Цифрові права людини четвертого покоління крізь призму трансгуманізму

Однак технологічні дива ХХІ століття не лише мають низку позитивних властивостей, а й породжують цілий ряд проблем. О. Терешкун говорить, що той, хто хоч раз замислювався над проблемами майбутнього людської природи, наслідками генних маніпуляцій, розуміє, які ризики несе неконтрольованість науки і техніки [4, с. 129]. Тому першочергове й головне завдання сьогодні - зрозуміти, яким чином регулювати відносини, що породжуються результатами технічної революції, і чи взагалі модерні винаходи сумісні з усталеною системою права.

Так, уже сьогодні учені задумуються над винайденням форм фізичного безсмертя, яке можливо досягнути завдяки удосконаленню штучного інтелекту. Власне, ці ідеї лягли в концепцію трансгуманізму - раціонального, заснованого на осмисленні досягнень і перспектив науки світогляду, який визнає можливість і бажаність фундаментальних змін в біологічному положенні людини за допомогою передових технологій з метою ліквідувати страждання, старіння, смерть, і, як результат, передбачається поява нової біологічної форми - постлюдини (розумної істоти, модифікованої до вищого ступеня) та надрозуму, що якісно перевершує людський мозок [3, с. 8]. Фактично, йдеться про злиття людини зі штучним інтелектом. Деякі науковці вважають, що така концепція може бути реалізована вже до 2045 р. [5, с. 61]. А отже, йдеться про появу нового виду правових відносин, що виникають між людиною і постлюдиною та між постлюдьми (залежно від ступеня та етапу реалізації даної концепції). Відповідно, уже сьогодні на законодавчому рівні має розглядатися питання про те, яким чином модерні відносини мають бути врегульовані.

Однак для того, щоб зрозуміти, як це взагалі можливо, необхідно з'ясувати витоки штучного інтелекту. Перші дослідження та заходи, присвячені цьому явищу, розпочалися ще у 1970-1980-х рр. Особливо можна відзначити дисертацію американської дослідниці Енн Гарднер «Підхід штучного інтелекту до юридичного обґрунтування», захищену в 1984 р. у Стенфордському університеті, у якій проаналізовано закономірності штучного інтелекту та правового мислення [6, с. 90]. У 1987 р. відбулася перша Міжнародна конференція, присвячена штучному інтелекту та праву, у 1991 р. було створено Міжнародну асоціацію штучного інтелекту та права, а у 1992 р. вона розпочала публікувати журнал «Штучний інтелект та право» [7, с. 52].

Щодо визначення даного поняття, то найбільш точне, на думку О.А. Баранова, дає оксфордський словник: це теорія і розробка комп'ютерних систем, здатних виконувати завдання, які зазвичай вимагають людського інтелекту, таких як візуальне сприйняття, розпізнавання мови, прийняття рішень і переклад між мовами [8, с. 20]. Також штучний інтелект визначають як певну сукупність програмних і апаратних методів, способів і засобів (комп'ютерних програм), які реалізують одну або кілька когнітивних функцій, еквівалентних людським, а подекуди досконаліших [8, с. 23]. О.Е. Радутний стверджує, що це передусім: сприйняття, розпізнавання та класифікація будь-яких сигналів оточуючого світу (в тому числі тих, які не сприймає людина), наявність пам'яті без прогалин; обробка значних обсягів інформації; генерування нових знань; неупередженість та об'єктивність; самонавчання, саморозвиток, самоперебудова, самовдосконалення (до нескінченності); прискорена швидкість прийняття рішення (секунди та мілісекунди) та інше [9, с. 80-81].

З цього випливає, що штучний інтелект є новою своєрідною формою життя, а це вимагає її нормативного визнання як суб'єкта правовідносин, що веде за собою необхідність визначення правосуб'єктності: регламентацію правового статусу, перелік прав та обов'язків, обсяг відшкодування збитків за завдану матеріальну шкоду тощо.

Сьогодні найбільш поширеною є думка, що правосуб'єктність постлюдині має надаватися за аналогією з фізичною особою, адже, як зазначає О.А. Баранов, якщо когнітивні функції штучного інтелекту еквівалентні когнітивним функціям фізичної особи, то він є правовим еквівалентом фізичної особи [10, с. 10]. Однак якщо концепція створення надрозуму перебуває на стадії розробки, то роботизація вже зараз активно спостерігається у всіх сферах життя. Особливо це явище характерне для таких високотехнологічних країн, як Японія, Китай [11, с. 99]. Так, робот на ім'я Michihito Matsuda під керуванням штучного інтелекту вже балотувався на посаду мера окремого району Токіо [9, с. 91]. Це підтверджує, що для роботів, наділених штучним інтелектом, уже цілком характерна правова поведінка учасників правовідносин. Однак необхідно з'ясувати, чи таке явище дійсно вже є правовою реальністю чи лише її симуляцією.

Відповісти на це питання можна, проаналізувавши такий приклад. Унікальним є прецедент надання 25 жовтня 2017 р. на саміті «Інвестиційна ініціатива майбутнього» у м. Ер-Ріяд (Саудівська Аравія) громадянства андроїду. Ідеться про робота Софію, розробленого гонконгською компанією Hanson Robotics, що вміє адаптуватися до поведінки людей та саморозвиватися (програмне забезпечення його штучного інтелекту аналізує проведені розмови і на основі нових даних покращує відповіді в майбутньому). Цей випадок призвів до того, що на міжнародному рівні виникла потреба визнання штучного інтелекту як дестина- тора міжнародного права, що не бере участі у правотворчому процесі міжнародних норм, але користується правами та несе відповідальність за невиконання своїх зобов'язань [12, с. 62-63]. Отже, участь штучного інтелекту в правових відносинах - це реальність, тому його юридична визначеність є необхідним завданням законодавця, а не примхою сучасного суспільства.

Такі переломи в традиційних поглядах людства на природу інтелекту примушують задуматися про те, що надалі роботи можуть існувати на рівні з людиною, а отже, мають бути встановлені чіткі правила, які здатні зробити таке співіснування безпечним (якщо в цьому контексті взагалі доцільно говорити про безпеку).

Загалом, сьогодні статус роботів регулюється лише певними етичними нормами. Так, Айзек Азімов у 1942 р. в оповіданні «Хоровод» вперше точно сформулював три головних закони робототехніки: 1. Робот не може спричинити шкоди людині або своєю бездіяльністю припустити завдання шкоди людині;2. Робот має коритися командам людини, якщо вони не суперечать першому закону;3. Робот повинен піклуватися про свою безпеку, але тільки до тих пір, поки це не суперечить першому і другому законам. Існує ще нульове, і, напевно, найголовніше, правило: робот не повинен спричинити шкоди людству або своєю бездіяльністю допустити, щоб людству була спричинена шкода. Це підштовхнуло Всесвітню комісію ЮНЕСКО з етики наукових знань та технологій (КОМЕСТ) в 2016 р. опублікувати «Попередній проект доповіді КОМЕСТ з етики робототехніки», у якому говориться про можливість вбудовувати роботам систему етичних норм шляхом програмування за допомогою етичних кодів, спеціально розроблених для попередження небезпечної поведінки [11, с. 100].

Щодо правового аспекту, то варто згадати ініціативу Європейського парламенту щодо розгляду проекту резолюції про правовий статус роботів як «електронної особи», яка має свої специфічні права та обов'язки і не може розглядатися просто інструментом у руках їх власників чи користувачів [3, с. 9], однак офіційного визнання така ідея досі не отримала.

Слід додати, що якщо правосуб'єктність постлюдини можна визначати за аналогією з фізичною особою, враховуючи наявність когнітивних функцій, еквівалентних людським, то такий підхід не можна застосовувати до роботів як можливих суб'єктів права, адже існує питання щодо обсягу їхньої відповідальності у разі скоєння правопорушення.

Найбільш аргументованою є ідея надання роботу статусу за аналогією зі статусом юридичної особи. З цього випливає можливість наділення його власним майном, офіційна реєстрація нового суб'єкта та несення майнової відповідальності власником (за умови, що шкода, завдана роботом, спричинена помилкою в програмному забезпечені) [13, с. 190-191]. Однак якщо в перспективі робот, наділений штучним інтелектом, буде здатний активно самовдосконалюватися, навчатися, аналізувати отриману інформацію, то він почне діяти, виходячи з власних «міркувань». А в такому випадку відповідальність він має нести самостійно [14, с. 88-89].

Також варто зазначити, що перспектива широкого впровадження в життя штучного інтелекту може призвести до появи нової сфери юстиції. Крім традиційної, можна буде говорити про появу двох нових видів: умовно в наукових колах їх називають «змішана юстиція» (вирішення правових спорів між фізичними, юридичними особами, суспільством та роботами) та «юстиція штучного інтелекту» (вирішення правових спорів між фізичними, юридичними особами, суспільством та роботами). Створення нових правових постулатів є необхідною умовою забезпечення людству можливості контролювати розвиток суспільних процесів [15, с. 96-97].

Крім того, доцільно говорити про місце права штучного інтелекту в галузі ІТ-права. На жаль, сьогодні вона формується доктри- нальним підходом до права інформаційних технологій, а не юридичним, як самостійне явище, що й породжує прогалини, спричинені невідповідністю правового і суспільного розвитку [16, с. 180].

Загалом предметом ІТ-права виступають відносини у цифровому середовищі (відносини з приводу створення, зберігання, передачі та захисту інформації в електронному вигляді). Його приматом є приватне право, бо саме методологія приватного права відповідає духу галузі, що регулюється [16, с. 184].

ІТ-право сьогодення охоплює питання інформаційної безпеки, електронних послуг та електронної комерції, електронного урядування і можливостей управління Інтернетом, питання кіберпростору та кібербезпеки, захисту персональних даних тощо [16, с. 182]. Однак ІТ-право майбутнього регулюватиме відносини, пов'язані не з інформаційним суспільством, а з інформаціональним (узагальнена назва суспільства з новими умовами розвитку інформаційних технологій, завдяки яким генерування, обробка і передача інформації перетворилися на фундаментальне джерело продуктивності та влади та постійно проводяться паралелі з глобальним суспільством, основою якого стала глобальна взаємопов'язана мережа Інтернет) [16, с. 181].

Саме робота над формуванням інформаціонального суспільства є головним завданням законодавця в питанні досягнення балансу між правовою системою та технічними процесами.

Висновки

Таким чином, для того щоб подальший прогрес технологізації та роботизації суспільства не став пагубним для людства, щоб бути готовим до нових викликів часу, потрібно вже зараз на законодавчому рівні регламентувати правовий статус нових суб'єктів з визначенням обсягу їхньої правосуб'єктності. Для роботів доцільно говорити, що це може відбуватися за аналогією зі статусом юридичної особи. Що стосується постлюдини, то це еквівалентність правосуб'єктності фізичної та електронної особи.

Також можлива поява нової юстиції, що має встановити модерні приписи регулювання правовідносин між суб'єктами права, що існують сьогодні, та роботизованим механізмом, наділеним штучним інтелектом.

Крім того, варто наголосити, що законодавцеві слід приділити окрему увагу регулюванню галузі ІТ-права (саме ця сфера є найбільш важливою в питанні регламентації прав, пов'язаних з технологізацією суспільства).

Отже, сьогодні завдання людства - забезпечити наступним поколінням гідне гуманне життя, не дозволити перетворити технічний вибух на незворотні процеси у суспільстві, які можуть як породити якісно новий етап еволюції, так і повернути людство до доеволюційного періоду, саме правовим шляхом. Для цього необхідно на законодавчому рівні почати врегульовувати висвітлені вище питання, адже лише таким чином можливо досягнути консенсусу між людиною та штучним інтелектом у майбутньому.

Список використаних джерел