Методологічні аспекти співвідношення юридичних категорій "правова діяльність" і "правова поведінка"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні аспекти співвідношення юридичних категорій «правова діяльність» і «правова поведінка»

Є.В. Білозьоров

кандидат юридичних наук, доцент, заступник директора Навчально-наукового інституту № 2 Національної академії внутрішніх справ

Анотація

Білозьоров Є.В. Методологічні аспекти співвідношення юридичних категорій «правова діяльність» і «правова поведінка». - Стаття.

У статті розглянуто методологічні аспекти співвідношення юридичних категорій «правова діяльність» і «правова поведінка». Окрема увага дослідника була зосереджена на дефініції юридичної (правничої) діяльності як різновиду правової діяльності, і виокремлені її основні ознаки. Таким чином, юридична діяльність:

1) є різновидом соціальної діяльності;

2) відбувається в правовій сфері суспільного життя;

3) здійснюється суб'єктами права;

4) складається з юридично значущих діянь;

5) її результатом є правові засоби, зокрема й норми права;

6) спрямована на досягнення юридичних наслідків - упорядкування суспільних відносин.

У дослідженні зазначено, що в межах правової діяльності відбувається діяльність суб'єктів, спеціально уповноважених на створення правових актів (пра- вотворчих, правозастосовних, правоінтепретаційних), а також діяльність суб'єктів безпосередньої реалізації права, у процесі якої здійснюються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників суспільних відносин. Під поняттям «правова діяльність» автор розуміє юридично значущі діяння суб'єктів права, спрямовані на досягнення юридичних наслідків - упорядкування суспільних відносин.

Аналізуючи окреслену проблему, дослідник у статті зазначає, що поняття «правова поведінка» - багатогранне й полідисциплінарне, оскільки є предметом дослідження низки гуманітарних наук (філософії, психології, соціології, правознавства тощо). Автором статті обґрунтовано, що поняття «діяльність» і «поведінка» відмінні, оскільки категорія «поведінка» є меншою, вужчою, ніж поняття «діяльність», тому що діяльність має як реально-, так і морально-перетворювальний характер і не завжди піддається зовнішньому спостереженню. Зазначено, що категорії «правова діяльність» і «правова поведінка» не потрібно ототожнювати, оскільки вони різні за своїм змістовним наповненням. Але таке розмежування умовне й пов'язане з багатоа- спектністю дії права на суспільні відносини. На переконання автора, у сучасний період категорія «правова поведінка» наповнюється новим змістом, її необхідно розглядати через призму поняття «правова діяльність» із врахуванням структурно-функціональної характеристики таких правових явищ.

Ключові слова: діяльнісний підхід, діяльність, поведінка, правова активність, правова діяльність, правова поведінка, соціальна поведінка, юридична (правнича) діяльність.

Summary

правова поведінка діяльність

Bilozorov Ye. V. Methodological aspects of the relationship between legal categories “legal activity” and “legal behavior”. - Article.

The methodological aspects of the ratio of legal categories “legal activity” and “legal behavior” are considered in the article. The researcher's special attention was focused on the definition of legal activity as a kind of legal activity and its main features were singled out:

1) it is a kind of social activity;

2) occurs in the legal sphere of public life;

3) is carried out by subjects of law;

4) consists of legally significant acts;

5) its result is legal remedies, including rules of law;

6) aimed at achieving legal consequences - streamlining public relations.

The study notes that within the legal activity is the activities of entities specifically authorized to create legal acts (law-making, law enforcement, law interpretation), as well as the activities of subjects of direct implementation of the law, in the process of which subjective rights and legal obligations ties of participants in public relations. Under the concept of “legal activity” the author understands the legally significant actions of legal entities aimed at achieving legal consequences - the regulation of public relations.

Analyzing the outlined problem, the researcher notes in the article that the concept of “legal behavior” is multifaceted and multidisciplinary, as it is the subject of research in a number of humanities (philosophy, psychology, sociology, law, etc.). The author of the article substantiates that the concepts of “activity” and “behavior” are different, because the category `behavior” is smaller, narrower than the concept of “activity”, because the activity has both real and moral-transformative nature and is not always subject to external observation. It is noted that the categories “legal activity” and “legal behavior” should not be equated, as they are different in their content, and on the other hand, this distinction is conditional and related to the multifaceted nature of the right to public relations. According to the author, in the modern period the category of “legal behavior” is filled with new meaning, it must be considered through the prism of the concept of “legal activity” taking into account the structural and functional characteristics of these legal phenomena.

Key words: activity approach, activity, behavior, legal activity, legal behavior, social behavior, legal (legal) activity.

Соціально-політичні реформи, які відбуваються в Українській державі, а також переформатування ідейних поглядів суспільства на загальнолюдські цінності зумовлюють здійснити переосмислення певних явищ суспільно-правової дійсності. Право як важливий феномен сьогодення впливає на всі сфери життєдіяльності людини, визначає спрямованість державної політики, відбиває правовий статус людини, межі її залучення до правової сфери життя суспільства. Так, з одного боку, право повинно ефективно реагувати на ті зміни, що відбуваються в суспільстві, а з іншої, - воно само виступає інструментом, за допомогою якого можна найшвидше та якісніше здійснити необхідні перетворення в соціумі.

Розуміння права в аспекті його ефективності викладає головну його якість - здатність здійснювати реальний вплив на діяльність і поведінку людей, а через це - сприяти прогресивним змінам у суспільстві, запроваджуючи цивілізовані взаємовідносини й соціальне партнерство. З дією права пов'язані сутність і вияв цінності права, досягнута або не реалізована мета правового регулювання в тому чи іншому суспільстві, державі, ступінь га- рантованості прав і свобод людини й громадянина [1, с. 5-7].

Натепер питання щодо вивчення поведінки суб'єктів права й сутності реалізації правової ді-яльності як віддзеркалення багатоаспектного явища права й результату його втілення в суспільне життя набуває актуального значення. Правова діяльність і правова поведінка виступають інстру-ментальною складовою частиною багатьох понять в юридичній науці (механізм забезпечення прав і свобод людини, правова культура, правова свідомість, правовідносини, правопорядок, реалізація права, функції держави тощо), залишаючись одночасно найважливішою складовою частиною правового статусу особи, що закріплюється в чинному законодавстві.

Дослідження проблематики правової діяльності й правової поведінки здійснювалося багатьма як вітчизняними, так і зарубіжними авторами, серед яких можна виокремити кілька груп. Так, у напрямі дослідження проблем правової діяльності працювали В.Д. Бабкін, С.Д. Гусарєв, Т.З. Гарасимів, Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, С.І. Максимов, І.Ю. Настасяк, В.С. Нерсесянц, Н.М. Оніщенко, П.М. Рабінович, які акцентували на питаннях сутності й змісту такого правового явища. Питання осмислення окремих аспектів правової поведінки належали до сфери наукових інтересів таких учених, як Є.О. Гіди, В.Н. Кудрявцева, В.В. Лазарєва, А.В. Лещенка, В.В. Оксамитного, М.П. Орзіха, І.С. Самощенка, Т.І. Тара- хонич, О.Д. Тихомирова, А.О. Штанька й інших.

Завдання статті полягає в комплексному викладенні наукових понять «правова діяльність» і «правова поведінка» як явищ правової дійсності: їх розвиток, визначення, основні ознаки й харак-теристики.

У словниках термін «діяльність» трактується як застосування своєї праці до чого-небудь, робота, заняття, активність, діяння; функціонування, діяння органів живого організму, існування, життя, виявлення сили, енергії чого-небудь [2, с. 774]; функція, функціонування, робота, поведінка, дія [3]. В іноземних мовах на позначення цього поняття використовують такі терміни: англ. - activity; нім. - aktivitat; фр. - activite.

У філософії діяльність розглядається як специфічна людська форма активного ставлення до навколишнього світу, змістом якого є цілеспрямована заміна й перетворення останнього. У структурі діяльності окремі науковці виокремлюють мету, засоби, результат і сам процес діяльності (дії суб'єкта) [4, с. 633], а інші - суб'єкт, об'єкт, засіб, мету, результат [5, с. 112].

Соціологи трактують діяльність як цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт і вважають, що поза відносинами суб'єкта й об'єкта діяльність неможлива; вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта [6, с. 201]. Структурною одиницею діяльності є дія, тобто здійснення чого-небудь, діяння, сукупність вчинків. Слово «діяти» означає «здійснювати що-небудь певним способом, виявляти якусь діяльність, робити, чинити тощо» [2, с. 774].

Зміст діяльності зумовлюється специфікою об'єктів, на які вона спрямована (природних чи соціальних). Будь-яке суспільство існує як цілісне явище завдяки діяльності суб'єктів суспільного життя. Це дає підстави трактувати соціальну діяльність як сукупність дій суб'єктів у різноманітних сферах суспільного життя. Спрямованість на об'єкти як частину соціального простору й окреслену мету - отримання соціально значущих результатів є критерієм виокремлення різних видів соціальної діяльності: політичної, економічної, правової тощо. Таким чином, правова діяльність є різновидом соціальної діяльності, що спрямована на отримання соціально (юридично) значущих результатів у правовій сфері [7, с. 25].

У науковій юридичній спільноті досить часто виникають дискусії щодо поняття «правова ді-яльність» та її ототожнення з юридичною (правничою) діяльністю. Ще донедавна вчені-правни- ки використовували тільки термін «юридична діяльність», а введення в науковий обіг поняття «правова діяльність» викликало дискусії щодо його змісту, сутності й місця в поняттєво-категоріальному апараті. Представники юридичної науки пропонували застосовувати поняття «правова діяльність» у широкому розумінні, а «юридична діяльність» - у вузькому. Так, Ф.Н. Фаткуллін зазначав, що правова діяльність складається з усіх дій суб'єктів права в різних сферах життя, здійснюється на їх підставі й відповідно до них [8, с. 85]. На думку Б.В. Шалієва, поняття «правова діяльність» ширше, ніж поняття «юридична діяльність», і повинно охоплювати не тільки дії суб'єктів, що здійснюють державну (публічну) владу, а й усіх юридичних і фізичних осіб [9, с. 19-20].

Необхідно зазначити, що В.Н. Карташов наполягав на використанні терміну «юридична ді-яльність», розуміючи її лише як опосередковану правом професійну, трудову, державно-владну діяльність щодо прийняття юридичних рішень компетентними органами, яка спрямована на виконання суспільних функцій і завдань (законотворчість, здійснення правосуддя, тлумачення законодавства тощо) для задоволення загальносо- ціальних, групових та індивідуальних потреб та інтересів [10, с. 12].

Проаналізувавши наукові підходи до розуміння поняття юридичної діяльності, С.Д. Гусарєв констатує, що в сучасній юридичній літературі, присвяченій питанням професійної діяльності юристів, досі не сформувалося чіткого уявлення щодо цієї діяльності, її структури, змісту, функці-онального призначення. Учений пропонує розрізняти поняття «правова діяльність» та «юридична діяльність». Правову діяльність науковець розглядає як один із видів соціальної діяльності, що здійснюється суб'єктами права з використанням правових засобів і для отримання правового ре-зультату, унаслідок чого в процесі функціонування суспільних відносин відбувається створення права, його розвиток і матеріалізація [11, с. 80]. Юридичну діяльність дослідник трактує як різновид правової діяльності, що здійснюється у сфері права юристами на професійній основі з метою отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб'єктів відповідно до вимог права [11, с. 85].

М.О. Теплюк, порівнюючи запропоновані С.Д. Гусарєвим визначення, зауважує, що, на його думку, поняття «юридична діяльність» не цілком випливає з поняття «правова діяльність» і ширше за обсягом. Якщо наслідком правової діяльності є створення, розвиток і матеріалізація права, то така діяльність фактично обмежена сферою утворення права (якщо тільки термін «матеріалізація права» не означає реалізацію права); натомість юридична діяльність не лише охоплює сферу утворення права, а й торкається сфери реалізації права, тобто не є різновидом першої. Тому учений робить висновок, що визначення «правова» та «юридична» щодо діяльності, пов'язаної з правом, більшість авторів уживає як синоніми, а тому не виникає потреби розрізняти зазначені поняття [12].

В юридичній літературі висловлюються міркування щодо природи юридичної діяльності, зокрема зазначається, що вона опосередковується правом; відбивається в діях та операціях; спрямована на задоволення публічних і приватних потреб та інтересів зацікавлених суб'єктів; є організаційним засобом; має інтелектуально-вольовий і ціннісно орієнтований характер. Таким чином, юридична діяльність - це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, що спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів [13, с. 394].

На думку В.М. Сирих, юридична діяльність є видом соціальної діяльності й характеризується всіма її ознаками. Учений розглядає юридичну діяльність як правомірну діяльність громадян та інших суб'єктів права, спрямовану на збереження чи вдосконалення юридичного механізму правового регулювання, зокрема його компонентів: механізмів правотворчості, правореалізації державного примусу [14, с. 193, 197].

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що досить часто в наукових джерелах і нормативно-правових актах зустрічаються та використовуються поняття «правова діяльність» та «юридична (правнича) діяльність» як синоніми. На нашу думку, це зумовлює необхідність проведення ґрунтовного методологічного дослідження природи цих складних явищ правової дійсності, визначення їх особливостей і відмінностей.

До основних ознак правової діяльності належать:

1) вона є різновидом соціальної діяльності;

2) відбувається в правовій сфері суспільного життя;

3) здійснюється суб'єктами права;

4) складається з юридично значущих діянь;

5) її результатом є правові засоби, зокрема й норми права;

6) спрямована на досягнення юридичних наслідків - упорядкування суспільних відносин.

У межах правової діяльності відбувається діяльність суб'єктів, спеціально уповноважених на створення правових актів (правотворчих, пра- возастосовних, правоінтерпретаційних), а також діяльність суб'єктів безпосередньої реалізації права, у процесі якої здійснюються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників суспільних відносин. Отже, під поняттям «правова діяльність» необхідно розуміти юридично значущі діяння суб'єктів права, спрямовані на досягнення юридичних наслідків - упорядкування суспільних відносин.

Необхідно зазначити, що однією зі складових частин правової діяльності є правова поведінка, яка врегульована нормами права. У сучасній юридичній науці висловлюються думки, що це поведінка у сфері соціальної дії права; поведінка, регламентована нормами права; поведінка, передбачена нормами права [15; 16].

Дотримуючись позиції доцільності розмежування термінів «правова діяльність» і «правова поведінка», на нашу думку, слід уточнити розуміння самого поняття «поведінка». Аналізуючи окреслену проблему, зазначимо, що поняття «поведінка» - багатогранне й полідисциплінарне, оскільки є предметом дослідження низки гуманітарних наук (філософії, психології, соціології тощо). Поведінку можна розглядати як сукупність послідовних учинків або систему дій людини, як практичну, реальну або реалізовану дію, що передусім є різновидом людської діяльності, осмисленим комплексом учинків [17, с. 85]. Поведінка завжди суспільно зумовлена й набирає характеристики свідомої, колективної, цілеспрямованої або цілепокладальної, довільної та суспільно-соціальної діяльності. На рівні суспільно детермінованої діяльності людини термін «поведінка» означає також дії людини щодо суспільства, інших людей і предметного середовища, які розглядаються з боку їх регуляції суспільними нормами. Одиницями поведінки є вчинки, в яких формуються та водночас відбиваються позиції особистості, її моральні переконання [18,с. 149].

З філософського погляду поведінка є процесом зміни станів певних істот, що відповідає їх внутрішній природі як цілому, або здатністю біологічних індивідів у певний спосіб тримати себе, надавати своїй взаємодії з навколишнім середовищем сталих рис. Як осмислена людська харак-теристика, така здатність до саморегуляції означає спосіб існування, активним чинником якого є усвідомлений волевияв самого суб'єкта. Людська поведінка корелює зі складною системою цілей, мотивів, настанов, внутрішніх смислів, свідомих і неусвідомлених прагнень і потягів, завжди так чи інакше поєднаних та актуалізованих певним рішенням суб'єкта стосовно способу своєї присутності у світі. Водночас поняття людської поведінки ґрунтується на припущенні, що свідома вольова самодетермінація не є єдино визначальним чинником у житті людини; саме її взаємодія або зіткнення з іншими внутрішніми або зовнішніми чинниками (що їх вона незрідка сама й пробуджує) формує неповторну цілісність поведінки особистості або соціальної групи. Моральний аспект поведінки пов'язаний із розкриттям характеру й меж впливу на поведінковий процес моральних норм, цінностей та інтенцій людського суб'єкта, що реалізуються визначальним чином у його свідомому й відповідальному волевиявленні [5, с. 490-491].

У психології поведінка - це зовнішній вияв активності, система дій біологічного індивіда, спрямована на підтримання його існування, що виявляється в певній послідовності вчинків, ці-леспрямованих дій. Як вищий рівень взаємодії цілісного організму з довкіллям, вона здійснюється як єдність психічних - спонукальних, регулювальних і зображальних - чинників, що наближають або віддаляють організм від певних об'єктів, а також перетворюють їх [19, с. 52].

Сучасні розробки в психології особистості вирізняють такі категорії, як «діяльність» і «поведінка». На переконання Н.В. Ліфарєвої, поведінка не завжди цілеспрямована, не передбачає створення певного продукту, найчастіше має пасивний характер. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, спрямована на досягнення певного результату. Поведінка спонтанна («куди поведе») - діяльність організована; поведінка хаотична - діяльність систематична [20, с. 209].

Для соціології характерне розмежування понять «поведінка» і «соціальна поведінка». Так, «поведінка» розглядається як взаємодія всіх живих істот із довкіллям, а «соціальна поведінка» розкривається вже як поведінка людини, що формується, розвивається та виявляється в умовах суспільного життя та має соціальний характер. Сучасна наука активно вивчає поведінку людей, їх установки, ціннісні орієнтації, потреби й інтереси, а також умови, за яких здійснюється їхня поведінка. Найчастіше поняття «поведінка» означає практичну, реальну або системну дію, в якій реалізуються людські якості й внутрішні потреби, що проявляються зовні. Дослідники соціальної активності людини поведінку особи інтерпретують як зовнішнє вираження діяльності, в якому виявляється конкретна позиція людини, її установка.

Соціальну поведінку можна трактувати як систему або сукупність таких взаємопов'язаних дій та учинків особистості, соціальних груп і спільнот у процесі життєдіяльності суспільства, котрі визначаються потребами, мотивами, інтересами, обов'язками й формами суспільного життя. Це зовнішній вияв діяльності, в якій реалізуються внутрішні покликання, відтворюються фізичні, інтелектуальні й духовні особливості людини, розкриваються її позиція, місце й спосіб буття в суспільно-історичному процесі [21, с. 230].

Необхідно зазначити, що окремі науковці (В.Н. Кудрявцев, В.В. Лунєєв та інші), які досліджують деякі аспекти соціальної поведінки, вважають, що не всі дефініції поведінки повною мірою розкривають зміст такого поняття. Так, В.Н. Кудрявцев зазначає, що найбільш прийнятними й адекватними можна вважати ті визначення, котрі повніше охоплюють роль свідомості й інших якостей людської особистості [22, с. 7-8].

Таким чином, на основі доктринальних поглядів науковців можна стверджувати, що поняття «діяльність» і «поведінка» відмінні, оскільки категорія «поведінка» менша, вужча, ніж поняття «діяльність», тому що діяльність має як реально-, так і морально-перетворювальний характер і не завжди піддається зовнішньому спостереженню.

Необхідно зазначити, що такий підхід, за яким діяльність розглядається як узагальнювальна ка-тегорія, котра характеризує активну сутність людини, яка може бути недоступною для зовнішнього спостереження, а поведінка виражається в зовнішніх діях, які безпосередньо можна спостерігати й фіксувати, не може бути повною мірою застосований у правознавстві з таких причин. Як зазначав Б.Г. Ананьєв, поведінку людини в суспільстві можна вважати родовою характеристикою, щодо якої всі види діяльності (професійно-трудова, творча тощо) мають окреме значення. У такому випадку діяльність розглядається як певна форма соціально зумовленої взаємодії людини з навколишнім світом, з природою та соціальним середовищем, як сукупність актів поведінки - конкретних вчинків, спрямованих до єдиної мети [23, с. 315].

На переконання В.Н. Кудрявцева, поведінка визнається ширшою категорією, ніж діяльність. Це дозволяє не тільки врахувати весь спектр видів і форм поведінки, включаючи афективні й імпульсивні дії, свідомі вольові вчинки й елементи несвідомих реакцій, зовнішні й внутрішні форми людської активності, але й класифікувати рівні поведінки, серед яких людська діяльність буде найвищим [24, с. 8].

Потрібно врахувати те, що в чинному законодавстві поведінка виражена не безпосередньо словом «поведінка», а передусім за допомогою таких словосполучень, як дія, бездіяльність, діяння (наприклад, у Кримінальному кодексі України (далі

- Кодекс) закріплено, що кримінальне правопорушення - це передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення (ст. 11 Кримінального кодексу України)). Такий підхід відповідає семантичному змісту вказаного явища й означає конкретний учинок несистематичного характеру, який оцінюється законодавцем на відповідність до норми права. Необхідно вказати на те, що в чинному законодавстві визначення «поведінка» як сукупність дій використовується досить нечасто й має передусім значення певного образу суспільно-правового життя суб'єкта права (наприклад, у Кримінальному кодексі України поняття «поведінка» зустрічається десять разів, а термін «діяльність / бездіяльність»

- понад триста п'ятдесят) [25].

На підставі проведеного теоретико-правового аналізу можна дійти висновку про те, що категорія «правова поведінка» як ціле є узагальнюваль- ною категорією, котра об'єднує одиничні категорії правомірної поведінки, протиправної поведінки й зловживання правом.

Констатуючи відсутність єдиного підходу до розуміння категорій «правова діяльність» і «правова поведінка», слід підкреслити, що, з одного боку, не варто ототожнювати зазначені вище поняття, оскільки вони різні за своїм змістовним наповненням, а з іншого боку, - таке розмежування умовне й пов'язане з багатоаспектністю дії права на суспільні відносини. У сучасний період категорія «правова поведінка» наповнюється новим змістом, і, на нашу думку, її необхідно розглядати через призму поняття «правова діяльність» з урахуванням структурно-функціональної характеристики таких правових явищ. Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що зазначені категорії не ізольовані, вони взаємодіють і доповнюють одна одну. Тому теоретико-методологічний аналіз таких понять шляхом використання різноманітних принципів, підходів і методів - не самоціль, а необхідність встановлення взаємозв'язків між ними.

Література

1. Дія права : інтегративний аспект : монографія відп. ред. Н.М. Оніщенко. Київ : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2010. 360 с.

2. Новий тлумачний словник української мови : у 4 т. : 42 000 слів : для студентів вищих та середніх навчальних закладів / уклад. : В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. Київ : АКОНІТ, 1998. Т. 1. А-Є. 910 с.

3. Всесвітній словник української мови. URL: https://uk.worldwidedictionary.org/ (дата звернення: 10.05.2021).

4. Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Ин-т философии РАН ; Нац. обществ.-науч. фонд ; предс. научно-ред. совета В.С. Степин. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Мысль, 2010. Т. 1 : А-Д. 744 с.

5. Філософський енциклопедичний словник / B. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. Київ : Абрис, 2002. 742 с.

6. Соціологія : підручник / за ред. В.Г. Городя- ненка. Київ : ВЦ «Академія», 2008. 544 с.

7. Настасяк І.Ю. Загальнотеоретичний аналіз правової діяльності (в контексті дослідження функцій- ної частини правової системи). Jurnalul juridic national: teorie si practica. 2018. № 5. С. 24-28.

8. Фаткуллин Ф.Н. Проблемы общей теории социалистической правовой надстройки. Казань : Изд-во Казан. ун-та, 1980. Т. 1. 247 с.

9. Шалиев Б.В. Юридическая деятельность в современном российском обществе : (теоретико-правовой аспект) : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Москва, 2003. 154 с.

10. Юридическая деятельность : сущность, структура, виды : сборник научных трудов / редкол. : В.Н. Карташов (отв. ред.) и др. Ярославль : Ярослав. гос. ун-т, 1989. 139 с.

11. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність : методологічні та теоретичні аспекти. Київ : Знання, 2005. 375 с.

12. Теплюк М.О. Правотворчість як діяльність, пов'язана з правом. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2013. № 12. С. 90-97. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bmju_2013_12_31. (дата звернення:11.05.2021).

13. Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М.В. Цвік та ін. ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Харків : Право, 2009. 583с.

14. Сырых В.М. Социология права : учебник. 4-е изд., доп. и перераб. Москва: Юстицинформ, 2012. 472 с.

15. Бобылев А.И. Правовое поведение и его виды. Право и государство : теория и практика. 2009. № 4. С. 6-12.

16. Тарахонич Т.І. Поведінка у сфері права: поняття, ознаки, види. Правова держава. 2007. № 17. С. 53-59.

17. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии / Перевод с польского М.М. Гуренко. Москва : Прогресс, 1969. 240 с.

18. Гарасимів Т.З. Поведінка людини: філософсько-правова рефлексія «діяльність» та «активність». Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. 2016. № 855. C. 149-151.

19. Спивак В.А. Организационное поведение и управление персоналом. Санкт-Петербург : Питер, 2000. 416с.

20. Ліфарєва Н.В. Психологія особистості : навчальний посібник. Київ : Центр навч. л-ри. 2003. 240 с.

21. Гарасимів Т.З. Поняття «поведінка» та «діяльність» як основа філософеми девіантної поведінки. Вісник національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. 2015. № 824. С. 228-232.

22. Закон, поступок, ответственность / В.Н. Кудрявцев. Москва : Норма : ИНФРА-М, 2017. 448 с.

23. Ананьев В.Г. Человек как предмет познания. Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1968. 425 с.

24. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. Москва : Наука, 1982. 288 с.

25. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05 квітня 2001 р. № 2341-III / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 10.05.2021).

Размещено на Allbest.ru