Юридична техніка в системі засобів конституційно-правової політики: теоретико-методологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного університету будівництва і архітектури

Юридична техніка в системі засобів конституційно-правової політики: теоретико-методологічний аналіз

Тернавська Вікторія Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

Стаття присвячена визначенню природи юридичної техніки як засобу створення якісної конституційно-правової політики та ефективної її реалізації. Розглядаються різні підходи до поняття «юридична техніка». Аналізується співвідношення категорій «конституційно-правова політика» та «юридична техніка», а також причини порушення архітектоніки конституційно-правової політики.

Метою статті є визначення методології юридичної техніки як засобу створення якісної конституційно-правової політики держави та її ефективної реалізації.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні взаємозалежності та взаємозумовленості якості конституційно-правової політики та рівня розвитку юридичної техніки.

Висновки. Виконання Україною взятих на себе зобов'язань щодо приведення національного законодавства у відповідність до стандартів міжнародного права та права ЄС передбачає застосування нових підходів до використання ресурсів юридичної техніки, оскільки саме вона відповідає як за створення якісного законодавства, так і за ефективність його реалізації. Професійне та системне застосування інструментів юридичної техніки у трьох основних формах реалізації правової політики - доктринальній, правотворчій та правозастосовній - сприяє удосконаленню механізму правового регулювання та фактичній реалізації прав та законних інтересів всіх учасників суспільних відносин. Натомість нехтування правилами і прийомами юридичної техніки призводить до порушення архітектоніки правової політики, що знижує рівень розвитку правового життя суспільства.

Наука конституційного права має активізувати свою роботу у напряму розробки концепції удосконалення нормотворчого процесу з метою вирішення сучасних проблем розвитку національного конституційного законодавства. Дана концепція має стати основою закону, яким визначатиметься поняття юридичної техніки, її види, методика написання і застосування нормативно-правового акта, а також відповідальність суб'єктів нормотворчості та право- застосування за її недотримання.

Таким чином, якість правової політики обумовлена рівнем розвитку методології юридичної техніки, і навпаки, зростання рівня юридичної техніки залежить безпосередньо від розвитку доктрини правової політики.

Ключові слова: конституційно-правова політика, юридична техніка, методологія, пра- вотворення, правозастосування.

Abstract

Ternavska Viktoriia M., Candidate of Legal Sciences, Associated Professor, Associated Professor of Department of Labor Protection and Environment, Kyiv National University of Construction and Architecture

LEGAL TECHNIQUE IN THE SYSTEM OF MEANS OF CONSTITUTIONAL AND LEGAL POLICY: THEORETICAL AND METHODOLOGICAL ANALYSIS

The article is devoted to defining the nature of legal technique as a means of producing a qualitative constitutional and legal policy and its effective implementation. Different methods of approach to the concept of «legal technique» are considered. The correlation of the categories «constitutional and legal policy» and «legal technique» is analyzed as well as the reasons for the violation of the architectonics of constitutional and legal policy.

The purpose of the article is to determine the methodology of legal technique as a means of creating a qualitative constitutional and legal policy of the state and its effective implementation.

The scientific novelty of the research is to prove the interdependency and interconditionality of the quality of constitutional and legal policy and the level of development of legal technique.

Conclusion. Fulfillment by Ukraine of its obligations on conforming the national legislation to the international and EU law standards presupposes the application of new methods of approach to using the resources of legal technique as it is responsible for both the creation of qualitative legislation and effectiveness of its implementation. Professional and systematic application of legal technique's instruments in three main forms of implementing the legal policy - doctrinal, law-making and law enforcement, improves the mechanism of legal regulation and facilitates the actual implementing the rights and legitimate interests of all participants of public relations. Instead, neglecting the rules and methods of legal technique results to a violation of the architectonics of legal policy that reduces the level of developing a legal life of society.

The science of constitutional law should intensify its work in the direction of developing the conception of improving the rule-making process in order to solve modern problems of national constitutional legislation. This conception should become a basis of the law, which will define the notion of legal technique, its types, methods of writing and enforcement of normative and legal acts as well as the responsibility of the subjects of rule-making and law enforcement for its non-compliance. Thus, the quality of legal policy is determined by the level of developing the methodology of legal technique, and vice versa, the growth of the level of legal technique depends directly on the developing the doctrine of legal policy.

Key words: constitutional and legal policy, legal technique, methodology, law-making, law enforcement.

Постановка проблеми

Конституційно-правова політика виконує генералізуючу функцію у процесі формування і розвитку національної правової системи, оскільки її стратегічними цілями є забезпечення державного суверенітету, верховенства права, основних прав і свобод людини і громадянина, законності і правопорядку.

Створення якісного змісту правової політики потребує застосування цілої низки спеціальних засобів - соціально-правового моніторингу, прогнозування, планування, юридичної техніки тощо, комплексне і професійне застосування яких сприяє удосконаленню механізму правового регулювання. У світлі процесів правової глобалізації особливої актуальності набуває питання застосування нових підходів до використання ресурсів юридичної техніки, оскільки саме вона відповідає як за створення якісного законодавства, так і за ефективність його реалізації.

Аналіз досліджень і публікацій

Питання юридичної техніки вже давно виокремилося в самостійний напрям проблематики ефективності правового регулювання, який активно досліджується українськими і зарубіжними правознавцями. Різні методологічні аспекти юридичної техніки знайшли своє відображення у наукових розвідках С. С. Алексєєва, В. М. Баранова, О. В. Богачової, Ч. Варги, Ж. О. Дзейко, К. Енрайта, Т В. Каша- ніної, Д. А. Керімова, О. Л. Копиленка, А. На- шиц, І.І.Онищука, С.В.Полєніної, А.Х.Пе- келіса, П. М. Рабіновича, Ю. А. Тихомирова, І.Д. Шутака та інших. В той же час, питання юридичної техніки як засобу творення і втілення у правове життя суспільства конституційно-правової політики держави потребує більш ґрунтовного дослідження.

Метою статті є визначення методології юридичної техніки як засобу створення якісної конституційно-правової політики держави та її ефективної реалізації.

Виклад основного матеріалу дослідження

Питання створення досконалих за формою і змістом законів привертало увагу філософів, державних і політичних діячів ще з часів Античності, де техніка законотворення розглядалася як високе мистецтво. Однак, «навіть римські юристи, ці віртуози в практичному застосуванні юридичного методу... не створили і зародку теорії цього методу.., навіть не згадували про основні його положення» [1, с. 3]. Власне науково обґрунтовані вчення про юридичну техніку як один із найважливіших елементів системи права та її роль у законотворчому процесі з'явилися в юридичній науці наприкінці ХІХст. - у першій чверті ХХ ст. у працях Р. Ієрінга, Ф. Жені, Ж.Дабена, А.Башмакова, Ф.Тарановського та інших правознавців. Сьогодні, досліджуючи динаміку розвитку знань про природу юридичної техніки та її інструментарій через призму наукових розвідок класиків та сучасних правознавців, можна створити уявлення як про еволюцію позитивного права, так і розвиток правової культури окремо взятого суспільства.

У сучасній юридичній літературі юридична техніка визначається з позицій інсти- туційного та діяльнісного підходів, у вузькому та широкому аспектах. Так, за визначенням Ю.А.Тихомирова, юридична техніка є системою правил пізнавально-логічного і нормативно-структурного формування правового матеріалу з метою підготовки тексту правового акта [2, с. 12]. Натомість О. І. Ющик та В. І. Риндюк визначають юридичну техніку як систему засобів, методів і прийомів, що використовуються у процесі юридичної діяльності, спрямованої на вироблення та реалізацію юридичних норм, з метою її раціоналізації та забезпечення ефективності правового регулювання суспільних відносин [3, с. 478].

Класифікація юридичної техніки здійснюється за різними критеріями. Зокрема, О. Ф. Скакун вирізняє за правовою формою діяльності юридичну техніку в правотвор- чості та правозастосовній діяльності [4]; В. І. Риндюк виділяє залежно від сфери юридичної діяльності державного апарату законодавчу, адміністративну та правоохоронну техніку [5, с. 72]; Т В. Кашаніна класифікує юридичну техніку за стадіями правового регулювання на шість основних видів: пра- вотворчу техніку; техніку опублікування нормативно-правових актів; техніку систематизації нормативно-правових актів; інтер- претаційну техніку; техніку реалізації права; правозастосовну техніку [6, с.32]. Однак, в аспекті проблематики правової політики слід вирізняти три основні різновиди юридичної техніки, що застосовуються в тій чи іншій формі реалізації правової політики, а саме: правотворчу, правореалізаційну та правоінтерпретаційну техніки. Так, юридична техніка спершу забезпечує логічну і результативну трансформацію правових ідей стратегічного характеру, що сформувалися у доктринальній формі правової політики, у концепцію законопроекту чи іншого нормативно-правового акта. Вважається, що у будь-якій правовій доктрині присутній тех- ніко-юридичний елемент [7, с. 44]. Далі концепція законопроекту перетворюється за допомогою інструментарію юридичної техніки у закон (підзаконний нормативний акт). В іншому випадку правові ідеї так і залишаються просто ідеями, нездатними чинити регулятивний вплив на правове життя суспільства. І, нарешті, на етапі реалізації права саме техніки і технології юридичної техніки дозволяють належним чином застосовувати право та коректно його інтерпретувати. Таким чином, юридична техніка, як слушно зазначає Чаба Варга, «слугує фактично мостом між правом у позитивному сенсі та його практичною реалізацією, що визначається міркуваннями правової політики» [8, с. 243].

Юридична техніка, що застосовується у правотворчій формі правової політики, позначається в юридичній літературі частіше як нормотворча, а не правотворча. Так, нор- мотворча техніка, за визначенням О. Ф. Скакун, являє собою сукупність юридично-технічних правил, прийомів, засобів і способів, що використовуються при створенні текстів законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів [4]. Вважаємо, що дані терміни мають синонімічну природу, оскільки йдеться про правотворення в широкому розумінні, а тому можна застосовувати й термін «правотворча техніка».

Нормотворча техніка включає засоби нормотворчоїтехніки (юридична термінологія, юридичні конструкції, способи викладення нормативно-правових актів тощо) та правила нормотворчої техніки (технічні норми), які ще Ш. Л. Монтеск'є описав у своєму творі «Про дух законів» 1748 р. та радив суворо дотримуватися особам, «здібним до написання законів» [9, с. 530-533]. Інструментарій нормотворчої техніки застосовують диференційовано для кожного виду нормативних актів. Так, втілення в життя принципів і установок законодавчої політики стає можливим тільки завдяки застосуванню інструментів законодавчої техніки [10, с. 138]. Створення якісних законів та їх систематизація потребують від науковців більш глибшої розробки методології законодавчої техніки [11, с. 311]. Натомість питання більш повного використання арсеналу законодавчої техніки мають розроблятися комітетом з питань правової політики [12, с. 216], який є профільним парламентським комітетом в Україні з питань правової політики держави.

В юридичній літературі справедливо зауважується, що законодавча техніка є найбільш «науковорозробленим» видом нормотворчої техніки, в той час, як інші види юридичної техніки, що застосовуються у процесі правотворення, навіть не мають власного термінологічного позначення [12, с. 215]. Для зазначення цих технік зазвичай вживається узагальнюючий термін «юридична техніка» [13], або вони позначаються як «техніка творення підзакон- них нормативно-правових актів» [14, с. 217]. Крім того, поза увагою юридичної науки залишаються правореалізаційна та правоін- терпретаційна техніки правової політики. Підтримуємо позицію І. Д. Шутака стосовно того, що слід обов'язково розробляти не лише правозастосовну та інтерпретаційну техніку, але і техніку корпоративної пра- вотворчості, техніки і технології правового моніторингу, оскільки все це сприятиме «удосконаленню правової матерії з моменту її задуму, на всіх етапах правозастосування, до втрати чинності» [15, с. 42].

У питанні співвідношення теоретичної і прикладної природи юридичної техніки думки правознавців радикально розходяться. Так, М. Л. Давидова вважає, що юридична техніка не є наукою, лише теорія юридичної техніки як комплекс наукових уявлень про закономірності створення та ефективну реалізацію права є науковим напрямом, а сама юридична техніка як система засобів, прийомів, способів створення і реалізації права являє собою не теорію, а вироблений науко- во-розробленою методикою практичний метод дії [7, с. 44]. Натомість, Б. В. Чигідін відносить юридичну техніку до науково-технічної області юридичного знання, яка відповідно має не лише прикладне значення, але і гносеологічне [16]. Аналізуючи різні підходи до визначення природи юридичної техніки, ми схильні поділяти думку щодо змішаної природи юридичної техніки, оскільки, прослідивши ґенезу юридичної техніки, з упевненістю можна сказати, що всі ці технічні правила і прийоми написання юридичного акта-документа та його ефективної реалізації з'явилися не самі по собі, а є результатом плідної наукової роботи не одного покоління вчених та фахівців різних галузей знань. Методологія юридичної техніки являє собою, на думку Т В. Кашаніної, «сукупність вихідних наукових підходів, способів і прийомів дослідження юридичної діяльності, результатом якої є складання юридичних документів» [6, с.32]. Такої ж думки дотримується і Л. М. Демидова, акцентуючи на еволюційно-інтегративному характері теоретико-прикладного знання про створення і/або вибір ефективного інструментарію «точного опису певної правової ідеї» [17, с. 39].

Юридична техніка і правова політика когерентні, але нетотожні поняття. Однак у науковій літературі можна зустріти бачення цих категорій як однопорядкових правових феноменів. Так, А. Підгурецький визначає «науку політики права» як розділ соціотех- ніки, зміст якої становлять три основних види правил, що ведуть до створення ефективно діючого права: 1)законодавчі правила (власне правила у сенсі політики права); 2) кодифікаційні правила; 3) правила техніки кодифікації щодо розробки правил законодавчої техніки [18, с. 304, 306]. Своєю чергою, В. В. Трофимов відзначає, що система знань про правила нормотворчості, систематизації права і юридичної техніки є квінтесенцією науки правової політики [19, с. 103]. юридичний техніка конституційний правовий

Взаємозумовленість правової політики та юридичної техніки характеризується тим, що юридична техніка, з одного боку, є провідним засобом формування нормативного змісту конституційно-правової політики, а з іншого - саме конституційно-правова політика з-поміж усіх інших видів правової політики має займатися проблемою удосконалення юридичної техніки. Річ у тім, що конституційно-правова політика як стратегічний вид правової політики держави є тим пластом національної правової системи, на основі якого відбуваються процеси правової глобалізації, а чинним законодавством безпосередньо визначено обов'язок України забезпечити єдині підходи до нормопроекту- вання всіх видів нормативно-правових актів України з обов'язковим врахуванням вимог законодавства Європейського Союзу у процесі адаптації законодавства України до acquis communautaire [20].

У той же час, враховуючи те, що конституційно-правова політика на відміну від інших видів правової політики має у своєму змісті і правовий, і політичний компоненти, суб'єкти правотворчості використовують інструментарій юридичної техніки для втілення у праві своєї політичної волі, керуючись не національними інтересами, а політичною доцільністю, що яскраво ілюструє нам трансформований не один раз зміст Конституції України [21]. Однак, найбільшої шкоди для якості правової політики спричиняють довільне використання юридичних термінів і понять та непрофесійне формування структури і змісту нормативно-правових актів, що в цілому призводить до прогалин і колізій у системі конституційного законодавства, зниженню регулятивної функціональності нормативно-правових актів. Наведемо декілька актуальних прикладів.

Прогалини у конституційному законодавстві. У Конституції України (ст. 40, 42, 55, 56) вживаються терміни «службова особа» та «посадова особа» як дві різні категорії [21], однак в жодному нормативному акті немає офіційного визначення обох цих понять. Така прогалина у чинному законодавстві призводить до некоректного застосування на практиці положень Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. щодо заборони сумісництва та притягнення до юридичної відповідальності за неподання чи некоректне заповнення декларацій про доходи [22]. Враховуючи те, що нормативні визначення мають бути закладені тільки у базових законах (кодексах) задля забезпечення їх послідовного і правильного застосування в інших актах законодавства [2, с. 13; 23, с. 95], пропонуємо дати чітке нормативне визначення понять «службова особа» і «посадова особа» у спеціальному законі, яким є, на нашу думку, Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. [24].

Колізії у конституційному законодавстві. Юридична термінологія є невід'ємною частиною техніко-юридичних засобів та вважається своєрідним «ключем» до текстів нормативних актів, засобом оперування їх змістом [25, с. 45]. Особливо гострою постає проблема однозначного вживання правової термінології в умовах правової глобалізації, коли, поряд зі зростанням числа нормативно-правових актів, збільшується і загальна кількість спеціальних юридичних термінів іншомовного походження. Фахівці вважають, що у сучасному нормотворчому процесі неможливо обійтися без запозичення іноземних термінів, але використання запозичених термінів має бути збалансоване у процесі творення та стандартизації термі- носистеми конституційного права [26, с. 59], а також з урахуванням міжнародно-правових доктрин, у відповідності до міжнародно-правових стандартів [2, с. 14]. Так, в українському законодавстві процеси правової глобалізації позначені такими термінами, як «адаптація», «зближення», «наближення», «імплементація», «апроксимація», «гармонізація» [20; 27; 28], довільне використання яких у відомчій нормотворчості внаслідок відсутності галузевого тезаурусу негативно відображається на процесі правового регулювання та на виконанні Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань. Запобігти цьому можна, створивши механізм контролю за узгодженістю використання спеціальної термінології [25, с. 46], яким може виступати, наприклад, Реєстр термінів і понять, що вживаються в законах та інших нормативно-правових актах [23, с. 219].

Непрофесійне формування структури і змісту нормативно-правових актів. Всі ми постійно відмічаємо систематичні і доволі часто суттєві зміни та доповнення чинних нормативно-правових актів з метою усунення наявних недоліків у механізмі правового регулювання. Незважаючи на те, що на допомогу суб'єктам нормотворчої діяльності були виданні різні спеціалізовані правила, методики, відомчі галузеві інструкції щодо розроблення проектів нормативно-правових актів та належного застосування чинних актів, суб'єкти нормотворчої діяльності не дотримуються чи відверто нехтують правилами юридичної техніки. Причина вбачається у більшості не стільки у низькому рівні професійної правової культури державних службовців і депутатів, скільки у рекомендаційному характері всіх цих правил. Як справедливо зауважують фахівці, правила створення і систематизації нормативно-правових актів мають бути закріплені саме на рівні спеціального закону - Закону України «Про нормативно-правові акти», що дозволить значно підняти рівень якості законопроек- тних робіт, а також дозволить поставити питання про запровадження відповідальності за неякісну підготовку законів [11, с. 315; 29, с. 8]. Крім того, не втратила своєї актуальності пропозиція щодо запровадження Реєстру законотворчих помилок [23, с.219]. Однак суб'єкти нормотворення ігнорують раціональні науково обґрунтовані пропозиції вче- них-правознавців, голос яких «сприймається як глас статистів у спектаклі» [30, с.17].

Таким чином, нехтування правилами і прийомами юридичної техніки у правотвор- чій роботі суттєво знижує якість та ефективність правового акта, що своєю чергою породжує правовий нігілізм, знижує рівень законності та правопорядку. В той же час, слід зазначити, що проблематика юридичної техніки є загальною для правотворчості в усіх країнах сучасного світу, про що свідчать праці вчених-юристів зарубіжних держав.

Висновки

Незважаючи на існування дещо відмінних підходів в юридичній науці щодо визначення юридичної техніки як системи теоретичних знань чи як елементу практичної юридичної діяльності, юридична техніка займає, на нашу думку, головне місце в системі засобів конституційно-правової політики, оскільки її інструменти сприяють не лише формуванню якісного змісту правової політики, але й ефективній її реалізації. Натомість нехтування правилами і прийомами юридичної техніки призводить до порушення архітектоніки правової політики, що знижує рівень розвитку правового життя суспільства.

Наука конституційного права має активізувати свою роботу у напряму розробки концепції удосконалення нормотворчого процесу з метою вирішення сучасних проблем розвитку національного конституційного законодавства. Дана концепція має стати основою закону, яким визначатиметься поняття юридичної техніки, її види, методика написання і застосування нормативно-правового акта, а також відповідальність суб'єктів нормотворчості та правозастосу- вання за її недотримання.

Таким чином, якість правової політики обумовлена рівнем розвитку методології юридичної техніки, і навпаки, зростання рівня юридичної техніки залежить безпосередньо від розвитку доктрини правової політики.

Список використаних джерел

1. ИерингР. Юридическая техника / Перевод с немецкого Ф. С. Шендорфа. СПб., 1905. 130 с.

2. ТихомировЮ.А. Юридическая техника - инструмент правотворчества и правоприменения. Юридическая техника. 2007. №1. С.12-16.

3. Юридична енциклопедія : в 6 т. / ред- кол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Київ : «Укр. енцикл.», 2004. Т 6. 768 с.

4. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : Підручник. 4-те видання, допов. і пе- рероб. К.: Алерта, 2014. 524с. URL: https:// pidruchniki.com/12 62 091843 012/pravo/ teoriya_prava_i_derzhavi (Дата звернення: 11.03.2021).

5. РиндюкВ.І. До питання визначення поняття і видів юридичної техніки. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2004. Випуск 27. С. 71-78.

6. КашанинаТ. В. Юридическая техника : учебник. 2-е изд., пересмотр. М.: Норма : ИНФРА-М, 2011. 496 с.

7. Давыдова М. Л. Юридическая техника: проблемы теории и методологии. Волгоград : Издательство Волгоградского ГУ 2009. 318 с.

8. Csaba Varga. Theory of Law. Budapes t: Szent Istvan Tarsulat, 2012. 374 p.

9. Монтескье Ш. Л. Избранные произведения о духе законов.

10. НашицА. Правотворчество : теория и законодательная техника / Пер с рум. И. Фо- дор. М.: Прогресс,1974. 256 с.

11. ДзейкоЖ.О. Законодавча техніка в Україні: історико-теоретичні дослідження: Монографія. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет». 2007. 360 с.

12. МалькоА.В., ЗатонскийВ.А. Правовая политика: основы теории и практики: учебно-методический комплекс. Москва: Проспект, 2015. 352 с.

13. ДзюбенкоО.Л. Теоретико-правове розуміння юридичної техніки відомчої нор- мотворчості. Юриспруденція: теорія і практика. 2009. № 7. С.2-10.

14. Теорія держави і права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Пе- тришина. Х.: Право, 2014. 368 с.

15. Шутак І. Юридична техніка і технологія: теорія та практика застосування. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2016. ВипускбЗ. С. 37-45.

16. ЧигидинБ.В. К вопросу о понятии юридической техники. Представительная власть - ХХ век: законодательство, комментарии, проблемы. 2002. №5-6.

17. ДемидоваЛ.М. Юридична техніка: методологічний аспект. Юридична техніка: доктринальні основи та проблеми викладання: тези доповідей та повідомлень учасників науково-практичної конференції (м.Харків, 30вересня - 1жовтня 2015року). Харків: Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2015. С.38-41.

18. ПодгурецкийА. Очерк социологии права / пер. с пол. А. Б. Венгерова. М.: Прогресс, 1974. 328 с.

19. Трофимов В. В. Правовая политика как научная основа правовых реформ. Государство и право. 2010. № 6. С. 101-104.

20. Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV.

21. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР.

22. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 р. № 1700-VII.

23. БогачоваО.В. Законотворення: те- оретико-прикладні аспекти. Кам'янець-По- дільський : ТОВ «Друкарня Рута», 2012. 448 с.

24. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 р. №889-VIII.

25. ПиголкинА.С., ЮсуповС.Н. Пути оптимизации работы над правовой терминологией. Советское государство и право. 1983. №12. С. 45-52.

26. ЛуньоП.Є. Запозичення в українській термінології конституційного права. Наукові праці: науково-методичний журнал. Філологія. Мовознавство. 2013. Випуск211. Том 223. С.55-60.

27. Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими : Постанова Кабінету Міністрів України від 28вересня 2011р. № 1009.

28. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Закон України від 16.09.2014р. №1678-VII.

29. Копиленко О., БогачоваО. Законотворчий процес: стан і шляхи вдосконалення. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2010. № 1. С. 5-14.

30. Бачило И. Л. О методологии и юридической технике законотворчества. Государство и право. 2006. № 6. С. 14-22.

References

1. Iering,R. (1905). Juridicheskaja tehnika / Perevod s nemeckogo F. S. Shendorfa.

2. Tihomirov,Ju.A. (2007). Juridicheskaja tehnika - instrument pravotvorchestva i pravoprimenenija. Juridicheskaja tehnika, 1, 1216 [in Russian].

3. Yurydychna entsyklopediia: v 6t. (2004) / redkol.: Yu. S. Shemshuchenko (holova) ta in. Kyiv : «Ukr. entsykl.», T. 6 [in Ukrainian].

4. Skakun,O.F. (2014). Teoriia prava i derzhavy : Pidruchnyk. 4-te vydannia dopov. i pererob. K. : Alerta.

5. Ryndiuk,V. I. (2004). Do pytannia vyznachennia poniattia i vydiv yurydychnoi tekhniky. Derzhava i pravo. Yurydychni i politychni nauky, 27, 71-78 [in Ukrainian].

6. Kashanina,T. V. (2011). Juridicheskaja tehnika: uchebnik. 2-e izd., peresmotr. M.: Norma : INFRA-M [in Russian].

7. Davydova,M.L. (2009). Juridicheskaja tehnika: problemy teorii i metodologii. Volgograd: Izdatel'stvo Volgogradskogo GU [in Russian].

8. Csaba Varga. (2012). Theory of Law. Budapest: Szent Istvan Tarsulat.

9. Montesk'e, Sh. L. Izbrannye proizvedenija o duhe zakonov.

10. Nashic,A. (1974). Pravotvorchestvo: teorija i zakonodatel'naja tehnika / Per s rum. I. Fodor. M.: Progress [in Russian].

11. Dzeiko,Zh.O. (2007). Zakonodavcha tekhnika v Ukraini: istoryko-teoretychni doslidzhennia. Kyiv: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr «Kyivskyi universytet» [in Ukrainian].

12. Mal'ko,A.V., Zatonskij,V. A. (2015). Pravovaja politika: osnovy teorii i praktiki: uchebno-metodicheskij kompleks. Moskva : Prospekt [in Russian].

13. Dziubenko,O.L. (2009). Teoretyko- pravove rozuminnia yurydychnoi tekhniky vidomchoi normotvorchosti. Yurysprudentsiia: teoriia i praktyka, 7, 2-10 [in Ukrainian].

14. Petryshyn,O.V. (zag. red.). (2014). Teoriia derzhavy i prava : pidruch. dlia stud. yuryd. vyshch. navch. zakl. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

15. Shutak, I. (2016). Yurydychna tekhnika i tekhnolohiia: teoriia ta praktyka zastosuvannia. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia yurydychna, 63, 37-45 [in Ukrainian].

16. Chigidin,B.V. (2002). K voprosu o ponjatii juridicheskoj tehniki. Predstavitel'naja vlast' - XX vek: zakonodatel'stvo, kommentarii, problemy, 5-6.

17. Demydova,L.M. (2015). Yurydychna tekhnika: metodolohichnyi aspekt. In: Yurydychna tekhnika: doktrynalni osnovy ta problemy vykladannia: [tezy dopovidei ta povidomlen uchasnykiv naukovo-praktychnoi konferentsii (m. Kharkiv, 30veresnia - 1 zhovtnia 2015roku)]. Kharkiv: Nats. yuryd. un-t im. Yaroslava Mudroho, 38-41 [in Ukrainian].

18. Podgureckij,A. (1974). Ocherk sociologii prava / per. s pol. A. B. Vengerova. M.: Progress [in Russian].

19. Trofimov,VV. (2010). Pravovaja politika kak nauchnaja osnova pravovyh reform. Gosudarstvo ipravo, 6, 101-104 [in Russian].

20. Verkhovna Rada Ukrainy. (2004). Pro Zahalnoderzhavnu prohramu adaptatsii zakonodavstva Ukrainy do zakonodavstva Yevropeiskoho Soiuzu: Zakon Ukrainy №1629-IV.

21. Verkhovna Rada Ukrainy. (1996). Konstytutsiia Ukrainy: Zakon Ukrainy №254k/96-VR.

22. Verkhovna Rada Ukrainy. (2014). Pro zapobihannia koruptsii: Zakon Ukrainy №1700-VII.

23. Bogachova,O.V. (2012). Zakonotvo- rennya: teoretyko-prykladni aspekty. Kamianets- Podilskyi: TOV «Drukarnia Ruta» [in Ukrainian].

24. Verkhovna Rada Ukrainy. (2015). Pro derzhavnu sluzhbu : Zakon Ukrainy № 889-VIII.

25. Pigolkin,A. S., Jusupov, S. N. (1983). Puti optimizacii raboty nad pravovoj terminologiej. Sovetskoe gosudarstvo i pravo, 12, 45-52 [in Russian].

26. Lun'o,P. Ye. (2013). Zapozychennia v ukrainskii terminolohii konstytutsiinoho prava. Naukovi pratsi: naukovo-metodychnyi zhurnal. Filolohiia. Movoznavstvo, 211 (223) [in Ukrainian].

27. Kabinet Ministriv Ukrainy. (2011). Pro zatverdzhennia Poriadku vykorystannia koshtiv, peredbachenykh u derzhavnomu biudzheti dlia harmonizatsii natsionalnykh standartiv z mizhnarodnymy ta yevropeiskymy: Postanova № 1009.

28. Verkhovna Rada Ukrainy. (2014). Uhoda pro asotsiatsiiu mizh Ukrainoiu, z odniiei storony, ta Yevropeiskym Soiuzom, Yevropeiskym spivtovarystvom z atomnoi enerhii i yikhnimy derzhavamy-chlenamy, z inshoi storony: Zakon Ukrainy №1678-VII

29. Kopylenko,O., Bohachova,O. (2010). Zakonotvorchyi protses: stan i shliakhy vdoskonalennia. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 1, 5-14 [in Ukrainian].

30. Bachilo,I.L. (2006). O metodologii i juridicheskoj tehnike zakonotvorchestva. Gosudarstvo ipravo, 6, 14-22 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru