Громадянське суспільство: поняття, сутність та принципи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія правових наук України

Громадянське суспільство: поняття, сутність та принципи

Колодій А.М. доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України член-кореспондент

Київ, Україна

Шеститомна юридична енциклопедія та «Великий енциклопедичний юридичний словник» стверджують, що «Громадянське суспільство - суспільство з розвиненими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою та функціонує на засадах демократії і права. Побудова громадянського суспільства є метою суспільного розвитку, засобом всебічного забезпечення інтересів, прав та свобод людини і громадянина» [1, с. 646; 2, с. 143]. Упродовж цього Г. Гегель вважав, що до ознак громадянського суспільства слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути забезпечена державно-правовим захистом; визнання прав, свобод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності і обов'язковості для держави їх інтересів; всезагальну обізнаність у справах суспільства і держави, що має стабільний характер; високий рівень значущості і розвинутості громадської думки; принцип справедливості, який втілюється у праві і вимагає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надійно захищає особисті і суспільні інтереси; достатню розвиненість правової основи суспільства, ефективність усіх видів правового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманітніших видів корпорацій, під якими Г. Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання [3, с. 227-228]. Аналогічне або приблизно схоже визначення громадянського суспільства можна знайти і в інших доктринальних і навіть нормативних юридичних джерелах.

Узагальнюючи вищезазначені визначення та розуміння громадянського суспільства можна виділити такі його принципи, які разом з тим можуть розглядатися як його ознаки: 1) свобода та ініціативність особистості, що спрямовані на задоволення розумних потреб членів суспільства без шкоди для його загальних інтересів; 2) розвиток суспільних відносин відповідно до фундаментального принципу кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи як засіб; 3) ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень, економічних і політичних структур та інститутів; 4) реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей у політиці, економіці, духовній сфері життя суспільства; 5) постійний захист прав та свобод людини і громадянина, який зумовлює необхідність визнання незалежності громадянського суспільства щодо держави; 6) плюралізм усіх форм власності, серед яких приватна власність в її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької та іншої господарської діяльності. Реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною і незалежною щодо держави особою; 7) існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, який здатний стати повноцінним виробником і споживачем і бути соціальною базою громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на надзвичайно заможних і дуже бідних; 8) плюралізм духовного життя суспільства, в основі якого визнання і реальне забезпечення гуманістичних та демократичних загальнолюдських цінностей; 9) офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб'єктів жорстокої регламентації і будь-якого втручання в приватне життя членів суспільства; 10) існування і функціонування розвинутої соціальної структури, яка гарантує задоволення різноманітних інтересів різних груп і верств населення; 11) активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (сім'я, корпорація, господарські товариства, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етнічні, конфесійні та інші об'єднання; 12) розвиток ринкових відносин, в яких, відповідно до своєї сутності, беруть участь на рівних засадах суб'єкти всіх форм власності і видів господарської діяльності; 13) визнання і гарантування ідей верховенства Права, що відображається у його поділі на публічне і приватне, теорії розподілу права і закону та визнанні, що право може існувати поза своєю інституційною формою - законодавством. Магістральна орієнтація права на людину трудівника і власника, на рівний правовий статус у сфері приватного права державних, громадських структур і окремого громадянина; 14) підпорядкованість громадянському суспільству демократичної, правової, соціальної держави, сутність соціальної спрямованості якої виявляється в тому, що держава, використовуючи всю гаму відповідних демократичних владно-управлінських засобів, забезпечує своїм громадянам економічну та іншу безпеку, особисту свободу і суспільну злагоду.

Приймаючи до уваги усе вищевикладене можна стверджувати, що громадянське суспільство - це об'єднання вільних індивідів і асоціацій громадян, що сформовані добровільно для забезпечення свободи та ініціативності особистості, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, задоволення інших загальних інтересів і яке завдяки приватній власності в економічній сфері, демократії у політичній, плюралізму у духовній, справедливості у правовій зумовлює існування в абсолютній більшості так званого середнього прошарку, який здатен підпорядкувати громадянському суспільству демократичну, правову, соціальну державу.

А тому, насамперед, оскільки побудова громадянського суспільства є метою суспільного розвитку України вкрай необхідно внести зміни до Розділу 1 Конституції України присвятивши окремі статті громадянському суспільству та його окремим інститутам, а саме: народу України; національним меншинам та корінним народам; політичним партіям та іншим об'єднанням громадян; місцевому самоврядуванню; соціальному захисту осіб похилого віку; соціальній підтримці дитинства, материнства, молоді і т.д. Адже є парадоксом те, що проголосивши себе правовою державою Україна жодного разу у тексті Основного Закону не згадала за громадянське суспільство, загалом.

Усі вищезгадані ознаки можна узагальнити та звести до трьох найбільш важливих та сутнісних, а саме стверджувати, що громадянське суспільство характеризується, по-перше, демократичністю, по-друге, соціальною спрямованістю, і, по-третє, урегульованістю соціально-справедливим правом.

Отже, з приводу демократичності хотілося б зазначити, що «... демократія - форма організації суспільства, його державно-політичного устрою, що ґрунтується на визнанні народу джерелом влади, послідовному здійсненні принципу рівності і свободи людей, їх реальної участі в управлінні справами держави і суспільства» [4, с. 61]. Є загальновідомим та загальноприйнятим, що влада, за демократії, цілком має належати народові. Він здійснює її безпосередньо шляхом прямої участі у вирішенні державних і громадських справ, тобто через референдуми, плебісцити, демонстрації, мітинги, збори громадян, народні ініціативи, тощо або через обраних ним представників (депутатів) у представницькі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, Президента та сільських, селищних, міських голів, присяжних.

Разом з тим, за умови відсутності сучасних та таких, що відповідають світовим стандартам, законодавчих актів про місцеві референдуми, всенародні опитування (плебісцити), демонстрації, мітинги, вуличні походи та збори громадян, серйозно, вести мову про наявність в Україні демократії або ж нормативних основ для її розвитку, є безпідставним. А якщо додати до цього абсолютну відсутність в українській державно-правовій теорії і практиці інституту народної ініціативи (насамперед, правотворчої), народного вето, надзвичайну складність або навіть неможливість, проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, надмірну, таку, що заслоняє представництво інтересів народу або його певної частини, політизацію представницьких органів держави та місцевого самоврядування, дискредитацію Конституційного Суду України, то стає зрозумілим, що до побудови дійсно та стабільно демократичного суспільства нам ще дуже далеко. громадянський суспільство демократичний

Якщо оцінювати громадянське суспільство з точки зору його соціальності то, насамперед, варто зазначити, що громадянське суспільство - сучасний тип демократичного суспільства, який формується і розвивається в умовах відносно стабільної та розвиненої економіки і демократичної політичної системи. Тобто, у ньому здійснюється активний вплив на соціальну сферу, воно здатне здійснювати послідовно ефективну соціальну політику в інтересах найширших верств населення.

Навіть загального погляду на сучасну соціально-економічну ситуацію в Україні достатньо, щоб переконатися у відсутності у ній ознак соціального громадянського суспільства. Навпаки, у сучасній Україні, відсутня послідовна та виважена державна програма (концепція) соціального розвитку, соціальної політики, довгострокова та незалежна від будь-якої влади, політичних сил, що нею володіють. Напевно саме тому, за період незалежності, відбувається постійне скорочення кількості населення, зростання безробіття, поляризація суспільства, тобто надмірне збагачення невеликої частини суспільства (декількох родів) та зубожіння абсолютної більшості, люмпенізація суспільства, тобто стан за якого зростає кількість працездатного населення, яке працює у невиробничій сфері, зменшення «середнього» прошарку населення, середньостатистичного віку життя людей, старіння нації» тобто скорочення числа працездатного населення та збільшення кількості осіб пенсійного віку і т.д.

Стосовно урегульованості вітчизняного суспільства соціально- справедливим правом хотілося б зазначити, що найбільш істотною його проблемою є відпрацювання моделі соціально-справедливого права, тобто відповідного типу праворозуміння, яке відповідає уявленням більшості людей про соціальну справедливість. Разом з тим, хотілося б констатувати невизначеність сучасного праворозуміння. Йдеться про те, що, в силу трансформаційних процесів та необхідності зміни методології правознавства, вітчизняна юридична наука проголосила про свою відмову від нормативного розуміння права та переходу до нових видів праворозумінь (природнього, соціологічного, комунікативного). Проте, здається, що та поспішність із якою це було зроблено призвела не до прогресу у розвитку права та його розумінні, а до хаосу у сфері його дослідження, формування і функціонування. При цьому невизначеність поняття права, відбивається на всіх інших правових категоріях та призводить до їх суперечливого розуміння, непослідовності у формуванні і т.д. Тобто, ми маємо добре засвоїти, що зміна методології праворозуміння зумовлює зміну методології правоутворення, правореалізації та правоохорони. А тому надзвичайно обережно та осмисллено відноситися до цього процесу. Наочною та болючою ознакою сучасного вітчизняного права є домінування у його середовищі правового нігілізму, який зумовлюється низьким рівнем правової свідомості та правової культури, а інколи і правовою безграмотністю.

Вищезазначене дає підстави стверджувати, що до структурних елементів громадянського суспільства слід відносити: приватну власність і підприємництво, як його економічну основу; національну і в тому числі екологічну безпеку, визнаючи пріоритет останньої над економікою; сім'ю, що є природним, соціальним осередком громадянського суспільства; освіту, науку і культуру, що повинні мати, переважно, не державний, а суспільно-світський характер; громадські об'єднання, як форму самовиявлення і самозахисту інтересів громадян; недержавні засоби масової інформації, що забезпечують свободу інформації, а також рівні права і можливості доступу до інформації; людину, народ України, національні меншини, корінні народності, соціальні та етнічні прошарки; пряме народовладдя, основою якого є суверенна воля народу і яке може здійснюватися через референдуми, вибори, народну законодавчу ініціативу, всенародні і місцеві обговорення найважливіших питань державного і громадського життя та інші форми безпосередньої демократії; благодійні і релігійні організації; місцеве самоврядування, за умови, що воно є незалежною по відношенню до держави системою соціального управління, тощо.

Література

1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998. - Т. 1: А-Г. 672 с.

2. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. - 992 с.

3. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем.: Ред. и сост. Д.А Керимов и В.С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - 525 с.

4. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.2: Д-Й. - 1999. - 744 с.

Размещено на Allbest.ru