Часові характеристики відносин при купівлі-продажу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

ЧАСОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВІДНОСИН ПРИ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Гуйван Петро Дмитрович докторант,

кандидат юридичних наук,

Заслужений юрист України

Київ

Анотація

договір купівля продаж регулювання

Дана наукова стаття присвячена дослідженню актуального питання про темпоральні виміри правового регулювання в зобов'язальних відносинах. Зокрема, приділена увага розвиткові у часі цивільних взаємин при укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. Детально проаналізовані аспекти продажу майна особою, що поки що не є власником майна, яке передається. У цьому сенсі вивчено сутнісні відмінності між юридичними поняттями «купівлі-продаж» і «договір купівлі-продажу». Встановлено, що законодавство України передбачає можливість укладання угод, особливістю яких є те, що виконання таких договорів віддалене у часі від моменту їх укладання. З'ясований темпоральний зміст таких угод, як з точки зору часу їх укладення і виконання (форвардні, ф'ючерсні та опціонні контракти), так і особливостей товару, що не є існуючим на час укладення договору, але створюється в майбутньому (договір постачання енергатичних та інших ресурсів). Це означає, що законодавчі акти України послідовно розділяють поняття «договору купівлі-продажу» і власне «продажу», відводячи останньому роль певної дії з механічної чи технічної передачі товару, що продається. Тож, автор робить певні пропозиції щодо коригування нормативного визначеня поняття «продавця» у правових актах, аке б було адекватним сучасному стані коментованих відносин. Це дозволить більш повно врегулювати реально існуючі відносини купівлі-продажу майна за умови, що при укладенні договору продавець ще не є його власником, а має набути право власності до фактичної передачі цього майна (чи необхідних документів). Це характерно для більшості біржових угод, договорів, за якими відбувається продаж енергетичних ресурсів, газу, цінних паперів тощо. Також у роботі досліджено питання про перехід майнових ризиків у разі виконання договору купівлі-продажу, а також стосовно часу виникнення зустрічних (грошових) обов'язків у покупця. Зокрема, наголошується, що вчинення першої з дій, що становлять зміст договору тягне настання строку для вчинення зустрічної дії. Наприклад, оплата коштів активізує обов'язок продавця виконати товарне зобов'язання. Проаналізовані практичні ситуації, коли момент передачі купованого товару не співпадає з переходом права власності від продавця до покупця. Законодавство встановлює для них інший термін. Так, у ситуації, коли мова йде про нерухоме майно, набувач отримує його у власність після державної реєстрації. Тож досліджено законодавчу конструкцію, що опосередковує це питання.

Ключові слова: укладення та виконання договору купівлі-продажу, темпоральні чинники, момент переходу власності.

Abstract

Guyvan Petro Dmytrovych Doctoral, Candidate of Law Sciences, Honored Lawyer of Ukraine, Institute of State and Law named after V.M. Koretsky NAS of Ukraine, Kyiv

TEMPORARY CHARACTERISTICS OF BUYING AND SELLING TRAINS

This scientific article is devoted to the study of the topical issue of the temporal dimensions of legal regulation in the relationship. In particular, attention is paid to the development of civil relations during the conclusion and execution of the contract of sale. Aspects of the sale of property by a person who is not yet the owner of the transferred property are analyzed in detail. In this sense, the essential differences between the legal concepts of "purchase and sale" and "contract of sale" are studied. It is established that the legislation of Ukraine provides for the possibility of concluding agreements, the peculiarity of which is that the implementation of such agreements is remote in time from the moment of their conclusion. The temporal content of such agreements is clarified, both in terms of time of their conclusion and execution (forward, futures and options contracts), and features of the goods which are not existing at the time of the conclusion of the contract, but are created in the future. and other resources). This means that the legislation of Ukraine consistently separates the concept of "contract of sale" and the actual "sale", giving the latter the role of a certain action of mechanical or technical transfer of goods sold. Therefore, the author makes certain proposals to adjust the normative definition of the concept of "seller" in legal acts, which would be adequate to the current state of the commented relationship. This will allow to more fully regulate the actual relationship of purchase and sale of property, provided that at the conclusion of the contract the seller is not yet its owner, but must acquire ownership before the actual transfer of property (or necessary documents). This is typical of most exchange agreements, contracts under which energy resources, gas, securities, etc. are sold. The paper also examines the issue of transfer of property risks in the case of execution of the contract of sale, as well as the time of occurrence of counter (monetary) obligations of the buyer. In particular, it is emphasized that the commission of the first of the actions constituting the content of the contract entails the expiration of the term for the commission of a counter-action. For example, the payment of funds activates the seller's obligation to fulfill a commodity obligation. The practical situations when the moment of transfer of the bought goods does not coincide with transfer of the property right from the seller to the buyer are analyzed. The legislation sets a different term for them. Thus, in the case of real estate, the acquirer acquires ownership after state registration. Therefore, the legislative structure that mediates this issue has been studied.

Keywords: conclusion and execution of the contract of sale, temporal factors, the moment of transfer of ownership.

Постановка проблеми

Одними з найбільш поширених у цивільному обороті є договори, що опосередковують передання одним суб'єктом іншому права власності на певне майно. Такі угоди спрямовані на припинення та одночасне набуття речового права - власності [1, c. 80-81]. До них відносяться договори купівлі-продажу, поставки, міни, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, контрактації сільськогосподарської продукції, дарування, ренти, довічного утримання та деякі інші. Подібного роду договори (ренти, спадковий договір тощо) спрямоваані не тільки на передаче майна набувачеві, а й на задоволення інших потреб відчужувача: утримання майна, рентні платежі чи інше зустрічне задоволення [2, c. 85]. На думку М.І.Брагінського, у правовідносинах, що опосередковують передання майна у власність, існує два види об'єктів: перший - це дії зобов'язаної особи, а другий - річ, котра в результаті вказаної дії має передаватися. Окрім товару (його найменування та кількості) предмет договору купівлі-продажу охоплює дії продавця з передачі товару, а також дії покупця з його прийняття та оплати [3, c. 224]. У договорі купівлі-продажу мають місце два основні зобов'язання, однаково істотні та важливі для його дійсності: щодо обов'язку продавця передати покупцеві товар та щодо обов'язку покупця сплатити за нього ціну. Дані обов'язки є зустрічними, еквівалентними та такими, що взаємо обумовлюють одне одного. Тому договір купівлі продажу є синалагматичним. Зміст договору, до якого у якості елементу входить і строк [4, c. 126], становлять як умови, визначені за згодою контрагентів, так і ті, що встановлені актами чинного законодавства. Розглянемо темпоральні характеристики зобов'язань, котрі містяться у договорі про передання майна у власність, більш детально.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У наукових працях питання темпоральної взаємодії між поведінкою управненої особи в зобов'язанні та тривалістю самого правовідношення отримали висвітлення у роботах таких вчених, як О.С. Йоффе, В.П. Грибанов, М.І. Брагінський, В.В. Луць, Т.В. Вахонєва, З.В. Ромовська, О.П. Печений, С.О. Сліпченко, Д.А. Бондаренко, та інші. Загалом, вказані дослідження зробили істотний внесок у теоретичне визначення та сутнісне обґрунтування темпоральних координат суб'єктивного матеріального права та кореспондуючого йому обов'язку. Разом з тим, залишаються ще не врегульованими окремі аспекти загальної проблематики. Окремі особливості правового конструювання спеціальних взаємин, наприклад, грошових, їхнє практичне застосування залишилися, в основному, поза увагою науковців. Але часові характеристики виникнення та здійснення договірних зобов'язань при купівлі продажу є важливим чинником, більше того, час існування зобов'язального правовідношення є обов'язковим елементом змісту суб'єктивного права. Актуальним також є питання про порядок виконання грошового зобов'язання та щодо моменту виникнення подібних регулятивних та охоронних взаємин. Відтак науковий розвиток даної проблематики становить мету цієї праці.

Виклад основного матеріалу

Статтею 658 чинного Цивільного Кодексу України визначено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить його власнику. Здавалося б, усе прозоро, і ніяких принципових несподіванок з цього питання при купівлі-продажі не очікується. Але це лише на перший погляд. Проблема з методологічної точки зору тут полягає в тому, що тому більшість дослідників-цивілістів, як правило, ототожнюють такі поняття, як «купівля-продаж» та «договір купівлі-продажу». А тому, позаяк згадана ст. 658 ЦКУ вказує на виключне право власника щодо продажу майна, то переважає думка, що вступити в договірні відносини стосовно продажу речі може лише її власник або уповноважена власником особа. У правозастосовній практиці цей підхід проявляється через судові рішення, якими визнаються недійсними договори купівлі-продажу майна у випадках, коли власник на момент укладення його ще не набув права власності на вказане в угоді майно. Як приклад можна навести визнання в судовому порядку недійсною угоди з продажу будинку, укладеної спадкоємцем до закінчення строку на прийняття спадщини чи до отримання ним свідоцтва про право власності.

Між тим, законодавство України передбачає можливість укладання угод, особливістю яких є те, що виконання таких договорів віддалене у часі від моменту їх укладання. У якості прикладу можемо привести так звані форвардні, ф'ючерсні та опціонні контракти. Під форвардним контрактом розуміють угоду між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим інструментом (активом), яка відбудеться в майбутньому. Цей контракт являє собою стандартний документ, що засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні прапери, товари або кошти у певний час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення контракту. Найчастіше такі операції набувають форми купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на наступну визначену дату. Форварди укладаються, як правило, з метою реальної поставки (купівлі чи продажу) відповідного активу для страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив. Вони мають певні переваги перед іншими фінансовими інструментами. По-перше, індивідуальний характер укладення контракту дозволяє досить точно хеджувати ризик визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін. Подруге, за форвардними угодами не стягується додаткова платня (комісійні). Для продавців перевагою форвардних угод є те, що завдяки їх позабіржовому характеру вони мають змогу диктувати умови угоди, зокрема щодо встановлення ціни базового інструменту [5, с. 182].

Під ф'ючерсним контрактом розуміють угоду між продавцем або покупцем, з одного боку, і кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому. Основними перевагами ф'ючерсних контрактів є: біржовий (організований) характер торгівлі, що дозволяє формувати ціни на них під впливом попиту та пропозиції; висока ліквідність, що забезпечується за рахунок організації щоденної біржової торгівлі; гарантія клірингової палати щодо виконання всіх контрактів; низька вартість укладання угоди в порівнянні із сумами контрактів; доступність ф'ючерсної торгівлі для всіх учасників ринку; необов'язковість реальної поставки, взаєморозрахунків і можливість дострокового виходу з контракту шляхом укладання зворотної (офсетної) угоди.

Опціон або опціонний контракт (англ. option -- «варіант, вибір») -- стандартний документ, який засвідчує право придбати або продати цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання/продажу таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися винятково емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії. Опціон на відміну від ф'ючерсної чи форвардної угоди є угодою "несиметричною". В той час коли ф'ючерсні та форвардні угоди є обов'язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов'язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов'язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду - премію, яку називають ціною опціону. Ціна активу, що зафіксована в опціонному контракті, за якою буде продано актив, називають страйковою ціною, або ціною виконання.

У наведених правочинах їхнє виконання віддалене у часі від моменту укладання, та, якщо форвардний та ф'ючерсний контракти мають виконуватися у майбутньому у «певний час», то операція з опціоном - «у будь-який момент протягом певного часу» [6, с. 139]. Ф'ючерсні та опціонні угоди мають виключно біржовий порядок укладення, тоді як форвардні контракти укладаються у позабіржовому порядку. За певних умов при реалізації форвардного контракту можливий продаж товару, якого на час укладання договору ще не існує [7, с. 168]. Разом з тим, необхідно відзначити, що законодавство України встановлює певний набір вимог щодо оформлення та змісту форвардних, ф'ючерсних та опціонних операцій, тому лише невелика частина договірних відносин з купівлі-продажу може опосередуватися саме такими угодами. У зв'язку з цим виникає питання, чи відповідає чинному законодавству укладання договору купівлі-продажу майна, право власності на яке у продавця виникне лише через деякий час?

З огляду на необхідність вирішення цього аспекту зовсім новою концептуально, здавалося б, є норма, викладена в ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу. Тут мова йде про те, що договір купівлі-продажу може бути укладений не лише щодо товару, який наявний на момент такого укладення, а і такого товару, що буде створений чи придбаний продавцем у майбутньому. Таке трактування кардинально змінює правове становище продавця товару при реалізації договору купівлі-продажу, порівняно з традиційним підходом, який склався ще у позаминулому столітті [8, с. 380]. Втім ретельний аналіз чинних правових актів дозволяє зробити висновок про те, що дане правило не таке вже й нове [9, с. 85]. З його запровадженням особливих концептуальних змін в цивільному законодавстві не відбулося, позаяк вказане правило лиш нормативно відобразило реальний стан взаємин у цій царині. Справа в тому, що деякі спеціальні акти українського законодавства уже досить тривалий час надають можливість продавцю реалізувати товар, який йому на момент укладення договору купівлі-продажу ще не належить як власнику. Так, низка законів України дає визначення поняття продажу як акту передачі майна однією особою у власність або користування та (або) у володіння та (або) у розпорядження іншій особі, зокрема, передачі згідно з угодами купівлі-продажу (Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (ст.1), Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (ст.1) тощо). Подібне визначення міститься також у податковому законодавстві України. Так, відповідно до п. п. 14.1.202 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі- продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. При цьому законодавець вказує, що продавцем за визначенням є підприємство, установа, організація або громадянин- підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу (Закон України “Про захист прав споживачів” (преамбула).

Таким чином вказані законодавчі акти України послідовно розділяють поняття «договору купівлі-продажу» і власне «продажу», відводячи останньому роль певної дії з механічної чи технічної передачі товару, що продається. В межах даної законодавчої конструкції набуває чіткої визначеності положення ст. 658 ЦК України стосовно того, що право продажу майна належить його власнику. Дійсно, не викликає сумніву постулат про те, що під час передачі майна продавець повинен мати право власності на це майно. Але при цьому жодним чином не обумовлюється необхідність для продавця бути власником товару на момент укладання договору купівлі-продажу.

Певних труднощів сьогодні додає неоднозначність юридичних термінів, що використовуються для регулювання купівлі-продажу. В першу чергу це стосується означення особи продавця. З одного боку, продавець - це особа, яка здійснює передачу майна відповідно до укладеного договору, і в даній якості вона має бути власником майна, що передається. З іншого боку, особа визнається продавцем уже в момент укладення угоди (ст. 655, 656 ЦКУ), і на цьому етапі умова про право власності продавця не є обов'язковою. Для впорядкування даних відносин в межах дії договору купівлі-продажу треба зробити наступне законодавче визначення: «Продавець за договором купівлі-продажу зобов'язується передати майно у власність покупця. На момент фактичної передачі майна покупцю продавець повинен бути власником даного майна». На наш погляд, було б також доцільним змінити назву цивільно-правового договору, назвавши його договором про купівлю-продаж майна. Це питання вже дискутувалося в цивілістичній доктрині наприкінці 19- початку 20 століття, в другій половині 20 ст. З урахуванням викладеного вище здаються досить переконливими аргументи щодо саме такої назви даного договору.

Отже, очевидно, що чинне законодавство України надає можливість укладання цивільно-правових угод з відчуження майна щодо товару, який буде створений чи придбаний продавцем у майбутньому. Це теоретично. А як на практиці, чи має поширення укладання саме таких договорів? Аналіз багатьох правових норм та практики договірних відносин дозволяє зробити висновок, що подібні угоди успішно реалізуються при купівлі-продажу енергетичних ресурсів, газу тощо. Більше того, реалізація, скажімо, електричної енергії практично неможлива за умови наявності права власності на цей товар у продавця під час укладення договору. Спеціальне законодавство України, яке регулює відносини в галузі забезпечення енергоресурсами та газом, чітко визначає, що ці ресурси є товаром, а споживання їх здійснюється на підставі договорів про купівлю та продаж (Закон Україи «Про житлово-комунальні послуги»). Разом з тим, слід враховувати фізичні особливості такого товару. Як відомо, енергоресурси, на відміну від інших видів майна, не можуть зберігатися на складі, їх не можна повернути продавцю чи обміняти на інші. Головна властивість такого товару полягає в тому, шо він споживається майже одночасно з його виробництвом та реалізацією. Договори щодо купівлі- продажу такого товару теж мають свою специфіку, котра полякає в наявності великої кількості технічних умов постачання та досить складному порядку визначення договірних величин споживання, пов'язаному їз технічними характеристиками приєднаної мережі. Такий договір, безумовно, має консенсуальний характер і потребує достатньо тривалої процедури узгодження сторонами умов, які вони вважають суттєвими. Крім того, подібні договори енергопостачання укладаються, як правило, на тривалий період з огляду на економічні інтереси сторін та складність процедури їх коригування.

Таким чином, зрозуміло, що укладання договорів купівлі-продажу енергетичних ресурсів та газу має передувати самому процесу постачання. Але, як вказувалося вище, продавець за цими договорами при їх укладанні просто фізично не може мати права власності на товар, оскільки цей товар ще навіть не вироблений [10, с. 90]. Та, якщо зважати, що продаж майна відбувається не в момент укладення відповідного договору, а в момент передачі цього майна (якщо інше не витікає з закону чи угоди), то продавець на час здійснення такої передачі (чи інших передбачених законодавством або договором дій) безумовно повинен бути власником даного майна. Можливість укладення угоди щодо реалізації товару, право власності на який виникне у продавця в майбутньому, надає значно більшу автономію волевиявленню сторін і найбільш повно відповідає основним принципам цивілістики, зокрема такому з них, як свобода волі контрагентів у договірних взаємовідносинах [11, с. 108-109].

Звичайно, виходячи з цього самого принципу свободи волевиявлення сторін договору, покупець може не погодитися при укладенні угоди купівлі- продажу з умовою про послідовне набуття продавцем права власності на товар і подальший його продаж, що цілком охоплюється його повноваженнями, передбаченими ст. 638 ЦК України. Договір купівлі-продажу може також носити реальний, а не консенсуальний характер. В такому випадку проаналізована конструкція взагалі неможлива. Але вказані особливі випадки не повинні спростовувати самого правила, яке, в свою чергу, має бути зафіксованим у нормативних актах законодавства України. Зважаючи на важливість проблеми і необхідність однозначного правового тлумачення, бажано, щоб вказане визначення знайшло своє відображення у основному юридичному цивільно-правовому документі - Цивільному Кодексі.

На сьогодні ж, як уже вказувалося, реально існують відносини купівлі- продажу майна за умови, що при укладенні договору продавець ще не є його власником, а має набути право власності до фактичної передачі цього майна (чи необхідних документів). Це характерно для більшості біржових угод, договорів, за якими відбувається продаж енергетичних ресурсів, газу, цінних паперів тощо. Ми не можемо сказати, що подібного типу відносини, які реально існують, взагалі не врегульовані законодавством України. Нами наведена низка обгрунтувань того, що діючі норми Цивільного Кодексу та окремих спеціальних законів України, як мінімум, не забороняють саме такий механізм кіпівлі-продажу. Іншими словами, законодавство України не заперечує (читай - дозволяє) укладати угоди про відчуження майна, яке ще не перейшло у власність продавця або взагалі ще не існує. Що ж стосується вимоги про наявність майна та належність його до власності продавця в момент укладання договору купівлі-продажу, то вона не узгоджується з чинним законодавством. На нашу думку, настала черга більш конструктивного правового врегулювання даного питання не у вигляді відсутності законодавчих обмежень, як зараз, а у вигляді чіткого припису нормативного акту.

У статті 663 ЦКУ йдеться про строк належного виконання обов'язку передати товар покупцеві. Продавець зобов'язаний передати останньому товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк. - відповідно до положень статті 530 кодексу. Також при невизначеності строку виконання обов'язків за договором купівлі-продажу слід враховувати правило ст. 538 ЦКУ щодо одночасності виконання зустрічних зобов'язань, якщо з договору, закону чи сутності правовідношення не випливає інше. Отже, вчинення першої з дій, що становлять зміст договору тягне настання строку для вчинення зустрічної дії. Наприклад, оплата коштів активізує обов'язок продавця виконати товарне зобов'язання. Разом з тим, ми не можемо погодитися з твердженням, що від моменту виконання першого обов'язку виникає охоронно-правова вимога стосовно зустрічного [12, с. 65]. На наше переконання, із часом першої дії пов'язане виникнення не охоронного, а регулятивного зобов'язального відношення. Воно триватиме сім днів, позаяк виконання однією стороною свого обов'язку слід розцінювати як одночасну вимоги щодо зустрічного виконання обов'язку з невизначеним строком.

Порядок належної реалізації прав та виконання обов'язків, встановлений даними правовими нормами визначається правилами глави 48 ЦК України. Слід лиш додати, що для купівлі-продажу законодавець запровадив спеціальні механізми фіксації моменту виконання обов'язку продавця стосовно передачі майна (ст. 664 ЦКУ). Це правило фактично екстраполює загальні приписи належного виконання зобов'язання, співвідносячи темпоральні та просторові (ст. 532 ЦКУ) чинники, на конкретні взаємини щодо оплатної передачі товару у власність. Так, обов'язок продавця передати майно вважається виконаним у момент: а) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок доставити його; б) надання товару у розпорядження покупця, коли товар має передаватися останньому за своїм місцезнаходженням (так званий, самовивіз); в) здачі товару перевізникові або організації зв'язку, коли договором передбачено такий спосіб взаємодії контрагентів за договором. У принципі, сторони угоди вправі змінити встановлений даною нормою момент передачі товару, тож коментоване правило може розглядатися як диспозитивне, тобто таке, що застосовується лише у випадках, коли учасники відношення не обумовили інший порядок поведінки.

Питання про момент передання майна є визначальним при встановленні належності права власності [6, с. 158], а відтак, і ризиків його випадкового знищення чи пошкодження. Адже особа, що є власником певної речі, несе такі ризики, якщо інше не встановлено угодою сторін чи законом (ст. 323 ЦКУ). У свою чергу, саме переданням майна за загальним правилом (звісно, з урахуванням його диспозитивності) обумовлюється перехід права власності від відчужувача до набувача (ч. 1 ст. 334 ЦКУ). Приміром, власником майна, що транспортується перевізником від продавця до покупця, за відсутності у договорі інших застережень буде покупець, тож він і ризикує втратити товар у разі його випадкового знищення при перевезенні. Відтак, покупець у такому випадку, втративши майно, все ж мусить заплатити його вартість продавцеві, а коли така оплата вже була вчинена, він не має права на її повернення.

У низці випадків момент передачі купованого товару не співпадає з переходом права власності від продавця до покупця. Законодавство встановлює для них інший термін. Так, у ситуації, коли мова йде про нерухоме майно, набувач отримує його у власність після державної реєстрації. Власне, донедавна існувала не зовсім впевнена юридична конфігурація, котра опосередковувала відносини з переходу права власності від продавця об'єкту нерухомості до його покупця. Справа в тому, що згідно з цивільним законодавством (ч. 3.4 ст. 334 ЦКУ) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. З точки зору формальної логіки даний інструментарій містить очевидні внутрішні неузгодженості. Перша з них, це той визначальний для обігу нерухомого майна факт, що усі правочини щодо відчуження об'єктів нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню (ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відтак, здавалося б, усі угоди даного виду забезпечують перехід власності, а отже і ризиків до набувача від часу нотаріального посвідчення правочину. Але існує і друга проблема темпорального штибу. Право власності на об'єкти нерухомості, договори про придбання яких підлягають обов'язковій державній реєстрації [13, с. 345; 14, с. 249], появляється у набувача від часу вчинення такої реєстрації. Отже на певному етапі виникло цілкома колізія, яка полягала у невизначеності фактичного терміну виникнення майнового власницького права набувача та, звісно, ризиків останнього, пов'язаних з цим. Позаяк у законі не було вказано, хто саме має здійснити реєстрацію правочину - покупець чи продавець, і упродовж якого періоду, виникала можливість різного тлумачення моменту виникнення права власності покупцем: з одного боку, подібне право зумовлювалося фактом вчинення нотаріально посвідченої угоди, з іншого - моментом державної реєстрації.

У літературі обгрунтовано вказувалося на невдалість подібного нормативного дисонансу. Підкреслювалося, що стан правосуб'єктності фактичного покупця в період між нотаріальним посвідченням договору та його державною реєстрацією залишався невизначеним. Адже у разі випадкової загибелі чи пошкодження будівлі упродовж даного періоду відповідні ризики покладалися на продавця, який, можливо, вже тривалий час не здійснював фактичне володіння [6, с. 167]. Та, цивільне законодавство рухається вперед, і то є проявом загальнофілософського розуміння руху суспільних явищ у часі. Згідно з новими приписами закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та підзаконного акту - Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень наразі реєстрація договору про перехід права власності до набувача відбувається нотаріусом одночасно із відповідним посвідченням такого договору. Тож маємо констатувати вирішення проблеми у нормотворчому процесі, хоча подібний підхід виглядає радше як виняток, а не правило.

Також договором чи законом може бути передбачено збереження права власності за продавцем товару після його передачі покупцеві. Момент переходу права власності у таких випадках обумовлюється сплатою коштів у повному обсязі або якимись іншими обставинами. Якщо покупець не виконає даних умов, продавець як власник, вправі вимагати повернення речі. Скажімо, при торгівлі у розстрочку, продавець залишається власником товару до повного виконання договірних зобов'язань покупцем. Інакше кажучи, правомочності власника залежать від виконання обов'язків останнього за договором купівлі - продажу [15, с. 87-88], власність на отриманий товар у набувача виникає при кінцевому розрахунку. До цього моменту покупець не має права розпоряджатися майном, якщо інше не витікає з закону, умов договору чи з сутнісних особливостей товару. У відмінний спосіб, порівняно із загальним правилом, вирішується питання і з набуттям права власності на майно, що реалізується на публічних торгах (аукціонах) [16, с. 73-74]. Слід погодитися з позицією окремих дослідників питання, що чинне законодавство є досить лаконічним при регулюванні відносин у цій царині [17, с. 320]. Правило, згідно з яким право власності, а отже і пов'язані з ним ризики, переходить до покупця в момент повного розрахунку за набуте переможцем аукціону майно (П.7.1 Наказу Міністерства Юстиції України «Про порядок реалізації арештованого майна») стосується тільки рухомих речей. З цього випливає, що виникнення права власності у набувача на аукціоні нерухомого майна має регулюватися іншими нормами, зокрема тією ж ч. 4 ст. 334 ЦКУ.

Іноді навіть належна передача товару, що має зумовити виникнення у покупця права власності на нього, не означає беззастережність такого переходу. Так, може виникнути ситуація, коли до покупця будуть пред'явлені вимоги від третіх осіб щодо відібрання товару, які базуються на підставах, що виникли до продажу товару. В такому випадку покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. За правилом ст.. 388 ЦКУ майно може бути вилучене від покупця на користь третьої особи в порядку віндикації. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця (ст. 660 ЦКУ).

З проведеного дослідження можна зробити певні висновки. Темпоральні властивості субєктивних прав та юридичних обовязків сторін зобовязання є надзвичайно важливими. Без їхньої належної регламентації отримуємо низку проблем із визначеннням моменту переходу права власності на майно, що відчужене, як на час укладення договору купівлі-продажу, так і на дату передачі речі. Також у часовому сенсі досить важливим є унормування переходу ризиків, повязаних з майном, та відповідних обтяжень речі, що стала предметом продажу.

Література

1. Цюра В.В. Речові права на чуже майно. Науково-практичний посібник. Київ: КНТ, 2006. 136 с.

2. Яворська О.С. Договірні зобов'язання про передання майна у власність: цивільно- правові аспекти: монографія. Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. 384 с.

3. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: общие положения. Москва: НОРМА-ИНФРА, 1997. 424 с.

4. Луць В.В. Строки і терміни у цивільному праві: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2013. 320 с.

5. Фінансовий менеджмент у банку: навчальний посібник. За заг. ред. Л.О. Омелянович. Вид 2-ге, перероб. і доп. Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. 231 с.

6. Зобов'язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник. / За ред.. О.В.Дзери. Київ: Юрінком Інтер, 1998. 912 с.

7. Пилипенко А.Я., Щербина В.С. Основи господарського права України. Навчальний посібник. Київ: МАУП, 1995. 204 с.

8. Победоносцев К.П. Курс гражданского права. Первая часть. Вотчинные права. Москва: Статут, 2002. 800 с.

9. Любавский А.Д. Юридические монографии и исследования. Т.3. С-Пб: Типография товарищества «Общественная польза» 1875. 473 с.

10. Гуйван П.Д. Правовое регулирование снабжения электрической энергией. Дисс. канд..юрид. наук. Харьков, 2000. 189 с..

11. Гуйван П.Д. Договір купівлі-продажу і право власності на майно, що реалізується. Вісник Академії правових наук України. 2003. № 1(32). С.107-113.

12. Святогор О. Окремі нюанси позовної давності. Бізнес, Бухгалтерія. 2002. №47. С.64-68.

13. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / за ред. В. В. Богатиря. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 1024 с.

14. Лисенко I. В. Щодо підстав набуття права приватної власності на житло. Право та управління. 2011. № 1. С. 247-251.

15. Кравченко О.О. Відшкодування майнової шкоди за договором купівлі-продажу товарів з розстрочкою платежу. Охорона та захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів правоохоронних органів та їх працівників. Ірпінь, 2009. С. 87-89.

16. Дзера О.В. До питання про момент виникнення у громадян права власності. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 1998. № 2. С.71-82.

17. Бондаренко Д.А. Момент приобретения права собственности на аукционах (публичных торгах) по реализации имущества должника. Проблеми цивільного права та процесу (пам'яті проф.. О.А.Пушкіна, матеріали міжнародної науково-практичної конференції 26 травня 2007 р.) / Ред. В.А.Кройтор, Р.Б.Шишка, Є.О.Мічвурін - Харків: ХНУВС, 2007. С. 319-321.

References

1. Tsiura V.V. (2006). Rechovi prava na chuzhe maino. [Real rights to another's property]. Naukovo-praktychnyi posibnyk. Kyiv: KNT, [In Ukrainian].

2. Yavorska O.S. (2009). Dohovirni zoboviazannia pro peredannia maina u vlasnist: tsyvilno-pravovi aspekty: monohrafiia. [Contractual obligations to transfer property: civil law aspects: monograph].Ternopil: Pidruchnyky i posibnyky, [In Ukrainian].

3. Brahynskyi M.Y., Vytrianskyi V.V. (1997). Dohovornoe pravo: obshchye polozhenyia. [Contract law: general provisions]. Moskva: NORMA-YNFRA, [In Russian].

4. Luts V.V. (2013). Stroky i terminy u tsyvilnomu pravi: monohrafiia. [Terms and moments in civil law: a monograph] Kyiv: Yurinkom Inter, [In Ukrainian].

5. Omelianovych L.O. (ed). (2008). Finansovyi menedzhment u banku: navchalnyi posibnyk. [Financial management in the bank: a textbook]. Vyd 2-he, pererob. i dop. Donetsk: DonNUET, [In Ukrainian].

6. Dzera O.V. (ed). (1998). Zoboviazalne pravo. Teoriia i praktyka. [Obligation law. Theory and practice]. Navchalnyi posibnyk. Kyiv: Yurinkom Inter, [In Ukrainian].

7. Pylypenko A.Ia., Shcherbyna V.S. (1995). Osnovy hospodarskoho prava Ukrainy. [Fundamentals of economic law of Ukraine]. Navchalnyi posibnyk. Kyiv: MAUP, [In Ukrainian].

8. Pobedonostsev K.P. (2002). Kurs hrazhdanskoho prava. Pervaia chast. Votchynnbie prava. [Civil law course. The first part. Patrimonial rights]. Moskva: Statut, [In Russian].

9. Liubavskyi A.D. (1875). Yurydycheskye monohrafyy y yssledovanyia. [Legal monographs and research]. T.3. S-Pb: Typohrafyia tovaryshchestva «Obshchestvennaia polza».[In Russian].

10. Guyvan P.D. (2000). Pravovoe rehulyrovanye snabzhenyia эlektrycheskoi эnerhyei. [Legal regulation of electricity supply]. Dyss kand..iuryd. nauk. Kharkov, 2000. 189 s. [In Russian].

11. Guyvan P.D. (2003). Dohovir kupivli-prodazhu i pravo vlasnosti na maino, shcho realizuietsia. [Contract of sale and ownership of the sold property]. Visnyk Akademiipravovykh nauk Ukrainy. Bulletin of the Academy of Legal Sciences of Ukraine, 1(32), 107-113. [In Ukrainian].

12. Sviatohor O. (2002). Okremi niuansy pozovnoi davnosti. [Some nuances of the statute of limitations]. Business, Accounting - Biznes, Bukhhalteriia, 47, 64-68. [In Ukrainian].

13. Bohatyr V.V. (ed.). (2012). Naukovo-praktychnyi komentar Tsyvilnoho kodeksu Ukrainy. [Scientific and practical commentary on the Civil Code of Ukraine]. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury, [In Ukrainian].

14. Lysenko I. V. (2011). Shchodo pidstav nabuttia prava pryvatnoi vlasnosti na zhytlo. [On the grounds for acquiring the right of private ownership of housing]. Pravo ta upravlinnia. Law and management, 1, 247-251. [In Ukrainian].

15. Kravchenko O.O. (2009). Vidshkoduvannia mainovoi shkody za dohovorom kupivli- prodazhu tovariv z rozstrochkoiu platezhu. [Compensation for property damage under the contract of sale of goods in installments.]. Okhorona ta zakhyst subiektyvnykh prav ta okhoroniuvanykh zakonom interesiv pravookhoronnykh orhaniv ta yikh pratsivnykiv. Irpin, 87-89. [In Ukrainian].

16. Dzera O.V. (1998). Do pytannia pro moment vynyknennia u hromadian prava vlasnosti. [On the question of when citizens have the right to property]. Bulletin of Legislation and Legal Practice of Ukraine Biuleten zakonodavstva i yurydychnoi praktyky Ukrainy, 2, 71-82. [In Ukrainian].

17. Bondarenko D.A. (2007). Moment pryobretenyia prava sobstvennosty na auktsyonakh (publychnbikh torhakh) po realyzatsyy ymushchestva dolzhnyka. [The moment of acquisition of ownership at auctions (public auctions) for the sale of the debtor's property]. ]Problemy tsyvilnoho prava ta protsesu. Kharkiv: KhNUVS, 319-321. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru