Правова природа адміністративного примусу

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Правова природа адміністративного примусу

Лецик О. П. здобувач кафедри адміністративного права та процесу, фінансового та інформаційного права

Анотація

Стаття присвячена розгляду питання правової природи примусу та його різновиду адміністративного примусу. З'ясовано наукові підходи до розкриття змісту примусу, державного примусу та адміністративного примусу. Вказано, що примус є обов'язковим для кожного суспільства, адже захищає від руйнування його (суспільства) базові мету й цінності, а відносно довільний буде залежати від конкретності мінливих умов і балансу групових й індивідуальних інтересів. Проаналізовано юридичні ознаки адміністративного примусу. Зокрема, вказано, що такими ознаками є: застосовується, як правило, органами виконавчої влади та їх посадовими особами; заходи адміністративного примусу застосовуються і до фізичних, і до юридичних осіб; адміністративний примус не пов'язаний із службовою підпорядкованістю, не може здійснюватися у середині тієї або іншої системи управління, а завжди має зовнішнє спрямування; застосовуються у примусовому порядку; застосування адміністративно- примусових заходів здійснюється на основі норм права; заходи адміністративного примусу дуже різноманітні; єдиною фактичною підставою застосування примусу є протиправне діяння; використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності; застосовується з метою спонукання громадян або посадових осіб до виконання приписів загальнообов'язкових правил, попередження чи припинення протиправних дій, надзвичайних ситуацій, забезпечення громадської безпеки у разі їх виникнення та локалізації їх наслідків, притягнення правопорушників до відповідальності, забезпечення виховання шанобливого ставлення до вимог правил співжиття; процедура застосування адміністративного примусу відрізняється оперативністю.

Ключові слова: примус, державний примус, адміністративний примус, ознаки адміністративного примусу.

Annotation.

he study of measures of administrative influence is considered relevant at the present stage of state formation because, along with the implementation of human and civil rights and freedoms, the state can not resort to certain restrictions on these rights and freedoms in situations provided by law.

The article is devoted to the issue of the legal nature of coercion and its type of administrative coercion. Scientific approaches to the disclosure of the content of coercion, state coercion and administrative coercion have been clarified. It is stated that coercion is mandatory for every society because it protects the basic goals and values from its destruction (society), and relatively arbitrary will depend on the specifics of changing conditions and the balance of group and individual interests. The legal signs of administrative coercion are analyzed. In particular, it is stated that such features are: used, as a rule, by executive bodies and their officials; measures of administrative coercion are applied to both individuals and legal entities; administrative coercion is not related to official subordination, cannot be carried out in the middle of one or another management system, and always has an external direction; are applied compulsorily; the application of administrative and coercive measures is carried out on the basis of law; measures of administrative coercion are very diverse; the only factual basis for the use of coercion is an illegal act; used in public administration to protect public relations arising in this area of public activity; used to encourage citizens or officials to comply with the requirements of mandatory rules, prevention or cessation of illegal actions, emergencies, public safety in case of their occurrence and localization of their consequences, bringing offenders to justice, ensuring respect for the rules of cohabitation; the procedure for applying administrative coercion is efficient.

Keywords: coercion, state coercion, administrative coercion, signs of administrative coercion.

Вступ

Дослідження заходів адміністративного впливу вбачається актуальним на сучасному етапі державотворення, адже поряд із втіленням у життя прав і свобод людини та громадянина держава не може не вдаватися до певних обмежень цих прав і свобод у передбачених законом ситуаціях. Тому проведення заходів примусу держави у відповідність до демократичних сучасних вимог є сьогодні першочерговим завданням юридичної науки та практики.

З цієї точки зору вивчення адміністративного примусу та його регулювання має актуальне значення.

Окремі аспекти досліджуваної проблематики знайшли своє відображення у працях В. Авер'янова, О. Андрійко, Ю. Битяка, В. Гіжевського, І. Голосніченка, Є. Додіна, Д. Калаянова, Р. Калюжного, В. Колпакова, Є. Курінного, Д. Лук'янця, Р. Мельника, В. Пєткова, А. Селіванова, М. Тищенка, В. Шамрая, В. Шкарупи та ін.

Мета даної статті полягає в аналізі теоретичних положень щодо розуміння змісту та сутності адміністративно-примусових заходів.

Результати

Насамперед необхідно зауважити, що при дослідженні феномена примусу, пріоритет належить його зв'язку зі свободою та необхідністю, адже неможливо примус визначати через самого себе.

Водночас, у системі механізму здійснення примусу необхідно відокремлювати позитивний і негативний примус, обов'язковий (необхідний) і довільний (випадковий) примус та внутрішній і зовнішній примус. Позитивний примус реалізує головну мету й цінність - збереження суспільства, прикладом може стати обов'язок бути відповідальним за вчинений злочин або обов'язок шанувати людину поважного віку тощо. Негативний примус стосується саморуйнівних чинників. Наприклад, обмеження свободи вибору.

Обов'язковим для кожного суспільства виступає примус, який захищає від руйнування його (суспільства) базові мету й цінності, а відносно довільний буде залежати від конкретності мінливих умов і балансу групових й індивідуальних інтересів.

На вдосконалення й окремої людини, і суспільства спрямований внутрішній примус (релігійно-етичний) і зовнішній (державно-правовий).

Дати трактування внутрішньому примусу намагалася Г.Р. Райкова, визначивши його як примус, який іде не ззовні, а з боку самої особи стосовно самої себе [1, с. 13].

У суспільстві існують різні види примусу. Так, Бахрах Д.Н. розрізняє психічний, матеріальний, фізичний та організаційний примус, беручи за критерій об'єкт впливу [2, с. 197]. Зокрема, фізичний примус спрямований не на свідомість, а на фізичне буття особистості і його прояви (недоторканість, свобода діяльності тощо). За юридичним критерієм виокремлюють правовий та неправовий примус (насильство).

Засоби соціального примусу також можна поділити на дві великі групи - на публічно-правові та приватні. Приватні засоби примусу - це такі, що застосовуються внаслідок домовленості між особами, внаслідок дії звичаїв, норм моралі, релігійних норм тощо.

Державний примус розглядається у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні це - багатогранна та складна діяльність компетентних державних органів з охорони права від порушень. Вона полягає у: а) спостеріганні за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин; б) дослідженні обставин діянь, у яких виявлені ознаки протиправності; в) розгляді справ про протиправні діяння, застосуванні юридичних санкцій і виконанні актів застосування [3, с. 54].

Деякі автори пропонують розглядати державний примус через поняття правових позбавлень, правових обтяжень. Таке визначення дозволяє включити засоби примусу до більш широкої категорії правового примусу. Більше того, саме через це поняття може бути розкрито зміст низки засобів державного примусу, передбачених санкціями правових норм [4, с. 4.].

Державний примус є персоніфікованим, являє собою зовнішній вплив на суб'єкта з метою примусити його виконувати правові приписи, не допустити нових порушень, виховати винну особу і оточуючих. Цілі примусової діяльності досягаються шляхом впливу на моральну, майнову, організаційну та фізичну сферу конкретного суб'єкта права.

Зокрема, на думку С.С. Алєксєєва, примус здійснюється за посередництвом юрисдикційних, правозастосовних актів. Самі по собі юридичні норми передбачають лише можливість примусу. Реально владно-примусові властивості правового регулювання концентруються у актах застосування права [5, с. 158.].

Державний примус застосовується на підставі норм права. Юридичними нормами встановлюються види засобів, порядок та умови їх застосування, визначаються підстави, закріплюються склади протиправних діянь тощо. Разом із тим необхідно зазначити, що будь-який примусовий засіб потрібно розглядати, як дозволене у вигляді винятку порушення прав особистості, організацій, встановлене законом. Тільки у межах закону уповноважені державою органи та посадові особи можуть обмежувати права та свободи суб'єктів права.

Як зазначає В. Сировацький, «серед досліджень проблем становлення правового феномену державного примусу досить важливе місце займають ті, що стосуються такого його різновиду, як адміністративний примус. Можна ствердити, що саме в межах такого підходу реалізується державницький зміст здійснення примусових правових заходів. Приклади формування інтерпретативних підходів до феномену державного примусу свідчать про наявність широкого поля досліджень актуальних філософсько-правових проблем, вирішення котрих може реально сприяти удосконаленню правової системи України» [6, с. 72].

У процесі забезпечення необхідного функціонування управлінських відносин часто основною категорією є адміністративно-правовий примус, в якому найчіткіше проявляється владно- організаційний характер управлінських структур держави. Серед видів державно-правового примусу адміністративний завжди відрізнявся питомою вагою, високою мобільністю й здатністю адаптуватися до конкретних умов і потреб держави та права, що й зумовлює підвищену зацікавленість щодо дослідження його потенціалу вченими-адміністративістами.

Різні аспекти адміністративно-правового примусу досить скрупульозно досліджувалася в працях Д.М. Бахраха [7], П.М. Білого [8], М.І. Єропкіна [9], В.Р. Кісіна [10], А.Т. Комзюка [11], Т. Коломоєць [12, с. 60-62.], О.І. Миколенко [13, с. 124-128], В.П. Чабана [14] та багатьох інших вчених.

Зупинимось детальніше на аналізі юридичних ознак адміністративного примусу.

Одна із найважливіших рис адміністративного примусу полягає в тому, що його заходи застосовуються, як правило, органами виконавчої влади та їх посадовими особами. Лише в окремих випадках, як виняток, їх застосування покладається на суди (суддів) і представників окремих об'єднань громадян, наділених деякими адміністративно-владними повноваженнями (дружинників, громадських інспекторів тощо). Варто зауважити, що окремі автори заперечують можливість застосування заходів адміністративного примусу в судовому порядку, стверджуючи, що під час застосування адміністративних стягнень, передбачених КУпАП України, суди використовують судовий примус і реалізують у такій формі певну частку судової влади [15]. Щодо реалізації судової влади не може бути ніяких заперечень, проте це не означає, що суб'єкти судової влади не можуть застосовувати заходи адміністративного примусу.

Заходи адміністративного примусу застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб. До останніх можуть застосовуватися, наприклад, такі заходи, як обмеження або заборона проведення певних робіт, зупинення діяльності різних об'єктів тощо.

Адміністративний примус застосовується щодо організацій, посадових осіб і громадян, які безпосередньо не підпорядковані органам і посадовим особам, які застосовують вплив; іншими словами адміністративний примус не пов'язаний із службовою підпорядкованістю, не може здійснюватися у середині тієї або іншої системи управління, а завжди має зовнішнє спрямування.

Однією з визначальних ознак адміністративного примусу є те, що заходи впливу застосовуються саме у примусовому порядку, тобто незалежно від волі і бажання суб'єкта, до якого вони застосовуються, часто з можливістю використання для його реалізації інших примусових заходів.

Застосування адміністративно-примусових заходів здійснюється на основі норм права. Раніше вчені одностайно наголошували на тому, що адміністративний примус регулюється нормами адміністративного права [16]. Але з появою фінансового, митного, податкового, земельного, екологічного права та інших слід також визнати існування нових різновидів державноправового примусу, при цьому варто акцентувати увагу на тому, що всі інші ознаки, крім матеріально-технічної бази, запозичуються з адміністративного примусу, що ставить під сумнів доцільність їх відокремлення як самостійних. Слід дещо уточнити саме визначення адміністративного примусу, оскільки в Україні відсутні соціальні, а як наслідок, і правові передумови для збільшення різноманітних примусових заходів [17, с. 190]. Тому можна стверджувати, що правова база відповідного різновиду примусу значно розширилась.

Заходи адміністративного примусу дуже різноманітні, особливо це стосується заходів, які застосовуються міліцією, вони можуть мати характер морального, організаційно-правового, майнового, особистісного чи іншого впливу, допускається застосування фізичної сили і вогнепальної зброї. Не можна погодитись з обмеженням цього примусу тільки засобами психічного чи фізичного впливу [18, с. 152], оскільки, наприклад, у такому заході, як огляд речей, подібний вплив взагалі відсутній.

Для всіх видів державно-примусової діяльності єдиною фактичною підставою застосування примусу є протиправне діяння і при його відсутності немає взагалі легальної бази для застосування державного примусу. Специфіка підстав застосування адміністративного примусу полягає в тому, що його заходи можуть застосовуватися як при вчиненні протиправних діянь, так і при настанні надзвичайних ситуацій (В.Колпаков називає їх екстремальними [17, с. 191]). До них можна віднести епідемії, епізоотії, стихійні лиха, катастрофи техногенного характеру тощо. Також необхідно відзначити, що адміністративний примус може застосовуватися у разі виникнення загрози вчинення правопорушення. У цьому випадку державні органи змушені до застосування примусових заходів, коли правопорушення немає, але в результаті застосування примусового заходу воно може бути виявлено.

Адміністративний примус використовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності.

Застосовується адміністративний примус з метою спонукання громадян або посадових осіб до виконання приписів загальнообов'язкових правил, попередження чи припинення протиправних дій, надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, загроза поширення інфекційних хвороб тощо),

забезпечення громадської безпеки у разі їх виникнення та локалізації їх наслідків, притягнення правопорушників до відповідальності, забезпечення виховання шанобливого ставлення до вимог правил співжиття. Ця властивість характеризує правоохоронне призначення адміністративного примусу. правовий адміністративний примус

Процедура застосування адміністративного примусу відрізняється оперативністю, адже для попередження, припинення протиправних діянь, надзвичайних ситуацій, локалізації їх наслідків реакція відповідних органів має бути негайною. При цьому застосування примусу не супроводжується ускладненими процесуальними діями, надмірним паперовим оформленням [19, с. 112-113).

Висновки

Отже, підсумовуючи викладене вище можемо констатувати, що адміністративний примус застосовується щодо організацій, посадових осіб і громадян, які безпосередньо не підпорядковані органам і посадовим особам, що застосовують вплив; іншими словами адміністративний примус не пов'язаний із службовою підпорядкованістю, не може здійснюватися у середині тієї або іншої системи управління, а завжди має зовнішнє спрямування.

Список використаних джерел

Райкова Г.Р. Диалектика убеждения и принуждения в процессе формирования социалистической личности: авт. дис. на соиск. уч. степени к. ф. н. М., 1989. 21 с.

Бахрах Д.Н. Административное право. Учебник для вузов. М.: Издательство БЕК, 1997.С. 197.

Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. М.: Юридическая литература, 1971. С. 54.

Лейст О. Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). М.: Изд-во МГУ, 1981. С. 74.

Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом обществе. М., 1966. С. 158.

Сировацький В. І. Філософсько-правовий контент державного примусу у темпорально-просторовому дискурсі: дис.. докт. юрид. наук. спец. 12.00.12 - філософія права. Львів, 2020. 449 с.

Бахрах Д.Н. Административно-процессуальное принуждение. Изв. вузов.

Правоведение. 1989. № 4. С. 59-64; Бахрах Д.Н. Виды административного принуждения. Ученые записки ВНИИСЗ. Вып. 5.: Проблемы совершенствования законодательства об административной ответственности. 1965. С. 91-98.

Білий П.М. Заходи адміністративного примусу та їх класифікація // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 1999. № 4. С. 72-77.

Еропкин М.И. Управление в области общественного порядка. М.: Юрид. лит, 1965. 212 с.

Кисин В.Р. Меры административно-процессуального принуждения, применяемые милицией: Учебное пособие. М.: МВШМ МВД СССР, 1987. 60 с.

Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: монографія / За заг. ред. О.М. Бандурки. X.: Вид-во ун-ту внутрішніх справ, 2002. 336 с.

Коломоєць Т. Адміністративний примус в Україні: деякі аспекти ґенези та пріоритетності доктринального дослідження й нормативної регламентації. Підприємництво, господарство і право. 2002. № 11. С. 60-62.

Миколенко А.И. О проблемах в сфере применения мер административного принуждения. Правова держава. Одеса: Астропрінт. 2000. № 2. С. 124-128.].

Чабан В.П. Акти адміністративного примусу в діяльності міліції України: Навчальний посібник. К.: Атіка, 2002. 144 с.

Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. К., 1999. С. 196.

Административное право. Учебник под общ. ред. С.В. Кивалова. X., 2004. С. 214; Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. Для студентів юрид. вузів та факультетів. К., 1996. С. 116;

Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та організаційно-правові питання реалізації: Монографія. X., 2002. С. 33.

Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. К., 2003. С. 190.

Адміністративне право України: підручник для юридичних вузів і ф-тів / за ред. Ю.П. Битяка. X., 2000. С. 152.

Коломоєць Т.О. Адміністративний примус у публічному праві України: теорія, досвід та практика реалізації: Монографія (За заг. ред. В.К. Шкарупи). Запоріжжя, 2004. С. 112-113.

Размещено на Allbest.ru