Про підстави захисту прав інтелектуальної власності суб’єктів підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРО ПІДСТАВИ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Бахур Олександр Валерійович, адвокат,

асистент кафедри цивільного права і процесу,

Донецький національний університет імені Василя Стуса,

вулиця Грушевського, 2,

м. Вінниця

Анотація

Стаття присвячена дослідженню сутності і правової природи підстав захисту щодо невизнання та оспорювання прав інтелектуальної власності суб'єктів підприємницької діяльності. У чинних нормативних актах різняться види підстав захисту, а також підходи до їхнього формулювання. У зв'язку із цим, як у наці, так і на практиці вказані підстави захисту часто ототожнюють або змішують, що на думку автора є неправильним. Поряд із цим, такий стан призводить до різнобічної практики правозастосування у цій сфері, а також негативно впливає на правовий господарський порядок.

Автором з'ясовано, що визначення і розмежування понять «невизнання» і «оспорювання» в законодавстві не надається. Крім того обґрунтовано невідповідність підходів у законодавстві до зазначених понять, а саме у статті 15 та статті 431 Цивільного кодексу України, оскільки у сфері права інтелектуальної власності законодавець закладає інакший підхід до співвідношення зазначених підстав захисту. Зокрема, у статті 431 Цивільного кодексу України порушення визначається як різновиди - невизнання та посягання.

У статті з урахуванням наукових поглядів правознавців, положень законодавства та судової практики автором доведено, що невизнання та оспорювання прав інтелектуальної власності суб'єктів підприємницької діяльності є самостійними підставами захисту, відмінними від правопорушення. Також з урахуванням проведеного дослідження щодо невизнання та оспорювання прав інтелектуальної власності суб'єктів підприємницької діяльності автором розмежовано ці підстави захисту та визначено їхні сутнісні ознаки.

На думку автора застосування запропонованих ознак для кваліфікації і розмежування зазначених підстав захисту сприятиме формуванню одностайної практики правозастосування у цій сфері, належному правовому господарському порядку, захисту прав та інтересів учасників відносин інтелектуальної власності, а також для притягнення винних до господарсько-правової відповідальності.

Ключові слова: підстави захисту прав, об'єкти інтелектуальної власності, підприємницька діяльність, обмеження прав, невизнання прав, оспорювання прав, охорона прав, господарсько-правова відповідальність, правовий господарський порядок, правове регулювання.

Abstract

Bakhur Oleksandr Valeriyovych Lawyer, assistant of the Department of Civil Law and Procedure in Donetsk National University named after Vasyl Stus, Hrushevskoho St., 2, Vinnytsia.

ABOUT THE REASONS OF THE DEFENCE THE INTELLECTUAL PROPERTY RIGHTS OF THE ENTREPRENEURIAL ACTIVITY SUBJECTS.

The article is devoted to the investigation of the essence and legal nature of the grounds for the defense against the non-recognition and the contestation of the intellectual property rights of the entrepreneurial activity subjects. The types of defense grounds differ in the current regulations and also the approaches to their formulation. In this regard, both in the science and in practice, these grounds of the defense are often identified or confused, which the author believes is incorrect. In addition, this situation leads to a variety of law enforcement practices in this area, as well as negatively affects legal and economic order.

The author found that the definition and delimitation of the concepts «non-recognition» and «contestation» in the law is not provided. In addition, it is justified the inconsistency of approaches in the legislation to these concepts, namely at the Article 15 and the Article 431 of the Civil Code of Ukraine, as in the field of the intellectual property law, the legislator takes a different approach to the ratio of these grounds of the defense. In particular, the Article 431 of the Civil Code of Ukraine defines violations as the non-recognition and the encroachment.

In the article, taking into account the scientific views of jurists, the provisions of law and jurisprudence, the author proves that the non-recognition and the contestation of the intellectual property rights of the entrepreneurial activity subjects are independent grounds of the defense, other than the offense. Also, taking into account the study on the non-recognition and the contestation of the intellectual property rights of the entrepreneurial activity subjects, the author distinguishes between these grounds of the defense and identifies their essential features.

According to the author, the application of the proposed features for the qualification and delimitation of these grounds of the defense will contribute to the formation of a unanimous practice of law enforcement in this area, the defense of the rights and interests of the participants in the intellectual property relations, and also for bringing the perpetrators to the economic and legal justice.

Keywords: the reasons of the defense of the rights, the objects of intellectual property, the entrepreneurial activity, the restriction of rights, the non-recognition of rights, the contestation the rights, the protection of rights, economic and legal responsibility, the legal economic order, the legal regulation.

Постановка проблеми

Відповідно до ст. 55 Конституції України захист права інтелектуальної власності може здійснюватися судами, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини чи самостійно. Згідно вказаної статті кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань [1]. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13 Основного Закону).

Суб'єкти підприємницької діяльності мають широке коло майнових і немайнових прав, належна реалізація яких забезпечується, серед іншого, наявністю ефективних способів захисту цих прав у разі їх порушення, оспорювання, невизнання. Ефективним способом захисту є такий, застосування якого призводить до реального поновлення порушеного права (забезпечує припинення його невизнання чи оспорювання), а в разі неможливості вказаного - забезпечує отримання необхідного відшкодування [2, с. 167].

У законодавстві загальні положення про підстави захисту суб'єктивних прав визначено у статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання чи оспорювання [3]. Зазначені підстави відрізняються між собою за характером дії або бездіяльності, що складає їх зміст, правовими наслідками, що застосовуються до особи, яка вчинила відповідні дії.

Правильне визначення підстави захисту прав інтелектуальної власності суб'єктів господарювання, їхнє співвідношення і розмежування, а також задля правомірного притягнення винного до господарсько-правової відповідальності, неможливе без врахування особливостей кожної з них.

Тому, з огляду на зазначене, метою статті є дослідження сутності і правової природи підстав захисту - невизнання та оспорювання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання з уточненням критеріїв їх розмежування.

Виклад основного матеріалу

М.М. Дякович зазначає, що захист прав має бути направлений на усунення будь-яких перепон на шляху здійснення суб'єктами своїх прав і недопущення правопорушень, відновлення первісного становища або ж тих прав, які існували до порушення, проте, звернення за захистом є можливим не тільки у зв'язку з порушенням або оспорюванням права, а і у випадку його невизнання [4, с. 28].

О.О. Штефан досліджуючи проблеми охорони суб'єктивних авторських прав досить ґрунтовно характеризує підстави захисту цивільних прав, виокремлюючи загальні ознаки, особливості та сутність кожної із передбачених законодавством підстав, що характерні цій галузі права. На думку вченої у сфері авторського права, невизнання права полягає у пасивному запереченні наявності у особи авторського права на твір, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву суб'єкта авторського права, проте створює непевність у правовому статусі носія цього права в тому числі й у його відносинах з третіми особами щодо використання об'єкта авторського права; оспорювання авторських прав - це активне (виражене у зверненні до юрисдикційних органів) заперечення з боку особи щодо приналежності іншій особі права на твір, що пов'язано з невизначеністю правового статусу суб'єкта авторського права [5, с. 17-18].

Отже, і законодавець у ст. 15 ЦК України, і науковці розмежовують поняття порушення, невизнання або оспорювання права. Але визначення і розмежування понять «невизнання» і «оспорювання» в законодавстві не надається. Більш того, має місце певна невідповідність підходів: в ст. 15 ЦК України ці три підстави захисту чітко розмежовані, а в ст. 431 ЦК України визначається як різновиди порушення - невизнання та посягання. Тобто, у сфері права інтелектуальної власності законодавець закладає інакший підхід до співвідношення зазначених підстав захисту, ніж передбачене ст. 15 ЦК України.

Відповідно до наведеного формулювання у ст. 431 ЦК України, невизнання права вважається різновидом правопорушення, а отже, як наслідок, є підставою для притягнення особи, що не визнає право, до юридичної відповідальності, що слід визнати таким, що не відповідає приписам Конституції України про те, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58). оспорювання підприємницький інтелектуальна власність

З огляду на зазначене, задля впорядкування законодавчих підходів до визначення підстав захисту прав інтелектуальної власності, має бути закріплено узгоджений їхній перелік із відокремленням таких підстав, як невизнання і порушення прав, в якості двох самостійних підстав захисту, що тягнуть за собою застосування різних правових наслідків: порушення - весь спектр способів захисту (заходи захисту і заходи відповідальності), а невизнання і оспорювання - лише заходів захисту (наприклад, визнання права).

У частині 2 статті 16 ЦК України визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, з яких визнання права є першим за розташуванням.

При цьому слід зауважити, що легального визначення визнання права в національному законодавстві не надано. Разом з тим, у науці також відсутній єдиний підхід до розуміння вказаного способу захисту, оскільки сфера застосування і сам предмет визнання права є значно широкими. Таким чином, розробити універсальне визначення цієї підстави захисту вбачається досить проблематичним завданням.

У науковій літературі пропонуються відповідні визначення. Так, О.І. Харитонова зазначає, що невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні приналежності особі суб'єктивного цивільного права [6, c. 36]. На думку Я.В. П'янової невизнання права визначається як дія або бездіяльність, які за змістом становлять заперечення існування суб'єктивного цивільного права іншої особи, проте не містить ознак порушення права - ліквідації або обмеження свободи його реалізації [7, с. 7-8].

Подібну характеристику надає цим поняттям Р.О. Стефанчук: невизнання - це дії учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, що мають бути спрямовані на заперечення у цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільних правовідносин, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Оспорювання полягає у тому, що між учасниками має існувати спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також приналежності такого права певній особі. Оспорене право за своєю суттю є таким, що ще не порушене, але при цьому у особи виникає невизначеність у праві, що зумовлена поведінкою іншої особи стосовно уповноваженого [8].

В останньому визначенні невизнання права розуміється як певні дії учасника, натомість невизнанням можуть бути і випадки прояву бездіяльності, що ставить пасивний бік цієї підстави.

Поряд з наведеними науковими позиціями стосовно розкриття невизнання і оспорювання прав в загальному розумінні, М.Ю. Потоцький наводить їх визначення для прав інтелектуальної власності. Так, невизнання права інтелектуальної власності - це діяння (дія або бездіяльність) особи щодо ігнорування права інтелектуальної власності, яке безпосередньо не порушує право, але створює невизначеність у правовому статусі власника прав. Оспорювання прав інтелектуальної власності - це дії особи, спрямовані на зміну спірного права інтелектуальної власності шляхом звернення до суду з заявою про визнання наявності свого права та (або) визнання відсутнім права опонента [9, с. 211-212].

Етимологія слів «невизнання» та «оспорювання» вказує про їх неоднозначність. Так, за Словником української мови, слово «оспорювати» має два значення: 1) висловлювати свою незгоду з ким-, чим-небудь, брати під сумнів щось; заперечувати; 2) домагатися відновлення свого права на що- небудь через суд [10, с. 782]. Невизнання подається як становище, коли кого-, що- небудь не визнають або не оцінюють по заслузі, належним чином [10, c. 257].

За тлумачним словником В. Даля слово «оспаривать» означає оспорити когось, щось, спорити проти чогось, спростовувати, не погоджуватись, заперечувати, відстоювати свої переконання, бути іншої думки та доказувати свою правоту [11, с. 586].

З наведеного вбачається, що оспорювання пов'язане з активними діями (відстоювати, спростовувати, заперечувати), які породжують спір між суб'єктами, в тому числі і судовий. Невизнання, в свою чергу, окреслює стан невизначеності щодо ситуації або особи, який є переважно пасивним. Таким чином, ці два поняття є різними за своїм як лексичним, так і юридичним значенням.

На думку А. Штанько, при оспорюванні права щодо доведення приналежності суб'єктивного права особою не здійснюються заходи, які характерні при невизнанні прав, а саме щодо звернення до суду з вимогою про визнання існування його права. В цьому випадку володілець прав отримує вимогу про оспорювання та зобов'язаний довести приналежність суб'єктивного права. Розмежовуючи між собою підстави захисту невизнання та оспорювання прав, необхідно застосовувати ту чи іншу підставу в залежності від факту зазіхання або не зазіхання особи на це право, що полягатиме у невизнанні або оспорюванні. У разі невизнання суб'єктивного права іншою особою, вона не заявляє приналежність на це право, на відміну від оспорювання, коли така особа претендує на це право [12, с. 205].

Характерною ознакою невизнання та оспорювання прав, що притаманне їм обом, є поведінка, яка ставить під сумнів належність суб'єктивного права його носію - правовласнику, на відміну від порушення, яке пов'язане з посяганням на право. При цьому зазначені юридичні факти стають підставою захисту лише в разі, коли призводять до такої невизначеності у правовому статусі суб'єкта прав інтелектуальної власності, яка становить перепони, ускладнює, унеможливлює належне здійсненні ним свої прав та інтересів. Суб'єкт, який вимагає захисту свого права в разі невизнання, має довести наявність зазначених умов.

З урахуванням вищезазначеного розмежування можна констатувати, що невизнання права характеризується як пасивне заперечення, а оспорювання - активне, що здійснюється шляхом звернення до юрисдикційних органів.

Не завжди в науці наведене розмежування підстав враховується. В.О. Хома та О.В. Кошонько змішують їх, зазначаючи, зокрема, що порушення права інтелектуальної власності можливе у трьох формах: дія (посягання на права інтелектуальної власності), бездіяльність (невизнання права) та змішана форма (невизнання права інтелектуальної власності з подальшим неправомірним використанням цією ж особою результатів чужої інтелектуальної або творчої діяльності [13, с. 149].

З урахуванням наведених позицій науковців можна зробити висновок, що невизнання права інтелектуальної власності характеризується пасивною дією або бездіяльністю будь-яким із учасників правовідносин, що створює невизначеність у праві володільця. Невизнання права інтелектуальної власності - це дія або бездіяльність суб'єкта, яка полягає у ігноруванні права інтелектуальної власності, що безпосередньо не порушує таке право, однак створює певну невизначеність у правовому статусі правовласника або законного користувача. Оспорювання прав інтелектуальної власності - це активні дії суб'єкта, спрямовані на звернення до юрисдикційного органу за захистом свого права із вимогою про відсутність прав іншої сторони.

Практичне здійснення захисту визначається як через право (можливість) правовласника, так і через обов'язок зобов'язаного суб'єкта здійснити дії щодо визнання або поновлення порушеного ним права. Правовласник здійснює своє право через самостійне здійснення порушеного права і у межах визначених законодавством (самозахист), або шляхом звернення до уповноваженого органу за захистом свого права або інтересу, де останні зобов'язані відповідно до визначеної законом компетенції здійснити такий захист.

У судовій практиці прикладом невизнання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є справа № 922/4031/20, що розглядалась Господарським судом Харківської області [14]. У цій справі позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір, відповідно до умов якого відповідач як власник торговельної марки (далі - ТМ), передав всі майнові права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг, які випливають із свідоцтва для всього переліку послуг, для яких зареєстровано знак, а позивач, як правонаступник, - їх прийняв. В подальшому між контрагентами було уточнено умови договору, а саме те, що учасники спірних правовідносин діють в інтересах та за рахунок інших суб'єктів господарювання. Пізніше уповноваженим органом у встановленому законом порядку відбулась реєстрація відомостей про передачу прав на знак позивачу. Однак через деякий час позивач отримав претензію від відповідача, зміст якої полягав у тому, що в реєстрі відсутня інформація про перехід права власності до позивача, а відтак він не будучи власником цього свідоцтва не має права використовувати ТМ. Як з'ясувалось у реєстрі найменування позивача було вказано не повністю, як передбачалось укладеним із відповідачем договором.

З огляду на це, за твердженнями позивача, з чим і погодився суд, така невідповідність створює невизначеність щодо особи - власника ТМ, та дозволяє іншій особі - колишньому власнику оспорювати та не визнавати наявність у позивача права власності, ставити під сумнів факт переходу права власності до позивача, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Суд задовольняючи позов, вказав, що з урахуванням норм законодавства, наявні статуси юридичних осіб за вказаним договором, що між ними укладався, передбачає перехід прав на всі майнові права інтелектуальної власності у законний спосіб. Крім того, на чинність прав, за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права не впливає відсутність державної реєстрації.

Ще одним із поширених спорів щодо визнання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, є справи щодо визнання ТМ добре відомою. Єдиний державний реєстр судових рішень містить рішення, у яких відповідачами у таких спорах виступають державний орган, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (з 21.05.2021р. назва Міністерство економіки України) та суб'єкт підприємницької діяльності.

У складі Міністерства економіки України було створено Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (УКРПАТЕНТ), який є інституційною складовою державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні та виконує функції Національного органу інтелектуальної власності [15] (далі - НОІВ). У складі УКРПАТЕНТу створена Апеляційна палата, до повноважень якої, зокрема, віднесено розгляд заяв про визнання ТМ добре відомою в Україні.

Згідно абзаців 1 та 12 ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» Апеляційна палата - це колегіальний орган НОІВ для розгляду різних справ, зокрема, щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності, заяв про визнання ТМ добре відомою в Україні та інших питань. У статті 25 цього ж Закону зазначається, що визнати ТМ добре відомою можливо шляхом звернення до Апеляційної палати або суду [16].

Так, як приклад, Колегія Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Рішенням від 24 лютого 2020 року за наслідками розгляду заяви, поданої від ТОВ «Нова пошта» про визнання знака «НОВА ПОШТА, зобр.» добре відомим в Україні, дійшла висновку, що зібрані заявником документи, матеріали, докази та доводи є обґрунтованими, а тому зазначений знак слід визнати добре відомим в Україні [17]. Апеляційна палата на підставі норм національного законодавства, міжнародних документів, з урахуванням обставин справи під час розгляду з'ясовувала фактори, що серед іншого, стали підставою для визнання знака добре відомим в Україні. До таких факторів було віднесено: ступені відомості у суспільстві; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання, просування, оприлюднення, представлення знака та інше. Також було встановлено, що ТОВ є власником патенту на промисловий зразок та корисну модель, близько 20 знаків для товарів і послуг, в тому числі, словесних та комбінованих знаків, які містять словесні елементи «НОВА ПОШТА», «НОВАЯ ПОЧТА», «NOVA POSHTA», зображувального знака. Таким чином, уповноважений орган встановив, що заявником протягом тривалого часу здійснюються усі необхідні дії, пов'язані із забезпеченням правової охорони знака, як в Україні, так і за кордоном.

Таким чином, аналізуючи вказане рішення, можна встановити, що Апеляційна палата надає оцінку та здійснює перевірку поданих документів та доказів, якими заявник обґрунтовує необхідність у визнані знака добре відомим, перевіряє наявність чи відсутність факторів та обставин, на підставі яких приймається рішення щодо доцільності визнання ТМ добре відомою. У зазначеному прикладі також можна побачити, що відсутній спір, який б зумовлював звернення до цього органу за захистом, тобто відсутні неправомірні дії з боку інших суб'єктів, які б могли вплинути на статус заявника з приводу прав на об'єкт права інтелектуальної власності.

Наведена практика свідчить, що у відносинах інтелектуальної власності визнання права може здійснюватися як стосовно засвідчення факту первинного набуття прав, так і щодо підтвердження вже існуючого права.

Крім того, згідно вимог чинного законодавства більшість об'єктів промислової власності підлягають державній реєстрації (отримання дозвільних документів: патенту на винахід і корисну модель, свідоцтва на ТМ та промисловий зразок тощо) та відповідні реєстри є відкритими для необмеженого кола осіб, які мають змогу отримати до них доступ. З огляду на це, презюмується, що будь-хто може знати про наявність прав на об'єкт у іншого суб'єкта, а тому у разі невизнання прав промислової власності переважно є умисним запереченням.

Як зазначалось вище, оспорювання є активною дією, що здійснюється шляхом звернення до юрисдикційних органів. Оспорювання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, як підстава для їх захисту, може полягати найчастіше у зверненні суб'єкта, який заперечує наявність права, до судового органу з вимогою про визнання патенту (свідоцтва) недійсним без належних підстав, визначених законодавством.

У справі № 910/8842/19 Господарський суд міста Києва за позовом ТОВ «Алкогольно-безалкогольний комбінат Дніпро» до ТОВ «Буклет-Юг» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсними патентів, дійшов висновку, що патенти на промислові зразки мають бути визнанні недійсними з огляду на їх невідповідність умовам надання правової охорони - новизни. Задовольняючи позовну заяву суд дійшов висновку, що патенти, що були отримані відповідачем ТОВ «Буклет-Юг» дійсно є такими, що не відповідають патентоспроможності промислових зразків, а тому порушують права позивача. Оспорюючи свої права щодо вказаних патентів позивач вірно обрав спосіб захисту, а тому суд правомірно задовольнив позов [18].

Аналогічним чином оспорюються і свідоцтва на ТМ. Так, у справі № 910/5887/21 Господарський суд міста Києва задовольнив позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва на ТМ щодо всіх товарів, яке належить відповідачу. Суд виходив із того, що відповідач володіє свідоцтвом на ТМ, яка є схожою настільки, що її можна сплутати з раніше зареєстрованою ТМ позивача, а тому підлягає визнанню недійсним повністю, оскільки позначення за вказаним свідоцтвом не відповідає умовам надання правової охорони. ТМ за свідоцтвом відповідача не відповідає умовам надання правової охорони станом на дату подання заявки на його реєстрацію, оскільки знак є схожим до ступеня змішування із раніше зареєстрованим знаком позивача для таких самих товарів та є таким, що може ввести в оману особу, яка виробляє товар або надає послуги [19].

Висновки

Отже, враховуючи вище викладене, можна дійти висновку, що невизнання та оспорювання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є самостійними підставами захисту, відмінними від правопорушення.

Узагальнюючи викладене, підстава захисту у вигляді невизнання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання має наступні ознаки:

1) пасивне заперечення наявності в особи відповідного права або бездіяльність;

2) ускладнює та унеможливлює нормальне здійснення прав та інтересів суб'єктом прав інтелектуальної власності, створює невизначеність у правовому становищі суб'єкта господарювання;

3) виступає самостійним предметом спору;

4) має правовим наслідком застосування лише заходів захисту, а не заходів відповідальності;

5) є переважно умисною у разі невизнання прав промислової власності.

Оспорювання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання має наступні ознаки: 1) активний характер у формі дії, що полягає у зверненні до суду або Апеляційної палати; 2) ускладнює та унеможливлює нормальне здійснення прав та інтересів суб'єктом прав інтелектуальної власності; 6) породження у правоволодільця правової невизначеності у праві, що зумовлює неможливість його повного або часткового здійснення; 4) виступає самостійним предметом спору, який може стосуватись як визнання наявності свого права або визнання відсутнім прав опонента; 5) можливість створення загрози порушення; 6) має наслідком застосування лише заходів захисту, а не заходів відповідальності; 7) завжди є цілеспрямованою (умисною).

Застосування запропонованих ознак для кваліфікації і розмежування двох підстав захисту прав інтелектуальної власності - невизнання і оспорювання сприятиме формуванню одностайної практики правозастосування у цій сфері, належному правовому господарському порядку, захисту прав та інтересів учасників відносин інтелектуальної власності, а також для притягнення винних до господарсько-правової відповідальності.

Література

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. ст. 141.

2. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Х.: ЕКУС, 2020. 928 с.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 35.

4. Дякович М. М. Охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом: Монографія. К.: Істина, 2014. 520 с.

5. Штефан О.О. Поняття порушення суб'єктивного авторського права: теоретичний аспект. Теорія і практика інтелектуальної власності № 6/2020. С. 15-23.

6. Гражданские правоотношения интеллектуальной собственности, возникающие в результате творчества (концептуальные основы): монография. Е. И. Харитонова. 2-е изд., перераб. и доп. О.: Фенікс, 2012. 409 c.

7. П'янова Я.В. Судовий захист майнових цивільних прав: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2009. - 20 с.

8. Стефанчук Р. О. Цивільне право України: Навчальний посібник. Р. О. Стефанчук. К.: Прецедент, 2005. URL: https://www.ebk.net.ua/Book/law/stefanchuk_tsivpu/part3/302.htm (дата звернення 23.02.2022).

9. Потоцький М.Ю. Господарсько-правовий захист інтелектуальної власності в Україні: монографія. М.Ю. Потоцький. К.: ДП «Видавничий дім «Персонал», 2014. 620 с.

10. Словник української мови в 11т. под ред. В.О. Винника, Л.А. Юрчука. К.: «Наукова думка», 1974. Т. 5: Н-О. 840 с.

11. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка в 4-х томах. Даль В.И. М.: Олма-Пресс, 2001. Т.2: И-О. 672 с.

12. Штанько А. Ефективність визнання права як способу захисту майнових цивільних прав та інтересів. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. № 4(4). С. 200-211.

13. Хома В.О., Кошонько О.В. Шляхи вдосконалення організаційно-правового механізму протидії порушенням митних правил щодо об'єктів права інтелектуальної власності. Право і суспільство. 2018. С. 147-152.

14. Рішення Господарського суду Харківської області від 10 лютого 2021 року у справі №922/4031/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95032527 (дата звернення 23.02.2022).

15. Офіційний веб-сайт Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент). URL: https://ukrpatent.org/uk/articles/about (дата звернення 23.02.2022).

16. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3689-XII. Відомості Верховної Ради України. 1994 р., № 7, ст.36.

17. Рішення Колегії Апеляційної палати Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24 лютого 2020 року. URL: https://ukrpatent.org/atachs/nova-poshta-zobr- wk-res-2020.pdf (дата звернення 22.06.2021).

18. Рішення Господарського суду міста Києва від 05 листопада 2019 року у справі №910/8842/19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85469990 (дата звернення 23.02.2022).

19. Рішення Господарського суду міста Києва від 18 серпня 2021 року у справі №910/5887/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99297005 (дата звернення 23.02.2022).

References

1. Konstytutsiia Ukrainy [Constitution Ukraine]. (1996, June 28). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

2. Spasybo-Fatieieva I.V. (Eds.). (2020). Tsyvilnyi kodeks Ukrainy: Naukovo-praktychnyi komentar. [Civil Code Ukraine: Scientific andpractical commentary]. (Vols. 1). Kharkiv: EKUS [in Ukrainian].

3. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy [Civil Code Ukraine]. (2003, January 16). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

4. Diakovych M.M. (2014). Okhorona i zakhyst simeinykh prav ta interesiv notariusom [Protection and defense of family rights and interests by a notary]. Kyiv: Istyna [in Ukrainian].

5. Shtefan O.O. (2020). Poniattia porushennia subiektyvnoho avtorskoho prava: teoretychnyi aspekt [The concept of subjective copyright infringement: a theoretical aspect]. Teoriia i praktyka intelektualnoi vlasnosti - Theory and practice of intellectual property, 6/2020, 15-23 [in Ukrainian].

6. Kharitonova E.Y. (2012). Hrazhdanskie pravootnosheniia intellektualnoi sobstvennosti, voznikaiushchie v rezultate tvorchestva (kontseptualnye osnovy) [Civil Legal Relations of Intellectual Property Arising as a Result of Creativity (Conceptual Framework)]. 2-е izd., pererab. I dop. Odesa: Feniks [in Russian].

7. Pianova Ya.V. (2009). Sudovyi zakhyst mainovykh tsyvilnykh prav [Judicial protection of civil property rights]. Extended abstract of candidate 's thesis. Kharkiv: NLU [in Ukrainian].

8. Stefanchuk R.O. (2005). Tsyvilne pravo Ukrainy: Navchalnyi posibnyk [Civil law of Ukraine: Tutorial]. Kyiv: Pretsedent. Retrieved from https://www.ebk.net.ua/Book/law/stefanchuk_tsivpu/part3/302.htm [in Ukrainian].

9. Pototskyi M.Iu. (2014). Hospodarsko-pravovyi zakhyst intelektualnoi vlasnosti v Ukraini [Commercial-legal protection of intellectual property in Ukraine]. Kyiv: DP «Vydavnychyi dim «Personal» [in Ukrainian].

10. Vynnyk V.O. & Yurchuk L.A. (Ed). (1974). Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian language]. (Vols 1-11). Kyiv: «Naukova dumka» [in Ukrainian].

11. Dal V.Y. (2001). Tolkovyi slovar zhyvoho velykorusskoho [Explanatory Dictionary of the Living Great Russian Language]. (Vols 14). Moscow: Olma-Press [in Russian].

12. Shtanko A. (2014). Efektyvnist vyznannia prava yak sposobu zakhystu mainovykh tsyvilnykh prav ta interesiv [The effectiveness of the recognition of law as a way to protect property civil rights and interests]. Naukovyi chasopys Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy - Scientific Journal of the National Academy of the Prosecutor's Office of Ukraine, № 4(4), 200-211 [in Ukrainian].

13. Khoma V.O. & Koshonko O.V. (2018). Shliakhy vdoskonalennia orhanizatsiino- pravovoho mekhanizmu protydii porushenniam mytnykh pravyl shchodo obiektiv prava intelektualnoi vlasnosti [Ways to improve the organizational and legal mechanism for combating violations of customs regulations on intellectual property rights]. Pravo i suspilstvo - Law and society, 147-152.

14. Rishennia Hospodarskoho sudu Kharkivskoi oblasti u spravi № 922/4031/20 vid 10 liutoho 2021 roku [Decision of the Commercial Court of Kharkiv region in case № 922/4031/20 of February 10, 2021]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95032527 [in Ukrainian].

15.Ofitsiinyi veb-sait Derzhavnoho pidpryiemstva «Ukrainskyi instytut intelektualnoi vlasnosti» (Ukrpatent) [Official website of the State Enterprise «Ukrainian Institute of Intellectual Property» (Ukrpatent)]. ukrpatent.org/uk. Retrieved from: https://ukrpatent.org/uk/articles/about [in Ukrainian].

16. Zakon Ukrainy Pro okhoronu prav na znaky dlia tovariv i posluh: vid 15 hrudnia 1993 roku № 3689-XII [Law of Ukraine on protection of rights to marks for goods and services from December 15 1993, № 3689-XII]. Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy - Bulletin of Verkhovna Rada of Ukraine. Kyiv: Parlam. vyd-vo [in Ukrainian].

17. Rishennia Kolehii Apeliatsiinoi palaty Ministerstva ekonomichnoho rozvytku i torhivli Ukrainy vid 24 lutogo 2020 roku [Decision of the Board of Appeal of the Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine of February 24, 2020] Retrieved from https://ukrpatent.org/atachs/nova-poshta-zobr-wk-res-2020.pdf [in Ukrainian].

18. Rishennia Hospodarskoho sudu mista Kyieva u spravi №910/8842/19 vid 05 lystopada 2019 roku [Decision of the Commercial Court of the city of Kyiv in case №910/8842/19 of November 5, 2019]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85469990 [in Ukrainian].

19. Rishennia Hospodarskoho sudu mista Kyieva u spravi №910/5887/21 vid 18 serpnia 2021 roku [Decision of the Commercial Court of the city of Kyiv in case 910/5887/21 of August 18, 2021]. Retrieved from: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99297005 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru