого регулювання права людини на звернення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЗВЕРНЕННЯ

Савич Єгор Сергійович,

аспірант Інституту законодавства Верховної Ради України

Анотація

юридичний сила звернення правовий

Стаття присвячена виявленню та науковому аналізу проблемних питань реалізації конституційного права на звернення на рівні законодавства України і на цій основі формуванню обґрунтованих пропозицій стосовно їх вирішення. Наголошено на важливості системних зв'язків між нормативно-правовими актами різної юридичної сили, які регламентують механізм реалізації права на звернення. Встановлено, що запропоновані до законодавства зміни або нові правові інститути повинні чітко та конструктивно вводитися до існуючої системи нормативно-правових актів. Виявлено основні недоліки Закону України «Про звернення громадян» та запропоновано шляхи їх виправлення.

Метою статті є науковий аналіз проблемних питань законодавчого регулювання конституційного права на звернення.

Наукова новизна статті полягає у визначенні основних проблем законодавчого регулювання реалізації конституційного права на звернення та пропонуванні шляхів їх вирішення.

Висновки. 1) Слід зауважити, що і пропозиції, і заяви, а також скарги є видовими явищами та об'єднані єдиним родовим об'єктом правового регулювання, яким є звернення. Категорія «звернення» має цілком очевидний збірний характер, саме тому її визначення, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян», здійснюється через перелік означених видів та їх форм; 2) природним є те, аби термін «волевиявлення» віднайшов своє місце серед ознак категорії «звернення» у її дефінітивному визначенні; 3)закріплення конституційного права на звернення за усіма суб'єктами повністю відповідає положенням принципу всезагальності; 4)у тексті конституційної норми необхідно передбачити усіх суб'єктів, які зобов'язані прийняти й розглянути звернення, що є більш бажаним та обґрунтованим, ніж закріплення неповних переліків таких суб'єктів; 5) Закон України «Про звернення громадян» не містить визначення поняття «право на звернення», в якому були б закріплені основні його ознаки та найбільш суттєві сторони цього правового явища. Така ситуація не є прийнятною, а тому визначення права на звернення має віднайти своє місце в «тілі» цього базового нормативно-правового акта; 6) виокремлені у системну сукупність принципи конституційного права на звернення повинні бути відображені у Законі України «Про звернення громадян», до того ж в окремій статті.

Ключові слова: конституційне право на звернення, законодавче регулювання права на звернення, конституційний закон, законодавство про звернення, рівні правової регламентації права на звернення.

Abstract

Ways to improve legislation on human rights to appeal. Savych Yehor S., Post-graduate, Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine

The article is devoted to the identification and scientific analysis of problematic issues of realization constitutional right to appeal at the level of the legislation of Ukraine and on this basis to the formation of substantiated proposals for their solution. The importance of systemic connections between normative legal acts of different legal force, which regulate the mechanism of realization of the right to appeal, is emphasized. It is established that proposed changes to the legislation or the introduction of new legal institutions should be clearly and constructively introduced into the existing system of regulations. The main shortcomings of the Law of Ukraine «On Citizens' Appeals», which relate to the definition of concepts, composition of subjects and principles of this right, etc., and suggested ways to correct them.

The purpose of the article is a scientific analysis of problematic issues of legislative regulation of the constitutional right to appeal.

The scientific novelty of the article is to identify the main problems of legislative regulation of the constitutional right to appeal and suggest ways to solve them.

Conclusions. 1)It should be noted that both proposals and statements, as well as complaints are specific phenomen and are united by a single generic object of legal regulation, which is the appeal. The category «appeal» has a very obvious collective character, which is why its definition, in accordance with the first part of Article 3 of the Law of Ukraine «On Citizens' Appeals», is carried out through a list of these types and their forms; 2) it is natural that the term «expression of will» finds its place among the features of the category of «appeal» in its definitive definition; 3) consolidation of the constitutional right to appeal to all subjects, fully complies with the provisions of the principle of universality; 4) in the text of the constitutional norm it is necessary to provide all subjects who are obliged to accept and consider the address which is more desirable and substantiated, than fixing of the incomplete lists of such subjects; 5) The Law of Ukraine «On Citizens' Appeals» does not contain a definition of «the right to appeal», which would enshrine its main features and the most significant aspects of this legal phenomenon. Such a situation is not acceptable, and therefore the definition of the right to appeal must find its place in the «body» of this basic legal act; 6) the principles of the constitutional right to appeal, separated into a systemic set, should be reflected in the Law of Ukraine «On Citizens' Appeals» in a separate article.

Key words: constitutional right to appeal, legislative regulation of the right to appeal, constitutional law, legislation on appeal, levels of legal regulation of the right to appeal.

Постановка проблеми

Найбільш базові, вихідні положення права людини на звернення передбачені статтею 40 Конституції України. Проте з метою надійного, стабільного функціонування правових зв'язків у сфері реалізації означеного конституційного права необхідною є наявність відповідного законодавчого регулювання цього конституційно-правового інституту. Саме законами визначаються найважливіші аспекти процедури подання та розгляду тих чи інших видів звернень. Більше того, закони визначають основні вектори розвитку правовідносин щодо реалізації права людини на звернення. В.А.Соболь цілком слушно зазначає, що захищеність прав і свобод громадян передбачає постійне вдосконалення механізмів реагування на їх звернення з боку органів державної влади різних рівнів та органів місцевого самоврядування. Це є одним з об'єктивних інтегральних індикаторів зрілості, зауважує вчений, і незворотності демократичних перетворень у державі [13, с. 192-193]. Названі науковцем механізми реагування на подані звернення, які необхідно удосконалювати, перш за все мають регулюватися на рівні законодавчих актів, прийнятих на розвиток конституційних положень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Слід наголосити, що в українській правничій науці відсутні дослідження комплексного характеру, які б стосувалися проблем законодавчого регулювання конституційного права на звернення.

Окремі питання стосовно вказаної проблематики висвітлені в роботах таких вчених, як: А. Г. Ємельянова, С. Г. Закірова, В. І. Козлов, А. Р. Крусян, О. С. Леута, І. М. Мищак, О. В. Псьота, В. А. Соболь, Т В. Шаповал, та ін.

Метою дослідження є науковий аналіз проблемних питань законодавчого регулювання конституційного права на звернення.

Виклад основного матеріалу

Проблема законодавства про звернення полягає насамперед не в наявності широкої бази нормативно-правових актів різної юридичної сили, а у недосконалості системних зв'язків між ними. Так, доволі часто прийняття законодавчих актів відбувається вибірково, фрагментарно, без урахування діючих правил у цій сфері правових відносин. Проте запропоновані зміни або нові правові інститути повинні чітко та конструктивно вводитися до існуючої системи правовідносин.

Слід однозначно погодитися з М. В. Мархгейм та Д. О. Сергеєвою у тому, що найпершим системоутворюючим елементом правового регулювання інституту звернень є конституційний рівень, який закріпив базові положення цього правового інституту [5, с. 147]. Наступним системоутворюючим елементом правового регулювання конституційного права на звернення науковці називають спеціально-універсальний рівень, який представлений основним конституційним законом. Разом із тим ще виділяється контекстно-законодавчий рівень, який містить норми правових актів, що регламентують окремі випадки подання різних видів звернень, визначають статус і повноваження адресатів звернень, а також доповнюють універсальний механізм розгляду звернень. Останнім названо бланкетний рівень, який наповнений правовими нормами, що не визначають процедури розгляду звернень, а містять посилання на інші нормативно-правові акти [5, с. 148-149].

Зосередимо увагу на аналізі основного нормативно-правового акта, який регулює конституційне право людини на звернення. Йдеться про Закон України «Про звернення громадян», прийнятий 2 жовтня 1996 року [7] на розвиток норм Основного Закону. Вченими - представниками науки конституційного права наголошується на необхідності приділення особливої уваги законам, які розширюють, доповнюють, уточнюють положення статей Конституції. Такі законодавчі акти відносяться до однієї системи, яка об'єднана такими принциповими положеннями: вони мають конституційну основу; єдиний родовий предмет відносин - право людини на звернення; надають видові характеристики звернень; встановлюють основні вимоги до звернень; закріплюють заборони при зверненні; встановлюють визначений порядок розгляду звернень; визначають відповідальність за порушення законодавства про звернення [18, с. 160-161]. Роль і значення конституційних законів у системі конституційного законодавства, пише Р. Крусян, значні, оскільки порівняно невеликий об'єм Конституції не дозволяє охопити своєю дією увесь спектр конституційних відносин, тоді як введення в законодавчу практику України конституційних законів як конституційно і законодавчо закріпленого, самостійного виду законів, дозволить створити перехід між Конституцією та іншими законами у реалізації конституційних положень [2]. Вченими пропонується поділяти конституційні закони на: 1) «названі» (органічні), необхідність яких прямо передбачена у нормах Конституції України; 2) «реформуючі закони», якими вносяться зміни або доповнення до чинної Конституції [12, с. 472; 3, с. 331].

Досліджуючи систему законодавчого регулювання конституційного права на звернення, науковці неодноразово зауважували про необхідність удосконалення законодавчого забезпечення реалізації цього правового інституту. Така модернізація, на думку А. Соболя, має відбуватись у два етапи: на першому слід добитися більш ефективного контролю над процедурою їх отримання, обліку, розгляду, перегляду правил діловодства, уніфікувати нормативну базу; на другому - вжити заходів щодо забезпечення прозорості всієї системи роботи зі зверненнями з використанням сучасних інформаційно-комунікативних технологій. Ефективні механізми реагування на звернення громадян до органів державної влади та органів місцевого самоврядування передують створенню нової концепції соціально-управлінських взаємовідносин, що має знайти застосування на різних щаблях управління [13, с. 192-193]. Серед принципових недоліків Закону України «Про звернення громадян», зазначає В. А. Соболь, є те, що він регулює зовсім різні за своєю суттю правові явища - «пропозиції», «заяви», «скарги» [13, с. 188]. Але навряд чи можна вважати прийнятною таку позицію автора, адже і пропозиції, і заяви, і скарги є видовими явищами та об'єднані єдиним родовим об'єктом правового регулювання, яким є звернення. Окреслена ситуація виглядає таким чином: Конституція України оперує поняттям «звернення», тому логічним та обґрунтованим є те, що види цього конституційно-правового інституту розвиваються на рівні окремого конституційного закону, в якому регламентуються його видові елементи. Отже, категорія «звернення» має цілком очевидний збірний характер, саме тому її визначення, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян», здійснюється через перелік означених видів та їх форм. І хоча визначення поняття «звернення» все ж не позбавлене недоліків, проте на цьому етапі нашого дослідження не сприймаємо твердження, що види звернень громадян не можуть бути об'єднані спільним предметом і регулюватися нормами одного нормативно-правового акта.

У частині висловлення своїх деяких критичних міркувань до визначення поняття звернення, що міститься у згадуваному конституційному законі, не можна оминути увагою того факту, що звернення є волевиявленням, яке проявляється (у певному своєму виді), відповідно до Конституції України, в оформленій вимозі управомоченого суб'єкта до зобов'язаного, з метою задоволення певного інтересу. Тому природним є те, аби термін «волевиявлення» віднайшов своє місце серед ознак категорії «звернення» у її дефінітивному визначенні. У тлумачному словнику термін волевиявлення означає виявлення людиною, народом власної волі [14, с. 160]. Більше того, перелік видів звернень, що міститься у Законі, є виключним, а отже, інші види звернень формально-юридично такими не вважаються, що не відповідає дійсності.

Згідно зі статтею 40 Конституції право на звернення закріплене за усіма і кожним, проте вже сама назва Закону України «Про звернення громадян» не відповідає акту вищої юридичної сили, оскільки до суб'єктів направлення звернень відносить лише громадян України, чим фактично обмежується коло суб'єктів. Виходячи з логіки Закону України «Про звернення громадян», виключно громадяни України наділені правом на звернення. Проте, згідно з частиною першою статті26 Основного Закону, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Разом із тим, беручи до уваги частину другу статті 8 Конституції, відповідно до якої норми Конституції України є нормами прямої дії, робимо висновок, що конституційним правом на звернення наділені в тому числі й іноземні громадяни, з урахуванням встановлених винятків, які продиктовані принципом національного режиму. Так, наприклад, відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про громадські об'єднання» [6], засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації - 14 років [16]. Проте, згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про політичні партії в Україні» [9], членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах. Як бачимо, іноземні громадяни можуть звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування з метою, у тому числі, реалізації права на об'єднання. Але звертатися до відповідних суб'єктів з метою реалізації правомочностей щодо утворення або ж вступу до політичної партії, іноземець не може.

Закріплення конституційного права на звернення за усіма суб'єктами, повністю відповідає положенням принципу всезагальності, відповідно до якого будь-яка фізична особа володіє правом на звернення, за винятком випадків, що визначені законом.

Базовий нормативно-правовий акт у сфері регулювання реалізації конституційного права на звернення, яким є Закон України «Про звернення громадян», не позбавлений інших недоліків. Так, у частині першій статті 1 передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків. Якщо формально-юридично порівнювати склад зобов'язаних суб'єктів, визначених цитованою статтею Закону із преамбулою цього ж акта, то стає очевидним їх неузгодження. Так, у тексті преамбули, якою визначено сферу дії Закону, не знаходимо серед зобов'язаних суб'єктів органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності. З точки зору правил юридичної техніки, використання єдиної термінології, уніфікованих переліків є бажаним, тому означена вище ситуація потребує свого виправлення, шляхом внесення відповідних змін.

Більше того, у порівнянні з конституційною нормою (стаття 40 Конституції), коло зобов'язаних суб'єктів, які визначені Законом України «Про звернення громадян» є значно ширшим, ніж передбачено в Основному Законі. І дійсно, з метою реалізації своїх конституційних прав особа може звертатися не лише до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, але й до різного роду підприємств, установ, організацій, незалежно від їх форми власності, до громадських об'єднань. Як вважається, в тексті конституційної норми необхідно передбачити усіх суб'єктів, які зобов'язані прийняти і розглянути звернення, що є більш бажаним та обґрунтованим, ніж закріплення неповних переліків таких суб'єктів.

Як ми уже зауважували, Закон України «Про звернення громадян» не містить визначення поняття «право на звернення», в якому б були закріплені основні його ознаки та найбільш суттєві сторони цього правового явища. У частині першій статті 3 знаходимо лише дефініцію самої категорії «звернення», яка фактично є інтерпретацією конституційної норми. Така ситуація не є прийнятною, а тому визначення права на звернення має віднайти своє місце в «тілі» цього базового нормативно-правового акта.

У 2015 році розглядуваний Закон було доповнено статтею23-1 «Електронна петиція, порядок її подання та розгляду». Відповідно до цієї статті громадяни України можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування з електронними петиціями через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об'єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції [17, с. 4]. Аналізуючи ці законодавчі новації, автори збірки «Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного десятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання)» [11, с.62-94] відзначають, що названі вище зміни у частині запровадження електронної петиції, викликали чималий дослідницький інтерес зі сторони вітчизняної наукової спільноти. На думку більшості дослідників, петиції є індикатором виявлення настроїв як суспільства, так і уповноважених посадових осіб органів влади, оскільки в них порушуються важливі соціально неоднозначні питання. Проте однією з найголовніших проблем у цій площині є відсутність дієвого правового механізму її реалізації [11, с. 62-94]. З цього приводу наводяться позиції таких вчених, як С. Г. Закірова [1], О. С. Леута [4], відповідно до яких існує загроза маніпуляції та популяризації електронних петицій, що може призвести до їх дискредитації як інструменту безпосередньої демократії. Як наслідок, електронну петицію необхідно удосконалити за такими напрямками: спрощення інтерфейсу; необхідність нівелювання проблем стосовно порушення персональних даних; формування єдиного веб-порталу для всіх петицій. Більше того, такий веб-портал не лише акумулює роботу зі зверненнями в частині подання колективних звернень, але й уніфікує вимоги до формування звернень та покращить контроль зовнішнього порядку за дотриманням процедури їх розгляду.

Слід погодитися, що електронні петиції мають суттєвий потенціал у частині реалізації колективними суб'єктами свого конституційного права на звернення, а також із тим, що механізм їх подання потребує суттєвого удосконалення. Варто зауважити, що ввівши до правового поля питання, що стосуються порядку подання і розгляду електронних петицій, законодавець не дає визначення цього правового явища. Таке визначення, як вважається, повинно стосуватися таких аспектів категорії: предмета звернення; форми; питань ініціативних груп; визначення кола зобов'язаних суб'єктів; особливої процедури подання і розгляду. У частині третій статті 5 Закону України «Про звернення громадян» містяться окремі аспекти цієї категорії. Більше того, електронна петиція визнана особливою формою колективного звернення. Відповідно до тлумачного словника форма є способом існування певної внутрішньої структури, зовнішнє вираження [14, с. 906]. Таким чином, форма у цьому разі може бути усна або ж письмова. Як наслідок, електронна петиція є видом письмового колективного звернення. Отже, у цій частині Закон «Про звернення громадян» (частина третя статті 5) також потребує відповідних уточнень.

Одним із найважливіших елементів конституційного права на звернення є його принципи як вихідні, керівні начала, на яких базуються окремі норми і правові інститути. Л. С. Явич з цього приводу писав, що правові системи, які позбавлені керівних начал, є аморфними, такі, що легко піддаються ерозії, не володіють життєвою силою, страждають суттєвими проблемами і відсутністю динамізму. Стабільні і чітко сформульовані принципи - одна із властивостей зрілості права [19, с. 155]. Слід зауважити, що базовий законодавчий акт у сфері регламентації конституційного права на звернення не містить переліку принципів, на яких би ґрунтувалися усі правові норми, що стосуються цього права. Окремі питання, що стосуються вихідних начал конституційного права на звернення, були нами висвітлені, але дослідження усього комплексу питань та усіх їх аспектів, все ж, потребує подальшої уваги вчених. Виокремлені у системну сукупність принципи конституційного права на звернення повинні бути відображені у Законі України «Про звернення громадян», до того ж в окремій статті.

Як ми вже зазначали, у питаннях удосконалення нормативно-правової бази у сфері права на звернення відсутній комплексний підхід. Це, на нашу думку, є головним недоліком. Адже лише таким чином, із використанням всього арсеналу засобів юридичної техніки, можна цілісно, а не фрагментарно, вирішити означену проблему, усунути наявні колізії та прогалини.

У цьому контексті слід також зауважити, що у Плані законопроектної роботи Верховної Ради України на 2020рік, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 16 червня 2020 року № 689-IX [8], не передбачено розроблення та внесення на розгляд парламенту законопроектів, які б стосувалися нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду звернень.

Вирішення деяких питань передбачено Указом Президента України від 26лютого 2016року №68/2016 «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні», яким затверджено Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки [10]. Метою стратегії є створення державою сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства, різноманітних форм демократії участі, налагодження ефективної взаємодії громадськості з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Констатується, що взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськістю залишається малоефективною через недостатню прозорість діяльності цих органів та забюрократизовані процедури такої взаємодії, низький рівень взаємної довіри. Недосконалість чинного законодавства створює штучні бар'єри для реалізації громадських ініціатив, утворення та діяльності окремих видів організацій громадянського суспільства, розгляду та врахування громадських пропозицій органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Для розв'язання окреслених проблем передбачається створення ефективних процедур участі громадськості під час формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема шляхом запровадження ефективного механізму реалізації права громадян на звернення до органів місцевого самоврядування з електронними петиціями.

Крім того, слід вказати, що нині на розгляді Верховної Ради України перебуває декілька законопроектів, якими пропонується внесення змін до чинного законодавства про звернення. Зупинимося на дослідженні та науково-правовому аналізі деяких із них.

Так, проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» щодо реалізації конституційного права на звернення особами, які визнані судом недієздатними» (реєстраційний № 1186 від 29серпня 2019року) забезпечується реалізація конституційного права на звернення означеними суб'єктами цього права. Авторами пропонувалося внести зміни до частини другої статті 8 і, таким чином, виключити правило, згідно з яким не розглядаються звернення осіб, визнаних судом недієздатними; а також виключити положення частини четвертої статті 16, згідно з яким право на звернення зі скаргою в інтересах недієздатних осіб надається лише їх законним представникам.

Проте, на момент подання законопроекту, названі вище положення статей 8 та 16 Закону, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11жовтня 2018року №8-р/2018 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини другої статті 8, другого речення частини четвертої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» (справа про звернення осіб, визнаних судом недієздатними) [15], визнані неконституційними. Таким чином, законопроектом пропонувалося виключити норми, які втратили свою чинність. Адже на підставі частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» щодо умов розгляду звернень» (реєстраційний №2480 від 21листопада 2019року) передбачалося покращити умови подання звернень громадян, оскільки, як зауважується авторами законопроекту, у переважній більшості випадків громадяни звертаються до тих державних органів, компетенцією яких вирішення порушених питань не передбачено, розгляд цих звернень у багатьох випадках є формальним внаслідок їх надзвичайно великої кількості. Внаслідок викладеної ситуації, спотворюються функції та безпосередні обов'язки державних органів, які покликані відповідно до законодавства, зокрема, приділяти належну увагу законотворчому процесу та удосконаленню чинного законодавства.

Так, пропонувалося внести зміни до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» і, таким чином, передбачити правову можливість звернення виключно з питань, віднесених законодавством до сфери компетенції, якщо адресатами звернень виступають органи державної влади чи місцевого самоврядування; з питань віднесених до кола функціональних обов'язків, якщо адресатами є посадові особи названих органів; з питань, що стосуються статутної діяльності, якщо серед адресатів звернення є громадські об'єднання, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, або засоби масової інформації. Відповідно, якщо звернення направлене адресату, який не має повноважень на вирішення порушених питань, пропонується, згідно з внесеними змінами до статті 5 Закону, повертати його заявникові з роз'ясненнями без розгляду по суті, не пізніше як через десять днів від дня його отримання. Також пропонувалося виключити частину третю статті 7, яка визначає порядок, коли протягом п'яти днів звернення пересилається за належністю, якщо питання, порушені в ньому, не належать до повноважень адресата. Змінами до частини другої статті 8 Закону пропонується не розглядати звернення, які є очевидно беззмістовними або ж стосуються питань, що не охоплені повноваженнями адресатів. Вочевидь запропоновані зміни звужують обсяг конституційного права людини на звернення, а відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проектом Закону «Про внесення змін до Закону України «Про звернення громадян» щодо приведення його норм у відповідність до рішення Конституційного Суду України від 11жовтня 2018 року №8-р/2018» (реєстраційний №2480-1 від 11 грудня 2019року) пропонувалося з метою розширення на законодавчому рівні переліку прав та вимог до звернень громадян, які адресуються до органів державної влади та органів місцевого самоврядування тощо, змінити відповідні статті Закону. Так, пропонувалося змінити термін пересилання звернення за належністю з п'яти днів до трьох. Проте питання чи є означене скорочення терміну обґрунтованим і таким, що призведе до розширення обсягу права на звернення, а не лише формалізує цей процес, викликає серйозні сумніви.

Стосовно забезпечення права на звернення осіб, визнаних судом недієздатними, шляхом внесення змін до частини другої статті 8 Закону і, таким чином, начебто забезпечення виконання рішення Конституційного Суду України, то ми вже висловлювали своє бачення з аналогічного приводу.

Як бачимо, запропоновані законопроекти викликають обґрунтовані зауваження, а відповідні зміни є лише частковими й безсистемними. Законопроектна робота над удосконаленням норм Закону України «Про звернення громадян» має здійснюватися шляхом системного підходу Лише таким чином можна не фрагментарно, а комплексно вирішити поставлені завдання, усунути прогалини та колізії, забезпечити дійсну та повну реалізацію приписів Основного Закону України в частині регламентації права на звернення. 

Висновки

1. Ми не вважаємо прийнятною позицію деяких вчених, що регулювання Законом України «Про звернення громадян» таких правових явищ, як «пропозиції», «заяви», «скарги», є його принциповим недоліком, оскільки вони різняться за своєю суттю. Слід зауважити, що і пропозиції, і заяви, а також скарги є видовими явищами та об'єднані єдиним родовим об'єктом правового регулювання, яким є звернення. Категорія «звернення» має цілком очевидний збірний характер, саме тому її визначення, відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про звернення громадян», здійснюється через перелік означених видів та їх форм. І хоча визначення поняття «звернення» все ж не позбавлене недоліків, проте на цьому етапі нашого дослідження не сприймаємо твердження, що види звернень громадян не можуть бути об'єднані спільним предметом і регулюватися нормами одного нормативно-правового акта.

2. Оскільки звернення є перш за все волевиявленням, яке проявляється, відповідно до Конституції України, в оформленій вимозі управомоченого суб'єкта до зобов'язаного з метою задоволення певного інтересу, тому природним є те, аби термін «волевиявлення» віднайшов своє місце серед ознак категорії «звернення» у її дефінітивному визначенні.

3. Згідно зі статтею 40 Конституції право на звернення закріплене за усіма і кожним, проте навіть назва Закону України «Про звернення громадян» не відповідає акту вищої юридичної сили, оскільки до суб'єктів направлення звернень відносить лише громадян України, чим фактично обмежується коло суб'єктів. Закріплення конституційного права на звернення за усіма суб'єктами повністю відповідає положенням принципу всезагальності, відповідно до якого будь-яка фізична особа володіє правом на звернення, за винятком випадків, що визначені законом, і продиктовані принципом національного режиму. Як наслідок, у викладеній частині, названий Закон потребує приведення його у відповідність з вимогами Конституції України.

4. Якщо порівнювати статтю 40 Конституції України щодо визначення суб'єктів, які мають відреагувати на звернення, коло зобов'язаних суб'єктів, що визначені Законом України «Про звернення громадян», є значно ширшим. І дійсно, з метою реалізації своїх конституційних прав особа може звертатися не лише до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, як випливає з норм Конституції, але й до різного роду підприємств, установ, організацій, незалежно від їх форми власності, до громадських об'єднань. Як вважається, у тексті конституційної норми необхідно передбачити усіх суб'єктів, які зобов'язані прийняти та розглянути звернення, що є більш бажаним та обґрунтованим, ніж закріплення неповних переліків таких суб'єктів.

5. Закон України «Про звернення громадян» не містить визначення поняття «право на звернення», в якому були б закріплені основні його ознаки та найбільш суттєві сторони цього правового явища. У частині першій статті 3 знаходимо лише дефініцію самої категорії «звернення», яка фактично є інтерпретацією конституційної норми. Така ситуація не є прийнятною, а тому визначення права на звернення має віднайти своє місце в «тілі» цього базового нормативно-правового акта.

6. Одним із найважливіших елементів конституційного права на звернення є його принципи, як вихідні, керівні начала, на яких базуються окремі норми та правові інститути. Проте базовий законодавчий акт у сфері регламентації конституційного права на звернення не містить переліку принципів, що стосуються цього конституційного права. Виокремлені у системну сукупність принципи конституційного права на звернення повинні бути відображені в Законі України «Про звернення громадян», до того ж в окремій статті.

Список використаних джерел

1. Закірова С.Г. Електронні петиції в Україні: становлення системи та механізм дії. URL: http://nbuviap.gov.ua/index. php?option=com_content&view=article&id=15 76:elektronni-petitsiji-v-ukrajini-stanovlennya- sistemi-ta-mekhanizm-iji&catid=8&Itemid=350 (Дата звернення: 19.07.2020).

2. КрусянА. Роль та значення конституційних законів у системі сучасного українського конституціоналізму. Вісник Львівського університету ім. І. Франка. 2009. Ви- пуск48. С.88-94. URL: http://vuzlib.com/ content/view/2371/54/ (Дата звернення: 19.07.2020).

3. Крусян А. Р. Сучасний український конституціоналізм : Монографія. К.: Юрінком Ін- тер, 2010. 560 с.

4. Леута О. С., Псьота О. В. Електронні петиції як новий механізм комунікації влади та суспільства. URL: http://lsej. org.ua/3_2018/11.pdf (Дата звернення: 19.07.2020).

5. МархгеймМ.В., СергееваД.А. Система конституционно-правовых норм института обращений граждан. Научные ведомости. Серия философия. Социология. Право. 2016. № 3 (224). Выпуск 35. С. 147-152.

6. Про громадські об'єднання: Закон України від 22 березня 2012 р. №4572- VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/4572-17#Text (Дата звернення: 19.07.2020).

7. Про звернення громадян : Закон України від 2 жовтня 1996 р. №393/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96- %D0%B2%D1%80#Text

8. Про План законопроектної роботи Верховної Ради України на 2020 рік : Постанова Верховної Ради України від 16 червня 2020 р. №689-IX. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/689-20#Text (Дата звернення: 19.07.2020).

9. Про політичні партії в Україні: Закон України від 5 квітня 2001р. №2365-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2365- 14#Text (Дата звернення: 19.07.2020).

10. Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні: Указ Президента України від 26 лютого 2016 р. №68/2016. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/68/2016#Text (Дата звернення: 19.07.2020).

11. Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного десятої сесії Верховної Ради України восьмого скликання) / Інститут законодавства Верховної Ради України; Заг. ред. В. О. Зайчука. Том 16. К.: «Видавництво Людмила», 2016. 505 с.

12. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. Харків : Еспада, 2006. 776 с.

13. СобольВ. Актуальні проблеми забезпечення реалізації права громадян на звернення до органів влади. Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. 2013. Вип. 1. С. 184-195.

14. Сучасний тлумачний словник української мови: 65000 слів / За заг. ред. д-ра філолог. наук, проф. В. В. Дубічинського. Х.: ВД «Школа», 2006. 1008 с.

15. Справа за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини другої статті 8, другого речення частини четвертої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» (справа про звернення осіб, визнаних судом недієздатними): Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2018 року №8-р/2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008p- 710-18#n73

16. Мищак І. М. Закон України «Про громадські об'єднання» як новий етап на шляху реалізації конституційного права громадян на свободу об'єднання. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2012. № 6. С. 43-47.

17. Мищак І.М. Проблемні аспекти реалізації конституційного права громадян на звернення з електронними петиціями до Президента, Парламенту й Уряду України. Конституційний процес в Україні: політи- ко-правові аспекти. 2020. № 5 (73). С. 3-7. URL: http://nbuviap.gov.ua/images/konstu-tyciynuy_proces/2020/5.pdf (Дата звернення: 19.07.2020).

18. Широбоков С.А. Конституционное право граждан на обращение в системе правового регулирования взаимодействия граждан и органов государственной власти и управления. Вестник Пермского университета. Юридические науки. 2016. Выпуск 32. С. 158-164.

19. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества. Сущность и принципы. М., 1978. 224 с.

References

1. Zakirova, S. G. Elektronni peticiyi v Ukrayini: stanovlennya sistemi ta mehanizm diyi. URL: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=15 76:elektronni-petitsiji-v-ukrajini-stanovlennya- sistemi-ta-mekhanizm-iji&catid=8&Itemid=350 (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

2. Krusyan,A. (2009). Rol ta znachennya konstitucijnyh zakoniv u systemi suchasnogo ukrayinskogo konstytucionalizmu. Visnyk Lvivskogo universytetu im. I. Franka, Vyp. 48, 88-94. URL: http://vuzlib.com/content/ view/2371/54/ (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

3. Krusyan,A.R. (2010). Suchasnyj ukrayinskyj konstitucionalizm. K.: Yurinkom Inter [in Ukrainian].

4. Leuta, O. S., Psota, O. V. Elektronni petyciyi yak novyj mehanizm komunikacii vlady ta suspilstva. URL: http://lsej.org. ua/3_2018/11.pdf (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

5. Marhgejm,M.V., Sergeeva,D.A. (2016). Sistema konstitucionno-pravovyh norm instituta obrashenij grazhdan. Nauchnye vedomosti. Seriya filosofiya. Sociologiya. Pravo, 3 (224), vyp. 35, 147-152 [in Russian].

6. Verkhovna Rada Ukriny. (2012). Pro gromadski ob'yednannya: Zakon Ukrayini №4572-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4572-17#Text (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

7. Verkhovna Rada Ukriny. (1996). Pro zvernennya gromadyan: Zakon Ukrayini №393/96-VR. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

8. Verkhovna Rada Ukriny. (2020). Pro Plan zakonoproektnoyi roboti Verhovnoyi Radi Ukrayini na 2020 rik: Postanova № 689-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/689- 20#Text (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

9. Verkhovna Rada Ukriny. (2001). Pro politichni partii v Ukraini: Zakon Ukrainy №2365-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2365-14#Text (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

10. Prezident Ukrainy. (2016). Pro spryjanna rozvytku gromadyanskogo suspilstva v Ukraini: Ukaz №68/2016. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/68/2016#Text (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

11. Institut zakonodavstva Verhovnoyi Radi Ukrainy. (2016) Problemi zakonodavchogo zabezpechennya prioritetnih sfer suspilnih vidnosin (na osnovi analizu zakonoproektiv, vklyuchenih do poryadku dennogo desyatoyi sesiyi Verhovnoyi Radi Ukrayini vosmogo sklikannya) / Zag. red. V. O.Zajchuka. Tom 16. K.: «Vidavnictvo Lyudmila» [in Ukrainian].

12. Skakun,O.F. (2006). Teoriya derzhavi i prava (Enciklopedichnij kurs). Harkiv : Espada [in Ukrainian].

13. Sobol,V. (2013). Aktualni problemy zabezpechennya realizacii prava gromadyan na zvernennya do organiv vlady. Zbirnik naukovyh prac Nacionalnoi akademii derzhavnogo upravlinna pry Prezydentovi Ukrainy, vyp. 1, 184-195 [in Ukrainian].

14. Suchasnyj tlumachnyj slovnyk ukrayinskoi movy: 65000 sliv / Za zag. red. d-ra filolog. nauk, prof. V. V. Dubichinskogo. (2006). H.: VD «Shkola» [in Ukrainian].

15. Konstitucijniy Sud Ukrainy. (2018). Sprava za konstitucijnym podannyam Upovnovazhenogo Verhovnoi Rady Ukrainy z prav lyudyny shodo vidpovidnosti Konstitucii Ukrayiny (konstitucijnosti) okremyh polozhen chastyny drugoi statti 8, drugogo rechennya chastyny chetvertoi statti 16 Zakonu Ukrainy «Pro zvernennya gromadyan» (sprava pro zvernennya osib, viznanyh sudom nediyezdatnymy): Rishennya №8-r/2018. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/v008p710-18#n73 (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

16. Myshchak,I.M. (2012). Zakon Ukrainy «Pro hromadski obiednannia» yak novyi etap na shliakhu realizatsii konstytutsiinoho prava hromadian na svobodu obiednannia. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 6, 43-47 [in Ukrainian].

17. Myshchak,I.M. (2020). Problemni aspekty realizatsii konstytutsiinoho prava hromadian na zvernennia z elektronnymy petytsiiamy do Prezydenta, Parlamentu y Uriadu Ukrainy. Konstytutsiinyi protses v Ukraini: polityko-pravovi aspekty, 5 (73), 3-7 URL: http://nbuviap.gov.ua/images/konstutyciynuy_ proces/2020/5.pdf (Last accessed: 19.07.2020) [in Ukrainian].

18. Shirobokov,S.A. (2016). Konstitucionnoe pravo grazhdan na obrashe- nie v sisteme pravovogo regulirovaniya vzaimodejstviya grazhdan i organov gosudarstvennoj vlasti i upravleniya. Vestnik Permskogo universiteta. Yuridicheskie nauki, vyp. 32, 158-164 [in Russian].

19. Yavich, L. S. (1978). Pravo razvitogo socialisticheskogo obshestva. Sushnost i principy. M. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru