Право і мова в аспекті універсальності (правовий дискурс)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національної академії внутрішніх справ

Право і мова в аспекті універсальності (правовий дискурс)

Мінченко Ольга Василівна, доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії держави та права

Анотація

Статтю присвячено дослідженню ознаки права «універсальність» в аспекті взаємозв'язку явища право як засобу регулювання суспільних відносин і мови як джерела формування і форми втілення права. Відзначено, що в теорії права існує низка підходів до дослідження універсалізму/неуніверсалізму права (прав людини), різниця між якими значною мірою визначається залежно від покладеного в основу дослідження типу праворозуміння. Взято до уваги такі підходи щодо дослідження універсальної ознаки права в аспекті\зрізі правничої лінгвістики: позитивістський/нормативістський, природно-правовий, соціологічний. При цьому вказано, що європейська загальнотеоретична правнича наука не оперує таким поняттям, як «праворозуміння», хоча в її межах досліджуються питання розуміння права.

Метою дослідження є аналіз універсалізму /універсальності/ неуніверсальності права (прав людини) в контексті співвідношення права і мови.

Анотація

Наукова новизна. У зв'язку із зростанням кількості міждисциплінарних досліджень, активним розвитком юридичної лінгвістики як галузі гуманітарного знання, що досліджує взаємозв'язок права і мови, а також символьну природу права, враховуючи такі соціальні феномени, як культура, світогляд, менталітет народу, доведено тісний зв'язок типу розуміння права йуніверсальності/неуніверсальності як ознаки права.

Висновки. Визначено, що проблема універсалізму права в контексті співвідношення мови і права є однією з найактуальніших в сучасній науці. У кожній із правових шкіл так чи інакше йдеться про мову як засіб (термін, символ, культура) формального відображення права. Жодна з розглянутих теорій розуміння права не заперечує необхідності при формулюванні юридичних приписів дотримання принципу юридичної визначеності, що вказує на лінгвістичний аспект у розумінні права. Вказано на неуніверсальність права через різне світосприйняття, через соціокультурність права. Право, являючи собою свого роду універсальний регулятор суспільних відносин, має свої особливості у кожній із правових культур. Мова є для права системоутворюючою конструкцією, поза якою життя права є неможливим.

Ключові слова: універсальний, універсалізм, універсалія, права людини, право, праворозуміння, мова.

Abstract

Minchenko Olga V.,

Doctor of Law, Associate Professor, Associate Professor, of the Department of State and Law National Academy of Internal Affairs

LAW AND LANGUAGE IN THE ASPECT OF UNIVERSALITY (LAW DISCOURSE)

The article is devoted to study of such feature of law as «universality» in terms of the correlation of law as a means of regulating social relations and language as a source of formation and the form of law implementation. It is noted that there are a number of approaches in the study of universalism / non-universalism of law (human rights) in the theory of law, the difference between which is largely determined depending on the type of legal understanding of the study. The following approaches to the study of the universal feature of law in the aspect of legal linguistics: positivist / normative, natural and law, sociological are taken into account. It is noted that the European general and theoretical law science does not operate with such a concept as «law consideration», although the issues of understanding the law are studied within its framework.

The purpose of the article is to analyze the universalism / universality / non-universality of law (human rights) in the context of law and language correlation.

Scientific novelty. In connection with the growing number of interdisciplinary research, the active development of legal linguistics as a field of humanities, exploring the interaction of law and language, as well as the symbolic nature of law taking into account the following social phenomena such as culture , worldview, mentality of the people, the close connection between the type of law understanding and universality / non-universality as the features of law is proved.

Conclusions. It is determined that the issue of universalism of law in the context of the language and law correlation is one of the most relevant in modern science. Each legal school considers language as a means (term, symbol, culture) of a formal reflection of law. None of the considered theories of law understanding deny the necessity for compliance with the legal certainty principle, indicating the linguistic aspect in the understanding of law while formulating legal requirements. The nonuniversality of law is pointed out due to various worldviews, and the social and cultural nature of law. Law, being a kind of universal regulator of social relations, has its own characteristics within each of the legal cultures. Language is a system forming construction for law, outside of which the life of law is impossible. Law, being a kind of universal regulator of social relations, has its own characteristics in each of the legal cultures. Language is a system-forming construction for law, outside of which the life of law is impossible.

Key words: universal, universalism, human rights, law, understanding of law, language.

Постановка проблеми

З огляду на зростання інтересу до міждисциплінарних досліджень, зокрема до юридичної лінгвістики, збільшення наукових праць у цій галузі знань, враховуючи глобалізаційні процеси та сучасний етап розвитку права, що характеризується уніфікацією правового регулювання в більшості галузей права, виникає необхідність постановки питання універсальності/неуні- версальності права в контексті співвідношення права і мови. З'ясування цього питання не є простим, хоча, звичайно, і не є новим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематику універсалізму права вивчали як вітчизняні, так і іноземні науковці. Неодноразово акцентував увагу на діалектиці загального та особливого у правах людини та обґрунтовував необхідність розробки універсальної (всезагальної) теорії права П. Рабінович. Х. Бехруз слушно вказував, що проблема універсалізму та релятивізму правових цінностей, зокрема через концепцію прав людини в контексті співвідношення універсальності та культурного різноманіття, була і є однією з найактуальніших проблем сучасної науки. С. Максимов звертає увагу на універсальності прав людини у контексті культурної різноманітності та здійснення міжкультурного діалогу. Ю. Письменна наголошує на сучасних когнітивних засадах дослідження мови, які стимулюють еволюційний розвиток універсалізму, що пов'язане з формулюванням гіпотези мовної відносності Сепіра-Уорфа. Авторка досліджує становлення універсалізму як загального методологічного підходу до осмислення природи і сутності мови у зв'язку з людським мисленням. Серед зарубіжних вчених слід згадати К.-О. Апеля, Ю. Хабермаса, Р. Алексі. Так, О. Лу- кашева справедливо зазначала, що сучасний світ розвивається під впливом двох процесів: глобалізації та самоствердження цивілізацій.

Метою дослідження є аналіз універсалізму / універсальності / неуніверсальності права (прав людини) в контексті співвідношення права і мови.

Виклад основного матеріалу

Попередньо відзначимо, що в контексті нашого дослідження викликають інтерес терміни: «універсалізм» «універсальний», «універсали». Х. Бехруз характеризує універсалізм як «напрям філософської думки, відповідно до якого світ розглядається як нескінченна цілісність; також утверджується примат загального над одиничним. Відповідно до філософських концепцій, заснованих на постулатах кантівських «загальних і необхідних» форм апріорної свідомості, діалектиці Геґеля, відмінність і своєрідність іншого, особливого, повинна бути нівельованою задля домінування «загального», «універсального» [1, с. 130]. Загалом, термін «універсальний» визначають як загальний (у перекладі з латинської мови), усеосяжний, різнобічний або той, що має різноманітні функції.

Водночас філолог Ю. Письменна, зазначила, що «термін «універсали» у сучасних лінгвістичних дослідженнях має принаймні два тлумачення. З одного боку, цей термін може стосуватися рис подібності, визначених у результаті типологічних досліджень - порівняльних студій з охопленням матеріалу значної кількості мов відносно досліджуваного феномену (У Вайнрайх, С. Ульман, Дж. Грінберг). У такому сенсі існування типологічних універсалій є емпіричним і неспростовним фактом. З іншого боку, термін «універсальний» може вживатися для характеристики принципів мовної організації і структури, представлених у людській свідомості» [2]. Як бачимо, поняття схожі, однак мають відтінки, які і не дозволяють чітко відповісти на поставлені питання.

Також слід зазначити, що у меті ми зазначили «права (прав людини)», враховуючи, що однією з ознак явища, феномена «право» є його універсальність, а права людини є необхідним елементом громадянського суспільства і правової держави, де право виступає явищем, яке забезпечує правопорядок і справедливість.

У теорії права існує низка підходів у дослідженні універсалізму / неуніверсалізму права (прав людини), різниця між якими, на нашу думку, значною мірою визначається залежно від покладеного в основу дослідження типу праворозуміння. При цьому слід відзначити, що європейська загальнотеоретична правнича наука не оперує таким поняттям, як «праворозуміння», хоча в її межах досліджуються питання розуміння права.

Найпоширенішими є такі підходи щодо дослідження універсальної ознаки права в аспекті / зрізі правничої лінгвістики: позитивістський / нормативістський, природно-правовий, соціологічний.

Перший напрям ґрунтується на норма- тивістській теорії права і позитивістському праворозумінні, на ототожненні права і закону. Наявність права ставиться у залежність від існування прескриптивного тексту (тобто, йдеться про верховенство закону), незважаючи на те, що Конституцією України визнано верховенство права, а не закону. Право - це результат діяльності публічної влади, що об'єктивований у нормативно-правових актах. За цього підходу до права прирівнюється не тільки закон, а будь-який владний акт (адміністративний акт, судове рішення), виданий компетентним органом влади з дотриманням встановленої процедури. В цьому випадку можемо говорити про співвідношення мови і права як форми і змісту, де мова (текст) є формою, а право є змістом. Право є універсальним, бо джерела права, як спосіб зовнішнього вираження змісту правових норм, за допомогою якого вони набувають загальнообов'язкового значення, повинні відповідати принципу верховенства права, доктрині, що включає в себе такі складові, як законність, правову визначеність, заборону державного свавілля тощо. Однак варто пам'ятати, що закон завжди є абстрактним, а право, на відміну від нього, є конкретним. універсальність правничий лінгвістика

Значну роль у наявності різного розуміння змісту права, тобто неуніверсальності права, в контексті паралелі між правом і мовою, відводив представник історичної школи права Г. Пухта: «Наслідком цього виникнення є відмінність прав народів, особливість юридичних поглядів так, як і мова, належить до характерних ознак різної національності. Як спільність права є одним із духовних зв'язків, підтримуючих народ, так і своєрідний розвиток юридичної свідомості утворює один з елементів, що відрізняє один народ від інших. Коли один народ розпадається на багато народів, то між ними помічається спорідненість як в праві, так і в мові, але, з іншого боку, кожен із цих народів буде в обох відносинах розвиватися своєрідним чином» [3, с. 442].

Для прикладу представник історичної школи права наводить німецький народ, якому відповідають німецьке право і німецька мова як надбання всіх його племен і гілок, на які він розпадається, хоча у кожного з племен є свої особливості як у праві, так і у мові, які й допомагають виокремити їх як окремі племена. «Право володіє своїми про- вінціалізмами так само, як і мова» [3, с. 442]. На думку представника історичної школи права Георга Фрідріха Пухти, ключовим моментом у виникненні права є поява народів. Бо до цього часу суспільство складалося з окремих родів, родових общин, які не були пов'язані між собою жодними юридичними зв'язками. За таких обставин своєрідним «замінником» права у них виступала особиста любов, якою й обумовлено сімейство. Однак із плином часу між родом і людством утворюється інший проміжний союз - народ - «община, об'єднана спільним походженням, загальною мовою, загальним місцем проживання» [3, с. 438-439]. Як стверджує німецький правник, «свідомість пронизує членів народу як щось спільне, природжене, робить їх духовно членами цього народу, одним словом, народний дух є джерелом людського або природного права, юридичних переконань, що діють в окремих членах» [3, с. 442].

Німецький вчений Рудольф фон Ієрінг, який є представником соціологічної теорії права, незважаючи на критику концепції історичної школи, зазначав: «Право виникло не внаслідок рефлексії, а так само як мова, звичаї та інше, є чимось, що спочатку народилося разом із народом - тим, що як одна зі сторін життя народу також неусвідомлено змінюється разом з усім утворенням народу і живе в народі навіть без прямої вказівки на це. Законодавство завжди означало для права тільки одне: воно повинне було представляти або модифікувати право, але воно ніколи не породжувало його» [4, с.36].

Черговий напрям - природно-правова концепція праворозуміння - характеризується тим, що право - не тексти закону, право і закон розмежовуються. «Ціннісна ідея, закладена в основу природно-правового розуміння, - це система принципів, прав, цінностей, наявність яких не залежить від волі суб'єктів» [5, с. 77]. Для правників, вихованих на положеннях природно-правової школи, зовсім не є властивим використання такої термінології, як «механізм забезпечення прав», «механізм реалізації прав», «механізм охорони права», як і будь-які інші «механізми». Для них передусім мають значення «людські права», «справедливість», «право- певність», «правовладдя», «необхідність у демократичному суспільстві», «принцип пропорційності», «приватність людини», «судовий захист», «повноваження державного органу» (а не права державного органу) та ін.

«Людина формує у своїй свідомості право як ідеальну модель, прагнучи, водночас, відповідати цій моделі. Такий взаємозв'язок на сьогодні можна вважати вирішальною та визначальною умовою прогресивного розвитку суспільства в цілому, конкретної людини і права як ефективного регулятора суспільних відносин», - зазначає О. Грищук [6, с. 11].

Означене дає змогу зробити висновок про відмінність не лише у термінології, а й у правовій реальності, яка створюється на основі розуміння терміносистеми, що використовується в межах національних правових систем. А це порушує питання адекватності розуміння один одного правниками різних правових традицій (що є важливим складовим аспектом юридичної лінгвістики). Слід відзначити, що саме в межах цієї школи виникла і концептуально оформилась ідея про людські права як природні права, про принципи права як основоположні ідеї, що визначають функціонування та розвиток системи права.

У контексті зазначеного особливої уваги потребує дослідження професора Гарвардського університету Фреда Шауера про неможливість «віднайдення» універсального розуміння права [7, с. 198]. На переконання вченого, сучасній теорії права слід відмовитися від дебатів з приводу того, що є правом. Він виступає проти есенціалізму як у формі юснатуралізму, так і нормативізму, прихильники яких вважають, що правова теорія повинна спиратися на заздалегідь сформульоване поняття права. Фред Шауер вважає, що на рівні кожної системи права існує набір принципів і стандартів, що дозволяють їй са- моконструюватися та самообмежуватися від інших систем. Тому для кожної системи має бути своє розуміння права, яке не може претендувати на теоретичну універсальність. На думку Ф. Шауера, це не означає, що взагалі не можна говорити про поняття права, а лише те, що існує плюралізм рівнозначних розумінь права [7, с. 198].

Незважаючи на наявність доволі дискусійних положень, а також на те, що історична школа права наприкінці першої половини ХХстоліття втратила ту актуальність, якої набула на момент свого концептуального оформлення, є дві важливі тези, які зумовлюють її значимість для подальшого розвитку юридичної науки та є значним надбанням правової думки.

По-перше, йдеться про заперечення універсального характеру права (що так чи інакше властиво йому за природно-правового розуміння). Оскільки право, як і мова, є відображенням розвитку народного духу, його втіленням, то не може бути єдиного (універсального) права для різних народів, які мають різну мову, культуру. У зв'язку з цим варто згадати, що, незважаючи на наявність такого універсального міжнародного договору, як Загальна декларація прав людини, у різних державах вкладається різний зміст у проголошені нею права. Більш того, міжнародна спільнота неодноразово у міжнародних договорах визнавала це, акцентуючи увагу на необхідності діалогу і толерантного ставлення. «Міжнародне співтовариство повинно ставитися до людських прав глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом та увагою. Хоча значення національної й регіональної специфіки і різних історичних, культурних та релігійних особливостей необхідно мати на увазі, держави, незалежно від їх політичних, економічних і культурних систем, несуть обов'язок заохочувати й захищати усі людські права та основні свободи. ... Державам слід відповідно до міжнародного права приймати узгоджені позитивні кроки щодо забезпечення поваги всіх людських прав і основних свобод корінних народів на основі рівності та недискри- мінації і визнавати значення й різноманіття їх самобутності, культури і соціальної організації» [8]; «... глобалізація може знайти повністю всеосяжний і справедливий характер лише через широкомасштабні і наполегливі зусилля з формування спільного майбутнього, заснованого на нашій загальній приналежності до роду людського у всьому його різноманітті» [9].

Французький філософ Жан-Люк Нан- сі щодо універсального характеру (у тому числі людських прав) зауважує, що не існує єдиної людської сутності, «немає такої сутності людини, за допомогою якої можна було б визначити чи зробити висновок, яким чином ця людина повинна жити, мати свої права, свою політику, свою етику ... для нас (на «Заході») така сутність дійсно просто зникла» [10, с. 13]. «Досліджуючи ісламське право, Л. Р. Сюкіяйнен зазначає, що збіг формулювань міжнародно-правових актів у сфері людських прав не повинен вводити в оману й бути підґрунтям для висновку про їх схожість за сутністю, оскільки за зовнішньою ідентичністю містяться значні розбіжності на рівні принципових підходів» [11, с. 55].

Відтак, можна стверджувати, що світове співтовариство, включаючи наукову спільноту й органи судової влади, в цілому виробило консенсус у питанні універсального характеру права (людських прав), однак із певною долею релятивізму, передбачаючи: можливість розсуду різних національних правових систем, особливості інтерпретацій, можливість винятків.

По-друге, історична школа права зосереджує увагу на поступовому становленні права. Право не виникає водночас із прийняттям прескриптивного тексту. Воно не є результатом процедурно-процесуальної діяльності спеціально уповноважених державних органів. Воно має відповідати «народному духу», відносинам, що склалися у суспільстві, звичаям і традиція соціуму. Право завжди є відображенням культури певної спільності людей - народу, є явищем соціокультурним, яке передається через мовні засоби від одних членів народу до інших. Право не є надто динамічним, однак не є і повністю статичним. «Подібно до того, як мова не встановлюється договором, не запроваджується за чиєюсь вказівкою і дана від бога, так і право створюється не стільки завдяки законотворчості, скільки шляхом самостійного розвитку, через стійке створення відповідного спілкування, завдяки добровільно набутим народом у силу адекватності обставинам його життя» [12, с. 29].

У цьому аспекті історичної школи права дуже тісно простежується взаємозв'язок мови і права як явищ соціокультурних. «У самій мові нашій одбився дух нашого народу, по коренях слів можна довідуватись і про культуру нашу. Давнє слово наше «дружина» (супруга) яскраво показує про стан нашої жінки, про те, що вона друг своєму чоловікові, тоді як загальнослов'янське «жена» значить тільки «рождающая». Або наш вираз: ми кажемо «одружитися з нею», або «оженитися з нею»: тут жінка зразу стає рівноправною поруч із чоловіком; цей вираз - «оженитися з нею» далеко культурніший од московського: «женится на ней» [13, с. 22], - зазначав відомий громадський діяч, приват-доцент Київського університету, міністр освіти Української Народної Республіки Іван Огієн- ко.

У наведеній тезі дійсно доволі чітко простежується правовий статус жінки, залежно від використаних термінів: мовні засоби і правовий характер явища є взаємозалежними. З одного боку, рівність і толерантність (відповідний іменник та прийменник української мови), а з другого - підпорядкування та залежність (відповідний іменник та прийменник російської мови), що є відображенням суспільних відносин відповідно українського та російського народів.

Тому сучасна вітчизняна правнича наука велику увагу почала приділяти правильному використанню мови у текстах нормативно-правових актів. «Ігнорування правил законодавчої техніки, законів законодавчого стилю, недотримання елементарної логіки викладу, неузгодженість термінології та суперечливість правових норм у законодавчих актах не тільки негативно впливають на виконання вміщених у них правових приписів, а й формують зневагу до «букви закону» і навіть правовий нігілізм», - наголошує Н. Арти- куца [14, с. 46].

Висновки

У кожній із правових шкіл так чи інакше йдеться про мову як засіб (термін, символ, культура) формального відображення права. Жодна з розглянутих теорій розуміння права не заперечує необхідності при формулюванні юридичних приписів дотримання принципу юридичної визначеності, що вказує на лінгвістичний аспект у розумінні права. Право є універсальним у контексті нормативістського праворозуміння. За історичної школи права, за природно-правового розуміння права мова і право тісно пов'язані. Право - це могутній пласт культури, цінностей певного народу, відповідно неунівер- сальність права проявляється зокрема через різне світосприйняття, оскільки світ є полі- культурним, ґрунтується на плюралізмі, на неоднорідності людей у світі. Право (права людини) є витвором певної культури, в якій, і через мову, сфокусовані моральні, політичні, особисті права конкретної людини в певному суспільстві.

Список використаних джерел

1. БехрузХ. Універсалізм і релятивізм цінностей у контексті діалогу правових культур. Філософія права і загальна теорія права. 2012. №2. С. 130-138.

2. ПисьменнаЮ. Універсалізм і релятивізм у світлі ідей сучасної когнітивної лінгвістики. Studia linguistica. 2017. №11. С. 145-153.

3. ПухтаГ. Ф. Энциклопедия права. Немецкая историческая школа права. Челябинск, 2010. С. 423-510.

4. Орлова О. О., КучукА. М., Мінченко О. В. Загальна теорія права: навч.-метод. посіб. Суми, 2017. 237 с.

5. Київець О. Джерело міжнародного права як природно-правова категорія. Публічне право. 2011. № 1. С. 76-81.

6. ГрищукО.В. Людська гідність у праві: філософський аспект : автореферат дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.12. Харків, 2008. 36 с.

7. ОвчинниковаА.П. О культурологическом подходе к праву. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2015. Вип. 30. Т. 2. С. 197-200.

8. Венская декларация и Программа действий.

9. United Nations Millennium Declaration. General Assembly resolution 55/2 of 8September 2000.

10. Дао и телос в смысловом измерении культур восточного и западного типа: монография / С.Е.Ячин и др. Владивосток: Изд- во Дальневост. федерал. ун-та, 2011. 324 с.

11. ЛукашеваЕ.А. Человек, право, цивилизации: нормативно-ценностное измерение. Москва: Норма, 2011. 384 с.

12. Терзі О. С., Аракелян Г. А. Формування історичної школи права. Наука. Релігія. Суспільство. 2012. № 3. С. 28-31.

13. ОгієнкоІ. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. Київ : Вид-во Книгарні Є.Черепов- ського, 1918. 272 с.

14. АртикуцаН.В. Культура правотвор- чості і мова. Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Серія «Юридичні науки». 2008. Т. 77. С. 44-50.

References

1. Bekhruz,Kh. (2012). Universalizm i reliatyvizm tsinnostei u konteksti dialohu pravovykh kultur. Filosofiia prava i zahalna teoriia prava, 2, 130-138 [in Ukrainian].

2. Pysmenna,Yu. (2017). Universalizm i reliatyvizm u svitli idei suchasnoi kohnityvnoi linhvistyky. Studia linguistica, 11, 145-153 [in Ukrainian].

3. Pukhta,H.F. (2010). Entsyklopedyia prava. Nemetskaia ystorycheskaia shkola prava. Cheliabynsk, 423-510 [in Russian].

4. Orlova, O. O., Kuchuk, A. M., Minchenko,O.V. (2017). Zahalna teoriia prava: navch.-metod. posib. Sumy [in Ukrainian].

5. Kyivets,O. (2011). Dzherelo mizhnarod- noho prava yak pryrodno-pravova katehoriia. Publichne pravo, 1, 76-81 [in Ukrainian].

6. Hryshchuk,O.V. (2008). Liudska hidnist u pravi: filosofskyi aspekt: avtoreferat dys. ... d-ra yuryd. Nauk: 12.00.12. Kharkiv [in Ukrainian].

7. Ovchynnykova,A.P. (2015). O kulturolo- hycheskom podkhode k pravu. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia Pravo, Vyp. 30, T. 2, 197-200 [in Russian].

8. Venskaia deklaratsyia i Prohramma deistvyi.

9. United Nations Millennium Declaration. General Assembly resolution 55/2 of 8September 2000.

10. Dao i telos v smyslovom izmerenii kultur vostochnoho i zapadnoho tipa. (2011) / S. E. Yachyn i dr. Vladyvostok: Yzd-vo Dalnevost. federal. un-ta [in Russian].

11. Lukasheva, E. A. (2011). Chelovek, pravo, tsivilizatsyya: normativno-tsennostnoe izmerenie. Moskva : Norma [in Russian].

12. Terzi,O.S., Arakelian,H.A. (2012). Formuvannia istorychnoi shkoly prava. Nauka. Relihiia. Suspilstvo, 3, 28-31 [in Ukrainian].

13. Ohiienko,I. (1918). Ukrainska kultura. Korotka istoriia kulturnoho zhyttia ukrainskoho naroda. Kyiv: Vyd-vo Knyharni Ye. Cherepovskoho [in Ukrainian].

14. Artykutsa,N.V. (2008). Kultura pravotvorchosti i mova. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Kyyevo-Mohylianska akademia». Seria «Yurydychni nauky», T. 77, 44-50 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru