Конституційно-правовий інститут громадянства (підданства) в зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра державного будівництва та місцевого самоврядування Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Конституційно-правовий інститут громадянства (підданства) в зарубіжних країнах

О.О. Фролов, кандидат юридичних наук

К.В. Логунов, студент

Анотація

Ключові слова: громадянство, набуття громадянства, експатріація, екстрадиція, вихід з громадянства, позбавлення громадянства.

А.А. Фролов, К.В. Логунов

Ключевые слова: гражданство, приобретение гражданства, экспатриация, экстрадиция, выход из гражданства, лишение гражданства.

O.O. Frolov, K.V. Lohunov

Key words: citizenship, acquisition of citizenship, expatriation, extradition, withdrawal from citizenship, deprivation of citizenship.

Вступ

Постановка проблеми. Стійкий тісний зв'язок між особою і державою набував розвитку ще з перших державних сформувань.

Проте сьогодні, в епоху великих трансформацій, політичних змін та економічного розвитку, інститут громадянства збільшує свою актуальність для особи, оскільки надає ширший перелік прав, порівняно з особами без громадянства та іноземцями. Крім того, в кожній державі такий інститут надає різний перелік прав та обов'язків, а також не в усіх державах цей інститут дістав назву громадянство. Підданство раніше було характерним для більшості держав із монархічною формою правління. Якщо під підданством розуміється зв'язок фізичної особи з монархом (і, відповідно інститутами корони), то під громадянством розуміється більш широкий зв'язок безпосередньо з державою, а не його головою. Відтак в різних державах зв'язок із особою має різне значення для обох сторін. Ініціатива створення в Україні можливості набуття подвійного громадянства нинішньою владою спонукає до більш детального вивчення цього інституту, його особливостей, переваг та недоліків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджувану тематику в своїх працях аналізували Р. Б. Бедрій, В. В. Кравченко, О. С. Лотюк, В. Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко, М. І. Суржинський, Ю. М. Тодика, О. Ф. Фрицький, Н. М. Крестовська, О. Л. Львова, Н. Оніщенко, Н. Опольська, О. Скакун.

Вирішення не виділених раніше частин загальної проблематики. До сьогодні в науці українського конституційного права не проводилось досліджень переваг та недоліків встановлення можливості набуття подвійного громадянства в Україні в умовах сучасності, порівнюючи з таким інститутом у зарубіжних країнах.

Метою статті є дослідження особливостей конституційно- правового інституту громадянства (підданства) в зарубіжних країнах.

Виклад основного матеріалу

набуття громадянство

Перш за все слід визначити, що таке громадянство. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про громадянство України» громадянство України -- це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках [5].

Громадянин України -- особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України [5]. Розуміння людини як громадянина має неабияке значення для визначення її соціальної, політичної та правової сутності, адже з набуттям громадянства особа певною мірою долучається до життя держави.

Для розуміння системи принципів громадянства варто звернути увагу на вирішення цього питання у міжнародному праві. Так, Європейська конвенція про громадянство 1997 р. містить спеціальний другий розділ «Загальні принципи, що стосуються громадянства», ет. 4 якого закріплює: правові норми кожної держави-учасниці, що регулюють громадянство, базуються на таких принципах: 1) кожна особа має право на громадянство; 2) безгромадянства слід уникати; 3) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства; 4) ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави-учасниці та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування в шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя. Крім того, у ст. 5 Конвенції викладено принцип рівного громадянства, який називається «заборона дискримінації»[6].

Для неповнолітніх як для суб'єктів права є вагомими усі ці принципи, однак особливо актуальними потрібно вважати принцип єдності сім'ї. Важливою підставою для набуття громадянства України дитиною є перебування у громадянстві України її батьків чи одного з них. Передбачаються при цьому чотири способи набуття громадянства. Перший, -- якщо громадянином України стає один із батьків, а другий залишається особою без громадянства, дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України. Другий варіант, -- якщо громадянином України стає один із батьків, а другий залишається іноземцем, дитина, яка є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України. Третій варіант, -- якщо батьки дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства, перебувають у громадянстві України, то вона реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків. І четвертий варіант, -- якщо громадянином України стає один із батьків, а другий залишається іноземцем, дитина, яка є іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України. Як бачимо, чинне законодавство спрямоване на забезпечення прав дитини, визнаючи неприпустимість ситуації залишення дитини без громадянства [7, с. 145] та без сімейної опіки.

Коли мова йде про набуття громадянства за походженням (від батьків громадянина або за принципом крові), то варто зазначити, що процедура та особливості такого способу набуття однакові у кожній країні Європи і не мають суттєвих відмінностей. На противагу цьому, громадянство, якого набувають за народженням на певній території (принцип ґрунту), значно відрізняється в різних європейських державах.

Бельгія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Нідерланди, Португалія та Іспанія передбачають отримання громадянства по праву народження. Інші країни Європи не регулюють питання набуття громадянства за народженням на території їхньої держави, крім випадків, коли мова йде про народження дитини без громадянства.

Багато держав надають певним категоріям осіб пільговий доступ до громадянства, ґрунтуючись на їхніх особливих зв'язках чи внесках у країну. Наприклад, майже всі країни забезпечують полегшений доступ до громадянства для близьких родичів громадян або для претендентів на набуття громадянства шляхом натуралізації.

Порядок визначення належності до громадянства сформувався історично. У статті 6 Закону України «Про громадянство України» чітко визначені підстави набуття громадянства України, а саме:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) унаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України[5].

Найбільш реальним і зрозумілим є набуття громадянства за народженням, так звана «філіація».

Зміст філіації пов'язаний із двома принципами -- «права грунту» та «права крові». У різних країнах тлумачення філіації є неоднаковим, що часто є причиною виникнення такого явища, як біпатризм.

Філіація -- це набуття громадянства за народженням, яке здійснюється за допомогою двох принципів: «права крові» і «права ґрунту». За принципом «права крові» громадянином визнається особа, яка народилась від громадян даної держави. За принципом «права ґрунту» особа набуває громадянство тієї держави, на території якої вона народилась. Загалом науковці зазначають, що в європейських державах домінує «право крові», а в американських -- обидва принципи є рівнозначними і самодостатніми [7].

Натуралізація -- прийняття до громадянства на підставі заяви особи та наявності інших підстав, передбачених законодавством держави, а саме: повноліття і дієздатність особи, дотримання встановленого законом строку проживання особи на території даної держави, знання державної мови, наявність засобів для існування тощо.

Варто зазначити, щодо громадянина не можуть бути застосовані такі інститути як експатріація та екстрадиція. Експатріація -- це вислання особи за межі держави, яке застосовується як санкції за правопорушення, вчинене на території даної держави. Експатріація -- це вихід із громадянства за власним бажанням. Екстрадиція -- це видача особи іноземній державі за правопорушення, вчинене на її території.

Наприклад, у ст. 25 Конституції Болгарії йде мова про те, що «Громадянин Республіки Болгарія не може бути висланий із неї або виданий іншій державі»[3]. Конституція Румунії у ст. 19 встановлює, що «Іноземні громадяни або апатриди можуть бути видані іноземній державі лише на підставі міжнародної конвенції або на умовах взаємності» [4].

Лише громадянин відповідної держави наділений всією повнотою прав і свобод, які визнані державою. Основними підставами набуття громадянства є: філіація, натуралізація, поновлення у громадянстві, оптація, трансферт, реєстрація, визнання громадянства.

Втратити громадянство можливо через вихід із громадянства або позбавлення громадянства. Вихід із громадянства (відмова від громадянства) -- це добровільне припинення громадянства, здійснюється за ініціативою особи, яка подає заяву про це до компетентних органів. Позбавлення громадянства -- це примусове його припинення за ініціативою держави, яке застосовується як санкція за певне правопорушення: державна зрада, вступ на службу до іноземної держави без дозволу компетентного органу відповідної держави, набуття громадянства незаконним шляхом.

Як правило, позбавлення громадянства застосовується лише до натуралізованих громадян. У деяких країнах інститут позбавлення громадянства відсутній взагалі. Наприклад, Конституція Республіки Польща визначає: «Польський громадянин не може втратити польське громадянство, якщо він сам від нього не відмовиться» [2].

Сьогодні Україна переживає не найкращі свої роки. Анексія Кримського півострова, воєнні дії на Сході держави значною мірою впливають на економічний розвиток та стале економічне зростання у цілому. Відповідно, з кожним днем все більше осіб, громадян України, особливо молодь, ставить собі за мету стати громадянином іншої держави, яка буде надавати йому ширший перелік соціальних гарантій, забезпечить відповідним захистом із боку держави та надасть змогу отримувати гідну заробітну плату.

Сусідні держави охоче запрошують на роботу українців, враховуючи їхню порівняну невибагливість до умов життя, відносно громадян такої держави. Відтак перед теперішньою владою постала необхідність проведення реформ в Україні, які дозволяли б зберегти своїх громадян. Це зумовлено тим, що сьогодні в Україні існує єдине громадянство, а з набуттям громадянства іншої держави громадянин України повинен відмовитись від громадянства України. Однак на практиці більшість таких осіб не здійснюють цих процедур, у зв'язку з їхньою відносно високою вартістю та необхідністю витратити багато власного часу.

Відповідно була внесена пропозиція щодо надання можливості мати подвійне громадянство в Україні. Однак чинники, які слід ураховувати з точки зору нового громадянства та другого паспорта, -- це те, чи дозволяє ваш новий паспорт безвізові поїздки, податки та інші потенційні зобов'язання та фінансову свободу, тобто можливість відкрити банківський рахунок або створити бізнес. Існує також питання про те, чи вітає Українська держава місце виходу на пенсію для іноземців, які бажають стати її громадянами.

Серед переваг впровадження подвійного громадянства в Україні можна виділити: для держави -- можливість зберегти своїх громадян, які на даному етапі є трудовими мігрантами, усунути корупційну складову в процедурі виходу з громадянства, можливість отримання більшої кількості платників податків; для громадян України -- можливість безперешкодного набуття громадянства іншої держави та безперешкодного залишення території України і повернення на неї; для іноземних громадян -- можливість безперешкодного набуття громадянства України (звичайно ж, за наявності достатніх для цього правових підстав).

Однак необхідно пам'ятати і про певні ризики впровадження подвійного громадянства на території України. У першу чергу на тлі закону про ринок землі, який зараз в процесі прийняття та який повинен визначати заборону набуття земель сільськогосподарського призначення у власність громадянами іноземних держав, впровадження можливості набуття подвійного громадянства може призвести до певних фінансових та правових маніпуляцій в цій сфері. Крім того є ризик зловживання пенсійним, медичним страхуванням та іншими гарантіями і пільгами, якими наділені громадяни України.

Висновки і пропозиції

Підсумовуючи, варто зауважити, що кожна держава має свої чітко визначені механізми і процедури набуття і припинення громадянства. У деяких країнах така процедура є складною і затяжною, у деяких -- спрощеною. Існують способи, які є загальноприйнятими, і є способи, які характерні лише для вузького переліку держав. Що стосується України, то сьогодні існує багато дискусій та спірних питань щодо впровадження можливості набуття подвійного громадянства. Така ідея має ряд ризиків і переваг, тому в процесі запровадження такого інституту потрібно підійти до цього максимально виважено та врахувати найдрібніші деталі, щоб даний механізм працював належним чином.

Список використаних джерел

1. Актуальні проблеми сучасного міжнародного права: зб. наук. ст. за матеріалами ІІ Харк. міжнар. прав. читань, присвяч. пам'яті проф. М. В. Яновського і В. С. Семенова, (21 листоп. 2016 р.): у 2 ч. / редкол.: А. П. Гетьман, І. В. Яковюк, В. І. Самощенко та ін. Харків, 2016. Ч. 2. 490 с.

2. Конституція Польської Республіки (з передмовою Володимира Шаповала). Київ: Москаленко О. М., 2018. 84 с.

3. Конституція Республіки Болгарія від 12 лип. 1991 р. URL: http:// www.parliament.bg/bg/const.

4. Конституція Румунії від 8 груд. 1991 р. URL: https://legalns.com/ download/books/cons/romania.pdf.

5. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р. № 2235-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14.

6. Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство: Закон України: від 20.09.2006 р. № 163-V URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/163-16.

7. Суржинський М. І. Інститут громадянства України: конституційно- правовий аспект. Київ: Наук. думка, 2011. 215 с.

References

1. Aktualni problemy suchasnoho mizhnarodnoho prava. A. P. Hetman, I. V Yakoviuk, V I. Samoshchenko (Eds.). (2016). Kharkiv, part. 2. [in Ukrainian].

2. Konstytutsiia Polskoi Respubliky. V. M. Shapoval (Ed.). (2018). Kyiv: Moskalenko O. M. [in Ukrainian].

3. Konstytutsiia Respubliky Bolhariia vid 12 lypnia 1991 roku. URL: http://www.parliament.bg/bg/const [in Ukrainian].

4. Konstytutsiia Rumunii vid 08 hrudnia 1991 roku. URL: https:// legalns.com/download/books/cons/romania.pdf [in Ukrainian].

5. Pro hromadianstvo Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 18 sichnia 2001 roku, № 2235-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 [in Ukrainian].

6. Pro ratyfikatsiiu Yevropeiskoi konventsii pro hromadianstvo: Zakon Ukrainyvid 20 veresnia 2006 roku. № 163-V. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/163-16 [in Ukrainian].

7. Surzhynskyi M. I. (2011). Instytut hromadianstvaUkrainy: konstytutsiino- pravovyi aspekt. Kyiv: Nauk. Dumka. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru