Правовий нігілізм та шляхи його подолання в сучасних умовах

Ключові слова: правосвідомість, деформація, правовий нігілізм, правовий ідеалізм, право, закон, держава, правова культура.

Dmytro Strilko. Legal nihilism and ways to overcome it in modern conditions

The article analyzes the content of legal nihilism as one of the common forms of deformation of legal consciousness. The historical roots and the main reasons for the spread of legal nihilism as a social negative phenomenon are considered. Attention is paid to the development of legal nihilism and its existence in the Russian Empire, as well as in the USSR. It is noted that after the collapse of the Soviet Union, the phenomena of legal nihilism did not disappear, but on the contrary - even spread. Forms of manifestation of legal nihilism as an antipode of legal culture and deformation of legal consciousness in modern Ukrainian society are outlined. The main features of modern legal nihilism are characterized. It is noted that legal nihilism should be distinguished from criticism of law and legal negativism not only by essence but also by consequences. It is believed that the fight against an anti-popular totalitarian regime, disregard for freedoms and human rights cannot be considered as nihilism. It is emphasized that legal nihilism is present at all levels of legal consciousness (everyday, professional, scientific). The article substantiates the idea that in the process of formation and development of the foundations of civil society and the rule of law, legal nihilism continues to show its potential and thus inhibit progressive legal transformations. The main ways of overcoming legal nihilism in the Ukrainian society at the present stage of formation of the social rule of law in Ukraine are offered. Among the ways to overcome legal nihilism are: propaganda of legal conscientiousness; raising the level of culture of the population (not only general but also legal); improvement of current legislation; crime prevention; legal education; mass education in the law; strengthening state discipline, legal order and legitimacy; ensuring freedoms and human rights; respect for the personality of an individual; legal reforms; training of highly qualified lawyers, etc. It is concluded that legal nihilism cannot be completely overcome, but its level can be minimized by applying a number of comprehensive measures, consolidating society, ensuring the rule of law, providing legal education of citizens in the direction of patriotism and responsibility for their country.

Постановка проблеми. В Конституції нашої країни закріплено положення, за яким Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. Це означає, що в такій державі основну роль покликані відігравати право, закон, порядок, повага до прав і свобод людини та громадянина, які визнаються найвищою соціальною цінністю. Їх захист та гарантування є обов'язком держави. Однак практичному втіленню цих та інших гуманістичних ідей, проголошених Конституцією, перешкоджають різноманітні негативні фактори, серед яких слід назвати правовий нігілізм. За даними соціологічних досліджень, він є поширеним не лише у свідомості населення, але й серед державних посадовців, що є несумісним з розбудовою та існуванням правової держави. Саме його вплив, зрештою, здатний загальмувати проведення демократичних реформ в Україні.

Проблему правового нігілізму як негативного явища досліджували у своїх роботах А.М. Шульга, С.С. Алексеєв, М.І. Матузов, В.А. Туманов, О.В Дручек, М.В. Цвік, А.І. Луцький та інші науковці. Основа теоретичного знання з цієї тематики була сформульована вищезгаданими вченими, проте наявних напрацювань ще недостатньо для вирішення практичних проблем у цій сфері, оскільки у зв'язку з динамічністю та змінами у суспільстві потрібно розширити шляхи подолання правового нігілізму на етапі розвитку сучасної української держави.

Метою статті є аналіз сутності правового нігілізму як одного з поширених видів деформації соціальної правосвідомості. Для досягнення мети автором були поставлені такі завдання:

- розкрити зміст поняття «правовий нігілізм»;

- виокремити причини виникнення та поширення правового нігілізму;

Виклад основного матеріалу

Загалом нігілізм (від лат. “nihil” - «ніщо») - це заперечення усталених суспільних норм, ідеалів, принципів, законів, авторитетів, традицій тощо [11, с. 425]. Він може бути моральним, естетичним, релігійним, політичним, правовим тощо залежно від тієї сфери, про яку йдеться. Розглядаючи кожну з цих сфер окремо, можемо побачити, наскільки нігілізм у кожній з них різниться за причинами виникнення, наслідками, формою прояву.

О.В. Дручек визначає правовий нігілізм як свідомо-вольове заперечення чинного права активною або пасивною поведінкою конкретних осіб чи окремих суспільних груп, що ускладнює чи унеможливлює правове регулювання й призводить до руйнування держави та занепаду суспільства [3, с. 18]. На думку В.І. Червонюка, правовий нігілізм - це сформоване в суспільній свідомості чи психіці окремої людини негативне ставлення до права, яке виявляється в запереченні його соціальної цінності [12, с. 129]. На наш погляд, правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, групи, суспільства, який характеризується свідомим ігноруванням вимог закону та запереченням цінності права.

Слід відрізняти правовий нігілізм від критики права й правового негативізму. Критика спрямована на заперечення «дефектних» норм, консервативних правових звичок, негативних правових стереотипів, недосконалих юридичних інститутів, тоді як правовий нігілізм - це незгода з прогресивними ідеями, ідеалами, цінностями в правовій сфері [7, с. 17]. Відмінність вбачається в їх результатах (наслідках). Якщо правовий нігілізм підриває правові підвалини суспільства, є гальмом прогресивного правового розвитку, то конструктивна критика є умовою вдосконалення правової системи, фактором соціально-правового прогресу. Щоб критика, перш за все від юристів, не перетворилась на свою протилежність, а саме безпідставне заперечення, вона має бути компетентною, конструктивною і конкретною. Правовий нігілізм пов'язаний із запереченням соціальної цінності права як такої, а за правового негативізму правопорушник усвідомлює цінність правового регулювання, але його особисті інтереси нині розходяться із суспільними [3, с. 67].

Також не є нігілізмом боротьба з антинародним тоталітарним режимом, нехтуванням свободами і правами людей. Коли нігілізм перетворюється на природне заперечення реакційного, консервативного і старого, він перестає бути нігілізмом у його власному розумінні. Наприклад, як прогресивну діяльність оцінює історія діяльність революціонерів Є.М. Коновальця, П.Ф. Болбочана, М.І. Міхновського та інших, хто виступав проти соціального гноблення, самодержавства.

Правовий нігілізм присутній на всіх рівнях правосвідомості. На рівні повсякденної правосвідомості правовий нігілізм виражають такі поширені думки-прислів'я: «Закон - дишло, куди повернув, туди й вийшло», «Закон, що стовп: не перескочити, але обійти можна», «Що нам закони, коли судді знайомі», «Суддя, що тесляр: що забажає, те й вирубне», «Коли гроші говорять, правда мовчить». На рівні наукової правосвідомості правовий нігілізм виражають такі вчення, як анархізм, лівий радикалізм (П. Прудон, М. Бакунін, М. Штірнер). На рівні професійної правосвідомості правовий нігілізм виражають різні стереотипи мислення юристів-практиків, котрі не мають нічого спільного з принципом законності, що є основою діяльності посадової, службової особи. Наприклад, вважається, що «зі злочинністю можна боротися злочинними методами», «була б людина, а стаття для неї знайдеться» [13, с. 34]. правосвідомість нігілізм соціальний

1) Правовий ідеалізм. Переоцінка об'єктивних можливостей права, його ролі у вирішенні найскладніших проблем суспільства є приводом у розчаруванні в ньому [8, с. 12]. Законодавець, окрилений правовим ідеалізмом, може здійснювати надмірне правове регулювання, що нерідко приводить до утворення надлишкового масиву нормативно-правових актів, частина яких може суперечити один одному, а частина - взагалі бути непридатною в практичних умовах. Зрештою, відбувається дискредитація права і втрата віри в нього.

Правовий ідеалізм супроводжує людську цивілізацію практично на всьому шляху її розвитку. Ще Платон наївно вважав, що побудувати ідеальну державу можливо за умови прийняття лише ідеальних законів. В епоху Просвітництва вважали достатнім прийняття нових законів за знищення старих, щоб царство розуму було досягнуто. Інерція правового ідеалізму була продовжена і навіть певною мірою посилена форсованими, але безсистемними планами «перебудови» країни в другій половині 80-х років. Одним із прикладів юридичного ідеалізму і крайнього суб'єктивізму може слугувати так зване антиалкогольне законодавство.

2) Низький рівень культури правозастосування. Судова й слідча практика дає численні приклади порушень, котрі свідчать не стільки про незнання закону слідчими, прокурорами, суддями, скільки про неповагу до нього, про впевненість у безкарності, байдужості до долі людини.

3) Недоліки законодавчої техніки. Правові колізії, незрозумілість термінів та професійна стилістика текстів законодавства

4) ускладнюють сам процес їх застосування, що приводить до збільшення кількості непорозумінь між населенням та суб'єктами правозастосування, дискредитації права загалом.

5) Політичний радикалізм та популізм як прояви політичної кризи. Прихильниками радикальної політики та популізму право сприймається не інакше, як зовнішні обмеження благородних політичних мотивів, хитрощі політичного противника або як інструмент підтримки здійснення певної політичної лінії [1, с. 76].

6) Соціально-економічна нестабільність. В умовах інфляційних процесів відчай та відсутність засобів для існування є поштовхом до скоєння правопорушень. Саме правовий нігілізм у 90-ті роки був викликаний економічним станом країни після розпаду Радянського Союзу і повного впровадження ринкової економіки замість планової. Тоді в Україні було безперервне інфляційне зростання, рівень життя падав, в результаті чого почалося загострення криміногенної обстановки.

7) Романтизація злочинного світу в кінематографі, художній літературі та інших сферах мистецької діяльності (наприклад, фільм режисера Олексія Сидорова «Бригада»).