Міжнародні правові стандарти у сфері конституційного права: поняття, ознаки та місце в системі джерел

Постановка проблеми. Конституційне право будь-якої держави виступає як основоположна, фундаментальна та єдина профілююча галузь національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Враховуючи такий конституюючий характер зазначених правових відносин, саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства.

Можливість національної системи законодавства запозичувати норми міжнародного права, що містяться в підписаних державою міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорах, застосовуючи національний механізм їх імплементації (див. ст. 9 Конституції України [1]), формує її «відкритою» та спроможною для застосування норм якісно іншої правової системи, норми якої базуються на колективній волі міжнародного співтовариства держав. Цей процес здійснюється насамперед через галузь національного конституційного права.

Враховуючи той факт, що міжнародними стандартами в національній правовій системі є зазвичай норми та принципи міжнародного права, великий науковий та прагматичний інтерес представляє проблематика визначення параметральних ознак таких стандартів саме в системі національного конституційного права через визначення їх поняття, ознак та місця в його системі. міжнародний право конституційний україна євроінтеграція

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Необхідно зазначити, що доктринальні дослідження проблематики застосування міжнародних правових стандартів у конституційному праві держави досліджувались у вітчизняній науці фрагментарно, вони стосуються лише окремих аспектів цієї складної та багатопланової проблематики, обмежуючись питаннями функціонування міжнародних стандартів: у міжнародному праві прав людини (О. В. Бурлак, В. Г. Буткевич, О. І. Вінгловська, А. Г. Гусейнов, В. В. Завальнюк, О. В. Зайчук, Н. І. Карпачова, Ю. М. Колосов, Б. А. Кормич, Н. М. Оніщенко, М. П. Орзіх, П. М. Рабінович, О. М. Руднєва, Р. А. Мюллерсон, П. Сі- гарт, В. Я. Тацій, М. І. Хавронюк, С. В. Черниченко, Р. Т Шамсон, Л. Н. Шестаков та ін.); у сфері формування та діяльності органів державної влади (О. С. Гусарєв, С. В. Ківалов, О. С. Кіцул, В. В. Кривенко, В. Я. Крижановський, О.М.Овчаренко, О.А.Онищенко, Н. С. Пузирна, В. І. Саранюк та ін.); у сфері місцевого самоврядування (М. О. Баймуратов, О. В. Батанов, В. І. Борденюк, Н. М. Глевацька, В. А. Григорьев, О. М. Гудков, І. С. Демченко, В. С. Журавський, О. Л. Копиленко, Т В. Мироненко, В. Ф. Погорілко та ін.). Отже, відсутність вітчизняних наукових розробок із комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення й розвиток конституційного права України, з'ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, нерозвиненість відповідного законодавства та недостатність узагальнень практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань зумовлюють актуальність обраної теми дослідження, її важливе теоретичне та практичне значення для розвитку національного нормопроектування (законопроектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України.

Мета наукової статті - дослідження феноменології міста, ролі, значення й застосування міжнародних правових стандартів у національному конституційному праві в контекстуалізації їх доктринального визначення, розуміння, а також праксеологічної цінності через дослідження їх поняття, ознак та місця в системі його джерел.

Виклад основного матеріалу

В основі системно-структурного поняття конституційного права лежить правова норма як первинний її елемент і конструкт. Вона також е доказом існування конституційного права і найбільш досконалою її формою. Конституційне право не може існувати без правової норми. Ці факти необхідно розглядати як аксіому, тому варто розглянути найбільш важливі аспекти цього явища і в процесі розкриття поняття, ознак та системи міжнародних стандартів у сфері конституційного права.

Необхідно наголосити на тому, що іноземні і вітчизняні представники доктрини не розглядають самостійно наведені питання через викладення тих чи інших аспектів ціеї проблематики.

Переважно в літературі з конституційного права ці питання включаються до розділів «Джерела конституційного права», «Поняття конституційного права», «Система конституційного права» тощо, причому в доволі загальному викладі.

Разом із тим у сучасній юридичній літературі е багато доктринальних визначень міжнародних стандартів, які формують уявлення про їх характерні риси й особливості розвитку та прояву. Достатньо широкий спектр досліджень серед іноземних вчених наразі проводиться російськими фахівцями з міжнародного права.

Так, В. Я. Суворова визначає міжнародний стандарт у вигляді правил діяльності, загальнообов'язкових для всіх суб'єктів, у тому числі для держав [2, с. 89]. Необхідно зазначити, що таке формулювання є найближчим до реального стану справ, особливо в контекстуалізації його змістовно-поведінкового потенціалу.

Далі, П. В. Саваськов стверджує, що міжнародно-правові стандарти - це правила поведінки, що визнані державами й іншими суб'єктами міжнародного права як юридично обов'язкові та необхідні [3, с. 18].

Український вчений-міжнародник Л.Д.Тимченко, досліджуючи юридичні питання в міжнародному праві, доповнює, що нормоутворення має координаційний характер. Отже, міжнародний стандарт є правилом поведінки, сформованим державами або іншими суб'єктами міжнародного права через процеси узгодження та збалансування своїх позицій. Це правило поведінки є юридично обов'язковим [4, с. 53].

Виходячи з наведеної дефініції, маємо суб'єктний склад прийняття міжнародних стандартів - держави та інші суб'єкти міжнародного права; основу їх прийняття - узгодження та збалансування позицій наведених суб'єктів; наявність юридичної обов'язковості досліджуваних стандартів.

Дослідник Г. М. Мєлков акцентує увагу на процесах реалізації міжнародно-правових стандартів. Згідно з його розумінням міжнародно-правові стандарти є юридично обов'язковими правилами поведінки держав та інших суб'єктів міжнародного права. Ці правила запроваджуються для самоконтролю та регулювання самими суб'єктами міжнародного права, їх виконання є виключно добровільним, лише в разі необхідності можна використати примус, визначений цими самими державами [5, с. 11].

Тобто, виходячи з цієї доктринальної позиції, можна визначити телеологічну домінанту міжнародних стандартів - самоконтроль та регулювання самими суб'єктами міжнародного права своєї поведінки в рамках прийнятих ними правил, а також достатньо суперечливий та неоднозначний характер їх виконання: з одного боку - вони є юридично обов'язковими правилами поведінки; з іншого - їх виконання є виключно добровільним, а в контекстуалізації забезпечення їх виконання - тільки в разі необхідності можна використати примус, причому у порядку, визначеному тими самими державами.

Визначення, запропоноване 1.1. Лукашуком, на наш погляд, є найбільш довершеним та об'ємним, причому як під об'єктивно-правовим (узагальненим) кутом зору, так і з точки зору практичної реалізації.

У своїй монографії «Норми міжнародного права» 1.1. Лукашук визначає, що міжнародно-правові стандарти є створеними за згодою суб'єктів формально визначеними правилами, які регулюють відносини між державами завдяки запровадженню прав та обов'язків суб'єктів. Їх забезпечення відбувається завдяки юридичному механізму охорони. Формальна визначеність у цьому випадку є відмінною рисою міжнародно-правових стандартів. Вона визначається особливою чіткістю та конкретизацією конструкцій і понять [6, с. 113]. Отже, в одному визначенні маємо констатацію договірної природи міжнародних стандартів, їх обов'язкової формалізації через закріплення кореспондуючих прав і обов'язків, наявність юридичного механізму охорони.

Дуже вдалим та нормативно продуктивним видається доктринальне визначення міжнародних стандартів вітчизняним дослідником М. О. Баймуратовим, який бачить у них насамперед норми міжнародного права, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, розроблених, прийнятих та підписаних державами-учасницями зазначених договорів із метою вироблення загальних підходів до вирішення важливих питань, що мають для них загальний інтерес, а потім й імплементованих ними у вигляді міжнародно-правових зобов'язань держави по міжнародному договору через використання механізму національної імплементації в норми національного конституційного права [7, с. 19].

Вважаємо, що такий підхід окреслює правову природу міжнародних правових стандартів, суб'єктів їх розробки, прийняття та легалізації на міжнародному рівні, а також зобов'язання держав-учасниць міжнародних договорів щодо впровадження таких стандартів у норми національного конституційного законодавства саме як міжнародно-правових зобов'язань держави, що повинні бути реалізованими.

Розглянувши наведені приклади доктринального розуміння міжнародно-правових стандартів, ми бачимо властиві їм параметральні ознаки по відношенню до інших суспільних норм поведінки. Вони тісно пов'язані з політичними, моральними, релігійними, етичними нормами тощо і не можуть відокремлюватись від них.

Об'єкт регулювання і метод регулювання є двома чинниками, які зумовлюють ознаки міжнародно-правових стандартів. Об'єкт регулювання є особливим різновидом суспільних відносин між суб'єктами міжнародного права, в основному - між державами та між ними і їх сталими політичними й економічними об'єднаннями. Від цих відносин залежить і специфіка методів міжнародно-правового врегулювання на міжнародній політичній арені.

Традиційно створення міжнародно-правових стандартів відбувається на основі добровільної угоди між її учасниками-суб'єктами. Необхідно досягти певної кількості компромісних рішень, взаємних поступок та політичних узгоджень, щоб держави досягли спільного рішення стосовно правил взаємовідносин.

Такі правила визначаються міжнародно-правовими стандартами, погоджувальний та координаційний характер яких закріплений у загальних юридичних формах та джерелах міжнародного права, тобто актах міжнародних організацій, договорах, традиціях, звичаях, сформованих історично [8, с. 163].

Це відбувається на відміну від національного права, яке формує норми у форматі субординацій, які виражають обов'язкові для них норми, встановлені державою за допомогою законодавства. Виконання цих норм гарантується органами державного примусу. Отже, вони ніяк не можуть бути узгодженими правилами поведінки окремих суб'єктів права.

Іншою ознакою, характерною для міжнародно-правових стандартів, є той факт, що значуща більшість із них не носить загальнообов'язкового характеру.

Це також відрізняє їх від національно-правових норм. Ані група держав, ані більшість держав взагалі не мають права створювати політичні, економічні й інші норми для решти держав. Будь-яка міжнародна угода або узгоджена звичаєва норма формують об'єктивне право лише для тих держав, які беруть участь у процесі створення норми або хоча б висловлюють згоду із ними, явну чи мовчазну.

Є й інші особливості міжнародно-правових стандартів, які полягають в їх внутрішній конструкції та структурі. Так, якщо більшість національно-правових норм традиційно формується із трьох частин: гіпотези, тобто вказівки на ті умови, за яких застосовується відповідне правило поведінки; диспозиції, тобто саме правила поведінки; санкції, тобто вказівки на заходи державного примусу у випадку порушення диспозиції, - то міжнародно-правові стандарти містять найчастіше лише диспозицію, тобто правило належної поведінки. У більш рідкісних випадках вони можуть містити гіпотезу та диспозицію. Санкція, яка встановлює межі відповідальності за порушення диспозиції, як структурний елемент міжнародної норми, є відсутньою.

Разом із тим слід наголосити, що існує самостійний інститут міжнародного права - інститут міжнародно-правових санкцій, який визначає санкції, що повинні застосовуватися примусово державами, які індивідуально або колективно потерпіли від держав-правопорушників. Ці санкції визначаються в договорах, укладених добровільно між зацікавленими у вирішенні питань державами [8, с. 164].

Резюмуючи, можна зазначити, що ми знаходимо такі характерні риси міжнародно-правових стандартів: наявність об'єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; їх обов'язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування - міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об'єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми - санкції.

Враховуючи те, що в основі джерельної бази сучасного міжнародного права лежить звичай, який не втратив свого значення з плином часу, міжнародно-правові стандарти можна розподілити на дві групи: 1) норми звичаєвого права; 2) норми як результат узгодження воль держав, що формалізовано у відповідних документах договірного характеру.

Останній різновид норм міжнародного права особливо важливий для загального нормативного масиву. Договірні норми поступово витісняють норми права звичаєвого, оскільки існують об'єктивні вимоги стабільності міжнародного права, необхідність формування однозначності в реалізації прав та обов'язків всіх учасників міжнародної спільноти держав. Своєю чергою, важливим є процес імплементації міжнародних норм у національне законодавство держав [9].

Треба наголосити, що в технологічно-онтологічній контекстуалізації під час створення договірних нормативів міжнародного права проявляється марксистська теорія рівноваги й узгодження воль держав, яка була в основі радянської теорії нормоутворюючих процесів міжнародних відносин [10, с. 22].

Дійсно, значна кількість міжнародно-правових стандартів створена державами як основними авторами міждержавної системи, враховуючи позитивну реалізацію теорії, яку іноді називають теорією узгодження воль держав. Її положення відносяться, у тому числі, і до створення суб'єктами міжнародного права міжнародно-правових стандартів.

Основні положення цієї теорії формуються такими тезами:

- створення міжнародно-правових стандартів є узгодженням воль держав. Результатом такого узгодження є угода, в якій розкривається конкретне правило поведінки, визнане юридично обов'язковим;

- міжнародно-правова позиція складає зміст волі держави. Позиція держави з усіх питань міжнародного права виражається як у заявах, так і у практичних діях на міжнародній політичній арені.

Ця позиція носить системотворчий та системноутворюючий характер. Вона містить: а) загальне ставлення держави до міжнародного права, дотримання його норм і принципів, прагнення до його прогресивного розвитку й збереження традицій; б) уявлення про погоджувальний характер міжнародного права; в)уявлення про соціально-політичну роль у процесах функціонування суспільства й держави; г) принципи та норми, вироблені державою під час зовнішньополітичної діяльності (за їх впровадження у міжнародне право вона якраз і виступає); д) розуміння норм і принципів, засад чинного міжнародного права тощо.

Будь-яка держава є класовим утворенням, саме тому воля держави носить класовий характер і не може вийти за ці рамки [10, с. 24-25]. На практиці зміст волі держави реалізується через волю того класу, який вважається пануючим.

Мають вагу всі умови існування держави, в тому числі конституційний устрій держави, суспільно-економічні відносини, політична система, сформовані історично співвідношення між класами тощо. Ці умови під час створення міжнародно-правових стандартів інтегруються у відповідні міжнародно-правові настанови та є волею держави.

Отже, міжнародно-правова позиція держави визначена усією сукупністю умов існування класу, який історично вважається панівним у цій державі. Воля народу може співвідноситись із волею держави та відповідати їй, але це якраз і залежить від класовості окремої держави, а також від рівня розвитку демократичних засад у ній, і від того, наскільки ці засади реалізовуються на практиці.

Сучасні міжнародно-правові стандарти викликають деколи суперечки між волею держав, однакових або різноманітних по своїй класовій природі. Разом із тим така сутичка воль може привести як до конфлікту, так і до утворення нових стандартів, прийнятних для всіх сторін - учасників суперечки. Під час створення міжнародно-правових стандартів усі держави є суверенними й рівноправними суб'єктами, нікому не повинна надаватися перевага, у тому числі ініціатору утворення норми або державі, для якої утворення нової норми є найбільш вигідним. Волі держав юридично рівноправні.

Основні положення цієї теорії, не дивлячись на її достатньо заідеологізований характер, не втрачають своєї наукової та праксеологічної актуальності. Сучасне сприйняття тих чи інших положень теорії може коливатися, відрізнятися або реалізовуватися не повністю, міняється і інтерпретація, і розуміння її положень з точки зору національних інтересів тієї чи іншої держави. Теорія воль держав, таким чином, отримує нові підтвердження і дає можливість заглибитися в ці політичні процеси для більш досконалого розуміння.

У процесуально-технологічному розумінні більша частина міжнародно-правових стандартів реалізується в два етапи: 1) суб'єкти міжнародного права погоджуються на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки; 2) суб'єкти міжнародного права узгоджують волі щодо правил поведінки [10, с.26].

Хронологія цих етапів повинна збігатися. Якщо міжнародний договір вступає в дію одразу після його підписання, то факт підписання договору є остаточним узгодженням тексту договору, тобто правил поведінки. Одночасно від надає тексту ознак міжнародної договірної норми. Реалізація тільки першого етапу створення міжнародно-правового стандарту відбувається тоді, коли в міжнародних правилах поведінки відсутня юридична обов'язковість.

Одночасно треба враховувати, що процесуальна характеристика формування та реалізації імперативних норм включає три етапи, на відміну від більшості міжнародно-правових стандартів.

Згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. [11] міжнародно-правова норма як імперативне явище розкривається у такому твердженні: вона «приймається і визнається у цілому світовим співтовариством держав як стала норма, відхилення від якої неприпустиме. Вона може змінитися лише утворенням нової норми загального міжнародного права із подібним характером».

У порівнянні з іншими міжнародно-правовими нормами імперативні норми більш чинні юридично. Всі нові норми повинні відповідати їм і не можуть їм суперечити.

У процесі створення імперативних норм розкриваються такі етапи: а) суб'єкти міжнародного права узгоджують волю щодо правил поведінки; б) узгодження воль суб'єктів, згідно з чим вони надають новому правилу поведінки вищу юридичну чинність у визначеній правовій системі; в) суб'єкти міжнародного права підтверджують юридичну обов'язковість правила поведінки, яке пройшло етап узгодження.

Процес створення імперативних норм міжнародного права можна пояснити тим, що ці норми є основою сучасного міжнародного права. Вони надають йому внутрішню узгодженість і взаємозв'язок, впливаючи безпосередньо на стабільність, обов'язковість і ефективність.

На цьому фоні конституційне право, виступаючи галуззю національного права держави, є складною системою, що складається з тих чи інших структурних частин, елементів, підсистем [12, с. 14]. В його основі лежать принципи, норми та інститути, якими характеризується внутрішня побудова самої галузі права.

Необхідно зазначити, що наведена побудова має пряме та опосередковане відношення до виникнення міжнародних правових стандартів.

По-перше, принципи та норми міжнародного права виникають як результат запозичення норм і принципів конституційного права держав-членів міжнародної спільноти, вони формулюються як відповідні норми міжнародного права в рамках міжнародних договорів та повертаються на національний рівень спочатку у вигляді міжнародно-правових зобов'язань держав, а потім у вигляді норм національного законодавства через механізм національної імплементації (виникає своєрідний нормативний коловорот).

По-друге, міжнародні правові стандарти приймаються у сферах, що регламентують і регулюють національне конституційне право та які відповідають його нормам, інститутам, підгалузям тощо (права і свободи людини і громадянина, виборче право, місцеве самоврядування тощо).

По-третє, побудова системи джерел конституційного права держави, до якої входять міжнародні договори, дає змогу стверджувати, що міжнародні правові стандарти, які є нормами міжнародного права, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, які підписані державами та імплементовані ними в систему національного конституційного права через трансформацію в норми звичайних законів:

а) можуть брати свій нормативний початок із будь-якого джерела національного конституційного права, перетворюючись у результаті міжнародної нормотворчості саме в погоджені державами норми міжнародного права, що містяться в міжнародних договорах;

б) у рамках національної правової системи вони є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб'єктів, а потім конкретизовані й деталізовані в нормах інших галузей національного права та законодавства.

Висновки

Конституційне право держави є основоположною, фундаментальною та єдиною профілюючою галуззю національного права, бо саме її правові норми регулюють основні відносини, що виникають у процесі становлення, існування, функціонування та взаємодії між собою особистості (людини), суспільства та держави. Отже, з огляду на такий конституюючий характер зазначених правових відносин саме конституційному праву належить особлива роль у моделюванні національної системи права та національної системи законодавства, включаючи й запозичення норм міжнародного права. Актуальність досліджуваної проблематики обґрунтовується відсутністю вітчизняних наукових розробок з комплексного дослідження категорії «міжнародних стандартів», розкриття особливостей їх впливу на становлення і розвиток конституційного права України, з'ясування їх місця у сфері прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в конституційному праві України, а також у формуванні та діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, нерозвиненістю відповідного законодавства та недостатністю узагальнення практики й зарубіжного досвіду із вказаних питань, - хоча її важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного конституційного нормопроектування (законопро- ектування), а також нормотворення (законотворення) у сфері імплементації міжнародних стандартів до національного законодавства України, є безумовно важливим. Наявність великої кількості доктринальних підходів щодо розуміння міжнародних правових стандартів все ж не вирішує завдання їх оптимального визначення, - разом із тим вважаємо, що теоретичні наробки в цій сфері йдуть по продуктивному шляху через визначення правової природи міжнародних правових стандартів, суб'єктів їх розробки, їх прийняття та легалізації на міжнародному рівні. Характерними рисами міжнародно-правових стандартів виступають: наявність об'єкта і методу правового регулювання; їх погоджувальний характер; їх координаційний характер; обов'язковість для тих сторін, які визнали їх добровільно; форми їх існування - міжнародний договір або інші акти міжнародних організацій; забезпечення їх реалізації, що відбувається на рівні держав або міжнародних організацій як об'єднань держав; їх структурна особливість, якою є відсутність структурного елемента норми - санкції. Міжнародні правові стандарти, що містяться в міжнародних багатосторонніх договорах, є ординарними та належними джерелами національного конституційного права, що можуть бути застосованими в практичній діяльності його суб'єктів як й інші норми національного права та законодавства.

Список використаних джерел

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст 141.

2. Международное право / Под ред. Г. В.Игнатенко, О.И.Тиунова. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. 584 с.

3. Международное право / Отв. ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. М.: Международные отношения, 1999. 624 с.

4. ТимченкоЛ.Д. Международное право. Х. : Консум, 1999. 528 с.

5. Международное публичное право: учебник / Л.П.Ануфриева, К.А.Бекяшев, Е. Г. Моисеев, В. В. Устинов (и др.); Отв. ред. К. А. Бекяшев. М.: Проспект, 2008. 1008 с.

6. Лукашук И. И. Нормы международного права в международной нормативной системе. М.: Спарк, 1997. 322 с.

7. Баймуратов М. Правова природа міжнародних стандартів місцевого самоврядування: від міжнародної угоди до імплементації у національне законодавство. Вибори та демократія. 2006. № 4. С. 17-24.

8. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорож- ній О. В. Міжнародне право. Основи теорії / За ред. В. Г. Буткевича. К. : Либідь, 2002. 608 с.

9. МищакІ.М. Нормотворча діяльність ООН щодо забезпеч. права людини на освіту та імплементація цих норм в Україні. Правничий часопис Донецького університету. 2013. №2(30). С.164-171.

10. Баймуратов М. О. Міжнародне право. X.: «Одіссей», 2001. 672 с.

11. Vienna Convention on the Law of Treaties 1969. URL: https://legal.un.org/ilc/texts/ instruments/english/conventions/1_1_1969.pdf (Дата звернення: 02.12.2019).

12. ГеоргіцаА.З. Конст. право заруб. країн. Тернопіль: «Астон», 2003. 432 с.

References

1. Konstytutsiya Ukrayiny: pryynyata na p'yatiy sesiyi Verkh. Rady Ukrainy 28 chervnya 1996 roku. (1996). Vidom. Verkh. Rady Ukr., 30, St. 141 [in Ukrainian].

2. Mezhdunarodnoe pravo. (1999) / Pod red. H.V. Yhnatenko, O.Y. Tyunova. M.: Yzdatel'skaya hruppa NORMA-YNFRA [in Russian].

3. Mezhdunarodnoe pravo. (1999) /Otv. red. Yu. M. Kolosov, V. Y. Kuznetsov. M.: Mezhdunarodnye otnoshenyya [in Russian].

4. Tymchenko, L. D. (1999). Mezhdunarodnoe pravo. Kh.: Konsum [in Russian].

5. Mezhdunarodnoe publychnoe pravo: uchebnyk. (2008) / L.P. Anufryeva, K.A. Bekyashev, E. H. Moyseev, V. V. Ustynov (y dr.); Otv. red. K. A. Bekyashev. M.: Prospekt [in Russian].

6. Lukashuk,Y.Y. (1997). Normy mezhdunarodnoho prava v mezhdunarodnoy normatyvnoy systeme. M.: Spark [in Russian].

7. Baymuratov,M. (2006). Pravova pryroda mizhnarodnykh standartiv mistsevoho samovryaduvannya: vid mizhnarodnoyiuhody do implementatsiyi u natsional'ne zakonodavstvo. Vybory ta demokratiya, 4, 17-24 [in Ukrainian].

8. Butkevych, V. H., Mytsyk, V. V., Zadorozhniy,O.V. (2002). Mizhnarodne pravo. Osnovy teoriyi / Za red. V. H. Butkevycha. K.: Lybid' [in Ukrainian].

9. Myshchak,I.M. (2013). Normotvorcha diialnist' OON shchodo zabezpechenia prava liudyny na osvitu ta implementaciia zyh norm v Ukraini. Pravnychyi chasopys Donezkoho universytetu, 2 (30), 164-171 [in Ukrainian].

10. Baymuratov,M.O. (2001). Mizhnarodne pravo. Kh.: «Odissey» [in Ukrainian].

11. Vienna Convention on the Law of Treaties 1969. URL: https://legal. un.org/ ilc/texts/instruments/english/ conventions/1_1_1969.pdf (Last acces.02.12.2019).

12. Heorhitsa,A.Z. (2003). Konstytutsiyne pravo zarubizhnykh krayin. Ternopil': «Aston» [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru