Теоретико-методологічні засади дослідження туристичного потенціалу в державному управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТУРИСТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

КРИВЕНКОВА Руслана Юріївна, старш. викладач каф. туризму Ужгородського нац. ун-ту

Анотація

Аналізуються наукові підходи до туристичного потенціалу; доводиться, що туристичний потенціал - це сукупність туристичних ресурсів і туристичних можливостей певної території, які органи державного управління використовують для консолідації суспільства на державному, регіональному та місцевому рівнях. Туристичний потенціал є базовим фактором формування та розвитку туристичної галузі на території держави, а також одним із чинників консолідації суспільства. Досліджується сутність та зміст поняття «туристичний потенціал», висвітлюється питання формування туристичного потенціалу як одного з чинників консолідації суспільства та визначаються його особливості.

Ключові слова: державне управління, туризм, туристичний потенціал, туристичні ресурси, консолідація, консолідаційний туризм, Україна, туристична атрактивність.

Abstract

KRYVENKOVA Ruslana, senior Lecturer at the Department of Tourism, Uzhhorod National University.

THEORETICAL AND METHODOLOGICAL PRINCIPLES OF RESEARCH OF TOURIST POTENTIAL IN PUBLIC ADMINISTRATION.

Scientific approaches to tourist potential are analyzed; it is proved that the tourist potential is a set of tourist resources and tourist opportunities of a certain territory, which public administration bodies use and can in the future use to consolidate society at the state, regional and local levels. Tourist potential is a basic factor in the formation and development of the tourism industry in the country, as well as one of the factors consolidating society. The article analyzes the essence and content of the concept of «tourist potential», highlights the formation of tourist potential and identifies its features.

The author's statement of the term «consolidation tourism» is proposed, the meaning of which is that it is a type of tourism in which the idea (plan) of travel and excursions is to know the attractive natural and historical and cultural tourist resources of the state, national culture, national identity and national consciousness of citizens of different regions and districts of Ukraine in order to form and strengthen the consolidation (unifying) principles of belonging to a single society and without engaging in commercial activities.

The article solves an urgent scientific problem, which is to study the theoretical foundations for the formation of tourism potential as a factor in the consolidation of Ukrainian society in terms of public administration; the directions of formation and prospects of development of tourist potential as a factor of consolidation of a society are defined. The project of the Concept of formation of tourist potential as a factor of consolidation of the Ukrainian society with definition of levels of formation of tourist potential is developed.

Key words: public administration, tourism, tourist potential, tourist resources, consolidation, consolidation tourism, Ukraine, tourist attractive.

Постановка проблеми

У сучасних умовах розвитку цивілізації успішність туристичної галузі на території країни безпосередньо залежить від реалізації її туристичного потенціалу, адже туристичний потенціал є базовим фактором формування та розвитку туристичної діяльності держави, а також одним із чинників консолідації суспільства. Згідно зі стратегічними напрямами України щодо сприяння розвиткові внутрішнього туризму та у зв'язку із проблемою, яка призупинила розвиток туристичної галузі сьогодні, - коронавірусною інфекцією СОУГО-2019 - формування туристичного потенціалу України є одним із ключових питань державного управління щодо забезпечення сприятливих умов для національного розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях. Пришвидшення розвитку територій України, де перебувають атрактивні туристичні ресурси, та підвищення рівня усвідомлення громадянами важливості туристичного потенціалу як чинника консолідації суспільства є цільовими орієнтирами державного управління у вказаному напрямі. Зазначений аспект міг би базуватися на запозиченні передових підходів державного управління, що передбачає орієнтацію на клієнта-громадянина в плані забезпечення туристичними послугами у своїй країні, що в сучасних умовах державотворення надало б можливості для подальшого формування туристичного потенціалу України та його ефективної реалізації. Крім того, такий підхід сприятиме популяризації туристичних напрямів на території країни.

Маючи потужний туристичний потенціал, Україна недостатньо його реалізує. Для поліпшення формування та реалізації наявного та латентного туристичного потенціалу потрібне належне державне управління туристичною галуззю, особливо в сучасних умовах широкого використання засобів диджиталізації туристичної діяльності. Формування туристичного потенціалу України для досягнення однієї з національних цілей щодо поліпшення внутрішньо-суспільної комунікації та внутрішньо-суспільних інформаційних обмінів на сучасному етапі державотворення повинно забезпечити принципово новий поступальний підхід до взаємодії між громадянами, сприяти удосконаленню функціонування органів державної влади в туристичній галузі та подальшому суспільному розвитку. Тому дослідження зумовлене наявністю проблеми, яка характеризується суперечністю, з одного боку, між нагальною потребою підтримки туристичної галузі України в сучасних умовах державотворення, сприяння органів державного управління процесові формування туристичного потенціалу як чинника консолідації суспільства, надання переваги розвиткові внутрішнього туризму як основи зростання прибутків від туристичної галузі України, поліпшення її туристичного іміджу у світі, а з іншого - недостатністю розроблення концептуальних положень стосовно формування туристичного потенціалу України як чинника консолідації суспільства в аспекті державно-управлінської діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми формування туристичного потенціалу, його структури, ролі для національного розвитку України аналізують економісти, географи, юристи, фахівці з державного управління. Так, у працях М. Біль, О. Білотіл, С. Домбровської, А. Помази- Пономаренко, В. Герасименка, О. Михайлюк, О. Любіцевої, С. Майстро, В. Паппа, А. Парфіненка, Т. Пархоменко та ряду інших науковців проаналізовано окремі питання формування туристичної галузі України. У дослідженнях Ю. Алєксєєвої, М. Біль, М. Борущак, Л. Бухаріної, І. Валентюка, О. Василіва, М. Гамана та інших науковців проаналізовані практики формування потенціалу в державному управлінні, у тому числі туристичного. В. Дмитренко досліджувала державне управління регіональним рекреаційно-туристичним комплексом. Значну увагу висвітленню питань розвитку туристичної галузі України приділили фахівці з державного управління А. Горецький, С. Микуланинець, Д. Левцов, Ю. Масюк та ін. Сучасний глобальний напрям у світі диджиталізації в туристичній сфері дослідили Р. Кожухівська, В. Непочатенко, Т Марусей та ін. Незважаючи на широкий спектр наукових досліджень, які стосуються державного управління процесом формування туристичного потенціалу України, питання концептуальних положень формування туристичного потенціалу України як чинника консолідації суспільства залишилися недостатньо дослідженими.

Метою статті є аналіз теоретико-методологічних засад туристичного потенціалу України.

Викладення основного матеріалу

Насамперед проаналізуємо понятійно-категоріальний апарат дослідження. Зазначимо, що на сучасному етапі не існує єдиної загальновизнаної дефініції поняття «туристичний потенціал».

Так, Р. Манн та О. Фінагіна, досліджуючи використання категорії «потенціал» у системі знань державного та регіонального менеджменту, підкреслюють «концептуальний, стратегічний, багато в чому новітній характер цієї категорії щодо управлінської діяльності» [9, с. 258].

У ст. 45 Конституції України встановлено, що кожна людина, яка працює, має право на відпочинок [5]. С. Майстро та С. Домбровська зазначають, що практика багатьох закордонних держав показує, що максимальне використання наявного потенціалу країни і розвиток на його базі рекреаційно-туристичної індустрії є одним із найважливіших способів підвищення економічного добробуту, інтеграції у світову економіку [8, с. 10]. Ми згодні з А. Парфіненко в тому, що держава є основним, але не єдиним суб'єктом реалізації туристичної політики, яка здійснюється також органами місцевого самоврядування, громадськими і професійними організаціями, підприємницькими структурами. Утім, саме держава відіграє ключову роль у визначенні основних пріоритетів та створенні рамкових умов розвитку туристичної сфери країни [14, с. 10].

Туристична галузь є сектором економіки України, що на сучасному етапі в умовах поширення коронавірусної інфекції COVID-2019 найбільше потребує підтримки з боку державного управління. Державне управління туристичною сферою України має важливу роль не тільки для економічного розвитку держави, а й для безпеки туристів, а також працівників туристичної галузі, які надають послуги перевезення, розміщення, харчування та додаткові екскурсійно-туристичні послуги. Державне управління туристичною галуззю потрібне для розвитку країни, оскільки туризм як самостійна галузь економіки потребує владного впливу та контролю з боку органів державної влади на державному, регіональному та місцевому рівнях, а також постійних досліджень з огляду на сучасні події на світовому та національному туристичних ринках.

М. Біль визначає закономірності, які впливають на необхідність державного управління туристичною галуззю, такі як: динамічний розвиток туристичної галузі у світі та в Україні; посилення ролі місцевих органів державної влади в державному управлінні, висока ймовірність не лише позитивного впливу туристичної галузі на соціально-економічний розвиток регіону (поліфункціональне спрямування), але й виникнення загроз (ризиків) від неконтрольованих туристичних потоків; чутливість туристичної галузі до факторів зовнішнього макро- та мезооточення [1, с. 7].

Туризм є одним із державних пріоритетів розвитку економіки й культури України та створює умови для туристичної діяльності [13]. Отже, зміст діяльності держави стосовно регулювання туризму визначено законодавчо. В. Герасименко та О. Михайлюк констатують: «туризм охоплює значну кількість людських, природних і фінансових ресурсів, а тому не може залишатися без спеціальних правових, організаційних, економічних важелів впливу, у тому числі з метою обмеження негативних проявів конкуренції, а також забезпечення основ соціального захисту населення» [3, с. 23].

На нашу думку, найпоширенішим є сприйняття туристичного потенціалу як сукупності туристичних ресурсів. Так, у науковій літературі часто можна зустріти ототожнення понять «потенціал» та «ресурси». Туристичні ресурси називають системо-утворювальним чинником і базовою умовою розвитку туристично-рекреаційного потенціалу [10, с. 3]. Туристичні ресурси відіграють «роль засобів праці в туризмі, завдяки яким можуть вироблятися різноманітні за своїм характером туристичні продукти» [10, с. 32]. О. Любіцева визначає туристичні ресурси як частину потенціалу певної території, що включена до складу туристичного продукту і підлягає реалізації з туристичною метою [7, с. 74].

У колективній монографії за редакцією В. Герасименка розкривається сутність туристичного потенціалу не тільки як сукупності всіх наявних ресурсів туристичної діяльності, але і як здатності максимально їх використати для задоволення потреб громадян України та іноземних туристів в якісних послугах [10, с. 235]. Ми погоджуємося з підходом І. Давіденка, який розмежовує поняття «туристичні ресурси» і «туристичний потенціал» та розглядає їх з позиції можливості й здатності суб'єктів туристичної діяльності використовувати ресурси як потенціал. Науковець констатує, що «формування туристичного потенціалу регіону обумовлено можливістю використання туристичних ресурсів в організації і розвитку туристичної діяльності на певній території. Здатність суб'єктів туристичної діяльності ефективно використовувати туристичний потенціал регіону забезпечуватиме успішний розвиток як суб'єктів туристичної індустрії, так і регіону» [10, с. 10].

На наш погляд, туристичний потенціал - це сукупність туристичних ресурсів і туристичних можливостей певної території, які органи державного управління використовують та можуть у перспективі використати для консолідації суспільства на державному, регіональному та місцевому рівнях. За допомогою туристичного потенціалу формується сукупність конкурентних переваг тієї чи іншої території (країни, регіону чи окремого населеного пункту), яка завдяки ефективним та чітким рішенням і механізмам державного управління має здатність обслуговувати цільові туристичні ринки, відповідаючи попиту на туристичні послуги та туристичні пропозиції як основним важелям вказаних ринків.

Ми вважаємо, що однією з основ туристичного потенціалу є задоволення туристичних потреб шляхом цільового використання природних, історико-культурних та інфраструктурних (соціально-економічних) туристичних ресурсів з метою розвитку туристичної діяльності на визначеній території. Зазначимо, що не існує єдиної класифікації туристичних потреб. Наприклад, Т. Пархоменко використовує такий умовний розподіл: вітальні потреби, або матеріальні чи фізіологічні (потреби тіла); соціальні потреби - потреби, які формуються через спілкування з іншими, через життя у певному соціумі, соціальному середовищі: потреба в самоутвердженні, самореалізації, у визнанні з боку інших тощо; духовні потреби - потреба в пізнанні (інтелектуальна), моральна потреба, естетична, потреба в трансцендентному обґрунтуванні свого існування, тобто потреба в засадах і сенсі свого буття за його межами. Цей розподіл певною мірою відносний: соціальні потреби нерідко містять у собі духовний складник, а духовні - формуються (і реалізуються) за участю потреб соціальних, а часто і під впливом вітальних потреб [11].

Туристичний потенціал хоч і є базою розвитку туристичної діяльності, проте сам по собі він досить інертна категорія. Його необхідно змусити активізуватися, працювати з метою отримання потрібного соціального й економічного ефекту [10, с. 235]. Звідси неефективне використання наявного туристичного потенціалу регіонів України призводить до втрати можливостей розвитку туристичної галузі, на відміну від багатьох країн із транзитивною економікою в Європі, Азії та Африці [10, с. 5].

Потрібно констатувати, що формування та розвиток туристичного потенціалу є не тільки стратегічною метою власне туристичної галузі України, туристичний потенціал також є важливою компонентою місії системи державного управління туристичною галуззю України та складовою частиною майбутнього розвитку нашої держави, яка вирізняється високим рівнем туристичної привабливості (атрактивності) з-поміж інших держав світу завдяки великій кількості унікальних природних та історико-культурних туристичних ресурсів.

Економіко-географічне положення, наявність природних ресурсів, курортних зон, розвинених транспортної та соціальної інфраструктур, пам'яток історії та культури дозволяють віднести Україну до країн з високим потенціалом розвитку туризму та високою інвестиційною привабливістю. Майже 15 % території країни можна віднести до курортів, зон відпочинку, гірських і приморських ландшафтів, де збережено національні традиції, музеї, архітектурні, історичні та культурні пам'ятки. Зокрема, Україна має істотний природний потенціал для розвитку туризму [12, с. 18 - 19].

На сучасному етапі державотворення та в умовах пандемії вірусу COVID- 2019 особливо потрібне ефективне державне управління процесом формування та розвитку туристичного потенціалу в Україні. Зі свого боку, державне управління повинно створити належні умови роботи для органів влади різних рівнів управління процесом формування та розвитку туристичного потенціалу України та підтримати туристичну галузь, створивши сприятливі умови для формування та розвитку її туристичного потенціалу і, таким чином, для розвитку внутрішнього туризму.

На думку С. Домбровської, О. Білотіл, А. Помази-Пономаренко, однією з умов, здатних забезпечити успішне функціонування туристичної сфери, є формування такої організаційної структури управління нею, яка дозволить здійснювати планово узгоджену діяльність на рівні регіону, розробляти регіональні, міжрегіональні та загальнодержавні програми економічного розвитку, удосконалювати організаційно-економічні механізми підвищення ефективності функціонування як самої туристичної сфери, так і всього господарського комплексу регіону [4, с. 20].

Можемо констатувати, що туристичний потенціал є унікальною особливістю держави, яку можна використовувати для поліпшення соціально-економічного становища місцевого населення та країни загалом за рахунок надходжень від прибутків туристичної галузі до державного та місцевих бюджетів, а також для консолідації населення за допомогою туристичної кооперації між різними областями України та створення позитивного туристичного іміджу країни, що, у свою чергу, є об'єктом дослідження та впливу з боку державного управління. Туристичний потенціал потрібно ефективно використовувати та зберігати, приймаючи відповідні державно-управлінські рішення стосовно подальшого розвитку та правильної організації його формування на території України загалом та в кожній області зокрема.

Ми пропонуємо ввести до наукового дискурсу термін «консолідаційний туризм», сутність якого полягає в тому, що це вид туризму, за якого ідея (задум) подорожей та екскурсій полягає в пізнанні атрактивних природних та історико- культурних туристичних ресурсів території держави, національної культури, національної ідентичності та національної свідомості громадян різних областей та районів України з метою формування та зміцнення консолідаційних (об'єднуючих) засад належності до єдиного суспільства та без зайняття комерційною діяльністю.

Потрібно зазначити, що на сучасному етапі державотворення напрями суспільної консолідації в Україні є важливими для подальшого державного розвитку та пошуку консолідаційних чинників. Одним із таких чинників є саме формування туристичного потенціалу України та розвиток внутрішнього туризму в державі.

Консолідаційні процеси займають пріоритетне місце у переліку феноменів та явищ, що визначають розвиток держави та стали особливою формою становлення суспільства. Консолідація, або взаємодія, є складовою частиною суспільного розвитку, яку репрезентовано у великій кількості наукових теорій, гіпотез, концепцій, підходів методологічних позицій, практичних механізмів та інструментарії. Вона виявляється у різних типах, видах, формах та напрямах. Феномен консолідації полягає в її адаптивності до потреб суспільного розвитку, умов функціонування суб'єктів на засадах співробітництва. держава туристичний потенціал

Зазначимо, що державно-управлінський аспект концептуальних положень щодо формування туристичного потенціалу України як чинника суспільної консолідації можна спостерігати в тому, що саме консолідація українського суспільства на основі співпраці та взаємодопомоги може відбуватись за допомогою формування та розвитку туристичного потенціалу України через налагодження результативного співробітництва між органами державної влади на всіх рівнях управління (державному, регіональному та місцевому), між споживачами туристичних послуг, тобто суб'єктами туристичних послуг (туристи, екскурсанти), та між надавачами туристичних послуг, тобто основними суб'єктами, які здійснюють підприємницьку діяльність у сфері туризму (туристичні оператори та туристичні агентства), іншими суб'єктами, які здійснюють підприємницьку діяльність у туристичній галузі (перевізники, заклади розміщення, заклади харчування, екскурсоводи, гіди-перекладачі, страхові компанії) та суспільством загалом.

Визначене поле досліджень рекомендовано вважати теоретичними передумовами концепції формування туристичного потенціалу України як чинника консолідації суспільства, проєкт якої буде містити мету; завдання; принципи; проблеми; основні поняття щодо формування туристичного потенціалу та його консолідаційних впливів; пріоритетні напрями формування туристичного потенціалу як чинника консолідації українського суспільства та передумови розвитку внутрішнього туризму; визначення індикаторів (маркерів) формування та розвитку туристичного потенціалу; встановлення конкретних рівнів сформованості туристичного потенціалу та ін.