Співвідношення категорій "права та свободи людини" та "національна безпека": аксіологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПІВВІДНОШЕННЯ КАТЕГОРІЙ «ПРАВА ТА СВОБОДИ ЛЮДИНИ» ТА «НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА»: АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Каглинський О.Є., провідний науковий співробітник

Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України

Вивчення проблем забезпечення прав людини як важливого елемента гарантії національної безпеки є теоретично і практично значущими для функціонування й розвитку будь-якої держави. В юридичній науці й політичній практиці захист прав громадян традиційно розглядають як складник національної безпеки. Права людини і громадська безпека органічно пов'язані, що знайшло відображення в Стратегії національної безпеки України. Поняття «права людини» і «державна безпека» частково, а нерідко й цілком збігаються у трактуваннях й осмисленні змісту, функцій, ролі цих багатогранних феноменів у забезпеченні стійкості та стабільності держави, трансляції нею своїх національних інтересів. У науковій, публіцистичній літературі й навіть офіційних документах вони не завжди чітко розмежовуються, що створює методологічну плутанину в їх осмисленні.

The study of the problems of ensuring human rights as an essential element of guaranteeing national security is theoretically and practically significant for the functioning and development of any state. In jurisprudence and political practice, human rights protection is traditionally considered a component of state security. Human rights and public safety are organically connected, which is reflected in the National Security Strategy of Ukraine. The concepts of «human rights» and «state security» partially and often entirely overlap in the interpretations and comprehension of the content, functions, role of these multifaceted phenomena in ensuring the stability and stability of the state, translation of its national interests. They are not always clearly distinguished in scientific and popular literature and even in official documents, which creates methodological confusion in their comprehension.

The relevance of studying and ensuring national security is due to several interrelated factors of external and internal order. First, the foreign policy of several states of the modern world community requires our state to adopt timely and adequate political mechanisms to protect its national interests.

The author concludes that the formation of modern social, democratic, legal security is possible only by protecting people and citizens' constitutional rights and freedoms.

The protection of the constitutional rights of people and citizens is the most important goal of the national security system, requiring the state to create legitimate opportunities to meet individual needs. The formation of modern social, democratic, legal security is possible only through the protection of the constitutional rights and freedoms of man and citizen.

Protecting the constitutional rights of individuals and citizens is the most important goal of the national security system, requiring the state to create lawful opportunities to meet individual needs.

Due to the current conditions that may arise in the country and society, the Constitution of Ukraine allows the restriction of the rights and freedoms of people and citizens. It sets strict requirements for the restriction of their rights. However, they may be restricted only in two situations: a) during the imposition of a state of emergency; b) during the imposition of martial law regime within the period prescribed by law.

Key words: human rights, citizen's rights, information factors, national security, socio-economic security, protection, provision, thresholds.

Наприкінці ХХ століття у світі посилилися роль і вплив соціальних і гуманітарних наук (юриспруденції, філософії, політології, соціології, історії, економіки) та інших. Особливе і значуще місце в системі соціально-гуманітарного знання зайняли права людини. Вони різноманітні, оскільки відображають багатогранну природу людини, поєднуючи духовний, біологічний, соціальний складники, а також змінюючи умови її існування. У зв'язку з цим права людини виділяються в самостійну область наукового й філософського знання. Вони перебувають на межі гуманітарних і соціальних наук. Наука про права людини розглядає їх не тільки як явище юридичне; вона розкриває зв'язок цих прав із національною безпекою, моральністю, філософією, релігією, оскільки права людини - це складне, багатовимірне утворення.

Значна частина робіт, які відіграли важливу роль у створенні теоретико-методологічної бази цієї проблематики, написана зарубіжними авторами. Серед найбільш відомих авторів особливо слід виділити S. PorsdamMann, Y. Donders, М. Pardavi, M. Szuleka, G. Gheorghe, J. Bradley, M.F. Chou, M. Mann, G. Church, H. Porsdam. У їхніх роботах розкрито фундаментальні основи дослідження національної безпеки, його різні аспекти, подано детальну характеристику пов'язаних із цим змін у різних сферах життя суспільства, а також обґрунтовано можливі позитивні й негативні впливи реалізованої державної політики на сферу забезпечення прав людини і громадянина.

Мета наукового дослідження полягає у проведенні комплексного аналізу забезпечення прав людини як важливого елемента забезпечення національної безпеки, а також у розробці рекомендацій щодо його вдосконалення.

Результати

Національна безпека є визначальною науковою категорією та складним і неоднорідним великим об'єктом управлінського впливу, вона об'єднує ряд окремих сегментів та секторів, різних за своїм змістом. Усі вони спрямовані на забезпечення спільної мети - створення безпечних умов суспільного розвитку в усіх сферах життя людини. На рівні філософії права національна безпека розуміється й розглядається як елемент зобов'язань держави перед народом при реалізації соціального договору щодо організації процесу державної політики та управління суспільством. Держава бере на себе функції захисту людей, захисту системи цивілізаційних цінностей та соціальних тенденцій. Саме на конституційному рівні вони закріплюються у формі основних принципів та пріоритетів національної безпеки.

С. Посдам із цього приводу зазначає, що «сукупність національних інтересів є головним об'єктивним чинником, який сприяє формуванню відповідної політики національної безпеки. Зміст національних інтересів та їхні пріоритети визначають, якою має бути національна політика для надійного забезпечення та захисту цілісності, стабільності та добробуту громадян. Вони визначають стратегічний зміст державної політики та основні пріоритети національного будівництва та розвитку» [1].

На перший погляд, наведені сентенції видаються як декларації або заяви про наміри та можуть бути закріп ленів документах стратегічного характеру. Але Конституція України встановлює основні пріоритети розвитку держави. Головний принцип розвитку демократичного процесу - забезпечення найбільшої реалізації складності прав людей і громадян [2]. Усе це повинно сприяти розвитку високих стандартів верховенства права, соціальної держави та громадянського суспільства. По суті потреби суспільства та окремих людей не лише мають спільний напрям, але й зрештою зближуються. Не випадково захист особистих інтересів визнано головним інтересом суспільства. Отже, особистість є об'єктом безпеки, що все ще пов'язано з дотриманням соціальної концепції.

Потреби соціальних індивідів (людей) можуть бути реалізовані лише завдяки цілеспрямованій трансформаційній діяльності людей, зазначає Д. Шарп (Sharp, 2021). Однак процес реалізації попиту здійснюється опосередковано через інтерес. Інтерес - це об'єктивно детерміноване ставлення суб'єкта до свого життя та потреб, яке спонукає соціальну спільноту до свідомих і цілеспрямованих дій щодо створення змін у громаді чи підтримання умов їхнього життя. Тільки завдяки інтересам людей різних соціальних груп можна задовольнити потреби. У реальній діяльності людей інтерес є свідомим і цілеспрямованим чинником [3; с. 36].

Особисті інтереси залежать від соціальних та економічних умов суспільства. Вони виявляють ставлення людини до власного мікросередовища, а також до соціального та національного життя. Особисті інтереси - це права на конституційні права і свободи людини і громадянина. Національна безпека виступає визначальною умовою для захисту прав і свобод людини і громадянина [4; с. 56].

Сучасний понятійно-категоріальний апарат концепції національної безпеки досить багатий. Наведемо одне з визначень: «національна безпека - стан і тенденції розвитку захищеності життєво важливих інтересів соціуму і його структур від внутрішніх і зовнішніх загроз» [5; с. 134].

У цих нормативних актах визначено найбільш загальні шляхи забезпечення захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й державних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Заслуговують на особливу увагу ідеї правового забезпечення всіх трьох компонентів національної безпеки.

Забезпечення безпеки людини, суспільства й держави слід розглядати як новий напрям реалізації політики національної безпеки. Аналіз сучасної теорії політики національної безпеки, чинного законодавства і правозастосовної практики дозволяє зробити висновок, що максимальне забезпечення безпеки цієї тріади об'єктів правової охорони від злочинних посягань є одним із пріоритетів політики держави, розрахованих на сучасний період і на майбутнє. Цей пріоритет знайшов певне втілення в Кримінальному кодексі України, у якому ієрархія правоохоронюваних відносин ґрунтується на цивілізаційній ієрархії цінностей: особистість - сім'я - суспільство - держава.

Оскільки забезпечення безпеки загалом - прерогатива держави, а держава діє, використовуючи владно-правовий механізм управління, то очевидно, що юридичний аспект займає важливе місце в системі забезпечення безпеки життєво важливих інтересів і національних цінностей. Юридичне забезпечення безпеки основоположних людських цінностей має безліч напрямів. Усі вони мають виділити проблему захисту прав людини, оскільки захист суспільства й держави починається з захисту людини. Іншими словами, проблема безпеки людини повинна стати пріоритетною, тому розв'язувати її слід таким чином, щоб вирішення всіх питань не порушувало б права й законні інтереси людини [6; с. 91].

Такий висновок випливає із ст. 3 Конституції України, згідно з якою «людина, її права і свободи є найвищою соціальною цінністю», а до обов'язків держави належить «визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина»[7].У тій же статті зазначено, що права і свободи людини «визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»[7]. Завдання політики держави у сфері національної безпеки полягає в тому, щоб своєчасно й об'єктивно оцінити стан захищеності прав і свобод людини правовими й політичними засобами, усувати відповідні й попереджати можливі загрози [8].

Як зазначає Дж. Хакер, у юридичній літературі не існує єдності поглядів на співвідношення понять «охорона» і «забезпечення» прав людини [9]. Проте етимологічне й логічне тлумачення цих слів дозволяє стверджувати, що забезпечення миру й безпеки людства - одне із завдань законодавства у сфері національної безпеки. Є всі підстави вважати, що все кримінальне законодавство і практика застосування його норм повинні бути спрямовані на забезпечення безпеки людини. Тільки на основі цього можливе реальне забезпечення безпеки всього людства. Це завдання і внутрішньодержавного законодавства і міжнародного права.

На відміну від соціальної (національної, державної) безпеки, безпека людини характеризує умови, що захищають інтереси конкретної особистості у всіх їх індивідуальних проявах. Предметом її є не соціум, а індивід з усіма його властивостями, якостями й відносинами. Тому є всі підстави стверджувати, що безпека держави (світова безпека) повинна починатися з безпеки людини. «Будь-які спроби вибудовування концепції безпеки держави, що не базуються на врахуванні інтересів безпеки особистості, - зазначає Дж. Вільямс, - приречені на невдачу» [11].

Враховуючи, що громадяни, їхні конституційні права та свободи є об'єктами національної безпеки України, слід зазначити, що потреби та інтереси фізичних осіб, які є частиною національних інтересів, не відображаються на законодавчому рівні. Так, у Законі України «Про національну безпеку України» національний інтерес розглядається лише як важливі матеріальні, інтелектуальні та духовні цінності українського народу. Він є носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні. Він визначає потреби суспільства та країни, а його реалізація гарантує національний суверенітет України та його поступовий розвиток. Аналізуючи зміст цього закону, варто зауважити, що національні інтереси не існують самі по собі, не кажучи вже про те, що реалізація цих інтересів без задоволення особистих інтересів людини і громадянина є неможливою. Тому необхідно розглядати людські потреби та інтереси особи як частину національних інтересів України. В Україні людина, її здоров'я та життя, честь та гідність, недоторканність та безпека визнані найвищими соціальними цінностями. З огляду на це забезпечення особистої безпеки громадян має відігравати вирішальну роль у розробці теоретичних та методологічних основ, особливо концепції класифікації національної безпеки та її закріплення на законодавчому рівні [12].

Конституція України визначає основні права і свободи людей і громадян, гарантії їх реалізації та процедури їхнього правового захисту. При цьому слід врахувати, що права людини і громадянина - це базові можливості суб'єкта правових відносин задовольняти особисті інтереси та потреби відповідно до потреб громадянського суспільства та держави, де свобода людини і громадянина як особлива конституційно-правова категорія розглядається як особлива конституційно-правова категорія, як здатність людини діяти відповідно до власних потреб та інтересів, здатність робити самостійний вибір та суб'єктивні рішення. Тому громадянські свободи, з позиції Є. Міщук - встановлені й гарантовані законом сфери автономії громадянина щодо держави, органів державної влади, а також інших громадян [13; с. 79]. національна безпека життєдіяльність загроза

Можна класифікувати права і свободи людини і громадянина за сферами життєдіяльності особи. Цей критерій класифікації є найбільш суттєвим, оскільки він дає можливість більш конкретно визначити межі захисту прав людини та громадянських прав і свобод у певних сферах життя. Характеристикою зазначеного критерію тут насамперед є однотипність матеріального змісту прав і свобод та однорідність норм, що її закріплюють.

Проте, як свідчить правозастосовна практика, недостатньо проголосити, необхідно створити відповідні механізми реалізації цих прав, оскільки забезпечення та гарантування права людини і громадянина є основоположною ознакою демократичної, правової та соціальної держави. На цей визначальний аспект звертає увагу А. Кубаєнко, який вважає, що декларування зазначених прав і свобод є важливим, але це не єдина умова забезпечення правопорядку в суспільстві. Потрібно також створити умови для реалізації зазначених прав, що має бути забезпечено ефективною системою правових гарантій: соціально-економічних, організаційних, духовних, правових та інших [14; с. 92].

Питання, пов'язані зі створенням ефективних механізмів реалізації положень Конституції, особливо питання, пов'язані з реалізацією їхніх прав, свобод та обов'язків, набувають усе більшого значення. Убачається, що цей механізм слід розуміти як сукупність різних гарантій та дій, у результаті чого люди з певними правами, свободами та обов'язками досягають цілей матеріальних та духовних благ, передбачених Основним Законом. Тому, з одного боку, слід розуміти, що захист прав і свобод особистості може бути повною мірою реалізований за певних необхідних умов, а з іншого боку, це означає захист прав і свобод особи в разі їх незаконного порушення. Під гарантіями захисту прав і свобод людини і громадянина слід розуміти базові, необхідні засоби й умови, завдяки яким кожна особа має можливість для реалізації своїх прав і свобод. Відповідно до положень Закону України «Про національну безпеку України» до змісту визначальних категорій національної безпеки поряд із такими, як «захист» та «інтерес», слід віднести також і «загрози». Саме від їхнього змістового наповнення й деталізації залежать форми, засоби та методи їх забезпечення [12].

Вивчаючи проблему «загроз» із позиції їхнього змістового наповнення та розглядаючи з погляду захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, варто вказати, що в дослідженні зазначеної проблематики ми часто використовуємо таке поняття, як «небезпека», що позиціонується як синонім поняття «загроза». Очевидно, це цілком доречно, оскільки у словнику С. Ожегова зазначено, що загрози - це можливі небезпечні наміри і що небезпека полягає у здатності заподіяти шкоду. Як ми вже бачили, тут ми повинні припустити, що поняття «небезпека» є більш загальним і має потенційні характеристики, тоді як загрози актуалізують небезпеку.

У Законі України «Про національну безпеку України» загрози детермінуються як наявні або потенційно можливі чинники і явища, що можуть створити небезпеку базовим національним інтересам України. Коментуючи саме визначення загроз, що міститься в Законі, варто зазначити, що самі чинники нічого не продукують, вони лише визначають стан об'єкта чи явища. Ми вважаємо, що небезпека є потенційною можливістю заподіяти (спричинити) шкоду інтересам фізичних осіб та громадян, особливо їхнім конституційним правам і свободам. І тому загрози варто визначити як актуалізовану небезпеку, наміри та можливість спричинити шкоду охоронюваним інтересам.

Виходячи з такого розуміння загроз для безпеки людини і громадянина, її варто розглядати як таку, що здійснюється з метою завдати шкоду охоронюваним інтересам, зокрема їхнім конституційним правам та свободам. Залежно від масштабів наслідків загроза людству може бути глобальною, регіональною, національною або локальною. Загрози також можна класифікувати за сферами духовного життя та тривалістю. Вивчаючи як об'єкт національної безпеки конституційні права та свободи людини і громадянина, необхідно констатувати, що під час аналізу проблем забезпечення безпеки людини найактуальнішими постають загрози соціального, природного й техногенного походження.

Не проводячи більш докладний аналіз походження різних видів загроз для безпеки людини, варто зауважити, що сьогодні найбільш актуальною є проблема, пов'язана зі зміщенням акценту державної політики у сфері національної безпеки в бік людини (особи), адже вона виступає і об'єктом, і суб'єктом національної безпеки. Тому, зокрема, загрозами конституційним правам і свободам особи соціального походження варто вважати такі:

- програма економічної реформи країни та результати її реалізації не узгоджуються з певними соціальними пріоритетами;

- неефективність державної політики у збільшенні трудових доходів громадян, подоланні бідності та збалансуванні продуктивної зайнятості для здорового населення;

- криза в системі охорони здоров'я та соціального захисту призвела до погіршення здоров'я людей;

- зловживання наркотиками, алкоголем та поширенням соціальних захворювань;

- посилення демографічної кризи;

- обмеження можливостей для здобуття якісної освіти представниками бідних верств населення;

- прояви духовної та моральної деградації суспільства;

- зростання дитячої та підліткової безпритульності, бездоглядності, бродяжництва.

Конституція України проголошує країну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою, фіксуючи розвиток нової соціально-економічної, політичної та культурно-духовної реальності в Україні. Конституція заклала основу нової системи захисту конституційних прав та якості свобод людини і громадянина. Законодавчі акти, прийняті на розвиток її основних положень, сприяли подальшому становленню базових інститутів конституційного права, зокрема, захисту людини та її основних прав і свобод.

Висновки