Суспільний розвиток: співвідношення формаційного та цивілізаційного підходів

Анотація

цивілізація держава суспільний

Типологія держав посідає одне з провідних місць у сфері класифікацій в розділі теорії держави і права, оскільки з її допомогою можливо визначити відповідну соціальну сутність. Публікація актуалізує проблему співвідношення ключових підходів задля подальшого використання в контексті сучасності.

Внаслідок відмови від беззаперечного слідування формаційному підходу науковці розробили альтернативу, в основі якої лежала самобутність і особливість конкретного регіону, що надавала змогу виявити багатоваріантність історії та визначити відмінності й особливості кожної з цивілізацій. Обидві класифікації здобули значне поширення, а разом з тим прибічників та опозиціонерів. У статті проаналізовано роботи науковців різних епох задля більш деталізованого розгляду переваг та недоліків використання кожного з підходів. Зазначена спроба устаткувати поняття «цивілізація» шляхом розгляду кожної з його дефініцій.

Ключові слова: типологія, формаційний підхід, соціально-економічна формація, цивілізаційний підхід, цивілізація.

Abstract

Sobol E., Gabelko V.

Social development: the relationship between formatic and ctvtltzattonal approaches

The typology of states occupies one of the leading places in the field of classifications in the section of the theory of state and law, because with its help it is possible to determine the relevant social essence. The publication highlights the problem of correlation of key approaches for further use in the current context.

As a result of abandoning the unquestioning adherence to the formational approach, scientists have developed an alternative based on the identity and uniqueness of a particular region, which allowed to identify the diversity of history and identify differences and features of each civilization. Both classifications have become widespread, as have supporters and oppositionists. The article analyzes the work of scientists of different eras in order to consider in more detail the advantages and disadvantages of using each of the approaches. The attempt to define the concept of «civilization» by considering each of its definitions has been made.

Key words: typology, formational approach, socio-economic formation, civilizational approach, civilization.

Основна частина

Постановка проблеми. Невпинна модернізація суспільства зумовлює появу все більшої кількості нових питань, які постають в науці. Бажання отримати відповідь на поставлені проблеми визначає проведення досліджень і, як результат, виникнення більш прогресивних концепцій в контексті систематизації суспільств. Такою дилемою стало порівняння двох підходів до типології загалу, а саме - формаційного та цивілізаційного, кожен з яких здобув як прихильників, так і критиків, і намагання виокремлення більш укладистого.

Згідно з першим (формаційним) підходом, суспільство проходить наступні етапи: первіснообщинний лад, рабовласництво, феодалізм, капіталізм та соціалізм (комунізм). За цією методологічною моделлю стан економічної сфери визначає політичну, соціальну, правову, культурологічну та релігійну галузі, тобто базис превалює над надбудовою. Суспільно-економічна формація - категорія, що фіксує тип суспільних відносин, в основі якого лежить певний етап виробництва. Ресурси та можливості виробництва відіграють ключову роль при визначенні соціального статусу особи. Ці ідеї виражені в працях науковців Карла Маркса («Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852), «До критики політичної економіки» (1859), «Націоналізація землі» (1872) та ін.) та Фрідріха Енгельса «Походження родини, приватної власності та держави» (нім. Der Ursprung der Familie, des Privateigenthums und des Staats) (1884, 1900), «Селянське питання у Франції і Німеччині» (1892). Формаційний підхід демонструє сутність людського прогресу та його важливе значення у розвитку соціуму. Також за допомогою п'ятиступінчатої моделі можливо відслідкувати постулати розвитку суспільства.

Цивілізація розуміється як історичний етап, осягнення якого здійснюється за спостереженням культурних чинників і відносин, а керування відбувається на базі духовно-релігійних засад. Кожна з них має власну історію розвитку, становлення, піднесення та занепаду. Сильні сторони теорії дають змогу зосередити увагу на дослідженні цивілізації і розгляд кожної з них як особливість народів і їхніх культурних здобутків.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Особливе зацікавлення серед науковців займає пояснення азійського способу виробництва в контексті формаційного підходу. Це пояснюється відсутністю конкретних роз'яснень зазначеного етапу Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом, що закладає підґрунтя для роздумів кожного з прихильників концепції. Карл Віттфогель присвячує книгу «Oriental despotism: a comparative study of total power» (1957), у якій детально сформовує і описує теорію гідравлічної держави і причини її виникнення.

На витоках цивілізаційного підходу стоять М.Я. Данилевський «Росія та Європа. Погляд на культурні та політичні відносини слов'янського світу до германо-романського» (1869), О. Шпенглер «Присмерк Європи» (Der Untergang des Abendlandes) (1918-1922) та А.Дж. Тойнбі «Збагнення історії (19341961). Більш модернізованими та видозміненими від традиційного сприйняття концепції є роботи Ф. Фукуями «Кінець історії» (1990), К. Ясперса «Сенс і призначення історії» (1991, 1994), С. Гантінгтона «Зіткнення цивілізацій» (1996), Ю.В. Яковця «Історія цивілізацій» (1997), П. Сорокіна «Соціальна і культурна динаміка» (2000). Цивілізаційний підхід здобув прихильників і серед сучасних науковців в контексті аналізу української історіографії. Такими є роботи В.Е. Гончаревського «Цивілізаційний підхід до історії: сучасний український досвід (1991-2009)» (2011) та М.Ф. Юрія, Л.М. Алексієвця, Я.С. Калакури,

О.А. Удода «Україна найдавнішого часу - XVIII століття: цивілізаційний контекст пізнання» (2012).

Мета статті - здійснення історико-правового аналізу ключових підходів до визначення типології держав, спроба визначення прерогатив та недоліків застосування кожної з них.

Виклад основного матеріалу дослідження. Впродовж десятиліть філософи висувають багатоманітні концепції розвитку соціуму. Їхня відмінність полягає у тому, на яку сферу життя спирається науковець. Однією з найбільш поширених теорій, згідно з якою історія суспільства поділяється на певні етапи, вважається формаційний підхід до визначення державотворення, запропонований і введений німецькими суспільними діячами Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом. Згідно з нею, людство проходить п'ять етапів, кожен з яких послідовно і поступово змінює один одного. Поняття «формація» розуміється як система устаткованих рис суспільства на певному історичному проміжку часу (Цkonomische Gesellschaftsformation; Socio-economic formation; Formation socio-economique; з лат. formatio - формування, вид). Початковою ідеєю К. Маркса було виділення трьох формацій (первіснообщинна, економічна та комуністична), які носили назву макроформації. Ключовими елементами, розвиток яких й визначав заміну одного етапу іншим, визначалися виробничі відносини, приватна власність та класова диференціація. Остання розкривала поведінку не лише суспільства в загальному, а й різних груп людей, розвиток їх взаємодії. Зміна формації відбувалася внаслідок революційних пертурбацій, кожна з яких змінювала виробничі відносини і виносила їх на новий, більш прогресивний рівень. У своїх працях Карл Маркс зазначає, що суспільне виробництво випереджають соціально-економічні відносини, що й зумовлює різку зміну константного підприємства. Це пов'язано з тим, що виробничі сили, на відміну від статичних виробничих відносин, розвиваються динамічно. Внаслідок несумісності цих елементів відбувається революція, яка, на думку Маркса, змінює застарілу форму на більш сучасну і прогресивну. Визначальним критерієм, що дає змогу виокремити особливості кожної з формацій, соціолог вважає економічну сферу суспільства. У структурі спільноти він виділяє базис та надбудову: перша зосереджує увагу на економічній галузі, друга ж базується на духовному та політичному розвитку держави. Саме спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний та духовний процеси життя взагалі, про що й зазначає філософ у своїй праці «До критики політичної економії», виданій 1859 роком: «Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість» [1, с. 2]. Виокремлення п'яти способів виробництва надало змогу сформувати аналогічну кількість формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична (буржуазна) та комуністична (соціалістична).

Особливістю первісної формації є відсутність держави і класів (відповідно, й боротьби між ними), товарного виробництва та приватної власності. Вона виникає з моменту появи першої людини, приблизно 2,8-3 млн. років тому і завершується появою державних утворень. Первіснообщинний устрій передбачав союз родів (плем'я), кожен з яких був об'єднаний кровноспорідненими зв'язками, проживав на спільній території та здійснював господарство, на базі якого й проводився рівномірний розподіл благ [2, с. 7].

Наступна формація - рабовласництво, розпочинається з 4 тис. до н.е. з моменту появи перших державних утворень, характеризується появою приватної власності та, як результат, класів. Внаслідок нерівномірного розподілу добробуту з'являються дві основні групи населення: раби (ті, хто працюють) та рабовласники (ті, на кого працюють, отримують результати і вигоди). Зазначена формація умовно існує до 476 р., у результаті падіння Західної Римської імперії і виникає можливість для генези наступного етапу.

Феодальна формація визначається з середини 1 тис. н.е. і завершується XVII-XVIII ст. Характеризується розвитком великої земельної власності. Кардинальною відмінністю від попередньої формації є зміна статусу підлеглого: якщо раніше, за часів рабоволодіння, хазяїн займав позицію не лише землевласника, а й повноправного володільця раба, що могло призводити до надмірно суворого ставлення й надавало можливість вільно розпоряджатися його життям, то у більш прогресивній формації підлеглий міг самостійно вести хазяйство та бути власником певних засобів виробництва, хоч і був підзвітний феодалу. Тепер останній лише частково переймав політичну владу, а селянин мав право володіти певним наділом, хоч і за ренту.

Капіталістична формація охоплює часові проміжки з 1640-1917 рр., хоч засада першої вдало проведеної буржуазної революції належить Нідерландській революції (1568-1648 рр.). Антагоністичні суперечності між класом експлуататорів - капіталістів та найманої ними групи пролетаріату виникають через привласнення надлишкового продукту, що створюють робітники, буржуазією. Тим самим, створюється економічний примус, що виявляється в стабільній праці задля отримання заробітної плати.

Проміжний етап між капіталізмом і повним комунізмом займає соціалізм (найнижчий щабель комунізму), головною метою якого є побудова соціалістичної держави, що, за умови розвитку і вдосконалення, перетворюється на найбільш розвинену модель суспільства, або ж регресує до капіталістичної форми. Диктатура робочого класу націлена на встановлення однорідного суспільства.

Комуністична формація, тотожно з первіснообщинним ладом, не потребує наявності держави. Принцип «від кожного за здібністю, кожному за працею» замінюється на тезу «від кожного за здібністю, кожному за потребами», що свідчить про розвиток технологій на найвищому рівні і можливості забезпечення усіма благами, відсутність експлуататорських класів.

Важливо зазначити про азійський спосіб виробництва (нім. Asiatische Produktionweise), що пояснює другу, більш прогресивну епоху після античного суспільства. Вона виступає своєрідною альтернативою етапам рабоволодіння та феодалізму, виникнення якої пов'язується з проведенням широкомасштабних іригаційних робіт, спричинених кліматичними та географічними умовами. Головними рисами виступають централізоване деспотичне керівництво, експлуатація масової робочої сили і опір на примус до тяжкої фізичної праці, відсутність приватної власності на землю. Натомість повноцінної розробки в роботах Карла Маркса ця ланка не отримала, але здобула прихильників на чолі з Лайошем Мадьярем і Бесо Ломіадзе, що зазначали про відсутність класу феодалів в країнах Азії.