Регіональна політика України щодо запобігання та протидії епідемії туберкульозу: механізми формування та реалізації (на прикладі Херсонської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регіональна політика України щодо запобігання та протидії епідемії туберкульозу: механізми формування та реалізації (на прикладі Херсонської області)

Лопушинський Іван Петрович, доктор наук з державного управління, професор, заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри; Дурман Микола Олександрович доктор наук з державного управління, доцент, заслужений працівник освіти України, професор кафедри державного управління і місцевого самоврядування Херсонського національного технічного університету; Бондарева Ліна Володимирівна кандидат наук з державного управління, доцент кафедри державного управління і місцевого самоврядування Херсонського національного технічного університету (за сумісництвом), заступник директора Департаменту здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації

Анотація

У статті на конкретному матеріалі констатується, що Україна і надалі залишається однією із п'яти країн з найвищим рівнем захворюваності на мультирезистентний (форма туберкульозу, що резистентна (від лат. resistentia) -- «опірність», «здатність чинити опір чому-небудь»). до щонайменше двох найбільш ефективних протитуберкульозних препаратів) туберкульоз у Східній Європі та Центральній Азії (2014 року Україна вперше ввійшла до п'яти країн світу з найвищим рівнем захворюваності на хіміорезистентний туберкульоз (форму туберкульозу, при якій пацієнт виділяє мікобактерії туберкульозу, резистентні до одного або більшої кількості протитуберкульозних препаратів, що підтверджено лабораторним методом в тесті медикаментозної чутливості (ТМЧ); попри те, що впродовж останніх п'яти років в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня захворюваності на туберкульоз, показано, що епідемічна ситуація з туберкульозом (ТБ) у світі в цілому та в Україні зокрема залишається складною та на цьому етапі (початок 20 -х років ХХІ століття) має певні особливості; переконливо доведено, що прогнози щодо подолання ТБ найближчим часом є досить сумнівними, хоча й, як зазначалося вище, зберігається тенденція до зменшення захворюваності на туберкульоз, проте має місце низка складних і суперечливих питань щодо ліквідації цього інфекційного захворювання згідно зі стратегією ВООЗ End TB; розкрито, що відповідно до національного законодавства протидія захворюванню на туберкульоз є складовою державної політики щодо забезпечення якісної і доступної медичної допомоги, реалізації державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров'я і життя людини захворювань, проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів з метою ранньої діагностики захворювань, надання гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги; показано, що завершення виконання Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, відповідних регіональних та місцевих програм на ці та наступні роки, зокрема Херсонської області й міста Херсона, сприяло те, що фінансування заходів, передбачених програмами, здійснюється не повним обсягом, що призводить до невиконання завдань, отже, невиконання повним обсягом цільових показників програм; доведено, що органи публічної влади регіонального рівня (державного управління і місцевого самоврядування) мають докласти всіх зусиль задля докорінної зміни ситуації з поширенням туберкульозу з тим, щоб у найближчій перспективі досягти бажаних позитивних результатів у боротьбі з цією соціально небезпечною інфекційною хворобою; запропоновано розглядати протидію туберкульозу не як систему медичних заходів, а як складну комплексну політичну, управлінську, економічну, соціальну, медичну, гуманітарну, культурну тощо проблему, вирішення якої лише медичними засобами та галузевим медичним управлінням не є ефективним.

Ключові слова: туберкульоз, епідемія туберкульозу, епідеміологічна ситуація, механізми формування та реалізації регіональної політики щодо запобігання та протидії епідемії туберкульозу, органи публічної влади регіонального рівня, регіональні органи управління системою охорони здоров'я.

Abstract

Regional policy of Ukraine regarding prevention and control of the tuberculosis epidemic: mechanisms of formation and implementation (on the example of the Kherson region)

Lopushynskyi Ivan Petrovych Doctor of Science in Public Administration, Professor, Honored Worker of Education of Ukraine, Head of the Department; Durman Mykola Oleksandrovych PhD of Information Technology, Docent, Honored Worker of Education of Ukraine, Professor of the Department of Public Administration and Local Self-Government of Kherson National Technical University; Bondareva Lina Volodymyrivna Candidate of Sciences in Public Administration, Associate Professor of the Department of Public Administration and Local SelfGovernment of Kherson National Technical University (part-time), Deputy Director of the Department of Health of Kherson Regional State Administration

The article states that Ukraine continues to be one of the five countries with the highest incidence of multidrug-resistant (a form of tuberculosis that is resistant) (from Latin resistentia) - «resistance», «ability to resist something» - author). to at least two of the most effective anti-TB drugs) tuberculosis in Eastern Europe and Central Asia (in 2014, Ukraine was among the five countries in the world with the highest incidence of chemoresistant tuberculosis the number of anti-TB drugs, which is confirmed by a laboratory method in the drug sensitivity test (DST - author), despite the fact that over the past five years in Ukraine there has been a tendency to reduce the incidence of tuberculosis, it is shown that the epidemic situation with tuberculosis (TB) in the world in general and in Ukraine in particular remains difficult and at this stage (early 20s of the XXI century) has certain features, it is convincingly proven that the forecasts for overcoming TB in the near future are quite doubtful, although, as noted above, to reduce the incidence of tuberculosis, but there are a number complex and controversial issues regarding the eradication of this infectious disease in accordance with the WHO End TB strategy; It is revealed that in accordance with national legislation, the fight against tuberculosis is part of state policy to ensure quality and affordable medical care, the implementation of state targeted programs for the treatment of the most common diseases dangerous to human health and life, mandatory preventive medical examinations for early diagnosis of diseases, provision of a guaranteed amount of free medical care; It is shown that the completion of the National Targeted Social Program for TB Control for 2012-2016, relevant regional and local programs for these and subsequent years, in particular the Kherson region and the city of Kherson, contributed to the fact that funding for measures provided by the programs is not complete volume, which leads to non-fulfillment of tasks, therefore, non-fulfillment of the full target indicators of programs; it is proved that public authorities at the regional level (public administration and local self-government) should make every effort to radically change the situation with the spread of tuberculosis in order to achieve the desired positive results in the near future in the fight against this socially dangerous infectious disease; It is proposed to consider the fight against tuberculosis not as a system of medical measures, but as a complex political, managerial, economic, social, medical, humanitarian, cultural, etc. problem, the solution of which only by medical means and branch medical management is not effective.

Keywords: tuberculosis, tuberculosis epidemic, epidemiological situation, mechanisms of formation and implementation of regional policy on prevention and counteraction of tuberculosis epidemic, public authorities of regional level, regional authorities of health care system management.

Постановка проблеми

1993 року ВООЗ вперше в своїй історії почала бити на сполох і визнала туберкульоз глобальною небезпекою та повідомила, що якщо уряди країн не вважатимуть боротьбу з туберкульозом своїм найпершим пріоритетом і не будуть фінансувати боротьбу з цим захворюванням, то туберкульоз нанесе колосальних збитків економікам і населенню нашої планети. Зважаючи на такий стан справ, високорозвинені країни відразу ж виділили значні кошти на подолання епідемії туберкульозу і вже через 1 -3 роки взяли під контроль над ситуацією з туберкульозом у своїх країнах. Бідні ж країни не змогли профінансувати протитуберкульозні заходи, й епідемія туберкульозу в них прогресувала орієнтовно аж до 2005 року, і лише, починаючи з 2006 року, у більшості цих країн, як і в Україні, епідемія туберкульозу почала повільно відступати.

Аналіз доступної публічної бази даних наукових джерел засвідчив, що загальна кількість хворих на туберкульоз (ТБ) в останні роки була відносно стабільною, хоча тягар поширеності хвороби сильно різниться серед сукупності країн: від меншої кількості в країнах з високим рівнем економіки - більше 5 та до понад 500 нових випадків на 100 тис. населення на рік у країнах з низьким економічним рівнем розвитку. Середній показник у світі становить близько 130 на 100 тис. населення [1]. Статистичний аналіз, опублікований у рапорті Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) 2019 р., показав, що в усьому світі 2018 р. захворіли на ТБ майже 10,0 млн осіб (діапазон 9,0-11,1 млн). Отже, попри позитивні результати, досягнуті в питанні подолання туберкульозної інфекції (ТІ), епідеміологічна ситуація з ТБ у світі та в Україні залишається складною та на сьогодні має певні особливості, а прогноз щодо її подолання найближчим часом є досить сумнівним.

Водночас захворюваність на туберкульоз в Україні на 32% вища від середньоєвропейської. Епідемію туберкульозу в Україні вперше було зареєстровано 1995 року. Саме тому туберкульоз у нашій державі наразі залишається серйозною проблемою у сфері охорони здоров'я. Так, 2018 року в Україні від цієї хвороби щодня помирало 10 людей. Україна має один із найвищих рівнів захворюваності на хіміорезистентний туберкульоз у світі та посідає третє місце у світі за абсолютною кількістю зареєстрованих випадків туберкульозу з розширеною резистентністю.

4-5 березня 2020 року Міністерство охорони здоров'я України у партнерстві з міжнародною організацією «Лікарі без кордонів» провело перший в Україні (9 -й за порядком - 153н.153.) регіональний симпозіум з питань лікування туберкульозу під назвою «Подолання перешкод у лікуванні туберкульозу: від стратегії до дій» [2]. Під час симпозіуму було розглянуто питання лікування та труднощів при лікуванні туберкульозу в країнах Східної Європи та Центральної Азії. Зокрема, серед 160 учасників були представники ВООЗ, USAID, експерти у сфері боротьби з туберкульозом зі США, Франції, Німеччини та інших європейських країн, а також українські неурядові організації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

До проблеми запобігання і протидії захворюванню на туберкульоз упродовж останніх трьох років (2018 - 2020) у своїх наукових розвідках зверталися: К.Ф. Марквас (проаналізовано досвід боротьби з туберкульозом на півдні України у міжвоєнний період (за матеріалами Херсонщини, 2018) [3], Ю.І. Фещенко (розглянуто сучасні тенденції вивчення проблем туберкульозу, 2019) [4], К.О. Талалаєв, В.С. Гойдик, Р.С. Вастьянов, А.В. Тодорова остов динаміку змін епідемічної ситуації з туберкульозу в областях Причорноморського регіону та в Україні в період з 2006 до 2018 р., 2019) [5], Ю.І. Фещенко, В.М. Мельник, М.І. Гуменюк, М.І. Линник (вивчено епідеміологічну ситуацію з туберкульозу в Україні, 2019) [6], Л.Д. Тодоріко, М.І. Гуменюк, О.С. Шевченко, І.В. Єременчук, І.О. Сем'янів (здійснено прогностичний аналіз ситуації з туберкульозу у світі за результатами щорічної доповіді ВООЗ, 2019) [7], А.М. Нагорна, І.Г. Кононова, М.П. Соколова (проаналізовано нормативно-правове регулювання профілактики та надання медичної допомоги хворим на загальний і професійний туберкульоз в Україні, 2020) [8], Л.Д. Тодоріко, В.І. Петренко, Ю.М. Валецький, О.С. Шевченко, І.О. Сем'янів, І.Я. Макойда, М.І. Сахелашвілі, Грищук. А.Л (показано досягнення та складні питання щодо подолання туберкульозу в Україні (консолідований погляд з різних регіонів), 2020) [9]. Водночас названі вище вчені переважно є фахівцями в галузі медицини. У галузі ж науки державного управління по суті відповідних публікацій не було.

Формування мети дослідження полягало в тому, щоб підсумувати досягнення органів публічної влади регіонального рівня та визначити складні питання щодо подолання туберкульозу у світі в цілому, в Україні та на регіональному рівні зокрема (на прикладі Херсонської області) на етапі сьогодення, що потребує від органів державної влади та органів місцевого самоврядування більшої уваги, детальнішого вивчення чи зміни підходів до вирішення окремих завдань на шляху до реалізації стратегічних глобальних цілей щодо ліквідації цієї вкрай соціально небезпечної інфекції.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до Закону України «Про протидію захворювання на туберкульоз» [10] «туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу» [10].

Законодавство України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про протидію захворювання на туберкульоз» [10], інших нормативно -правових актів, прийнятих відповідно до них, зокрема розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року № 248-р «Про схвалення Стратегії забезпечення сталої відповіді на епідемії туберкульозу, в тому числі хіміорезистентного, та ВІЛ - інфекції у СНІДу на період до 2020 року та затвердження плану заходів щодо її реалізації» [11].

Протидія захворюванню на туберкульоз є складовою державної політики щодо забезпечення якісної і доступної медичної допомоги, реалізації державних цільових програм лікування найбільш поширених небезпечних для здоров'я і життя людини захворювань, проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів з метою ранньої діагностики захворювань, надання гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги.

Як закріплено в Законі [10], здійснення протитуберкульозних заходів, забезпечення кожному громадянину в разі захворювання на туберкульоз безоплатності, доступності та рівних можливостей отримання відповідної медичної допомоги належать до завдань центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування [10].

Відповідно до Закону [10] місцеві органи виконавчої влади у сфері протидії захворюванню на туберкульоз в межах своїх повноважень: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, організовують розроблення і виконання відповідних регіональних та місцевих програм, беруть участь у розробленні та виконанні державних програм; 2) забезпечують відповідно до закону виконання заходів соціального захисту хворих на туберкульоз та малолітніх і неповнолітніх осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу; 3) здійснюють протитуберкульозні заходи та контролюють їх виконання юридичними і фізичними особами; 4) інформують населення через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію щодо захворюваності на туберкульоз у регіоні та заходи, що здійснюються з метою її поліпшення; 5) організують забезпечення кадровими, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами комунальні протитуберкульозні заклади [10].

Органи місцевого самоврядування у сфері протидії захворюванню на туберкульоз: 1) затверджують місцеві програми протидії захворюванню на туберкульоз, здійснюють їх матеріально-технічне і фінансове забезпечення та контроль за їх виконанням; 2) забезпечують виконання передбачених законом заходів соціального захисту хворих на туберкульоз; 3) здійснюють інші повноваження, визначені законом [10].

27 грудня 2017 року Уряд України схвалив Концепцію Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018 -2021 роки [12]. Метою Документа є стабілізація рівня захворюваності, зменшення рівня смертності та підвищення ефективності лікування хворих. Ухвалення програми, на думку урядовців, допоможе досягти цілей Плану дій по боротьбі з туберкульозом для Європейського регіону ВООЗ на 2016-2020 роки, сприяючи тим самим досягненню мети глобальної стратегії «Покласти кінець ТБ» - зупинити епідемію туберкульозу, а саме до 2035 року: на 95% зменшити смертність від ТБ порівняно з 2015 роком, досягти рівня захворюваності менше 10 на 100 тисяч та з нульовим рівнем страждань від ТБ. До 2050: досягти нульового рівня смертності від туберкульозу та нульового рівня захворюваності [12].

Виконання програми також дасть змогу забезпечити: 100% доступ до неперервної діагностики ТБ шляхом закупівлі витратних матеріалів, 100% доступ до лікування всіх хворих на ТБ шляхом впровадження пацієнтоорієнтованого підходу, 100% доступ до консультування та тестування на ВІЛ/СНІД тощо.

Відповідно до статті 93 Конституції України 14 січня 2019 року Кабінет Міністрів України в порядку законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України для розгляду парламентом Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018 -2021 роки, зареєстрований за № 9467 [13], що, на жаль, не розглянутий і до цього часу. Як зазначалося метою Програми є стабілізація рівня захворюваності, зменшення рівня смертності та підвищення ефективності лікування хворих на чутливий туберкульоз, хіміорезистентний туберкульоз, ко-інфекцію (туберкульоз/ВІЛ-інфекція/СНІД), забезпечення загального та рівного доступу населення до якісних послуг з профілактики, діагностики і лікування туберкульозу [13].

Як видно, Українська держава на рівні нормативно-правового забезпечення намагається докласти максимум зусиль до боротьби з такою соціально небезпечною хворобою, якою є туберкульоз. Водночас, як було сказано вище, результати реалізації цих документів досить скромні. Передусім слід відзначити, що незадовільна ситуація з туберкульозу на 90% залежить від соціально - економічних чинників, від влади, від політиків і лише на 10% - від медицини, від діяльності медичних працівників. Як зазначає Ю.І. Фесенко, до соціально - економічних й політичних чинників незадовільної ситуації з туберкульозу слід віднести: 1) соціально-економічну кризу в країні, що призвела до: погіршення добробуту й освіченості народу; стресів, бідності, безробіття; зростання алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, бездомних, жебраків та інших соціально дезадаптованих верств населення; збільшення чисельності осіб у пенітенціарній системі; міграції населення і зростання груп ризику щодо туберкульозу.

Крім того, соціально-економічна криза призвела й до погіршення фінансування охорони здоров'я, до кризи охорони здоров'я і непристосованості охорони здоров'я до ринкових умов, а це, своєю чергою, призвело до: кадрової кризи (понад 60% лікарів-фтизіатрів глибокого пенсійного віку); до поганого забезпечення лікувально-профілактичних закладів медичною апаратурою, обладнанням, ліками, соціальною підтримкою хворих; неналежних санітарно - гігієнічних умов перебування і поганого харчування хворих у стаціонарах; недоступності медичної допомоги для більшості населення, особливо сільського; нестачі антимікобактеріальних, патогенетичних і симптоматичних препаратів; недоступності фтизіохірургічного лікування хворих через погане фінансування фтизіохірургічної допомоги [4].

Усі ці соціально-економічні й політичні чинники та криза охорони здоров'я призвели до: відсутності реформування, реорганізації та реструктуризації охорони здоров'я загалом і протитуберкульозної служби зокрема; невиконання через брак фінансування повним обсягом протитуберкульозних заходів; прогресування епідемії туберкульозу і ВІЛ/СНІДу, у т. ч. хіміорезистентного туберкульозу та інфекції туберкульозу /ВІЛ/СНІДу як серед всього населення, так і в пенітенціарній системі (на Херсонщині - особливо - 156н.156.), серед тих, що звільнилися з ув'язнення, бездомних, мігрантів, біженців та знедолених [4].

Водночас міжнародний досвід організації державних заходів щодо запобігання розвитку соціально небезпечних хвороб свідчить про те, що сфера відповідальності держави за дотримання епідемічного благополуччя населення більш ефективна тоді, коли вона поділена між центральними органами виконавчої влади та відповідними інстанціями на місцях, які безпосередньо не належать до медичної галузі (охорони здоров'я), а є керованою іншими відомствами, наприклад, у сфері охорони природи, сільського господарства, енергетики, надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, соціальної політики, освіти тощо. Більше того, цей досвід вказує на те, що питання відповідальності суб'єктів управління за здійснення заходів соціальної профілактики туберкульозу бажано імплементувати в діяльність практично кожного міністерства (служби, агентства, інспекції, департаменту, управління тощо). При цьому, галузеве державне управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз продовжує здійснюватися виключно в межах організації медичної профілактики, медичної та соціальної допомоги, організації санітарної освіти та виховання населення.

З огляду на такі обставини фахівцями Громадського руху «Українці проти туберкульозу» було розроблено Концепцію загальнодержавної і регіональної міжвідомчої координації діяльності в сфері протидії епідемії туберкульозу. Цю Концепцію спрямовано на створення сприятливих суспільно-політичних умов для всебічного захисту населення України від туберкульозу, забезпечення ефективного державного контролю епідемічної ситуації, скорочення рівня захворюваності, поширеності та смертності від цієї особливо небезпечної соціальної інфекційної хвороби, подолання соціально - економічних, політичних, медичних, культурних та інших чинників і наслідків епідемії туберкульозу в Україні.

Проте основною новизною Концепції є те, що вона, уперше за часи епідемії туберкульозу в України, пропонує розглядати протидію туберкульозу не як систему медичних заходів, а як складну комплексну політичну, управлінську, економічну, соціальну, медичну, гуманітарну, культурну тощо проблему, вирішення якої лише медичними засобами та галузевим медичним управлінням не є ефективним.

На основі Концепції було розроблено: о Путівника (дорожньої мапи) для забезпечення успішної протидії захворюванню на туберкульоз на основі комплексного міжвідомчого підходу в умовах переходу на моделі його лікування, орієнтовані на пацієнта в Херсонській області та Стратегії Міжвідомчої протидії захворюванню на туберкульоз у Херсонській області, ухвалені Херсонською обласною координаційною радою з питань протидії туберкульозу та ВШ-інфекції УСШД 05 грудня 2018 року.

Путівник розроблено на основі опрацювання міжнародних рекомендацій щодо подолання туберкульозу, чинного законодавства України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, «Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги дорослим «Туберкульоз», положень про обласні органи державної влади Херсонської області, а також наукової та науково-популярної літератури з туберкульозу [14 та 158н..].

Стратегія міжвідомчої протидії захворюванню на туберкульоз в Херсонській області являє собою перелік наявних вимог чинної обласної нормативно-правової бази та чинного законодавства, що безпосередньо уповноважують різні органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування Херсонської області брати участь (або позначають можливість цього) в реалізації державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та дозволяє скоординувати її.

Путівник і Стратегія дозволять всім зацікавленим органам державної влади області, іншим сторонам та особам віднайти своє місце у загальнодержавній справі подолання тягаря туберкульозу в Україні, допоможуть окремим групам населення, що мають високий ризик захворювання на туберкульоз, зорієнтуватися із ситуацією із туберкульозом в Україні та дізнатися, як уберегтися від захворювання, а тим, хто захворів на туберкульоз, дасть змогу зрозуміти свої права й обов'язки та основні правила поведінки на шляху «від кашлю до одужання».

До цього в Херсонській області вже було реалізовано обласну цільову соціальну програму протидії захворювання на туберкульоз на 2013 -2016 роки (знято обласною радою з контролю 08 вересня 2017 року) та обласну програму протидії ВІЧ-інфекції / СНІДу на 2015-2018 роки та заходи протидії захворюванню на туберкульоз.

Водночас, слід зазначити, що Херсонська обласна рада так і не спромоглася розробити і затвердити наступну цільову соціальну програму протидії захворюванню на туберкульоз на 2018 -2021 роки (мабуть, очікувала ухвалення відповідного Закону), проте Херсонська міська рада таку програму була ухвалила і виконала впродовж трьох років - 2018-2020. Хоча це і не завадило їй у грудні 2020 року ліквідувати, посилаючись на брак коштів, міський протитуберкульозний диспансер попри масований супротив хворих і громадськості.

Далі проаналізуємо фактичний стан справ щодо запобігання і протидії епідемії туберкульозу на Херсонщині. За 9 місяців 2020 року показник захворюваності на туберкульоз на нові випадки туберкульозу (уперше виявлені + рецидиви) становить 46,2 випадку на 100 тис. населення (9 місяців 2019 року - 56,6). Зменшення показника на 17,4% ( Україна: 9 місяців 2020 - 33,0; 9 місяців 2019 - 45,3. Зменшення показника на 27,1%) [15].

Захворюваність на вперше випадки в Херсонській області становить 34 випадки на 100 тис. населення (зареєстровано 349 нових випадків туберкульозу), що на 23,4% менше ніж у відповідний період минулого року (44,4 на 100 тис. нас. - 460 хворих) (Україна: 9 місяців 2020 року - 27,0 на 100 тис. населення, 9 місяців 2019 року - 37,1; зменшення на 27,2%) [15].

Зменшення показника захворюваності, як нам видається, пов'язане насамперед зі зменшенням виявлення хворих на туберкульоз та обмеженим доступом до надання медичної допомоги, що зумовлено складною епідемічною ситуацією та запровадженням упродовж 2020 та початку 2021 року обмежувальних заходів у зв'язку з COVID-19; не проводяться обстеження пересувними флюорографами; низька обізнаність населення щодо захворювання на туберкульоз та через стигму (негативна асоціація людини з чим-небудь ганебним, непрестижним, відразливим - 159н.159.) до туберкульозу.

Крім того, попри зниження рівня захворюваності, зростає кількість важких форм туберкульозу: 51,4% хворих мають деструктивні форми легеневого туберкульозу, 14 хворих - з генералізованими формами туберкульозу множинних локалізацій [15].

Обласний показник смертності за 9 місяців 2020 року склав 8,7 на 100 тис. населення, що на 7,4% менше ніж за 9 місяців 2019 року (показник 9,4). Станом на початок грудня 2020 року показник смертності знизився лише на 0,9% порівняно з аналогічним періодом 2019 року (з 10,6 до 10,5 випадку на 100 тис. населення). Водночас значно зросла кількість посмертно виявлених випадків туберкульозу серед нових випадків та рецидивів туберкульозу: за 9 місяців 2020 року зареєстровано посмертно 25 осіб, а впродовж 9 місяців 2019 року було зареєстровано 19 таких випадків [15].

У соціальній структурі хворих на туберкульоз на Херсонщині переважає захворюваність серед осіб працездатного віку (76,1%), пенсіонерів (8,5%), учнів та студентів - 2,9%, безхатченків 2,9%. За чинниками впливу на результати лікування хворі, які зловживають алкоголем, становлять 14,3%, уживають 159н.'єкційні наркотики - 1,8% [15].

І надалі в області реєструються хворі із лікарсько-стійким туберкульозом. Так, упродовж 9 місяців 2020 року зареєстровано 182 випадки, за аналогічний період 2019 року виявлено 188 таких осіб.

Таблиця 1. Результати лікування нових випадків лікарсько-стійкого туберкульозу 1-3 когорти 2018 року [15].