Щодо окремих питань правового регулювання обмеження права на таємницю кореспонденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо окремих питань правового регулювання обмеження права на таємницю кореспонденції

Рудей В.С.

кандидат юридичних наук, в.о. старшого наукового співробітника відділу дослідження проблем взаємодії держави та громадянського суспільства Київського регіонального центру НАПрН України м. Київ, Україна

Право на таємницю кореспонденції є фундаментальним правом кожної людини, яке дістало визнання в багатьох міжнародних документах.

Право на конфіденційність кореспонденції було закріплено в міжнародному праві в 1948 році. Зокрема, ст. 12 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 року проголошує: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань» [1, с. 14-15].

Згодом ці положення було враховано і розвинуто у ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950 року, відповідно до якої: «Кожна людина має право на повагу до її особистого та сімейного життя, житла і таємниці кореспонденції. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей» [2, с. 70-71].

Актом міжнародного визнання України як демократичної правової держави став вступ України 09.11.1995 року до Ради Європи та ратифікація 17.07.1997 року Верховною Радою України Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод (Конвенція) від 04.11.1950 року та протоколів до неї.

В Україні Конвенція має такий самий статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України згідно із положенням ст. 9 Конституції України, яка проголошує, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Сфера дії норм Конвенції, що закріплює право на таємницю кореспонденції, визначається підходом Європейського Суду до тлумачення термінів «кореспонденція», «втручання з боку державних органів» у реалізацію цього права, а також терміну «жертва» втручання зазначеного права.

Аналіз рішень Європейського суду з прав людини («Класс та інші проти ФРН» (1978 р.), «Мелоун проти Сполученого Королівства» (1984 р.), «Круслен проти Франції» (1990 р.), «Ювіг проти Франції» (1990), «Крем'є проти Франції» (1993 р.), «Аманн проти Швейцарії» (2000 р.), «Полторацький проти України» (2003 р.), «Кузнєцов проти України» (2003 р.), «Назаренко проти України» (2003 р.), «Алієв проти України» (2003 р.), «Данкевич проти України» (2003 р.), «Хохлич проти України» (2003 р.), «Волохи проти України» (2007 р.) та ін.) дає можливість сформулювати положення, що визначають відповідність національного законодавства, яке врегульовує право на таємницю кореспонденції, вимогам Конвенції.

Обмеження органами влади права на таємницю кореспонденції повинно відбуватися відповідно до закону, який міститься у чинному національному законодавстві і відповідає вимогам: а) «доступності», коли особа має можливість переконатися, що процедура обмеження права на таємницю кореспонденції відповідає нормам законодавства;

б) «передбачуваності», тобто особа має бути здатною (якщо необхідно, з допомогою адвоката) передбачити певні наслідки свого діяння;

в) «якості», тобто закон має передбачати надійні ефективні гарантії проти зловживань, до яких належать:

- вичерпний перелік злочинів (які особа планує, вчиняє або вчинила), скоєння яких може призвести до прослуховування телефонних розмов;

- категорія осіб, телефони яких можна прослуховувати;

- отримання необхідної інформації іншими методами неможливе або ускладнене, тобто такі обмежувальні заходи застосовуються тоді, коли використано всі інші засоби розкриття злочину;

- санкціонування цих заходів тільки на підставі мотивованого письмового клопотання відповідної посадової особи високого рангу;

- дозволяти їх проведення тільки після отримання санкції органу або посадової особи, що не належить до виконавчої влади, бажано судді;

- подальший контроль за діями осіб, що ініціювали звернення до суду, і можливий контроль за діями судді, котрий видав ордер, з боку вищестоящих судів; правове регулювання таємниця кореспонденція

- необхідність дотримання конфіденційності відносин між підозрюваним або обвинуваченим і захисником;

- встановлення обмеження на тривалість прослуховування;

- встановлення правил підготовки та надання доповіді щодо матеріалів перехоплених повідомлень;

- запобіжні заходи, що мають вживатися, для забезпечення недоторканості й цілісності запису під час передачі його судді та стороні захисту для можливої перевірки;

- наявність у осіб можливості захищати себе законними засобами;

- заборона вдаватися до обманів і провокацій з метою отримання інформації;

- заходи з недопущення випадків втрати матеріалів і прослухо- вування в ході їх обміну між різними державними органами;

- визначення обставин, за яких записи телефонних розмов підлягають знищенню, особливо у випадках, коли справу припинено або підсудного було виправдано в суді.

Право на таємницю кореспонденції може обмежуватися лише у виняткових випадках для захисту демократичних інституцій суспільства.

Незважаючи на те, що практика Європейського суду з прав людини стосовно інших країн є обов'язковою для застосування суддями національних судів при вирішенні справ, окремі норми чинного законодавства України не відповідають деяким із вказаних вимог та не узгоджуються з Основним законом України.

Зокрема, в ст. 250 КПК України «Проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановления ухвали слідчого судді» передбачено, що у виняткових невідкладних випадках негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурором. Однак, такий позасудовий порядок накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж не узгоджується зі ст. 31 Конституцією України.

Окрім того, в п. 55 рішення Європейського суду з прав «Класс та інші проти ФРН» визначено: перевірка правомірності заходів, що обмежують права особи, може здійснюватися в три етапи: коли вперше видано розпорядження про такі заходи, під час здійснення таких заходів або після їхнього завершення. Водночас подальший судовий контроль за діями осіб, котрі ініціювали звернення до суду про обме- ження права особи на таємницю кореспонденцію чинним законодавством України не передбачений.

Розглянуті нами проблемні питання правового регулювання обмеження права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції не є вичерпними. Оскільки Україна, як і багато інших держав, зобов'язалася забезпечити будь-якій особі права і свободи, проголошені в міжнародно-правових актах, то проблема дотримання прав і свобод людини під час обмеження права на таємницю кореспонденції потребує, на нашу думку, подальшого законодавчого опрацювання.

Література

1. Всеобщая декларация прав человека. Права человека. Сборник международных документов. - Москва : Изд. «Юридическая литература», 1998. - С. 12-17

2. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод. Права человека. Сборник международных документов. - Москва : Изд. «Юридическая литература», 1998. - С. 67-81

Размещено на Allbest.ru