Права людини в умовах воєнного стану

Размещено на http://www.allbest.ru/

Права людини в умовах воєнного стану

Моца Андрій Андрійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри географії та туризму, Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці ІІ

Моца Вікторія Василівна, ад'юнкт кафедри оперативно-розшукової діяльності, Львівський державний університет внутрішніх справ

Анотація

права людини воєнний стан

Під час воєнного стану, який є особливо тяжким періодом для України та значно ускладнюється одночасним етапом реалізації прагнень нашою державою відновити економіку внаслідок загострення пандемічної нестабільності, а також через глобальну макроекономічну дестабілізацію, важливим фактором є дотримання прав людини. За умов кризи, людські ресурси, будучи носіями унікальних знань, вмінь та досвіду, залишаються ключовими факторами, що необхідні країні для збереження безперервності роботи економічного, політичного і соціального секторів. Відповідно, права і свободи людини є найвищою цінністю, проте їх характерною ознакою, як принципово важливої риси прогресивного суспільства, є історична нестійкість, мінливість та підпорядкованість соціально-економічним процесам у державі, що суперечить усталеним принципам гуманізму, однак залишається характерним в умовах війни.

В межах наукового дослідження визначено, що права людини мають властивість до еволюції разом із суспільством і державою, а тому, враховуючи усю складність подій, що відбуваються на теренах сучасної України, дослідження проблематики має особливо важливу науково-практичну роль.

Наукова стаття являє собою оригінальне дослідження особливостей функціонування держави під час воєнного стану, зокрема сутність прав людини та принципів їх дотримання в умовах озброєної агресії. Дослідження проблематики здійснювалось завдяки застосуванню методів порівняння, абстракції, аналізу та узагальнення. В ході дослідження було детерміновано сутнісні характеристики соціальної категорії, зокрема теоретико-методологічні основи забезпечення дотримання прав людини в умовах воєнного стану, нормативно-правовий базис. Узагальнюючи події, які відбуваються в Україні внаслідок віроломної збройної агресії Російської Федерації, було отримано висновок, що права людини за умов війни є найвищою цінністю.

Ключові слова: збройна агресія, російсько-українська війна, права і свободи людини, Конституція України, суспільні взаємовідносини, механізм і принципи дотримання прав громадян, воєнний стан, міжнародне гуманітарне право.

Abstract

Motsa Andriy Andriyovych, PhD in Law, Associate Professor of the Department of Geography and Tourism, Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education

Motsa Viktoriya Vasylivna, Adjunct of the Department of Operative-Search Activity, Lviv State University of Internal Affairs

HUMAN RIGHTS IN THE CONDITIONS OF WARTIME

Key words: armed aggression, Russian-Ukrainian war, human rights and freedoms, the Constitution of Ukraine, social relations, the mechanism and principles of observance of human rights, martial law, international humanitarian law.

Вступ та постановка проблеми

Сьогодні Україна перебуває на одному із найважчих етапів її незалежного періоду соціального та економічного розвитку - в умовах воєнного стану, введеного внаслідок віроломної збройної агресії з боку Російської Федерації. Недостатня готовність нашої держави до настання таких подій закцентувала увагу на важливості проведення поглибленого аналізу певних аспектів, що стосуються вдосконалення роботи саме соціальної сфери. Зокрема, залишаються відкритими для подальших досліджень питання визнання і реалізації дотримання прав людей в умовах війни.

Права людини в умовах війни - це невід'ємна від прогресивного сучасного соціуму цінність; вона виступає ключовим об'єктом конституційного і нормативно-правового регулювання, що є безумовною функцією національного законодавства. Під час озброєного конфлікту пріоритетність дотримання прав людини є не лише свідченням досягнення високого рівня демократії у державі, ступеня розвиненості суспільства, а й індикатором визнання громадян найвищою соціальною цінністю, національним пріоритетом. Враховуючи незмінну важливість особистості та відсутність ефективних механізмів, інструментів та сталих принципів реалізації прав людини під час війни, визнаних на всіх рівнях регулювання суспільних процесів, зокрема не лише на національному, а й на глобальному міждержавному, дослідження обраної проблематики доцільно продовжувати.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аспектам реалізації прав людини в умовах воєнного стану приділено праці багатьох дослідників сучасності. Активні дискусії навколо проблематики тривають, оскільки питання набуло актуальності та стало важливим для України в контексті збереження людського потенціалу під час збройної агресії з боку Російської Федерації. Зокрема, проблематика реалізації прав людини всебічно досліджена у працях О. Прієшкіної, М. Ковалів [1], Т. Заворотченко, А. Олійника, Л. Демидової, В. Свердліченко [2], О. Буханевич, А. Мерник, О. Петришин [3], В. Пилипенко, П. Пилипишина, Н. Раданович [4], С. Кузніченко [5] та ін.

Так, М. Ковалів детермінує важливість процесів визнання і реалізації прав людини в умовах сучасного прогресивного суспільства. Узагальнюючи загальну практику реалізації прав громадян, науковець отримав висновок, що існує прямий зв'язок між розвитком держави, суспільства та організаційно - правового механізму забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина; цей зв'язок «виражається в тому, що в тоталітарній державі з нестабільною політичною і економічною обстановкою не може бути досконалого організаційно-правового механізму забезпечення захисту прав людини» [1, с. 75]. Відповідно, якість життя громадян, навіть в умовах воєнного стану, безпосередньо залежить від досконалості правового регулювання прав кожного із вище окреслених суб'єктів правовідносин.

B. Свердліченко досліджує актуальний феномен зловживання правом на честь, гідність та ділову репутацію в умовах воєнного стану. Визначено, що зловживання правом є одним із найпопулярніших способів затягування судових процесів в умовах дії спеціального/воєнного правового режиму. Проте, в ході перманентних досліджень проблематики науковець доводить, що зловживання правом на честь, гідність та ділову репутацію в умовах війни унеможливлюється, зокрема призначення права проявляється через «усвідомлювання кожною особою своєї цінності, суспільної значущості та моральної рівності поряд з іншими особами», навіть в умовах війни [2, с. 359].

Організаційні аспекти впорядкування суспільних відносин, що виникають у зв'язку з надзвичайними та військовими ситуаціями, досліджують О. Буханевич, А. Мерник, О. Петришин. Як зазначають науковці, воєнний стан, будучи одним із проявів введення спеціального правового режиму, передбачає застосування сукупності специфічних правових засобів, які визначають права людини, надають громадянам певні дозволи, заборони чи обмеження, при цьому, акцентуючи свою увагу на регуляторних функціях правових інструментів чи конкретного правового режиму [3, с. 77]. Окрім того, аспектам реалізації прав і свобод людини під час збройних конфліктів відведено значну увагу у працях В. Пилипенко, П. Пилипишина, Н. Раданович. Науковці здійснили ретроспективний аналіз прав людини у рамках міжнародного права прав людини та у рамках міжнародного гуманітарного права [4, с. 46 -47], узагальнили еволюцію прав людини в умовах збройного конфлікту, що розпочався в Україні у 2014 році, а також визначили перспективність подальших трансформацій в умовах сьогоденних подій.

C. Кузніченко, О. Буханевич, А. Мерник також досліджують зарубіжний досвід реалізації прав людини в умовах воєнного стану. В ході детермінування різних аспектів забезпечення реалізації прав громадян науковці визначили, що в умовах озброєної агресії актуалізуються імперативні методи, зокрема у формах екстреного порядку регулювання суспільних відносин, іноді спираючись на засоби примусу [5, с. 64].

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми. На сьогоднішній день проблематика є детально дослідженою вищезазначеними науковцями, обізнаними та компетентними в питаннях реалізації прав людини в умовах війни чи воєнного стану. Однак, питання актуалізується внаслідок тих жахливих подій, що відбуваються на теренах сучасної України, а, відповідно, вимагає нових досліджень, обґрунтувань і узагальнень. Як було зазначено, права людини - це саме та соціально-правова категорія, яка характеризується високим ступенем залежності від змін правового чи соціально-економічного характеру, але залишається універсальною цінністю, а тому має пріоритетне значення для будь-якого суспільства, особливо в умовах воєнного стану; ці аспекти зумовлюють важливість проведення поглиблених досліджень окресленої теми в умовах актуальних подій російської збройної агресії.

Мета - проведення оригінального дослідження основних аспектів функціонування держави під час воєнного стану, зокрема характерних особливостей та механізмів реалізації прав людини, законодавчих основ їх дотримання в умовах збройної агресії. Для досягнення поставленої мети було сформовано та вирішено такі завдання, як:

- проаналізувати права людини з погляду на категорію як на найвищу цінність, яка еволюціонує поряд із суспільством і державою;

- визначити основинормативно-правовоїта конституційної

регламентації прав людини в Україні в умовах воєнного стану;

- узагальнити актуальну практику забезпечення прав людини, визначити перспективи вдосконалення механізмів їх реалізації.

Виклад основного матеріалу

Стаття 3 Конституції України регламентує, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [6]. Права громадян та їх гарантії відображають зміст, функціональні обов'язки і стратегічну спрямованість діяльності держави, яка, як учасник соціально- економічних відносин, не лише зобов'язана виконувати певні функції, а й нести відповідальність перед людиною за свою діяльність. Таким чином, утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави, в тому числі в умовах воєнного стану. Організація взаємодії між державою і громадянами може зазнавати трансформацій під тиском глобальних соціально - економічних тенденцій, зовнішніх факторів чи внутрішніх змін, до яких належать і процеси введення надзвичайного чи воєнного стану. Проте Конституція, будучи найвищим законом в Україні та маючи потужний регуляторний потенціал, надає пріоритет правам людини над потребами чи інтересами держави, що є свідченням модифікації відносин між зазначеними суб'єктами та стверджує про виведення на якісно новий рівень механізму реалізації прав громадян в умовах сучасного соціуму.

Цікавою практикою детермінування прав людини як соціальної категорії є теорія, яку розробив французький юрист чеського походження Karel Vasak. Він стверджував про існування декількох поколінь прав людини, що виникли в ході їх еволюції [7, с. 41]. Така теоретична концепція, з огляду на контекст введеного воєнного стану в сучасній Україні, є особливо важливою, оскільки підтверджує існування цілого спектру прав громадян, які були і сторично сформовані та не можуть бути відібрані у людини навіть за умови озброєного конфлікту. Зокрема, основні три покоління мають наступний зміст (рис. 1).

Рис. 1. Три покоління прав людини, визначених Karel Vasak Джерело: складено авторами за даними [7, с. 41].

Сучасні дослідники, з огляду на концептуальний базис та генераційний підхід розвитку прав громадян, визначили, що безумовна еволюція сформованої концепції не може бути зупинена, а тому четверте покоління прав, становлення якого відбувається в умовах актуалізації поняття свободи людини, її думки і судження, пов'язано саме із акцентом на розвитку суспільства та ускладнення соціальних процесів. Варто зауважити, що сучасне суспільство - це середовище, яке, з одного боку, є об'єднанням рівноправних громадян, проте, з іншого боку, є середовищем, яке підтримує індивідуальність кожної особи, її унікальну цінність, суб'єктивне судження та потужний потенціал. Таким чином, четверте покоління прав людини - це права на альтернативність особи у виборі правомірної поведінки, автономність та унікальність індивідууму, а також високий ступінь незалежності як у фізичних, так і у ментальних можливостях.

Досліджуючи концепцію історичного розвитку прав людини в контексті воєнного стану, саме четверте покоління акцентує увагу на тому, що людина не може бути обмежена лише політичними і громадянськими правами, хоча вони, безумовно, залишаються базовими. Взаємодія держави і громадянина в умовах війни має бути ефективною для обох сторін. У свою чергу ефективність залежить від незалежності і людини, і держави, які є рівноправними суб'єктами правовідносин. Розвиток четвертого покоління прав людини в умовах воєнного стану полягає у визнанні високого статусу кожної особистості, яка незалежно від зовнішніх обставин наділена найвищою цінністю і досягненням сучасного суспільства - свободою. Відповідно, автономність людини в умовах війни - це її право на відстоювання власної думки, громадянської позиції; «це визнання права людини на формування та збереження особистісного, суверенного простору, який необхідний для кожної особи задля незалежного волевиявлення, самовизначення, що ґрунтується на альтернативному виборі норм моралі, релігії, права, і має бути гарантовано захищений від втручання інших суб'єктів, зокрема держави» [8].

Теорія права свідчить про існування сукупності прогресивних концепцій, які лише підтверджують високу значимість конституційних прав, визначених із врахуванням ментальності громадян, унікальності нації та стратегічних пріоритетів. Так, Україна характеризується як держава, що прямує за соціально- орієнтованим вектором розвитку протягом усього періоду незалежності. Відповідно, конституційні права громадян визначені із дотриманням принципів побудови прогресивного, вільного, демократичного і гуманного суспільства. Умови воєнного стану спричиняють специфічні обмеження для життєдіяльності громадян, проте вони в жодному разі не стосуються скасування таких безумовних прав, як [6, ст. 64; 9, ст. 20]:

- рівність громадян щодо конституційних прав і свобод та рівність перед законом (ст. 24);

- заборона позбавлення громадянства, права зміни громадянства (ст. 25);

- невід'ємне право на життя (ст. 27);

- право на повагу до гідності людини (ст. 28);

- право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29);

- право направляти індивідуальні/колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових/службових осіб цих органів (ст. 40);

- право на житло (ст. 47);

- рівні права і обов'язки подружжя у шлюбі та сім'ї; рівні права дітей (ст. 51, 52);

- право на судовий захист (ст. 55);

- право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);

- право знати свої права і обов'язки (ст. 57);

- незворотність дії в часі законів, нормативно-правових актів (ст. 58);

- право на професійну правничу допомогу (ст. 59);

- право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60);

- право не бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61);

- презумпція невинуватості (ст. 62);

- право не давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63).

Постає питання: які обставини можуть спричинити обмеження прав громадян і чому саме в умовах війни, коли стійкість суспільних взаємозв'язків і так втрачає свою силу, а рівень загальнонаціональної деморалізації набуває безпрецедентних показників, відбувається обмеження прав людини? А пов'язані такі обмеження із потребою щодо зниження суб'єктивного впливу на стратегію врегулювання збройного конфлікту. Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це «особливий правовий режим, що вводиться в державі чи в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності, територіальній цілісності країни» [9]. Беззаперечним є той факт, що більшість цивільних громадян не володіють навіть базовими навичками реалізації заходів, необхідних задля протидії агресору, а їх судження ґрунтуються переважно на суб'єктивних поглядах, індивідуальних інтересах чи власних спостереженнях, які можуть суперечити стратегії і тактики ведення бойових дій. Це зумовлює потребу в обмеженні прав громадян у певних аспектах, проте повністю унеможливлює порушення визначених Конституцією базових прав і свобод.

Важливим джерелом прав людини в контексті міждержавних конфліктів, зокрема в актуальних умовах жорстких проявів збройної агресії Російської Федерації в Україні, є міжнародне гуманітарне право (далі - МГП) або право збройних конфліктів. Це саме та галузь міжнародного права, що визначає ключові норми і принципи захисту прав людини, містить обмеження щодо застосування насильства під час збройних конфліктів, висуваючи такі вимоги [10, с. 1]:

- по-перше, щадити тих, хто не бере абоприпинив брати безпосередню участь у воєнних діях;

- по-друге, обмежувати насильство обсягом, необхідним для досягнення мети конфлікту, а вона може полягати (незалежно від причин, через які конфлікт розпочався) лише у тому, щоб послабити військовий потенціал супротивної сторони.

Специфіка захисту прав людини закладена у ключових нормах МГП, одна із яких відома як «декларація (застереження) Мартенса». Це положення вперше було включене до преамбули Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1899 р. на пропозицію юриста-міжнародника та дипломата Ф. Ф. Мартенса, і пізніше стало самостійною нормою, яка з редакційними змінами включалась до наступних конвенцій з МГП. Її було включено до статей, присвячених правовим наслідкам денонсації Женевських конвенцій І -IV (ст. 63/62/142/158), а також до п. 2 ст. 1 Додаткового Протоколу до Женевської конвенції І, де декларацію Мартенса викладено у такій редакції: «У випадках, не передбачених цим Протоколом або іншими міжнародними угодами, цивільні особи та комбатанти залишаються під захистом і дією принципів міжнародного права, що походять зі сталих звичаїв, з принципів гуманності та з вимог суспільної свідомості» [10, с. 3].

Окремі складові контролю за порушенням прав людини узагальнені не лише у джерелах МГП, а й у європейському праві прав людини, яке грунтується на положеннях Конвенції про захист прав людини, і основоположних свобод (далі - Конвенція). Саме цей документ закріплює комплекс основних прав і свобод людини, кримінально-процесуальні гарантії їх дотримання та реалізації. Для захисту цих прав і свобод заснований Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі справи і рішення якого є обов'язковими для всіх держав- учасниць Конвенції. Саме у практиці європейського права прав людини визначено аспекти переслідування осіб, винних у найтяжчих порушеннях прав людини. Цей аспект правовідносин сформульовано у практиці ЄСПЛ як так зване «процедурне зобов'язання» відповідно до ст. 2 та 3 Конвенції. Воно говорить про обов'язок «проводити ефективне розслідування порушень матеріальних аспектів цих норм». Кримінальна складова цього процедурного обов'язку також безпосередньо згадується Судом: «Суд багато разів зазначав, шо ефективна судова система, якої вимагає стаття 2, за певних обставин повинна включати звернення до кримінального права» [10, с. 5].

До інших міжнародних документів, що закріплюють права людини, належать і такі, як Європейська соціальна хартія (1961р.), Європейська

конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню (1987р.). Важливим каналом

затвердження прав і свобод людини і громадянина в європейському регіоні, зокрема і на теренах пострадянського простору, є діяльність Організації з безпеки та співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ).

Введення воєнного стану на всій території України є безпрецедентним заходом за роки незалежності, що спричиняє виникнення труднощів в організації захисту прав людини, зокрема з урахуванням необхідності протидіяти ворогу в умовах жорстких масових боїв та цілковитого нехтування державою-агресором Російською Федерацією усіх міжнародних звичаїв та порядків реалізації стратегії і тактики ведення війни. Під тиском цих обставин доцільним є підвищення ролі та вдосконалення практики захисту прав громадян України. Зокрема, на наш погляд, необхідність посилення охорони прав особи є очевидною, особливо у таких сферах, де одного лише контролю за законністю недостатньо. Відповідно, концепція вдосконалення механізму має ґрунтуватись, першочергово, на:

- закріпленні високого ступеня незалежності правотворчих процесів та органів, що реалізують правотворчу та правозахисну діяльність в системі державних органів влади України;

- зниженні формалізованості процедур розгляду скарг, наданих від громадян щодо порушення їх прав і свобод, обмеження яких є неможливим навіть в умовах воєнного стану та суперечить положенням Конституції України;

- безоплатному наданні допомоги, зокрема інформаційно - роз'яснювальних послуг, безперервної юридичної підтримки чи супроводу, а також задоволенні інших потреб громадян в контексті правотворчої і правозахисної діяльності.

Окрім того, окремі аспекти вдосконалення практики захисту прав громадян в умовах воєнного стану в Україні мають стосуватись таких моментів:

- по-перше, повноцінного виконання Україною своїх зобов'язань по боротьбі із безкарністю за найтяжчі злочини проти прав людини, вчинені у контексті збройної агресії з боку Російської Федерації, зокрема їх забезпечення шляхом приведення Кримінального кодексу України (в першу чергу розділу ХХ Особливої частини, але також і низки положень Загальної частини) у відповідність до сучасного стану розвитку міжнародного кримінального права;

- по-друге, повноцінне виконання Україною своїх зобов'язань по боротьбі із безкарністю за найтяжчі злочини проти міжнародного права є поглиблення знань суддів, прокурорів та адвокатів з міжнародного права, зокрема МГП, прав людини та міжнародного кримінального права.

Висновки

У ході дослідження було визначено, що права людини в умовах воєнного стану - це найвища цінність, історично невід'ємні права громадян, що одночасно акцентують увагу на:

1) з одного боку, безумовній цінності людини, а також необхідності її підтримки у складних обставинах;

2) з іншого боку, обмеженні впливу громадян на стратегію і тактику вирішення збройного конфлікту, зокрема завдяки унеможливленню прийняття суб'єктивних рішень чи неефективних дій громадянами.

Усю сукупність прав можна структурувати та поділити на умовні групи. Зокрема, у теорії права існує наукова концепція, яка стверджує про існування трьох поколінь прав людини: перше покоління - політичні і громадянські права, друге покоління - соціальні, економічні і культурні права, третє покоління - солідарні права; вони виникли в історичній послідовності та продовжують еволюцію разом із державою і суспільством.

В Україні основу правової бази формують саме конституційні права, які за своєю сутність є і політичними, і економічними, і солідарними. Їх скасування неможливе незалежно від правового режиму, що запроваджено у державі. Серед не менш важливого джерела права в умовах війни є міжнародне гуманітарне право.

Ключова сукупність прав людини відображена у Конституції України та детермінована у науковій роботі. Проте, життєдіяльність громадян в умовах воєнного стану є особливо важким періодом для України, а тому концепції та практика реалізації прав людини вимагають вдосконалення, що зумовлює перспективність проблематики та формує вектори для подальших досліджень.

Література

1. Ковалів М. В. Захист прав і свобод людини та громадянина як одне із завдань держави. Державотворення та правотворення в контексті євроінтеграції: мат. доп. учасників VII-го Всеукраїнського круглого столу. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2021. С. 74-77.

2. Свердліченко В. П. Аналіз категорії «зловживання правом на честь, гідність та ділову репутацію» в умовах надзвичайного або воєнного стану. Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 5. С. 356-361. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.1199304

3. Bukhanevych O.M., Mernyk A.M., & Petryshyn O.O. Approaches to understanding the category “special legal regimes”. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. 2021. №28(1). pp. 71-78. DOI: 10.37635/jnalsu.28(1).2021.71-78

4. Pylypenko V.F., Pylypyshyn P.B., & Radanovych N.M. Features of legal regulation of human rights in armed conflicts. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. 2021. №28 (1). pp. 43-51. DOI: 10.37635/jnalsu.28(1).2021.43-51

5. Bukhanevych O.M., Kuznichenko S.O., & Mernyk A.M. Foreign experience in constitutional and legal regulation of restrictions on human rights in conditions of emergency and martial law. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine. 2021. №28(2). pp. 5565. DOI: 10.37635/jnalsu.28(2).2021.55-65

6. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення 08.04.2022).

7. Маложон О. І. Четверте покоління прав людини в контексті українськоїсучасності. Юридичний науковий електронний журнал.2021.№12. С. 41-44. DOIhttps://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-12/6

8. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 №389-VIII. Available at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/389-19 (дата звернення 08.04.2022).

9. Бунчук О. Новітні людські права: прийняти не можна заборонити. Available at: https://law.chnu.edu.ua/novitni-liudski-prava-pryiniaty-nemozhna-zaboronyty/(датазвернення08.04.2022).

10. Гнькковський М. М. Повага до прав людини в умовах збройного конфлікту вУкраїні застосування судами норм міжнародного гуманітарного права та стандартів захисту прав людини, Київ. 2017. С. 22. Available at: https://newjustice.org.ua/wp-content/ uploads/2017/09/Report_Respect-for-HR-in-Conflict_Gnatovsky_UKR.pdf(дата звернення08.04.2022).

References

1. Kovaliv, M. V. (2021). Zahyst prav i svobod ljudyny ta gromadjanyna jak odne iz zavdan' derzhavy [Protection of human and civil rights and freedoms as one of the tasks of the state]. Proceedings from State-building and law-making in the context of European integration '21: VII Vseukrai'ns'kyj kruglyj stil - VII All-Ukrainian round table (pp. 74--77). L'viv: L'vivs'kyj derzhavnyj universytet vnutrishnih sprav [in Ukrainian].

2. Sverdlichenko, V. P. (2017). Analiz kategorii' «zlovzhyvannja pravom na chest', gidnist' ta dilovu reputaciju» v umovah nadzvychajnogo abo vojennogo stanu [Analysis of the category “abuse of the right to honor, dignity and business reputation” in a state of emergency or martial law]. Forum prava: elektronne naukove fahove vydannja - Law Forum: Electronic scientific professional publication, 5, 356-361. DOI: http://doi.org/10.5281/zenodo.1199304 [in Ukrainian].

3. Bukhanevych, O.M., Mernyk, A.M., & Petryshyn, O.O. (2021). Approaches to understanding the category “special legal regimes”. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 28(1), 71-78. DOI: 10.37635/jnalsu.28(1).2021.71-78

4. Pylypenko, V.F., Pylypyshyn, P.B., & Radanovych, N.M. (2021). Features of legal regulation of human rights in armed conflicts. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 28(1), 43-51. DOI: 10.37635/jnalsu.28(1).2021.43-51

5. Bukhanevych, O.M., Kuznichenko, S.O.,& Mernyk, A.M. (2021). Foreignexperience in constitutional and legal regulation of restrictions on human rights in conditions of emergency and martial law. Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 28(2), 55-65. DOI: 10.37635/jnalsu.28(2).2021.55-65

6. Konstytucija Ukrai'ny: vid 28 chervnja 1996 roku, №254к/96-ВР [Constitution of Ukraine from July 28, 1996, №254к/96-ВР]. (1996). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 19 (Accessed at 08 April 2022) [in Ukrainian].

7. Malozhon, O. I. (2021). Chetverte pokolinnja prav ljudyny v konteksti ukrai'ns'koi' suchasnosti [The fourth generation of human rights in the context of Ukrainian modernity]. Jurydychnyj naukovyj elektronnyj zhurnal - Legal scientific electronic journal, 12, 41-44. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2021-12/6 [in Ukrainian].

8. Zakon Ukrainy “Pro pravovyj rezhym vojennogo stanu”: vid 12 travnja 2003 roku, №389-VIII [Law of Ukraine “On the legal regime of martial law” from May 12, 2003, №389-VIII]. (2003). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/389-19 (Accessed at 08 April 2022) [in Ukrainian].

9. Bunchuk, O. (2020). Novitni ljuds'ki prava: pryjnjaty ne mozhna zaboronyty [The latest human rights: acceptance cannot be prohibited], available at: https://law.chnu.edu.ua/novitni- liudski-prava-pryiniaty-nemozhna-zaboronyty/ (Accessed at 08 April 2022) [in Ukrainian].

10. Gnatkovs'kyj, M. M. (2017). Povaga do prav ljudyny v umovah zbrojnogo konfliktu v Ukrai'ni zastosuvannja sudamy norm mizhnarodnogo gumanitarnogo prava ta standartiv zahystu prav ljudyny [Respect for human rights in the context of armed conflict in Ukraine, the application of the courts of international humanitarian law and human rights standards], available at: https://newjustice.org.ua/wp-content/uploads/2017/09/Report_Respect-for-HR-in-Conflict_ Gnatovsky_UKR.pdf (Accessed at 08 April 2022) [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru