Деякі правові питання розпорядження територіальними громадами землями за межами населених пунктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Деякі правові питання розпорядження територіальними громадами землями за межами населених пунктів

Галич Катерина Василівна студентка 2 курсу магістратури

Ходосов Олександр Олександрович студент 2 курсу магістратури

Анотація

У статті розглядається питання права територіальної громади розпорядження землями за межами населених пунктів, генезис цього питання, та проблеми реалізації територіальними громадами права розпорядження землями за межами населених пунктів.

Ключові слова: територіальна громада, населений пункт, децентралізація, земельна ділянка, розпорядження, генезис.

Аннотация

В статье рассматривается вопрос права территориальной общины на распоряжение землями за пределами населенных пунктов, генезис этого вопроса, и проблемы реализации территориальными общинами права на распоряжение землями за пределами населенных пунктов.

Ключевые слова: территориальная общины, населенный пункт, децентрализация, земельный участок, распоряжение, генезис.

Abstract

Kateryna V. Halych 2nd year student of the Master 's Program Yaroslav Mudryi National Law University (77 PushkinskaStreet, Kharkiv, 61024, Ukraine)

Oleksandr O. Khodosov 2nd yearstudentoftheMaster'sProgram YaroslavMudryiNationalLawUniversity (77 PushkinskaStreet, Kharkiv, 61024, Ukraine)

K.V. Halych, O. O. Khodosov Disposure of Lands by Local Authorities Outside Locality

The article deals with the issue of the right of a local authority to dispose lands outside locality, the genesis of this issue, and the problems of realization by local authority of the right to dispose lands outside locality. The article examines the genesis of both legislative acts regulating the issue that is under consideration, and acts of executive authorities. The article also indicates the consequences of the adoption of these acts within the scope of the powers to dispose of land by local authorities. The authors note that the Land Code of the Ukrainian SSR has so far indirectly regulated the issue of land disposal outside of localities. In turn, the Land Code of Ukraine of March 13, 1992 established more powers of local authorities to dispose of lands outside localities compared to other legislative acts, which is confirmed by the adoption of the new Land Code of Ukraine, which abolished the powers of local self-government bodies to dispose of land outside localities. However, the power of local authorities has returned to its original state only as a result of the adoption of a separate law in 2021. The authors also note that the activation of the process of transfer of land management powers to local authorities has begun in 2018 as a result of the adoption of acts by the Cabinet of Ministers of Ukraine. At the same time this process has not become widespread due to the adoption of relevant acts. The reasons for this are proposed in the article, which, in particular, include: the passive position of the central executive authority, imperfection and unpredictability of legislation, and so on. Thus, the best way to provide for such powers to local self-government bodies would be to amend Article 122 of the Land Code of Ukraine, but not by providing for a new paragraph in the transitional provisions. Thus, despite the fact that the legislator transferred the right to dispose of land outside localities to local authorities, there were other ways to provide such powers that are more convenient and effective. Consequently, local self-government bodies have been deprived of the right to dispose of lands outside the locality for a long time, but almost 19 years later, this right has been returned to them.

Keywords: local authorities, customs formalities, locality, decentralization, plot of land, disposure, genesis.

Постановка проблеми

Відповідно до Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України № 333-р від 1 квітня 2014 р.,надання територіальним громадам права розпоряджатися земельними ресурсами в межах своєї території є одним із завдань відповідної реформи [1]. Цією концепцією та Законом України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» передбачається створення об'єднаних територіальних громад, юрисдикція яких поширюється як в межах населених пунктів, так і поза ними [2]. Розвиток різних форм господарювання та пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці як принципи розвитку аграрного сектору також були закріплені у Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України № 806-р від 17 жовтня 2013 року [3]. Таким чином, надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження землями на всій території громади (як в межах населених пунктів, так і поза ними) є необхідною передумовою для збільшення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування. Однак питання передачі повноважень з розпорядження землями за межами населених пунктів на місцевий рівень досі є повністю невирішеним, не дивлячись на те, що нормативно-правові акти, якими започатковано цей процес, були прийняті більше ніж 7 років тому. Така ситуація склалась під впливом багатьох причин (як законодавчих, так і інших), які пропонується розглянути у цій статті. територіальний громада революційний земельний

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Питання розпорядження територіальними громадами землями як в межах, так і за межами населених пунктів досліджували багато науковців, зокрема: Ігнатенко І. В. [4], Ріпенко А. І. [5],

Федчишин Д. В. [6], Шульга М. В. [7] та інші. Однак, не дивлячись на велику кількість наукових праць, деякі проблемні питання передачі таких повноважень від органів державної влади до органів місцевого самоврядування детально не досліджувались.

Невирішені раніше проблеми. Як уже зазначалось, генезис та проблемні питання передачі повноважень щодо розпорядження землями за межами населених пунктів від органів державної влади до органів місцевого самоврядування ще досі детально не досліджувались. В свою чергу, у зв'язку з прийняття нових законодавчих актів та підзаконних нормативно-правових актів, які спрямовані на врегулювання відповідного питання, виникає необхідність здійснення їхнього аналізу в частині розпорядження землями територіальними громадами за межами населених пунктів.

Метою статті є аналіз законодавства стосовно можливості розпорядження територіальними громадами землями за межами населених пунктів, генезис цього питання, та проблеми передачі таких повноважень від органів державної влади до органів місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу

Право розпорядження - це надана законом можливість визначати юридичну чи фактичну долю речі (майна) [8]. Якщо застосувати це визначення до земельного законодавства, то право розпорядження землею - це право вирішувати, яким чином буде використана земельна ділянка, право визначати її юридичну і фактичну долю.

В історії сучасної України мали місце три основних нормативно-правових акти земельного законодавства: Земельний кодекс Української РСР, Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 р. та Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. Усі ці законодавчі акти врегульовували питання розпорядження землями за межами населеного пункту по різному.

Так, Земельним кодексом Української РСР передбачалось, що міські та селищні Ради народних депутатів надають в користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб із земель населених пунктів (крім земель, закріплених за колгоспами, радгоспами та іншими сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами в безстрокове користування, а також в інших випадках) незалежно від розміру земельних ділянок у відповідності з генеральним планом забудови населених пунктів. Відповідне рішення оформлюється виконавчим комітетом міських (селищних) Рад народних депутатів (стаття 38 Земельного кодексу Української РСР). У свою чергу, сільські Ради народних депутатів мали право надавати земельні ділянки в користування із земель, які не входять до землекористування колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств (стаття 12-1 Земельного кодексу Української РСР)[9].

В свою чергу, Земельний кодекс України від 13 березня 1992 р. більш чітко розмежовував повноваження органів влади щодо розпорядження земельними ділянками. Так, саме сільські та селищні Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів (стаття 19). Міські ради народних депутатів надавали земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста, а районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів та обласні Ради народних депутатів надавали в користування земельні ділянки у виключних випадках, передбачених законом.

Чітке розмежування компетенції органів влади передбачається також у випадку вилучення (викупу) земельних ділянок. Сільські, селищні Ради народних депутатів так само володіли повноваженнями вилучати земельні ділянки як із земель сіл і селищ, так і за межами сіл і селищ (зокрема у разі передачі для сільськогосподарського використання) [10].

Таким чином, Земельний кодекс України від 13 березня 1992 р. надавав набагато більше повноважень органам місцевого самоврядування щодо розпорядження землями (зокрема землями сільськогосподарського призначення) за межами їх території, порівняно з Земельним кодексом Української РСР. Як побачимо далі, це так само стосуватиметься і Земельного кодексу, який був прийнятий пізніше.

Щодо Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р., який набрав чинності 1 січня 2002 року, то він обмежив повноваження органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землями за межами населених пунктів. Так, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Відповідно до статей 122 та 148 цього Кодексу повноваження щодо надання земельних ділянок із земель державної власності у постійне користування за межами населених пунктів покладалися на районні державні адміністрації (щодо земель: для сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства крім певних випадків; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), обласні державні адміністрації (для всіх потреб, крім випадків надання земельних ділянок районними державними адміністраціями та Кабінетом Міністрів України) та Раду Міністрів Автономної Республіки Крим (для всіх потреб, крім випадків надання земельних ділянок районними державними адміністраціями та Кабінетом Міністрів України). Більше того, пунктом 12 розділу X (перехідні положення) цього Земельного кодексу передбачалось, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади [11].

Таким чином, з 1 січня 2002 року повноваження органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками (особливо за межами населених пунктів) були дуже сильно обмежені. Такі повноваження були передані органам виконавчої влади (районним державним адміністраціям, обласним державним адміністраціям тощо). Відповідна позиція також підтверджується Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», який відносив до земель комунальної власності за межами населеного пункту лише земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності [12].

Певні революційні зміни щодо повноважень з розпорядження земельними ділянками були передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 р. № 5245-VI, який набрав чинності 1 січня 2013 року. Так, цим законом було удосконалено процедуру передачі земельних ділянок державної власності у комунальну власність (та навпаки) шляхом внесення змін до статті 117 ЗК України. Тепер відповідна процедура передачі земель у комунальну власність складається з таких етапів: 1) прийняття рішення органом державної влади, який має право розпорядження земельними ділянками, про передачу таких земельних ділянок; 2) складання акту приймання-передачі земельної ділянки; 3) реєстрація права власності територіальної громади на таку земельну ділянку [13].

Також законом вносились кардинальні зміни до статті 122 ЗК України. Так, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи наділялися повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів також зберегли районні державні адміністрації, обласні державні адміністрації та інші органи виконавчої влади [11]. Цим законом також передбачалось, що саме до державної власності належать усі землі, які розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади та тих земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій [13].

Актуалізація проблеми передачі таких повноважень на місця виникла після прийняття Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад», який був покликаний створити спроможні територіальні громади. Внаслідок прийняття цього закону з'явився такий новий суб'єкт, як об'єднана територіальна громада, однією з ознак якої є розповсюдження юрисдикції новостворених органів управління на території, які також знаходилися і поза межами населених пунктів. На думку багатьох експертів, земельні ресурси як в межах населених пунктів, так і поза ними, могли би багато змінити у розвитку громади та у зростанні її добробуту [14].

Не дивлячись на те, що законодавчий базис для передачі земель територіальним громадам вже був сформований, процес і досі не був активізований. У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України приймає розпорядження «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» (далі - Розпорядження № 60-р), яке зобов'язало Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр), як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин та землеустрою: а) забезпечити формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність; б) забезпечити здійснення до передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності під час передачі в користування (виключно шляхом проведення аукціонів) або у власність за погодженням з об'єднаними територіальними громадами (шляхом прийняття відповідною радою рішення) [15].

Після цього Кабінет Міністрів України приймає Постанову № 1113 від 16 листопада 2020 р., яка покликана вже прискорити процес інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності і покладає відповідне завдання знову на Держгеокадастр. Цією ж постановою Кабінет Міністрів скасовує Розпорядження № 60-р[16].

Таким чином, проаналізувавши відповідні нормативно-правові акти, приходимо до висновку, що Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень намагався прискорити процес передачі повноважень з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності (включаючи за межами населеного пункту). У свою чергу, бачимо небажання Держгеокадастру завершувати процес передачі таких повноважень,про що свідчить прийняте розпорядження Кабінету Міністрів України у 2018 році та постанова у 2019 році.

Не дивлячись на таку «пасивну» позицію Держгеокадастру щодо передачі повноважень з розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності (включаючи землі за межами населеного пункту), існували також інші перепони у передачі таких повноважень. Так, наприклад, до них відносять: (1) Нечіткий законодавчий механізм. Зокрема, необхідно було внести зміни саме в статтю 122 Земельного кодексу України і віддати саме таким чином повноваження з розпорядження сільськогосподарськими землями; (2) Надання не всіх земель сільськогосподарського призначення територіальній громаді. Ті ділянки, на які вже були видані дозволи громадянам, які були виставлені на аукціон, а також ті земельні ділянки, які не пройшли процедуру інвентаризації, не перейшли у розпорядження територіальних громад; (3) Нечіткість в частині реформування Держгеокадастру[17]. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1118 від 16 листопада 2020 р. було ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Держгеокадастру [18]. Відповідна постанова була скасована іншою постановою майже через пів року (постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2021 р. № 301) [19]. Таким чином, відповідні рішення Кабінету Міністрів України дійсно ставлять під сумнів проведення децентралізації в частині розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Однак 28 квітня 2021 року приймається Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-IX, який ще іменуєтся як «земельна конституція» [20]. Цей законодавчий акт остаточно вирішив питання розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів. Так, Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 в розділі Х «Перехідні положення», відповідно до якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (в такому разі право розпорядження переходить після їх формування та реєстрації в Державному земельному кадастрі). Якщо земельна ділянка вже сформована та зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

В свою чергу, у державній власності залишаються земельні ділянки, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та землі водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук), землі оборони, землі природно заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення тощо.

Таким чином, цей Закон повернув територіальним громада право розпоряджатися земельними ділянками за межами населених пунктів, яке вони мали до 2002 року. У той же час залишаються певні теоретичні та практичні моменти впровадження такої можливості територіальних громад:

На думку деяких експертів, з метою запобігання втрати таких повноважень територіальними громадами, слід було надати не право розпорядження, а право власності в цілому [14];

Так як укладені договори оренди не припинятимуться у зв'язку з переходом права розпорядження від держави до територіальних громад, територіальні громади отримають землі, які вже обтяжені договорами оренди, а тому не матимуть змоги впливати на умови використання земельних ділянок та орендну плату за такими договорами, що певним чином обмежує вільне розпорядження на власний розсуд земельними ділянками [21, с. 118];

3. Той факт, що держава залишила за собою право розпорядження певними землями за межами населених пунктів, створює певний хаос в системі управління землями [22].

Висновки

Таким чином, у зв'язку з прийняттям Закону України № 1423-IX від 28 квітня 2021 року, територіальні громади отримали повноцінне право розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів. Так як з 2002 року і до прийняття цього закону право розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів здійснювали переважно органи виконавчої влади, територіальні громади більше 19 років були позбавлені повноцінного права управління землями у межах своїх територій. Це повноваження є необхідним в аспекті збільшення дохідної частини місцевого бюджету за рахунок плати за землю та інших доходів, які тепер є невід'ємною частиною бюджету територіальної громади.

Список використаних джерел

1. Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 року № 333 -р.

2. Про добровільне об'єднання територіальних громад: Закон України від 5 лютого 2015 року №157-VIII.

3. Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 806-р / Кабінет Міністрів України.

4. Ігнатенко І. В. Правове забезпечення зонування земель у межах населених пунктів:моногр. Харків: Вид-во «Фінарт», 2014. 274 с.

5. Ріпенко А. І. Концептуально-правові засади використання земель для містобудівних потреб: дис. ...д-ра. юрид. наук. 2020. 462 с.

6. Федчишин Д. В. Реалізація та захист земельних прав в Україні: проблеми теорії та практики: моногр. Херсон: Гельветика, 2020. 418 с.

7. Шульга М. В., Ігнатенко І. В. Правові аспекти розширення повноважень місцевих рад у галузі земельних відносин. Теорія та практика правознавства. 2016. № 2 (10). С. 1-13.

8. Юридична енциклопедія: у 6 т. / ред. кол. Ю. С. Шемшученко. Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2003. Т. 5. 736 с.

9. Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року.

10. Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року № 561-XII.

11. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III.

12. Про розмежування земель державної та комунальної власності: Закон України від 5 лютого 2004 року № 1457-IV.

13. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності: Закон України від 6 вересня 2012 року № 5245-VI.

14. «За» і «проти» передачі земель за межами населених пунктів у розпорядження ОТГ.

15. Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р.

16. Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 р. № 1113.

17. Побузька селищна рада.

18. Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118.

19. Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2021 року № 301.

20. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин: Закон України від 28 квітня 2021 року № 1423 - IX.

21. Марченко С., Черепаха Є. Сучасний стан та перспективи розвитку законодавства України щодо використання та розпорядження землями в межах об'єднаних територіальних громад. Вісник Пенітенціарної асоціації України. 2021. № 1 (15). С. 113-121.

22. Земельна децентралізація-2020: момент істини.

References

1. Pro skhvalennia Kontseptsii reformuvannia mistsevoho samovriaduvannia ta terytorialnoi orhanizatsii vlady v Ukraini: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 1 kvitnia 2014 roku № 333-r.

2. Pro dobrovilne ob'iednannia terytorialnykh hromad: Zakon Ukrainy vid 5 liutoho 2015 roku №157- VIII.

3. Pro skhvalennia Stratehii rozvytku ahrarnoho sektoru ekonomiky na period do 2020 roku: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 17 zhovtnia 2013 roku № 806-r / Kabinet Ministriv Ukrainy.

4. Ihnatenko I. V. Pravove zabezpechennia zonuvannia zemel u mezhakh naselenykh punktiv:monohr. Kharkiv: Vyd-vo “Finart”, 2014. 274 s.

5. Ripenko A. I. Kontseptualno-pravovi zasady vykorystannia zemel dlia mistobudivnykh potreb: dys. ...d-ra. yuryd. nauk. 2020. 462 s.

6. Fedchyshyn D. V. Realizatsiia ta zakhyst zemelnykh prav v Ukraini: problemy teorii ta praktyky: monohr. Kherson: Helvetyka, 2020. 418 s.

7. Shulha M. V., Ihnatenko I. V. Pravovi aspekty rozshyrennia povnovazhen mistsevykh rad u haluzi zemelnykh vidnosyn. Teoriia tapraktykapravoznavstva. 2016. № 2 (10). S. 1-13.

8. Yurydychna entsyklopediia: u 6 t. / red. kol. Yu. S. Shemshuchenko. Kyiv: “Ukrainska entsyklopediia” im. M. P. Bazhana, 2003. T. 5. 736 s.

9. Zemelnyi kodeks Ukrainskoi RSR vid 8 lypnia 1970 roku.

10. Zemelnyi kodeks Ukrainy vid 18 hrudnia 1990 roku № 561-XII.

11. Zemelnyi kodeks Ukrainy vid 25 zhovtnia 2001 roku № 2768-III.

12. Pro rozmezhuvannia zemel derzhavnoi ta komunalnoi vlasnosti: Zakon Ukrainy vid 5 liutoho 2004 roku № 1457-IV.

13. Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo rozmezhuvannia zemel derzhavnoi ta komunalnoi vlasnosti: Zakon Ukrainy vid 6 veresnia 2012 roku № 5245-VI.

14. “Za” i “proty” peredachi zemel za mezhamy naselenykh punktiv u rozporiadzhennia OTH.

15. Pytannia peredachi zemelnykh dilianok silskohospodarskoho pryznachennia derzhavnoi vlasnosti u komunalnu vlasnist ob'iednanykh terytorialnykh hromad: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 31 sichnia 2018 roku № 60-r.

16. Deiaki zakhody shchodo pryskorennia reform u sferi zemelnykh vidnosyn: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 16 lystopada 2020 r. № 1113.

17. Pobuzka selyshchna rada.

18. Pytannia funktsionuvannia terytorialnykh orhaniv Derzhavnoi sluzhby z pytan heodezii, kartohrafii ta kadastru: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 16 lystopada 2020 roku № 1118.

19. Pytannia funktsionuvannia terytorialnykh orhaniv Derzhavnoi sluzhby z pytan heodezii, kartohrafii

20. ta kadastru: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 5 kvitnia 2021 roku № 301.

21. Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo vdoskonalennia systemy upravlinnia ta derehuliatsii u sferi zemelnykh vidnosyn: Zakon Ukrainy vid 28 kvitnia 2021 roku № 1423-IX.

22. Marchenko S., Cherepakha Ye. Suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku zakonodavstva Ukrainy shchodo vykorystannia ta rozporiadzhennia zemliamy v mezhakh ob'iednanykh terytorialnykh hromad. Visnyk Penitentsiarnoi asotsiatsii Ukrainy. 2021. № 1 (15). S. 113-121.

23. Zemelna detsentralizatsiia-2020: moment istyny.

Размещено на Allbest.ru