Співвідношення норм міжнародного права і біомедичноі етики як систем регулювання суспільних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА І БІОМЕДИЧНОІ ЕТИКИ ЯК СИСТЕМ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Онищук Ігор Ігорович,

доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри права Університету Короля Данила, академік (дійсний член) Міжнародної академії інформатизації

Анотація

Метою статті є теоретико-правовий аналіз питань співвідношення і взаємодії норм права та біомедичної етики як систем нормативного регулювання суспільних відносин.

Наукова новизна полягає в характеристиці основ правового регулювання прав людини у сфері трансплантації людських органів, генної інженерії, пов'язаної з експериментами над людиною. Аргументовано, що право як нормативна система обмежена у своїх можливостях розв'язувати проблеми регулювання відносин, пов'язаних із захистом права на життя і здоров'я, на свободу і особисту недоторканність у питаннях евтаназії, абортів, трансплантації людських органів і тканин, втручання в геном людини. Тому норми біоетики можуть бути регулятивними засобами, розв'язувати завдання попередження конфліктів і соціокультурних відмінностей розуміння сутності права людини на життя і здоров'я в різних національних правових системах.

Висновки. Право на життя визначається ціннісними установками державної політики, історико-культурним і духовно-моральним контекстом формування правової системи, детерміноване історично встановленими культурними, політичними та юридичними умовами його захисту в правоохоронній системі. Розбіжність між етичним і правовим регулюванням евтаназії і абортів є свідченням нестабільності правової системи, що вкорінена в колізії концептуально-правової та доктринально-етичної інтерпретації права на життя. Подолання цієї суперечності пов'язано із виробленням нових норм права, прийняттям законодавчих та інших нормативно-правових актів, що встановлюють когерентність відносин правового та етичного значення права на життя, а також враховують релігійні норми.

Ключові слова: норма права, етичні норми, правове регулювання, міжнародне право, біомедицина, біоетика, біомедичні права. 

Abstract

біоетика евтаназія аборт право

The relationship between norms of international law and biomedical ethics as systems of regulation of public relations. Onyshchuk Ihor I., Doctor of Legal Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Law of King Danylo University, Academician of the International Informatization Academy

The purpose of the article is a theoretical and legal analysis of the relationship and interaction of law and biomedical ethics as systems of regulatory regulation of social relations.

The scientific novelty is to describe the basics of legal regulation of human rights in the field of human organ transplantation, genetic engineering, associated with human experiments. It is argued that the law as a normative system is limited in its ability to address issues related to the protection of the right to life and health, freedom and personal integrity in the legal regulation of euthanasia, abortion, transplantation of human organs and tissues, intervention in the human genome. Therefore, the norms of bioethics can act as a regulatory tool, solving the problem of conflict prevention and sociocultural differences in understanding the essence of the human right to life and health in different national legal systems.

Conclusions. The right to life is determined by the values of state policy, historical, cultural and spiritual and moral context of the formation of the legal system, determined by historically established cultural, political and legal conditions for its protection in the law enforcement system. The contradiction between the ethical and legal regulation of euthanasia and abortion is evidence of the instability of its legal system, which is rooted in the collision of conceptual and legal and doctrinal and ethical interpretation of the right to life. Overcoming this contradiction is associated with the development of new rules of law, the adoption of laws and other regulations that establish the coherence of the legal and ethical significance of the right to life, as well as take into account religious norms.

Key words: rule of law, ethical norms, legal regulation, international law, biomedicine, bioethics, biomedical rights. 

Постановка проблеми

На сучасному етапі суспільного розвитку формується нова соціально-політична парадигма, яка передбачає ліберально-демократичні цінності та радикальні ринкові реформи, що торкнулися і системи охорони здоров'я. Вчені констатують зростання соціальної чутливості стосовно нововведень і досягнень сучасної науки. Наявні певні особливості суспільних відносин у медичній сфері, де проблема життя і здоров'я, професійної помилки і компетентності, моральної і корпоративної регуляції формує унікальне поєднання правових і етичних аспектів.

Медичне право в Україні тільки формується як самостійна галузь. Що стосується моральної регуляції цієї сфери, то вона повинна бути заснована на принципах біомедичної етики - дисципліни нової та маловідомої в нашій країні. Ці обставини створюють додаткові труднощі в удосконаленні законодавчої бази охорони здоров'я і, тим самим, не дозволяють завершити створення юридично гарантованої і етично обґрунтованої системи захисту прав пацієнтів.

Істотним гальмом у розвитку законодавства в даній сфері є відсутність ефективної методології аналізу взаємин права і етики в медицині. З одного боку, держава має основоположний документ - «Основи законодавства України про охорону здоров'я». З іншого боку, він містить статті, що адресують громадян до документів, які поки не прийняті і навіть не розроблені. Безперервність і взаємопов'язаність нормативного регулювання в охороні здоров'я забезпечується, за відсутності відповідних законів, підзаконних актів, адміністративними (відомчими) директивними документами, правовими звичаями, принципами і правилами біомедичної етики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання теорії та практики співвідношення і взаємодії норм міжнародного права й біомедичної етики висвітлювалися у публікаціях Б. Островської [11], Л. Фоміної [2], Н.Хендель [6], Є. Холодової [12], Л. Туршук [12] та ін.

У сучасній українській юриспруденції існує тенденція до інтегративного дослідження проблеми співвідношення норм права та біомедичної етики в контексті зазначених аспектів. Дане питання є досить складним і неоднозначним, тому заслуговує найпильнішої уваги. Детального вивчення потребує питання правового регулювання сфери охорони здоров'я, кваліфікації злочинів проти особистості в контексті застосування нових біомедичних технологій, евтаназії, трансплантації людських органів, переривання вагітності, зміни біологічної статі тощо.

Мета дослідження полягає в теоретико-правовому аналізі питань співвідношення і взаємодії норм міжнародного права й біомедичної етики як систем нормативного регулювання суспільних відносин.

Виклад основного матеріалу дослідження

Розвиток правозахисного руху виступає як важлива причина появи біоетики. У другій половині ХХ століття виникла необхідність етичного аналізу подій, пов'язаних зі світовими війнами, які забрали життя мільйонів людей. З особливою гостротою постала проблема цінності людського життя на тлі зіткнення геополітичних інтересів держав і їх лідерів. Після закінчення Другої світової війни постало питання: чи можуть бути виправдані людські жертви, навіть якщо вони приносилися заради «благих» цілей (політичних, наукових)? Велику роль в осмисленні підсумків Другої світової війни зіграв Нюрнберзький процес (19451946 рр.), в рамках якого були висунуті звинувачення за статтею «злочини проти людяності». Надалі, на інших процесах, були засуджені лікарі як учасники нелюдських експериментів. За підсумками процесів в 1947 р. був прийнятий Нюрнберзький кодекс, який визначив принципи проведення медичних експериментів над людиною [1].

Відповіддю на загрозу використання людини як засобу для досягнення нових висот в біомедицині стала біоетика. На жаль, знаходилися такі лікарі-дослідники, які вважали такий стан допустимим і після Другої світової війни. Відомі випадки, коли в США пацієнтів без їхньої згоди інфікували сифілісом або вихованцям інтернату для психічно неповноцінних дітей вводили вірус гепатиту. Обговорення цих та інших порушень прав людини проводилися в засобах масової інформації, потім відбулися громадські слухання, і в результаті було висунуто найважливіший для біоетики принцип автономії особистості пацієнта. Цей принцип обґрунтовує право пацієнта або випробуваного бути поінформованим про ризик і наслідки проведення діагностичних процедур, лікувальних заходів та випробувань лікарських засобів. Правило інформованої згоди підкріплює принцип автономії особистості пацієнта, який в ідеалі повинен прагнути брати участь у процесі прийняття життєво важливих рішень. Передбачається, що брати участь в процесі обговорення діагнозу і лікування може компетентний пацієнт - особистість, здатна раціонально мислити, приймати автономне рішення і нести за нього відповідальність [1].

Біомедицина - збірний термін, що позначає напрямок на стику двох наук - медицини та біології. В його основі лежить використання для розв'язання медичних проблем ідей і технологій, розроблених в біохімії, імунології, клітинній біології та інших біологічних науках. Біоетика - це сфера міждисциплінарних досліджень: етичних, медичних, біологічних та юридичних проблем, що виникають у зв'язку з прогресом біомедичної науки і впровадженням новітніх технологій у повсякденне життя кожної людини» [2, с. 72].

З метою вироблення етичних стандартів проведення наукових експериментів на людині були прийняті: Гельсінська декларація Всесвітньої медичної асоціації (ВМА) (1965 р., редакція 2013 р.); Токійська декларація (прийнята 29-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, 1975 р.); Венеціанська декларація про термінальний стан (прийнята 35-ю Всесвітньою медичною асамблеєю, 1983 р.); Конвенція Ради Європи про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (1997 р.) [3].

У наведених документах підкреслюється необхідність чітко усвідомлювати фундаментальні відмінності між медичними дослідженнями, основні цілі яких - діагностичні (терапевтичні), та медичні дослідження, основна мета яких є суто науковою, яка не має безпосереднього терапевтичного значення для індивіда, залученого в ці дослідження. Стверджується, що необхідно вживати особливі заходи під час проведення досліджень, які можуть впливати на навколишнє середовище і стан тварин, що використовуються при цих дослідженнях [1].

Треба відзначити, що прийнята в жовтні 2005 р. Загальна декларація про біоетику та права людини визнає взаємозв'язок між етикою і правами людини і закликає держави-учасниці докласти всіх зусиль з метою реалізації принципів, викладених в Декларації, і пропонує вжити відповідних заходів щодо забезпечення її здійснення [4].

У контексті правового регулювання біомедичних прав особливе значення має Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину (ETS N 164) (Ов'єдо, 4 квітня 1997 р.). Україна, власне, її підписала у 2002 р., але ще не ратифікувала [5].

Вказана Конвенція спрямована на захист людської гідності, прав і свобод шляхом прийняття принципів і заборон проти неправильного використання досягнень біології та медицини. Інтереси людини вище інтересів науки або суспільства. Конвенція викладає низку принципів і заборон стосовно генетичних і медичних досліджень, права на приватне життя та інформацію, трансплантацію, публічне обговорення тощо.

Крім того, Конвенція забороняє всі форми дискримінації за ознакою генетичного спадкування та дозволяє проводити генетичне тестування тільки в медичних цілях; встановлює правила медичних досліджень, перераховуючи їх деталізовані конкретні умови, особливо щодо осіб, які не здатні дати згоду на такі дослідження; забороняє створення ембріонів людини в дослідницьких цілях, а коли країна дозволяє дослідження на ембріонах in vitro, має бути передбачено адекватний захист цих ембріонів; стверджує принцип, згідно з яким особа повинна дати необхідну згоду на медичне втручання в ясній формі і заздалегідь, за винятком надзвичайної ситуації; кожен пацієнт має право ознайомитися з інформацією про стан свого здоров'я, включаючи інформацію про результати генетичного тестування. Разом з тим вона визнає права пацієнта не бути поінформованим стосовно цього; забороняє вилучення органів та інших тканин у осіб, які не в змозі дати відповідну згоду. Єдиний виняток допускається за певних умов для вилучення відновлювальних тканин (особливо кісткового мозку), коли реципієнт є братом або сестрою донора [6].

На додаток до Конвенції Ов'єдо прийняті Протоколи:

1) Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування досягнень біології та медицини, стосовно заборони клонування людини (Париж, 12 січня 1998 р.) [7];

2) Додатковий протокол до Конвенції про права людини та біомедицину щодо трансплантації органів і тканин людини (Страсбург, 24 січня 2002 р.) [8];

3) Додатковий протокол до Конвенції про права людини та біомедицину в галузі біомедичних досліджень (Страсбург, 25 січня 2005 р.) [9];

4) Додатковий протокол до Конвенції про права людини та біомедицину, який стосується генетичного тестування в медичних цілях (Страсбург, 27 листопада 2008 р.) [10].

Динаміка біомедичної науки та розширення кола суб'єктів застосування новітніх досягнень у цій сфері на практиці зумовлює необхідність внесення відповідних змін (доповнень, уточнень) до Конвенції Ов'єдо, оскільки розвиток біомедичного законодавства має відображати еволюційні процеси у суспільстві. Передусім, потребує негайного нормативно-правового уточнення зміст поняття «людина» (як біологічна та соціальна істота), яке так і залишилося нерозкритим ні Конвенцією Ов'єдо, ні Додатковими протоколами до неї. Закріплення цієї дефініції (з урахуванням біологічної, правової, філософської позицій) на міжнародному рівні допоможе усунути численні суперечності при застосуванні науково-технічних досягнень у сфері біомедицини та сприяти уніфікації національного законодавства країн Європи. До того ж складні біоетичні питання слід виносити на публічні обговорення із залученням експертів та фахівців (наукові семінари, симпозіуми, конференції) [10, с. 102].

Захист біомедичних прав безпосередньо Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод 1950 р. не передбачено, але звернення можливе за низкою статей Конвенції 1950 р., і така практика існує, наприклад, при порушенні статей 2, 3, 6, 8. Зокрема, у разі порушення біомедичних прав людини можна посилатися на ст. 2 (право на життя), ст. 3 (заборона тортур), ст. 6 (право на справедливий судовий розгляд), ст. 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції 1950 р., що підтверджується судовою практикою (Josef Prinz v. Austria: Judgment of 08/02/2000. §26-27. Hudoc; Josef Prinz v. Austria : Decision. 10/04/1997. Hudoc; D.V. v. Bulgaria : Decision of 16/04/1998. Hudoc; X v. Denmark, Application 39974/82, Decision of 2 March 1983. Hudoc; Roche v. UK: Judgment of 19/10/2005. Hudoc. §141-142) [4].

Порушенням біомедичних прав є проведення біомедичних дослідів без згоди випробуваного, що можна віднести до нелюдського поводження, і дані дії підпадають під ст. 3 Конвенції 1950 р. У рішенні по справі Х. проти Данії було визнано, що лікування експериментального характеру без згоди пацієнта може в певних випадках розглядатися як дія, що суперечить ст. 3 Конвенції 1950 р. Також було зазначено, що дане твердження не відноситься до випадків скоєння за згодою пацієнта операції, в ході якої лікар використовує новий інструмент (X v. Denmark, Application 39974/82, Decision of 2 March 1983) [4].

Міжнародно-правова система захисту прав людини спрямована переважно на те, щоб створити на національному рівні умови запобігання порушень таких прав, а також їх відновлення. Тому, на наш погляд, основні принципи міжнародного гуманітарного права в сфері біоетики повинні бути закріплені в Основному законі держави і введені в медичне законодавство України. Зокрема, необхідно передбачити захист людського ембріона. Як, наприклад, це зроблено в Союзній конституції Швейцарської Конфедерації від 18 квітня 1999року, статті 119, 119-а, 120 якої встановлюють правила репродуктивної та трансплантаційної медицини та генної інженерії людини. Норми права захищають людину від зловживань репродуктивної медицини та генної інженерії. Зокрема, всі види клонування і втручань у спадковий матеріал людських гамет і ембріонів неприпустимі; нелюдський зародковий і спадковий матеріал не може вводитися в людський зародковий матеріал або синтезуватися з ним; процедури репродукції можуть застосовуватися тільки у випадку, якщо іншим чином не можуть бути усунені безпліддя або небезпека зараження важкою хворобою, але жодним чином не для створення у дитини певних властивостей і не для проведення досліджень; пожертвування ембріонів і всі види сурогатного материнства неприпустимі; забороняється будь-яка торгівля людським зародковим матеріалом і похідними з ембріонів; торгівля людськими органами забороняється тощо [11, с. 194-195].

Редагування геному трактується своєрідною грою людей в бога. У 2020 році в Парижі відбулася конференція, в рамках якої вчені, богослови і філософи обговорювали питання про етичність і законність редагування геному. За словами очільника дослідного центру з біології та генетики стовбурових клітин в Інституті Френсіса Кріка (Великобританія) Робіна Ловелла-Бейджа, в редагуванні геному немає нічого нового: цей процес почався дванадцять тисяч років тому, коли людина почала одомашнення і штучний відбір тварин. Професор запевнив, що нові методи зміни геному, такі як CRISPR- Cas9 досить точні й ефективні, тому застарілі аргументи про ненадійність і небезпеку генної інженерії стосовно людини більше не можуть використовуватися. Духовний погляд на проблему представив професор Богословського факультету Фессалонікійського Університету Мільтіадіс Вантсос, який провів паралель з іншими науковими дисциплінами, де ризики не завжди відомі. В генетиці, на думку доповідача, потрібно використовувати попереджувальний принцип, оскільки потенційно вона може завдати природі або людині непоправної шкоди. Професор зауважив, що для того, щоб відігравати роль бога, потрібно стати богом за божою благодаттю. Висновок, якого дійшов Вантсос, полягає у тому, що людина - це не тільки біологічна, а й духовна істота, і не можна цього недооцінювати. Професор Єзуїтського факультету Парижа Бруно Санто зазначив, що Римсько-католицька церква одна з небагатьох, для якої особистість починається із заплідненої яйцеклітини. Особі властива цінність, і наслідки цього твердження виходять за межі цієї проблеми. Важливо оцінювати та шанувати рішення окремих людей, а отже, необхідно забезпечувати їх усією необхідною інформацією [12].

Які моральні критерії потрібно використовувати для з'ясування тих проблем, які постали сьогодні у сфері біомедицини? Відповідь на це питання передбачає правильне розуміння природи людської особи у її тілесному вимірі. Лише у гармонії зі своєю справжньою природою людська особа може досягти самореалізації як «єдине ціле»: а ця природа є водночас тілесною та духовною. З огляду на субстанційну єдність з нематеріальною душею, людське тіло не можна трактувати як просту сукупність тканин, органів і функцій, чи розцінювати на тому ж рівні, що й тіло тварин. Воно, радше, є частиною особи, через яку вона проявляє і виражає себе.

Природний моральний закон виражає і закладає цілі, права і обов'язки, які базуються на тілесній і духовній природі людської особи. Тому не можна розуміти цей закон просто як сукупність норм на біологічному рівні. Його слід визначити як розумний порядок, яким людина покликана Творцем спрямовувати й упорядковувати своє життя і вчинки та відповідно вживати своє тіло [13].

Із цих принципів випливає перший висновок: втручання в людське тіло впливає не лише на тканини, органи та їхні функції, але також торкається власне особи на різних рівнях. Таким чином, у цьому висновку міститься, можливо, прихований, але все ж реальний спосіб, - моральна вагомість і відповідальність. Іоан Павло II ще раз особливо наголосив на цьому перед Світовою Медичною Асоціацією, кажучи: «Кожна людська особа у своїй абсолютно неповторній окремішності є не лише духом, але також і тілом. Поважати гідність людини є, отже, рівнозначним до збереження ідентичності людини, «тілом і духом єдину», як каже Другий Ватиканський Собор. Саме на основі такого антропологічного бачення можна знайти фундаментальні критерії для прийняття рішень у випадку технологічних методів, які не є суто терапевтичними, як, наприклад, ті, що спрямовані на покращення біологічного становища людини» [13].

Висновки

На наш погляд, біоетика є сферою нормативного регулювання міри втручання в біологічну природу людини. Значення біоетики як системи нормативного регулювання обумовлено сукупністю проблем і розбіжностей, що виникають у зв'язку з правовим регулюванням застосування сучасних медичних технологій. Цілі, права та обов'язки людини закладає природний моральний закон, який базується на тілесній і духовній природі людської особи.

З точки зору біоетики, сучасні медичні біотехнології, а саме, евтаназія, аборти, трансплантологія і генна інженерія є порушенням особистісних прав людини, які слід розглядати як право на життя і гідність особи, право на свободу та особисту недоторканність, свободу совісті. Завданням законотворчості в цій сфері є розробка юридичних механізмів захисту і реалізації даних прав, обґрунтування їх цінності в системі прав і свобод людини. В біомедичному дослідженні важливість мети повинна бути співвіднесена з ризиком, яким загрожує це дослідження для випробуваного. Інтереси індивіда повинні переважати над науковими чи суспільними інтересами.

Нерозробленість основ правового регулювання прав людини у сфері трансплантації людських органів, генної інженерії, пов'язаної з експериментами над людиною, деякі інші права слід розглядати як суттєву прогалину правового регулювання даної сфери відносин. Це пояснюється відсутністю правового визначення сукупності прав, що належать до людської тілесності - особистісних прав людини.

Виникає суперечність між нормами міжнародних правових документів та українським законодавством. У міжнародному праві ратифікація конвенції зобов'язує державу застосовувати її положення, а також вживати у своєму внутрішньому законодавстві заходи, необхідні для приведення їх у дію. Саме тому видається за доцільне, щоб Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію Ов'єдо та протоколи до неї, а також забезпечила виконання вимог. Питання ратифікації Конвенції Ов'єдо для України є підтвердженням готовності до захисту прав і гідності людини, а також до відповідальності за їх порушення. Для цього на національному рівні потрібно ухвалити законодавство, яке б охоплювало ключові поняття, що стосуються біомедицини, для запобігання порушення прав і гідності людини. Необхідно врегулювати питання правового статусу ембріона, використання стовбурових клітин, терапевтичного клонування, трансплантації, біомедичних та генетичних досліджень.

Список використаних джерел

1. Биоэтика: права и достоинство человека, 2021. URL: https://studme.org/167748/ etika_i_estetika/bioetika_prava_dostoinstvo_ cheloveka (Дата звернення: 01.02.2021).

2. ФоминаЛ.Ю. Вопросы биоэтики и биомедицины в контексте защиты права на уважение частной и семейной жизни: практика Европейского суда по правам человека. Международное право и международные организации. 2019. №4. С.69-77. DOI: 10.7256/2454-0633.2019.4.31876

3. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину) (ETS N 164; Ов'єдо, 4 квітня 1997 р.). Офіційний переклад. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/994_334#Text (Дата звернення: 01.02.2021).

4. Всеобщая декларация о биоэтике и правах человека : принята резолюцией Генеральной конференции ЮНЕСКО по докладу Комиссии III на 18-м пленарном заседании 19 октября 2005 года. URL: https://www. un.org/ru/documents/decl_conv/declarations / bioethics_and_hr.shtml (Дата звернення: 01.02.2021)

5. Конвенция о защите прав и достоинства человека в связи с применением достижений биологии и медицины: Подробная информация о Договоре №164 (Конвенция о правах человека и биомедицине). URL: https://www.coe.int/ru/web/conventions/fulllist/-/conventions/treaty/164 (Дата звернення: 01.02.2021).

6. Хендель Н. В. Захист біомедичних прав людини у Європейському суді з прав людини. Українське право. 23.04.2016. URL: https://ukrainepravo.com/international_ law/european_court_of_human_rights / zakhyst-biomedychnykh-prav-lyudyny-uevropeys%60komu-sudi-z-prav-lyudyny/ (Дата звернення: 01.02.2021).

7. Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування досягнень біології та медицини, стосовно заборони клонування людини. Париж, 12січня 1998 р. / Рада Європи. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_ 526#Text (Дата звернення: 01.02.2021).

8. Додатковий протокол до Конвенції про права людини та біомедицину щодо трансплантації органів і тканин людини (ETSN 186). Страсбург, 24січня 2002 р. / Рада Європи. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/994_684#Text (Дата звернення: 01.02.2021)

9. Додатковий протокол до Конвенції про права людини та біомедицину в галузі біомедичних досліджень. Страсбург, 25січня 2005 р. / Рада Європи. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/994_686#Text (Дата звернення: 01.02.2021).

10. Additional Protocol to the Convention on Human Rights and Biomedicine, concerning Genetic Testing for Health Purposes, No. 203. Strasbourg, 27.XI.2008 / Council of Europe. URL: https://rm.coe.int/1680084824 (Дата звернення: 01.02.2021).

11. ОстровськаБ. 20-річний ювілей Конвенції Ов'єдо: досягнення і перспективи. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2017. № 2. С. 99-104.

12. ХолодоваЕ. И., ТуршукЛ. Д. Биоэтика и права человека: международно-правовое регулирование и пути имплементации. Актуальные проблемы российского права. 2017. №3 (76). С. 193-198.

13. Редактирование генома: человеческие игры в Бога? Конференция европейских церквей (2 марта 2018 года). Брюссель. URL: https://www.ceceurope.org/редактирование-генома-человеческие/ (Дата звернення: 01.02.2021)

14. Конгрегація віровчення, інстр. Donum vitae (22 лютого 1987 р.) / Пер. Н. Карфут, І.Ленишин. URL: http://zdorovia.ugcc.org. ua/instruktsiya-dar-zhyttya/ (Дата звернення: 01.02.2021)

References

1. Bioethics: human rights and dignity.(2021). URL: https://studme.org/167748/etika_i_estetika/bioetika_prava_dostoinstvo_ cheloveka (Last accessed: 01.02.2021) [in Russian].

2. Fomina,L.Yu. (2019). Issues of bioethics and biomedicine in the context of protecting the right to respect for private and family life: the case law of the European Court of Human Rights. International Law and International Organizations, 4, 69-77. DOI: 10.7256 / 24540633.2019.4.31876 [in Russian].

3. Council of Europe. (1997). Convention for the Protection of Human Rights and Dignity of Biology and Medicine (Convention on Human Rights and Biomedicine) (ETSNo.164; Oviedo, 4April 1997). Official translation. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_334#Text (Last accessed: 01.02.2021) [in Ukrainian].

4. UNESCO. (2005). Universal Declaration of Bioethics and Human Rights. Adopted by a resolution of the General Conference of UNESCO on the report of Commission III at its 18th plenary meeting, on 19 October 2005. URL: https:// www.un.org/en/documents/decl_conv/ declarations/bioethics_and_hr.shtml (Last accessed: 01.02.2021) [in Russian].

5. Council of Europe. (1997). Details of the Treaty №164 (Convention on Human Rights and Biomedicine). URL: https://www.coe.int/ en/web/ conventions/full-list/-/conventions/ treaty/164 (Last accessed: 01.02.2021) [in Russian].

6. Handel,N.V. (2016, April). Protection of biomedical human rights in the European Court of Human Rights. Ukrainian law. URL: https://ukrainepravo.com/international_ law/european_court_of_human_rights / zakhyst-biomedychnykh-prav-lyudyny-uevropeys%60komu-sudi-z-prav-lyudyny/ (Last accessed: 01.02.2021) [in Ukrainian].

7. Council of Europe. (1998). Additional Protocol to the Convention for the Protection of Human Rights and Dignity with regard to the Application of Biological and Medical Advances, concerning the Prohibition of Human Cloning (Paris, January12, 1998). URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/994_526#Text (Last accessed: 01.02.2021) [in Ukrainian].

8. Council of Europe. (2002). Additional Protocol to the Convention on Human Rights and Biomedicine on Transplantation of Human Organs and Tissues (ETS № 186). Strasbourg, January24, 2002. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/994_684#Text (Last accessed: 01.02.2021)[in Ukrainian].

9. Council of Europe. (2005). Additional Protocol to the Convention on Human Rights and Biomedicine in the Field of Biomedical Research. Strasbourg, January25, 2005. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_686#Text (Last accessed: 01.02.2021) [in Ukrainian].

10. Council of Europe. (2008). Additional Protocol to the Convention on Human Rights and Biomedicine, concerning Genetic Testing for Health Purposes, No. 203 (Strasbourg, 27.XI.2008). URL: https://rm.coe. int/1680084824 (Last accessed: 01.02.2021).

11. Ostrovska,B. (2017). 20th anniversary of the Oviedo Convention: achievements and prospects. Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, 2, 99-104 [in Ukrainian].

12. Kholodova,Ye.I. & Turshuk,L.D. (2017). Bioethics and Human Rights: International Legal Regulation and Ways of Implementation. Actual problems of Russian law, 3, 76, 193-198 [in Russian].

13. Conference of European Churches. (2018, March). Genome Editing: Human God Games? Brussels. URL: https://www.ceceurope. org/editing-genome-human/ (Last accessed: 01.02.2021)[in Russian].

14. Congregation for the Doctrine of the Faith. (1987). Instruction Donum Vitae / Transl. N. Karfut, I.Lenishin. URL: http://zdorovia.ugcc. org.ua/instruktsiya-dar-zhyttya/ (Last accessed: 01.02.2021)[in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru