Правовий конфлікт як підстава виникнення публічно-правового спору в адміністративному судочинстві

Размещено на http://allbest.ru

Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Правовий конфлікт як підстава виникнення публічно-правового спору в адміністративному судочинстві

Бортник Н.П. д.ю.н., професор,

завідувач кафедри адміністративного та інформаційного права,

Галаз Ю.А. аспірант

кафедри адміністративного та інформаційного права

Анотація

В статті досліджено поняття правового конфлікту як підстави виникнення публічно правового спору в адміністративному судочинстві. Підкреслено, що наявні конфлікти не завжди мають свій зовнішній прояв. Сама лише наявність невизначеності прав сторін конфлікту, невдоволення діями сторін конфлікту при невираженості протилежних вимог розглядаються як внутрішній, потенційний конфлікт.

Законодавство України не містить у собі конструкції «юридичний конфлікт» і оперує такими термінами, як «злочин», «правопорушення», «спір» (цивільний, господарський, публічно-правовий). По суті, вони являють собою окремі форми юридичних конфліктів. Саме тому, переважна більшість учених зазначають, що правовий спір - це не будь-яке невдоволення однієї сторони правовідносин діями іншої, а офіційне пред'явлення скарги (позову) до державного органу або посадової особи, які уповноважені зазначений спір розглядати.

Безумовно, в адміністративно-правовому аспекті потрібно виділяти різницю між термінами адміністративно-правовий спір та правовий конфлікт. Конфлікт може бути передумовою виникнення спору в юридичному сенсі, але не будь-який адміністративно- правовий спір розвивається на базі конфлікту і тим більше не будь-який спір є конфліктом. Правовий спір є формою об'єктивації юридичного конфлікту. Моментом такої об'єктивації є офіційне звернення до юрисдикційного органу.

Ключові слова: правовий конфлікт, публічно-правовий спір, адміністративна справа, адміністративне судочинство, адміністративна юстиція.

Annotation

Basically, the definition of the term "legal conflict" in public law research is carried out through the prism of the interpretation of social (political) conflicts in sociological, political science and conflict studies. Moreover, if we analyze the existing definitions of legal conflict, in essence, they are a variation of the definitions of social (political) conflict proposed in the literature - a category that is more general in relation to state and legal conflicts, taking into account the peculiarities and tasks of constitutional law regulation.

The article examines the concept of legal conflict as a basis for a public legal dispute in administrative proceedings. It is emphasized that existing conflicts do not always have their external manifestation. The very existence of uncertainty in the rights of the parties to the conflict, dissatisfaction with the actions of the parties to the conflict in the absence of the opposite requirements is considered as an internal, potential conflict. The legislation of Ukraine does not contain the construction "legal conflict" and operates with such terms as "crime", "offence", "dispute" (civil, commercial, public law). In essence, they are separate forms of legal conflicts. That is why the vast majority of scholars note that a legal dispute is not any dissatisfaction of one party to the actions of another but a formal complaint (claim) to a government agency or official who is authorized to consider the dispute. Of course, in the administrative-legal aspect, it is necessary to distinguish between the terms administrative-legal dispute and legal conflict. Conflict may be a prerequisite for a dispute in the legal sense, but not every administrative-legal dispute develops on the basis of conflict, and even more so, not every dispute is a conflict. A legal dispute is a form of objectification of a legal conflict. The moment of such objectification is an official appeal to the jurisdiction.

Keywords: legal conflict, public law dispute, administrative case, administrative proceedings, administrative justice.

Вступ

В основному, визначення терміна «правовий конфлікт» у публічно-правових дослідженнях здійснюється через призму інтерпретації соціальних (політичних) конфліктів у соціологічних, політологічних та конфліктологічних дослідженнях. Більш того, якщо проаналізувати наявні визначення правового конфлікту, то за своєю суттю вони є певною варіацією запропонованих у літературі визначень соціального (політичного) конфлікту - категорії, що носить щодо державно-правових конфліктів більш загальний характер з урахування особливостей та завдання конституційно-правового регулювання [1, с.111].

Саме тому метою цієї статті є дослідження правового конфлікту як підстави виникнення публічно правового спору в адміністративному судочинстві.

Проблемам предмета адміністративного судочинства, а також дослідженню природи публічно-правових спорів присвятили свої праці значна кількість вчених, з-поміж яких В. Авер'янов, Т. Коломоєць, В. Колпаков, В. Кравченко, О. Кузьменко, Т. Мацелик, Л. Ніколаев, В. Полянский, С. Попович, В. Сьоміна, В. Тильчик, Д. Чечот, В. Шамрай, В. Шкарупа та ін. Варто зазначити, що проблематикою державно-правової конфліктології займались такі науковці, як Ю. Тодика, О. Глухова, А. Єзеров, Л. Герасіна, М. Панов, Т. Пряхіна та ін.

Результати

Зауважимо, що адміністративно-правовий конфлікт переростає в адміністративно-правовий спір тоді, коли громадянин (юридична особа) усвідомлює, що зовнішня поведінка суб'єкта владних повноважень, виражена в правових актах, інших владних діях або в бездіяльності, спрямована проти нього, створює перешкоди задоволенню законних прав та інтересів. Таке усвідомлення спонукає особу подати офіційне звернення (адміністративний позов) до адміністративного суду, який уповноважений вирішити такий спір, втрутитись у протистояння правових позицій [2].

Термін «конфлікт» (з латинського confliktus: зіткнення) - це зіткнення протилежних інтересів, поглядів [3, с. 255] . Разом із розвитком соціальних наук поглиблюється розуміння природи цього явища. Із часом сформувалися дві точки зору стосовно конфлікту: одна з них розглядає конфлікт виключенням із правил, що вносить дисонанс у стабільний розвиток суспільства, інша - навпаки, визначає конфлікт як перманентний стан суспільства, «не наявність, а відсутність конфлікту є ненормальним явищем» [4, с. 127] . Поступово, остання точка зору набула найбільшого поширення. Більшість авторів розглядають конфлікт як природне явище будь-якого суспільства, яке не можна розглядати як виключно деструктивне, оскільки наявність конфлікту вказує на проблему, а його вирішення - стає шляхом удосконалення процесів, що відбуваються у суспільстві. Зокрема, Г. Клімова зазначає, що суспільства з гнучкою структурою, тобто демократичні суспільства, отримують від конфліктів певну користь, оскільки толерантне ставлення до них, плюралізм конфліктних ситуацій дозволяють соціальній системі використовувати конфлікт як засіб самовдосконалення [5, с. 33].

Отже, конфлікти як соціальне явище поширені у будь-яких сферах суспільних відносин, частіше за все, вирізняються політичні, економічні та юридичні конфлікти. Цей поділ проводиться в залежності від сфери, в якій конфлікт виникає й розвивається. Водночас, більшість учених звертають увагу на те, що юридичним конфліктам є властивою особливість: окрім юридичних конфліктів у «чистому вигляді» політичні та економічні конфлікти також можуть перейти у площину юридичних [6, с. 336 ].

Юридичний конфлікт у його «чистому» вигляді - це конфлікт між суб'єктами права з приводу застосування, порушення або тлумачення правових норм [5, с. 103] . Більш складне розуміння юридичного конфлікту розширює його межі: «юридичним конфліктом слід визнати будь-який конфлікт, в якому спір так чи інакше пов'язаний з правовими відносинами сторін (їх юридично значущими діями або станами) і, відповідно, суб'єкти або мотивація їх поведінки, або об'єкт конфлікту мають правові ознаки, а конфлікт тягне юридичні наслідки» [4, с. 100] . Юридизація конфліктів є однією із форм соціального контролю за конфліктними процесами. Вона являє собою механізм перетворення будь-яких фактичних конфліктів на юридичні шляхом установлення й використання правових процедур їх проходження і правових способів вирішення [7, с. 10-11] . Отже, у будь-якому суспільстві існують три способи виходу з конфлікту: шляхом переговорів, з використанням права, з використанням сили, проте, вищий ступінь розвитку суспільства зумовлює розширення юридичних засобів виходу з конфліктних ситуацій [8, с. 98].

Форми проходження юридичних конфліктів мають власну специфіку і суттєво відрізняються одна від одної. Зокрема, коли протиріччя створюють таку невизначеність у відносинах або такі перешкоди в реалізації прав, які жодна із сторін власною волею в односторонньому порядку подолати не в змозі, і для їх усунення необхідне втручання третьої сторони, юридичний конфлікт набуває форми правового спору [9, c. 50].

Слід звернути увагу, що наявні конфлікти не завжди мають свій зовнішній прояв. Сама лише наявність невизначеності прав сторін конфлікту, невдоволення діями сторін конфлікту при невираженості протилежних вимог розглядаються як внутрішній, потенційний конфлікт. Спосіб вираження суперечки, що виникла, зумовлює форму проходження конфлікту. Законодавство України не містить у собі конструкції «юридичний конфлікт» і оперує такими термінами, як «злочин», «правопорушення», «спір» (цивільний, господарський, публічно- правовий). По суті, вони являють собою окремі форми юридичних конфліктів [10, c. 5] . Саме тому, переважна більшість учених зазначають, що правовий спір - це не будь-яке невдоволення однієї сторони правовідносин діями іншої, а офіційне пред'явлення скарги (позову) до державного органу або посадової особи, які уповноважені зазначений спір розглядати.

Дослідники природи адміністративно-правового спору вважають, що між останнім поняттям і поняттям «адміністративно-правовий конфлікт» існує різниця. Спір за своєю природою завжди є конфліктом, протистоянням мотивів, інтересів, позицій, а конфлікт не завжди є спором. Конфлікт розглядають як початковий етап, передумову спору, але конфлікт може перерости в спір. Тобто, правовий спір це гостріша, розвиненіша форма правового конфлікту, для вирішення якого необхідним є звернення до третьої сторони, яка виконує роль арбітра [11, с. 25].

Адміністративно-правовим спором у вузькому розумінні є спір, що виникає у зв'язку зі здійсненням виконавчої та розпорядчої діяльності органами державної влади в процесі державного управління економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами; реалізації повноважень виконавчої влади; надання адміністративних (управлінських) послуг; внутрішньої організації та діяльності апарату всіх державних органів; проходження державної служби; реалізації юрисдикції адміністративних судів і поновлення порушених прав громадян та інших суб'єктів адміністративного права; застосування заходів адміністративного примусу та притягнення до адміністративної відповідальності.

Вчений А.М. Апаров під адміністративним спором розуміє пов'язаний із законністю адміністративного акту спір, на вирішення якого має право, з одного боку, фізична особа, юридична особа або інший суб'єкт, якщо він вважає, що адміністративний акт ущемляє яке-небудь його право або безпосередній, заснований на законі особистий інтерес, а з іншого боку державний орган, якщо він вважає, що адміністративним актом порушений закон на користь фізичної або юридичної особи або ж на шкоду певної установи. Вказане визначення недосконале тим, що називаючи окремі ознаки, властиві адміністративно-правовим спорам, воно нічого не говорить про суть спору, а це, у свою чергу не дозволяє визначити його правову і управлінську природу [12, с.80].

Не можна не сказати про погляд на адміністративний спір як різновид соціального конфлікту, висловленого А.Б. Зєлєнцовим [6, с. 70]. Це тим більше важливо на тлі розвитку цілого наукового напряму - конфліктології, у тому числі правової. Більше того, раніше практично зрівнювали поняття спору і конфлікту. Термін конфлікт означає зіткнення протилежних інтересів, поглядів, прагнень, що загрожує певними ускладненнями. У сучасній соціології конфлікт визначається як тип соціальних взаємодій, що характеризується протидією соціальних суб'єктів, обумовлений протиріччям їх потреб, інтересів, цілей, а також соціальних статусів, ролей і функцій. Важливо звернути увагу на таку ознаку конфлікту як тип соціальних взаємодій, оскільки конфлікт, втілений в правову форму, набуває характеру правовідношення, через яке є можливим визначення адміністративного спору. Юридичний конфлікт, на думку деяких авторів, чомусь визначається як протистояння сторін - держав та їх органів влади, громадських об'єднань, громадян з метою протиправної зміни статусу і юридичного статусу суб'єктів права. Поширена, особливо в кримінально-правовій науці, точка зору на конфлікт як на протиправне діяння.

Але, конфлікт може носити протиправний характер, а може розвиватися і в рамках юридичного провадження і тому таке вузьке, на наш погляд, визначення застосовується з обмовкою особливого суб'єктного складу і характеру дій або бездіяльності особи, яка їх здійснює.

Деякі автори для характеристики явищ, що вимагають державного втручання, використовують термін «правова аномалія», включаючи в нього і правопорушення і власне юридичні конфлікти. Але, в державному управлінні спори це явище нормальне, що відображає різницю суб'єктивного сприйняття учасниками передбачуваних, здійснюваних управлінських дій, що піддаються правовому регулюванню.

З методологічної точки зору цікавим є визначення конфлікту і в інших галузях знань. Наприклад, художній конфлікт визначається як пряме або опосередковане відображення мистецтвом життєвих протиріч. У соціології конфлікт розуміється як вид протистояння при якому сторони прагнуть захопити територію або ресурси, погрожують опозиційним групам, їх власності або культурі таким чином, що боротьба набуває форми атаки або оборони.

Але роботи фахівців із соціології права не завжди відрізняються суворістю у визначенні правових конфліктів. Так, Л.Н. Герасіна визнає юридичним будь-який конфлікт, в якому спір так чи інакше пов'язаний з правовими відносинами сторін (їх юридично значимими діями), і, отже, суб'єкти і мотивація їх поведінки, або об'єкт конфлікту має правові ознаки, а конфлікт спричиняє юридичні наслідки, ототожнюючи тим самим між спором і конфліктом [13, с. 160]. Іншими авторами вказується, що перетворення звичайного соціального конфлікту на юридичний відбувається у тому випадку, коли по ходу конфліктних дій сторін ними, так або інакше, порушуються існуючі правові норми. Як справедливе відмітила О.І. Харигонова, при стягненні контролером штрафу з безквиткового пасажира конфлікт може мати місце, але адміністративним спором його назвати не можна. Спір - це не будь-яке невдоволення однієї сторони адміністративного правовідношення діями іншої, а офіційне пред'явлення претензії в державний орган або його посадовій особі, яка правомочна спір вирішити [14, с. 110]. А.Б. Зєлєнцов, конструюючи сутнісну характеристику адміністративно-правового конфлікту, вказує на наявність родовидових зв'язків і підлеглий характер такого поняття як адміністративно-правовий спір поняттю адміністративно-правового конфлікту. Причому, ним же виділяється таке поняття як конструктивний правовий конфлікт, що є, на думку автора, ні чим іншим як адміністративно-правовим спором [6, с. 46]. Н.Б. Писаренко визначає адміністративно-правовий спір як юридичний конфлікт між фізичною або юридичною особою, з одного боку, і суб'єктом владних повноважень - з другого, що зумовлений здійсненням останнім управлінських функцій і може вирішуватися як у судовому, так і в позасудовому (адміністративному) порядку, однак із застосуванням спеціальних процедур, якими враховано ймовірну нерівність учасників відносин, з яких він виник [15, с. 38]. Натомість, А.В. Малько визначила адміністративно-правовий спір у сфері економіки як негативне відношення одного з суб'єктів конкретного адміністративного правовідношення, що здійснює підприємницьку діяльність, до юридичного факту, що послужив основою для виникнення, зміни або припинення адміністративного правовідношення [16, с. 35].

Слід зауважити, що форми адміністративного процесу залежать від наявності чи відсутності конфлікту у матеріальних правовідносинах. О.В. Кузьменко та Т.О. Гуржій розглядають наявність чи відсутність конфлікту у правовідносинах як «першооснову кваліфікаційної ознаки адміністративного процесу», що приводить авторів до висновку про існування неконфліктних та конфліктних проваджень. В основу змісту групи «конфліктних проваджень» адміністративного процесу, на думку цих науковців, покладено «конфлікт між учасниками кореспондуючих матеріальних правовідносин» [17, с. 128-129]. В іншій публікації О.В. Кузьменко відносить до проваджень «конфліктного характеру» «провадження з розгляду скарг» та «адміністративно-позовне провадження», що здійснюється адміністративним судами [18, с. 27]. правовий юридичний адміністративний конфлікт

Висновки

Безумовно, в адміністративно-правовому аспекті потрібно виділяти різницю між термінами адміністративно-правовий спір та правовий конфлікт. Конфлікт може бути передумовою виникнення спору в юридичному сенсі, але не будь-який адміністративно-правовий спір розвивається на базі конфлікту і тим більше не будь-який спір є конфліктом. Правовий спір є формою об'єктивації юридичного конфлікту. Моментом такої об'єктивації є офіційне звернення до юрисдикційного органу.

Список використаних джерел

1. Черняхович І. Е. Поняття публічно-правового спору та його розмежування із суміжними поняттями «публічно-правовий конфлікт», «державно-правовий конфлікт», «адміністративно-правовий спір. Приватне та публічне право. 2018. № 2. С. 108-112.

2. Ткач Г. Поняття та природа адміністративно-правового спору. URL:

http://www.ahmerov.com/book_354_chapter_45_PONJATTJA_TA_PRIRODA_ADM%D0 %86N%D0 %86STRATIVNO-PRAVOVOGO_SPORU.html.

3. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. 992 с.

4. Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ» : Изд-во «ЭКМОС», 2000. 272 с.

5. Клімова Г. Юридичний конфлікт : причини і сутність. Вісник Академії правових наук. 2002. № 1. С. 99-105.

6. Зеленцов А.Б. Административно-правовой спор (теоретико-методологические подходы к исследованию). Правоведение. 2000. № 1. С. 46-49.

7. Козловський А.А. Юридична конфліктологія: діалектичні константи правового пізнання. Наук. вісник Чернівецького ун-ту. 2000. Вип. 82. С. 5-13.

8. Езеров А.А. К понятию конституционного конфликта. Юридический вестник. 2006. № 3. С. 94-100.

9. Лупарев Е.Б. О механизмах преодоления некоторых проблем осуществления судебной власти. Российская юстиция. 2006. № 2. С. 16-20.

10. Бобровник С.В. Правовий конфлікт та юридичні колізії : взаємодія та взаємозалежність. Часопис Київ. ун-ту права. 2003. № 4. С. 5-6.

11. Грибок І. Поняття, структура та зміст інституту оскарження. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2003. № 9. С. 23-28.

12. Апаров А.М. Поняття і особливості адміністративної юрисдикції Європейські перспективи. 2013. № 10. С. 76-80.

13. Конфліктологія: підруч. / за ред. Л. Н. Герасіної та М. І. Панова. X.: Право, 2002. 320 с.

14. Харитонова О. І. Адміністративно-правові відносини (проблеми теорії): монографія. О. : Юрид. літ., 2004. 430 с.

15. Писаренко Н. Б., Сьоміна В. А. Адміністративно-правові спори (удосконалення порядку вирішення) : монографія. X. Право, 2011. 136 с

16. Малько А. В. Субьекгивное право и законний інтерес. Правоведение.2000. №3. С. 3338.

17. Кузьменко О. В., Гуржій Т. О. Адміністративно-процесуальне право України: підручник. за ред. О.В.Кузьменко. К. : Атіка, 2008. 416 с.

18. Кузьменко О. В. Адміністративний процес у парадигмі права: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.07. Київський національний університет внутрішніх справ. К., 2006. 34 с.

Размещено на Allbest.ru