Окремі аспекти рівності учасників судового процесу у судовій системі Гетьманщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський університет бізнесу та права

ОКРЕМІ АСПЕКТИ РІВНОСТІ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ У СУДОВІЙ СИСТЕМІ ГЕТЬМАНЩИНИ

Любарський В.О. викладач кафедри

судоустрою, прокуратури та адвокатури

м. Львів

Стосовно вивчення поставленого перед нами питання в контексті Запорізької Січі, то, зазначимо, що суспільна організація козаків - «громада» базувалася переважно на демократичних принципах, у якій формально кожен із поселенців-козаків мав рівні з іншими права. По- перше, передбачався вільний вступ до козацтва будь-кого, незалежно від станової чи національної приналежності, а по-друге, встановлювалася рівність у праві власності на землю й сільськогосподарські угіддя, можливість займатися промислами й торгівлею, брати участь у самоврядуванні [1, с. 99].

Ця рівність прав також стосувалася і участі у судовому процесі. Важливо те, що військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. Також у межах своїх повноважень чинили суд паланкові полковники, курінні отамани, січова старшина, військовий суддя й курінний отаман, а в особливо важливих справах - січова рада. Досить значну роль у здійсненні козацького правосуддя відігравали «сивовусі діди» - заслужені й авторитетні козаки, які стежили за збереженням давнього порядку судочинства. Козаки, які при вирішення спорів приватного характеру не погоджувалися з рішенням суду курінного отамана у першій інстанції, мали право звернутися до суду другої інстанції - військового судді, а потім і до суду третьої інстанції - кошового отамана [2, с. 147]. Однак, у зв'язку з поступовим матеріальним збагаченням та виокремленням козацької старшини із основної маси козаків, можна стверджувати здебільшого про формальність рівності учасників судового процесу.

Національно-визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 років завершилася створенням Української національної держави, яку прийнято ще називати Гетьманською державою або Гетьманщиною. судочинство старшина військовий війна

Зважаючи на те, що правосуддя в той час вважалося однією з найважливіших функцій влади, то Військо Запорізьке надавало величезного значення незалежності України від царського уряду у сфері судочинства. У договорі 1654 року була зафіксована вимога України «підтвердити права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорізьке, що своїми правами судилося» [3, с. 189-196]. Судова система Гетьманщини являла собою ієрархію підпорядкованих один одному громадських (сільських), сотенних, полкових судів та Генерального військового суду.

Сільські суди отаманів діяли колегіально, за участю представників козацької громади. Поступово їхнє значення зменшилось, а сфера компетенції звузилась до розгляду незначних спорів між козаками. Сотенні суди діяли на території сотні і за своїм складом та діяльністю були схожими на сотенні правління. До їх юрисдикції належав розгляд цивільних і кримінальних справ місцевих козаків. Полкові суди існували в центрах полкових територій і складалися з полкового судді й полкової старшини. Судову колегію очолював полковник. Вони діяли як суди першої інстанції для сотенної та полкової старшини і другої - щодо сотенних судів.

Вищою судовою інстанцією був Генеральний військовий суд. Він діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості і складався з генерального судді та генеральної старшини. Крім того, держава не втручалась у сферу духовного судівництва, хоча значно обмежила його компетенцію. Церковні суди зберегли свій окремий статус, але кримінальні і важливі цивільні справи церковних людей відтепер розглядалися світськими судами. Окрім зазначених судів, у Гетьманщині також діяли мирові, цехові, третейські та ярмаркові суди.

Протягом 1760-1763 років на прохання козацької старшини, що прагнула однакових прав із російським дворянством, було проведено судову реформу. Реформа мала зрівняти у підсудності всі прошарки панівного класу, обмежити компетенцію Генерального військового суду як суду першої інстанції для вищої старшини. Потрібно було, нарешті, відокремити розгляд цивільних та кримінальних справ, спростити судову систему. За результатами реформи Україну було поділено на двадцять судових повітів, у кожному з яких було створено земський суд з цивільних справ та підкоморський - із земельних. Для розгляду кримінальних справ полкові суди було фактично перетворено у гродські (міські) суди у кожному з десяти полкових міст. Таким чином, судова реформа, відокремивши судову систему від адміністративної, мала, безперечно, позитивне значення, але водночас, вона фактично поновлювала судову систему литовсько-польської доби [4, с. 47].

Наприкінці 1780 року царським наказом на Лівобережжі було запроваджено загальноросійський устрій. Генеральний суд було скасовано, в кожній губернії замість громадських судів було створено повітові суди. На Правобережжі діяла польсько-шляхетська судова система, з відмінністю у містах з правом на самоврядування діяли магістратські (лавні) суди та в селах, де правосуддя здійснювали громадські, замкові, вотчинні суди.

Надалі суди на українських землях протягом їх перебування під російським пануванням були побудовані за становим принципом. Уся їхня діяльність сприяла зміцненню політичного й економічного становища дворянства.

Із зазначеного вище можемо зробити наступні висновки, що військо-політична організація українського козацтва - Запорізька Січ - базувалася переважно на демократичних принципах, у якій формально кожен із поселенців-козаків мав рівні з іншими права, зокрема і в судовому процесі. Організація та функціонування громадських (сільсь - ких), сотенних, полкових судів та Генерального військового суду часів Гетьманської держави доводить існування і реалізацію ідеї рівності учасників судового процесу. Водночас у зв'язку з поступовим матеріальним збагаченням та виокремленням козацької старшини із основ - ної маси козаків, можна стверджувати здебільшого про формальність реалізації рівності учасників судового процесу. На початку російського періоду історії України у XVIII - першій половині ХІХ століття поширення набуло станове правосуддя, оскільки юрисдикція повітових земських судів розповсюджувалася на дворян та залежних державних селян (кріпаків), а магістратських і ратушних судів у містах - на купців і міщан.

Із запровадженням на українських землях реформи російського імперського судочинства 1864 року вперше можливо стверджувати про відмову від станового суду, що був замінений судом, діяльність якого базувалася на демократичних, рецепійованих із законодавства європейських країн, засадах змагальності, гласності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, права обвинуваченого на захист тощо та створення позастанових судових установ двох типів - мирових і загальних судів. Суттєвим кроком до формування фактичної рівності учасників судового процесу стало також запровадження адвокатури - присяжних повірених та приватних повірених адвокатів. Отже, позитивом реформи стала відмова від станових судів та заміна їх судами, які розмежовувались не за суб'єктним складом учасників судового процесу, а за спеціалізацією щодо характеру справ, які в них розглядалися, на засадах публічності і гласності судових засідань, змагальності сторін, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, введення суду присяжних та адвокатури.

Література

1. Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. / В. О. Щербак. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. 300 с.

2. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. К., 1990. Т. 1. Львів: Видавництво «Світ», 1990. 319 с.

3. Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. Київ: Наукова думка, 2004. Т. 1. 488 с.

4. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини [Текст]: Навч. посіб. / І. Й. Бойко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. Л.: Світ, 2000. 118 с.

Размещено на Allbest.ru