Реалізація та захист прав людини у правовідносинах, що виникають в мережі Інтернет: (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Реалізація та захист прав людини у правовідносинах, що виникають в мережі Інтернет: (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини)

Сідікова В.О.,

студентка юридичного факультету

Анотація

європейський право інтернет

Вказано, що у мережі Інтернет можуть виникати такі правовідносини, що вже існують офлайн та інші, специфічні для кіберпростору. Висловлено думку, що приватноправові чи публічноправові відносини не перестають бути такими у кіберпросторі. Розглянуто новації та недоліки правового регулювання суспільних відносин в Україні. Висвітлено, що захист прав людини в мережі Інтернет, здійснюється, здебільшого, цивільно-правовими засобами. Розглянуто перспективи розвитку електронного суду в Україні й досвід інших держав. Досліджено права людини, що виникають в мережі Інтернет та особливості їх захисту.

Зокрема, аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини (Страсбурзького суду, далі - ЄСПЛ), виявлено особливості предмета дослідження не лише у національній правовій системі, але й у правових системах інших держав. Виокремлено найважливіші фундаментальні аспекти захисту прав людини на рівні ЄСПЛ. Виокремлено такі додаткові гарантії захисту прав людини, які були закріплені в практиці ЄСПЛ, але не були впроваджені в національному праві, зокрема додаткові гарантії захисту права на приватність, гарантії щодо захисту особистих даних та свободи вираження поглядів. Висловлено пропозицію з покращення національного законодавства, шляхом імплементації правових позицій ЄСПЛ.

Ключові слова: мережа Інтернет, правовідносини, правове регулювання, захист прав людини, практика Європейського суду з прав людини.

Abstract

It is stated that on the Internet, there may be such legal relationships that already exist offline and others specific to cyberspace. There was expressed the opinion that private or public law relations do not cease to be so in cyberspace. Innovations and shortcomings of legal regulation of public relations in Ukraine were considered. It is highlighted that the protection of human rights on the Internet is carried out mostly by civil law. Prospects for the development of e-court in Ukraine and the experience of other countries were considered. The human rights that arise on the Internet and the features of their protection were studied.

In particular, analyzing the decisions of the European Court of Human Rights (Strasbourg Court, hereinafter - ECtHR), identified features of the subject of study not only in the national legal system but also in the legal systems of other countries. The most important fundamental aspects of human rights protection at the level of the ECtHR were highlighted. The following are additional guarantees of human rights protection, which were enshrined in the case-law of the ECtHR but were not implemented in national law, in particular, additional guarantees of protection of privacy, guarantees of personal data protection, and freedom of expression. There is a proposal in this article to improve national legislation by implementing the legal positions of the ECtHR.

Keywords: the Internet, legal relations, legal regulation, protection of human rights, case law of the European Court of Human Rights.

Основна частина

Сучасний етап існування суспільства небезпідставно називають цифровою епохою. Внаслідок розвитку інформаційних технологій, виникає необхідність визнання та захисту прав людини в кіберпросторі. Визнання таких прав людини відбувається поступово - від доктринального осмислення до закріплення у міжнародному чи національному праві або судовій практиці. Для ефективного юридичного захисту прав людини, втручання у які відбулося у кіберпросторі, слід критично осмислювати правове регулювання тих суспільних відносин, що виникають в мережі Інтернет та враховувати правові позиції Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ або Суд) з цих питань.

Особливості правовідносин у кіберпросторі та правового регулювання мережі Інтернету в національному та міжнародному аспектах досліджували: Р. Еннан, А. Чеботарева, А. Гулевин, С. Малахов, А. Тадеєв, Ю. Бурилов, В. Копилов та інші науковці. Захист прав людини в кіберпросторі та правові позиції ЄСПЛ щодо захисту прав людини в Інтернеті стали предметом вивчення Ю. Размєтаєвої, Р. Марцінаускайте, О. Хаямса, О. Бусола, Н. Мельника, Г. Рожкової, Р. Радейко, Н. Лавренової.

Метою цієї статті є надати загальну характеристику правовому регулюванню та можливостям захисту прав людини у правовідносинах, що виникають в мережі Інтернет з урахуванням правових позицій ЄСПЛ. Для досягнення поставленої мети було розкрито загальне поняття мережі Інтернет, виявлено особливості правовідносин, що виникають у мережі Інтернет, виявлено загальний стан правового регулювання, а також проблеми реалізації та захисту прав людини в мережі Інтернет, досліджено основні правові позиції ЄСПЛ у справах, пов'язаних з мережею Інтернет.

Методологія дослідження обумовлена особливостями предмета дослідження. Наукова робота ґрунтується на загальнотеоретичному методі (методі загальної теорії права). У ній використано базові загальнотеоретичні категорії, як-от: склад правовідносин, сфера правового регулювання, сфера здійснення прав людини. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити особливості предмета дослідження не лише в національній правовій системі, але й у міждержавних та правових системах інших держав. Метод узагальнення судової практики дозволив систематизувати правові позиції ЄСПЛ щодо захисту прав людини в Інтернеті за предметним критерієм. Також було використано такі загальнонаукові методи як дедукцію, індукцію, аналізу, синтезу, узагальнення.

Результати

У 1962 році Джозеф Ліклайд висловив ідею створення Всесвітньої комп'ютерної мережі, а станом на 2020 рік, кількість користувачів всесвітньої павутини складає 4.8 млрд осіб, що становить близько 63% населення Землі [1]. Таке стрімке поширення мережі призвело до популяризації використання цього ресурсу та створило нові загрози для прав його користувачів.

Основною науковою відмінністю у юридичному аспекті визначення поняття мережі Інтернет є те, що кожен науковець суб'єктивно вважає ту чи іншу ознаку мережі Інтернет головною. Проте юридичної значущості набуває така ознака мережі як її роль інформаційного простору, у якому здійснюють суспільні відносини. Адже у такому разі мережа Інтернет виступає або тим простором, у якому здійснюють правове регулювання: реальне або потенційне, тобто стає сферою правового регулювання. Як сфера правового регулювання мережа Інтернет має свої значущі особливості, що позначається і на певних особливостях правовідносин, що здійснюються в мережі Інтернет.

Характеризуючи особливості правовідносин, що виникають у мережі Інтернет, слід виокремити особливості їх складу.

Суб'єктами правовідносин, що виникають в мережі Інтернет, є користувачі мережі, що добровільно вирішили користуватись цією мережею. До спеціальних суб'єктів в науковій літературі відносять: осіб із спеціальною ліцензією - провайдерів; юридичних або фізичних осіб, що є власниками бізнесу в мережі Інтернет; юридичних чи фізичних осіб, що займаються підтриманням існування мережі Інтернет; блогерів, оскільки вони часто спонукають осіб вступати в інтернет - правовідносини, користуючись довірою людей; розробників програмного забезпечення; тощо [2, с. 176].

Об'єктами правовідносин в мережі Інтернет можуть бути ті матеріальні й нематеріальні блага, з приводу яких можуть виникати, змінюватись і припинятись правовідносини у Інтернеті: доступ до мережі, інформацію про матеріальні/нематеріальні блага, з приводу яких виникають інтернет-правовідносини, комп' ютерні програми та інші нематеріальні блага.

Змістом правовідносин в мережі Інтернет є взаємні права та обов'язки їхніх учасників. Їх специфіка полягає у тому, що для тих чи інших суб'єктів виникають права, тобто відкривається передбачена правовими нормами, міжнародними договорами, угодами і забезпечується певними державами можливість діяти у мережі Інтернет, а на інших суб'єктів покладаються обов'язки, які передбачають необхідну поведінку, що забезпечена в джерелах інтернет-права за наявності правового регулювання або доброю волею сторін. Тому в літературі й висловлена позиція, що інтернет-відносини найчастіше носять добровільно-вольовий характер [2, с. 180]. Проте це стосується не всіх правовідносин. Мережа Інтернет відіграє роль альтернативної сфери для виникнення, зміни чи припинення правовідносин, незалежно від їх характеру. Тобто, приватноправові чи публічноправові відносини не перестають бути такими при їх реалізації у віртуальному просторі.

Загалом, з погляду загальної теорії права мережу Інтернет виправданіше можна розглядати як інформаційну систему, що є специфічною альтернативною до реальної (кібернетичною) сферою правового регулювання, у якій виникають суспільні відносини. У разі, якщо держава здійснює таке правове регулювання, то суспільні відносини, що виникли в мережі Інтернет, стають правовими відносинами. Проте сама по собі мережа Інтернет не є суспільними відносинами, бо їх здійснюють як онлайн, так і офлайн.

Останніми роками правове регулювання суспільних відносин у кіберпросторі в Україні посилилось. У нас на законодавчому рівні закріплено визначення поняття Інтернету, прийняті спеціальні закони щодо цифрового підпису, електронної комерції, кібербезпеки, які регулюють приватноправові відносини. У таких законах передбачені здебільшого цивільноправові засоби захисту прав людини. Проте з огляду на важливість суспільних відносин в мережі Інтернет, констатуємо, що актуальним для України завданням є створення та вдосконалення законодавства, що дозволяє захистити права людини в мережі Інтернет, в тому числі і шляхом запровадження кримінально-правових санкцій. Хоча в Україні закріплене законодавче визначення поняття мережі Інтернет, проте розвиток цифрового суспільства вимагає створення нових законодавчих актів. Зважаючи на декларування розвитку нашої країни як цифровізованої держави, потрібно закріпити на законодавчому рівні основні положення щодо механізмів захисту прав людини в мережі Інтернет. При розробці таких нормативно-правових актів варто неодмінно спиратися на правові позиції ЄСПЛ щодо пропорційності обмежень прав людини в мережі Інтернет, щоб первісна мета захисту прав не перетворилася на тотальний контроль, порушення приватності осіб та встановлення цензури.

Для захисту прав людини у сфері реалізації права у кіберпросторі вагомою є така новація як «Електронний суд», яка вже значно спростила подачу процесуальних документів. Проте зараз вона перебуває в процесі вдосконалення через певні недоліки в її роботі. Необхідно чітко продумати механізм контролю за судовим провадженням та визначити саме коло таких справ, адже, очевидно, що особливо важкі справи не можуть розглядатися у такому форматі, принаймні на початку становлення такої системи [3].

Важливим є те, що для розробки та впровадження ефективних національних механізмів реалізації прав і свобод інтернет-користувачів саме суспільство повинне проявляти високий рівень кіберосвіченості та правової культури, зокрема щодо непоширення піратських матеріалів.

Цікавим є те, що не лише законодавство, на підставі якого здійснюють реалізацію права, але й правозастосування може стати підставою для визнання нових прав людини у мережі Інтернет. Йдеться, насамперед, про право на забуття у мережі (right to be forgotten), що отримало юридичне визнання після ухвалення рішення Суду Європейського Союзу у справі «Google Spain SL and Google Inc. v. Agencia Espanola de Protecciфn de Datos (AEPD) and Mario Costeja Gonzвlez» у 2014 р. Це право дозволяє вимагати за певних умов видалення даних про певну особи із загального доступу, оскільки загальний доступ до таких даних може завдати їй шкоди [4].

Крім зазначненого права на забуття в мережі Інтернет, можна вести мову про поступове виникнення й закріплення інших нових прав у зв'язку з мережею Інтернет, як-от: право на захист прав онлайн, право на доступ до мережі Інтернет, своєчасне реагування на скарги в мережі, право на цифрове самовизначення та право відключатися від онлайну, право на використання електронних принципів демократії. На сьогодні такі права ще не закріплені в законодавстві України, проте вони частково закріплені в правозастосовчій практиці ЄСПЛ.

Сама ж практика ЄСПЛ є надзвичайно важливою для захисту основоположних прав людини, якщо їх порушення трапилося в мережі Інтернет. Цей авторитетний міжнародний юрисдикційний орган у своїй практиці тлумачення й застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) сформував додаткові до національного законодавства гарантії захисту прав людини. Він визнав наявність обов'язків держав-учасниць Конвенції щодо захисту прав людини, якщо втручання у такі права відбулися в мережі Інтернет, та надав критерії оцінювання правомірності втручання у права людини в мережі Інтернет.

Свобода вираження поглядів у контексті її здійснення в віртуальному просторі набуває особливої ваги для суспільства та є менш обмеженою, ніж в реальному просторі. Суд вважає, що ст. 10 Конвенції містить не лише гарантію свободи вираження поглядів кожного, а також гарантує право передавати інформацію і отримувати її. У п. 49 рішення у справі «Yildirim проти Туреччини» Суд визнав, що свобода інтернету є фундаментальним правом людини, бо мережа Інтернет - це один із основних засобів здійснення права на свободу вираження поглядів та свободу інформації [5]. ЄСПЛ зазначає, що стаття 10 Конвенції стосується мережі Інтернет як засобу спілкування, а також у своїх рішеннях прямо опирається на витяги з Декларації про свободу спілкування в Інтернеті, де вказано, що свобода спілкування не повинна завдавати шкоди іншим людям та їх гідності (п. 89, 92 рішення ЄСПЛ у справі «Delfi AS проти Естонії» [6]).

З обмеженням доступу до мережі Інтернет пов'язані заходи з його блокування. Блокування повинне мати легітимні цілі, передбачені у ч. 2 ст. 10 Конвенції, та бути необхідним у демократичному суспільстві. З погляду самого ЄСПЛ, можливостей для обмеження свободи слова щодо політичних питань в мережі Інтернет немає, в той час як офлайн, особи повинні дотримуватись певних правил (п. 33 рішення у справі «Willem проти Франції» [7]).

Окремим аспектом обмеження свободи вираження поглядів у мережі Інтернет є обмеження щодо відвідування певних сайтів ув'язненими. Суд заявив, що держава не зобов'язана надавати ув'язненим право на доступ до Інтернету, проте якщо держава все ж вирішує його надати, то повинні бути вагомі підстави для обмеження цього права (п. 45, 53 рішення ЄСПЛ «Kalda проти Естонії» [8]).

Важливу роль для вираження поглядів відіграє свобода засобів масової інформації (далі - ЗМІ), які на сьогодні дедалі частіше працюють лише в Інтернеті. З розвитком технологій постало питання гарантій свободи вираження поглядів у електронних ЗМІ. Сама ж мережа Інтернет не вважається ЗМІ у практиці ЄСПЛ. Журналістська діяльність в мережі Інтернет була предметом розгляду ЄСПЛ справі «Magyar Jeti Zrt проти Угорщини». У цьому контексті ЄСПЛ визначив такі критерії правомірності притягнення до відповідальності за поширення інформації у електронних ЗМІ через гіперпосилання: схвалення, повторення інформації, поданої в гіперпосиланні; підтвердження недостовірності такої інформації; порушення журналістської етики (п. 71, 74, 75 рішення Суду [9]).

У справі «Editorial Board of Pravoye Delo and Shtekel проти України», ЄСПЛ розглянув питання, чи може Інтернет бути джерелом інформації. Суд визначив, що мережа Інтернет відрізняється від друкованих ЗМІ, оскільки ніколи не буде об'єктом такого ж регулювання та контролю, зважаючи на масовість та здатність поширення інформації, тому ризики порушення прав людини у цій мережі значно вищі, ніж у друкованих ЗМІ [10].

Повага до приватності особи у мережі Інтернет також ставала предметом аналізу ЄСПЛ у різних аспектах. Захист особистих даних підпадає під захист ст. 8 Конвенції як у аспекті поваги до приватного життя, так і сімейного життя, житла та кореспонденції. ЄСПЛ розуміє особисті дані як будь-яку інформацію щодо встановленої особи або щодо особи, яку можна встановити.

Перша правова позиція у цьому аспекті полягає у тому, що ст. 8 гарантує, що особи може легітимно очікувати, що без її згоди не буде оприлюднено, в тому числі і в мережі Інтернет, особисту інформацію про неї, наприклад про її місце проживання, запис голосу особи, використання ім'я та прізвища особи при публікації інформації. Ці положення чітко визначені в окремих рішеннях ЄСПЛ. Наприклад, у справі «Bдrbulescu проти Румунії» ЄСПЛ надав критерії оцінювання правомірності втручання у приватність заявника заходами моніторингу його електронних повідомлень. ЄСПЛ визнав, що така перевірка може бути правомірною, але лише у разі: попередження про її проведення та особливості працівника до її початку; важливими є також обсяг втручання, законність втручання, визнання такої перевірки крайнім методом контролю [11].

У контексті стеження за людьми найбільш показовою можемо вважати справу «Big Brother Watch and Others проти Сполученого Королівства» [12]. ЄСПЛ зазначив, що існування системи широкомасштабного перехоплення електронного спілкування, що запроваджена на законодавчому рівні, не є порушенням Конвенції. Проте відсутність достатнього нагляду за цією системою, за пошуком і відбором інформації для перевірки порушує статтю 8. Аналогічний контекст та відсутність достатніх гарантій від свавілля були у справах «Rotaru проти Румунії» [13]. Гарантії від свавілля повинні включати: тип, межі та тривалість можливого заходу стеження, підстави для надання ордеру на їх застосування, органи, які мають надавати такий ордер, органи, компетентні дозволяти, виконувати та наглядати за заходами стеження та засоби захисту, що їх пропонує національне право (справа «Kennedy проти Сполученого Королівства» [14]).

Право на повагу до приватного життя стосується й електронної комунікації. Як зазначив ЄСПЛ у справі «Copland проти Сполученого Королівства», приватне життя охоплює безпеку та приватність поштового листування, телефонних розмов, електронної пошти та інших форм комунікації, а також інформаційну приватність, включаючи онлайн-інформацію [15]. Суд не має однозначної позиції, чи є правомірним контроль за електронною поштою людини на робочому місці. Однак більшістю голосів Суд вирішив, що при відсутності законодавства та безпосередніх домовленостей, що регулюють відносини контролю за працівниками на робочому місці, це втручання не мало підстави у національному праві.

Право на власне зображення та фотографії та їх оприлюднення в Інтернеті також входить до поняття приватності у розумінні ст. 8 Конвенції. Рішення у справах «Von Hannover проти Німеччини» та «Von Hannover проти Німеччини №2» містило низку правових позицій щодо співвідношення права на приватність та свободи вираження поглядів: для публічних осіб повинен зберігатись баланс між приватним життям та доступом громадськості до інформації про них; фото на публічних заходах не порушують права на приватність, на відміну від тих, що зроблені таємно, оскільки такі справді порушують право особи на приватність [16].

Право на захист репутації також перебуває під захистом ст. 8 Конвенції. У контексті мережі Інтернет воно актуалізується у зв'язку з коментарями на різних сайтах, які можуть завдати шкоди репутації особи. ЄСПЛ вважає, що зазіхання на репутацію повинне досягти певного рівня серйозності, щоб була порушена повага до приватного життя, що було визначено у справі «Egill Einarsson проти Ісландії» [17].

Висновки

Мережу Інтернет доцільно розглядати як інформаційну систему, яка є специфічною, альтернативною до реальної, кібернетичною сферою правового регулювання та специфічною, альтернативною до реальної, кібернетичною сферою здійснення прав людини. Межі втручання у всі права людини, що їх здійснюють в мережі Інтернет, є ширшими, ніж офлайн.

У разі, якщо держава здійснює правове регулювання суспільних відносин, що виникли в мережі Інтернет, вони стають правовими відносинами. У мережі Інтернет можуть виникати як ті ж правовідносини, що виникають офлайн, так і специфічні для кіберпростору правовідносини з приводу певних нематріальних віртуальних благ. З розвитком технологій, наданням державою дозволів або прямих вказівок та можливостей реалізувати свої права та обов' язки онлайн, особи можуть обирати спосіб здійснення своїх прав чи обов'язків: онлайн чи офлайн. Приватноправові чи публічноправові відносини не перестають бути такими у кіберпросторі.

До здобутків нашої держави у сфері правового регулювання суспільних відносин в мережі Інтернет, які базуються до досвіді іноземних держав та власних ідей, можемо віднести: зменшення бюрократизації державних органів у сфері адміністративних послуг, створення окремого міністерства, що впроваджує новітні технології та започаткування системи електронного судочинства. Проблемними є: захист особистих даних в інтернеті, неосвіченість у сфері захисту своїх прав у мережі Інтернет, низький рівень правової культури громадян та «запізнення» законодавчого регулювання за бурхливим розвитком кіберпростору.

Захист прав людини, що порушені онлайн, може здійснюватись онлайн шляхом звернення до служб підтримки відповідних інтернет-платформ або офлайн - юридичними засобами. Вже багато країн використовують не лише електронний суд, але й тестують програми штучного інтелекту для вирішення простих судових справ, наприклад, у Китаї працює електронний прокурор точність формулювання обвинувачення ким становить понад 97% після усного опису справи [18].

З розвитком Інтернету людина отримала закріплення у позитивному праві нових прав, які вона має лише у кіберпросторі: право на захист прав онлайн, на доступ до мережі, несвоєчасне реагування на скарги в мережі, на забуття, на цифрове самовизначення; відключатися від онлайну, на використання електронних принципів демократії. Тому такі права людини підставно вважати кіберправами людини.

У практиці ЄСПЛ закріплені додаткові гарантії захисту прав людини в Інтернеті, які не відображені в національному праві, але можуть бути в нього імплементовані засобами правотворчості, правотлумачення чи правозастосування.

Перспективними напрямками подальших досліджень є виявлення правових позицій ЄСПЛ щодо мережі Інтернет, які потребують нагальної імплементації в українське законодавства задля ефективного захисту прав людини в мережі Інтернет.

Список використаних джерел

1. Волошин Н. За даними досліджень, щомісячна аудиторія соцмереж зросла до 4 млрд. користувачів. Арміяіп/orm. 2020. 24 жовтня. URL: https://armvinform.com.ua/2020/10/24/za-danvmv-doslidzhen-shhomisvachna-audvtoriva-soczmerezh-zrosla-do-4-mlrd-korvstuvachiv/ (дата звернення: 13.04.2022).

2. Еннан Р. Правове регулювання відносин у мережі Інтернет. Збірник матеріалів науково-практичної конференції. Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2016. URL: http://aphd.ua/publication-173/ (дата звернення: 13.04.2022).

3. Причепа Т. Електронний суд в Україні: вимога часу та обставин. Спілка автоматизаторів бізнесу. URL: https://www.ebskiev.com/uk/elektronnii-sud-v-ukravini - vimoga-chasu-ta-obstavin/

4. Hvams O. Right to Be Forgotten. 1ecchambersblog. URL: https:// 1essexcourt.wordpress.com/2014/05/15/the-right-to-be-forgotten/

5. Рішення ЄСПЛ у справі «Yildirim проти Туреччини» №3111/10 від 18.12.2012. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-115705 (дата звернення: 13.04.2022).

6. Рішення ЄСПЛ у справі «Delfi AS проти Естонії», №64569/09 від 10.10.2013. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-126635 (дата звернення: 13.04.2022).

7. Рішення ЄСПЛ у справі «Willem проти Франції» №10883/05 від 16.07.2009. URL:https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-193966 (дата звернення: 13.04.2022).

8. Рішення ЄСПЛ у справі «Kalda проти Естонії»№17429/10 від 19.01.2016. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-160270 (дата звернення: 13.04.2022).

9. Рішення ЄСПЛ у справі «Magvar Jeti Zrt проти Угорщини» №11257/16 від 04.12.2018. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-187930 (дата звернення: 15.01.2022).

10. Рішення ЄСПЛ у справі «Editorial board of Pravove delo and Shtekel проти України» №33014/05 від 05.05.2011. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-104685 (дата звернення: 13.04.2022).

11. Рішення ЄСПЛ у справі «Bдrbulescu проти Румунії»№61496/08 від 05.09.2017. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-177082 (дата звернення: 13.04.2022).

12. Рішення ЄСПЛ у справі «Big Brother Watch and Others проти Сполучено Королівства»№58170/13, 62322/14, 24960/15 від 25.05.2021. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-210077 (дата звернення: 13.04.2022).

13. Рішення ЄСПЛ у справі «Rotaru проти Румунії»№28341/95 від 04.05.2000; URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-58586 (дата звернення: 13.04.2022).

14. Рішення ЄСПЛ у справі «Kennedv проти Сполученого Королівства»№26839/05 від

18.05.2010. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-98473

15. Рішення ЄСПЛ у справі «Copland проти Сполученого Королівства» №62617/00 від

03.04.2007. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-117767

16. Рішення ЄСПЛ у справі «Von Hannover проти Німеччини» №40660/08, 60641/08 від 07.02.2012. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-109029

17. Рішення ЄСПЛ у справі «Egill Einarsson проти Ісландії»№24703/15 від 07.11.2017. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001-178362 (дата звернення: 13.04.2022).

18. У Китаї створили цифрового «прокурора» з вражаючою точністю звинувачення. Дзеркало тижня. 2021. 26 грудня. иКЬ: https://zn.ua/ukr/TECHNOLOGIES/u-kitaji - stvorili-tsifrovoho-prokurora-z-vrazhaiuchoiu-tochnistiu-zvinuvachennja.html (дата звернення: 13.04.2022).

Размещено на Allbest.ru