Дослідження існуючих поглядів на найменування та об'єкти одорології як базисного часткового вчення криміналістики

Yuliia O. Lantsedova - candidate of juridical sciences, associate professor associate professor of criminal law and procedure department of Law Faculty, National Aviation University (1 Liubomyra Huzara

Traditional and innovative views on the essence and name of objects of odorology as a basic particular doctrine of criminalistics are studied. The unfoundedness of the approach ofpolish and other foreign authors to the name of this set of scientific knowledge by the term “olfactronics” is revealed. It is proposed to adopt an innovative approach, in which all objects of odorology are denoted by the phrase «odorological objects», and as specific concepts are used the phrases “traces and samples of human odor and other material sources” and “expert odorological objects. ”

It is emphasized that the expert objects are an inseparable complex of the carrier and the traces or samples of odor, but traces and samples of odor are conventionally considered in the form of molecules of odorant, which can be both on the carrier and in the free state in the air. In view of this, traces and samples of human odor and other material sources of evidence are considered as ultrasubstances, and in the procedural sense - ultramaterial sources of evidence, that are inaccessible to direct visual perception and require the use of probabilistic methods of collection and indirect methods of qualitative and quantitative analysis. Such analysis focuses on the media of traces or samples of human odor or other material source of evidence, which in the context of laboratory odorological research act in the form of appropriately prepared expert objects.

Attention is drawn to the fact, that the method of conducting expert and personal research of certain substances with the help of human sense of smell bears little resemblance to the method of using the sense of smell of a specially trained dog-detector or other biodetector. In view of this, the combined study of the problems of application of these two methods in one set of knowledge - odorology, should be considered contrived and not conditioned by necessity.

It is pointed out, that similar objections can be made to the inclusion in the subject of odorology as a basic particular doctrine of criminalistics and issues of instrumental research of traces and samples of human odor. Such researches from the methodological point of view and other practically significant approaches will not differ in any way from other instrumental researches within the limits, for example, forensic examination of materials, substances and products from them.

Keywords: odorology as a basic particular doctrine of criminalistics; odorological objects; traces and samples of human odor and other material sources; expert odorological objects.

Вступ

Постановка проблеми. Не дивлячись на те, що становлення одорології як базисного криміналістичного вчення охоплює вже понад півстоліття [5; 7, с. 74] і нібито завершилися захистом докторської дисертації В.Д. Басая [1], в сучасній навчальній та іншій криміналістичній літературі, як свідчать результати деяких спеціальних досліджень цієї проблеми [16, с. 1115], ще панують застарілі традиційні погляди на сутність даної сукупності криміналістичних наукових знань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Звертаючись до термінологічних проблем в контексті визначення предмета одорології В. І. Старовойтов в рецензії на одну із монографій В. Д. Басая [15] зауважив, що запропоноване ще А. І. Вінбергом та іншими співавторами словосполучення «одорологія» [5; 7, с. 74] для найменування сукупності знань, що розглядається, не є вдалим. Польські криміналісти в цьому аспекті наполягають на застосуванні терміну «осьмологія». В деяких країнах Заходу дану сукупність знань зовсім не відокремлюють, а розглядають в межах фізико- хімічних та біологічних аналітичних методів. З огляду на це, більш обґрунтованим, на думку даного автора, буде найменування даної сукупності знань словосполученням «експертне дослідження запахових слідів», яке повинно стати різновидом експертного дослідження речовин та матеріалів. При цьому В.І. Старовойтов навів низку аргументів, основний зміст яких полягає у тому, що зі словосполученням «одорологія» пов'язані застарілі методи лабораторного дослідження слідів і зразків запаху людини [15, с. 692-696].

Свою незгоду з викладеними аргументами В.Д. Басай вважає доцільним висловити наведенням достатньо обґрунтованої відповіді О.А. Кириченка, який говорить, що пов'язувати одорологію лише зі станом розвитку цієї наукової галузі, який існував раніше, у часи А.І. Вінберга та інших представників так званої «молодої одорології», недоречно, оскільки сучасний стан розвитку даної сукупності знань є істотно іншим і значно вищим, не має всіх тих недоліків, на які посилається В.І. Старовойтов. З урахуванням видатного вітчизняного історичного минулого одорології відмова від даної її назви лише за наявністю наведених аргументів виглядає дещо надуманою, недостатньо обґрунтованою і навіть несправедливою [15, с. 708-710].

Невирішені раніше проблеми. П. Б. Панфілов у навчальному посібнику для експертів та інших правоохоронців, викладачів і студентів юридичних вузів «Основные принципы обеспечения достоверности исследований запаховых следов человека с использованием собак-детекторов в судебной экспертизе» також продовжує пропагувати застарілу і недостатньо надійну (без ретельної переробки за результатами докторської дисертації В.Д. Басая) методику лабораторного одорологічного дослідження як різновиду традиційної одноосібної експертизи матеріалів і речовин та виробів із них та продовжує відстоювати відповідні надто застарілі погляди на сутність одорології як базисного часткового вчення криміналістики [17 та ін.]. Викладені та інші обставини і спонукають авторів дійсної публікації ще раз звернутися до стислого викладу у вітчизняному фаховому виданні хронології зародження, розвитку та найбільш досконалого варіанту вирішення даної проблеми.

Метою даної роботи є стислий виклад у вітчизняному фаховому виданні хронології зародження, розвитку та найбільш досконалого варіанту вирішення проблеми найбільш досконалого визначення сутності одорології як базисного часткового вчення криміналістики з метою започаткування широкої наукової дискусії навколо розробки загально прийнятного варіанту вирішення даної проблеми.

Виклад основного матеріалу

Як вбачається, не можна погодитися і з пропозицією польських криміналістів щодо словосполучення «осьмологія», оскільки, як відомо, цей термін був запропонований лише тому, що в польській мові його складова частина «odor» означає в перекладі «сморід, неприємний запах». Але в основу словосполучення «одорологія» А.І. Вінберг та інші співавтори поклали латинський термін «odor», який в перекладі означає «запах» [6, с. 74], і третя буква в цьому слові та в слові «odor» із польського словосполучення «udorologia» - «o» та «o» - різні. Власне, обидві вказані букви є в польській абетці і мають різну вимову - відповідно «о» та «у» в україномовному варіанті. При цьому польські криміналісти поряд зі словом «osmology» («осьмологія») застосовують також і словосполучення «odorologia», тобто «одорологія» - вчення про запахи, а не словосполучення «udorologia», яке б і мало вимову «одурологія», тобто в перекладі - «вчення про сморід» [4, с. 16-17; 15, с. 708-709].

Таким чином, навіть у польській мові немає достатніх підстав щодо відмови від словосполучення «одорологія», звукова вимова якого на інших мовах світу взагалі не викликає будь-яких заперечень [4, с. 17].

Зрозуміло, що обидва словосполучення «осьмологія» і «одорологія», зрештою, придатні для найменування галузі наукових знань, яка зараз розглядається, оскільки в перекладі означають одне і те ж - вчення про запахи. Але за словосполученням «одорологія» більш вагоме історичне минуле і традиції. В той же час, не виключається й компромісний варіант: у польській мові може застосовуватися словосполучення «осьмологія», а в інших мовах світу - «одорологія». Проте уніфікація міжнародної наукової мови з проблем одорології, безперечно, вимагає більш конструктивного підходу [4, с. 17].

М.Б. Вандер у ряді публікацій пропонував дану сукупність знань іменувати поряд із словосполученням «судова одорологія» і терміном «ольфактроніка» [8, с. 72 та ін.], хоча в останніх роботах цього автора згадується лише перше словосполучення [9, с. 18 та ін.]. Проте на застосуванні другого словосполучення А.А. Топорков наполягав таким чином: «В зависимости от способов изъятия, анализа и регистрации запахов криминалистическую одорологию подразделяют на кинологическую и инструментальную (ольфактронику)» [21, с. 234].

Якщо ж піддати аналізові семантичне значення терміна «ольфактроніка», то воно ближче до характеристики процесу сприйняття слідів чи зразків запаху людини чи інших речових джерел, ніж роботи з ними в цілому, а тому не може у цьому відношенні конкурувати зі словосполученням «одорологія» [4, с. 51], якому в кінцевому підсумку віддали перевагу М.Б. Вандер та А.А. Топорков.

У деяких публікаціях [4, с. 17-18; 14, с. 190; 15, с. 710; та ін.] ставилося також питання про можливість застосувати замість іноземного словосполучення «кінологія» та похідних від нього слів вітчизняні словосполучення «собакознавство» для позначення сукупності наукових знань про собаку, «собакознавець» - фахівця у цій галузі знань, «собаківник» - спеціаліста, який готує і застосовує в правоохоронній діяльності собаку- детектора чи іншу службову собаку, «собакознавчий центр» - центр з проведення наукових досліджень щодо розведення, обслуговування, підготовки та іншого поводження із службовими та іншими собаками, «собаківничий центр» - центр із практичного розведення, підготовки та застосування службових та інших собак тощо. Хоча центри із розведення, підготовки і практичного застосування у правоохоронній діяльності собак-детекторів та інших службових собак найкраще іменувати одорологічними, а не кінологічними, оскільки перший напрямок практичного собаківництва повинен переважати [2; 4, с. 17-18; 14, с. 241-215].

З огляду на це, саме словосполучення «одорологія» найбільш придатне для найменування тієї сукупності наукових знань, що зараз досліджується. Проте, яка повна його вимова у цьому відношенні найбільш обґрунтована - «одорологія», «судова одорологія», «криміналістична одорологія», «юридична одорологія» тощо, можна визначитися лише на підставі встановлення наукового статусу цієї сукупності знань та її місця поміж інших юридичних наук [2; 4, с. 19].

Наступним важливим аспектом визначення предмету одорології як особливої сукупності наукових знань було розв'язання проблеми з найменуванням та різновидами одорологічних об'єктів, що намагалося зробити багато вчених, починаючи з першої дефініції судової одорології, яка була запропонована ще в 1965 р. авторами одорологічного методу [6, с. 5]. Зіставлення і критичний аналіз багатьох з таких дефініцій було вже проведено в ряді монографій та інших публікацій з проблем одорології [4, с. 15-17, 228-236; 15, с. 64-71, 512-532 та ін.].

Спробуємо провести коротке зіставлення окремих дефініцій з погляду відображення в них основних поняттєутворюючих ознак, одна з яких може стосуватися термінології і різновидів об'єктів одорологічних досліджень. Значна кількість авторів, зокрема В.В. Безруков, А.І. Вінберг, С.І. Гусєв, М.В. Кісін, М.А. Лушечкіна, М.Г. Майоров, М.Н. Русаков, Г.В. Федоров та ін., всі об'єкти одорологічних досліджень іменували при визначенні предмета одорології узагальнюючим словом «запах» [4, с. 238].

Інші автори, наприклад П.Д. Біленчук, Н.С. Золотарь. В.І. Старовойтов, К.Т. Сулімов, А.А. Топорков, Г.В. Федоров, Б.А. Федосюткін та ін., використовували з цією метою словосполучення «запахові сліди» [4, с. 239].

О.А. Кириченко в перших публікаціях з проблем одорології при визначенні предмета даної сукупності наукових знань також застосовував словосполучення «запахові сліди» [12, с. 33 та ін.], але пізніше перейшов на словосполучення «сліди запаху» [13, с. 58]. Аналогічно й М.В. Салтевський спочатку використовував в цьому відношенні словосполучення «запахові сліди» [18 та ін.], а у ряді останніх публікацій також віддав перевагу словосполученню «сліди запаху» [19 та ін.].

Існували й інші варіанти вирішення даної проблеми. Зокрема, А.І. Вінберг при визначенні предмета одорології вжив такий текст: «...запаховую информацию... отбора образцов для сравнения» [11, с. 31], В.І. Старовойтов і К.Т. Сулімов - «... индивидуальных запахов. узнавания запаха по их образцам» [20, с. 3] та ін. Вивчення публікацій вказаних авторів свідчить про те, що у більшості випадків вжиті словосполучення фактично охоплювали сліди і зразки запаху, а також експертні об'єкти, які були підготовлені на їх основі для лабораторного одорологічного дослідження [4, с. 16]. Зрозуміло, що при цьому були використані й такі словосполучення, як «запахоносії», «носії слідів запаху», «носії зразків запаху» та ін., але загальновизначеної термінології і переліку одорологічних об'єктів розроблено ще не було.

Отже, найбільш виваженою виглядає позиція В.Д. Басая, який провів спеціальні дослідження [4, с. 64-73] і дійшов висновку, що будь-які об'єкти лабораторного чи позалабораторного дослідження за допомогою нюху спеціально підготовленого собаки-детектора найбільш обґрунтовано іменувати узагальнюючим словосполученням «одорологічні об'єкти», різновидами яких треба вважати:

1. Сліди запаху людини та інших речових джерел.

2. Зразки запаху людини та інших речових джерел.

3. Експертні об'єкти, які були підготовлені на основі цих слідів чи зразків запаху [1, с. 380].

При цьому експертні об'єкти становлять нерозривний комплекс носія і самих слідів чи зразків запаху, а сліди і зразки запаху людини чи інших речових джерел доказів умовно розглядаються у вигляді молекул запахової речовини, що можуть знаходитися як на носії, так й у вільному агрегатному стані у повітрі [4, с. 23]. З огляду на це, сліди і зразки запаху людини та інших речових джерел доказів розглядаються в якості власне ультрасубстанцій, а в процесуальному значенні - ультраречових джерел доказів [15, с. 313-315], що є недоступними для безпосереднього візуального сприйняття і потребують застосування імовірнісних методів збирання і опосередкованих методів якісного і кількісного аналізу, при проведенні якого орієнтуються на носії слідів чи зразків запаху людини або іншого речового джерела, які для лабораторного одорологічного дослідження виступають у вигляді відповідним чином підготовлених експертних об'єктів [4, с. 19].

При визначенні предмета та розв'язанні інших проблем одорології досі не розроблено єдиного підходу і до визначення суті методу одорологічних досліджень. Початок дискусії було покладено авторським свідоцтвом № 30498 за заявкою № 964199 В.В. Безрукова, А.І. Вінберга, М.Г. Майорова і Р.М. Тодорова від 6 березня 1965 р., яким було визнано винаходом розроблений ними одорологічний метод [5], визначення суті якого перетворилося у самостійну наукову проблему.

Зі змісту першої відкритої публікації авторів одорологічного методу [3] можна було зробити висновок про те, що сутність даного методу полягала не стільки в дослідженні запаху речових джерел за допомогою нюху спеціально підготовленого собаки-детектора (про це було відомо ще з кінця XIX століття, коли стали використовувати таких собак для переслідування злочинця за слідами його запаху на місцевості [15, с. 3-5], скільки у створенні способу збирання і наступного більш-менш тривалого зберігання таких слідів. Винахід даного методу в свою чергу давав підстави для появи нового наукового напрямку, названого судовою одорологією [6, с. 74].

Не виключено, що саме згадані обставини і призвели до наступної плутанини з цього приводу. Деякі автори: В.В. Гриценко, А.І. Кобзар, В.І. Старовойтов, К.Т. Сулімов, Т.Н. Шаманова та ін., одорологію як сукупність наукових знань змішували із методом дослідження одорологічних об'єктів, розглядаючи одорологію взагалі в якості такого методу.

Очевидно, неточні і дещо розмиті уявлення авторів одорологічного методу про сутність одорологічного методу дослідження обумовили відсутність даної поняттєутворючої ознаки в першому визначенні предмета одорології [6, с. 74-75]. Лише у 1971 р. А.І. Вінберг прямо відобразив у дефініції криміналістичної одорології сутність даного методу наступним чином: «... учение о запахах, используемых для установления по ним лиц (запахоносителей), их вещей, следов, предметов и иных объектов с помощью обоняния специально для этого дрессированных служебно-розыскных собак» [10, с. 52].

У більшості запропонованих дефініцій одорології дане положення замовчується [6, с. 74 та ін.]. Проте ті автори, які все ж таки вважали за необхідне у визначенні предмета одорології підкреслити сутність одорологічного методу, займали з цього приводу різні позиції. Одні з них пов'язували одорологію із дослідженням слідів і зразків запаху за допомогою тільки спеціально підготовленого собаки-детектора, другі - за допомогою нюху спеціально підготовленого собаки-детектора та іншого біоаналізатора, треті - за допомогою нюху тварин і людини, четверті - за допомогою тільки інструментальних методів, п'яті - за допомогою як нюху собаки-детектора, так й інструментальних методів, і, нарешті, шості - за допомогою нюху тварин, в тому числі собак, інструментальних методів і нюху людини [4, с. 119].

Враховуючи ту обставину, що останнім часом був проведений ряд фундаментальних наукових досліджень щодо можливостей використання в якості лабораторного одорологічного біоаналізатора слідів і зразків запаху людини нюху інших, ніж собака-детектор, тварин, зокрема, нюху сірого пацюка, виглядає найбільш обґрунтованою позиція другої групи авторів. В той же час охоплювати предметом одорології і дослідження на підставі нюху людини та інструментального аналізу немає достатніх підстав, оскільки нюх людини й сьогодні покладений в основу органолептичної експертизи. В позаекспертних дослідженнях, які О.А. Кириченко небезпідставно пропонує іменувати особистими дослідженнями [14, с. 116], нюх людини використовується в якості допоміжного засобу вивчення речових джерел [15, с. 139]. Методика проведення експертного та особистого дослідження за допомогою нюху людини мало чим нагадує методику застосування нюху спеціально підготовленого собаки-детектора чи іншого біодетектора. З огляду на це, об'єднане вивчення проблем застосування цих двох методик в одній сукупності знань - одорології, треба визнати надуманим і таким, що не зумовлюється необхідністю [1, с. 35-36].

Аналогічні заперечення можуть бути висловлені й щодо включення до предмета одорології питань інструментального дослідження слідів і зразків запаху людини, оскільки такі дослідження з методичної точки зору та інших практично значущих підходів не будуть нічим відрізнятися від інших інструментальних досліджень в рамках, наприклад, криміналістичної експертизи матеріалів, речовин і виробів з них [15, с. 69 ].

Більш того, якщо інструментальні дослідження слідів і зразків запаху наркотиків, вибухових речовин, боєприпасів та інших, крім людини, біоорганізмів, речових джерел зараз не тільки можливе, а й практично здійснюється [4, с. 18], і застосування для цього одорологічних методів є значно зручнішим в позалабораторних умовах, то інструментальне дослідження слідів і зразків запаху людини, на досить обґрунтовану думку О.А. Кириченка [15, с. 400-403] та багатьох інших авторів, в принципі неможливе. Також доцільно звернути увагу і на більш обґрунтоване найменування собак-детекторів та інших біодетекторів при визначенні предмета одорології [4, с. 21-22], відносно якого позиції авторів також надто різні. одорологія собака детектор

Достатньо повний аналіз даної проблеми можна здійснити на прикладі визначень предмета одорології О.А. Кириченком, оскільки в даному випадку показово представлений розвиток цього питання. У первинно запропонованих цим автором дефініціях одорології не простежувалося термінологічне відособлення позалабораторних і лабораторних собак-детекторів, які іменувалися одним терміном «собаки», в ряді останніх дефініцій одорології вже з'явилося два словосполучення: «службово-розшукові собаки» - для позалабораторного дослідження, і «собаки-ідентифікатори» або «собаки-детектори» - для лабораторного дослідження. Такі ж словосполучення застосовувалися О.А. Кириченком у тексті і тих його публікацій, в яких поняття одорології визначалося із застосуванням єдиного терміну [12, с. 28 та ін.]. У публікаціях інших авторів, навіть в назвах робіт чи в дефініціях одорології, в цьому відношенні використовувалися різні словосполучення, найчастіше єдине словосполучення «службово-розшуковий собака», рідше - «службовий собака», «собака», «спеціальний собака», «лабораторний собака-детектор», «собака-детектор», «собака-шукач», «поліцейський собака», «собака-диференціатор» і т.д. [15].

З огляду на нашу думку, найбільш обґрунтованою назвою собак в якості одорологічного біоаналізатора все ж таки варто визнати словосполучення «собака-детектор». Але, мабуть, немає необхідності проводити термінологічне відособлення найменування собак-детекторів, які підготовлюються для лабораторного і позалабораторного дослідження слідів і зразків запаху, оскільки у всіх цих випадках службово-розшукові собаки в процесі спеціального дресирування перетворюються в аналогічні біоаналізатори. Якщо у тексті тієї або іншої роботи і виникає необхідність в уточненні, який саме собака- детектор мається на увазі: лабораторний чи позалабораторний, то це найкраще зробити саме даним уточненням [4, с. 19].

Висновки

Підсумовуючи викладене, при визначенні предмета криміналістичної одорології треба, по-перше, зважати на те, що дана сукупність знань утворює власне базисне криміналістичне вчення, положення якого мають розподілятися між технікою, тактикою та методикою [16, с. 15-19], а, по-друге, підкреслити сутність одорологічного методу тим, що в основі роботи зі слідами та зразками запаху людини та інших речових джерел лежить дослідження їх за допомогою нюху собаки- детектора [4, с. 19]. У той же час даний підхід не претендує на завершеність і може бути розвинутий, підтверджений чи спростований лише у процесі широкої коректної наукової дискусії, до якої автори дійсної наукової публікації відкриті.

Список використаних джерел

1. Басай В.Д. Основы криминалистической одорологии: дисс. ... д-ра юрид. наук; Нац. акад. внутр. справ Украины. Киев, 2003. 652 с.

2. Басай В.Д. Предмет і система криміналістики, ордистики та ордистичного регламенту, їх місце у системі юридичних наук. Проблеми пенітенціарної теорії та практики. Бюл. Київськ. ін-ту вн. справ. 2002. № 7. С. 145-154.

3. Басай В.Д. Опис типової одорологічної лабораторії. Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2002. Вип. X. С. 213-222.

4. Басай В.Д. Криміналістична одорологія (теоретичні, правові і методичні основи): монографія. Івано-Франківськ: ВПТ «Вік», 2003. 502 с.

5. Безруков В. В., Винберг А.И., Майоров М.Г., Тодоров Р.М. Одорологический метод. Авт. свид. № 30498, по заявке № 964199 с приоритетом 06.03.1965 г.

6. Безруков В. В., Винберг А.И., Майоров М.Г., Тодоров Р.М. Новое в криминалистике. Соц. законность. 1965. № 10. С. 74-75.

7. Биленчук П. Д., Кириченко А. А. Курс судебной микрологии: учеб. пособие: в 7 ч. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994. Ч. 4: Проблемы судебной одорологии. 168 с.

8. Вандер М.Б. Понятие и значение микрочастиц в криминалистике. Ленингр. ун-т. Правоведение. 1978. № 2. С. 70-80.

9. Вандер М.Б., Маланьина Н.И. Работа с микрообъектами при расследовании преступлений: учеб. пособие. Саратов: СВШ МВД России, 1995. 118 с.

10. Винберг А.И. Криминалистическая одорология. Соц. законность. 1971. № 11. С. 52-57.

11. Винберг А. И. Криминалистическая одорология при раскрытии убийств. Раскрытие тяжких преступлений против личности: материалы науч.-практ. конференции. В 2 ч. Москва: Прок. СССР, 1973. Ч. 2. С. 31-34.

12. Кириченко А. А., Биленчук П. Д., Клименко Н. И. Судебная одорология: монография. Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1994. 150 с.

13. Кириченко А.А. Проблемы судебной одорологии: монография. Харьков: Основа, 1997. 280 с.

14. Кириченко А.А., Басай В. Д. Криминалистика. Полный комплект учебно-методического обеспечения повышения квалификации следователей: учеб. пособие. Одесса: НИ РИО ОИВД, 2001. 332 с.

15. Кириченко А.А., Басай В.Д., Щитников А.М. Основы юридической одорологии (теорология, правовая процедура, методика): монография. Ивано-Франковск, Минск: Изд-во Плай, ГЭКЦ МВД РБ, 2001. 768 с.

16. Кириченко О. А., Ткач Ю. Д., Тунтула О. С. Основи одорології. Лекція № 8. Курс лекцій з криміналістики: навч. посібник 2-ге вид. Київ: Видавець Назаров О. А., 2019. 56 с. (додаток до електронного реферативно-наукового журналу «Судово-психологічна експертиза. Застосування поліграфа і спеціальних знань в юридичній практиці»). URL: http://expertize-journal.org.ua/profesor-kirichenko-o-a/981- kirichenko-o-a-tkach-yu-d-tuntula-o-s-osnovi-odorologiji-lektsiya-8-kurs-lektsij-z-kriminalistiki-navch-posib- 2-ge-vid.

17. Панфилов П. Б. Основные принципы обеспечения достоверности исследований запаховых следов человека с использованием собак-детекторов в судебной экспертизе: учеб. пособие. Москва: Изд-во Юритинформ, 2007. 264 с.

18. Салтевский М. В. Использование запаховых следов для раскрытия и расследования преступлений: лекция. Киев: КВШ МВД СССР, 1982. 52 с.

19. Салтевский М. В. Криминалистическое следоведение. Следы запаха человека (криминалистическая одорология). Криминалистика: учеб.-практ. пособие. Харьков: Рубикон, 1997. С. 141, 277-290.

20. Сулимов К. Т., Старовойтов В. И. Использование запаховой информации с мест происшествий в раскрытии и расследовании преступлений: метод. рекомендации. ВНИИ МВД СССР, 1989. 48 с.

21. Топорков А.А. Криминалистическая одорология. Криминалистика: учебник / под ред. В.А. Образцова. Москва: Юрист, 1995. 360 с.

References

1. Basai V.D. Osnovy krymynalystycheskoi odorolohyy: dyss. ... d-ra yuryd. nauk; Nats. akad. vnutr. sprav Ukrayny. Kyev, 2003. 652 s.

2. Basai V.D. Predmet i systema kryminalistyky, ordystyky ta ordystychnoho rehlamentu, yikh mistse u systemi yurydychnykh nauk. Problemy penitentsiarnoi teorii tapraktyky. Biul. Kyivsk. in-tu vn. sprav. 2002. № 7. S. 145-154.

3. Basai V.D. Opys typovoi odorolohichnoi laboratorii. Aktualni problemy vdoskonalennia chynnoho zakonodavstva Ukrainy. 2002. Vyp. X. S. 213-222.

4. Basai V.D. Kryminalistychna odorolohiia (teoretychni, pravovi i metodychni osnovy): monohrafiia. Ivano-Frankivsk: VPT “Vik”, 2003. 502 s.

5. Bezrukov V. V., Vynberh A.Y., Maiorov M.H., Todorov R.M. Odorolohycheskyi metod. Avt. svyd. № 30498, po zaiavke № 964199 s pryorytetom 06.03.1965 h.

6. Bezrukov V. V., Vynberh A.Y., Maiorov M.H., Todorov R.M. Novoe v krymynalystyke. Sots. zakonnost. 1965. № 10. S. 74-75.

7. Bylenchuk P. D., Kyrychenko A. A. Kurs sudebnoi mykrolohyy: ucheb. posobye: v 7 ch. Dnepropetrovsk: Yzd-vo DHU, 1994. Ch. 4: Problemy sudebnoi odorolohyy. 168 s.

8. Vander M.B. Poniatye y znachenye mykrochastyts v krymynalystyke. Lenynhr. un-t. Pravovedenye. 1978. № 2. S. 70-80.

9. Vander M.B., Malanyna N.Y. Rabota s mykroob'ektamy pry rassledovanyy prestuplenyi: ucheb. posobye. Saratov: SVSh MVD Rossyy, 1995. 118 s.

10. Vynberh A.Y. Krymynalystycheskaia odorolohyia. Sots. zakonnost. 1971. № 11. S. 52-57.

11. Vynberh A. Y. Krymynalystycheskaia odorolohyia pry raskrytyy ubyistv. Raskrytye tiazhkykh prestuplenyiprotyv lychnosty: materyaly nauch.-prakt. konferentsyy. V 2 ch. Moskva: Prok. SSSR, 1973. Ch. 2. S. 31-34.

12. Kyrychenko A. A., Bylenchuk P. D., Klymenko N. Y. Sudebnaia odorolohyia: monohrafyia. Dnepropetrovsk: Yzd-vo DHU, 1994. 150 s.

13. Kyrychenko A.A. Problembi sudebnoi odorolohyy: monohrafyia. Kharkov: Osnova, 1997. 280 s.

14. Kyrychenko A.A., Basai V. D. Krymynalystyka. Polnyi komplekt uchebno-metodycheskoho obespechenyia povyshenyia kvalyfykatsyy sledovatelei: ucheb. posobye. Odessa: NY RYO OYVD, 2001. 332 s.

15. Kyrychenko A.A., Basai V.D., Shchytnykov A.M. Osnovy yurydycheskoi odorolohyy (teorolohyia, pravovaia protsedura, metodyka): monohrafyia. Yvano-Frankovsk, Mynsk: Yzd-vo Plai, HEKTs MVD RB, 2001. 768 s.

16. Kyrychenko O. A., Tkach Yu. D., Tuntula O. S. Osnovy odorolohii. Lektsiia № 8. Kurs lektsii z kryminalistyky: navch. posibnyk 2-he vyd. Kyiv: Vydavets Nazarov O. A., 2019. 56 s. (dodatok do elektronnoho referatyvno-naukovoho zhurnalu “Sudovo-psykholohichna ekspertyza. Zastosuvannia polihrafa i spetsialnykh znan v yurydychnii praktytsi”). URL: http://expertize-journal.org.ua/profesor-kirichenko-o-a/981-kirichenko-o-a-tkach-yu-d-tuntula-o-s-osnovi-odorologiji-lektsiya-8-kurs-lektsij-z-kriminalistiki-navch-posib-2-ge-vid.

17. Panfylov P. B. Osnovnye pryntsypy obespechenyia dostovernosty yssledovanyi zapakhovykh sledov cheloveka s yspolzovanyem sobak-detektorov v sudebnoi ekspertyze: ucheb. posobye. Moskva: Yzd-vo Yurytynform, 2007. 264 s.

18. Saltevskyi M. V. Yspolzovanye zapakhovykh sledov dlia raskrytyia y rassledovanyia prestuplenyi: lektsyia. Kyev: KVSh MVD SSSR, 1982. 52 s.

19. Saltevskyi M. V. Krymynalystycheskoe sledovedenye. Sledy zapakha cheloveka (krymynalystycheskaia odorolohyia). Krymynalystyka: ucheb.-prakt. posobye. Kharkov: Rubykon, 1997. S. 141, 277-290.

20. Sulymov K. T., Starovoitov V. Y. Yspolzovanye zapakhovoi ynformatsyy s mest proysshestvyi v raskrytyy y rassledovanyy prestuplenyi: metod. rekomendatsyy. VNYY MVD SSSR, 1989. 48 s.

21. Toporkov A.A. Krymynalystycheskaia odorolohyia. Krymynalystyka: uchebnyk / pod red. V.A. Obraztsova. Moskva: Yuryst, 1995. 360 s.

Размещено на Allbest.ru