Практика Європейського суду з прав людини як джерело земельного права України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Практика Європейського суду з прав людини як джерело земельного права України

Беспалько Руслан Іванович, Штефанюк Мар'яна Василівна

Беспалько Руслан Іванович, доктор технічних наук, доцент, завідувач кафедри землевпорядкування та кадастру, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, вулиця Коцюбинського, 2, Чернівці, Чернівецька область. Штефанюк Мар'яна Василівна, асистент кафедри землевпорядкування та кадастру, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, вулиця Коцюбинського, 2, Чернівці, Чернівецька область

В рамках програми земельної реформи в Східній Європі в 1990-х роках земля була предметом безперервних суперечок про те, кому вона належала з самого початку. Використання земельних ресурсів має бути спрямоване не тільки на забезпечення сталого раціонального освоєння земель, а й на створення чітких принципів надання земельних ресурсів для діяльності державних органів із забезпечення економічного розвитку. У сучасних умовах сформувалася система, покликана створити і об'єднати для ефективного управління всі суб'єкти на Землі, починаючи від держави, бізнесу і простих громадян.

Уряд кожного штату повинен створити окремі можливості для інститутів управління земельними ресурсами з прозорими правилами, встановленими законами і повноваженнями, що визначають роль організацій і підприємств, відповідальних за реєстрацію земельних обстежень і земельних обстежень, оцінок. У багатьох європейських країнах існує основний державний підхід, згідно з яким можна виділити дві основні форми власності: право власності на нерухомість і володіння на основі оренди. Власність означає, що власник може робити з землею все, що захоче, встановлюючи обмежувальні умови і різні норми планування, які юридично встановлені відповідно до використання землі.

Для ефективного функціонування сучасної економіки необхідно розвивати реальний сектор економіки, підкріплений матеріальними ресурсами. Основою цього є те, що основним напрямком програми економічного розвитку є реалізація державної земельної політики, яка покликана підвищити ефективність державного управління земельними ресурсами.

Ключові слова: земельні відносини, земельне право, земельне законодавство, Європейський суд з прав людини, землекористування, землеволодіння.

Bespalko Ruslan Ivanovich, Dr. Tech. Sciences, Associate professor, Head of Departament Land management and cadaster, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Kotsyubynskoho Street, 2, Chernivtsi, Chernivtsi region. Shtefaniuk Mariana Vasulivna, Assistant department, Land management and cadaster, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Kotsyubynskoho Street, 2, Chernivtsi, Chernivtsi region. CASE LAW OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS AS A SOURCE OF UKRAINIAN LAND LAW

Abstract. In the land reform program of Eastern Europe in the 1990s, land was the subject of ongoing disputes over who had owned it from the beginning. The use of land resources should be aimed not only at ensuring sustainable rational land development, but also at creating clear principles for providing land resources to the activities of state bodies to ensure economic development. In modern conditions, a system has been formed that is designed to create and unite effectively manage all entities on the land, from the state, businesses and ordinary citizens.

The government of each state should create separate opportunities for institutes of land management with transparent rules established by laws and powers, defining the role of organizations and enterprises responsible for registration of land surveys and land surveys, assessments. In many European countries there is a main state approach, according to which two main forms of ownership can be distinguished: the right of ownership of real estate and ownership on the basis of lease. Ownership means what the owner can do with the land, whatever he wants, when arranging restrictive conditions and various planning norms, which are legally established in accordance with the use of land.

For the effective functioning of the modern economy it is necessary to develop a real sector of the economy, backed by material resources. The basis of this is that the main direction of the program of economic development is the implementation of state land policy, which is designed to increase the efficiency of state land management.

Key words: land relations, land law, land legislation, European Court of Human Rights, land use, land ownership.

Постановка проблеми

Земля може бути предметом дій влади щодо підтвердження правового статусу та виявлення справжнього власника з наявністю відповідної документації. Чітке виділення складових елементів державного управління має бути скероване на забезпечення ефективного виконання намічених дій. Наявність складників, їх структурування з виділенням системоутворюючих елементів мають випливати з логіки призначення і змісту конкретного механізму та підтверджуватися наявним досвідом реалізації, при цьому важливо врахувати закордонний досвід регулювання земельних відносин. На певному етапі розвитку земельних відносин роль окремо взятих механізмів державного управління неоднакова і, відповідно, окремі з них або виступають на перший план, або будуть застосовуватися в повному обсязі пізніше за певних обставин [1].

Проте право власності не є остаточною нормою, так як держава зберігає за собою право придбати землю в державних інтересах. Більшість європейських країн застосовують такі системи земельних відносин, хоча деякі не визнають право на засадах оренди і погоджуються на договори оренди лише для короткочасного використання землі. В кожній європейській країні подібні процедури різні, а відсутність єдиної системи стандартизації створює суттєві труднощі для європейського земельного ринку.

Для оптимального використання національних ресурсів, кожна європейська країна реалізує стратегію планування і розвитку землекористування з метою вдосконалення інфраструктури. Планування землекористування уособлює процес розмежування ресурсів, особливо з метою ефективного використання земель спеціального призначення, щоб забезпечити максимальну продуктивність та благополуччя територій [1]. Без офіційних планів землекористування та визначення повноважень, які застосовуються для забезпечення контролю, освоєння ресурсів буде відбуватися нестабільно.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

земельний правовий державний

Практику європейського суду прав людини в сфері земельних відносин досліджували: Медвецька Т.В., Ібатуллін Ш., Степенко О.В., Сакаль О.В., Добряк Д.С., Бабміндра Д.І., Євсюков Т. В., Коваленко Т., Анцупова Т.О., Настіна О.І., Ріпенко А.І., Носик В.В., Максуров А.А., Мірошниченко А.М Мета статті - дослідження практики європейського суду з прав людини задля вдосконалення земельних відносин в Україні.

Виклад основного матеріалу

У посібнику Добряка Д.С., Бабміндри Д.І. сказано «... Основна діяльність у сфері земельних відносин - це будівництво нерухомості та використання майна із використанням землі; прийняття законодавства щодо земельної реформи; нормативно-правові акти, що регулюють реалізацію управління земельними ресурсами; законодавство, яке дотичне права власності та інформації на нього. У різних європейських країнах даються різні визначення «землі» та «нерухомого майна» стосовно прив'язки до об'єктів, будівель та інших факторів» [2].

Латинін М.А., Шарий Г.І. сказали «... Системою земельного права має бути закладено кілька базових положень: платність землекористування, ведення державного земельного кадастру, проведення моніторингу земель, здійснення всіх видів землеустрою, проведення державного земельного контролю та охорони земель» [3].

Добряк Д.С., Бабміндра Д.І. сказано «.Реалізовані в державі форми власності дають змогу спиратися на одну групу власників, тобто в рамках однієї форми власності, і здійснювати перехід з одного рівня власності в інший, але при цьому вона буде реалізовуватися в рамках однієї форми власності. Тому, розглядаючи оборот земельних ресурсів, розуміємо, що обіг земельних ресурсів є складною регульованою системою. Така система заснована на групі складнопідрядних взаємо- пов'язаних підсистем, які представлені органами державного і муніципального управління, земельного ринку, універсального правонаступництва» [4].

Євсюков Т. В. своїй статті стверджує «... Як реалізується планування землекористування, в основному залежить від політичної та економічної системи країни та розподілення повноважень між державними та суспільними системами управління. Планування землекористування часто приводить до створення нових систем обліку, розподілу та контролю за землекористуванням, які здійснюють значний вплив на земельний ринок» [5]. Деякі повноваження знаходяться на рівні державного управління, а інші можуть бути передані на місцевий рівень.

У багатьох європейських країнах на правовому рівні є розподілені норми земельного права і приватні інтереси, які зазвичай не обліковуються, це зобов'язує державу до сталого розвитку на найвищому сучасному рівні із застосуванням досягнень науки і новітніх технологій. У цьому разі відслідковується система відповідних заходів для включення публічно - правових обмежень та зобов'язань. Раціональне використання земельних ресурсів має бути визначеним оптимальним поєднанням використання та охорони земельних ресурсів, балансом між вирішенням економічних проблем і збереженням державних ресурсів [5].

Аналіз досвіду державного управління земельними відносинами європейських країн свідчить, що головними важелями державної політики управління земельними ресурсами будь-якої країни є система законодавчих та підзаконних актів, які забезпечують державне управління земельними ресурсами, та побудована відповідно до вимог часу ефективна система органів державного управління. Важливим є визначення й адаптація базових напрямів реформування земельних відносин, підготовка практичних рекомендацій щодо удосконалення сутності та змісту державної політики, підвищення результативності управління забезпеченням продовольчої безпеки держави [1].

Коваленко Т. пише «... Відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 4 листопада 1950 р. в Римі та ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, для нашої держави є обов'язковою практика Європейського суду з прав людини. У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі -- ЄСПЛ)»[6].

Аналіз практики діяльності національних судів показує, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика ЄСПЛ застосовуються у процесі вирішення земельних спорів та захисту земельних прав різних суб'єктів. Так, при здійсненні цивільного судочинства протягом 2013 р. практика ЄСПЛ та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод застосовувалися при винесенні рішень і ухвал по 35 цивільних справах, з яких 34 рішення були винесені по справах стосовно земельних правовідносин [7].

Аналізуючи практику ЄСПЛ у справах проти України, у яких присутній земельно-правовий елемент, варто поділити їх на декілька груп [6]:

Перша група стосується порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Друга група рішень ЄСПЛ у справах проти України, які містять земельно-правовий елемент, стосується специфіки застосування доктрини ultra vires (за межами повноважень) з метою гарантування захисту від помилок органів державної влади, які діють у земельних відносинах за межами повноважень, наданих їм національним законодавством.

Третя група рішень ЄСПЛ у справах проти України, які містять земельно-правовий елемент, стосується доступу особи до правосуддя при захисті своїх дійсних чи уявних земельних прав.

Четверта група рішень ЄСПЛ у справах проти України, які містять земельно-правовий елемент, стосується тлумачення ст. 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного і сімейного життя, зокрема в частині забезпечення дотримання справедливого балансу між інтересами особи та інтересами суспільства у сфері використання та охорони земель.

Анцупова Т.О. каже «... Досліджуючи питання щодо специфіки практики ЄСПЛ як джерела земельного права України, варто зазначити про низку проблем. Так, застосування рішень ЄСПЛ при регулюванні земельних відносин ускладнюється відсутністю систематизованих рішень Суду у сфері земельних відносин, невизначеністю самого поняття «практика ЄСПЛ»» [8], а також нечіткістю законодавчих приписів щодо того, яка саме практика суду є джерелом земельного права -- у справах проти України чи вся практика взагалі.

Настіна О.І. стверджує «... Земельне законодавство України забезпечує регулювання і охорону права власності на землю за умови законного використання власником належного йому майна, без порушення прав та інтересів інших осіб. Однак наукою і практикою суть правового захисту власності визначається по-різному. Недосконалість земельного законодавства породжувало і породжує чимало проблем у правозастосуванні, а національна судова правотворчість демонструє прецеденти, де відображені різні по своїй суті способи захисту прав власників подекуди щодо однакових правовідносин» [9].

Однією із гарантій реалізації прав і свобод людини є міжнародні угоди, ратифіковані Україною. Міжнародні договори і норми міжнародного права поступово стають складовою частиною правової системи України, де проголошені і визнані державою права, свободи людини і громадянина повинні відповідати найвищим європейським стандартам. Саме такі принципи містяться в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенція) [10].

Пленум Вищого спеціалізованого суду України зазначає, що гарантування кожному права на справедливий суд та реалізація права людини на судовий захист повинні здійснюватися з урахуванням норм Конвенції, а також практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року застосовуються судами при розгляді справ в якості джерела права.

Настіна О.І. пише «. Ведучи мову про захист прав землевласників зазначимо, що Конвенція істотно обмежує сферу правової компетенції держави і зменшує ризик можливості порушення принципу законності у сфері захисту прав власників земельних ділянок. Обов'язковість для українських судів використання європейського прецедентного права у цірині прав людини пояснюється визнанням юрисдикції ЄСПЛ з усіх питань застосування і тлумачення Конвенції. Вищий закон України фіксує і проголошує у ч. 4 ст. 55 Конституції України що «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна». Не будучи апеляційною інстанцією ЄСПЛ не скасовує і не переглядає рішення національних судів, однак державу-відповідача рішенням ЄСПЛ може бути зобов'язано вжити заходів «загального характеру», наприклад, змінити законодавство, вплинути на правозастосовчу практику або забезпечити відповідність дій щодо захисту права власності існуючої правової процедур» [9].

На українську судову систему такі правові можливості і механізми позитивно впливають і можуть прогресивно трансформувати українське земельне законодавство у процесі формування національного механізму захисту прав власників земельних ділянок.

В Україні давно назріла необхідність формування стратегічної платформи захисту прав власників земельних ділянок та права власності на землю в цілому відповідно до цивілізованих і європейських норм та критеріїв судовими і позасудовими механізмами. До прикладу, ухваливши рішення про визнання права власності на спірну ділянку, суди «перетягують» на себе повноваження органів місцевого самоврядування і виходять за рамки своїх повноважень [9].

Аналізуючи зміст позовів про визнання прав на земельні ділянки Ріпенко А. І. констатує їх різноманітність, що пояснює різними видами «визнання прав» [11].

Інші вчені говорять про різні легітимні способи наділення суб'єктів правами на землю. Зокрема Носик В.В. визнає за судами функцію реалізацію земельних прав [12].

На відміну від вказаної думки, Кулинич П. Ф. вважає, що суд не має компетенції розглядати спори про передачу земельної ділянки і повинен відмовляти у задоволенні такого позову [13].

Мірошниченко А. М. приходить до висновку, що у разі порушення процедури приватизації, право на приватизацію землі може бути ефективно захищеним тільки у разі прийняття судом рішення «про передачу земельної ділянки у власність»[14] . Прийняття модельних рішень ЄСПЛ щодо реалізації права на приватизацію землі в Україні можуть вплинути на формування в державі належної правової процедури передачі землі у власність громадянам, а також слугувати забезпеченням захисту власності в умовах відсутності уніфікованих правил і прозорої процедури вилучення землі для суспільних потреб і суспільної необхідності [9].

Максуров А.А. зазначив «... В цілому, земельні порушення, які сьогодні ЄСПЛ визнає у своїх рішеннях проти України, різноманітні і найчастіше це порушення права на справедливий суд та права власності. ЄСПЛ критикує національну судову практику у виняткових випадках - за наявності порушення в судових актах основних норм Конвенції, а також положень, сформульованих практикою ЄСПЛ за час його функціонування» [15].

Для ЄСПЛ існує головне правило -принцип: суду заборонено самовільне втручання у сферу здійснення правосуддя держави-відповідача. Судові акти національних судів піддаються нещадній конструктивній критиці і глибокому аналізу при наявності в них порушення Конвенції, Протоколів до неї, а також норм, сформульованих ЄСПЛ і спрямованих на захист майнових прав та права на правосуддя [9].

На формування національної прецедентної правозастосовної земельної практики будь-якої держави впливають проголошені Конвенцією принципи - підходи: мирного володіння своїм майном та широкої свободи розсуду щодо встановлення законів в держави.

Право власності на землю Конвенцією закріплене у Першому протоколі до Конвенції. Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції зазначає: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, крім як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Положення Конвенції надає державі широку свободу розсуду щодо прийняття законів, які вважає необхідними для контролю за використанням власності своїх громадян у відповідності із проголошеними загальними інтересами. Тобто в таких питаннях у держави доволі широка свобода розсуду, а саме свобода вибору тих чи інших способів і засобів правового захисту, які національне правозастосовне поле продукує як форми застосування права [9].

Практика ЄСПЛ щодо захисту прав власників земельних ділянок пройшла довге і тривале становлення. Цікаво, що розробники Європейської конвенції спочатку мали сумніви відносно віднесення «права безперешкодно користуватися своїм майном» до прав людини. Показово, що сумніви відносно режиму і конкретного формулювання цього права у нормах права привели до того, що воно не було включене в первинний текст Конвенції, а лише згодом закріплено в Першому Протоколі. В рівній мірі слід зазначити, що надане право, що фігурує також в ст. 17 Загальній декларації прав людини, «не потрапило» і в текст Міжнародного пакту про цивільні і політичні права [9].

Початком формування діючої системи поглядів на європейських підхід у захисті права власності в ЕСПЛ вважають відомі справи «Спорронг (Spоrrоng) і Лоннрот (ЬоппгоШ) проти Швеції» [16] та «Джеймс та інші проти Сполученого королівства [17]. Проаналізувавши ці та інші справи можна констатувати, що в процесі тривалої міжнародної уніфікації правозастосовної практики складною і поки ще не до кінця вирішеною проблемою є неоднакове розуміння національним законодавцем, а також правозастосовцями і Страсбурзьким судом окрема суті захисту права власності на землю, обсягу і змісту його порушень і, що важливо, можливостей в принципів правового захисту [18].

Разом з тим важливо, що у правовому регулюванні питань власності на землю державі дається широка свобода розсуду, що включає визначення змісту права власності - меж володіння, користування, розпорядження та управління земельною власністю, які входять в зміст правочинів та правової компетенції щодо цього.

В навчальному посібнику Шевчуком С. сказано «... Прикментно, що «філософія» розгляду Судом справ щодо права власності у земельних питаннях ґрунтується на певних елементах: аналіз фактів справи та національного законодавства, виклад «питань права» (тобто можливого застосування права у конкретній справі), констатація наявності «загальноєвропейського консенсусу» у цій справі (сформованої європейської прецедентної практики по схожих справах) і визнання можливого порушення загальноприйнятих принципів права власності. Що важливо, досліджуючи питання права, зміст права та його розуміння судом не зводиться виключно до закону або лише до правовідносин. Саме тому в результаті розгляду з'являється прецедентна практика щодо захисту власності на землю в

ЄСПЛ, яка теж значною мірою впливає на формування національної судової практики у сфері захисту права власності на землю» [19].

В авторефераті Настіної О.І. зазначено «... Узагальнюючи особливості прецедентних справ про захист права власності на землю можна визнати, що приватні особи мають право безперешкодно користуватися своєю власністю і держава, в цілях захисту публічного порядку, повинна контролювати умови використання власності, не допускаючи при цьому порушення майнових прав приватних осіб.

Порушення майнових прав відбувається шляхом невиправданого накладення державними органами адміністративних, кримінальних і цивільно-правових санкцій стосовно приватних осіб, а також у зв'язку з бездіяльністю державних органів, покликаних контролювати умови використання власності у конкретній державі.

З огляду на формування практики застосування європейських правових норм окремого механізму контролю і захисту вимагає здійснення державою права власності на землю, що визначається умовами, формами і способами впливу на відносини володіння, користування, розпорядження і управління об'єктами, що належать державі» [20].

Відзначимо, що заходи контролю умов використання земельної власності повинні здійснюватися з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів. ЄСПЛ у рішеннях про питання захисту майнових прав оцінює, наскільки виважено правовий акт, прийнятий національним судом, вирішує питання про захист прав приватної особи і інтересів суспільства, при цьому судовій оцінці піддається не тільки дія (бездіяльність) державних органів (у тому числі і судів), але і виконання своїх зобов'язань приватними особами.

Однак ЄСПЛ допускає, що держава може у виняткових випадках обмежувати приватні майнові права в ім'я підтримання публічного громадського порядку [9].

Висновки

Діяльність в системі державного управління земельними ресурсами можливо вдосконалити лише за умови наявності економічних відносин, які базуються на комплексі державної і приватної власності, на засобах виробництва та системі ринкових механізмів організації господарювання. Розподіл функцій між різними рівнями загальнонаціональної системи державного управління земельними ресурсами може бути визначений через покладання функції забезпечення формування правової бази регламентування земельних відносин, визначення змісту та удосконалення процедур і регламентів здійснення земельних правовідносин.

При реалізації державного управління розвитку земельних відносин підсилюється цільова спрямованість процесу, забезпечується комплексність і безперервність економічних факторів у процесі досягнення поставлених цілей розвитку. Це завдання можливо вирішити лише у результаті концептуальних підходів щодо формування та реалізації державної політики за умов ресурсних обмежень, здійснення об'єктивного аналізу результативності реалізації державного управління в цій сфері.

Література

1. Медвецька Т.В. Європейський досвід формування та реалізації державної політики ефективності використання та обліку земельних ресурсів на сучасному етапі. Право та державне управління. 2019. №3 (36). С.161-166.

2. Добряк Д., Бабміндра Д.І. Еколого-економічні засади формування землекористування в ринкових умовах. Київ: Урожай, 2010. 334 с.

3. Латинін М.А., Шарий Г.І. Шляхи удосконалення системи державного управління земельними відносинами в Україні. Публічне управління: теорія та практика: збірник наук. праць Асоціації докторів наук з державного управління. Харків: ДокНаукДержУпр, 2010. № 2. С. 97-104.

4. Добряк Д., Бабміндра Д.І. Еколого-економічні засади формування землекористування в ринкових умовах. Київ: Урожай, 2010. 334 с

5. Євсюков Т. Концептуальні засади безпечного землекористування. Землеустрій і кадастр. 2010. № 1. С. 26-29.

6. Коваленко Т. Практика Європейського суду з прав людини як джерело земельного права України. Аграрне, земельне та екологічне право. Юридична Україна. 2016. №11-12. С. 82-88

7. Аналіз застосування судами практики положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини при здійсненні цивільного судочинства за 2013 рік.

8. Анцупова Т. О. Колізії в законодавстві України щодо виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. Європейські студії і право. 2010. № 2.

9. Настіна О.І. Особливості застосування Європейської практики захисту прав власників земельних ділянок в українському правовому суспільстві. Europian political and law discourse. 2018. №4. С.231-237

10. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, та 11 до Конвенції: Закон України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР. Відомості Верховної Ради України. Ст. 263.

11. Ріпенко, А.І. Современные земельные отношения: проблемы и пути их решения. Київ: Дакор. 2015. С. 62

12. Носік, В.В. Проблеми здійснення права власності на землю Українського народу. автореф. дис. канд. юрид. наук. Харків, 2007

13. Кулінич, П.Ф. Земельне право України. Київ: Юрінком Інтер, 2004. С.75.

14. Сайт Мірошніченка А.М. Приватизація земельних ділянок. Повна процедура 2012.

15. Максуров, А.А. Захист права власності в Європейському Суді з прав людини. Київ: Наукова думка, 2008

16. Sporrong and Lonnroth v. Sweden (Article 25), 23 September 1982, § 31, Series A П0.122-А

17. James and others v. The United Kingdom (Article 47), 21 February 1986, § 25, Series A no. 145-А

18. Настіна, О.І. Європейські стандарти захисту права на землю. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. 2015. C. 218, 121-127.

19. Шевчук, С. Основи конституційної юристпуденції: навч. посіб. Харків: Консум, 2012 C. 175.

20. Настіна, О.І. Право державної власності на землю в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук. Харків: Національний Юридичний Університет Імені Ярослава Мудрого, 2012.

References

1. Medvetskaya TV European experience in the formation and implementation of state policy on the efficiency of use and accounting of land resources at the present stage. Law and public administration. 2019. №3 (36). P.161-166 [in Ukrainia

2. Dobryak D., Babmindra DI Ecological and economic principles of land use formation in market conditions. Kyiv: Urozhay, 2010. 334 p [in Ukrainian].

3. Latinin MA, Shary GI Ways to improve the system of state management of land relations in Ukraine. Public administration: theory and practice: a collection of sciences. Proceedings of the Association of Doctors of Science in Public Administration. Kharkiv: DokNaukDerzhUpr, 2010. № 2. P. 97-104 [in Ukrainian].

4. Dobryak D., Babmindra DI Ecological and economic principles of land use formation in market conditions. Kyiv: Urozhay, 2010. 334 p [in Ukrainian].

5. Evsyukov T. Conceptual principles of safe land use. Land management and cadastre. 2010. № 1. pp. 26-29 [in Ukrainian].

6. Kovalenko T. The practice of the European Court of Human Rights as a source of land law of Ukraine. Agrarian, land and environmental law. Legal Ukraine. 2016. №11-12. Pp. 8288 [in Ukrainian].

7. Analysis of the application by courts of the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and decisions of the European Court of Human Rights in civil proceedings in 2013 [in Ukrainian].

8. Antsupova TO Conflicts in the legislation of Ukraine on the implementation of decisions and application of the case law of the European Court of Human Rights. European Studies and Law. 2010. № 2 [in Ukrainian].

9. Nastina OI Features of application of the European practice of protection of the rights of owners of land plots in the Ukrainian legal society. European political and law discourse. 2018. №4. P.231-237 [in Ukrainian].

10. On the ratification of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950, the First Protocol and Protocols № 2, 4, 7, and 11 to the Convention: Law of Ukraine of 17 July 1997 №475 / 97-VR. Information of the Verkhovna Rada of Ukraine. St. 263 [in Ukrainian].

11. Ripenko, AI Modern land relations: problems and ways to solve them. Kyiv: Dakor. 2015. S. 62 [in Russian].

12. Nosik, VV Problems of exercising the right of ownership of the land of the Ukrainian people. author's ref. dis. Cand. jurid. Science. Kharkiv, 2007 [in Ukrainian].

13. Kulinich, PF Land law of Ukraine. Kyiv: Yurinkom Inter, 2004. P.75 [in Ukrainian].

14. The site of Miroshnichenko AM Privatization of land plots. Full procedure 2012 [in Ukrainian].

15. Maksurov, AA Protection of property rights in the European Court of Human Rights. Kyiv: Scientific Opinion, 2008 [in Ukrainian].

16. Sporrong and Lonnroth v. Sweden (Article 25), 23 September 1982, § 31, Series A no.122-Д [in English].

17. James and others v. The United Kingdom (Article 47), 21 February 1986, § 25, Series A no. 145-Д [in English].

18. Nastina, OI European standards for the protection of land rights. Scientific Bulletin of the National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine. 2015. C. 218, 121-127 [in Ukrainian].

19. Shevchuk, S. Fundamentals of constitutional jurisprudence: textbook. way. Kharkiv: Consum, 2012 P. 175 [in Ukrainian].

20. Nastina, OI The right of state ownership of land in Ukraine: author's ref. dis. Cand. jurid. Science. Kharkiv: Yaroslav the Wise National University of Law, 2012 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru