Традиція децентралізації публічної влади на українських теренах: ретроспективний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Традиція децентралізації публічної влади на українських теренах: ретроспективний аспект

Мануілова Катерина Віталіївна доктор наук з державного управління, доцент кафедри менеджменту і логістики, Одеської національної академії харчових технологій.ОНАХТ,

Моторний Володимир Олександрович кандидат наук з державного управління, заступник начальника кафедри гуманітарних та соціально - економічних наук, Військової академії,

Мужайло Василь Дмитрович кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту і логістики, Одеської національної академії харчових технологій, ОНАХТ,

Анотація

Створення децентралізованої влади в Україні передбачає: модернізацію регіональної політики держави; вдосконалення і прискорення надання адміністративних послуг на місцях; передачу фінансових ресурсів органам місцевого самоврядування, а також реформування в контексті політики децентралізації медицини й освіти України; вдосконалення відповідно до сучасних вимог адміністративно-територіального устрою держави.

Облік і адаптації традицій децентралізації влади, які склалися в українському суспільстві допоможе прискорити процес подальшого успішного впровадження реформи децентралізації влади в нашій державі. Тому актуальним напрямом наукового дослідження являється пошук оптимальної моделі децентралізованої влади, в якій було б враховано національні традиції децентралізації публічної влади, які склалися в Україні протягом століть.

Аналіз наукової літератури показав, що залишається малодослідженою питання з'ясування становлення традицій децентралізації влади в історичній ретроспективі. Метою статті є з'ясування особливостей формування традицій децентралізації влади України в історичній ретроспективі.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що на території України склалися давні традиції функціонування децентралізованої публічної влади. Зокрема, перші децентралізовані органи публічної влади з'явилися ще в епоху формування державності східних слов'ян. Формування традицій децентралізації влади на українських землях було продовжено в давньоруській державі, а також в періоди бездержавності (литовсько-польський період, період козацтва, імперський період). Тому вважаємо введення реформи децентралізації влади України є умовою для успішного розвитку нашої держави; євроінтеграції України в ЄС; збереження, обліку та адаптації традицій децентралізації влади, які склалися в українському суспільстві протягом століть.

Ключові слова: фінанси, місцеве самоврядування, пряма демократія, громада,

Abstract

Manuilova Katerina Vitaliyivna Dr. of Public Administration, Associate Professor of the Department of Management and Logistics, Odessa National Academy of Food Technologies,Ukraine

Motorny Volodymyr Oleksandrovych Ph.D of Sciences in Public Administration, Deputy Head of the Department of Humanities and Socio-Economic Sciences, Military Academy

Muzhailo Vasyl Dmytrovych Ph.D in Economics, Associate Professor of the Department of Management and Logistics, Odessa National Academy of Food Technologies, Odessa, Ukraine

TRADITION OF DECENTRALIZATION OF PUBLIC POWER IN UKRAINE: A RETROSPECTIVE ASPECT

The reform of the decentralization of power continues in Ukrainian society. The creation of decentralized power provides for the modernization of the state's regional policy; improving and accelerating the provision of local administrative services; transfer of financial resources to local authorities, as well as reforms in the context of the policy of decentralization of medical and education in Ukraine;

Improvement in accordance with modern requirements of the administrative-territorial structure of the state. Taking into account and adapting the traditions of decentralization of power that have developed in Ukrainian society will help accelerate the process of further successful implementation of the reform of decentralization of power in our state.Improvement in accordance with modern requirements of the administrative- territorial structure of the state. Taking into account and adapting the traditions of decentralization of power that have developed in Ukrainian society will help accelerate the process of further successful implementation of the reform of decentralization of power in our state.

Therefore, a very relevant direction of scientific research today is the search for an optimal model of decentralized power, which would take into account the national traditions of decentralization of public power, which have developed in Ukraine over the centuries.

The analysis of scientific literature has shown that the issue of clarifying the formation of the traditions of decentralization of power in the historical retrospective remains poorly studied.

The purpose of the article is to clarify the features of the formation of the traditions of decentralization of power in Ukraine in historical retrospect.

As a result of the study, it has been established that on the territory of Ukraine there have been long-standing traditions of functioning of decentralized public power. In particular, the first decentralized public authorities appeared in the era of the formation of the statehood of the Eastern Slavs. The formation of traditions of decentralization of power in the Ukrainian lands was continued in the ancient Russian state, as well as in the day of statelessness (the Lithuanian-Polish period, the day of the Cossacks, the imperial period). Therefore, we believe the introduction of the reform of the decentralization of power in Ukraine is a necessary prerequisite:

Successful development of our state; European integration of Ukraine into the EU; Preservation, accounting and adaptation of the traditions of decentralization of power that have developed in Ukrainian society over the centuries.

Keywords: finance, local self-government, direct democracy, community.

Постановка проблеми

В українському суспільстві вже не один рік тривають процеси реформування вітчизняної публічної влади в напрямку її децентралізації. Запровадження реформи децентралізації влади України сьогодні є ключовою політичною програмою нашої держави. За задумом реформаторів створення децентралізованої влади має : модернізувати регіональну політику держави; удосконалити та прискорити надання адміністративних послуг на місцях; передати фінансові ресурси до органів місцевого самоврядування, а також реформувати в контексті політики децентралізації медичну й освітні галузі України; удосконалити відповідно до сучасних вимог адміністративно - територіальний устрій держави [1].

Отже, успішне запровадження реформи децентралізації влади сприяє зростанню добробуту та покращенню якості життя пересічних громадян нашої держави.

Загальновідомим є факт, що успішне запровадження реформи децентралізації влади в Україні залежить від багатьох факторів. Передусім від внутрішнього та зовнішнього становища у державі, а також від суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку держави. Крім того, важливим фактором, що сприяє успішному запровадженню реформи децентралізації влади є наявність, врахування та збереження традицій децентралізації влади, що склались в певному суспільстві впродовж століть. Адже, будь-яке реформування завершується тоді успішно, коли впровадження інновацій (реформ) відбувається обережно, не порушуючи прогресивні національні традиції, що склались упродовж тривалого проміжку часу в певному суспільстві.

Отже, врахування та адаптування традицій децентралізації влади, що склались в українському суспільстві допоможе прискорити процес подальшого успішного впровадження реформи децентралізації влади в нашій державі. Тому вельми актуальним напрямком наукового дослідження є сьогодні пошук оптимальної моделі децентралізованої влади, в якій було б враховано національні традиції децентралізації публічної влади, що склались в Україні впродовж століть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проведений аналіз сучасного стану дослідження питання становлення традицій децентралізації публічної влади на українських теренах в історичній ретроспективі, засвідчив, що у науковій літературі останніх років проблематика становлення традицій децентралізації влади частково висвітлена вітчизняними дослідниками різних наукових напрямків. Наявну наукову літературу можна умовно поділити на кілька груп. До першої групи ми віднесли наукові розвідки, в яких проаналізовано передусім сучасний стан запровадження реформи децентралізації влади України. Це фундаментальні дослідження державознавців: Р. Колишко, А. Колодій, К. Ліньова, В. Кампо, В. Куйбіди, С. Саханєнко, П. Ворони та інших науковців. До наступної групи слід віднести наукові дослідження у яких вчені розглянуто становлення традиції децентралізації влади в Україні лише в окремий історичний період. Політологи Р. Гринюк і М. Примуш проаналізували специфіку формування національної децентралізованої моделі місцевого самоврядування в контексті трансформаційного розвитку України. Державознавець Т.Забейворота запропонували авторську періодизацію становлення та розвитку

децентралізованих ідей в українській державно-управлінській думці кінця ХІХ - початку ХХ ст. Вітчизняний правознавець О. Ременяк вважає, що перша спроба створити децентралізацію владу в Україні було здійснено У Конституції УНР 1918 р. Ряд дослідників проаналізували особливості існування громад окремих народів. Так, проблемі існуванню кримської громади присвячена публікація В.Скальського [2]. Втім, в останні роки все більше науковців схиляються до думки, що засади децентралізації почали формуватись на українських теренах набагато раніше. А саме більшість науковців пов'язують децентралізацію влади із запровадженням в українських містах магдебурзького права.

Проведений аналіз наукової літератури засвідчив, що попри представленої широкого кола публікацій проблему традицій децентралізації влади не можна вважати повністю пізнаною. Залишається малодослідженим питання становлення традицій децентралізації влади в різні періоди української державності.

Метою нашої статті є з'ясування особливостей становлення традицій децентралізації влади України в ретроспективі.

Виклад основного матеріалу

Процес становлення традицій децентралізації публічної влади на українських теренах був нерівномірний і тривалий за часом. Тому для теоретичного осмислення проблеми становлення традицій децентралізації влади України передусім слід визначити критерії, які би дозволили визначити ознаки децентралізації публічної влади у різні періоди української державності.

Передусім зазначимо, що поняття “децентралізація влади” передбачає передачу вищим керівництвом повноважень й обов'язків до керівництва середнього та нижчого рівня [2].

Усталеною думкою є те, що децентралізація часто веде до демократизації, оскільки поява політичного плюралізму породжує суспільні вимоги щодо перерозподілу влади між центральним і субнаціональним рівнями управління на користь останнього [4, c. 149].

Отже, децентралізація влади пов'язана з: наявністю та функціонуванням органів місцевого самоврядування з широкими повноваженнями на певній території. Тому, при визначенні особливостей становлення традицій децентралізації публічної влади на українських теренах ми акцентуємо увагу передусім на дослідженні: окремих територіально-адміністративних одиниць (громад), в яких функціонувало виборне місцеве самоврядування, що мало широкі повноваження та власні фінансові ресурси.

Зазначимо, що всі вище означені риси децентралізації публічної влади не завжди мали місце в різні періоди української державності. Втім, окремі ознаки децентралізації влади почали формуватись, ще у додержавну добу.

Пропонуємо розглядати формування традицій децентралізації влади у наступній хронологічній послідовності.

Перший період формування засад децентралізації влади на українських землях, на наш погляд, слід віднести додержавну добу. Саме в означений період східні слов'яни жили громадами й активно застосовували народовладдя при розв'язанні нагальних питань громади. Так, очевидець подій візантійський письменник Прокопій Кесарійський описуючи суспільний лад антів (протодержава східних слов'ян, яка існувала на українських теренах у IV-VII століттях) наголошував на колективному управлінні державою: «антами не править один муж, але з давніх часів живуть так, що порядкує громада, і для того всі справи, щасливі або нещасливі, до громади йдуть» [5, с. 38-39].

Другий період становлення традицій децентралізації публічної влади на українських теренах пов'язаний з існуванням Київської держави IX - серед. ХІІІ ст. Так, удільні князівства, що входили до складу Київської держави були автономними. Значна роль в управлінні державою належала місцевому самоуправлінню та вічовим зборам. До компетенції центральної влади належала лише оборона держави та збір данини з населення. Крім того, удільні князі карбували власну монету й вели незалежну від великого київського князя внутрішню і зовнішню політику.

Формування традиції децентралізації публічної влади на українських землях, продовжено у литовсько-польську добу (третій період). Так, ступень децентралізації влади у Великому князівстві Литовському (далі - ВКЛ) залишався високим достатньо високим. Загалом, децентралізація у ВКЛ мала ознаки адміністративної децентралізації у формі делегування та деконцентрації влади. ВКЛ були повітові сеймики (органи місцевого самоврядування) на зборах яких розглядались нагальні проблеми повіту (адміністративно -територіальна одиниця). Загалом ВКЛ так й не вдалось створити власної централізованої державності, влада князя була обмежена радою аристократів. Ключова роль у раді аристократів належала делегованим депутатам з різних литовських земель.

До прогресивної традиції децентрації влади в литовсько -польську добу слід віднести надання українським містам привілею Магдебурзького права. Українські державознавці О. Лукша й І. Федів цілком вірно зазначили, що «класичним актом часткової децентралізації суверенної влади середньовічної держави та її правителя (короля) на рівні міста та його громади була Магдебурзька або коронна грамота, що передбачала ряд пільг (зі сплати податків) і компетенцій для самостійного вирішення міською владою питань місцевого значення» [6, с. 5]. Погоджуючись із думкою вчених, що децентралізація на рівні міста була частковою, з'ясуємо ступінь децентралізації публічної влади у містах із магдебурзьким привілеєм. Магдебурзьке право в українських містах поширили у XIV столітті німецькі колоністи. Міста з магдебурзьким привілеєм звільнялись від управління та суду земельних власників. У таких містах діяли власні органи міського самоврядування, зокрема «магістрат (Ради), що, по суті, був прототипом сучасних органів місцевого самоврядування» [7, с. 3-4]. До складу магістрату в різних містах входили від 6 до 20 осіб. Проте обраними до магістрату могли бути лише заможні купці та ремісники, власники ремісничих майстерень та інші міські патриції чоловічої статі.

Масово українські міста стали отримувати магдебурзьке право у кінці XIV століття. Завдяки магдебурзькому привілею влада в місті мала ознаки децентралізації. Адже, влада в містах максимально наближена до об'єктів управління. Через створені магістрати (органи місцевого самоврядування) міщани мали можливість приймати самостійні рішення. На чолі Магістрату стояв війт із бурмистрами, радниками і лавниками, які обирались із середовища міщан. У розпорядженні магістрату перебувала «канцелярія на чолі з майстратовим писарем, а для виконання своїх розпоряджень магістрат мав «міських слуг», які обіймали різні посади із «катом» включно» [8, с. 258]. Останнє, свідчить, що в містах з магдебурзьким привілеєм були власні фінансові ресурси. Фінансова спроможність органів місцевого самоврядування у містах із магдебурзьким правом забезпечувалась завдяки збору податків на користь певної адміністративно-територіальної одиниці. Українським містам із магдебурзьким привілеєм надавалось право на пільгову торгівлю. Спеціальними грамотами містам дозволено було проводити щотижневі торги та щорічні ярмарки, прибуток від яких ішов до місцевої казни.

Аналіз українських міст з магдебурзьким правом засвідчив, що ці міста мали ряд ознак децентралізації публічної влади, а саме: розмежування на законодавчому рівні компетенцій між різними рівнями влади; поділ повноважень є результатом делегування, розподілу, передавання згори донизу, із єдиного центру на периферію (дарування магдебурзького привілею від князя, короля); відсутність відносин субординації, підпорядкованості між рівнями влади; вищий рівень влади наділений компетенціями координації та контролю за реалізацією повноважень нижчих рівнів влади, встановлених до правових рамок; широка автономія міст, які володіють необхідними правами, обов'язками та ресурсами; функціонування місцевого (міського) самоуправління.

Отже, магдебурзьке право спряло формуванню традицій децентралізації публічної влади на українських землях.

До фактів, що підтверджували існування адміністративної децентралізації (деконцентрації) публічної влади у Литві, ми віднесли: функціонування органів місцевого самоврядування (повітові сеймики та міське самоврядування у містах із магдебурзьким правом), тобто влада була певною мірою наближена до народу; проведення процедури обрання посадовців до місцевої влади (виборність посадовців, певна прозорість і демократичність в управлінні автономними адміністративно-територіальними одиницями).

Вважаємо доцільним, відокремити добу Козаччини та Гетьманщини в окремий період формування традиції децентралізації публічної влади. Адже українські козаки, Запорізька Січ, а пізніше й Гетьманщина формально перебували у складі Речі Посполитої й вели незалежну політику.

Козацьке товариство (так звана козацька громада), з'явилось на українських землях ще у добу Великого князівства Литовського. У територіальному плані козацька громада являла собою окремий населений пункт: місто, містечко або село. У кожній означеній громаді функціонувало на засадах Звичаєвого козацького права козацька громада.

Зазначимо, що в основі функціонування козацької громади були успадковані давньоруські вічові традиції народовладдя (пряма демократія одна їх ознак децентралізації влади). Всі козаки мали право брати участь у козацькій раді й обговорювати найважливіші проблеми життя козацької громади, причому вирішальною була думка саме простих козаків (переважна більшість населення), а не козацької старшини (управлінці-менеджери). Про це свідчать спогади німецького посла Еріха Лясота, який відвідав козацьку раду у Запорозькій Січі в 1594 році. Пізніше посол надав наступну характеристику особливостям проведення козацької ради: “при обговоренні найважливіших питань козаки ділились на два кола. В одному колі була козацька старшина, в іншому - прості козаки. Після ухвалення рішення простими козаками, вони оголошували своє рішення старшині, пригрозивши, що, якщо хтось буде проти, вони його втоплять у воді. Козацька старшина відразу погоджувалася, бо не могла противитися черні, яка сильніша, могутніша й загартованіша, й не терпить ніяких заперечень”[9].

Отже, існування самоуправління в козацькій громаді давало можливість безпосередньо впливати на функціонування владних інституцій козацького суспільства. Перебуваючи далеко від влади Литви та Польщі, козаки, за згодою із литовськими князями, організували Запорізьку Січ (автономна територіально- адміністративна одиниця). Чисельні писемні джерела свідчать, що козаки створили «місцеве самоврядування, яке пізніше було підтримане першими польськими королями» [10, с. XVIII].

Після звільнення Б. Хмельницьким українських земель від польського панування та з утворенням Гетьманщини, на ці території були перенесені традиційні для Запорозької Січі адміністративно -територіальний устрій і козацьке самоврядування.

Щодо Запоріжжя у Г етьманську добу воно зберігало автономію у складі Речі Посполитої, пізніше Московської держави. Загалом, усталеною є думка, що «упродовж більше, ніж двохсотрічного існування Запорізька Січ являла собою окрему автономну військово-адміністративну одиницю, поділялась на полки та паланки й була безпосередньо підпорядкована гетьманові» [11, с. 32]. До того ж «Військо Запорозьке Низове, на відміну від Гетьманщини і Слобожанщини, у своєму статусі перебувало значно вище: мало власне унікальне самоврядування, право на територію, міжнародні зносини» [12, с. 475].

Отже, влада у Запоріжжі мала ознаки політичної децентралізації: функціонування козацьких органів самоуправління. Крім того, Запорізька Січ вела незалежну внутрішню та зовнішню політику.

Дослідження особливостей владних інститутів козацтва засвідчив, що козацькі громади Гетьманщини і Запорізьке Військове товариство (козацька громада Запоріжжя) мали власні органи самоуправління, що фактично свідчило про те, що Запорізька Січ та інші козацькі громади є автономними утвореннями у складі Речі Посполитої. Означені факти дали підставу вважати «органи управління Запорізької Січі своєрідними органами місцевого самоврядування» [13, с. 47].

У козацьку добу була здійснена перша спроба на українських теренах закріпити й окремі засади децентралізації публічної влади на конституційному рівні. Так, аналіз тексту статей «Пактів й конституції законів та вольностей Війська Запорозького» (далі - Конституція) Пилипа Орлика [14] засвідчило, що окремі статті означеної Конституції мають ознаки децентралізації публічної влади. Зокрема, Конституцією П. Орлика закріплено виборність органів місцевого самоврядування, розподіл повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням. Визначено обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування. До компетенції місцевого самоврядування належало розв'язання місцевих проблем. Згідно Конституцією до повноважень гетьмана (представник державної виконавчої влади) належало розв'язання внутрішньодержавних проблем і боротьба з корупцією. Конституцією передбачено встановлення контролю за діяльністю органів влади.

Друга половина ХІХ - початок ХХ століття - це наступна доба становлення традиції децентралізації влади. Проте, для означеного періоду характернеіснування децентралізованої публічної влади лише для українських земель, які входили до складу Російської імперії.

Упродовж 1864-1890 років у Російській імперії відбулася децентралізація управління. До лютого 1917 року в місцях існували дві системи управління:

1) державне управління за принципом «згори-донизу»;

2) місцеве самоврядування «знизу-вгору».

Земська система управління не була заснована на принципі підпорядкування (цим земський устрій і відрізнявся від бюрократичного). Земські установи - це розпорядчий орган (земські збори) і виконавчий (земська управа).

Причинами проведення у 1864 р. земської реформи стала суцільна криза, що охопила всі підросійські землі. Ряд дослідників наголосили у другій половині ХІХ ст.: «влада російської імперії визнала, що деградація та недієздатність наявної станово-бюрократичної системи управління провокує подальше поглиблення кризових явищ у соціально-економічному житті держави, підриває авторитет центральної влади, загрожує ескалацією соціальної і політичної напруги в провінції. Розумна децентралізація влади уявлялася єдиним варіантом подолання стагнації у розвитку регіонів держави» [15, с. 7].

Спробою виходу із кризового стану стало запровадження в 1864 р. земського самоврядування в українських губерніях і повітах, які належали Російській імперії. Означена реформа ознаменувала провал попередньої централізованої імперської політики на українських землях.

У сучасній вітчизняній науці усталеною є думка, про те, що «земська реформа імператора 1864 року була спробою деконцентрації влади, формування бодай якось наближеної до населення губерній і повітів системи державної адміністрації. Будучи наскрізь пронизаною авторитарними традиціями правління, закладеними ще в часи Московського царства, ця реформа дуже швидко знівелювала, хоча слід визнати, що вона дещо сприяла підвищенню ділової активності свого часу» [16, с. 5].

В нашому дослідженні ми розглянемо земську реформу 1864 р. як таку, що має ознаки децентралізації. Законодавчою основою реформи земської реформи стало затверджене російським імператором Олександром ІІ «Положення про губернські та повітові земські установи» від 13 (1) січня 1864 року [17, с. 1-14], яке було доповнено «Положенням про губернські і повітові земські установи» від 12 червня 1890 р. [18, c. 493-511] (далі - «Положення»). Ці законодавчі акти передбачали створення земських установ - загальних виборних органів місцевого (земського) самоврядування з розпорядчими (губернські та повітові збори) та виконавчими (губернські та повітові земські управи) функціями.

Земським установам притаманні ознаки децентралізованої публічної влади.

Так, у «Положенні» від 1864 року зауважено, що для «керівництва справами, що стосуються місцевої господарської корости та охоплюють потреби кожної губернії та повіту, створюється губернська повітова установа» [19, с. 2]. Тобто центральна влада (в особі російського імператора) делегувала повноваження до виборних органів місцевого самоуправління (земським установам).

Упродовж 1865-1870 років на території 6 українських губерній (Харківської, Полтавської, Чернігівської, Херсонської, Катеринославської, Таврійської) запроваджені органи земського самоврядування. Щодо Правобережної України (у Київській, Подільській і Волинській губерніях) «земські установи були запроваджені лише 1904 року як спрощені земські установи у формі губернських комітетів і лише з квітня 1911 року вступило в дію положення про земські установи (щоправда, з деякими змінами, які стосувалися виборчого цензу й обмежували права польської шляхти на користь російських поміщиків)» за [20, с. 346].

Земські установи, як і децентралізовані органи публічної влади, були забезпечені бюджетними ресурсами. У «Положенні» земствам надано право «відати майном, капіталами та грошовими зборами земства» [17, с. 20], а також призначати місцеві збори для задоволення земських потреб губернії та повіту [19, с. 3]. Втім головною вадою земського самоуправління на думку більшості вчених є те, що переважання дворянства у виборних земських органах було порушенням правової рівності [21, с. 3].

Висновки

У результаті проведеного дослідження з'ясовано, що на теренах України склались давні традиції існування децентралізованої публічної влади. Зокрема, перші децентралізовані органи публічної влади з'явились, ще у добу формування державності східних слов'ян. Формування традицій децентралізації влади на українських землях було продовжено в давньоруській державі, а також за добу бездержавності (литовсько-польський період, доба Козаччини, імперський період). Тому вважаємо запровадження реформи децентралізації влади України являється необхідними передумовами для: успішного розвитку нашої держави; євроінтеграції України до ЄС; збереження, врахування й адаптування традицій децентралізації влади, що склались в українському суспільстві впродовж віків.

Література

1. Децентралізація дає можливості. Законодавство.https://decentralization.gov.ua/legislations

2. Surbhi S.Difference Between Centralization and Decentralization. Key Differences .May 26, 2015 https://keydifferences.com/difference-between-centralization-and-decentralization.html

3. Віталій Скальський. Караїмська громада Києва в 1917 році. Judaica Ukrainica 6 (2017).С.77-89.

4. Романова В., Умланд А. Реформа децентрализации в Украине в 2014-2019 гг.: Первые достижения и будущие вызовы. Ідеологія і політика № 3(14), 2019. Р. 148 - 169.

5. Історія України: Хрестоматія / Упоряд. В. М. Литвин; Відп. ред. В. А. Смолій. НАН України. Інститут історії України. - К.: Наукова думка, 2013. 1056 с.

6. Місцеві органи місцевого самоврядування в Україні. Посібник радника для депутатів місцевих рад. Київ, 2010. 117 с.

7. Зайцева І.О., Виникнення та розвиток статутного права в українських містах:

історичний аспект.Н^: http://academy.gov.ua/ej/ej11/txts/10ziomia.pdf . (дата звернення

15.09.2020).

8. Ровинська К. І. Магдебурзьке право як підґрунтя формування місцевого самоврядування на території України. Теорія та практика державного управління. 2013. Вип. 2. С. 257-263.

9. Дан Берест. “Витоки козацтва”. Козацьке самоврядування. "Козацьке братство. Козацькі цінності. Судочинство. Паланки. Козацька Рада. Гетьман-отаман. Кіш."URL: http://pravoslavu.narod.ru/kozak3.htm

10. Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденную при Киевском Военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе : [В 37 т.]. - Киев, 1859-1914. - Заглавие части томов: Архив Юго-западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе Ч. 3 : Т. 4 : Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого. - Киев : Акц. Об. печ. и изд. дела Н. Т. Корчак-Новицкого, 1914. - CI, 946, XLXIII с.

11. Адміністративно-територіальний устрій України. Історія. Сучасність.

Перспективи : [монографія] / В. С. Куйбіда [та ін.] ; заг. ред. О. В. Турчинов; Секретаріат Кабінету Міністрів України. - К.: [Геопринт], 2009. - 615 c.

12. Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII- XVIII ст. У 2 кн. - Кн. 1 / Ред. кол.: В. Смолій (відп. ред.), О. Бачинська, В. Горобець ( заст. ред.) , О. Гуржій, В. Матях (відп. секр.), Ю. Мицик, В. Степанков, Я. Федорук, Т. Чухліб (заст. відп. ред.). НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2018. - 610 с.

13. Тупіцин В. Історичні передумови організації інституцій місцевого самоврядування в Україні. Актуальні проблеми державного управління. 2012. Вип. 1. С. 46-48.

14. Договори і постанови прав і свобод військових між Ясновельможним Його

Милості паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького, і між генеральними особами, полковниками і тим же Військом Запорізьким з повною згодою з обох сторін Затверджені при вільному обранні формальною присягою від того ж Ясновельможного Гетьмана Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/001_003#Text (дата звернення 04.10.2020).

15. Діяльність земських установ на Херсонщині. 1865-1920: збірник документів / Державна архівна служба України ; Державний архів Херсонської області / уклад. : В. Лебідь (кер. проекту), О. А. Макієнко, І. Сінкевич, О. Шинкаренко; передмова та коментарі : О. Макієнко. Херсон, 2015. 636 с.

16. Упровадження децентралізації публічної влади в Україні: національний і міжнародний аспекти / Г.Г. Динис, Т.О. Карабін, Я.В. Лазур, М.В. Менджул, Р.П. Натуркач,

О.Я. Рогач, М.В. Савчин, І.С. Сухан, П.А.Трачук, І.В. Хохлова; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. М.В. Савчина. - Ужгород: TIMPANI, 2015. - 216 с.

17. Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Второе. Том XXXIX. Отделение 1. 1864 г. Тип. II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии. СПб. 1867. 976 с.

18. Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Третье. Том X. Отделение 1. 1890 г. СПб. 1893. 1017 с.

19. Демис Л. Н. Земство : политико-экономический сборник. Год 1. Издание 2. Земские учреждения / Л. Демис. - СПб., 1864. - XIII, 232 c.

20. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ: В-во «Наукова думка», 2005. 672 с.

21. Шандра В. Дворянство "українських губерній" Російської імперії у земському самоврядуванні (1860-ті рр. - початок ХХ ст.). Український історичний журнал. - 2020. - Число 4

References:

1. Decentralization provides opportunities. Legislation. (2020) Retrieved from https://decentralization.gov.ua/legislations [in Ukrainian].

2. Surbhi S. (2015) Difference Between Centralization and Decentralization. Key Differences.

Retrieved from: https://keydifferences.com/difference-between-centralization-and-

decentralization.html

3. Vitaliy Skalskiy (2017).The Kyiv Karaites in 1917. Judaica Ukrainica 6. P.77-89 [in Ukrainian].

4. Valentyna Romanova & Andreas Umland (2019). Decentralisation reform in Ukraine in 2014-2019: First accomplishments and future challenges. Ideolohiia i polityka. № 3(14), Р. 148 - 169.[in Ukrainian].

5. History Of Ukraine (2013) A Textbook Kiev: Nauchnaya Dumka.1056 p. [in Ukrainian].

6. Local local governments in Ukraine. (2010) Adviser's manual for deputies of local councils. Kiev.117 р. [in Ukrainian].

7. Zaytseva A.I. (2020) The emergence and development of statutory law in Ukrainian cities: a

historical aspect. Р. 1-7. Retrieved from: http://academy.gov.ua/ej/ej11/txts/10ziomia.pdf. [in

Ukrainian].

8. Rovenska K. I. Magdeburg law as the basis for the formation of local self-government on the territory of Ukraine. (2013) Theory and practice of public administration. Issue no. 2. P.257-263.[in Ukrainian].

9. Dan Birch Bark. "Origins of the cossacks" cossack self-government/"The Cossack brotherhood. Cossack values. Jurisdiction. Palanka. The Cossack Rada. Hetman-ataman. Cauchy." (2020) Retrieved from: http://pravoslavu.narod.ru/kozak3.htm [in Ukrainian].

10. Archive of South-West Russia, published by the Provisional Commission for the Analysis of Ancient Acts in 35 volumes. (1914) Part 3. T. 4. Acts relating to the era of Bohdan Khmelnitsky Kiev: Acc. About. print and ed. cases of N.T.Korchak-Novitsky,.946, XLXIII p. [In Russian].

11. Administrative and territorial structure of Ukraine. History. Modernity. Perspectives: [monograph] (2009). - Kiev, 615 p.

12. . Ukrainian Hetmanate: essays on the history of the national state of the XVII-XVIIIcenturies. 2 (2018). 610 p.

13. V. Tupitsyn Historical background of the organization of local government institutions in Ukraine. Current problems of public administration. 2012. Issue no. 1. P.46-48.

14. Agreements and regulations rights and freedoms of the military between his Grace's serene Lord pan Pilip Orlik, newly elected Hetman Troops of Zaporozhye, and between the generals, colonels and the same army of Zaporozhye with full agreement on both sides. Approved when freely elected by a formal oath from the same Serene Hetman Confirmed on April 5, 1710 A.D. (2020) Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/001_003#Text

15. Activities of zemstvo institutions in the Kherson region, 1865-1920 (2015) Kherson: Aylant, 636 p. [in Ukrainian].

16. Introduction of decentralization of public power in Ukraine: national and international aspects (2015). Uzhgorod: TIMPANI. 216 p. [in Ukrainian].

17. Complete collection of laws of the Russian Empire. Collection Second. (1867). Volume XXXIX. Branch 1. No. 40457. 1864 St. Petersburg: Type. II. Branches of His Imperial Majesty's Own Chancellery, 1867. 976 p. [in Russian].

18. Complete collection of laws of the Russian Empire. Collection Third. (1893). Volume X. Branch 1. No. 6972. St. Petersburg: State Printing House, 1893. 1017 p. [in Russian].

19. Demis L. N. (1864) Zemstvo: a political and economic collection. Year 1. Edition 2. Zemsky institutions. St. Petersburg., 232 p. [In Russian].

20. Encyclopedia of the History of Ukraine (2005) Vol. 3: EY. Kyiv: Scientific Opinion. 672 p. [in Ukrainian].

21. V. Shandra The nobility of the "Ukrainian uuberniy" of the Russian Empire in the Zemstvo self-government (1860s - beginning of the XX century.).(2020) Ukrainian historical journal. The number 4. With. 46.Retrieved from: http://resource.history.org.ua/publ/UIJ_2020_4_6 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru