Зловживання правами як неправомірна поведінка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зловживання правами як неправомірна поведінка

Олейников Сергій Миколайович кандидат юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування, Національна Академія правових наук України, вул. Чернишевська, 80, м. Харків

Анотація

Зловживання правом - міжгалузеве явище. Його властивості неоднозначно аналізуються та систематизуються юридичною наукою та практикою. Оцінка місця цієї категорії у понятійному ряду "юридично значуща поведінка" є раціональною та логічною. Зберігається потреба в теоретичній визначеності та особливостях, аналізі соціальних та правових властивостей зловживання правом через порівняння його змісту, різновидів та складу з іншими видами правової поведінки. Аналізу мають підлягати соціологічні, психологічні та моральні аспекти зловживання правом. В соціально- психологічному та моральному сенсі воно виявляється як поведінкова девіація особи в правовій сфері. Наголошено на етико-правових характеристиках цього феномену неправомірності, що порушує кордони здійснення прав та принцип неприпустимості зловживання ними. Юридична категорія зловживання правом генетично походить від дихотомії етичних категорій "добро - зло", етимологічно відмінних за змістом, які втілені у поведінки осіб, що відхиляється від принципу добросовісного користування правом за умов принципу правової рівності осіб. Праксеологічний (діяльнісний) вимір реалізації права зосереджує дослідження на внутрішніх психологічних рисах поведінки особи, її установках, намірах, мотивації, меті неправомірного правокористування. Очевидним є нерозривний зв'язок прав та таких способів їх здійснення, які суперечить сенсу суб'єктивного права і, насамперед, етико- правовому імперативу - добросовісності його здійснення. Інтерес суб'єкта зловживань розглядається як неправомірний, спрямований на досягнення цілей, не відповідних до вимог домірності, добросовісності, розумності при здійсненні права. На неправомірність інтересу вказують цілі й способи здійснення суб'єктивного права. Особливістю спрямованості цілепокладання є виявлення в ньому мети особи, яка суперечить цілям користування правом. Зловживання суб'єктивним правом є активною навмисною дією суб'єкта без законного інтересу з метою, що суперечить сенсу права, етико-правовому імперативу та спотворює правові цілі, встановлені правовими актами. Ознаки зловживання правом як показники його юридичної значущості порівнюються з правопорушенням та правомірною поведінкою. правовий зловживання поведінка

Ключові слова: зловживання правом, девіантна поведінка, юридично значуща поведінка, суб'єктивне право, правопорушення, правомірна поведінка, добросовісність, інтерес, етико-правові вимоги.

Oleinykov Serhii Mykolayovich Candidate of Juridical Science (Ph. D. in Law), Associate Professor, Leading Researcher, Research Institute of State Building and Local Government National Academy of Legal Sciences of Ukraine, Chernyshevska St., 80, Kharkiv

ABUSE OF RIGHTS AS MISCONDUCT

Abuse of rights is a cross-sectoral phenomenon. Its properties ambiguously analyzed and systematized by legal science and practice. The assessment of the place of this category in the conceptual series "legally significant behavior" is rational and logical. There remains a need for theoretical certainty and features, analysis of the social and legal properties of the abuse of the right through a comparison of its content, varieties and composition with other types of legal behavior. The sociological, psychological and moral aspects of the abuse of the right should be subject to analysis. In the socio-psychological and moral sense, it manifests itself as a behavioral deviation of the person in the legal sphere. The ethical and legal characteristics of this illegal phenomenon, which violates the limits of the exercise of rights and the principle of the inadmissibility of their abuse, have been noted. The legal category of abuse of the right genetically derives from the dichotomy of the ethical categories "good - evil", etymologically different in content, which embodied in the behavior of persons, which deviates from the principle of the exercise of the right in good faith under the principle of legal equality. The praxeological dimension of the realization of the right focuses research on the inner psychological traits of a person's behavior, his psychological attitudes, intentions, motivations, purposes of the use of rights. There is an inseparable link between rights and ways of exercising them, which contradict the meaning of subjective law and, above all, the ethical and legal imperative - the good faith of its exercise. The interest of the abuser of the right deemed as improper, aimed at achieving objectives that do not meet the requirements of proportionality, good faith, reasonableness in the exercise of the right. The illegality of an interest indicated by the purposes and means of the exercise of subjective law. The peculiarity of goal setting is the identification in the conduct of the goal of the person, contrary to the purposes of the rights. Abuse of a subjective right is an active intentional act of a subject without a legitimate interest for purposes contrary to the meaning of the law, ethical and legal imperative and distorting legal objectives established by legal acts. Signs of abuse of rights as indicators of its legal significance compared with the offense and lawful behavior.

Keywords: abuse of rights, deviant conduct, legally significant conduct, subject right, offence, lawful conduct, good faith, interest, ethical requirements.

Постановка проблеми. Приватноправова та публічно-правова сфери теорії та практики зберігають хронічну проблему доктринального осмислення феномену зловживання правом, його суто юридичних, а також психологічних, правових. Сьогодні, як ніколи, зростає проблема його етичних рис. Незавершеність теоретичного дослідження та юридичного визначення меж використання суб'єктивних прав викликають коливання правозастосовної практики в оцінці актів "злісного" право-користування, їх кваліфікації та вибору правових санкцій. Законодавство оперує терміном "зловживання", відбиваючи неправомірність (протиправність) дій. Втім, його змістовні ознаки не визначені легально, він розсіяний по приписах, що охоплюють різні прояви діянь та згадується в законодавстві 1,4 тис. разів [1, с. 186--187]. Зловживання правами "вікує" у діях суб'єктів цивільних, трудових, сімейних й інших відносин приватної сфери. Так, власники особливо чутливі до зловживань щодо своїх прав, їх приватноправовому обмеженню, оцінюваному ними за критерієм справедливості, щодо якої доктрина зловживання правом історично мінлива, залежно від системи суспільних цінностей [2]. Зловживання правом поширено й в публічно-правових, найперше, процесуальних відносинах [3; 4; 5]. Цей міжгалузевий феномен явлений в "динамічних" елементах правової системі - правотворчості та право-реалізації, що спонукає до узагальнення його відзнак та місця в сфері юридично значущої поведінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Про зловживання правом цивілісти дебатували з XIX ст. (І.Б. Новицький, Л.І. Петражицький), пізніше - М.М. Агарков, С.І. Вільнянський, М.Й. Бару, С.М. Братусь. Означено проблему відповідності здійснення суб'єктивних прав - їх призначенню [6; 7; 8; 9; 10; 11; 12]. За приватноправовими межами політичний модерн генерує ризики зловживань повноваженнями владних суб'єктів як загрози стабільності конституційного ладу [13]. Зберігають традиційність дискусії про відмежування зловживань від правопорушень [14, с. 22-26]. На це вказує Е. Рід, віддаючи його змішаній юрисдикції [15]. В вітчизняній теорії права проблемі присвячено значні дослідження [16] Втім зловживання відзначено як вид юридично значущої неправомірної поведінки [17, с. 339-346; 18, с. 936-940].

Метою статті є аналіз властивостей феномену зловживання правом як девіації в сфері його реалізації, яка виявляється в ігноруванні кордонів його здійснення та принципу неприпустимості зловживання ним. Зосередитися на теоретичній визначеності категорії, аналізуючи соціальні, правові, психологічні, етичні властивості цього явища, його складу та змісту порівняно із іншими видами юридично значущої поведінки.

Виклад основного матеріалу. Римські юристи обмежили дослідження зловживання правом казуїстичними рішеннями, але його концепцію та термінологію генерує думка буржуазної доби. На кордоні XVII-XVIn ст. створюється загальна конструкція зловживання на основі римської дилеми щодо необхідності вибору особи між вільним право-користуванням та відшкодуванням збитку [19, с. 113]. Як правовий інститут зловживання правом формується в буржуазному праві: Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (зловживання свободою), Прусському земському укладенні 1794 р. (заборона зловживати правом), Кодексі Наполеона 1804 р. ("використання свого права в межах правових не тягне відповідальності за шкоду"), Німецькому цивільному укладенні 1896 р., законах 1907 р. Швейцарії та Франції (заборона зловживання правом за моральним критерієм; відповідність дій "доброї совісті", "довірі").

Зловживання правом є історично "поза-формаційним", оскільки легально визначено у різних режимах та політичних системах. М. Байєрс зауважив, що національні правові системи розширяли значення зловживання на сфери соціально-економічних інтересів: радянській закон 1923р. захищав цивільні права, крім випадків їх реалізації у суперечності із економічною та соціальною метою. ЦК ЧССР 1964 р. заборонив зловживання правами на шкоду інтересам суспільства [20, с. 391-392]. Зміст і застосування конструкції зловживання правом істотно різняться у національних правових системах, що досі обтяжує визначення його загального концепту, крім найзагальніших термінів.

Довгочасне існування різних форм зловживання правом - достатня передумова для формування доктрині. Її контекст визнає "винним" зловмисне або асоціальне здійснення права особою, що завдає шкоди іншій стороні. Конструкція визнає дії особи зловживанням за наявності хоч однієї обставини: 1) домінуючий мотив реалізації права - заподіяння шкоди; 2) відсутність законного мотиву реалізації права; 3) здійснення права суперечить правилам моралі, справедливості (good faith, justice); 4) мета здійснення суб'єктивного права несхожа від тієї, на яку воно було надано [21]. У міжнародно-правовій публічній сфері суть зловживання правами державою означає, що вона здійснює їх, перешкоджаючи реалізації прав іншими державами, або з метою, відмінною від тієї, на яку це право було створено [22].

Концепт зловживання правом є дискусійним бо його юридична природа недосяжна для розуміння поза етичною складовою правокористування, яке зумовлено його розумністю, добросовісністю, справедливістю, як природноправового ґрунту суб'єктивних прав. Зовні законна форма дії особи змістовно суперечить канонам правової культури, свідомості, дискредитує справедливість як непохитний осередок власної цінності права. Моральна аномія складної епохи трансформує такий спосіб поведінки на типовий. Наявна тенденція росту зловживань правом, яка пов'язана з руйнацією моральних ґрунтів життя, а його природа осмислюється в контексті конституціоналізму. Для верховенства права як ідеалу правової системи зловживання правом є нонсенсом. Втім дозвільний принцип правового регулювання, свободи здійснення прав супроводжується способами користування ними, при яких закон фактично не заважає особі отримати вигоду чи переваги за рахунок порушень прав інших осіб.

В науці дискутують щодо визначення зловживання правом як самостійного виду юридично значущої поведінки та його відмежування від правомірної та протиправної. Питання доцільності вживання категорії притягало її прихильників та опонентів. Останні її заперечували, бо здійснення права не є соціально шкідливим, тому термін "зловживання" - неприйнятний (Агарков М.М.). Поняття вважалося допустимим, якщо воно вживається в сполученні з уточнюючим терміном (наприклад, "зловживання свободою ЗМІ"), що уможливлює визначення його ознак [23, с. 70-75]. Місце поняття зловживання правом поділено аргументами на користь його визнання правопорушенням: шикана - звичайний делікт, а зловживання правом - тип правопорушення (Грибанов В.П.). Його також розцінювали і як щось "проміжне" між правомірною поведінкою і правопорушенням; як правомірне (законодавчо обмежуване) і протиправне [24, с. 5-9; 25, с. 18-27]. Визнаючи, що заподіяння шкоди - спільна ознака правопорушень і зловживань правом, зауважу, що перше завжди винне, каране, проте виключає реалізацію суб'єктивного права, як "знак" правомірності. Зловживання правом не можна назвати правопорушенням, бо воно відрізняється змістовними ознаками, властивостями, елементним складом. Звичні критерії правомірності чи протиправності до нього застосувати складно. Загальною ознакою для зловживання правом і правопорушення є заподіяння шкоди приватним чи публічним інтересам, а формальною відмінністю вважається відсутність закріпленої законом відповідальності за шкоду. Проте, це не є підставою для визнання зловживання соціально корисним й правомірним.

Зловживання суб'єктивним правом - дії особи з його використання, які не посягають власне на формальні приписи правових норм, проте здійснюються всупереч принципам права. Правопорушення ж може бути скоєно особою і за відсутності суб'єктивних прав. Одночасно не можна сприймати зловживання правом як спосіб його правомірної реалізації, бо своє право особа використовує з відхиленням від способів, цілей і правових результатів його здійснення. Реалізація права передбачає втілення приписів норми лише в її правомірній поведінці. Правопорушення ж виключає реалізацію права. Тому термінологічно "протиправне" і "правомірне" зловживання "розчиняє" поняття у правомірних та протиправних діях, нівелює його суттєві риси. "Протиправне зловживання правом" по суті - вчинене правопорушення. До того ж закон (зокрема, кримінальний) використовує термін "зловживання" для позначення видів правопорушень, за вчинення яких передбачена відповідальність (наприклад, "розкрадання шляхом зловживання довірою"). Зловживання правом на фоні ознак зовнішньої схожості має відмінності від правопорушень та правомірних вчинків, що виключає його тотожність з ними. Зловживанню притаманна неправомірність, що виключає його з обсягу поняття "правомірна поведінка" при відсутності властивостей правопорушення. Тому самостійність цієї категорії вимагає визнання за нею статусу загально-правової, яка відбиває загальні ознаки зловживань у приватноправовій та публічно-правовій сферах, де вони набувають специфічних рис. Таке визнання примножує її методологічну роль в правознавстві, з чим погоджуються й інші автори [26, с. 27-31]. Теоретична визначеність категорії зловживання правом поєднує її ознаки, межи використання з аналізом відмінностей від видів юридично значущої поведінки.

Отже, зловживання правом - етично й юридично девіантне (неправомірне) діяння вмотивованого власним інтересом правомочного суб'єкта, що вчиняється формально в кордонах, але всупереч змісту суб'єктивного права з використанням способів його реалізації, які виходять за межі юридично гарантованої можливості здійснення та порушує права інших юридично рівних (в приватних відносинах) чи юридично підпорядкованих (в публічних чи службових відносинах) осіб, завдаючи їм шкоди. Це самостійний вид неправомірної поведінки, який не має повної тотожності з правопорушенням: при зовнішній схожості вони принципово різні за ознаками. Легальне визначення поняття, способів та видів "зловживання правом", відсутні в законодавстві за умов відсутності єдиного наукового розуміння та судової практики, що потребує кваліфікації його проявів за сукупністю ознак, бо поняття залишається оцінним.

1. В соціально-психологічному сенсі зловживання правом є видом девіантної поведінки в правовій сфері, оскільки вона спрямовано спотворює саму мету і сенс суб'єктивного права та адекватних форм його використання. Отже воно є юридичною аномалією, яка полягає у відхиленні вчинків суб'єкта від загально-правових принципів використання права - добросовісності, розумності, пропорційності, порушенні заборон на зловживання суб'єктивним правом; створенні відповідних ризиків нестабільності правової системи суспільства.

2. З точки зору індивідуального правового статусу особи зловживання можливо вчинити лише за умов визначеної наявності суб'єктивного права у особи (у тому числі - владного або посадового повноваження). Воно може витікати з закону, договору (трудового, цивільно-правового і ін.), є можливим в сфері використання прав публічної чи приватної галузі. Відтак зловживати можливе тільки своїм, юридично визнаним суб'єктивним правом, яке особа використовує як інструмент досягання власної мети протиправним способом. Таке зловживання здійснюється суб'єктами конституційних прав і свобод - фізичними і юридичними особами в майнових і немайнових відносинах - особами, партіями, ЗМІ, установами. Наприклад, підприємством-монополістом, що зловживає правами, використовуючи повноваження у домінантному статусі.

3. Юридична категорія зловживання правом генетично походить від дихотомії етичних категорій "добро - зло", їх етимологічної відмінності, має морально-ціннісний вимір. В юридичній площині зміст принципу правової рівності виходить з презумпції розуміння суб'єктом та сприймання ним "добра" як розумного, узгодженого поєднання його інтересів з інтересами інших, юридично рівних за статусом осіб. "Зло" у його первісному значенні та у правовій сфері є маніфестацією особою власного "Его" та її наміру задовольнити особисті інтереси всупереч правовому шансу й можливості інших, рівних за правовим статусом осіб, реалізувати свої права та правомірні інтереси. В цьому виявлений своєрідний "правовий цинізм" поведінки суб'єкта та його відверте знущання над самою суттю суб'єктивного права. Проте, суть і призначення останнього, як міри можливого (найперше, у приватній сфері), - забезпечувати компроміс інтересів носіїв прав. Саме такий правовий режим використання суб'єктивного права санкціонований законом як конституційною гарантією прав, що підлягають забезпеченню та захисту правовими ресурсами влади. Використання ж суб'єктивного права у якомусь іншому сенсі не вписується у принциповий алгоритм верховенства права.

Абстрактність категорій ("добрі нрави", "розумність", "сумлінність", "інтерес", "намір", "мотив"), що імплементовані у правову тканину, неминуче викликають етичну та психологічну оцінку неправомірності одноактного вчинка чи довгочасної діяльності суб'єкта. Усвідомлена дія формується передусім на порозі моральних виправдань її вільного вибору. Осягання культури свободи у правовій сфері завжди є нехибним і сучасним [27, с.291]. Її сенс бере відлік від практичної філософії І. Канта, якій розрізняє зовнішню та внутрішню свободу індивіда, як воно з'являється в "Метафізиці нравів": зовнішня обмежена законом (культурою права), а внутрішня - моральної культурою, визначеною "добрими нравами", розумним вибором внутрішньої свободи у межах свободи зовнішньої, що й формує правомірне (добросовісне й розумне) користування правами. Тому зловживання за сенсом є одночасно антиподом правомірності та моральності.

4. З точки зору праксеологічного (діяльнісного) виміру здійснення суб'єктивного права особою, яким вона потенційно може зловживати, імовірне лише шляхом її реальних, безпосередніх діянь, лише під час його здійснення, а не під час виникнення внутрішньої установки у свідомості особи. Наприклад, посадовими особами під час виконання ними службових обов'язків. Наявність суб'єктивного права, як такого, у особи та наміру його використання в будь-який спосіб самі по собі не можуть бути підставою для оцінного висновку про зловживання ним. Намір при здійсненні суб'єктивного права не є мотивом, а безпосередньою установкою суб'єкта на активну дію з ідеальним задумом та планом поведінки. Намір - це "прикордонна" у правовому сенсі категорія, що сповіщає про засоби задля досягнення поставленої мети, які свідчать про етичну складову намірів особи. Незаконний спосіб здійснення права анулює і благу мету, і правомірність інтересу їх носія. З цього погляду зловживання суб'єктивним правом є активною дією суб'єкта без законного інтересу з метою, що суперечить сенсу суб'єктивного права і, насамперед, етико-правовому імперативу - добросовісності його здійснення.

5. З точки зору взаємозв'язку з інструментальної функцією права та формами його реалізації зловживання полягає у використанні суб'єктивного права в суперечності з його призначенням або з виходом за встановлені законом загальні межі його використання. Аксіоматичним для суб'єктивного права у будь-якій галузі є визнання органічної єдності мети й законного способу його реалізації. Наміри суб'єкта щодо використання права самі по собі ментальні та юридично нейтральні, поки обрані ним способи його здійснення не сигналізують про неправомірність намірів. Тому зловживання правом є фактичним діянням особи за межами законного інтересу і з метою, полярною змісту суб'єктивного права та принциповій моделі його правомірного здійснення, що сформована етико-правовими принципами й межами використання права. Принципи генерують етико-правові імперативи реалізації суб'єктивного права (природно-правове ядро), а юридичні межі встановлюють техніко-юридичними засобами модель правомірності, вказуючи на зобов'язання та заборонені способи його здійснення, застерігають порушення прав інших осіб та охороняють їх (позитивне право). Способи злісного право- користування порушують принципи добросовісності, розумності, домірності здійснення прав. У людських стосунках добросовісність (bona fides) - це щирий намір бути справедливим, відкритим та чесним, незалежно від результату взаємодії. В правовій сфері вона є категоричним принципом право”користування, а заборона певних способів його здійснення якраз і є межею здійснення права. Добросовісність вимагає реалізації прав, як це прийняте розумною особою в правових відносинах (наприклад, при виконанні договорів) і, як цього очікують від нього інші особи; його дії не повинні вводити третіх осіб в оману, але повинні давати їм можливість здійснювати свої права; привносити у відносини стабільність і передбачуваність. Зловживаючи правом, особа: порушує єдиний обмежувальний обов'язок, що міститься в суб'єктивному праві - користуватися ним, не зловживаючи ним; не визнає й не поважає права інших осіб, цинічно проявляє стосовно них "злу" волю. Тому межі здійснення суб'єктивних прав - це поєднання внутрішніх (етичних) та зовнішніх (юридичних) кордонів дозволених дій, визначених вимогами добросовісності й розумності. Межі виходять з принципів, закону, договору, які визначають правові режими здійснення прав. Універсальний зміст заборон зловживань правом усуває неприпустимі цілі і способи його здійснення.

6. Наявна зацікавленість суб'єкта відбиває його інтерес, що конфліктує з правом (неправомірний) та спрямований на досягнення цілей, не відповідних до вимог домірності, добросовісності, розумності при здійсненні права. На неправомірність інтересу вказують цілі й способи здійснення права. Однак для юридичної кваліфікації зловживання ним оцінювання неправомірності інтересу має значення лише у випадку констатації фактичних дій з використання права, якими особа зловживає. За межами реальних юридично значущих вчинків інтерес сам по не сприймається як юридично значущий аргумент чи мотив.

7. Особливості спрямованості цілепокладання, як вияв мети особи, що суперечить цілям використання права. При його зловживанні спотворюються цілі, які встановлені правовими актами. Проте суб'єктивні права надаються виключно для задоволення законних інтересів, а їх існування ризиковане, якщо вони відхиляються від своєї мети [28, с. 75].

Призначення права - мінімізувати можливість заподіяння шкоди, збитків однією особою - іншій за допомогою засобів захисту інтересів особи, встановлення рівності їх правових можливостей. Злісне використання права юридично і етично безпідставно, оскільки несправедливо (аморальне) і протиправне обмежує чужі права та інтереси. Зловживаючи правом особа переслідує інші цілі: навмисно перешкодити здійсненню прав іншими правомочними суб'єктами або обмежити їх права; одержати необґрунтовані переваги перед іншими правомочними особами ("гіпертрофований" інтерес); заподіяти шкоди правам третіх осіб і т.п. При цьому заподіяння шкоди правам інших осіб відбувається навмисне або при відсутності наміру (заподіює шкоду фактично). Єдність правової мети та санкціонованих законом засобів реалізації будь-якого суб'єктивного права утворюють його цілісну (неподільну на зміст та форму) сутність. Цілісна сутність суб'єктивного права - "мірило" кваліфікації зловживання правом. Таке право може сприйматися по-різному суб'єктами: для одного воно - законний засіб для досягнення правової мети, для іншого - лише формально законний засіб для досягнення латентної протиправної мети.

8. З точки зору відповідності вимогам закону зловживання правом зазвичай демонструє відсутність його конкретних юридичних заборон чи зобов'язань, а тому у формально-юридичному сенсі не є порушенням, чим воно й відрізняється. За зовнішньою формою діяння особи виступає як здійснення свого права або владного повноваження, яке суб'єктивно є актом підпорядкування його волі формальному припису правової норми. Складність кваліфікації зловживання правом у тому, що його зовнішня сторона, форма, у якій воно себе проявляє, завжди представлена як "легальна видимість", проформа. Однак, визнавати ці дії формою реалізації права безпідставно, оскільки вона може бути виключно втіленням приписів правових норм у правомірній поведінці суб'єкта. Зловживання суб'єктивним правом містить лише зовнішні ознаки "залучення" особи до права в формах використання, виконання чи застосування його приписів. Крім того, для зловживання правом не властиві ознаки правомірності - суспільна корисність, необхідність, гарантованість державою. Будучи зовні легальним, діяння особи, проте, є неправомірними за своєю функціональною суттю, оскільки дійсна правова мета тут зведена до формального засобу. Тому кожне зловживання правом - завжди неправомірне діяння (дія, бездіяльність або правозастосовне рішення), оскільки порушує принцип неприпустимості зловживання правом.

9. З огляду на соціально значущі наслідки зловживання правом тягне заподіяння шкоди (або створення її реальної загрози), перешкоди у правомірному використанні прав іншими особами. Діяння заподіює зло незалежно від способу зловживання правом і наявності наміру нашкодити іншій особі. В юридичній площині під злом розуміють шкоду - знищення або применшення матеріальних і нематеріальних благ, що заподіюється публічним чи приватним інтересам, та збитки - реальні, чи втрачена вигода (напр., у цивільному праві). У наслідок зловживання правом страждає юридично визнана свобода, гарантована принципами і нормами права в однаковому обсязі для усіх осіб.

10. Настання юридичних наслідків не залежить від способу зловживання суб'єктивним правом. У разі його вчинення відсутня юридична відповідальність, яка передбачена для правопорушень. Але закон передбачає настання інших негативних юридичних наслідків. Так, здійснення цивільних прав за законом не допускає дій, вчинених з наміром спричинення шкоди іншій особі; зловживання правом в інших формах; недодержання меж здійснення цивільних прав, що дає підставу для судового рішення зобов'язати особу припинити зловживання своїми правами (ст.13 ЦК України), чи відмовити в захисті прав такій особі. Останнє не є заходом юридичної відповідальності, а виконує превентивну функцію - недопущення неправомірної поведінки особи і запобігання настанню шкоди від зловживання правом. Заподіяння шкоди майну та (або) майновим інтересам третіх осіб через зловживання правом є підставою для обов'язкового відшкодування заподіяних збитків (ст. 22 ЦК України).

Юридичні та морально-етичні властивості й ознаки зловживань правом можуть мати певну універсальність, проявлену залежно від їх класифікацій, що узагальнені в дослідженнях [29; с. 23-28].

В порівняльному узагальненому вигляді зловживання правом як самостійний вид неправомірної поведінки, відрізняється як від правопорушень, так і від правомірних діянь, що зазначено у таблиці.

Висновки

Зловживання правом як міжгалузевий феномен і правова категорія оцінені за особливостями його проявів у поняттєвому ряді "юридично значуща поведінка" - соціологічних, психологічних, етичних, правових. В соціально-психологічному та моральному сенсі воно є етико-правовою девіацією, що має тенденцію до поширення навіть за умов модернізації правової системи, а відповідно й до руйнації моральних ґрунтів життя суспільства та його правопорядку. Праксеологічний вимір фіксує психологічні риси поведінки особи в її установках, намірах, інтересах, мотивації, меті та способах неправомірного здійснення права, які конфліктують із сенсом суб'єктивного права та етико-правовими імперативами добросовісності його здійснення.

Потреба в теоретичній визначеності цього поняття викликана затяжною проблемою його доктринального з'ясування. Це мотивує та обґрунтовує аналіз його соціальних та морально-правових властивостей через порівняння його змісту, структури та ознак із іншим видом юридичної девіації - правопорушенням та поведінкою правомірною.

Література

1. Шестопалова Л. Поняття "зловживання" в законодавстві України. Теорія держави і права. 2019. № 9. С. 186-192.

2. Radonjic A. The Abuse of Ownership: A Social Justice Perspective. European Property Law Journal. 2021.

3. https://www.academia.edu/63753051/The_Abuse_of_Ownership_A_Social_Justice_Perspective

4. Капліна О. Проблеми зловживання правом у кримінальному процесі. Вісник Академії правових наук України. 2010. № 3 (62). С. 286-295.

5. Базилевський С. Зловживання процесуальними правами. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2017. № 5. С. 13-19.

6. Пашук Т. Зловживання процесуальними правами: до загальнотеоретичної характеристики поняття (на матеріалах практики Європейського Суду з прав людини). Слово національної школи суддів України. 2021. № 1 (34). С. 166-175.

7. Малиновский А.А. Злоупотребление субъективным правом (Теоретико-правовое исследование). Москва: Юрлитинформ, 2007. 352 с.

8. Сенников И.Е. Злоупотребление правом и социально допустимое поведение граждан Вестник Нижегородского государственного университета им. Н.И. Лобачевского. Н. Новгород, 2002. Вып. 1 (5). С. 178-187.

9. Онищенко Г. Проблема існування категорії "зловживання правом". Юридичний журнал. 2007. № 1. С. 25-31.

10. Зайцева С.Г. Злоупотребление правом как правовая категория: вопросы теории и практики: автореф... канд. юрид. наук: 12.00.01. Волгоград, 2003. 26 с.

11. Хміль М.М. Принцип неприпустимості зловживання правом (теоретико-правові аспекти): автореф... канд. юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2005. 19 с.

12. Ямненко Т.М. Співвідношення поняття "зловживання правом" із суміжними правовими категоріями. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія "Юридичні науки". 2015. Вип. 5. Т. 3. С. 96-99.

13. Маловацький О.В. Правова природа терміна "зловживання правом". Науковий вісник Дипломатичної академії України. 2003. Вип. 8. С. 334-341.

14. Веніславський Ф. Зловживання правом в публічно-правовій сфері як загроза стабільності конституційного ладу України. Університетські наукові записки, 2009. № 3 (31). С. 24-29.

15. Гогин А.А. Злоупотребление правом и правонарушение: проблемы дифференциации. Вектор науки ТГУ. Тольятти, 2011. № 4 (7). С. 22-26.

16. Reid Elspeth. The Doctrine of Abuse of Rights: Perspective from a Mixed Jurisdiction. Electronic Journal of Comparative Law 8, no. 3 (October 2004). https://web.archive.org/web/20170206201518/http://www.ejcl.org/

17. Полянський Т.Т. Феномен зловживання правом (загальнотеоретичне дослідження). Львів, Галицький друкар. 2012. 456 c.

18. Загальна теорія права / за ред. О.В. Петришина. Харків: Право. 2020. 568 с.

19. Олейников С. Юридично значуща поведінка. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Том 3. Загальна теорія права /редкол.: Петришин О.В. та ін. Харків: Право. 2017. С. 936-940.

20. Покровский И.А. История римского права. СПб. "Право". 1998. 430 с.

21. Byers, M. Abuse of right: An Old Principle, A New Age. McGill Law Journal. 2002. Vol. 47. Pp. 389-428. https://scholarship.law.duke.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=5574&context=faculty_scholarship

22. Abuse of Rights Law and Legal Definition. URL : https://definitions.uslegal.com/a/ abuse-of-rights/

23. Kisst Alexandre. "Abuse of Rights". Encyclopedia of Public International Law, vol. 1, ed. Rudolf Bernhardt. Amsterdam: North-Holland. 1992.

24. https://opil.ouplaw.com/view/10.1093/law:epil/9780199231690/law-9780199231690-e1371

25. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. Изд. 3-е, стереотип. Москва: Статут. 2001. 353 с.

26. Малиновский А.А. Вопросы квалификации злоупотребления правом. Юрист. 2002. № 2. С. 5-9.

27. Василевич Г.А. Злоупотребление правом - правомерное поведение или правонарушение? Экономика. Право. Общество. 2018. № 13. С. 18-27.

28. Горшунов Д.Н. Злоупотребление правом как общеправовая категория. Вестник Волжского ун-та. Тольятти, 2005. Вып. 48. С. 27-31.

29. Gonzalez, A. M. Kant and a culture of freedom. Archiv Fьr Rechts-Und Sozialphilosophie. 2010. № 96 (3). Pp. 291-308.

30. Бержель, Ж.-Л. Общая теория права. Москва: NOTABENE. 2000. 576 с.

31. Хохлова Т.С. Форми зловживання правом: теоретико-правовий аспект. ScienceRise: Juridical Science. 2020. № 4 (14). С. 23-28.

32. References:

33. Shestopalova L. (2019). Poniattia "zlovzhyvannia" v zakonodavstvi Ukrainy [The concept of "abuse" in the legislation of Ukraine]. Teoriia derzhavy i prava - Theory of State and Law, 9, 186-192 [in Ukrainian].

34. Radonjic A. (2021). The Abuse of Ownership: A Social Justice Perspective. European Property Law Journal. Retrieved from https://www.academia.edu/63753051/The_Abuse_of_ Ownership_ A_Social_Justice_Perspective [in English].

35. Kaplina O. (2010). Problemy zlovzhyvannia pravom u kryminalnomu protsesi [Problems of abuse of law in criminal proceedings]. Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy - Bulletin of the Academy of Legal Sciences of Ukraine, 3 (62), 286-295 [in Ukrainian]

36. Bazylevskyi S. (2017). Zlovzhyvannia protsesualnymy pravamy [Abuse of procedural rights]. Zovnishnia torhivlia: ekonomika, finansy, pravo. - Foreign trade: economics, finance, law, 5, 13-19 [in Ukrainian]

37. Pashuk T. (2021). Zlovzhyvannia protsesualnymy pravamy: do zahalnoteoretychnoi kharakterystyky poniattia (na materialakh praktyky Yevropeiskoho Sudu z prav liudyny) [Abuse of procedural rights: to the general theoretical characteristics of the concept (based on the case law of the European Court of Human Rights)]. Slovo natsionalnoi shkoly suddiv Ukrainy - The word of the national school of judges of Ukraine, 1 (34), 166-175 [in Ukrainian].

38. Malinovskij A. A. (2007). Zloupotreblenie sub#ektivnym pravom (Teoretiko-pravovoe issledovanie). Moskva : Jurlitinform [Abuse of subjective law (theoretical and legal research). Moscow: Yurlitinform]. 352 [in Russian].

39. Sennikov I. E. (2002). Zloupotreblenie pravom i social'no dopustimoe povedenie grazhdan [Abuse of the right and socially acceptable behavior of citizens]. Vestnik Nizhegorodskogo gosudarstvennogo universiteta im. N.I. Lobachevskogo. N. Novgorod - Bulletin of the Nizhny Novgorod State University. N.I. Lobachevsky. N. Novgorod, 1(5), 178-187 [in Russian].

40. Onyshchenko H. (2007). Problema isnuvannia katehorii "zlovzhyvannia pravom" [The problem of the existence of the category of "abuse of rights"] Yurydychnyi zhurnal - Legal journal, 1, 25-31 [in Ukrainian].

41. Zaitseva S. H. (2003). Zloupotreblenye pravom kak pravovaia katehoryia: voprosbi teoryy y praktyky: avtoref ... kand. yuryd. nauk: 12.00.01. Volhohrad [Abuse of the right as a legal category: questions of theory and practice: abstract of ... cand. legal sciences, Volhohrad], 26 [in Russian].

42. Khmil M. M. (2005). Pryntsyp neprypustymosti zlovzhyvannia pravom (teoretyko-pravovi aspekty): avtoref... kand. yuryd. nauk: 12.00.01. Kharkiv [The principle of inadmissibility of abuse of law (theoretical and legal aspects): abstract of. cand. legal sciences]. 19. [in Ukrainian].

43. Yamnenko T.M. (2015). Spivvidnoshennia poniattia "zlovzhyvannia pravom" iz sumizhnymy pravovymy katehoriiamy [Correlation of the concept of "abuse of rights" with related legal categories]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Seriia "Iurydychni nauky" - Scientific Bulletin of Kherson State University. Legal Sciences Series], 5 (3), 96-99 [in Ukrainian]

44. Malovatskyi O.V. (2003). Pravova pryroda termina "zlovzhyvannia pravom" [The legal nature of the term "abuse of rights"]. Naukovyi visnyk Dyplomatychnoi akademii Ukrainy - Scientific Bulletin of the Diplomatic Academy of Ukraine. 8, 334-341 [in Ukrainian].

45. Venislavskyi F. (2009). Zlovzhyvannia pravom v publichno-pravovii sferi yak zahroza stabilnosti konstytutsiinoho ladu Ukrainy [Abuse of law in the public sphere as a threat to the stability of the constitutional order of Ukraine]. Universytetski naukovi zapysky - University scientific notes. 3 (31), 24-29 [in Ukrainian].

46. Hohyn A. A. (2011). Zloupotreblenye pravom y pravonarushenye: problembi dyfferentsyatsyy [Abuse of the right and the offense: problems of differentiation]. Vektor nauky THU - TSU science vector. Toliatty. 4 (7), 22-26 [in Russian].

47. Reid Elspeth. (2004). The Doctrine of Abuse of Rights: Perspective from a Mixed Jurisdiction. Electronic Journal of Comparative Law 8, no. 3. Retrieved from https://web.archive.org/web/20170206201518/http://www.ejcl.org/ [in English].

48. Polianskyi T.T. (2012). Fenomen zlovzhyvannia pravom (zahalnoteoretychne doslidzhennia). Lviv, Halytskyi drukar.[The phenomenon of abuse of rights (general theoretical research). The phenomenon of abuse of rights (general theoretical research). Lviv, Galician printer]. 456 [in Ukrainian].

49. Zahalna teoriia prava (2020). [General theory of law]. Kharkiv: Pravo. 568 [in Ukrainian].

50. Oleinykov S. (2017). Yurydychno znachushcha povedinka [Legally significant behavior]. Velyka ukrainska yurydychna entsyklopediia: u 20 t. Zahalna teoriia prava - Great Ukrainian legal encyclopedia: in 20 vol. General theory of law. 3, 936-940 [in Ukrainian].

51. Pokrovskij I.A. (1998). Istorija rimskogo prava [History of Roman law]. SPb, "Pravo", 430 [in Russian].

52. Byers, M. (2002). Abuse of right: An Old Principle, A New Age. McGill Law Journal. Retrieved from https://scholarship.law.duke.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=5574&context=faculty_ scholarship. 47, 389-428. [in English].

53. Abuse of Rights Law and Legal Definition. Retrieved from https://definitions.uslegal.eom/a/abuse-of-rights/ [in English].

54. Kisst Alexandre. (1992). "Abuse of Rights". Encyclopedia of Public International Law, vol. 1, ed. Rudolf Bernhardt. Amsterdam: North-Holland.

55. Retrieved from https://opil.ouplaw.com/view/10.1093/law:epil/9780199231690/law”9780199231690-e1371 [in English].

56. Pokrovskij I. A. Osnovnye problemy grazhdanskogo prava. Izd. 3. [The main problems of civil law. Ed. 3rd.] Moskva: Statut. 353 [in Russian].

57. Malinovskij A. A. (2002). Voprosy kvalifikacii zloupotreblenija pravom [Questions of qualification of abuse of the right]. Jurist - Lawyer. 2, 5-9 [in Russian].

58. Vasilevich G. A. (2018). Zloupotreblenie pravom - pravomernoe povedenie ili pravonarushenie? [Abuse of the right - lawful behavior or an offense?] Jekonomika Pravo. Obshhestvo - Economy. Right. Society. 13, 18-27 [in Russian].

59. Gorshunov D.N. (2005). Zloupotreblenie pravom kak obshhepravovaja kategorija [Abuse of the right as a general legal category]. Vestnik Volzhskogo universiteta - Bulletin of the Volga University. Tolyatti. 48, 27-31[in Russian].

60. Gonzalez, A. M. (2010). Kant and a culture of freedom. Archiv Fьr Rechts-Und Sozialphilosophie. 96 (3), 291-308 [in English].

61. Berzhel', Zh.-L. (2000). Obshhaja teorija prava. Moskva: NOTABENE [General theory of law. Moscow: NOTABENE]. 576 [in Russian].

62. Khokhlova T.S. (2020). Formy zlovzhyvannia pravom: teoretyko-pravovyi aspekt [Forms of abuse of law: theoretical and legal aspect]. ScienceRise: Juridical Science. 4 (14), 23-28 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru