Форма державного устрою України: перспективи вдосконалення у світлі історичного розвитку та сучасних викликів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ: ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ У СВІТЛІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Новосад В.Д. студент

юридичного факультету

Анотація

Сьогодення України характеризується незмінними пошуками оптимальної форми державного устрою України. Події, що відбувалися в Україні з 2014 р. і тривають до сьогодні, змусили багатьох політиків та правників-науковців звернутися до проблемного практичного питання, яке мало висвітлене на теоретичному рівні. Йдеться про бачення оптимальної форми державного устрою України: чи слід вдосконалити наявну систему унітаризму чи докласти зусиль до створення федералізму?

Проблему оптимального державного устрою досліджувало багато науковців - українських та зарубіжних. Йдеться, зокрема, про праці О. Батанова, В. Медвечука, Л. Шестопалової, Я. Жовнірчика, Н. Зелінської, М. Клименка, Л. Михайлишин, В. Міщук. Проте їхні погляди щодо найдоцільнішого державного устрою для України є відмінними. Деякі дослідники наполягають на необхідності розбудови унітарної держави, інші - на створенні федеративної держави. Запропоновані дослідження не дають достатніх аргументів щодо визначення найоптимальнішого державного устрою для існування України як незалежної держави та породжують низку наукових дискусій.

Метою дослідження є визначення найоптимальнішого подальшого держаного устрою задля найефективнішого існування незалежної української держави. В статті оцінено ймовірні наслідки функціонування федеративного державного устрою в Україні. Порівняно зміст понять «унітарна держава» й «федеративна держава». Проаналізовано історичні, політичні, соціальні чинники, які впливають на формування державного устрою в Україні. Наведено аргументи щодо оптимального державного устрою України, враховуючи останні події в нашій державі. Визначено можливі шляхи подальшої розбудови державного устрою України.

Ключові слова: державний устрій, унітарна держава, унітаризм, федеративна держава, децентралізація, інтервенція, війна.

Annotation

державний устрій держава федеративний

The present of Ukraine is characterized by a constant search for the optimal form of government. The events that have taken place in Ukraine since 2014 and continue to this day have led many politicians and legal scholars to turn to a problematic practical issue that has been poorly covered at the theoretical level. It is a vision of the optimal form of government in Ukraine: should the existing system of unitarity be improved, or should efforts be made to create federalism?

The problem of optimal government has been studied by many scientists - Ukrainian and foreign. These are, in particular, the works of O. Batanov, V. Medvechuk, L. Shestopalova, J. Zhovnirchyk, N. Zelinska, M. Klymenko, L. Mykhailyshyn, V. Mishchuk. However, their views on the most appropriate state system for Ukraine are different. Some researchers insist on the need to build a unitary state, others - on the creation of a federal state. The proposed research does not provide sufficient arguments for determining the most optimal state system for the existence of Ukraine as an independent state and generates a number of scientific discussions.

The aim of the study is to determine the best future state system for the most effective existence of an independent Ukrainian state. The article assesses the probable consequences of the functioning of the federal state system in Ukraine. The meaning of the terms "unitary state" and "federal state" is compared. The historical, political, social factors that influence the formation of the state system in Ukraine are analyzed. Arguments on the optimal state system of Ukraine are given, taking into account the latest events in our country. Possible ways of further development of the state system of Ukraine are identified.

Keywords: state system, unitary state, unitarism, federal state, decentralization, intervention, war.

Вступ

Сьогодення України характеризується незмінними пошуками оптимальної форми державного устрою України. Події, що відбувалися в Україні з 2014 р. і тривають до сьогодні, змусили багатьох політиків та правників-науковців звернутися до проблемного практичного питання, яке мало висвітлене на теоретичному рівні. Йдеться про бачення оптимальної форми державного устрою України: чи слід вдосконалити наявну систему унітаризму чи докласти зусиль до створення федералізму?

Актуальність дослідження зумовлена появою низки політичних проєктів, пропонованих колишньою «Опозиційною платформою - За життя» та «Опозиційним блоком», покликаних на зміну державного устрою України з унітарного на федеративний [1]. Також виникали пропозиції, подані вище зазначеними партіями, щодо створення двопалатного парламенту. Потрібно зрозуміти, що така тенденція створена з метою зміни чинного державного устрою України. Це може призвести до розбалансованості територіального, інституційного й функціонального механізму організації влади, а, отже - становить основну та пряму загрозу територіальній цілісності держави.

Проблему оптимального державного устрою досліджувало багато науковців - українських та зарубіжних. Йдеться, зокрема, про праці О. Батанова, В. Медвечука, Л. Шестопалової, Я. Жовнірчика, Н. Зелінської, М. Клименка, Л. Михайлишин, В. Міщук. Проте їхні погляди щодо найдоцільнішого державного устрою для України є відмінними. Деякі дослідники стоять на принципах розбудови унітарної держави, інші - на створенні федеративної держави. Запропоновані дослідження не дають достатніх аргументів щодо визначення найоптимальнішого державного устрою для існування України як незалежної держави та породжують низку наукових дискусій.

Метою запропонованої статті є визначення найоптимальнішого держаного устрою задля ефективної розбудови незалежної української держави. У статті оцінено ймовірні наслідки функціонування федеративного державного устрою в Україні. Відповідно до зазначеної мети в статті поставлені і розв'язані такі наукові завдання: оцінено історичні, політичні, соціальні чинники, які впливають на формування державного устрою в Україні; наведено аргументи щодо оптимального державного устрою України, враховуючи останні події в нашій державі; визначено можливі шляхи подальшої розбудови державного устрою України.

У цій статті використані такі методи наукового дослідження як: загальнотеоретичний, історичного аналізу, порівняльного аналізу, дедукцію, аналогію, абстрагування.

Результати

Як відомо, на сьогодні існують дві основні форми державного устрою: унітарна держава, за якою тільки у центрі держави ухвалюються рішення, та федеративна держава, за якою частини держави здатні ухвалювати рішення. Визначаючи найдоцільнішу форму державного устрою України, потрібно, насамперед, з'ясувати зміст понять «унітарна держава» та «федеративна держава».

Л. Луць вважає, що унітарна держава - це такий вид устрою, за яким складові частини держави не мають суверенних, державних ознак [2 с. 34]. П. Рабінович пропонує таке визначення: проста (унітарна) держава - частини держави не мають свого суверенітету, усіх ознак державності. Такі частини держави є лише адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями (наприклад області в Україні, воєводства у Польщі, графства в Англії, провінції в Італії) [3, с. 58].

М. Козюбра зазначає, що унітарні держави характеризуються, як правило, єдиною для всієї країни та її територіальних одиниць правовою системою, єдиною системою правотворчих, виконавчих і судових органів [4, с. 118].

Також є ще такий дефініцій поняття унітарна держава -- це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами [5, с. 112].

І. Процюк виокремлюює такі ознаки унітарної держави: 1) має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та ін.), яким підпорядковуються або підконтрольні місцеві органи; 2) не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності; 3) має єдину для всієї держави систему законодавства; 4) управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади; 5) має єдине громадянство; 6) одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав [5, с. 112].

Г. Андрєєва зазначає, що «унітарна держава - це держава, яка має єдину конституцію, єдине законодавство, єдиний бюджет, єдину централізовану систему органів державної влади, єдину судову систему, територію, розділену на адміністративно-територіальні одиниці, єдине громадянство, єдині символи держави» [6, с. 495]. По суті, у даному дефініції автор перераховує основні ознаки унітарної держави.

О. Сидоренко виділяє наступні найважливіші ознаки унітарної держави: єдина система централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію держави; єдине громадянство, єдина конституція, законодавство, єдина судова система, армія; обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна податкова та кредитна політика; здійснення зовнішніх зносин центральними органами, які офіційно представляють державу на міжнародній арені; значна самостійність органів місцевого самоврядування; можливість різних форм автономії в унітарній державі, на території якої проживають невеликі за чисельністю національності; власна грошова одиниця, державні символи, столиця й інші атрибути державності [7, с. 11].

Отже, в науковій літературі не має відмінності у поглядах щодо розуміння поняття й ознак унітарної держави. Хоча, слід зауважити, що є унітарні держави, які відступають від принципу єдиного громадянства (Молдова, Таджикистан, Латвія, Болгарія та ін.) Також існують унітарні держави, які містять крім основних структурних одиниць і автономні утворення: Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія та Україна та ін.. Відомі унітарні держави, які не маюсь свого Основного Закону, тобто конституції (Велика Британія). Визначення Г. Андрєєвої виключає по суті, Велику Британію з унітарних держав. Дане визначення на нашу думку є не доцільним у сучасній теоретичній науці.

Згідно з частиною 2 статті 2 Конституції України: Україна є унітарною державою [8]. Унітаризм є конституційним принципом, та, по суті, невід'ємним складником державного устрою України. Простежимо розуміння унітаризму в теорії конституціоналізму.

Як зазначає О. Батанов: «сучасна теорія унітаризму страждає відсутністю системності, цілісності, адекватної юридичної визначеності базових терміно-понять. У наукових працях, в тому числі спеціально присвячених питанням унітаризму, часто взагалі не формулюються визначення основних понять, відсутнє чітке розмежування між ними. А такі поняття, як «унітарна держава», «унітарність» і «унітаризм», часто вживаються окремими дослідниками як ідентичні» [9].

М. Савчин розглядає унітаризм як одну з форм державного устрою, тобто ототожнює поняття «унітарна держава» та «унітаризм». З його досліджень випливає, що «вітчизняний унітаризм базується на адміністративно-територіальному поділі, який передбачає уніфікацію законодавства про місцеву владу та уніфікацію системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування» [10]. На думку О. Курцева: «особливостями принципу унітаризму є те, що він передбачає чітку ієрархічну централізацію всього державного апарату, прямий або непрямий контроль над місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування, які утворюються в адміністративно-територіальних одиницях. У широкому сенсі унітаризм - це концентрація влади, фінансів, а також засобів прийняття рішень і управління на рівні всієї держави. При цьому централізм, який є характерним для унітаризму, виявляється в системі державного управління в різних формах та мірі, аж до призначення центральними органами своїх представників для управління адміністративно-територіальними одиницями замість виборчих муніципальних органів» [11].

На підставі аналізу теорії конституціоналізму, можемо погодитися з зазначеним розумінням унітаризму та унітарної держави як тотожних понять. По суті, унітарна держава базується на принципах унітаризму. Зміст ознак, які випливають із вузького та широкого розуміння поняття «принципу унітаризму» засвідчує те, що більшість ознак збігається з ознаками «унітарної держави», а тому їх можна розглядати як тотожні. Саме втілюючи принцип унітаризму, творці Основного Закону зафіксували унітарну форму державного устрою України.

Розглянемо далі особливості федеративної форми державного устрою.

П. Рабінович пропонує визначення федеративної держави, як такої, частини якої мають суверенітет, усі ознаки державності [3, с. 59]. Л. Луць визначає федеративну державу як такий вид устрою, за якої складові частини держави мають суверенні та інші державні ознаки [2, с. 34].

За визначенням І. Процюка, федеративна держава (союзна, від лат. fedus -- союз) -- це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність. Ознаками федеративної держави є такі: 1) територія федерації складається із територій її суб'єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний поділ; 2) існують два рівня органів державної влади і управління -- федерації та її суб'єктів; 3) для федерації характерним є двопалатний парламент, в якому одна з палат представляє інтереси суб'єктів федерації; 4) законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб'єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації; 5) суб'єкти федерації не є суб'єктами міжнародного права, але у міжнародних договірних відносинах у разі надання відповідних повноважень від федерації суб'єктам федерації останні можуть брати участь у міжнародних договірних відносинах самостійно. Федеральна влада при цьому має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики. 6) можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів; 7) Наявність зовнішніх атрибутів (столиця, прапор, герб, гімн) федерації і суб'єктів федерації [5, с. 113].

Також є такий підхід до визначення поняття федерації та ознак федеративної держави, федерація - форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від адміністративнотериторіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називаються суб'єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів. Основною ознакою федеративної держави є поділ суверенітету між двома рівнями (федеральним і суб'єктів федерації), що передбачає, зокрема, існування двох систем державної влади та управління, кожна з яких діє у визначених конституцією межах. Характерною рисою федеративної держави є те, що поряд з федеральною конституцією, органами влади та законодавством суб'єкти федерації мають власні конституції, закони, систему законодавчих, виконавчих та судових органів. Характерне конституційно встановлене розмежування функцій і компетенцій між федерацією в цілому та її суб'єктами. До відання федерації, як правило, належать найважливіші питання функціонування держави: зовнішня політика, оборона країни, фінанси, оподаткування, організація федеральних органів, розв'язання конфліктів між суб'єктами федерації. Компетенція суб'єктів федерації в цілому ширша, але вона зводиться переважно до питань, що не потребують однакового регулювання. До них віднесені організація місцевого самоврядування, громадський порядок, охорона довкілля, встановлення місцевих податків та ін. [12, с.46].

Отже, сучасна теорія права розглядає поняття «федеративна держава» та її ознаки уподібнено. Тобто, для федерації властивий дуалізм в системі органів влади, паралельно існують конституції федерацій та конституції суб'єктів цієї федерації, є дуалізм правової системи, судової влади, суб'єкти цієї держави наділені певними можливостями участі у міжнародних відносинах.

На підставі викладеного можемо виснувати, що унітарна держава відрізняється від федеративної, тим, що: 1) федеративні держави мають істотнішу децентралізацію, самостійність, аніж унітарні; 2) на відміну від федерації, в унітарній державі є єдині для всієї країни органи державної влади, єдина правова система, єдина конституція; 3) в унітарній державі частини не мають ознак суверенітету та інших ознак державності, натомість в федеративній державі її частини мають ознаки суверенітету та інші ознаки державності; 4) на відміну від унітарного утворення, кожен суб'єкт федерації має окремі системи законодавства і судових органів; 5) для федерації характерним є двопалатний парламент, натомість в унітарній державі - однопалатний.

Дослідивши історичний розвиток української держави, можна простежити послідовність встановлення унітаризму на теренах України. Зокрема, можна виділити такі періоди в історії України, коли український народ свідомо змінював федеративний устрій на унітарний.

1) Перехід від роздробленості (розміщення на сучасній території України декількох слов'янських народів VI - IX ст. н.е.) до цілісності (утворення могутньої на той час держави - Київської Русі IX - X ст. н.е.);

2) Перехід від окремості (передбаченої зовнішнім втручанням іноземних держав (XIII - XV ст.) до уніфікації (в розумінні територіального устрою періоду Гетьманщини XV - XIX ст.);

3) Перехід від іноземної інтервенції, яка по суті, роз'єднала українську народність Згадана інтервенція ввела спершу дуалізм органів державної влади, дуалізм судових органів і так далі, а згодом уніфікувала всю систему державного устрою на свій зразок, таким чином знищила всі українські інститути влади.(XIX ст. - кінець XX ст.) до відновлення єдиної незалежної держави - України ( кінець XX ст. і до сьогодні).

Вважаємо, що саме завдяки вказаним історичним процесам ми змогли вибудувати на сьогодні незалежну державу, оскільки гноблення української народності іноземними державами кожного разу створювало не аби-який поштовх до розвитку свого, єдиного, незалежного цілого, до відновлення цілісної держави. Саме це гноблення і виробляло в українців почуття до єднання, а не створення всередині держави відокремлених регіонів.

Багато праць та теорій щодо доцільності унітаризму в Україні, а отже єдності суспільства, соборності суспільства, розробили видатні історичні діячі української держави, зокрема І. Франко, М. Шашкевич, М. Костомаров, М. Міхновський.

Громадські рухи та хлопомани у 60-70 роках XIX ст. видавали низку праць, в яких основною метою було проголошення відокремленості України від Російської імперії та встановлення єдиної політичної родини, єднання суспільства через основні важелі унітаризму. Навіть у місті Петербурзі М. Костомаров видавав з 1861 року періодичний журнал «Основа», в якому підтримувались провідні принципи цілісного державного утворення, яке було оптимальним для подальшого відновлення української держави.

Годиться згадати тут ще популярну брошуру «Україна irredenta» Ю. Бачинського, в якій автор неодмінно розкриває ідею створення незалежної держави та відхід від ідей федералізму. Ю. Бачинський належав на той час до радикалів. Українська соціал-демократія набагато пізніше почала повставати і також виступила за єднання країни у внутрішньополітичних відносинах. Ідеї самостійної та унітарної держави з'являються ще задовго до радикальних течій та носять лише частковий характер, а не загальнонаціональний, тобто їх не підтримує більшість суспільства через неосвіченість громадян. Хоча згодом через декілька десятків років, ми можемо простежити протилежну позицію громадян. Підставою зміни погляду населення могли стати, на нашу думку, поширення ідей самостійності національними діячами відродження української культури та народності.

Доцільність федеративного устрою для України пропагувало багато національних діячів XX ст., зокрема О. Шульгін, М. Грушевський, М. Драгоманов, Б. Кістяківський. Проте актуальність віддання переваги для української держави федеративного державного устрою було ідеєю актуальною саме у ХХ ст. Тоді Україна перебувала в складі Російської імперії, а у працях зазначених мислителів йшлося про прийняття будь-яких умов для створення самостійної держави в складі Російської імперії, і навіть державоподібного утворення на правах федерації. Тобто дослідники писали не про федеративний устрій для України, а про федеративний устрій для Російської імперії, до складу якої увійде Україна як частина федерації. По суті, відбулось ототожнення понять окремої федеративної держави та внутрішнього утворення в складі Російської імперії на правах федерації. Згодом ототожнення цих понять набуло поширення в ідеях багатьох організацій, які здійснювали свою діяльність на території СРСР. Було створено велику кількість патріотично спрямованих організацій, які розсіювали на території тодішньої України думки про національне відродження і основною метою вбачали створення федеративного утворення задля того, щоб зменшити вплив поширення прискореної уніфікації, яку можна вважати тогочасним загальноросійський напрямком розвитку держави. На сьогодні вказана позиція не є актуальною, тому покликатись на зазначених науковців не є доцільно.

Отже, проаналізувавши емпіричні джерела, можемо констатувати, що, навіть у невеликий проміжок часу - з другої половина XIX століття до початку XX століття - можна простежити віддання переваги унітарному устрою, не підтримання федеративних ідей щодо подальшої побудови державного устрою ще не створеної країни. Більшість провідних науковців того часу схилялися до підтримання створення єдиної та цілісної держави, а отже - підтримання унітаризму всередині майбутнього державного утворення.

Істотний влив на осмислення унітаризму як оптимальної форми державного устрою для України мали події, що трапилися після відновлення її незалежності. Це події, що стали наслідком сепаратистських тенденцій в Україні, а саме: анексія Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, самопроголошення Луганської народної республіки, Донецької народної республіки, спроби утворити так звану Новоросію. Вони наштовхують на такі міркування. Унітаризм в Україні не зміг стримати процесів, що відбувалися в Україні і продовжують існувати. Через різні складні політичні, економічні, соціальні та інші чинники ми були позбавлені великих територій нашої держави. Тому унітаризм в Україні є недостатньо розвинутим та потребує вдосконалення в Україні.

Цікавою у цьому аспекті вважаємо думку В. Колесника: «чисто теоретично Україна може стати федеративною державою, але виключно в конституційному порядку... на всеукраїнському референдумі... і лише за умови повного та чіткого дотримання демократичної конституційної процедури... в ускладненому порядку» [13]. Основною умовою зміни державного устрою, згідно з Основним Законом України, є проведення всеукраїнського референдуму [8]. Згідно з даними останніх соціологічних досліджень населення України бачить майбутнє України за унітарним устроєм, але суспільство досить часто є підвладним деякій частині цього суспільства, яке диктує свої інтереси та керує народом через матеріальні важелі гри. З проведенням такого референдуму сепаратистські течії можуть повернути думку населення в інший бік, що призведе до негативних наслідків. Також потрібно розуміти, що з прийняттям відповідного закону населення розділиться на різні табори, що може породити різні сутички та суперечності, які призведуть до воєнних конфліктів між утвореннями. Тому, практично, створення федерації має негативні наслідки.

Сьогодні в Україні ведуть бойові дії на досить значній частині держави. Автократія завдає виклик не тільки демократичним цінностям України, а й для всієї демократичної родини світу. Будь-які наступальні операції ворога мають лише фактичне закріплення, а отже повинні мати і юридичне закріплення його влади на окупованій території. Сьогодні це активно відбувається через органи місцевого самоврядування, адже саме через них представники окупаційних сил проштовхують рішення, зокрема про від'єднання від України та створення окремого утворення. Навіть більше, крім такої зазначеної юридичної абсурдності, окупаційні сили проголошують, знову ж таки, через міські, селищі та сільські ради, референдуми на захопленій території. Попри значний тиск на представників державних адміністрацій, багато чиновників не піддаються на залякування ворога. Це можна поясними тим, що завдяки унітаризму ми маємо єдине бачення громадян того, якою має бути політика: населення робить вільний вибір за єдину, неподільну, незалежну Україну, і саме це бачення вибудуване протягом усього існування конституційного принципу унітаризму. Ми маємо зрозуміти, що якщо б Україна була федеративною державою та складалась з федерацій, то забезпечення такої громадянської позиції в східній частині України не було б. Натомість, були б лише мінімальні прояви проукраїнської позиції, які з часом ворог звів би нанівець. Адже дії ворога були чітко сплановані ще за довго до початку війни на території України. З прийняттям федеративного устрою, владі Російської Федерації було б набагато легше поширювати тенденції на від'єднання федеративного утворення від складу України. Тому запровадження федеративної форми державного устрою в Україні, можливо, стало б основою розколу української держави без застосування військової агресії.

Висновки

Підсумовуючи зазначене можемо дійти таких висновків.

Унітарна держава відрізняється від федеративної, тим, що: федеративні держави мають більшу децентралізацію, самостійність, аніж унітарні; на відміну від федерації, в унітарній державі є єдині для всієї країни органи державної влади, єдина правова система, єдина конституція; в унітарній державі частини не мають ознак суверенітету та інших ознак державності, натомість в федеративній державі її частини мають ознаки суверенітету та інші ознаки державності; на відміну від унітарного утворення, кожен суб'єкт федерації має окремі системи законодавства і судових органів; для федерації характерним є двопалатний парламент, натомість для унітарної держави - однопалатний.

Унітаризм є конституційним принципом, та, по суті, невід'ємним складником державного устрою України. Втілюючи принцип унітаризму, творці Основного Закону зафіксували унітарну форму державного устрою України.

Історично склалась тенденція щодо підтримання унітарного устрою в Україні, а саме цілісності, єдиноспрямованості держави. Це є основним загальнонаціональним гаслом та принципом, який не може бути знищений чи не втілений в існуванні країни. Як показав історичний аналіз: федеративний устрій не є оптимальним та не має розглядатися в Україні в будь-яких його проявах, оскільки це є прямим знищенням української державності, цілісності.

Вважаємо, у разі зміни устрою на федеративний, це може призвести до розколу України та створенні нових утворень, які будуть підконтрольні іншим державам, які «точать на наші землі кілки».

На сучасному етапі незалежності України унітарна форма не функціонує належним чином та потребує подальшого розвитку, зокрема посилення централізації.

Перспективним для подальших досліджень є всеохопний аналіз досліджень розбудови унітарного устрою в Україні.

Список використаних джерел

1. Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей: Закон України від 18.10.2014 р. № 1680-УП: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1680-18#Text

2. Луць Л. А. Загальна теорія держави і права: посібник. Київ: Атіка, 2008. 412 с.

3. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: посібник. Львів: Край, 2007.192 с.

4. Загальна теорія права: підручник / за заг. ред. М.І. Козюбри. Київ: Ваіте, 2015. 392 с.

5. Загальна теорія держави і права: [підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина.. Харків: Право, 2009. 584 с.

6. Андреева Г. Н. Конституционное право зарубежных стран: учебник. Москва: Эксмо, 2005. 568 с.

7. Сидоренко О. О. Розвиток унітарних відносин в Україні як одна з умов формування сучасної правової системи. Проблеми законності. 2017. № 139: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pz_2017_139_3

8. Конституція України: станом на 19 серпня 2020 р. / Верховна Рада України. Київ: Правова Єдність, 2020. 64 с.

9. Батанов О. В. Концептуальні проблеми сучасного унітаризму. Часопис Київського університету права. № 2020/1. 2020. иКЬ: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2014_3_2

10. Савчин М. В. Конституційне право України: підручник. Київ: Правова єдність, 2009. 1008 с.

11. Курцев О. Ю. Поняття та ознаки унітаризму як принципу конституційного ладу України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. № 44. 2020: http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc44/6.pdf

12. Адміністративно-територіальний устрій країн Європейського Союзу: навч. посіб. / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, М. К. Орлатого. Київ: НАДУ, 2015. 628 с

13. Колесник В. П. Конституционный порядок федерализации Украины в условиях повышения политической активности. Інформаційний портал «Права людини в Україні». 2014. 9 квітня: https://khpg.org/1397018480

Размещено на Allbest.ru