Мовне законодавство України, Грузії та Молдови: порівняльний аспект

Nadiya Track

Background. The article highlights the pecularities of language legislation in three PostSoviet countries: Ukraine, Georgia, and Moldova. The historical perspective of language policies discourse is defined from the times of the Soviet Union collapse. Special attention has been paid to the description of constitutional statuses of the state languages, recently adopted laws and bills, to the role of constitutional courts in language conflicts regulation.

Purpose of this research is to analyse the current language legislation in Ukraine, Georgia, and Moldova and examine the peculiarities of language policies in these countries. As material for the research, we use the texts of laws and bills on language issues and mass-media texts that show public reaction to these laws. Special attention has also been paid to cultural and historical peculiarities of language policies formation.

Methods. Methodological base of this article are as follows: language policy and language planning theory, language management theory and critical discourse-analysis approach towards language policy. In the frame of these theories, it is underlined that language policy has different stages - creation of the policies, its interpretation and implementation through concrete legislative mechanisms.

Results. Therefore, in this article, we examined the main legislative pecularities of language conflict regulation in contemporary Ukraine, Georgia, and Moldova. Many common features have been observed in language policies of the above-mentioned countries. First of all, we notice attempts to introduce new language laws or make amendments into old ones. Secondly, problematic implementation of the legislative decisions is related to financial problems; as a result, it leads to lack of real legislative mechanisms of language conflict regulation and to state control of language legislation implementation. Thirdly, in these countries different actors (parliaments, constitutional courts, political parties, and civic activist organizations) are fighting for power in general, and for influence on language policies in particular.

Discussion. In this article, we focus our attention on the issues of state language functioning in different spheres of public life. Furthermore, the perspectives of our research are the issues of minority languages protection and development, the aspect of languages and language policies conceptualisation in the above-mentioned countries.

Keywords: language legislation, language policy of Post-Soviet countries, state language.

Проголошення державності національних мов

Відповідно, виникали конфліктні ситуації у сфері мовної політики, котрі потребували додаткового тлумачення. Так, 1999 року за поданням понад п`ятдесяти народних депутатів Конституційний Суд України розглянув ситуацію та ухвалив рішення «…про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України». Таким чином, із самої назви документа випливає, що положення мовної статті виявилися особливо декларативними у конкретних випадках їх застосування у сфері державного управління, місцевого самоврядування та освіти.

Детальне тлумачення Конституційного Суду надалі стало хрестоматійним складником мовно-політичного дискурсу, часто цитованим у різноманітних посібниках та підручниках з української мови, особливо ця його частина: «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10). Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі» [Rishennya, 1999]. Окремими пунктами зазначено, що положення мовної статті Конституції щодо державної мови та мов національних меншин є не суперечливими, а взаємодоповнювальними, таким чином мови меншин можуть використовуватися у сфері освіти поряд із державною мовою.

У мовно-політичному досвіді Молдови Рішення Конституційного Суду 2013 року відіграло дещо відмінну роль, позбавляючи молдовську мову статусу державної і надаючи його румунській. Це рішення мало резонанс і в українських ЗМІ, що вказали на його неоднозначність. Зокрема, у новинному повідомленні «Радіо Свобода» зазначено, що суд визнав, «що Декларація про незалежність Молдови є пріоритетнішою від Конституції» [Moldova…, 2013], на цьому ж наголошено у виданні «Український тиждень». На додаток, у публікації української служби «Deutsche Welle» йдеться про те, що рішення значною мірою політичне, оскільки було вчинене під тиском румунських політиків [див. детальніше: Semenova, Hrabs`ka, 2013]. В інформаційному ж повідомленні на офіційному сайті конституційного суду Республіки Молдова для підтримання аргументації процитовано думку президента країни та національної академії наук. Щодо експертної думки науковців, то її використання виглядає доцільним, проте в разі цитування президента виникають запитання щодо незалежності суду і чіткого розділення між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади.

Отже, питання мови в Молдові політизоване чи не більше, ніж в Україні. Рішення Конституційного Суду тільки поглибило поляризацію суспільства. Мовне питання тісно пов`язане з питаннями ідентичності, у випадку Молдови ідентифікація з молдовською мовою маркує проросійську налаштованість, оскільки окремішність молдовської найбільше пропагувалася в радянські часи, показовим є і той факт, що проти рішення конституційного суду виступили комуністичні сили. Натомість ідентифікація з румунською мовою вказує на проєвропейські, прорумунські орієнтації. Звісно, поляризація за мовним питанням не є цілком однозначною, питання змішаних ідентичностей потребує окремого дослідження. Проте, через кілька років після рішення ситуація залишається складною: «Мова Молдови справді унікальна тим, що ніяк не може визначитися з назвою. І справа тут не в науці, а в політиці. Лінгвісти визнають: ця мова майже ідентична румунській (майже, тому що у будь-якого територіального варіанту є особливості). А ось як її назвати, повинні вирішити політики та суспільство. Щоправда, поки робити цього вони категорично не хочуть. Політики не припиняють сперечатися: одні лякають об'єднанням з Румунією, інші - мало не «новою Російською Імперією» [Turkova, 2017].

У сучасній українській ситуації Конституційний Суд також відіграє далеко не конструктивну роль. Так, уже впродовж двох років суд фактично блокує ухвалення рішення щодо справи про скасування Закону України «Про засади мовної державної політики», ухваленого під час режиму Януковича, закон також відомий під неофіційною назвою «закон Ківалова-Колесніченка» за прізвищами його головних розробників та ініціаторів (детальний аналіз цього закону див. у монографії Міхаеля Мозера: Moser, 2013). Слід зазначити, що моніторинг ситуації постійно проводять мовні активісти (див. зокрема публікації Тараса Марусика), до протестів під стінами суду долучаються науковці, громадські діячі, а «свідками» в судовій справі стали українські мовознавці та правники - Павло Гриценко, Ірина Фаріон, Сергій Головатий.

Попри те, що згаданий мовний закон залишається нескасованим і відповідно де-юре чинним, в українському мовно - політичному просторі виникають нові законотворчі ініціативи. Так, у січні 2017 року у Верховній Раді України було зареєстровано три мовні законопроекти, що спричинило широке обговорення в ЗМІ. До дискусії долучилися українські політики, громадські діячі, журналісти та письменники. Зокрема, серед письменників свою думку стосовно законопроектів та мовної політики загалом висловили в статтях, блогах та інтерв'ю Андрій Бондар, Юрій Винничук, Лариса Денисенко, Сергій Жадан, Андрій Кокотюха, Андрій Любка, Тарас Прохасько, Любов Якимчук, серед політиків - Микола Княжицький, Іван Крулько, Ігор Луценко, Ірина

Згодом за основу було обрано законопроект 5670, який журналісти назвали «громадським», оскільки в робочій групі під керівництвом Володимира Василенка над розробкою документа працювали представники громадськості та мовні активісти. Цей законопроект підтримали представники різних політичних фракцій у парламенті, а саме «Самопомочі», Блоку Петра Порошенка, «Нашого фронту» та «Свободи». Новим для мовної політики України є те, що цей законопроект пропонує утворити інституції з мовного менеджменту, а саме Національної комісії зі стандартів державної мови, Центру української мови та Уповноваженого із захисту державної мови.

При порівняльному зіставленні двох варіантів законопроекту - 5670 «Про державну мову» від 21.02.2017 р. та 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» від 09.06.2017 р. чітко видно, що найбільше змін було внесено у такі статті - ст. 20 «Державна мова на телебаченні та радіомовленні», ст. 21 «Державна мова в друкованих засобах масової інформації» та ст. 22 «Державна мова у книговиданні та книгорозповсюдженні», власне ті сфери, що були піддані критиці в ЗМІ. Для прикладу, пом'якшено норму щодо книговидання - в першій версії законопроекту вводилася вимога до видавців 100% продукції публікувати державною мовою, натомість у доопрацьованому варіанті цей поріг знижено до 50%. Таким чином, простежуємо динаміку законотворчості, вплив різних діячів на формування мовного законодавства та його коригування відповідно до суспільної критики. Слід зазначити, що мовне питання в Україні є одним із пунктів громадського порядку денного, громадськість активно реагує на будь-які зміни в цій сфері, вносить свої ініціативи та корективи.

У руслі політики підтримки розвитку державної мови нещодавно було ухвалено два закони у сфері мас-медійного мовлення, а саме Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах)» 2016 р. та Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації» 2017 р. Згідно з цими документами, на радіо було запроваджено квоти на використання української мови та транслювання українських пісень - від 25% з поступовим збільшенням щороку. Щодо телебачення, то чинний закон вимагає від загальнонаціональних телеканалів 75%, від місцевих - 60% та 75% новинного мовлення незалежно від статусу телеканалу. Слід зазначити, що ці зміни до законодавства були активно висвітлені ЗМІ, адже вони стосуються їх безпосереднього функціонування.

Стосовно чинного мовного законодавства Молдови, то суспільна комунікація та використання мов досі регулюється законом, ухваленим ще в радянські часи, а саме «Про функціонування мов на території Молдовської РСР» 1989 р. Слід зазначити, що впродовж років незалежності до тексту закону вносилися деякі зміни, зокрема щодо обмежень дії закону публічним простором (не поширення його дії на сферу міжособистісних стосунків та виробничу, залізничну та повітряно-транспорту галузь, окрім випадків спілкування з пасажирами, ст. 5) мови судочинства (ст. 15) та щодо створення і функціонування Національного термінологічного центру (ст. 29, ст. 32).

Щодо грузинської мовної політики, то нещодавно було ухвалено новий мовний закон, а саме закон «Про офіційну мову» від 2016 року. Крім загальних положень щодо вжитку державної мови в різних сферах суспільного життя - в освіті, науці, судочинстві, законодавстві, закон містить два важливі розділи - «Вимоги щодо володіння офіційною мовою» та «Державний контроль за захистом офіційної мови та повноваження державних інституцій у цій сфері». Згідно з цими розділами передбачено запровадження іспиту та отримання сертифікату щодо знання грузинської мови, а також діяльність Департаменту офіційної мови. Проте, хоч і закон було ухвалено в грузинському парламенті, відповідні інституції з мовного менеджменту так і не було створено за браком фінансування; ця ситуація була гостро скритикована громадськістю.

Таким чином, у цій статті ми розглянули основні законодавчі особливості регулювання мовного питання в Україні, Грузії та Молдові на сучасному етапі. У трьох країн можна побачити чимало спільного - спроби запровадження нового чи оновлення давнього мовного законодавства, проблеми з втіленням ухвалених законодавчих рішень і, відповідно, створенням реальних механізмів державного контролю за виконанням мовного законодавства, а також боротьбу різних політичних структур (напр., парламенти, конституційні суди, політичні партії) за формування мовної політики та подальший вплив на неї. У цій статті ми зосередили свою увагу на питаннях використання державної мови в різних сферах публічного життя, в перспективах дослідження - аналіз проблеми законодавчого регулювання захисту та розвитку мов національних меншин в зазначених країнах.

Література

1. Hogan-Brun, Gabrielle and Svitlana Melnyk. «Language policy management in the former Soviet sphere». The Cambridge Handbook of Language Policy, ed. by B. Spolsky. Cambridge: University Press, 2012. 593-604.